Парламентські вибори в Грузії: між війною і миром

Чи збулася «Мрія»?

Вибори до парламенту Грузії 2024 року вперше відбулися тільки за пропорційною системою. До цього за пропорційною системою обирали тільки 77 депутатів, а ще 73 – у мажоритарних округах. У Грузії скасування цієї практики домагалися останні вісім років. Річ у тім, що одномандатними округами зазвичай цікавилися впливові місцеві бізнесмени, які прагнули належати винятково до правлячої партії, незалежно від її назви. У підсумку, до місць, отриманих найсильнішою партією за пропорційною системою, додавалося майже стільки ж мандатів мажоритарних депутатів. Саме таким чином партійний рейтинг «Грузинської мрії», що не дотягує навіть до 50%, завжди перетворювався на конституційну більшість.

Ба більше, це перші в Грузії електронні вибори, на яких приблизно 90% виборців проголосували за допомогою спеціальної машини, тобто бюлетені не оброблялися вручну. Місця у вищому законодавчому однопалатному органі (загалом їх 150) мають бути розподілені між партіями, які подолали поріг у 5%. Якби ніхто не отримав більшість, то партіям довелося б формувати коаліційний уряд – на це й розраховувала опозиція, розділена між кількома політичними силами.

Попри те, що у виборах узяло участь 18 партійних об’єднань, основна боротьба розгорнулася між партіями екзистенційно протилежними: «Грузинською мрією» і чотирма опозиційними силами: «Єдність – Національний рух» (куди входить колишня правляча партія “Єдиний національний рух”, заснована експрезидентом Міхеїлом Саакашвілі), “Коаліція за зміни”, “Сильна Грузія” і “Гахарія – за Грузію”.

Партія «Грузинська мрія», заснована мільярдером Бідзіною Іванішвілі, залишається при владі вже 12 років; так довго в історії незалежної Грузії не правив ніхто. Цього року Іванішвілі вкотре повернувся в політику, особисто очолив партійний список «Грузинської мрії» (так було тільки на виборах 2012 року), і з серпня активно включився в передвиборчу кампанію. Мільярдер разом із першими особами правлячої партії «протопав» усі регіони Грузії. У цьому тактика ведення кампанії «Грузинської мрії» разюче відрізнялася від опозиції. 

«Мрія» зробила ставку на живе спілкування з людьми – роботу “на землі”, організувавши сотні зустрічей, десятки концертів, по ходу, як партія влади, розв’язуючи такі інфраструктурні проблеми жителів, як дороги, а також інші теми житлово-комунального господарства. Натомість опозиціонери надавали перевагу рекламі в соцмережах і ток-шоу в затишних телестудіях, концентруючись на масштабних проблемах і геополітичній складовій виборів. 

Цілі «Мрія» на виборах поставила максимальні – переконлива перемога і завоювання конституційної більшості. У правлячій партії називали кілька причин, чому це важливо для країни. Перша, – «оздоровлення політичної системи» та ліквідації партії Саакашвілі, «Єдиного національного руху» (ЄНР). «Одразу після отримання конституційної більшості ми ініціюємо правовий процес, унаслідок якого «Єдиний національний рух» і всі його сателіти або спадкоємці будуть визнані неконституційними», – було сказано в заяві партії. 

Крім того, «Грузинська мрія» вважає, що вибори мають стати «Нюрнберзьким політичним вироком» для ЄНР. Після цього влада обіцяє створити «нову опозицію», з якою можна буде спілкуватися конструктивно. Таке приємне спілкування «Мрія» готова продовжувати довго: в останніх дискусіях згадувалася думка про те, що 12 років – дуже мало для того, щоб поставити країну на ноги. Можливо, знадобиться ще не менше дванадцяти.

Ще один фронт боротьби – боротьба з «ЛГБТ-пропагандою». Відповідний закон було ухвалено в першому читанні, він має стати частиною Конституції. До речі, ухвалення закону «Про захист сімейних цінностей і неповнолітніх» та іншого резонансного закону «Про прозорість іноземного впливу» (також відомого як «закон про іноагентів»), які охрестили російськими, спричинили протести проєвропейської частини населення Грузії. 

Ці закони, ухвалені після надання Грузії статусу офіційного кандидата на вступ до ЄС у грудні 2023 року, зазнали різкої критики в ЄС, і процес вступу Грузії до Євросоюзу було «фактично призупинено». Посол ЄС допустив перегляд безвізового режиму для грузинських громадян. Крім того, Брюссель заморозив €30 млн, виділених для міноборони Грузії, а влада США запровадила візові санкції щодо десятків грузинських чиновників і призупинила надання Грузії допомоги в розмірі понад $95 млн. 

Уперше за десять років Велика Британія вирішила заморозити «Вордропський діалог» із Грузією на рівні міністрів і скасувати переговори між штабами оборони країн. Посол Великої Британії в Грузії Гарет Ворд пояснив, що розвиток останніх політичних подій у Грузії спочатку стурбував, потім розчарував, а потім і зовсім шокував британську сторону. Парламент Грузії ухвалив закон «Про прозорість іноземного впливу», що «обмежує діяльність громадянського суспільства», а лідери «Грузинської мрії» почали займатися, на думку посла, антизахідною пропагандою.

