20 жовтня в Молдові відбулися президентські вибори і референдум про зміну конституції для вступу в ЄС. Їхні результати багатьох відверто здивували. Соціологічні опитування останніх місяців, як і більшість експертів, пророкували Маї Санду 20 жовтня “легку прогулянку” і перемогу в першому турі, ну, в крайньому разі, результат близький до 50%. І для цього було достатньо підстав. Якщо вірити опитуванням, за Майю Санду були готові віддати свої голоси 30-35% виборців усередині країни. Якщо рахувати тільки громадян, які визначилися в опитуваннях, то цей відсоток був би приблизно 38-43%. Не секрет, що Молдова стала країною, де вирішальний голос залишається за діаспорою. Тож якщо додати до голосів підтримки за Санду в Молдові, 200-250 тис. голосів або 13-16% виборців за кордоном, то чинному президенту було на що розраховувати.
Якщо до цього додати референдум про європейський шлях Кишинева, який мав максимально мобілізувати прихильників Санду, ставши головною “фішкою” її виборчої кампанії, то у потенційних суперників Майї Санду шансів практично не було. Так, основні конкуренти Санду, Олександр Стояногло і Ренато Усатий, за різними опитуваннями мали набрати всередині країни 9-13% від усіх опитаних і приблизно 12-17% від тих, хто визначився. Навіть у разі другого туру такий розрив здавався нездоланним. Приблизно така сама ситуація бачилася і з референдумом: опитування показували результат 44-55% “за” на референдумі. Ці відсотки плюс голоси діаспори, яка в переважній більшості налаштована проєвропейськи, давали прихильникам європейського вибору підстави сподіватися на підсумковий результат понад 60% голосів “за”.
Однак, щось пішло не так: молдовський виборець виявився не таким передбачуваним, як показували опитування і говорили експерти, і виборча арифметика влади виявилася, м’яко кажучи, неспроможною. За даними ЦВК Молдови, Майя Санду набрала 42,45%, у її найближчого конкурента кандидата від проросійської Партії соціалістів Олександра Стояногло – 25,98%. Ренато Усатий посів третє місце, він отримав 13,79% голосів. Тепер Молдову очікує другий тур президентських виборів за участю Санду і Стояногло, і цілком непередбачуваний результат. Що стосується конституційного референдуму, то переконливою перемоги влади на ньому не назвеш. За попередніми даними, “за” європейське майбутнє Молдови проголосувало 50,46% громадян. І цей результат отримано тільки за рахунок голосів на закордонних дільницях. Усередині країни “за” європейський вектор проголосувало лише 46%.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує підсумки президентських виборів у Молдові, а також визначає основні чинники, що вплинули на результати першого туру президентських виборів, а також голосування на референдумі. Також у матеріалі вивчаються можливі наслідки результатів на євроінтеграційні устремління Кишинева та відносини з ЄС і Москвою.
This Content Is Only For Subscribers
Інтриги та несподіваний результат
Для більшості експертів головною інтригою, напередодні виборів 20 жовтня, було, чи переможе Майя Санду в першому турі президентських виборів, чи досягне переконливої переваги над усіма конкурентами, що дасть їй змогу з легкістю обійти будь-кого в другому турі. Однак результат першого туру спантеличив і здивував багатьох. Майя Санду стала переможцем із результатом 42,45% голосів виборців, а її найближчий переслідувач ексгенеральний прокурор Олександр Стояногло – 25,98%.
Щоправда до другої години ночі 21 жовтня цифри для Санду взагалі були катастрофічними, і штаб чинного президента охопила паніка. Результат на сайті молдовського Центрвиборчкому показував 38,17%. Про перемогу в першому турі можна було забути. Та й відрив від її найближчого переслідувача був значно меншим за прогнозований, лише 10%. І тільки рано вранці ситуація для чинного президента почала поліпшуватися. Почалося опрацювання голосів діаспори. Виборчі дільниці, що закрилися останніми у США і Канаді, встановили остаточний результат.
М’яко кажучи, не вражаючий результат Сану в першому турі має свої пояснення. У своїй виборчій кампанії Санду зробила ставку на євроінтеграцію, а її дітище, конституційний референдум, мав, нібито “оконтурити” майбутній успіх, максимально мобілізувавши проєвропейських прихильників. Варто зазначити, що євроінтеграційна ставка народилася не на порожньому місці. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року Київ і Кишинів подали офіційні заявки на вступ до ЄС. Уже в червні того ж року країнам надали статус кандидатів на членство в ЄС.
