Атака Ірану на Ізраїль: можливі наслідки для геополітичних процесів

Іранський удар і тривожне очікування відповіді

Вигляд ракет, що падають на Тель-Авів увечері 1 жовтня, став найяскравішою ознакою того, що регіональний конфлікт, якого так всі боялися протягом останнього року, можливо, все ж таки розгорівся. Це друга іранська ракетна атака на Ізраїль менш ніж за шість місяців, але минулого разу попередження надійшло за кілька днів, а брали участь у ній повільні БПЛА і крилаті ракети, а головною метою ураження була військова база в малонаселеній пустелі Негев.

Цього разу в іранській атаці брали участь балістичні ракети з часом підльоту 12 хвилин до ізраїльської території і цілі, мабуть, включали густонаселені міські квартали. Про це свідчили перші відео прильотів по території Ізраїлю, де було видно, що багато ракет досягли якихось цілей на землі і було видно вибухи в міській забудові. 

Відразу після закінчення ракетної атаки Ірану на Ізраїль іранські інформаційні ресурси почали наввипередки повідомляти про її успіх: вражено 80% цілей на ізраїльській території, в Ізраїлі руйнування і пожежі, ракети вразили газові платформи в районі ізраїльського Ашкелона, знищено понад 20 літаків F-35 Ізраїлю на авіабазі Неватім. Ізраїльські ЗМІ у відповідь наповнилися глузуванням над «іранськими фантазіями».

Офіційні ізраїльські джерела повідомили лише про одну жертву – палестинця з Гази, який загинув від уламка ракети, що впав на нього, в Єрихоні, на Західному березі річки Йордан, і трьох ізраїльтян, які дістали осколкові поранення, що не загрожують їхньому життю. А прес-служба Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) заспокоїла співгромадян, заявивши, що жоден літак ВПС не постраждав. 

За даними CNN, кілька іранських ракет все ж прорвалися через складні системи ППО Ізраїлю і впали на військові бази. Військове джерело каналу підкреслило, що об’єктам не було завдано серйозної шкоди. Ще одна ракета, за даними телеканала, впала в районі штаб-квартири «Моссада» неподалік від Тель-Авіва. Після закінчення ракетної атаки Іран дав зрозуміти, що нових атак не буде, якщо, звичайно, Ізраїль не вирішить завдати удару у відповідь. Про це заявив міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі. Також він зазначив, що розмовляв зі своїми колегами з Великої Британії, Німеччини та Франції, попередивши: хоча Іран не прагне війни, але й «не боїться її».

Крім того, очільник іранської дипломатії розповів, що провів переговори з ліванськими керівниками щодо можливості домовленості з Тель-Авівом про припинення вогню. Він зазначив, що Тегеран підтримає припинення вогню між Ізраїлем і Ліваном. «Ми підтримаємо зусилля, яких докладають у цьому напрямку, за двох умов. По-перше, мають бути дотримані права народу Лівану. По-друге, припинення вогню відбудеться одночасно з припиненням вогню в Газі»,- заявив Арагчі.

Примітно, що відразу кілька джерел вказали на факт того, що багато іранських ракет, вочевидь, були без детонуючої частини і під час падіння не завдали практично жодної шкоди. На тлі такої інформації почала формуватися думка, що удар Ірану по території Ізраїлю справді був попереджувальним, а його головною метою була демонстрація вразливості протиповітряної оборони Ізраїлю. 

