Казахстан: референдум і атомна геополітика

Аргументи “за” і “проти”

Уперше про необхідність провести референдум про будівництво атомної електростанції президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив 2023 року. Тоді у своєму посланні до громадян республіки він відзначив наявність різних точок зору щодо цього “вкрай важливого питання” і запропонував винести його на загальнонаціональне голосування. За кілька днів до референдуму Токаєв публічно висловився на підтримку “масштабного” і “довгострокового” проекту. За словами глави держави, без своєї АЕС Казахстан може “залишитися на узбіччі світового прогресу”.

Напередодні голосування на сайті уряду республіки з’явився окремий розділ, присвячений атомній енергетиці. Будівництво АЕС у Казахстані дасть змогу розв’язати проблеми з екологією, зростанням споживання і зносом старих станцій, а також створить нові робочі місця і стане “міцною основою для енергетичної безпеки країни”, йдеться на державному порталі. Міністр енергетики країни Алмасадам Саткалієв попередив про зростання дефіциту електроенергії в Казахстані до 2035 року. Тоді, за прогнозами Міненерго республіки, споживання електроенергії зросте до 152,4 млрд кВт-год, а вироблення впаде до 135 млрд кВт-год. І саме до 2035 року, як планує влада, АЕС має розпочати свою роботу.

Агітуючи за будівництво АЕС, уряд Казахстану задіяв і “важку артилерію”. Нею стали слова генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, який повідомив казахстанським ЗМІ, що очолювана ним організація консультувала офіційну Астану з питання будівництва атомної електростанції на території Казахстану. “У нас була місія з визначення та аналізу ядерної, інституційної та нормативної інфраструктури, яка необхідна вашій країні для руху вперед. І цього року ми також працюємо над різними тренінгами та зустрічами, де ми співпрацюємо з казахстанськими ядерниками, готуючись до того, щоб у разі ухвалення позитивного рішення щодо цього проєкту супроводжувати й підтримувати зусилля Казахстану із запровадження виробництво ядерної енергії”, – зазначив Рафаель Гроссі. При цьому він додав, що зведення будь-якої АЕС контролюється МАГАТЕ відповідно до дуже жорстких стандартів безпеки.

Противники АЕС, зі свого боку, назвали проєкт небезпечним, “економічно невигідним” і “екологічно ризикованим”, пропонуючи використовувати замість атомної енергетики поновлювані джерела енергії. Серед інших контраргументів – припущення, що для будівництва Казахстану потрібно буде взяти кредит, а за електроенергію, отриману від нової станції, жителі країни платитимуть більше. За попередніми оцінками, вартість робіт зі зведення АЕС становитиме $10-12 млрд. Крім того, експерти-екологи, екоактивісти, які об’єдналися в групу “АЕС керек емес” (“АЕС не потрібна”), звертали увагу не тільки на те, що Казахстан може опинитися в залежності від постачальника технологій АЕС в умовах зростаючої геополітичної напруженості. Говорили вони і про інші ризики. Зокрема, про поширеність корупції, яка, як вважають експерти, створює підґрунтя для зловживань і перешкоджатиме ретельному нагляду за ходом будівництва.

Противники АЕС також наголошували на високому тарифі на електроенергію, що виробляється ядерними реакторами. Крім того, з точки зору учасників “АЕС керек емес”, станція здатна завдати непоправної шкоди екосистемі озера Балхаш, селище Улькен на березі якого уряд називає ймовірним майданчиком зведення АЕС. Фахівці наводять також такий фактор, як висока сейсмічна активність регіону: у разі землетрусу станція може зруйнуватися, великі території стануть непридатними для проживання через радіаційне зараження. Невирішеним залишається і питання утилізації відходів АЕС. У цих умовах екологи закликають розвивати зелені технології та робити ставку на альтернативну енергетику. Фактором, що підкріплює фобії з приводу АЕС у Казахстані, називали травму, завдану багаторічними випробуваннями ядерної зброї в радянський період. З 1949 по 1989 рік на Семипалатинському ядерному полігоні радянські військові здійснили понад 450 вибухів. Наслідки досі позначаються на здоров’ї місцевого населення.

Влада Казахстану ж наполягала на тому, що атомна електростанція буде безпечною і посприяє розвитку вітчизняної науки та становленню місцевих кадрів у галузі мирного атома, створить нові робочі місця. Представники уряду додавали, що АЕС необхідна, щоб Казахстан зміг виконати завдання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу для боротьби зі зміною клімату, як того вимагають його міжнародні зобов’язання. Ще один аргумент уряду та прихильників атомної енергетики – важливість розвитку технологій у країні, яка посідає перше місце у світі з видобутку урану, основного компонента палива для АЕС.

Всебічна підтримка

Прихильники атомної енергетики перемогли в усіх регіонах Казахстану без винятку. Найбільше голосів за АЕС віддали в Костанайській області – майже 82,2%. Найгірший результат було зафіксовано в Алмати – близько 54% проголосували за. Так, в Улькені (Алматинська область) – селищі, де і передбачається будівництво АЕС, – проголосували 1066 виборців із 1069 (тобто явка становила 97%). З них майже 90% – 956 осіб – проголосували за. 