У листопаді 2023 року Єврокомісія рекомендувала раді Євросоюзу почати переговори з Україною і Молдовою про вступ до ЄС. Фіналом-апофеозом євродійства стало 7 лютого 2024 року, коли почалися офіційні переговори про вступ Молдови до Євросоюзу. Рішення Брюсселя увімкнути підвищену швидкість євроінтеграції молдовська влада спробувала конвертувати на свою користь. Команда Санду робила все, щоб саме вона асоціювалася з прогресом на шляху Молдови до ЄС – чинна президентка запевняла, що республіка стане частиною Європейського Союзу до 2030 року.
Звісно, важко заперечувати євроінтеграційні успіхи Молдови під керівництвом Майї Санду. Однак “запаморочивши їй голову” вони, схоже, зіграли з нею злий жарт. Річ у тім, що на президентських виборах 2020 року Санду пропонувала виборцям не далеку європейську перспективу, а більш приземлені й цілком відчутні речі – боротьбу з корупцією, підвищення добробуту людей, реформу системи правосуддя. А в цьому їй за чотири роки, незважаючи на гучні обіцянки, похвалитися особливо нічим. Виборець виявився більш схильним оцінювати реальні досягнення президента, стан свого гаманця і кількість корупціонерів, посаджених за ґрати.
Санду виправдовувалася, що часу для радикальних реформ було недостатньо, і хибна система, що склалася протягом десятиліть, запекло чинить опір змінам. Цікаво, що навіть у своєму рідному Фалештському районі Санду посіла лише третє місце, набравши 23,5%, пропустивши вперед лідера “Нашої партії” Ренато Усатого, за якого проголосували 34,6%, та Олександра Стояногло – 27,48%.
Колишній генеральний прокурор і суперник Маї Санду у другому турі президентських виборів у великій молдавській політиці – ноунейм. Він двічі – у 2006 і 2015 роках – намагався обратися главою Гагаузії, але обидва рази програв. У 2019 році він виграв конкурс на посаду генпрокурора, але після приходу до влади Санду його звільнили за звинуваченням у корупції. Стояногло опротестував ці звинувачення в Європейському суді з прав людини і виграв процес, але на посаді його все одно не поновили. Він став символом проблеми нинішньої влади в дотриманні принципів верховенства права в боротьбі з політичними противниками всередині країни. Ця історія створила ексгенпрокурору образ чесного чиновника, який постраждав від проєвропейського уряду, що, вочевидь, і підштовхнуло Партію соціалістів висунути його в президенти замість Додона з його високим антирейтингом і шлейфом корупційних скандалів.
Складно сказати, як у Кремлі поставилися до цього висунення. Стояногло ніколи не вважався відверто проросійським політиком і підтримував євроінтеграцію Молдови. Він не приховував, що має друге румунське громадянство. Після початку передвиборчої кампанії він засудив війну в Україні та назвав Крим і Донбас окупованими. На відміну від євроцентричної Санду, колишній генеральний прокурор позиціонував себе як політик-сувереніст, який обстоює нейтральний статус Молдови і виступає за рівні відносини з ЄС, Вашингтоном, Пекіном і Москвою. Спроба зробити його єдиним кандидатом від опозиції успіхом не увінчалася.
Для багатьох політиків президентські вибори – це можливість підвищити свою впізнаваність і підготуватися до парламентської кампанії, до якої залишилося трохи більше ніж півроку. Його передвиборча кампанія не вирізняється ні дорожнечею, ні видовищністю, ні креативом. Експерти називали її нудною і маловиразною. Проте підсумковий результат у практично 26%, беззастережна перемога у себе на малій батьківщині в Гагаузії – 48,67% за 2,26% Санду, вихід до другого туру – гарний актив для політика-початківця з прекрасною перспективою на майбутню парламентську виборчу кампанію.