Як зазначає The New York Times (NYT), не все керівництво Ірану було в курсі підготовлюваної атаки. Удар по Ізраїлю було проведено виключно силами Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), без залучення армії. До того ж, за даними видання, президента Масуда Пезешкіана про підготовку нападу попередили в останній момент. А це може свідчити про зростаючу недовіру всередині іранського істеблішменту – не в останню чергу на тлі чуток про проникнення ізраїльських шпигунів в іранську розвідку. За даними NYT, іранський президент виступав за стриманий підхід, щоб не дати Ізраїлю втягнути Іран у відкритий конфлікт. Під час виступу на Генасамблеї ООН Масуд Пезешкіан говорив про бажання Ірану співпрацювати для зниження регіональної напруженості. Інша частина правлячої еліти, включно з главою МЗС Аббасом Арагчі та командуванням КВІР, виступила за негайну і жорстку відповідь Ізраїлю. Верховний лідер Алі Хаменеї в підсумку підтримав «партію війни», зазначає видання.

Ізраїльський кабінет безпеки, який зібрався на екстрену зустріч одразу після іранської ракетної атаки вночі 1 жовтня, оперативно виніс рішення дати відповідь Ірану. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху заявив: «Іран зробив велику помилку – і він за це заплатить. Хто б не напав на нас, ми нападемо у відповідь». Однак параметри відплати поки що залишаються невідомими. Так, видання Axios із посиланням на джерела зазначило: «Ізраїль відповідатиме Ірану поодинці, але хоче координувати свої плани зі США на випадок повторних атак з боку Тегерана».

На думку деяких експертів, Ізраїль навряд чи наважиться відповідати до закінчення єврейського Нового року (Рош га-Шана). На це вказує хоча б той факт, що ізраїльська служба тилу через кілька годин після іранської атаки зняла всі введені обмеження на масові заходи. Утім, у квітні, коли так само очікували ізраїльської відповіді на іранський удар, американські чиновники прогнозували, що Ізраїль не вдарить по Ірану до закінчення Песаха (20-23 квітня). Однак всупереч очікуванням ЦАХАЛ вдарив 19-го числа.

Сьогодні всіх набагато більшою мірою турбує: як саме і куди битиме Ізраїль? Після квітневої атаки Ірану відповідь Ізраїлю була симетричною. Єдиною ціллю, по якій було завдано удару на території Ірану, був об’єкт ППО на військовій базі недалеко від Ісфахана.

Axios припускає, що ізраїльська відплата може бути спрямована на об’єкти нафтовидобутку в Ірані, а можливо, передбачає і точкові ліквідації іранського керівництва. Джерела The Wall Street Journal (WSJ) і зовсім допускають напад на іранські ядерні об’єкти – як ракетний удар, так і можливу кібератаку. У квітні Ізраїль уже дав зрозуміти, що може вдарити по ядерному центру в Фордо й оборонних підприємствах в Ісфахані. Тим часом адміністрація Джо Байдена, як пише WSJ, різко проти такого сценарію і намагається відрадити Ізраїль від масштабної відплати та удару по ядерних об’єктах.

Тож навряд чи США узгодять удари по ядерних об’єктах, що підтверджує і Financial Times (FT), цитуючи президента США Джозефа Байдена, який уже виступив проти подібного варіанту розвитку подій. Хоча деякі ізраїльські чиновники й закликали саме до такого удару у відповідь. Однак сьогодні такий варіант, як зазначає FT, не розглядається. За інсайдерською інформацією видання Ізраїль зважує кілька варіантів відповіді, включно з ударами по пускових установках балістичних ракет або нафтовій інфраструктурі. 

Удар по нафтовій галузі може завдати набагато більшої шкоди Ірану, поставивши його на коліна через розгром всієї нафтової і газової інфраструктури країни, що призведе до економічного краху. США та інші західні союзники все ж закликають Ізраїль зосередитися саме на військових цілях. Оскільки удари по нафтогазових об’єктах Ісламської Республіки можуть спровокувати сплеск цін на енергоносії, що напередодні виборів невигідно демократам, команді Байдена. 