Однак, незважаючи на погіршення стосунків із Заходом Бідзіна Іванішвілі пообіцяв, що Грузія стане членом Євросоюзу 2030 року. «Сьогодні Грузія є лідером серед країн-кандидатів щодо членства в Євросоюзі за всіма показниками. Наша економіка зростає швидше за всі ці країни. Я даю обіцянку, що ми подолаємо всі труднощі, зміцнимо суверенітет, збережемо мир, розвинемо економіку і 2030 року станемо членом Євросоюзу», – сказав Іванішвілі. 

Вторить йому і грузинський прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе, заявляючи, що «Грузинська мрія» не планує прибирати з Конституції країни статтю про інтеграцію в ЄС і НАТО. Навпаки, європейська інтеграція залишається зовнішнім пріоритетом Тбілісі, і, за словами Кобахідзе, вже до 2030 року Грузія планує приєднатися до Євросоюзу – разом з Абхазією і Південною Осетією.

А на звинувачення, що ллються із Заходу потоком, у відкаті від демократії та спробах встановити авторитаризм «Мрія» відповідає, що Захід намагається втягнути Грузію у війну проти Росії, а також організувати в країні революцію для зміни влади. На думку Бідзіни Іванішвілі, відносини із Заходом налагодяться, щойно закінчиться війна в Україні, що може статися зовсім скоро. А до того, як це станеться, Тбілісі буде змушений відстоювати свої інтереси і уникати конфронтації з Москвою, навіть якщо від цього постраждають відносини з Європою.

Власне вибір між «війною і миром» і став передвиборчою «фішкою» кампанії «Грузинської мрії». У своїх передвиборчих заявах засновник партії закликає виборців обирати між «миром і війною» – у ймовірності останньої Іванішвілі звинувачував таку собі «партію глобальної війни», яка, за його словами, впливає на ЄС і НАТО і домагається приходу опозиції до влади, щоб відкрити в Грузії «другий фронт» проти Росії. 

Раніше Бідзіна Іванішвілі заявляв, що неназваний високопоставлений іноземний чиновник пропонував екс-прем’єру Грузії Іраклію Гарібашвілі почати війну з Росією, а потім «піти в ліси з партизанським рухом». За його словами, грузинський прем’єр поцікавився, скільки, на думку співрозмовника, Грузія зможе протриматися в такій ситуації, на що отримав відповідь: три-чотири дні. Тоді він запитав, невже заради трьох-чотирьох днів варто знищувати грузинів, відповідь у переказі Іванішвілі була такою: «Вас 3 млн, і вони не зможуть убити вас усіх за три-чотири дні. Тоді ви можете піти в ліси з партизанським рухом, і ми вам допоможемо». Іванішвілі не назвав ім’я, посаду закордонного чиновника і країну, до якої він належить. 

Тема «війни і миру» знайшла своє відображення і в рекламній кампанії «Грузинської мрії», щоправда зі скандальним відтінком. Йшлося про передвиборчі банери та відеоролики правлячої партії, на яких на противагу кадрам постраждалих від бойових дій міст України було зображено відбудовані будівлі в Грузії під гаслом «Обери мир». Варто зазначити, що на тлі погіршення відносин із Заходом багатьом людям у Грузії стало важливим зберегти мир із Росією, яка безпосередньо межує з Грузією. Нарративна розвилка «війна або мир» виявилася набагато ширшою і глибшою за охопленням, ніж вибір, запропонований опозицією – ЄС або Росія. Тому серед тих, хто голосував за «Грузинську мрію» було багато прихильників європейської інтеграції Грузії. І спроба пояснити мотив виборців голосувати за «Мрію» лише підкупом і залякуванням видається не переконливою. 

Ще одна центральна тема передвиборчих виступів Іванішвілі – це питання територіальної цілісності Грузії та обіцянка покарати «призвідників війни» 2008 року. «Після парламентських виборів і грузинського «Нюрнберзького процесу» влада Грузії знайде в собі сили, щоб вибачитися перед осетинськими братами і сестрами за дії «Єдиного національного руху», – заявив Іванішвілі на передвиборчому мітингу в Горі. А прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе, виступаючи на 79-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, звернувся до мешканців Абхазії та Південної Осетії і заявив, що грузинський уряд завжди вітатиме громадян «по цей бік лінії»: «Незважаючи на те, що 20% нашої території незаконно окуповано, ми продовжуємо рухатися вперед, рости і працюємо для забезпечення того, щоб наші діти жили в кращій, сильнішій і більш гідній Грузії». 

За словами Кобахідзе, влада сподівається «відновити всі зруйновані мости» між Грузією, Абхазією і Південною Осетією і повернути їх до складу Грузії до 2030 року. Такий крок він назвав «грузинською мрією».

Презентуючи передвиборчу програму «Грузинської мрії» прем’єр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що головними пріоритетами для республіки є перезапуск відносин із Заходом, поглиблення співробітництва з НАТО і Китаєм, прагматична політика і мирне врегулювання конфлікту з Росією. Навіть відштовхуючись від основних постулатів передвиборчої програми «Грузинської мрії» її важко назвати проросійською політичною силою, чим постійно закидала їм опозиція. Цей був радше політтехнологічний прийом, який широко експлуатувала опозиція. Усі соціологічні опитування показували, що 70-80% населення Грузії стабільно підтримують рух країни до Європи. Тому опозиції було важливо представити «Мрію» проросійською силою для того, щоб поставити виборця перед вибором: або в Європу, або в Росію. 