Найбільшу підтримку, як і очікувалося, надали південні регіони, для яких питання енергодефіциту актуальне насамперед. Виробництво електроенергії в Південному Казахстані покриває лише 57,2% споживання. А з огляду на той факт, що південні регіони є найбільш густонаселеними – це дало потужний імпульс підсумковим цифрам. 

Однією з важливих проблем, що стояла перед організаторами референдуму, було забезпечення явки громадян. З виборчого законодавства поріг явки давно прибрали, але в законодавстві про референдум норму, як і раніше, закріплено. Референдум вважається таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь не менше 50% від зареєстрованих виборців. Ця обставина (крім власне агітації за необхідність розвитку атомної енергетики) змусила президентську адміністрацію серйозно мобілізувати ресурси. Під егідою правлячої партії “Аманат” було створено народний штаб “За будівництво АЕС”, куди увійшли 6 політичних партій і 20 громадських об’єднань. Згідно з консенсусною думкою казахстанських політологів та експертів, цей захід виявився ефективним. За інформацією ЦВК, у референдумі взяли участь 7,8 млн осіб. У підсумку явка становила 63,66%. Лише в одному регіоні – Алмати – не вдалося набрати потрібний кворум: там проголосувало трохи більше 25%. У всіх інших кількість тих, хто взяв участь у референдумі, становила понад 50%, а у восьми регіонах цей показник перевищив 70%. На дільницях за кордоном явка перевищила 81%. 

На референдумі також працювали спостерігачі від Шанхайської організації співробітництва та Наради зі взаємодії та заходів довіри в Азії – “на їхню думку, референдум є відкритим, вільним і легітимним, жодного порушення на дільницях ними не було виявлено”. Слід зазначити, що Казахстан офіційно надсилав запрошення до європейських структур, зокрема до ОБСЄ, але там відмовилися від відправки спостерігачів через велику кількість запланованих на найближчі місяці заходів, пов’язаних із виборами. Генпрокуратура Казахстану під час проведення референдуму виявила всього два порушення – у зв’язку з незаконним проведенням опитування громадської думки та незаконною агітацією. Відсутність скільки-небудь значущих порушень зазначила і місія спостерігачів СНД. І хоча референдум 6 жовтня пройшов відносно спокійно порівняно з попередніми президентськими і парламентськими виборами, все ж було зафіксовано випадки затримання активістів і перешкоди для спостерігачів, про які офіційна влада промовчала. І це дало привід експертам зазначити, що в Казахстані продовжує зберігатися політична культура авторитарної держави, що сформувалася за колишнього президента Нурсултана Назарбаєва.

“Почуємо кожного”

У своєму посланні, в якому було оголошено дату референдуму з питання будівництва атомної електростанції, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що ця кампанія стане “ще одним проявом широкого загальнонаціонального діалогу і яскравим прикладом реалізації концепції “чутної держави”. “Такими кроками ми формуємо нову суспільно-політичну культуру, закладаємо нові стандарти ухвалення ключових державних рішень”, додав він. Уряд Казахстану за останній рік провів 20 публічних обговорень щодо будівництва АЕС в областях. У вересневому посланні Токаєв заявив, що це достатній термін для ухвалення громадянами зваженого рішення з питання будівництва АЕС. 

Однак деякі експерти вважають, що обговорень було недостатньо для формування об’єктивної громадської думки і що вони не були достатньо відкритими. Як зазначає казахстанська служба Радіо “Свобода”, дискусія в Астані мало чим відрізнялася від обговорень, проведених в інших містах: на неї також не запросили спікерів, які виступають проти будівництва АЕС, а доповіді стосувалися лише “переваг” атомних станцій. Спікери говорили приблизно по десять хвилин, а ті, хто хотів поставити запитання, стикалися з труднощами через обмеження часу для виступу до двох хвилин. Тим, хто не встигав висловитися за відведений час, відключали мікрофон, декого навіть просили покинути місце біля мікрофона.

Підготовка до референдуму також наочно продемонструвала, що демократичні стандарти, про які говорив Токаєв 2022 року, оголосивши про стратегію “Нового Казахстану”, залишилися лише деклараціями. За даними Бахитжан Торегожиної, керівника правозахисної організації “Ар. Рух. Хак”, близько 30 активістів було затримано по всій країні напередодні кампанії. Серед них є ті, хто був заарештований на два місяці за звинуваченням у намірі організувати “масові заворушення”. Власне арешти активістів давно в Казахстані не новина. Так, 2023 року відомого політичного активіста Марата Жиланбаєва засудили до семи років в’язниці за “фінансування екстремістської організації”. За цією самою статтею в серпні 2024-го такий самий строк дістав журналіст і громадський активіст Думан Мухаммедкарім, чий YouTube-канал “Не дейді” став особливо популярним після протестів-2022. А лідер незареєстрованої Демократичної партії Жанболат Мамай отримав умовний термін у шість років за “організацію масових заворушень” і заборону на суспільно-політичну діяльність.