Politico повідомляє, що як розглянуті варіанти відповіді Ізраїлю розглядають іранські об’єкти в Ємені або Сирії. Такий варіант найбільше влаштував би адміністрацію Байдена. «Вони (Ізраїль) мають право на відповідь, але вони повинні відповісти пропорційно», – заявив Джо Байден після розмови з лідерами країн G7, де обговорювалися санкції проти Ірану. Заступник держсекретаря Курт Кемпбелл заявив, що існують «реальні побоювання щодо масштабнішої ескалації та її продовження, що поставить під загрозу не тільки Ізраїль, а й наші стратегічні інтереси». 

Однак і самі американці визнають, що їхній вплив на Ізраїль може бути обмеженим, оскільки останнім часом Нетаньягу часто діє без особливої оглядки на Білий дім, показуючи мізерні межі впливу Байдена на Ізраїль. А з іранськими ракетами над Тель-Авівом Вашингтону вплинути на його дії набагато складніше, а противникам прем’єр-міністра складніше закликати до його відставки. Тим більше, що, як зазначає FT, на тлі військових операцій Ізраїлю в Лівані та Ірані рейтинг ізраїльського прем’єра зріс. Так, опитування останніх двох тижнів показують, що партія Нетаньяху «Лікуд» може виграти на нових виборах до парламенту Ізраїлю, завоювавши від 20 до 25 місць. Загалом же в ізраїльському парламенті Кнесеті 120 місць. Це максимум порівняно з найнижчою точкою в 16 місць протягом кількох місяців від початку конфлікту в Газі. Усе це додає Нетаньягу дедалі більшої впевненості та рішучості в завданні удару у відповідь, який може бути як симетричним, так і асиметричним. 

Іранський режим (зокрема, КВІР) відчуває тиск, щоб показати своїм регіональним довіреним особам і союзникам, від Хезболли до хуситів у Ємені, що він не слабак, а регіональна сила, лідер «осі опору». Тим паче, що нещадна війна Ізраїлю проти його регіональних ворогів, спочатку «Хамаса», а потім «Хезболли», лише додає терміновості аргументації іранським яструбам у тому, що тільки ядерна зброя може зберегти країну в безпеці та силі. А страх, що ці аргументи можуть здобути перемогу в Тегерані, тільки підстьобнуть заклики в Ізраїлі до превентивної війни. 

У спробі знизити напруженість міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Фейсал бін Фархан і президент Ірану Масуд Пезешкіан зустрілися в Катарі. Пезешкіан на саміті в Досі намагався отримати від лідерів країн Перської затоки запевнення в тому, що вони збережуть нейтралітет у разі будь-якого спільного нападу Ізраїлю і США на Іран. Міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Фейсал бін Фархан заявив: «Ми маємо намір назавжди закрити книгу розбіжностей з Іраном і розвивати відносини між нами як між двома друзями». Його зауваження підкреслили нещодавні запевнення Саудівської Аравії в тому, що не буде угоди про нормалізацію відносин між Ер-Ріядом та Ізраїлем без згоди Ізраїлю на створення палестинської держави. Також Пезешкіан зустрівся з правителем Катару Шейхом Тамімом бін Хамадом Аль Тані. На їхній спільній пресконференції шейх Тамім бін Хамад аль-Тані заявив, що криза на Близькому Сході є «колективним геноцидом» і що його країна завжди попереджала про «безкарність» Ізраїлю.

«Стало цілком зрозуміло, що те, що відбувається, – це геноцид, на додачу до перетворення сектору Газа на зону, непридатну для проживання людей, у рамках підготовки до переміщення», – сказав він під час саміту Азійського діалогу зі співробітництва в Досі. Катарський емір також підтвердив «повну підтримку» своєї країни Лівану в боротьбі з «жорстокими нападами, яких вони зазнають». У своєму повідомленні в X він заявив, що нездатність міжнародної спільноти зупинити війну в секторі Газа стала зеленим світлом для розширення конфлікту.

І поки світ завмер у тривожному очікуванні відповіді Ізраїлю, той продовжує завдавати ударів по Бейруту.