Ренато Усатий, який посів третє місце з результатом -13,77%, сьогодні вважається власником “золотої акції” у другому турі президентських виборів. У 2016 році він підтримав на виборах президента Ігоря Додона, що допомогло йому виграти. У 2020 році підтримки Усатого, який також фінішував у першому турі третім, удостоїлася Майя Санду. Поки він каже, що не вирішив, кого буде підтримувати, найімовірніше, маючи на увазі, що відкритий для “торгів”. У “Фейсбук” він заявив, що ухвалить це рішення після обговорення з членами “Нашої партії” і громадянами.
Однак невідомо, якою мірою він може контролювати свій електорат і вплинути на їхній вибір. Раніше Усатий взагалі заявляв, що в другому турі не підтримає нікого з кандидатів. А ось голоси ексбакшана Гагаузії Ірини Влах, яка набрала 5,38% (83 226 голосів), напевно відійдуть до Стоянголо. Влах має репутацію проросійського політика, хоча сама це заперечує. Вона не проти євроінтеграції Молдови, але закликає робити це без шкоди для дружби з Росією. Її передвиборча кампанія була зосереджена на критиці Санду, яку вона звинувачує в тому, що та втягує країну у війну. Влах обіцяє стати президентом миру та ініціювати референдум про збереження нейтралітету.
Джерела фінансування передвиборчої кампанії Влах невідомі. У неформальних бесідах вона стверджує, що її частково підтримує традиційно дружня до гагаузів Туреччина. Однак Анкара має добрі стосунки з нинішнім молдовським керівництвом, і незрозуміло, навіщо їй підтримувати опонентів Санду. Ірина Влах у цій виборчій кампанії домоглася головного – своєї розкрутки перед парламентськими виборами 2025 року.
Що стосується колишньої прокурорки Антикорупційної прокуратури Вікторії Фуртуне, яка посіла четверте місце, то її результат 4,45% можна назвати безсумнівним успіхом. Вона посіла друге місце на президентських виборах у Гагаузії, набравши 28,8%. Це єдиний регіон, де Фуртуне посіла друге місце. Однак, як зазначають експерти, цього результату вдалося досягти завдяки зусиллям молдовського олігарха-втікача Ілана Шора, а точніше його “сіткам”.
Головному союзнику Кремля в Молдові вдалося створити величезну мережу з проплачених активістів і прихильників у Молдові. Якщо вірити інформації молдовської поліції, у цій структурі було щонайменше 130 тис. молдовських громадян, які отримували “винагороду” за свою політичну активність на рахунки в російському Промсвязьбанку. Крім Фуртуне, як пишуть молдавські ЗМІ, у “кишені” Шора був ще один кандидат – експрем’єр-міністр Василь Тарлев. Молдавським журналістам вдалося довести зв’язок із Шором кандидатів Вікторії Фортуни і Василя Тарлєва, які отримали 4,5% (69 тис. голосів) і 3,2% (49 тис. голосів) відповідно. Сумарні 116 тис. голосів, на думку журналістів-розслідувачів, близько до розмірів мережі шоровських активістів “на зарплаті”, як стверджує поліція. Утім довести це неможливо, та й сам Ілан Шор публічно не називав ім’я кандидата, якого підтримують. Можливо побоюючись, що публічна підтримка стане своєрідною “чорною міткою”, яка дозволить зняти їх до виборів. Але цілком імовірно, що вказівки про те, як голосувати цілком могли розіслати через свої канали зв’язку з активістами.
Ще одним цікавим фактом за підсумками першого туру стало те, що чотири кандидати в президенти: Октавіан Цику, Андрй Нестасе, Наталя Морарь, Тудор Ульяновський, набравши менше 1% голосів, отримали їх менше, ніж зібрали підписів для реєстрації кандидатів у президенти.
Тепер же Молдова завмерла в очікуванні другого туру, який відбудеться 3 листопада. Як зазначають експерти, істотний розрив між кандидатами не повинен вводити в оману, і Маї Санду рано спочивати на лаврах переможця президентських виборів. Важко сказати, хто з кандидатів має більший ресурс для розширення електорального поля. Хоча за відсутності інших рейтингових проєвропейських кандидатів, які могли підтримати Санду, чинному президенту фактично ніде добирати голоси, яких не вистачає у другому турі. За найгрубішими прикидками, підтримати Санду в другому турі можуть хіба що виборці Октавіана Цику та Андрія Нестасе, які отримали на виборах менше одного відсотка. А якщо враховувати той факт, що 100 тис. виборців, які підтримали європейський вибір Молдови на конституційному референдумі, не голосували за Санду, то її перемога в першому турі може вийти з присмаком майбутньої поразки.
