У день, коли в США обирали господаря Білого дому і Конгрес, глава уряду Ізраїлю Біньямін Нетаньяху звільнив міністра оборони Йоава Галанта.
«На жаль, хоча в перші місяці війни була довіра і йшла дуже плідна робота, останніми місяцями ця довіра між мною і міністром оборони похитнулася», – заявив Нетаньяху. За його словами, Галант ухвалював рішення і робив заяви, які не узгоджувалися з позицією уряду, і з цих розбіжностей отримували вигоду вороги Ізраїлю. Із заяви Нетаньяху випливало, що Галант дотримувався принципово іншого підходу до ведення війни, ніж більшість членів кабінету міністрів. На місце Галанта, якого вважали одним із поміркованих голосів у чинному кабінеті, де домінують ультраправі, Нетаньяху призначив Ісраеля Каца, який досі обіймав посаду міністра закордонних справ. Своєю чергою, міністр без портфеля Гідеон Саар керуватиме ізраїльським дипкорпусом.
Сам Галант відреагував на свою відставку, написавши через соцмережі, що безпека Ізраїлю завжди була і буде «сенсом» його життя».
Лідер ізраїльської парламентської опозиції і голова партії «Еш Атід» Яїр Лапід, а також низка опозиційних організацій закликали громадян вийти на вулиці через рішення Нетаньягу звільнити міністра оборони в розпал «війни на кількох фронтах». Захід отримав назву «Ніч Галанта-2». Першу «Ніч Галанта» було організовано 26 березня 2023 року, коли Нетаньяху вперше спробував звільнити міністра оборони. Акції протесту пройшли на вулицях Тель-Авіва та інших великих міст. У Хайфі було зафіксовано жорсткі сутички між поліцією і протестувальниками.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує внутрішньополітичні процеси в Ізраїлі на тлі тривалих бойових дій і ризику подальшої ескалації ситуації в регіоні. Також вивчаються причини відставки Йоава Галанта й аналіз можливих наслідків для війни на Близькому Сході та внутрішньої політики Ізраїлю.
This Content Is Only For Subscribers
Хто такий Галант
Йоав Галант народився 8 листопада 1958 року в Яффі, районі Тель-Авіва, у родині польських євреїв-емігрантів. Названий батьком на честь військової операції «Йоав», у якій той брав участь під час арабо-ізраїльської війни 1948 року.
1977 року Йоав Галант розпочав військову кар’єру в елітному підрозділі військово-морської розвідки Ізраїлю «Шайетет 13», де з відзнакою закінчив офіцерські курси. У 1982-му залишив службу і переїхав на Аляску, де два роки працював лісорубом. У 1984 році повернувся на флот, був призначений заступником капітана ракетного катера. У 1986 році був призначений командиром дивізіону у званні підполковника. З 1994 по 1997 рік очолював «Шайетет 13».
Після 1997 року обіймав низку високих посад у сухопутній армії. Із 2002 до 2010 року обіймав посаду військового секретаря прем’єр-міністра Ізраїлю. З 2005 до 2010 року командував Південним військовим округом, який брав участь в операції «Литий свинець» у секторі Газа. У 2012 році вийшов у запас і до 2014 року обіймав посаду гендиректора компанії з пошуку та розробки нафтогазових родовищ.
У політику Галант потрапив 2015 року, коли вперше був обраний до парламенту Ізраїлю. Протягом кількох років обіймав різні посади в уряді: міністра будівництва (2015-2019), міністра алії та інтеграції (2019-2020), міністра освіти (2020-2021) і міністра оборони (2022-2024).
Після нападу на Ізраїль «Хамаса» в жовтні 2023 року наказав запровадити повну блокаду сектора Газа. За його правління також почалася військова операція Ізраїлю в Лівані проти «Хезболли».