У пострадянських країнах цей прийом застосовується досить часто. Подібну практику ми побачили на виборах президента Молдови, де влада намагалася з експрокурора Олександра Стояногло, який посів друге місце, зробити проросійського кандидата і поставити виборця перед таким самим вибором: Європа або Росія. У Молдові це не вийшло, у Грузії за великим рахунком теж. «Мрія» позиціонувала себе як партія сувереністського спрямування, яка орієнтована не на зовнішніх гравців, а на національний інтерес. Звідси і її різновекторність, а не прихильність до якоїсь однієї лінії. «Грузинська мрія» намагається встановити політичну стійкість у центрі, тобто у себе в країні, а не орієнтуватися на фланги, де з одного боку ЄС і НАТО, а з іншого Росія.  

Достатньо згадати, що ніхто в «Грузинській мрії» не ратує за відновлення дипломатичних відносин з Росією, а в геометричній прогресії розвиває свої відносини з Китаєм, Туреччиною, Азербайджаном, Іраном і низкою інших країн Глобального Півдня. Оскільки всі країни Центральної Азії зацікавлені в розвитку нових маршрутів, транзит для Грузії набуває ключового значення. З огляду на це виникла необхідність у створенні нових портів і модернізації залізниць. 

Грузія є природним мостом, розташованим на перехресті Європи та Азії, і регіональним транспортним вузлом. При цьому Грузія поки що не рветься в БРІКС, а намагається зберегти баланс у відносинах і з колективним Заходом, і з Глобальним Півднем. Водночас аналіз геополітичних процесів дає зрозуміти, що в системному формуванні більш консервативних поглядів у Грузії значно більше зацікавлений Китай, ніж Росія. Мало хто звертає увагу на посилення впливу Пекіна на політичні та економічні процеси в Грузії, що в перспективі дозволяє Китаю стати важливим гравцем у чорноморському регіоні. При цьому, за ширмою Росії, яка нібито активно впливає на розворот Грузії від Європи, Пекіну, вочевидь, перебувати абсолютно комфортно, або навіть вигідно. 

Що ж стосується Росії, то в цьому випадку – як кажуть – «нічого особистого, тільки бізнес». Торгувати з Москвою для Грузії просто вигідно. Це ємний ринок збуту. Грузія продає в Росію грузинські вина, безалкогольні напої, хороший дохід отримує від туризму, а імпортує енергоносії – нафту, газ, електроенергію. Грузія добре заробляє на Росії. А раз так, то це вигідно і владі. 

А що ж опозиція?

Варто зазначити, що головним політичним підсумком цієї парламентської кампанії для опозиції стала втрата монополії «Єдиного національного руху» (ЄНР) – колишньої правлячої партії, заснованої третім президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі. Судячи з результатів виборів незалежно від того, чи спиралися вони на дані екзитполів Edison Research – 16,7%, чи Центрвиборчкому – 10,2%, звикла до свого багаторічного «домінування» на опозиційному фланзі, діючи суворо в біполярній моделі «мрійники проти націоналів», партія Саакашвілі зі здивуванням виявила, що показала приблизно такий самий результат, як і три інших об’єднання, чим самим перетворилася з «головної опозиційної партії» на «одну з». 

І хоча «Єдиний національний рух» на вибори вирушив не один, а в компанії союзників «Стратегії Агмашенебелі» та «Європейської Грузії», які утворили коаліцію «Єдність» – «Національний рух», це автоматично не призвело до збільшення кількості голосів, відданих за об’єднання Саакашвілі. Нагадаємо, що 2020 року на парламентських виборах, без «Стратегії Агмашенебелі» та «Європейської Грузії», «Національний рух» отримав 27,18%. 

Виборча кампанія «Єдність» – «Національний рух» особливим креативом не відзначалася. У передвиборчій програмі було всього п’ять пунктів: вступ до ЄС; зростання доходів; захист пенсіонерів; зміцнення грузинської сім’ї: допомога під час народження дитини для всіх нужденних сімей; перемога над «ціновою мафією», що означало відновлення конкурентних ринкових умов за рахунок боротьби з «бізнес-монополіями», вирощеними державою. 

Також «Єдність» обіцяла залучити 14 мільярдів євро для «європейського добробуту Грузії», створити «фонд Саакашвілі» для повернення емігрантів. Одним із найважливіших завдань коаліції було звільнення з в’язниці свого лідера, Михайла Саакашвілі. Ймовірно, що таких аргументів виявилася недостатньо для того, щоб повторити результат 2020 року, не кажучи вже про те, щоб його збільшити. І це виглядало цілком передбачуваним. 

В останні дванадцять років партія пережила перманентну внутрішню боротьбу, розколи, відходи і повернення голів, і навіть падіння рейтингу до 7%. Її колишні лідери з партії «Ахалі», які сформували «Коаліцію за зміни», судячи з усього, зуміли залучити значну частину виборців «материнської партії», на відміну від невдалої «Європейської Грузії», заснованої після розколу 2017 року. Свою частку електоральної здобичі зі «спадщини ЄНР», отримала партія «Лело» – лідер коаліції «Сильна Грузія». 

«Мрія» навряд чи могла претендувати на голоси своїх непримиренних супротивників, але вона активно переманювала колишніх координаторів ЄНР у регіонах і, мабуть, отримала з цього певну користь. Занепад «Нацруху» призвів до найбільш значущих структурних змін на опозиційному фланзі за весь період правління «Грузинської мрії». Зрозуміло, не можна сказати, що Міхеїл Саакашвілі залишив авансцену, але поруч із ним з’явилися інші, не менш амбітні конкуренти. 