Ціна «чорного золота»

Однак не тільки у світовому політичному співтоваристві, а й на світових нафтових ринках із тривогою очікують можливої ескалації конфлікту на Близькому Сході. Близькосхідний конфлікт являє собою одну з найістотніших загроз для поставок нафти з моменту агресії Росії проти України, яка тоді розбурхала нафтові ринки. Ризик загострення конфлікту між Ізраїлем та Іраном перевіряє на міцність віру світового ринку в те, що ціни на сиру нафту будуть захищені від розширення військових дій на Близькому Сході. 

Річ у тім, що протягом останніх трьох місяців ціни на нафту знижувалися через ослаблення попиту. Зростання видобутку нафти в США, Бразилії та інших країнах за останні два десятиліття диверсифікувало світові поставки палива, що означає, що нафтові ринки менше залежать від поставок з Близького Сходу. Однак якщо Тель-Авів вдарить по нафтовику Тегерана, а Тегеран – по нафтовику сусідніх країн – це гарантовано позначиться на дисбалансі попиту-пропозиції на чорне золото в багатьох регіонах світу. 

Уже після того, як Іран випустив близько 200 ракет по Ізраїлю, світові ціни на нафту почали зростати через ризики перебоїв із поставками в регіоні, на який припадає третина світового видобутку сирої нафти. Посилює тривожне очікування заява Тель-Авіва про те, що він, як пише The Wall Street Journal, попередив Тегеран «про намір відповісти на будь-який обстріл своєї території і безпосередньо вдарити по ядерних або нафтових об’єктах». У такому повідомленні особливо було підкреслено, що «відповідь буде дано незалежно від потужності іранського обстрілу і наявності загиблих в Ізраїлі. 

Іран, зі свого боку, пригрозив наступною відповіддю у вигляді бомбардування нафтових об’єктів сусідніх країн, зокрема Саудівської Аравії. Нагадаємо, що 2019 року атака безпілотників іранських проксі на саудівські нафтопереробні об’єкти на короткий час вивела з ладу 50% видобутку нафти в королівстві. І хоча Саудівська Аравія та Іран пішли на зближення останнім часом, відносини між країнами залишаються напруженими.

На іранський удар по Ізраїлю світовий нафтовий ринок відреагував блискавично. Ціни на нафту марки Brent злетіли на 5%, на Нью-Йоркській товарній біржі ф’ючерси на сорт WTI з поставкою в листопаді стали торгуватися за ціною $70,08 за барель (піднявшись на 2,80%). 2 жовтня ціни продовжили зростання, Brent під час торгів досяг $76. «І хоча короткострокова ринкова паніка, схоже, вщухла, нервова торгівля, найімовірніше, продовжиться протягом наступних кількох днів, поки не стане відомо більше», – заявив Bloomberg Деніс Кісслер, старший віце-президент з торгівлі ВОК Financial Securities. 

Заспокоїв ринок і Reuters: опитані ним аналітики заявляють, що резервні потужності ОПЕК (5,86 млн барелів на добу) покриють випадання іранського видобутку і, тим паче, експорту, які агентство оцінює в 1,7 млн б/д. Так, наприклад, Саудівська Аравія здатна збільшити виробництво на 3 млн. барелів на добу, а ОАЕ – на 1,4 млн.

Тому більшість експертів сходяться на думці, що на нафтові ціни зараз може серйозно вплинути лише розширення протистояння, втягування в нього інших країн, а також дії, які прямо зачіпають видобуток нафти в регіоні або світову торгівлю нафтою. Наприклад, удар Ізраїлю у відповідь по нафтовій інфраструктурі Ірану або перекриття Тегераном Ормузької протоки – вихід із Перської затоки в Індійський океан, щодня нею проходить приблизно 20% усієї видобутої нафти у світі та, що не менш важливо, 20% усього скрапленого природного газу (СПГ). 