У травні 2024 року прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Ахмад Хан запросив ордер на арешт Йоава Галанта і Біньяміна Нетаньягу за підозрою у «військових злочинах і злочинах проти людства, скоєних на території Палестини».
Витоки конфлікту
Чутки про суперечності між прем’єром і міністром оборони почали поширюватися задовго до влаштованої палестинським «ХАМАС» різанини 7 жовтня 2023 року та операції «Залізні мечі» в секторі Газа, яка почала відбуватися після цього. І прем’єр, і міністр оборони представляли партію «Лікуд», яка перемогла на парламентських виборах наприкінці 2022 року. «Чорна кішка» пробігла між ними в березні минулого року, коли Ізраїль розколовся через намагання Нетаньягу обмежити повноваження Верховного суду, спричинивши щотижневі масові акції протесту проти цього кроку, який критики назвали наступом на демократію.
Тоді Галант пригрозив Нетаньяху відставкою, ставши єдиним високопоставленим представником правлячої коаліції, який виступив проти судової реформи, яку затіяла влада. На думку міністра оборони, вона стимулювала протестні настрої в суспільстві, зокрема серед армійських резервістів. План Нетаньяху полягав у тому, щоб урядова більшість у Кнесеті могла скасовувати рішення суду і впливати на призначення суддів. Крім того, на думку критиків прем’єр-міністра, ухвалення судової реформи могло б допомогти Нетаньяху уникнути судового переслідування під час розслідування звинувачень про його корупційні дії.
Тоді звільнення пана Галанта вдалося уникнути, однак непорозуміння між ним і паном Нетаньяху стали частіше спливати на публіці.
Скалка «в м’якому місці» Нетаньяху
Під час військової операції в Газі, яка триває понад 13 місяців, а потім і ліванської кампанії розбіжності щодо стратегії ведення війни стали непереборними. Галанта жартома називали скалкою в «м’якому місці» Нетаньяху. І прем’єр-міністр увесь час шукав відповідний привід цю «скалку» витягнути.
Перший дзвіночок для Галанта пролунав у серпні цього року, коли в медіа почала циркулювати інформація про його можливу відставку. Нібито це було пов’язано з тиском на Нетаньяху його вкрай правих партнерів по коаліції, незадоволених поміркованою позицією Галанта щодо війни і післявоєнного устрою Гази. Тоді міністр оборони зажадав від прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху чіткої стратегії щодо війни проти ХАМАС. Крім того, Галант заявив, що не погодиться на формування військового уряду в анклаві, натякаючи на те, що в Нетаньяху немає уявлення про те, що будуть із Газою після війни. Позицію Галанта підтримали два колишні генерали армії в уряді Ізраїлю: Бені Ганц і Гаді Айзенкот.
В уряді стався гострий розкол між поміркованими генералами і вкрай правими націоналістичними партіями, на чолі з міністром фінансів Бецалелем Смотричем і міністром внутрішньої безпеки Ітамаром Бен-Гвіром. Міністр оборони і до цього неодноразово конфліктував із радикальними членами уряду. Їхня позиція про повоєнний устрій Гази діаметрально відрізнялася від позиції Галанта і Ганца. Смотрич і Бен-Гвір є людьми близькими до руху поселенців Західного берега річки Йордан. Вони відкидають будь-яку участь у післявоєнному устрої Гази представників Палестинської адміністрації, створеної три десятиліття тому тимчасовою мирною угодою в Осло.
Нетаньяху, який щосили намагався зберегти свою роздроблену коаліцію, підтвердив, що дотримується своєї обіцянки повної перемоги над ХАМАС. А після цього Газою керуватиме якась незрозуміла «неХАМАСівська цивільна адміністрація» з ізраїльською військовою відповідальністю. Крім розпуску ХАМАС і повернення заручників, все ще утримуваних ісламістським рухом, Нетаньягу так і не сформулював жодної чіткої стратегічної мети по завершенню військової кампанії, в якій загинуло понад 35 000 палестинців, а Ізраїль опинився в ізоляції. Як стверджували експерти, відмова Галанта розглядати будь-яку форму постійної військової присутності в Газі була зумовлена, насамперед, тим, що така форма повоєнного устрою анклаву могла б серйозно виснажити армію та економіку, воскрешаючи спогади про багаторічну окупацію Ізраїлем Південного Лівану в 1982 році.