Одним із таких гравців стала «Коаліція за зміни», яка набрала за підсумками виборів, за даними ЦВК, – 11%, а за даними екзит-полу від Edison Research – 16,7%. Першу скрипку в «Коаліції за зміни» грала партія «Ахалі» («Нова»), яку очолив дует Нікі Мелія і Нікі Гварамія. 

Мелія покинув «Національний рух» у грудні 2023 року, незабаром після того, як його змістили з посади голови партії за явну відсутність лояльності до Саакашвілі. До цього, 2001 року, він відсидів чотири місяці у в’язниці після того, як його звинуватили у справі «про організацію та участь у груповому насильстві 20-21 червня 2019 року». Слідство визнало, що він закликав до заворушень на проспекті Руставелі після «ночі Гаврилова». Мелія був головою ЄНР, коли відвідування російським депутатом Сергієм Гавриловим парламенту Грузії спричинило суспільне обурення, стихійний мітинг і сутички протестувальників із поліцією. Арешт Мелії стався за півроку після подій «ночі Гаврилова», і щоб відвезти його в поліцію, спецпризначенцям довелося штурмом брати будівлю офісу партії, де укріпилися прихильники опозиції. Суд звільнив Мелію з попереднього ув’язнення після того, як заставу виплатив Євросоюз, – сам опозиціонер робити це принципово відмовився, але єврочиновники в той період намагалися пом’якшити політичну поляризацію в Грузії.

Другий лідер Нікі Гварамія теж притягувався до кримінальної відповідальності. У 2022 році був засуджений до 3 років і 6 місяців позбавлення волі за «зловживання службовими повноваженнями» на посаді гендиректора приватної телекомпанії. Це сталося майже відразу після того, як він відкрив телекомпанію Mtavari. До нього було застосовано крайній захід за адміністративною статтею, хоча постраждалих у справі не було. Скандал позначився на процесі євроінтеграції: на захист Гварамії встали європейські лідери. У підсумку Гварамію, який відбув у в’язниці рік і два місяці, помилувала президент Грузії. До послужного списку Гварамії можна додати, що в 27 років він став депутатом парламенту від «націоналів», а потім обіймав в уряді посади міністра юстиції, заступника генерального прокурора і міністра освіти.

Також до коаліції увійшла партія «Дроа!», яку очолює Елене Хоштарія, ще один колишній представник ЄНР, яка на початку 2021 року сформувала свою власну партію після того, як від неї відвернулася відокремлена від ЄНР «Європейська Грузія». «Дроа!» у перекладі з грузинської означає “час настав!”. Вона займає сильні антиросійські позиції і стала привабливою для міських ліберальних виборців. 

Ще однією політичною силою, що приєдналася до коаліції, стала лібертаріанська партія «Гірчі – більше свободи». Зураб Гірчі Джапарідзе став безперечним лідером своєї власної партії після розбіжностей з іншими лідерами первісної партії «Гірчі» наприкінці 2020 року. Група Джапарідзе першою відкололася від ЄНР 2016 року. Відтоді колишній чиновник ЄНР і депутат парламенту став рідше носити краватку, почав активно використовувати соціальні мережі та залучати відносно стабільну аудиторію молодих виборців за допомогою нетрадиційних політичних трюків і пропаганди лібералізації боротьби з наркотиками. 

Після несподіваної заяви Нікі Гварамія про те, що його не буде включено до виборчого списку партії, коаліція представила своїм головним кандидатом Нану Малашхію – працівницю мерії Тбілісі, активну учасницю протестів проти «закону про іноагентів», яка стала відомою на весь світ як «жінка з прапором ЄС проти водометів».

Якщо коротко викласти їхню передвиборчу програму, то «коаліціанти» обіцяли виборцям системні зміни і «велике перезавантаження» з основним фокусом на вступ до Євросоюзу. Символікою блоку стала цифра чотири – через четвертий номер коаліції в бюлетені та їхній «план 4-4-4». Коаліція обіцяла через чотири дні після формування коаліційного уряду (у разі перемоги) представити найважливіші ініціативи щодо змін у чотирьох сферах: відновлення євроінтеграційних процесів, ініціювання процесів демократизації, зниження податків, реформування освіти.

Третьою опозиційною силою став проєкт «Сильна Грузія», який за даними грузинського Центрвиборчкому набрав 8,8%, а за незалежними екзитполами – 10,3%. До нього увійшли партії «Лело», «Для народу» Анни Долідзе, «Громадяни» депутата Алеко Елісашвілі і суспільно-політична платформа «Площа свободи» Левана Цуцкірідзе. Базовою політичною силою проєкту стала партія «Лело». Її лідер – 57-річний Мамука Хазарадзе, випускник Гарвардської бізнес-школи, засновник одного з найбільших у Грузії комерційних банків ТВС.

І якщо у фінансовому секторі він почав роботу ще в 90-х роках, і успішно вивів банк на Лондонську біржу, то в політиці опинився тільки після початку проблем із бізнесом. У 2019 році уряд Грузії відсторонив від будівництва глибоководного порту Анаклія на заході країни консорціум, створений за участю TBC Holding. Консорціум збирався здійснити грузинський «проєкт століття» разом з американськими партнерами, але вже цього літа влада віддала «проєкт століття» китайському інвестору. 

У середині 2021 року Анна Долідзе заснувала партію «За народ», зосередившись на таких питаннях, як судова реформа і боротьба з політичною корупцією. Вона колишня заступниця міністра оборони і правозахисниця. Критикувала як «Єдиний національний рух», так і уряди, очолювані «Грузинською мрією». І ця критика на адресу обох основних політичних партій зробила її тефлоновою до звинувачення критиків «Грузинської мрії» в тому, що вона перебуває в союзі з «Національним рухом». Як зазначають експерти, партія Долідзе є частиною лівого політичного спектра Грузії, який щосили намагається зростати.