Незалежні організації також повідомляли про те, що були обмеження на висловлення думок проти будівництва АЕС, а мітинги не дозволялися. Наприклад, за словами активістки Ельвіри Бекзадіної, вони намагалися створити рух “STOP АЕС”, але не змогли його офіційно зареєструвати. Великі проблеми були і в опозиційних медіа. Норма про відповідальність за поширення “неправдивої інформації”, що з’явилася 2023 року, створила додаткові ризики для журналістів і блогерів. 

Перед виборами і референдумами завжди існували суворі вимоги до проведення соцопитувань. Раніше, навіть якщо соціологічні інститути відповідали цим вимогам, багато хто з них не міг отримати дозвіл від Центральної виборчої комісії. Те ж саме сталося і цього разу. Нововведенням стало те, що тепер журналістські опитування серед населення стали прирівнювати до соціальних. Напередодні референдуму суд казахстанського міста Уральська оштрафував головну редакторку газети “Уральская неделя” Тамару Єслямову за порушення правил проведення опитування громадської думки, пов’язаного з виборами. Журналістка заявила, що штраф накладено за відео в YouTube, у яких вона запитувала думку людей про референдум. Цей випадок викликав закономірне запитання серед журналістів: “Хіба не можна проводити опитування серед населення напередодні виборів або референдуму?”. У той час як організації, наближені до влади, отримують дозволи на проведення таких опитувань. 

Керівник дослідницької організації PaperLab, соціолог Серік Бейсембаєв вважає, що влада “робить усе, щоб не показувати альтернативні погляди в медіа”. Його дослідницький центр подавав заявку в Центральну виборчу комісію на проведення опитування перед референдумом, але комісія відмовила в дозволі. Причиною відмови стало те, що дослідницький центр отримує фінансування з міжнародних джерел. Також було відхилено заяву бюро експрес-моніторингу громадської думки Demoscope при Міжнародному центрі журналістики MediaNet, подану минулого місяця. І опозиційні активісти сходяться в одному – цей референдум не схожий на “загальнонаціональний діалог”, про який з пафосом говорив Токаєв. Він, як класичний автократ, провів його за бажаним сценарієм, щоб отримати потрібний результат.

Загалом же, щойно нова влада Казахстану відчула себе більш упевнено, в її арсенал повернулися колишні репресивні практики і характерна риторика. Переобравшись на семирічний термін і перебудувавши систему під себе, Токаєв по суті отримав повноваження Назарбаєва. На початку свого президентства він здавався м’яким і скромним і за два роки еволюціонував у типового автократа-патріарха. Ба більше, деякі ознаки вказують на переродження токаєвського режиму в ще більш жорсткий авторитаризм. Гальмування реформ і демократизації влада пояснює тим, що система, яка формувалася понад 30 років, не може змінитися відразу. Про це, до речі, свідчить і соціологічне дослідження, проведене компанією Paperlab у квітні 2024 року, яке показує, що таке пояснення загалом працює: частина казахстанців виправдовує Токаєва, покладаючи відповідальність на “поганих виконавців на місцях” і зовнішні обставини (війну в Україні, стихійні лиха тощо). 

Суперечливу картину фіксують й інші опитування. З одного боку, 64% респондентів не помітили істотних змін у системі управління країною. З іншого – президент Токаєв зберігає досить високий особистий рейтинг. Це протиріччя пояснюється ефективністю держпропаганди, відсутністю реальної політичної альтернативи, а також збереженням у суспільстві надії на те, що президент усе-таки здійснить обіцяне, – треба тільки почекати. І ця віра підкріплюється успіхами Казахстану на зовнішніх орбітах, де за часів президента Токаєва Казахстан став перетворюватися на серйозного гравця на міжнародній арені, з яким відверто “заграє” і Захід, і Китай, і Росія, а вибір потенційного партнера при будівництві АЕС багато в чому буде відображати геополітичний вектор країни.

Геополітичний аспект

Після того, як казахстанці підтримали ідею будівництва АЕС, перед урядом Казахстану постане непросте питання – визначитися з процедурою і прийняти рішення щодо вибору основного підрядника будівництва. Астана розглядає такі варіанти: Китайська національна ядерна корпорація (China National Nuclear Corporation – CNNC); “Росатом”; південнокорейська KHNP (Korea Hydro & Nuclear Power); французька EDF (Électricité de France). Під час відвідування виборчої дільниці, де Токаєв голосував на референдумі, він заявив журналістам: “Уряд має зайнятися аналізом, провести відповідні переговори. Але моє особисте бачення цього питання полягає в тому, що в Казахстані має працювати міжнародний консорціум, який складатиметься зі світових компаній, що володіють найпередовішими технологіями. Далі, як то кажуть, життя покаже”. 