Спроба розкрутити в другому турі розвилку Санду за Європу, а Стоянголо за Росію не спрацює. Колишній генеральний прокурор ніколи не висловлювався, що він “фанат” Москви, а підкреслює, що він теж за Європу, але без такої авторитарної політики, яку проводить Санду. Повернення до сценарію 2020 року, як це було у випадку з Додоном, не відбудеться. “Немолдавські молдавани”, як називають діаспору, не відчуваючи екзистенціальної загрози в особі відверто проросійського кандидата, можуть у другому турі бути не такими активними, а це позначиться і на явці, і на результаті. Тим більше, що цього разу не буде референдуму про європейське майбутнє Молдови, заради якого багато хто з них і прийшов на виборчі дільниці.
Так чи інакше, загострення пристрастей у другому турі буде максимальним. Обидва кандидати кинуть усі свої сили, щоб відмобілізувати свого виборця. Не останню роль може зіграти з Москви й Ілан Шор зі своєю “сіткою”. Тепер у противників чинної влади вже є моральна перевага. У першому турі вони мобілізувалися так, що крісло під Маєю Санду серйозно захиталося, і це має додати мотивації її противникам.
Референдум розколу
На референдумі, який проходив в один день із президентськими виборами, громадяни Молдови мали відповісти на запитання: “Чи підтримуєте ви зміну Конституції з метою вступу Республіки Молдова до Європейського союзу?” Закон, за який пропонується проголосувати, внесе до Конституції дві поправки: – до преамбули додадуть два пункти: “Визнаючи європейську ідентичність народу Республіки Молдова і незворотність європейського курсу Республіки Молдова” і “Декларуючи інтеграцію до Європейського союзу як стратегічну мету Республіки Молдова”. Також до Основного закону додадуть розділ, де йтиметься, що участь Молдови в установчих актах ЄС отримає пріоритет над положеннями внутрішніх законів, які суперечать їм.
Плебісцит ініційований Санду, за задумом ініціаторів, мав вирішувати два завдання. Перше, суто політтехнологічне – пов’язати переобрання Санду на другий термін із процесом євроінтеграції Молдови і мобілізувати проєвропейського виборця в першому турі. Така зв’язка мала забезпечити конвертацію рейтингу євроінтеграції в рейтинг чинного президента, який був і залишається значно нижчим, ніж підтримка курсу на вступ до ЄС. Друга мета – продемонструвати остаточну перемогу прихильників євроінтеграції на внутрішньополітичному полі.
Майя Санду окреслила амбітну мету – повноправне членство Молдови в ЄС до 2030 року. Цей план отримав підтримку з боку європейських лідерів. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відвідала Кишинів у жовтні і продемонструвала серйозність намірів Брюсселя. Вона заявила, що Євросоюз готовий протягом трьох років інвестувати в молдавську економіку 1,8 млрд. євро. Цей пакет у Єврокомісії назвали найбільшою фінансовою допомогою Молдові з моменту здобуття незалежності. Згідно з планом, він стимулюватиме економіку країни і наблизить її до членства в ЄС за рахунок прискорення реформ.
Коли Санду висунула ідею з референдумом, багато хто говорив, що затія доволі небезпечна, оскільки сам він фактично ні на що не впливає. Брюссель не прийме Молдову до Євросоюзу від цього швидше. Це був радше демонстраційний крок, спрямований на внутрішню аудиторію, щоб продемонструвати популярність Санду та її ідей. Однак перші цифри щодо референдуму на сайті Центрвиборчкому шокували всіх. Тих, хто голосував “проти” європейської інтеграції, було помітно більше (56%), ніж тих, хто голосував “за”. Ситуація почала змінюватися, коли почалося опрацювання протоколів із закордонних виборчих дільниць. У підсумку остаточне голосування зафіксувало перемогу прихильників євроінтеграції 50,49%, тоді як “проти” проголосувало -49,57%. Багато хто назвав цю перемогу “пірровою”, а сам плебесцит – референдумом розколу, що розділив Молдову навпіл і зробив європейське прагнення країни інструментом подальших внутрішніх конфліктів. Такі референдуми мають закінчуватися нищівною перемогою з результатом 80-90% і демонструвати консенсус, єднання суспільства та еліт.