У разі ескалації конфлікту та перекриття Ормузької протоки можуть зрости ціни ще й на газ. Як наслідок, подорожчають азотні добрива. А це може стати причиною підвищення цін на продовольство. У певному варіанті розвитку подій не можна виключати і призупинення, наприклад, Суецького каналу (до 15% усієї світової торгівлі через море). У такому разі ми побачимо подорожчання більшості товарів у світовій торгівлі через зростання витрат на логістику, подовження маршрутів в обхід Африки, брак суден, а також часу доставки. Додати до цього можна наближення зимових свят, коли зростає попит на товари. У будь-якому з варіантів розвитку негативних сценаріїв жодне спекулятивне стримування цін уже не допоможе.

У цій ситуації зрозуміла позиція США, для яких зростання цін на нафту явно не вигідне. По-перше, воно розганяє інфляцію, а, по-друге, їм потрібно поповнювати свої стратегічні запаси нафти, розпродані останніми роками. Саме тому США дуже противляться прямому втягуванню в цей конфлікт, чого наполегливо домагається Ізраїль. І як не парадоксально, тут інтереси чинної влади США та Ірану збігаються. У Тегерані також не жадають ескалації конфлікту, а в США чудово розуміють, що перекриття Іраном Ормузької протоки, проблеми з транспортуванням нафти в регіоні чи з експортом нафти з Ірану будуть чудовим подарунком для кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа. Це буде такий «чорний лебідь», що, як то кажуть, мало не здасться. Ціни на нафту, а слідом за ними на бензин злетять. Причому Трамп у властивій йому манері зможе заявити: «ось результат ідіотизму чинної адміністрації, яка підпалює світ, а нам у результаті дістається “дірка від бублика”». 

Доброю ілюстрацією цьому став підхід Байдена до преси 3 жовтня. На запитання репортера про можливість ізраїльського удару по іранських нафтових об’єктах Байден відповів: «Ми це обговорюємо. Я думаю, це було б трохи… у будь-якому разі» – перервавши півслова. За кілька хвилин ціна на нафту досягла найвищого рівня за місяць, при цьому нафта марки Brent підскочила на 5% до максимуму в $77,65 (£59,19) за барель. Тому будь-яке тривале підвищення цін, яке призведе до збільшення вартості бензину на заправках у США (що практично напевно станеться в разі реальної атаки Ізраїлю на іранську нафтову промисловість), завдасть шкоди Гарріс у вкрай напружених президентських перегонах із Дональдом Трампом, а найімовірніше, поставить хрест на її президентських амбіціях.

З іншого боку, вже після ракетної атаки США оголосили, що збираються посилити санкції проти Ірану. У цьому випадку поки що обходиться без подробиць. Хоча експорт нафти з Ірану і так під забороною. Так, що нові санкції його не особливо турбують. Адже є країни, які її не дотримуються. Наприклад, основним її покупцем є Китай. Хоча, найчастіше, відкрито він іранську нафту не імпортує, а діє через компанії-посередники, зареєстровані в Сінгапурі, ОАЕ та інших країнах. 

Однак, як поведуть себе нафтові котирування надалі, залежатиме, окрім розвитку конфлікту на Близькому Сході, ще від кількох чинників. По-перше, від дій альянсу ОПЕК+. Раніше організація погодилася збільшити спільний видобуток на 180 000 барелів на добу з грудня в рамках свого плану зі збільшення пропозиції у 2025 році. На тлі зростання видобутку в США і падіння цін на нафту ОПЕК+ відчуває тиск через зниження частки ринку і рентабельності. Тим часом, добровільне скорочення видобутку не було повністю дотримано країнами-членами, а такі держави, як Іран і Казахстан, не виконали свої зобов’язання. Ці країни перерозподілили пропозицію і зобов’язалися компенсувати її скороченням на 123 000 барелів на день у вересні та жовтні. Поки ці компенсаційні скорочення не будуть виконані, ОПЕК+ навряд чи підвищуватиме видобуток. Однак ситуація, що склалася, також підкреслює, що Іран відіграє вирішальну роль у формуванні тенденцій на ринку нафти.