Ідея з консорціумом була публічно озвучена ще два роки тому. “Будівництво має здійснюватися у вигляді міжнародного консорціуму, тобто це не буде одна країна, яка побудує всю станцію. Ми будемо брати найкращі технології. Якщо говорити про ядерний острів (комплекс будівель і споруд, що мають відношення до експлуатації та забезпечення експлуатації ядерного реактора), найбільш ефективні технології можуть надати Росія, Корея, Франція. Якщо говорити про енергетичне обладнання, то ми бачимо найкращі технології у General Electric і корейських виробників. Якщо говорити про допоміжне обладнання – автоматика, системи обліку, насосне обладнання, то велика кількість виробників є в європейських країнах, таких як Франція, Німеччина”,- заявляв тодішній глава держфонду “Самрук Казина” Алмасадам Саткалієв. 

Заява президента Казахстану Токаєва про те, щоб не віддавати перевагу під час будівництва АЕС якійсь одній країні, а задіяти міжнародний консорціум, окрім суто технологічного, має політичний, а скоріше геополітичний аспект. Воно відображає політику геополітичної багатовекторності, яку проводить Казахстан. Він підкреслено не віддає переваги якійсь одній стороні, чи то Заходу, Китаю, чи то Росії, а намагається зберегти баланс інтересів із кожним із партнерів. Хоча, як то кажуть, можливі й варіанти.

Західний вітер

Питання про будівництво в Казахстані АЕС європейською компанією, а точніше французькою EDF (Électricité de France) обговорювали ще рік тому під час візиту в Астану президента Франції Еммануеля Макрона. З точки зору ядерної енергетики Казахстан для Франції видається перспективним партнером. Понад 60 відсотків електроенергії Франції виробляють на атомних електростанціях. І на переговорах в Астані французький президент, по суті, презентував державну компанію EDF, як потенційного підрядника для будівництва АЕС. Був і інший мотив – уран. Річ у тім, що Казахстан є найбільшим виробником на планеті природного урану. На його частку припадає 43% світового видобутку. Раніше Франція імпортувала значну кількість урану з рудників французьких компаній у Нігері. Після військового перевороту в цій країні виникли побоювання, що поставки урану у Францію можуть бути припинені. І хоча Париж запевняв, що ця революція не вплине на виробництво електроенергії у країні і запасів урану вистачить на два роки, візит Макрона показував, що Париж все ж таки занепокоєний поставками урану. 

Однак були й геополітичні аспекти. Після агресії Росії проти України Казахстан став важливою частиною енергетичної компоненти Євросоюзу: експорт російської нафти в ЄС різко впав, а Казахстан став третім за величиною постачальником нафти в ЄС після Норвегії та США. Тому для Заходу було важливо, з одного боку, послабити зв’язки країн Центральної Азії з Росією і переорієнтувати їх, зокрема, на розвиток відносин з ЄС. З іншого боку, Захід турбує зростаючий вплив у центральноазіатському регіоні Китаю, тому ще одним перспективним завданням для Парижа стає опір зростаючому впливу Пекіна. Звісно, змагатися з Китаєм, який завдяки ініціативі “Один пояс – один шлях” інвестував більш ніж у 100 проєктів у Центральній Азії, так масштабно він не може. Однак “підкинути”, наприклад Казахстану, “плюшки”, зокрема й через інвестиції в інфраструктурні проєкти через програму Global Gateway, або, наприклад, будівництво АЕС у Казахстані, Брюссель цілком спроможний. 

Одним словом, західний вітер став дедалі сильніше дути у вітрила казахстанського корабля, про що, до речі, промовисто свідчить ще один знаковий візит до Астани і країн Центральної Азії канцлера Німеччини Олафа Шольца. 

Особливо важливим для Берліна, звісно, є енергетичне співробітництво двох країн. Так, за підсумками минулого року Казахстан поставив до Німеччини 8,5 млн тонн нафти – більше надійшло тільки з Норвегії та США. Зростанню сприяв, зокрема, і той факт, що торік Казахстан почав перекачувати нафту в Німеччину безпосередньо через російський трубопровід “Дружба”. Хоча обсяги транзиту цим маршрутом поки що скромні – за оцінкою агентства Reuters, близько 1,2 млн тонн на рік. Такий самий обсяг влада Казахстану запланувала і на 2025 рік. Крім нафти, Казахстан має у своєму розпорядженні запаси природного газу понад 2 трлн. куб. м, що теж важливо для німецької економіки. “Ми дуже раді розвивати співробітництво в галузі енергетики… Для нас вкрай важливо підтримувати мирну торгівлю, щоб протекціоністські наміри виявилися безуспішними. У цьому ключі я радий нашій зустрічі і майбутній зустрічі з представниками, президентами всіх центральноазіатських держав. Це вже стало доброю традицією”,- наголосив, звертаючись до Касим-Жомарта Токаєва, канцлер Німеччини.