Як зазначав Reuters, посилаючись на слова Міхаеля Мільштейна – колишнього офіцера розвідки і одного з провідних фахівців із ХАМАС, для повного контролю над Газою буде потрібно щонайменше чотири дивізії або близько 50 000 військовослужбовців. Полеміка в цьому питанні настільки поляризувала уряд, що він опинився за крок від відставки. Один із лідерів ізраїльської опозиції Бені Ганц оголосив про свій вихід з уряду національної єдності, очолюваного прем’єром Біньяміном Нетаньяху, і закликав організувати в країні дострокові вибори.
Центристський політик, у якого давно накопичувалися розбіжності з прем’єр-міністром, пішов ва-банк, вирішивши кинути виклик пану Нетаньяху, можливо, в найуспішніший для правого кабінету момент. За день до заяви пана Ганца Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) провела вдалу операцію зі звільнення чотирьох заручників, яких утримували з 7 жовтня 2023 року бойовики «ХАМАС» у секторі Газа. Біньямін Нетаньягу втримав ситуацію і його коаліція, що складається з правих, ультраправих і релігійних партій, зберегла в Кнесеті більшість у 64 голоси за необхідного 61 мандата. Тож вихід Бені Ганца не приніс миттєвих ризиків для прем’єра, хоча й спровокував посилення суспільного тиску.
Останні штрихи до відставки
Залишившись у меншості Йоав Галант, як єдиний «поміркований голос», в ультраправому уряді, продовжував суперечки з Нетаньяху, тим самим наближаючи свою відставку. Бібі терпіти не може, коли йому заперечують, тим більше, коли це переноситься в публічну площину.
Як зазначають ізраїльські медіа, можливо, що останньою краплею у відставці Галанта, стало його рішення про розсилку 7000 повісток про призов на військову службу ультраортодоксів. Суперечка про призов цієї категорії громадян Ізраїлю на військову службу стала причиною запеклих суперечок і ознакою широкого соціального поділу країни. Імовірно, що проти рішення міністра оборони виступили дві релігійні партії (блок «Яхадут ха-Тора»), які наприкінці 2022 року ввійшли в коаліцію з консервативною партією «Лікуд», лідером якої є прем’єр Нетаньяху.
Ультраконсервативні союзники прем’єра по правлячій коаліції давно і послідовно виступають за збереження звільнення чоловіків-ультраортодоксів від військової служби. Найімовірніше, щоб не спровокувати політичної кризи і розпаду коаліції під час війни, Нетаньягу і відправив у відставку Галанта, який давно набрид йому, добре, що і привід знайшовся відповідний. Треба сказати, що рішення тепер уже екс-міністра оборони було цілком законним, і він дійсно керувався виключно інтересами Армії оборони Ізраїлю.
Річ у тім, що в червні 2024 року Верховний суд Ізраїлю ухвалив рішення, яке зобов’язало уряд Біньяміна Нетаньягу почати призов чоловіків-ультраортодоксів, відомих як харедім, на військову службу і припинити фінансування єшив (вищий релігійний навчальний заклад в іудеїв), студенти яких ухиляються від призову. Харедим – це узагальнювальна назва різних ультраортодоксальних іудаїстських громад. Звільнення їхніх членів від військової служби розпочалося від самого початку існування Ізраїлю, коли Давид Бен-Гуріон, який обіймав посаду прем’єр-міністра, погодився дозволити приблизно 400 студентам-харедімам навчатися в єшивах і звільнити їх від військового призову.