Ще один учасник альянсу громадсько-політична платформа «Площа Свободи» – дітище Левана Цуцкірідзе, колишнього голови Східноєвропейського центру багатопартійної демократії. Після того як він став одним із лідерів антиурядових протестів проти закону про іноагентів, у липні він організував акцію «Площа Свободи», метою якої була мобілізація інших лідерів, таких самих, як він сам, – тих, у кого не було попереднього політичного досвіду, – для виходу на політичну арену.

«Громадяни» – це проєкт, який цілком і повністю пов’язують із колишнім журналістом і громадським активістом Алеко Елісашвілі, відомого своїми гнівними та викривальними промовами щодо чинної влади. Елісашвілі досяг значного впливу, посів друге місце на виборах мера Тбілісі сім років тому, обійшовши кандидата від «Національного руху». Однак він не зміг скористатися цим успіхом і лише 2020 року створив власну партію.

«Сильна Грузія» обіцяла виборцям, окрім вступу до ЄС, приєднання Грузії до антиросійських санкцій, набір популістських гасел – створення 200 000 робочих місць, пенсію в розмірі 1000 ларі (330 євро) та обмеження для громадян Росії: можливість купувати землю, заборону на участь у державних тендерах, запровадження “окупаційного збору” для російського бізнесу.

Четвертою опозиційною силою, що пройшла до парламенту, стала партія «Гахарія за Грузію», яка набрала за результатами екзитполів 8%, а за даними ЦВК – 7.76%. Ще до початку виборчої кампанії 49-річного Гахарію називали найнебезпечнішим суперником чинної влади.

Навіть в опозиції визнавали, що якщо ЄНР і «Ахалі» націлені, в принципі, на один сегмент виборців, то Гахарія відбирає голоси прихильників «Грузинської мрії», які розчарувалися в політиці Іванішвілі. Випускник факультету політології МДУ, успішний менеджер авіакомпанії Lufthansa по СНД і Росії, Гахарія пропрацював в уряді «Грузинської мрії» понад шість років. В опозиції йому дали образливе прізвисько «вирвіглаз» після акції протесту в «ніч Гаврилова» 2019 року. Гахарія тоді обіймав посаду глави МВС, і його звинувачували в жорстокому розгоні мітингу і в тому, що через застосування гумових куль кілька людей втратили зір, а тілесні ушкодження дістали понад 200 демонстрантів і журналістів. Незважаючи на протести, Гахарія не відправили у відставку, а зробили прем’єр-міністром. На цій посаді йому здебільшого довелося боротися з пандемією. 

Багато хто вважає, що під час прем’єрства Гахарії у Грузії були чудові відносини зі США. Про його успіхи на прем’єрській ниві свідчив той факт, що на парламентських виборах 2020 року він був на чолі виборчого списку «Грузинської мрії». У відставку він пішов, заявивши, що не згоден із методами арешту лідера ЄНР Ніки Мелії, тобто зі штурмом будівлі офісу опозиційної партії. Пішовши у відставку, він заснував власну партію «За Грузію». На той момент у рейтингах популярності він був другою людиною в країні після Католикоса Ілії II. Щоправда, організована Іванішвілі кампанія швидко зруйнувала вплив колишнього прем’єра. Проте Гахарія руки не опустив і почав вибудовувати партійну стратегію, яка позиціонувала партію експрем’єра як третю силу, запит на яку в грузинській політиці був неймовірний. У той час як більшість опозиційних партій намагалися вибудовувати коаліційні конфігурації, Герогій Гахарія демонстративно оголосив, що «За Грузію» не планує об’єднуватися з жодною політичною партією в передвиборчих цілях. Президент Зурабішвілі пропонувала об’єднати партію Гахарії з блоком «Сильна Грузія». Соціологи прогнозували їм 25% голосів при створенні коаліції. Однак, переговори, які почалися незадовго до виборів, не увінчалися успіхом.

Гахарія ж знайшов свою електоральну нішу і за його партію голосували ті, хто не хотів віддавати свій голос ні за «Грузинську мрію», ні за «Національний рух». Про загрозу для «Грузинської мрії» з боку партії «Гахарія за Грузію» свідчить хоча б той факт, що мільярдер Бідзін Іванішвілі переключився з критики «націоналів» на експрем’єра, називаючи його «агентом» і «покидьком», і пообіцяв віддати під суд і його, і членів його партії.

Ще до старту виборчої кампанії широко мусувалося питання об’єднання опозиційних сил і формування єдиного списку. Багато експертів вважали, що, відмовившись об’єднуватися під єдиним номером, опозиція, по суті, відмовилася зробити ці вибори референдумом за або проти європейського майбутнього країни і втратили голоси тих виборців, які не хотіли себе афілювати з якоюсь конкретною партією. Однак, на наш погляд, такий підхід має поверхневий вигляд, бо зводить цю проблему до розв’язання алгебраїчного рівняння, в якому максимальне охоплення опозиційного електорату дає партіям, що подолали 5-відсотковий бар’єр, якомога більше голосів. Але при цьому часто забувають, що політичні лідери – не ікси та ігреки, слухняні їхній волі, а звичайні люди зі своїми інтересами, надіями, страхами, колосальними амбіціями, і їм властиво помилятися. 