А політично мінімальна перевага прихильників євроінтеграції, особливо після того, як її противники тривалий час лідирували під час підрахунку голосів, стала незаперечним доказом того, що молдовське суспільство не горить одностайним бажанням йти в Європу. Ба більше, голосування засвідчило, що Молдова, як така, проголосувала проти євроінтеграції, і до Європи її “тягнуть” “немолдавські молдавани”, так у країні називають мігрантів, які проживають у Європі, США, Канаді та Росії.
Були райони, в яких Санду (ініціатор і головний промоутер референдуму) посіла перше місце, а на референдумі більшість проголосували “проти”. Лише у восьми районах кількість прихильників європейського вектора перевищила кількість противників. Усі райони Кишинева і передмістя підтримали внесення поправок до Конституції. Лише на Ботаніці, район столиці, де стара радянська забудова і живуть переважно пенсіонери, виявилося більше супротивників внесення курсу на ЄС до Конституції. Південні та північні райони країни, так звана “глибинна Молдова” в більшості висловилися проти внесення поправок до Конституції. Примітно, що серед виборців із Лівого берега більше тих, хто підтримав поправки до Конституції, ніж у деяких північних районах і в Гагаузії. В автономії “проти” поправок до Конституції проголосували 94,8% виборців. Мешканці Придністров’я, яким виборчі дільниці відкрили на території Молдови, поблизу з кордоном також проголосували – проти (62,56%).
Як ми бачимо за підсумками голосування за референдум про євроінтеграцію, ставка команди Санду мобілізувати своїх проєвропейських прихильників і прийти на вибори, навіть якщо вони не в захваті від результатів першого президентського терміну Санду, провалилася. Свої не настільки переконливі результати і проблеми референдуму про євроінтеграцію вона пояснила тим, що Молдова нібито зіткнулася з “безпрецедентним нападом на свободу і демократію”, що став проявом зовнішньої змови. “Злочинні угруповання, що працюють спільно з іноземними силами, ворожими до наших національних інтересів, атакували нашу країну десятками мільйонів євро, брехнею і пропагандою, використовуючи найганебніші засоби, щоб тримати наших громадян і нашу країну в пастці невизначеності та нестабільності”, – повідомила Майя Санду.
За її словами, правоохоронні органи мають “чіткі докази того, що ці злочинні угруповання прагнули купити 300 тис. голосів, вчинивши шахрайство безпрецедентних масштабів”. “Їхньою метою було підірвати демократичний процес. Їхнім наміром було посіяти страх і паніку в суспільстві. Ми не відступимо від захисту демократії та свободи. Ми чекаємо остаточних результатів і відповімо твердими рішеннями”,- проголосила президент Молдови. Звісно, виправдати майже 50% голосів “ПРОТИ” на референдумі лише підкупом з боку Шора, аргумент, м’яко кажучи, не зовсім переконливий. Проблеми набагато глибші.
По-перше, ідея євроінтеграції не повинна слугувати політтехнологічною підмогою для одного політика, який представляє, нехай і великий, але все ж таки тільки один сегмент молдавського суспільства. По-друге, як любив казати відомий театральний класик Костянтин Станіславський: “Публіка дурна, але її не обдуриш”. Ось і молдавський виборець не повірив Санду, яка продавала щасливе майбутнє в теплому, світлому і безпечному Євросоюзі. Тільки сліпий не бачить, що відбувається з ЄС: економічна стагнація, нездатність без допомоги США забезпечити свою безпеку, перемоги на виборах партій правого і лівого спрямування, які відстоюють національні інтереси, а не глобалістські. І багато інших чинників, які не роблять Брюссель магнітом, що притягує країни Європи, як це було в 90-х.