У 2023 році товарообіг двох країн зріс на 41% і склав $3,9 млрд. Казахстан увійшов до четвертого десятка торговельних партнерів ФРН. Крім того, 2023 року Німеччина інвестувала в казахстанську економіку 770 млн доларів – на 64% більше, ніж минулого року. “Позитивна динаміка спостерігається і цього року. За останні сім місяців обсяг взаємної торгівлі перевищив $2,3 млрд.”,- уточнив казахстанський лідер. Загалом з 2005 року прямі інвестиції з ФРН становили близько $6,7 млрд. Президент уточнив, що під час візиту Олафа Шольца сторони домовилися про 66 спільних інвестпроектів загальною вартістю $55 млрд.

А ось чого під час візиту не тільки до Казахстану, а й усього середньоазіатського турне Шольца не було, то це публічного обговорення війни в Україні та необхідності протистояння російській агресії. Звісно, це не означає, що української проблематики взагалі не торкалися. В Астані канцлер заявив про необхідність вивчити можливості запуску мирного процесу щодо України. Втім, у подробиці він вдаватися не став. Касим-Жомарт Токаєв, зі свого боку, на зустрічі з канцлером заявив, що з військової точки зору Росія непереможна, і подальша ескалація війни призведе до непоправних наслідків для всього людства, насамперед для всіх країн, які прямо залучені в російсько-український конфлікт. І уточнив, що Астана підтримує мирний план Китаю і Бразилії. 

При цьому пан Токаєв додав, що Казахстан зайняв рівновіддалену позицію в конфлікті і зберіг робочі відносини і з Москвою, і з Києвом. Пізніше Олаф Шольц ще раз торкнувся теми наслідків української кризи, зазначивши: ФРН не дозволить використовувати торговельні відносини для обходу антиросійських санкцій. “Я вдячний за довірчий діалог між нами, завдяки якому ми хочемо запобігти використанню торгівлі між нами для обходу санкцій”,- наголосив він на зустрічі з президентом Токаєвим. І хоча на публічному рівні всі лідери країн Центральної Азії цю тему намагаються не педалювати, де-факто всіх необхідних вимог дотримуються, боячись потрапити під вторинні санкції. Так центральноазіатські банки заборонили транзакції з підсанкційними російськими фінансовими організаціями. 

Нещодавній візит Шольца до Казахстану, поїздки до Астани президентів Франції та Італії, голови Євроради, зовнішньополітичних відомств ЄС, США, Великої Британії та Швейцарії підкреслюють те, що Захід, як ми вже раніше зазначали, дедалі наполегливіше намагається диверсифікувати економічні зв’язки країни й зробити її менш залежною від Китаю та Росії. Звичайно, було б нерозумно публічно закликати владу Казахстану послабити свої зв’язки з Пекіном і Москвою. Це б дало зворотний ефект. Тому завдання західних лідерів переконати Казахстан та й, мабуть, інші центральноазіатські країни, що вони самі по собі становлять для них довгостроковий стратегічний інтерес і при цьому можуть покластися на нових партнерів у разі невдоволення двох впливових сусідів. 

Заради цього західні країни навіть викреслили з-поміж пріоритетних дратівливі для лідера Казахстану питання дотримання прав людини і демократизації. Залишилися в минулому і лекції про те, яким чином треба проводити внутрішню політику. Тепер західні дипломати обмежуються загальними виразами про підтримку реформ. І влада Казахстану вміло цим користується, з одного боку, зміцнюючи свої позиції всередині країни, а з іншого, демонструє, що прагматичність зовнішньої політики Казахстану доводить її ефективність. По-перше, країна не перебуває під вторинними санкціями Заходу. І це незважаючи на доказ поставок до Росії товарів подвійного призначення. Точкові санкції вводилися проти окремих кампаній.  

Так, у серпні цього року міністерство торгівлі США оновило санкційний список, внісши до нього ще 123 компанії. Серед них казахстанська філія турецької фірми All Global Trading Elektronik Dis Ticaret Ltd Sti, зареєстрована в Алмати. Раніше до санкційних списків США та ЄС потрапили казахстанські компанії: ТОВ “Defense Engineering”, ТОВ “Elem Group” і ТОВ “Da Group 22”, яких підозрюють у постачанні електронного обладнання, інтегральних схем та інших товарів подвійного призначення в Росію. У червні 2024 року список компаній, які потрапили під санкції, поповнило ТОВ “КБР-технології”, зареєстроване в Північно-Казахстанській області. Компанія, за твердженням мінфіну США, неодноразово постачала комплектуючі для складання дронів. Як раніше писали журналісти-розслідувачі, у Казахстані зареєстровано три компанії – “КБР-СМТ”, “КБР-Транс” і “КБР-Технології”, які виступали посередниками в ланцюжку поставок товарів до Росії в обхід санкцій. При цьому вантажі навіть не доїжджали до Петропавловська, а йшли одразу в Мінськ, звідки прямували в Москву.