Єдиний, хто виступив за єдиний список, був екс-президент Михайло Саакашвілі: «Я закликаю до єдності. Ми готові піти на будь-які поступки – нейтральний номер, спільний список». Багато лідерів партій сприйняли цю пропозицію без ентузіазму. Так, лідер «Лело» Мамука Хазарадзе заявив: «Не згоден з єдиним опозиційним списком, згоден з ідеєю альтернативного центру. Ми повинні дати виборцю можливість альтернативної платформи і центру… Це буде центр без «Національного руху». Своєю чергою, «Нацрух», просуваючи ідею єдиного списку, імовірно, вбачав не тільки можливість консолідації додаткових голосів, а й нейтралізацію неминучої в передвиборчий період критики конкурентів-опозиціонерів. 

Утім, Саакашвілі залишився в меншості, і опозиція вирушила на вибори різними колонами, обравши варіант створення великих партійних об’єднань, що був вигідний партіям, які мають передумови для подолання п’ятивідсоткового бар’єру та розширення електоральної бази. Усі чотири опозиційні об’єднання підписали запропоновану президентом Саломе Зурабішвілі «Грузинську хартію» – план дій після виборів, що передбачає термінове проведення реформ і повернення Грузії на шлях євроінтеграції. «Грузинська хартія» виглядала, як спроба зібрати всіх великих опозиціонерів під одним символічним прапором як об’єднану проєвропейську опозицію. На практиці ж це не накладало жодних зобов’язань на учасників, але перетворювало вибори, за задумом Зурабішвілі, на своєрідний референдум, де люди обирають – проєвропейські опозиційні партії чи проросійську «Грузинську мрію».

Радість і шок

На вибори, які всі сторони називали доленосними, прийшли 58,94% виборців – трохи більше, ніж у 2020-му (56,11%), і трохи менше, ніж у 2012-му (60,08%). 

Після того як ЦВК почала оголошувати перші результати виборів, опозиція була шокована невідповідністю між завжди точними прогнозами екзит-полів американської соціологічної компанії Edison Research та офіційними цифрами. Edison проводить дослідження на всіх виборах у Грузії в останні шість років, і відмінності з даними ЦВК стабільно були в межах похибки, тобто 1-2%. Тому, коли Edison показав, що «Мрія» отримала 41%, а опозиція 51,9%, це точно означало перемогу опозиції. Різниця в 10% також давала змогу вважати, що можна не побоюватися фальсифікацій з боку влади, бо, як припускала опозиція, в умовах електронного голосування такі випадки становитимуть максимум 5%. Одночасно з опозицією перемогу почала святкувати – знову до будь-яких новин із ЦВК – «Грузинська мрія». Проурядовий телеканал «Імеді» опублікував результати свого екзит-полу, проведеного місцевою соціологічною службою «Горбі», згідно з яким партія мільярдера Бідзіни Іванішвілі набирала понад 56% голосів. Приблизно такі самі цифри показали і перші дані від ЦВК. 

Опозиції знадобилося близько години, щоб відреагувати на новину про поразку. У партії Гахарія заявили, що дочекаються остаточних результатів, але, як висловилася одна з її лідерок Натія Мезврішвілі, вони не чекатимуть їх «склавши руки». У «Лело – Сильна Грузія», «Нацруху» і «Коаліції за зміни» заявили, що вибори вкрали, і що вони знають, як влада змогла підтасувати підсумки – за допомогою схеми, коли одна й та сама людина з чужими посвідченнями особи могла кілька разів проголосувати на різних дільницях. До ранку 27 жовтня всі чотири опозиційні сили заявили про невизнання результатів виборів і пообіцяли влаштувати масові протести, чомусь не ставши виводити прихильників на вулиці того самого дня. 

Місцеві спостерігачі вказують і на той факт, що в усіх великих містах із самоврядуванням – Тбілісі, Кутаїсі, Руставі, Батумі, а також у Цаленджисі – з великою перевагою перемогла опозиція. «Грузинська мрія» ж понад 70% голосів набрала в таких регіонах, як Гардабані, Марнеулі, Болнісі, Дманісі, Ахалкалакі, Ніноцмінда, де традиційно більша частина місцевого населення не володіє грузинською мовою і перебуває під великим тиском правлячої сили. Опозиція давала зрозуміти, що спробує підняти «революційну хвилю» тільки в тому разі, якщо спостерігачі від ОБСЄ і ПАРЄ визнають вибори «невільними і нечесними». Ймовірно, це було пов’язано з небажанням повторювати сценарій 2020 року, коли опозиція оголосила про бойкот парламенту, публічно відмовившись від мандатів, але під тиском західних партнерів взяла свої слова назад. 

Тим часом оцінки спостерігачів вийшли вельми суперечливими. З одного боку, всі вони сходилися на думці, що виборчий процес у Грузії пройшов, м’яко кажучи, неідеально. Повідомляли про факти вкидання бюлетенів, тиск і підкуп виборців, участь членів комісій в агітації. З іншого боку, ОБСЄ у своєму прес-релізі дала досить стриману оцінку виборам. Зазначивши, що голосування відбувалося в умовах жорсткої поляризації суспільства і набуття чинності закону «про іноагентів», а також на тлі тиску на виборців, в організації наголосили на наявності широкого вибору серед представлених у бюлетенях партій, а також можливості вільної агітації. Спеціальний координатор спостережної місії ОБСЄ Паскаль Алізар навіть висловив сподівання, що «обране керівництво ефективно впорається з основними викликами, наблизивши Грузію до цілей, пов’язаних із членством у ЄС».