Рішення Верховного суду було продиктовано тим, що невиконання положень закону про військову службу створює серйозну дискримінацію між тими, хто зобов’язаний служити, і тими, хто не зобов’язаний це робити. Тому Верховний суд виступив за рівність громадян Ізраїлю перед призовом. Тим більше, що війна з ХАМАС виявила брак військових кадрів і посилила навантаження на економіку Ізраїлю. І призов ортодоксальних євреїв міг би поліпшити вирішення цієї проблеми. В армії Ізраїлю служать протягом трьох років усі чоловіки і жінки, старші за 18 років, окрім харедим. Ортодоксальні євреї становлять понад 13% населення Ізраїлю (його чисельність – близько 10 млн осіб), і очікується, що їхня кількість до 2035-го зросте до 19%.
Ще одна цікава особливість полягала в тому, що питання з харедім було також однією з причин, через яку кабінет Нетаньягу намагався обмежити судову владу впродовж більшої частини 2023 року, а відтак – зберегти коаліцію, а отже, і його як прем’єр-міністра.
Після своєї відставки і сам Галант як одну з причин свого звільнення назвав заклик ультраортодоксів в Армію оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). «По-перше, це моя тверда позиція, що кожна людина у призовному віці має бути призвана на службу в Армію оборони Ізраїлю і має захищати Державу Ізраїль», – заявив екс-міністр оборони.
Однак були інші причини, що викликали відставку Іова Галанта.
Заручники, ліванський фактор і вибори президента США
Хоча більшість опитувань показують, що ізраїльтяни, як і раніше, загалом підтримують війну, проте ця підтримка знижується, і дедалі більше людей віддають пріоритет поверненню заручників, а не знищенню ХАМАС.
Так, 2 вересня в Ізраїлі відбувся наймасовіший страйк від початку війни в Газі в жовтні минулого року. Найбільша федерація профспілок країни «Гістадрут» закликала ізраїльтян зупинити роботу, вимагаючи від уряду Біньяміна Нетаньяху негайно укласти угоду з «ХАМАС» і домогтися повернення заручників. За оцінками ізраїльських ЗМІ, у страйку 2 вересня брало участь понад 300 тис. осіб. Ця подія змусила понервувати Біньяміна Нетаньяху. Як пише газета «Гаарец», у канцелярії глави уряду були «серйозно стурбовані» протестною акцією. Страйк мав тривати з п’ятої ранку до 18:00, проте ультраправий глава Мінфіну Бецалель Смотрич екстрено звернувся до суду, щоб домогтися юридичної заборони цієї акції. Ближче до полудня Суд із трудових спорів у місті Бат-Ямі став на бік міністра і наказав припинити страйк. Глава уряду, як пишуть ізраїльські ЗМІ, назвав протести «ганебною демонстрацією підтримки “ХАМАС”, демонструючи, що уряд Нетаньяху не має наміру йти на поступки під час переговорів із палестинцями.
Прем’єр Нетаньяху на засіданні з міністрами заявив, що Ізраїль «повинен продовжувати свої військові операції в Газі» і не виводити військових із Філадельфійського коридору (вузька смуга землі на кордоні анклаву і Єгипту). Насамперед це питання стало каменем спотикання на переговорах із «ХАМАС. Як повідомив 12-й ізраїльський канал, пан Нетаньяху впевнений, що Філадельфійський коридор «живить “ХАМАС” киснем», тобто зброєю. «Я не дозволю їм переозброїтися і знову влаштувати нам різанину. Це не просто дипломатичне питання; це стратегічне, екзистенціальне питання для Держави Ізраїль. Якщо ми відступимо, то не зможемо повернутися туди – ні через 42 дні, ні через 42 роки»,- цитував прем’єр-міністра 12-й канал.