По-друге, Казахстан ніхто не ставить перед жорстким геополітичним вибором. Захід побоюється, що ультиматум у дусі “або ми, або вони (Росія і Китай) лише підштовхне країну до Москви і Пекіна. Росія теж подібні ультиматуми ставити не може. У неї у світі не так багато союзників і розкидатися тими, що є, було б недозволеною розкішшю. Втім, про геополітичне атомне і не тільки партнерство Казахстану і Росії, мова попереду.

Небезпечна угода

Здавалося б, що вибір “Росатома” як підрядника будівництва АЕС у Казахстані, на перший погляд, був би цілком логічним. Довгі роки після розпаду СРСР він залишався монопольним постачальником ядерного палива і будівельником АЕС на пострадянському просторі і в країнах колишнього соцтабору. Так, наприкінці травня Узбекистан уклав контракт із Росією на будівництво атомної електростанції малої потужності в Джизакській області за 260 км. від Ташкента. На початку вересня стало відомо, що російська корпорація “Росатом” зробила пропозиції владі Киргизстану побудувати атомну електростанцію малої потужності з шістьма реакторами. І хоча офіційний договір ще не укладено, фахівці вже почали підбирати ділянку для будівництва малої АЕС. 

Крім того, “Росатом” будує атомну електростанцію в Бангладеші вартістю 12 мільярдів доларів. Уряд Бангладеш заявляє, що станція потужністю 2400 МВт, яка, як очікується, почне випробування цього року, розв’яже проблему дефіциту електроенергії та відключень. У Туреччині Росія будує першу в країні атомну електростанцію потужністю 4800 МВт, яка, як очікується, почне виробляти електроенергію цього року. Росія бере участь у будівництві понад третини нових реакторів, що будуються у світі, зокрема в Китаї, Індії, Ірані та Єгипті. До повномасштабного вторгнення в Україну на Росію вже припадало близько половини всіх міжнародних угод щодо будівництва атомних електростанцій, постачання реакторів і палива, виведення з експлуатації або поводження з відходами. На її головних конкурентів у ядерній енергетиці – Китай, Францію, Японію, Південну Корею і США – разом узятих – припадало близько 40 відсотків.

Однак агресивна зовнішня політика Росії загалом і особливо війна проти України серйозно змінили це становище.

Яскравий приклад – Чехія. Зараз вона вже поступово відмовляється від російського ядерного палива. А раніше, 2021 року, вона виключила “Росатом” із конкурсу на добудову АЕС “Дуковани”, залишивши південнокорейську KHNP, американо-канадську компанію Westinghouse і французьку EdF. Однак, як то кажуть, не все так однозначно. “Росатом”, наприклад, продовжує будувати АЕС в Угорщині. Значною мірою, саме заступництву угорського прем’єра Віктора Орбана російський атомний монополіст зобов’язаний тим, що все ще не потрапив під серйозні санкції. Євросоюз не запровадив узагалі жодних, а американці не йдуть далі за окремі дочірні компанії “Росатома”, що працюють, за їхніми даними, на російський ВПК. 

І все ж, мало у кого є сумніви в тому, що якщо російська агресія проти України продовжиться, то найближчими роками під санкції потрапить і “Росатом”. А оскільки навіть в офіційному проєкті на будівництво АЕС у Казахстані відводиться щонайменше 8 років, це означає, що росіяни можуть стати неприйнятним партнером по будівництву для будь-якої зарубіжної компанії, включно з навіть південнокорейською. Французи й американці явно не стануть мати справу з “Росатомом” уже зараз.

Отже, залишається два шляхи. Фіктивний консорціум, щоб приховати участь “Росатома” або ж його повна відсутність у проєкті. Чи ризикне Казахстан піти шляхом повного дистанціювання від Росії? Поки тільки у Вірменії дають зрозуміти більш виразно про те, що вони хотіли б АЕС, побудовану за західними стандартами. У Казахстані ж говорять, скоріше, про те, що консорціум може бути не заміною “Росатому”, а схемою, щоб забезпечити його участь лише в частині проєкту. Але шанс, що Токаєв ризикне і першим на пострадянському просторі покличе будувати АЕС не росіян, все ж залишається.  

Тим більше, що в контексті повномасштабного вторгнення Росії в Україну в Казахстані достатньо голосів, які не хочуть посилення російського впливу в країні. А будівництво АЕС і є формою такого “м’якого” впливу. Не секрет, що “Росатом” є ключовим фактором Кремля із завоювання Глобального Півдня. Компанія підписала майже два десятки меморандумів про взаєморозуміння з країнами Африки та Латинської Америки, включно із Зімбабве, Малі, Буркіна-Фасо і Бразилією. У Гані Росія почала підготовку заявки на будівництво першої в країні атомної електростанції разом із постачальниками зі США, Китаю, Індії, Південної Кореї та Франції. Відносини, які Росія вибудовує через ядерні проєкти, перевершують навіть тривалі контракти на постачання газу трубопроводами.