Поствиборчий розклад

Після того як ЦВК завершила підрахунок голосів на виборчих дільницях, став зрозумілим розклад сил у новому грузинському парламенті. «Грузинська мрія» отримала 89 мандатів, а опозиція – 61. «Коаліція за зміни» – 18 мандатів, “Єдність – Національний рух” – 17, “Сильна Грузія” – 14. І партія «Гахарія за Грузію» – 12 мандатів.

Однак усі чотири опозиційні партії, що пройшли до парламенту, відмовилися визнавати підсумки виборів і брати участь у роботі парламенту 11 скликання. До процесу активно долучилася президентка Грузії Солома Зарубішвілі, якій вдалося консолідувати навколо себе опозиціонерів. Підтримка з боку президента додавала опозиційному невизнанню підсумків виборів інституційної ваги, але ненадовго. Повноваження Зурабішвілі закінчуються вже цього року, а наступного президента – через конституційну реформу 2017 року – обиратимуть не загальним голосуванням, а на колегії виборників, що складається з депутатів парламенту і делегатів від регіонів. Очевидно, «Грузинська мрія», яка кілька років тому підтримала Зурабішвілі на виборах, цього разу зможе провести в президенти іншого кандидата. Проте в опозиціонерів був свій резон триматися президента. Незважаючи на свої церемоніальні функції, Зарубішвілі, згідно з Основним законом, наділена правом скликання першого засідання новообраного парламенту. Якщо президент не скористається цією прерогативою, то, на думку опозиціонерів, законодавчий орган, навіть якщо депутати від ГМ зберуться самостійно, не буде правомочним ухвалювати рішення. 

На своїй прес-конференції з представниками опозиційних сил Зурабішвілі назвала уряд країни «нелегітимним», який, сфабрикувавши вибори, впустив Росію в Грузію. Вона підкреслила, що не визнає парламентських виборів 26 жовтня 2024 року. Зурабішвілі закликала міжнародне співтовариство стати поруч із грузинським суспільством і політиками, які боролися на виборах і продовжать боротися за європейське майбутнє Грузії, і закликала на акції протесту. Наступного дня в Тбілісі відбувся багатотисячний мітинг прихильників грузинської опозиції, які вимагають скасування результатів парламентських виборів через факти масової фальсифікації. Багато хто вважав це стартом безстрокових акцій протесту. Однак, висунувши вимогу про проведення нових виборів під контролем міжнародної виборчої адміністрації, а не нинішньої корумпованої Центральної виборчої комісії, опозиціонери розійшлися по домівках. Настала політична пауза і почала вимальовуватися нова стратегія грузинської опозиції – Євросоюз і США повинні провести розслідування всіх обставин парламентських виборів у Грузії, а ще краще – організувати під своєю егідою перевибори. Саме до таких варіантів західних лідерів схиляють опозиціонери в Тбілісі. 

Однак до неї одразу виникли питання. Так, повторні вибори до парламенту за законом (ст. 127 Виборчого кодексу Грузії) можливі у двох випадках: вибори оголошено такими, що не відбулися, і вибори оголошено такими, що відбулися, але жодна з партій не змогла подолати 5% прохідний бар’єр. Отже, поки що підстав для перевиборів – немає. Теоретично вони можуть відбутися, але тільки в разі взаємної домовленості влади та опозиції. Однак такий консенсус поки що неможливий. Тим більше, що якщо «Грузинська мрія» піде на перевибори – це вдарить по ній самій. Її виборець може розцінити такий крок як слабкість і на вибори не прийти. І тоді перевибори стануть перемогою опозиції. Однак такий сценарій здається малоймовірним. 

Інший же сценарій опозиції, який має спонукати грузинський уряд провести розслідування всіх фактів порушення законодавства на виборах, уже працює. Так, очільник європейської дипломатії Жозеп Боррель 29 жовтня скликав засідання комітету ЄС з політики та безпеки. «Я попросив комітет зібратися сьогодні для термінового обговорення складної ситуації в Грузії. Я також включив це питання до порядку денного листопадового засідання Ради ЄС із закордонних справ»,- йшлося в його заяві. Головний європейський дипломат наголосив на важливості того, щоб «протести і реакція уряду на них залишалися мирними».

Тим часом по інший бік Атлантики прес-секретар Держдепартаменту США Меттью Міллер розповів на брифінгу, що США ведуть консультації з європейськими колегами щодо того, як і хто міг би найефективніше розслідувати те, що сталося під час грузинських виборів. Потім до процесу підключилася і «важка артилерія». На сайті Білого дому було розміщено заяву президента США Джо Байдена, в якій американський лідер особливо наголосив на необхідності проведення ретельного, прозорого розслідування фактів фальсифікацій під час парламентських виборів, які відбулися в Грузії 26 жовтня, і закликав владу країни негайно почати діалог з опозиційними силами «про відновлення чесності виборів». Крім того, Байден звернувся до уряду Грузії скасувати так званий «Закон про іноземний вплив», які обмежують свободу зібрань і вираження думок.

На заяву Байдена відреагував генеральний секретар партії «Грузинська мрія» і мер Тбілісі Каха Каладзе. «Джо Байден не може оцінювати вибори або легітимна влада чи ні. Це оцінки виставляє ОБСЄ. Ми почули їхній проміжний звіт, який був просто дивовижним, я не пам’ятаю такого звіту після закінчення виборів. Вони прямо виступили і сказали, що вибори були конкурентними, багатопартійними. Що стосується заяв про фальсифікації, то саме для цього і було розпочато розслідування, щоб на все було дано відповідь. Тут не повинно залишатися жодних знаків питання, ми надамо можливість кожному все порахувати. Я переконаний у нашій правоті», – заявив Каладзе.