Приклади Туреччини, яка прагне до БРІКС, поставивши, по суті, на паузу процес євроінтеграції або Грузії, яка сьогодні наочно демонструє свою “байдужість” до ЄС, перебуваючи в пошуку геополітичних компромісів, можливо, змусили громадян Молдови переглянути своє ставлення до ЄС. Не секрет, що в цьому виборцям допомагала і російська пропаганда, яка за відсутності свого кандидата сконцентрувалася, в основному, на референдумі. У молдавських соцмережах, у ютубі, у листівках, які розповсюджували в поштових скриньках, розгорнулася масштабна кампанія з дискредитації євроінтеграції. У ній фігурувало три сюжетні лінії. Перша – вступ Молдови до ЄС веде країну до війни з Росією, яку підкріплювали досвідом України, що привела війну у свій дім після прагнення зблизитися з ЄС. Друга лінія була пов’язана з ототожненням вступу до ЄС наступом на “традиційні цінності”. У мережі гуляли фейки про те, що після вступу до ЄС Кишинів регулярно проводитиме гей-паради, легалізує одностатеві шлюби і закриє православні церкви. І третій сюжет, вступ країни до ЄС автоматично призведе до зростання цін на всі без винятку товари і послуги, а європейські багатії скуплять за безцінь національне багатство країни – родючі землі Молдови.
Невідомо, наскільки російська пропаганда вплинула на думку жителів країни, але спроби влади, як і у випадку з “сітками” Шором, пояснити високий відсоток “ПРОТИ” на референдумі лише впливом російської пропаганди виглядають поверхнево. Так, дійсно російська пропаганда працювала, а це означає, що молдовська влада протистояла їй недостатньо успішно. Результат, отриманий владою Молдови на референдумі, подає найсильніший політичний сигнал Євросоюзу, де противників розширення вистачає з лишком. Безсумнівно, що ЄС не стане згортати співпрацю, просто навряд чи вже розпочатий переговорний процес про членство Молдови в ЄС значно прискориться. Загалом же молдовське суспільство, яке зовсім недавно вважали, що воно в переважній більшості виступає за інтеграцію з ЄС, розкололося та окреслило потенційну лінію розлому всередині себе. І передбачити, коли вона актуалізується і які наслідки принесе Молдові – питання часу.
Сутичка за Молдову
Безумовно, вибори президента Молдови і референдум про її європейське майбутнє сприймаються як такі, що мають геополітичний підтекст. І в цьому немає нічого дивного. Попри послаблення проросійських настроїв після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Москва, оговтавшись після перших невдач на молдовському фронті, не полишає спроб повернути свій вплив у Кишинів. Ставка на старі проросійські сили Молдови – Партію соціалістів експрезидента Ігоря Додона та Комуністичну партію іншого експрезидента Володимира Вороніна, схоже вже відіграна. Йде пошук нових сил і гравців. Поки Москва зробила ставку на Ілана Шора, але не як на політика. У Молдові він сам висуватися на президентських виборах не міг – не тільки через кримінальну справу, а й через високий антирейтинг і репутацію шахрая. У Росії оцінили його як досвідченого політичного менеджера, який має вплив, ресурси.
Структури Шора в Молдові численні й демонструють ефективність. У 2023 році підтриману ним кандидатку – нікому не відому раніше Євгенію Гуцул – було обрано головою Гагаузької автономії на півдні Молдови. Молдавські ЗМІ багато писали про те, як гагаузьких виборців фінансово мотивували голосувати за Гуцул. Крім того, у Молдові – сприятливий політичний ґрунт: сентимент до Росії в суспільстві значний, і чимало молдован у побутових розмовах пов’язують те саме зростання цін із розворотом влади “від Москви”.
Спочатку Ілан Шор створює в Москві блок “Победа”, який, як і головного кандидата Шора – Василя Болю, молдовська влада до виборів не допускає. Це не зупиняє Шора. З ним пов’язують кількох політиків зі списку претендентів на президентське крісло. ЗМІ, зокрема, писали про Василя Тарлєва та Вікторію Фуртуне. Ілан Шор нікого відкрито не підтримав, а 19 жовтня закликав голосувати за будь-якого кандидата, крім Санду. Однак головне завдання Шора було все ж таки не вибори, а референдум про євроінтеграцію, який потрібно було торпедувати. І для цього в нього є дієвий інструмент, так звана “виборча мережа”, що являє собою величезну піраміду нелегального фінансування та підкупу виборців.