Будівництво атомної електростанції займає близько 10 років, а термін експлуатації реактора на нових станціях становить 60 років. Підготовка до демонтажу, включно з вилученням радіоактивних частин, займає ще 10-20 років і потребує значних коштів. Крім цього, є й інші зобов’язання, що прив’язують державу-партнера, наприклад, підготовка фахівців, закупівля техніки та здійснення сервісного обслуговування обладнання. Виходить, що це дуже тривале зобов’язання для країни мати російську присутність.

Після 24 лютого 2022 року відносини Казахстану і Росії зазнали змін. Казахстан вважався чи не найближчим російським союзником після Білорусі, тому Москві було б логічно очікувати від нього якоїсь підтримки у війні з Україною. Адже Казахстан завжди брав участь у всіляких інтеграційних проєктах Росії, включно з військовою ОДКБ, а під час січневих заворушень 2022 року президент Касим-Жомарт Токаєв зміг утримати владу багато в чому завдяки допомозі Кремля. Однак на ділі реакція Казахстану виявилася більш ніж прохолодною: країна дотримується антиросійських санкцій, а в жовтні 2023 року заборонила експорт до Росії 106 видів високотехнологічних товарів, які можуть бути використані у війні. Астана також зобов’язалася відстежувати товари під час транзиту, щоб обмежити “паралельний імпорт” до Росії. 

Казахстанські банки відмовляються від обслуговування карт російської платіжної системи “Мир”. Особливо сильне враження справив виступ Токаєва на Петербурзькому економічному форумі в червні 2022 року, коли він у присутності Путіна заявив, що не планує визнавати ДНР і ЛНР. І відтоді подібних заяв із Казахстану пролунало чимало. Ба більше, готовність Токаєва публічно заперечувати Москві, навпаки, зміцнює його позиції і в казахському суспільстві, і на Заході, де його починають сприймати як самостійного політика, який уже не залежить ні від Назарбаєва, ні від Путіна.  У зв’язку з цим у Москві багато хто відчуває погано приховане роздратування від дій союзника по ЄАЕС і ОДКБ і вважає, що президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв просто “кинув” Росію, яка свого часу зберегла його при владі. Крім того, невдоволення викликає те, що в Казахстані відбувається казахизація і звужується сфера вживання російської мови в побуті та держорганах. 

Серед казахстанців сильні симпатії до України як жертви агресії з боку Росії, а влада не поспішає визнавати “нові території” російськими. Однак поки що Москва, судячи з усього, намагається показати, що за межами українського питання готова дотримуватися з сусідами довоєнних принципів – мовляв, все у нас з усіма нормально, а Україна сама винна. У Центральній Азії головним пріоритетом Росії завжди було зміцнення дружніх політичних режимів. Тиснути на Казахстан зараз, душити його економічно, змушувати підтримувати війну і вимагати розриву із Заходом – контрпродуктивно. Тому Казахстан балансує, граючи дуже складну дипломатичну партію, де з одного боку – війна і санкції, а з іншого – щільна взаємодія в рамках інтеграційних об’єднань. А порушити баланс, потрапляючи в залежність від Росії, віддавши підряд на будівництво АЕС “Росатому” Астана навряд чи захоче. Можливо, в цьому їй допоможе Китай, оскільки інтерес до будівництва АЕС у Казахстані виявила і Китайська національна ядерна корпорація (China National Nuclear Corporation – CNNC).

Гнучкий китайський підхід

Треба віддати належне китайцям, вони дуже оперативно реагують там, де питання стосується прибутку і політичного впливу. Корпорація CNNC на сьогодні вже прорахувала, у скільки Казахстану обійдеться будівництво АЕС і протягом якого часу. Вартість будівництва АЕС із двох блоків загальною потужністю 2,4 ГВт, яку планують збудувати до 2035 року в Казахстані, у разі вибору китайського підрядника, становитиме 5,6 млрд. доларів. Ось у міністерстві енергетики республіки спочатку називали вартість у 10 млрд. доларів і термін у 10 років, пізніше цифра зросла до 15 млрд. доларів.  

За словами представника CNNC, китайська корпорація докладе всіх зусиль для своєчасної здачі АЕС у разі вибору її як підрядника. Лі Юдонг, відповідаючи на запитання про можливість будівництва китайською стороною АЕС у Казахстані за схемою buld-operate-transfer (ВОТ), зазначив: “Якщо лідери наших країн заявляють про вічну дружбу, то, значить, нам разом працювати і просувати прогрес. Тому з нашого боку ми готові з вами дружити”. За схемою buld-operate-transfer (ВОТ) “Росатом” будує АЕС “Аккую” в Туреччині. У рамках цього проєкту частина електроенергії з блоків купується турецькою стороною за заздалегідь обумовленим тарифом, проте російська сторона самостійно забезпечує будівництво і фінансування об’єкта.