Прокуратура Грузії за зверненням ЦВК почала розслідування за статтею фальсифікації на виборах і пообіцяла вивчити всі факти, озвучені президентом, партіями, спостерігачами, і допитати всіх, хто може мати інформацію про фальсифікації. І першою до прокуратури для надання свідчень має вирушити президент Грузії Соломе Зурабішвілі. Утім, президент Грузії заявила, що в прокуратуру не піде. «Я б порадила прокуратурі займатися своєю справою і уникати політичного зведення рахунків із президентом», – заявила Соломе Зурабішвілі. 

Треба сказати, що західні чиновники, незважаючи на загальну риторику занепокоєння повідомленнями про фальсифікацію виборів, поводилися вельми обережно й утримувалися від закликів до бойкоту результатів виборів. Голова Європейської ради Шарль Мішель наступного дня після голосування закликав до швидкого і прозорого розслідування ймовірних порушень під час виборів. Захід не зробив вибори в Грузії головним пунктом своєї зовнішньополітичної повісті. У США – президентські вибори, а у «старенької Європи» теж проблем вище даху. Та й потужний тиск на грузинський уряд може підштовхнути в інші геополітичні обійми. Нагадаємо, що «Грузинську мрію» з перемогою привітали: Віктор Орбан, який уже побував у Тбілісі й особисто засвідчив свою повагу, Азербайджан, Вірменія, Туреччина, Об’єднані Арабські Емірати. У Росії не вітали «Грузинську мрію» з перемогою, назвавши підсумки «вибором грузинського народу» і «рішуче відкинули» звинувачення на адресу Росії про втручання у внутрішні процеси в цій країні. А ось Китай обрав нейтральну риторику. «Китай завжди поважав вибір грузинського народу і щиро бажає Грузії стабільності та процвітання. Китай готовий працювати з усіма сторонами для сприяння безперервному розвитку китайсько-грузинських відносин», – заявив офіційний представник МЗС КНР Лінь Цзянь.

Ймовірно, відчуваючи, що Захід поки що не поспішає з далекосяжними висновками щодо грузинської влади, опозиція зосередилася на збиранні доказів фальсифікації виборів і події не форсує, вичікуючи сприятливого моменту. Поки що вона не коментує своїх планів, ймовірно розраховуючи на подальші дії влади. І найбільш зручним для неї моментом може стати перше засідання нового парламенту.

За даними ЦВК у «Грузинської мрії» 89 мандатів зі 150. Однак стаття 38 Конституції Грузії говорить: «Парламент набуває повних повноважень з моменту визнання повноважень двох третин членів Парламенту (тобто – 100 осіб). Із зазначеного моменту припиняються повноваження Парламенту попереднього скликання». Опозиціонери вже пообіцяли, що відмовляться від своїх мандатів, отже новообраний парламент не отримує повноваження. «Грузинській мрії» не вистачає 11 мандатів. Утім, Іванішвілі може «докупити» депутатів, яких бракує, в опозиції. Таку думку можна зустріти в багатьох грузинських експертів, знайомих із місцевими політичними реаліями. Утім, як стверджує в коментарі BBC грузинський експерт Вахушті Менабде, для роботи парламенту достатньо простої більшості – 76 мандатів. І якщо опозиція відмовиться від участі в засіданнях, у законодавстві Грузії немає жодних заборон на роботу парламенту, навіть якщо він представлений однією партією. Спікер грузинського парламенту Шалва Папуашвілі також упевнений, що опозиція не завадить новообраним депутатам зібратися на перше засідання парламенту. Незважаючи на те, що президентка Грузії Соломе Зарубішвілі відмовилася визнати результати виборів і не планує призначати перше засідання парламенту, Папуашвілі впевнений, що це не має значення, і зазначив: «На десятий день (після офіційного підбиття підсумків виборів) парламент буде зобов’язаний зібратися. Тому, якщо вона не призначить засідання, парламент все одно збереться», – запевнив політик.

На думку більшості експертів, саме цього дня слід очікувати кульмінації протестів. Як зазначав колишній мер Тбілісі Гігі Угулава, опозиційні сили «блокуватимуть будівлю парламенту і не пропустять туди депутатів, які вкрали голоси в народу». Досвід минулих років показував, що в день засідання протестувальники шикувалися в живі ланцюжки і перекривали вхід до парламенту. Утім, і тут є слабка для опозиції ланка. У будівлі парламенту кілька входів. Як зазначає у своєму репортажі BBC, щонайменше два з них виходять на бічну вулицю, де розташовані будівлі Служби державної безпеки Грузії та казарми грузинського спецназу. І в разі загострення ситуації силовики з легкістю зможуть очистити цю вулицю від протестувальників і створити безпечний коридор, яким депутати правлячої партії потраплять до парламенту. Тим паче, що більш ніж за десятирічне правління «Грузинської мрії» акції протесту в Тбілісі були неодноразово. Зокрема й після виборів. Однак похитнути владу «Мрії» вони не змогли. 

Влада відповідала застосуванням сили під час спроб опозиції прорватися в урядові будівлі і в парламент. І на поступки не йшла. І акції, з огляду на те що жодного ефекту вони не давали, поступово сходили нанівець. 

Як буде цього разу, ми дізнаємося вже найближчим часом…