Галлант зі свого боку публічно відкидав часто повторювану мету Нетаньяху про «повну перемогу» над ХАМАС, заявляючи, що військовий успіх Ізраїлю лише створює умови для дипломатичної угоди. Іншою причиною своєї відставки Галант назвав розбіжності з Нетаньяху з приводу звільнення утримуваних у секторі Газа заручників. За його словами, домогтися цього можливо, незважаючи на те, що потрібні «болючі поступки» з ізраїльського боку. У цьому його позиція збігалася з американською. Галант ставився з розумінням до вимог Білого дому знизити масштаби руйнувань у зоні бойових дій.
Йому нерідко доводилося виступати посередником у суперечках між адміністрацією президента Байдена й урядом пана Нетаньягу, особливо після того, як між США та Ізраїлем стала виникати глибока недовіра. Джо Байден дедалі частіше критикував Нетаньягу за те, що він не докладає достатньо зусиль для забезпечення домовленості з палестинцями щодо звільнення заручників По суті, Галант залишався єдиним чиновником, якому у Вашингтоні довіряли. До речі, американські чиновники були вельми здивовані рішенням Нетаньяху звільнити Галанта. Адже він був одним із найважливіших каналів зв’язку з урядом США через міністра оборони Ллойда Остіна. Як зазначають інсайди The Guardian, ці двоє намагалися відновити довіру у відносинах, особливо після того, як Ізраїль здивував США вбивством Хасана Насралли.
Не секрет, що свою «лепту» у відставку Галанта могла внести і військова кампанія в Лівані. Йоав Галант без ентузіазму ставився до відкриття північного фронту і перспективи перетворення операції «Стріли півночі» на повноформатний сухопутний наступ. Обережні підходи міністра оборони поділяв і глава Генерального штабу Герці Халеві. Однак у такої концепції були все ті ж противники з право-релігійного крила правлячої коаліції, які вимагали від армійського командування чинити на ліванське угруповання «Хезболла» максимальний тиск, незважаючи на всі ризики.
Тому не випадково, що вони одразу висловили задоволення відставкою Галанта. Міністр національної безпеки Ітамар Бен-Гвір, який неодноразово закликав до зміщення міністра оборони через м’якість на ліванському напрямі, назвав кадрове рішення пана Нетаньягу правильним.
Але й третьою причиною відставки, за словами самого Галанта, була необхідність скликання держкомісії з розслідування подій «чорної суботи» 7 жовтня. Він заявив, що розслідування має розпочатися як щодо нього, так і щодо Нетаньяху, звинувачуючи його в тому, що він не взяв на себе відповідальність за одну з найбільших катастроф в історії Ізраїлю. Однак на це Нетаньягу заявляв, що не на часі створювати комісію, і якщо її і буде створено, то лише після закінчення війни.
Звісно, було великим перебільшенням робити з Йоава Галанта «голуба миру». Попри свою поміркованість, підтримував війну в секторі Газі та Лівані, а також рейди на окупованому Західному березі, називаючи їх «відсіччю тероризму». Він називав ворогів Ізраїлю «людськими тваринами» і віддавав наказ про повну блокаду Гази, забороняючи імпорт продовольства і палива. Зрештою, прокурор Міжнародного кримінального суду Карім Хан виписав йому такий самий ордер на арешт, як і Нетаньягу, за можливі воєнні злочини. Однак у міру продовження війни, він, вочевидь, був більш готовим покласти край бойовим діям, ніж Нетаньяху, для якого це стало б не тільки кінцем політичної кар’єри, а й можливим кримінальним переслідуванням.
Загалом же, як зазначають експерти, ініціатива щодо зміщення міністра, найімовірніше, покликана пригасити невдоволення армійської верхівки курсом уряду на північному і південному фронтах. І тепер ізраїльський силовий блок завмер в очікуванні нових відставок. Серед претендентів на втрату посад місцеві видання називають главу Генштабу Герці Халеві та керівника Загальної служби безпеки (ШАБАК) Ронена Бара. Однак Нетаньяху ці чутки намагається спростувати.