Крім того, поки не зрозуміло, чи позначаться на котируваннях страйки портових працівників на Атлантичному узбережжі США. Це побічно може торкнутися глобальних ланцюжків поставок палива. Також вплив чинитимуть дані щодо запасів нафти і палива в США. Остання статистика від Американського інституту нафти (API) виявилася неоднозначною: запаси сирої нафти і дистилятів впали минулого тижня, а запаси бензину зросли. На думку аналітиків Freedom Finance Global, незважаючи на геополітичну напругу, вплив близькосхідних подій на довгострокові котирування нафти залишається обмеженим. Несподівано нафта може отримати підтримку з Китаю. Його нещодавні політичні заходи також можуть поліпшити перспективи попиту. 

Зовсім недавно Народний банк Китаю (НБК) оголосив про зниження норми резервних вимог (RRR) на 0,5%, що супроводжувалося зниженням ключових ставок. Китай також провів низку заходів щодо пом’якшення політики, щоб підтримати житловий сектор і фондові ринки. Euronews наводить слова аналітика Джоша Гілберта, який вважає: «…пакет стимулюючих заходів Китаю також є важливим фактором. Якщо є думка, що друга за величиною економіка світу нарощуватиме попит у той час, коли пропозиція може бути обмежена, це стане попутним вітром для цін на сиру нафту». Залишаючись найбільшим експортером нафти, Китай, таким чином, може підтримати ціни на нафту. 

І все ж будь-яка подальша ескалація геополітичної напруженості може знову підштовхнути ціни на нафту до зростання, що ускладнить перспективи світової інфляції.

Близький Схід і його вплив на вибори у США

Протистояння Ізраїлю з Іраном і його союзниками відлунням відбивається в перегонах за посаду президента США. Воно, по суті, є єдиним зовнішньополітичним питанням, яке жваво хвилює американських виборців і може вплинути на підсумки боротьби за Білий дім. Масована ракетна атака Ірану на Ізраїль, що сталася 1 жовтня, вкотре продемонструвала цю особливість президентської кампанії-2024 і нагадала, чому демократи так відчайдушно б’ються за якнайшвидше припинення бойових дій на Близькому Сході, а республіканці закликають Ізраїль у жодному разі не зупинятися і йти до останнього.

Ракетна атака Ірану на Ізраїль 1 жовтня викликала на Заході реакцію однозначного обурення і засудження. Природно, не залишилися осторонь і США – ключовий союзник Ізраїлю. Радник американського президента з нацбезпеки Джейк Салліван пригрозив Ірану «серйозними наслідками». Іншого, напевно, ніхто й не очікував. Бурхлива реакція на іранську атаку і демократів, і республіканців не стільки відображала прихильність США до союзницького обов’язку, скільки підкреслювала особливу значущість для зовнішньої політики США близькосхідної теми.

Ще коли Джо Байден перебував у статусі кандидата в президенти бойові дії в секторі Газа стали для нього справжнім головним болем. Він, як то кажуть, розривався між вимогами частини його електорату підтримати Ізраїль і ліволіберальними виборцями, а також арабською діаспорою, які висловлювали співчуття палестинцям. У підсумку Байден примудрявся накликати критику на свою адресу буквально з усіх боків. Ситуація для демократів покращилася зі вступом у передвиборчий марафон чинної віцепрезидентки Камали Гарріс. Близькосхідний конфлікт став чинити менший вплив на уподобання виборців. Сам же Байден весь цей час не полишав спроб домогтися припинення бойових дій у регіоні, резонно побоюючись залучення до неї США і непередбачуваних наслідків для світової економіки. Однак триваюча операція Ізраїлю в Газі, відкриття другого фронту на півдні Лівану і, нарешті, іранська атака повернули близькосхідну проблему в контекст президентських перегонів.