Економічні відносини між Китаєм і Казахстаном часто трактують доволі шаблонно, вписуючи їх тільки в просувнуту Пекіном ініціативу “Поясу і шляху”, в рамках якої центральноазіатська республіка відіграє роль “пряжки” в сухопутному економічному поясі, що пов’язує КНР і Європу. Будучи найбільшою країною Центральної Азії, Казахстан, зрозуміло, має ключове значення для китайської концепції зв’язків із Заходом. Однак, розглядаючи його лише як один із вузлів трансрегіональної геоекономічної стратегії Пекіна, можна випустити з уваги гнучкість підходу китайських гравців до інтересів Казахстану і ту вигоду, яку місцеві компанії вміло, витягують із взаємодії з КНР у ключових галузях. Наочний приклад – двостороння співпраця у сфері видобутку урану і поставок ядерного палива.

Казахстан – найбільший виробник природного урану на планеті: у 2022 році його частка у світовому масштабі склала 43%. З одного боку, це зумовлено наявністю багатих покладів такого ресурсу, з іншого – сама геологія родовищ дає змогу вести видобуток за допомогою недорогого і високорентабельного методу підземного вилуговування. Казахстан має у своєму розпорядженні дві третини світових запасів урану, які можна витягувати подібним способом, і 2022 року майже 80% урану на планеті було видобуто саме так. Величезна перевага в плані витрат на видобуток дала змогу національній атомній компанії “Казатомпром” стати одним із найконкурентоспроможніших виробників урану у світі та опинитися в сильній переговорній позиції, взаємодіючи із зарубіжними компаніями, які прагнуть отримати доступ до дешевих ресурсів країни. Оскільки в країні відсутні АЕС, виникає питання, куди ж іде весь видобутий уран.

Тут у гру вступає Китай – другий у світі виробник ядерної енергії, де найшвидше зростає кількість цивільних атомних реакторів. Порівняно зі США, де за останні 30 років у комерційну експлуатацію було введено лише кілька нових реакторів, КНР підтримує вражаючі темпи будівництва нових АЕС – і останніми роками вони тільки прискорюються. Фактично більша частина з 26 поточних проєктів будівництва реакторів була запущена під час нинішнього буму, що розпочався 2022 року. Щоб забезпечити природним ураном свою потужну атомну промисловість, Китай ухвалив стратегію, що складається з чотирьох компонентів (у дослівному перекладі, “чотири в одному”): видобуток сировини в країні та за кордоном, закупівлі на міжнародному ринку та резерви.

Оскільки виробництво атомної енергії в Китаї швидко зростало, попит на уран перевищував обсяги видобутку, і основну частину сировини або закуповували у міжнародних постачальників, або видобували за кордоном. І Казахстан став незамінною ланкою і в тому, і в іншому випадку.  Варто зазначити, що успішна співпраця у сфері ядерної енергетики між Китаєм і Казахстаном може стати додатковим бонусом у наданні переваги саме китайському підряднику. І звісно ще одним бонусом можуть стати особливі економічні та політичні відносини Астани і Пекіна, які помітні неозброєним оком. 

Навіть на форумі ШОС в Астані, в липні поточного року, лідера Китаю Сі Цзіньпіна зустрічали набагато помпезнее, ніж Володимира Путіна, на якого казахстанська преса майже не звертала ніякої уваги, даючи Росії зрозуміти, хто в пріоритеті. І не дивно.  У Казахстан у рамках проєкту “Пояс шлях” з 2013 року було інвестовано 9,55 млрд. доларів. До того ж Китай став найбільшим торговельним партнером Казахстану – товарообіг між країнами торік сягнув 41 млрд доларів (для порівняння, товарообіг Росії та Казахстану 2023 року становив 30 млрд доларів). Тим паче, що на тлі вельми не безхмарних стосунків Казахстану з Росією, у Пекіна й Астани немає жодних політичних та економічних проблем. А якщо до цього додати санкційний тиск на Росію з боку Заходу, і спробу Пекіна поставити під сумнів негласну систему стримувань і противаг, що склалася в Центральній Азії, відповідно до якої Китай відповідав за інвестиції та економічні проєкти, а Росія – за безпеку, то дрейф Казахстану в бік Пекіна цілком зрозумілий.

Перетягуванням “ковдри” безпеки на себе Китай усім виглядом показує, що не може допустити конфліктів у Центральній Азії, оскільки це може вдарити по проєктах “Поясу і шляху”, в який Китай вклав сотні мільярдів доларів. Ні, Китай не збирається, всупереч розхожій думці, видавлювати Росію з Центральної Азії загалом. Він робить це в тих сегментах співпраці, де російські позиції слабшають. І Казахстан, що має для Китаю першорядне значення в регіоні, підійшов на роль першої країни, в якій Пекін почав обкатку своєї нової ролі. Тим паче, що утвердження Китаю як головної країни Глобального Півдня тільки посилює тяжіння до нього не тільки Казахстану, а й сотні інших країн, що розвиваються. І все ж за позірних переваг Китаю як підрядника будівництва АЕС у Казахстані, навряд чи Токаєв віддасть перевагу Пекіну або якійсь іншій стороні, що подала свої пропозиції. У зовнішній політиці йому важлива багатовекторність, а значить можна сміливо робити ставку на консорціум.