Оскільки Ізраїль залучений у війну на кількох фронтах – у секторі Газа, з рухом «Хезболла» в Лівані, і, можливо, з самим Іраном, момент звільнення в Ізраїлі піддається критиці. На думку глави парламентської опозиції Яір Лапіда: «Звільнення Галанта в розпал війни є безумством».
Ще один знаковий момент звільнення Галанта в день голосування в США виглядав як демонстративний жест, адресований команді пана Байдена, що йде. Ще 13 жовтня міністр оборони США Остін і держсекретар Блінкен надіслали керівництву Ізраїлю ультиматум, у якому зажадали від нього поліпшити гуманітарні умови в секторі Газа, інакше виникне ризик припинення військової допомоги США. Однак дедлайн ультиматуму настає після виборів президента США і є побоювання, що перемога Трампа може просто поставити на ньому хрест. Ще до обрання Дональда Трампа президентом США і на тлі конфлікту з Джо Байденом Нетаньяху поставили перед фактом «перезапуску» відносин із Вашингтоном. Чи то з Камалою Гарріс, яка продовжила б підтримувати Ізраїль в атмосфері глибокої недовіри і зростаючої критики через загибель палестинців, чи то з вкрай непередбачуваною адміністрацією Дональда Трампа, яка присягнулася підтримати Ізраїль, щоб «закінчити роботу».
Тому відставка Йоава Галанта, який був сполучною ланкою з адміністрацією Байдена, виглядала своєрідним сигналом, що «ера Байдена» у відносинах двох країн – закінчена. І тепер новий міністр оборони Ісраель Кац, який входить до прем’єрської партії «Лікуд» і має репутацію «давнього союзника» пана Нетаньягу, муситиме й надалі підтримувати стратегічне партнерство зі США, і вибудовувати його з урахуванням побажань нового господаря Білого дому.
Сам же новий міністр оборони «не менший яструб, ніж Нетаньягу, але більшою мірою реаліст і прекрасно розуміє, чого можна досягти, а чого ні. Він також вважає, що і ХАМАС, і Іран побачать у відставці Галанта ознаку слабкості, що може підштовхнути ворогів Ізраїлю до більш агресивних дій. Утім, і у Нетаньяху у зв’язку зі зміною влади в США зараз руки більш розв’язані, щоб завдати нових сильних ударів по ХАМАС, «Хезболлі» та Ірану. Щоправда незрозуміло, як в умовах перехідного періоду в США поведуть себе партнери Тегерана – Москва і Пекін. І це рівняння з кількома невідомими ставить Нетаньяху в глухий кут. Тому перед Нетаньяху стоїть головне завдання: як забезпечити політичну симфонію найбільш ультраправого з моменту заснування держави Ізраїль уряду з новою адміністрацією Дональда Трампа?
6 листопада ізраїльський лідер зробив крок у цьому напрямі, ставши одним із перших світових лідерів, хто надіслав пану Трампу привітання з «історичним поверненням до Білого дому». Після минулих президентських перегонів американський політик сильно образився на ізраїльського прем’єра за те, що той поспішив привітати пана Байдена з перемогою. Але цього року пану Нетаньягу вдалося примиритися з республіканцем: у липні пан Трамп тепло прийняв ізраїльського прем’єр-міністра у своїй резиденції в Мар-а-Лаго.
Попри те, що Трамп, купаючись у компліментах від підсумків президентських виборів, пафосно заявляє про те, що він має намір зупинити війни, одразу постає запитання: яким чином? Варіант «ескалація заради деескалації», якраз у стилі Трампа. А раз так, то ймовірно, що Нетаньяху посилить свої дії проти ворогів Ізраїлю, перевівши градус напруженості на Близькому Сході в геометричну прогресію. І наслідки таких кроків можуть обернутися такими непередбачуваними наслідками, від яких можуть здригнутися не тільки США та Ізраїль, а й увесь світ.