За даними молдовських правоохоронних органів, команда Шора організувала масштабну схему підкупу виборців: тільки впродовж вересня цього року в Молдову з Росії було переправлено 15 млн. доларів для підкупу 130 тис. виборців. Хоча реальна чисельність мережі може бути багаторазово більшою. Людей активно вербують через численні чат-боти в Telegram, пропонуючи їм за фінансову винагороду долучитися до діяльності блоку “Перемога”: агітувати проти ЄС і Маї Санду, брати участь в антиурядових вуличних акціях тощо.
Мережа вийшла настільки масштабною, що правоохоронні органи були не в змозі з нею впоратися. Незважаючи на рапорти силовиків про блокування десятків телеграм-каналів, пов’язаних із Шором і його політичними структурами, негайно з’являлися нові і стати частиною “мережі” можна було за кілька кліків. Сам Шор усі звинувачення відкидав, називаючи дії влади “абсурдною виставою” і “спробою відвернути увагу від реальних проблем: злиднів, корупції та поліцейського свавілля”.
Бачачи, що влада Молдови не в змозі впоратися з “наступом” Росії, до процесу підключилася важка артилерія – США та ЄС. І хоча на запитання, чи звинувачує Майя Санду Росію у втручанні у вибори, вона її не назвала, а заявила, що звинувачує “кримінальні угруповання, які підкуповують виборців брудними грошима”. Про втручання Росії у вибори повідомили старші партнери Молдови. Представник Ради національної безпеки США Джон Кірбі попередив перед виборами: “Росія активно працює над тим, щоб підірвати вибори в Молдові та її європейську інтеграцію. За останні кілька місяців Москва виділила мільйони доларів на те, щоб вплинути на президентські вибори в Молдові. Ми оцінюємо, що ці гроші пішли на фінансування її бажаних партій і поширення дезінформації в соціальних мережах на користь їхніх кампаній”.
За даними США, Ілан Шор інвестував десятки мільйонів доларів на місяць у некомерційні організації, які поширюють наративи про вибори відповідно до російських інтересів. Ці некомерційні організації просували проросійський контент у традиційних ЗМІ, на місцевих вебсайтах і через додатки соціальних мереж. “Сполучені Штати продовжать підтримувати Молдову і молдовський народ, а також викривати і протидіяти спробам Росії підірвати молдовську демократію”,- заявив Кірбі. Після перших результатів голосування послідувала і реакція з Брбсселя. “Ми уважно стежили за ходом голосування на молдавських президентських виборах і референдумі. Це важливий партнер Євросоюзу”,- заявив на брифінгу в Брюсселі офіційний представник зовнішньополітичної служби ЄС Петер Стано. За його словами, вибори в Молдові “проходили в умовах безпрецедентного тиску” і “залякування з боку Росії та її проксі”.
У Кремлі відкинули версію про “російський слід”. Прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков закликав Кишинів надати докази втручання іноземних держав у вибори через якісь злочинні угруповання. “Якщо вона (Санду) каже, що недоотримала голоси через якісь злочинні угруповання, то вона повинна пред’явити докази, і непогано, напевно, також, щоб пані Санду пояснила таку кількість голосів, незгодних із її лінією. Це теж злочинні угруповання? Чи вона має на увазі, що громадяни Молдови, які її не підтримують, асоціюються у неї зі злочинними угрупованнями”,- зауважив Дмитро Пєсков.
Він додав, “перше те, що ми бачимо, – це, звісно, такі, скажімо так, механічні важкозрозумілі темпи приросту голосів за Санду і на користь тих учасників референдуму, які висловлюються за орієнтацію на Євросоюз”. “Власне, будь-який спостерігач, який хоч трохи розуміє суть політичних процесів, може відфіксувати ці аномалії”, – зазначив прес-секретар Путіна.
Загалом, головні зовнішні “зацікавленці” обмінялися “люб’язностями”, і кожен із них продовжуватиме гнути свою лінію. І якщо у випадку із західними партерами – це будуть тільки слова підтримки, то Росія в Молдові діє не тільки словом, а й ділом. І що, зрештою, буде в сухому залишку, ми побачимо вже 3 листопада, а найімовірніше вже 2025 року, коли відбудуться парламентські вибори. Ця сутичка важлива, оскільки країна є парламентською республікою, і хто контролює законодавчий орган, той і є владою. Тож нинішня кампанія – розминка і проба сил перед реальним боєм.