Вельми показовим було те, що дебати між кандидатами у віцепрезиденти США демократом Тімом Волзом і республіканцем Джеймсом Девідом Венсом розпочалися не з основних тем американського порядку денного – економіки, охорони здоров’я, абортів і міграції, а з питання про ситуацію на Близькому Сході. Волза і Венса запитали, чи були б вони готові підтримати попереджувальний удар Ізраїлю по Ірану, якби перебували в Білому домі. Ніхто прямо не відповів на поставлене запитання. Демократ Волз заявив, що США необхідно зберегти присутність на Близькому Сході і підтримувати Ізраїль, а потім перейшов до критики зовнішньої політики Дональда Трампа. На думку Волза, Тегеран наблизився до створення ядерної зброї, оскільки Трамп був «нерішучим главою держави», який вийшов з ядерної угоди з Іраном 2018 року і сприяв прогресу Тегерана в цій сфері. Наприкінці відповіді Волз повторив обіцянку Гарріс про підтримку Ізраїлю. 

Венс заперечив: на його думку, Трамп, навпаки, зробив світ «стабільнішим і безпечнішим», оскільки він забезпечував стабільність у світі за допомогою «ефективних стримувальних факторів». На його думку, США повинні підтримувати союзників, коли вони «борються з поганими хлопцями». За підсумками дискусії думка глядачів CBS News про те, хто з політиків краще виступив щодо близькосхідного конфлікту, розділилася порівну – по 50%. На думку експертів, Джей Ді Венс не до кінця скористався шансом, що випав йому, розбити опонента з цього питання, яке виявилося єдиним зовнішньополітичним на цих дебатах. 

Зате добивати демократів взявся сам Дональд Трамп, який обрушився на Камалу Гарріс і Джо Байдена. «Дві некомпетентні людини, які керують нашою країною – і я не думаю, що вони взагалі керують нею, – ведуть нас на межу третьої світової війни», – заявив експрезидент. На його думку, через зовнішню політику адміністрації Байдена-Гарріс вороги перестали поважати США, а його суперники з Білого дому «наповнили» Іран «американською готівкою», дозволивши Тегерану фінансувати різні угруповання, які воюють з Ізраїлем. До атак долучився і спікер Палати представників республіканець Майк Джонсон, звинувативши чинних президента і віцепрезидента у лукавстві. Він вважає, що адміністрація публічно висловлює підтримку права Ізраїлю на самооборону, паралельно «умиротворяючи іранський режим мільярдами або сотнями мільярдів доларів… через пом’якшення санкцій».

Варто зазначити, що в риториці республіканців не було майже нічого нового. Хоча ще кілька місяців тому, критикуючи адміністрацію за підхід до війни на Близькому Сході, прихильники та союзники Дональда Трампа начебто й не підозрювали про існування Камали Гарріс, списуючи всі помилки Вашингтона на Байдена. Однак після зміни кандидатів вони без особливих успіхів намагалися перекласти відповідальність на пані Гарріс. Її «тефлоновість» у цьому питанні призводила до того, що штампи республіканців до неї «не клеїлися». Однак удар Ірану по Ізраїлю, який привернув колосальну увагу виборців, давав республіканцям нові можливості. Частково в тому, що республіканцям не вдавалося пов’язати нинішню політику США щодо Близького Сходу з Камалою Гарріс і представити її як лідера, готового зрадити найближчого союзника США поза НАТО, була і заслуга самої демократки. 

Попри імідж ліволіберальної політикині, весь цей час вона примудрялася дистанціюватися від близькосхідної теми, а коли ситуація цього вже не дозволяла, Гарріс намагалася не потрапляти в «пастки», в яких опинився Джо Байден, що водночас висловлював підтримку Ізраїлю та критикував його. Іранську атаку пані Гарріс назвала «нерозважливою та нахабною» і запевнила: «Я завжди забезпечуватиму Ізраїлю можливість захистити себе від Ірану і підтримуваних ним терористичних формувань. Моя прихильність безпеці Ізраїлю непохитна». 

Судячи з усього, реакція пані Гарріс багато в чому і змусила того ж Майка Джонсона розкритикувати не саму її заяву, а «лицемірство». Найімовірніше, атаки на Камалу Гарріс у зв’язку з ситуацією на Близькому Сході триватимуть, оскільки, незважаючи на її спроби відсторонитися від цього питання, за місяць до виборів ця війна, здається, повноцінно закріпилася у внутрішньоамериканському порядку денному. Стратегія демократів щодо ірано-ізраїльського конфлікту полягала в тому, щоб не дратувати ні прихильників Ізраїлю, ні тих, хто співчуває палестинцям, що могло би допомогти в момент відносно уповільненого конфлікту, але не в період очевидної ескалації. Однак удар Ірану по Ізраїлю поставив Гарріс на розтяжку. Одні виборці дорікатимуть їй у тому, що вона робить недостатньо для допомоги Ізраїлю, інші, що вона робить недостатньо для допомоги Газі. І це, без сумніву, ставить її у свідомо програшну ситуацію.

У сухому залишку ми бачимо, що ескалація війни на Близькому Сході, скорочує шанси демократів на перемогу на осінніх виборах і, навпаки, збільшує шанси Трампа. Водночас, мирна угода на Близькому Сході до листопада могла б суттєво додати в електоральну скарбничку Гарріс, і знизила б шанси Трампа. Однак, найімовірніше, ніякої мирної угоди – не буде.

Гіпотетична перемога Гарріс несла б значні ризики для політичного курсу Нетаньягу і давала б Ірану шанс на нову ядерну угоду в стилі кейсу Обами. Для Ірану – це ідеальна ситуація: послаблення санкцій, розблокування резервів і приховане просування ядерної програми під виглядом розвитку атомної енергетики. 

Можливо, і зараз Ірану краще б було запросити переговори щодо ядерної угоди в надії на Байдена-Гарріс миротворців. Або хоча б зробити вигляд, що він хоче відновити діалог, домогтися паузи і зберегти обличчя. Перегрупуватися, закликати на допомогу друзів з ООН. Тим паче президент-реформатор Масуд Пезешкіан буквально щойно намагався постати конструктивним і респектабельним політиком, жертвою сіоністів та американських імперіалістів. Тим часом дуже схоже, що великі угоди – це вже історія. Але загадувати не будемо, хіба мало що.

Для Нетаньяху такі переговори – це крах його політичного курсу на силове переформатування регіональної системи безпеки. Тому Нетаньяху, найімовірніше, піде шляхом подальшої ескалації. І це, напевно, зіграє на руку Трампу, якому буде вигідно, щоб ситуація на Близькому Сході вийшла на максимальний рівень загострення. Це покаже ще один геополітичний провал Байдена і потенційну нездатність Гарріс розв’язати цю проблему після обрання. 

До ракетного удару по Ізраїлю Тегеран своєю терпимістю і стриманістю, по суті, рятував близькосхідну стратегію Байдена-Гарріс від краху, але робив це, зрозуміло, у своїх інтересах і на короткий час: його мета – створити ядерну зброю. Тепер же після ракетного удару Ірану весь світ чекає, якою буде відповідь Ізраїлю. Речник ЦАХАЛу контрадмірал Даніель Хагарі зазначив, що атака Ірану на Ізраїль «матиме наслідки». А ось які і як вони вплинуть на ситуацію у світі, ціни на нафту і чи стануть вони, як пише FT, «жовтневим сюрпризом», що може змінити передвиборчі перегони у США на користь Трампа, ми побачимо вже найближчим часом.