Рух «Талібан» відзначив третю річницю свого приходу до влади військовим парадом на колишній авіабазі США в Баграмі та урочистостями по всій країні. Нагадаємо, що 15 серпня 2021 року війська талібів після блискавичного наступу увійшли в Кабул. А вже 30 серпня зі столиці Афганістану вилетів останній військово-транспортний літак, сповістивши всьому світу, що 20-річна місія Сполучених Штатів Америки в цій країні завершена.
У зверненні до нації, що пролунало під час урочистої церемонії, прем’єр-міністр тимчасового уряду талібів Мохаммад Хасан Ахунд перерахував головні пріоритети нового уряду. «Влада руху «Талібан» несе відповідальність за підтримання ісламського правління, захист власності, життів людей і повагу до нашої нації», – зазначив Мохаммад Хасан Ахунд. Ісламський державний проєкт, що прийшов на зміну поваленому прозахідному уряду, незважаючи на розширення дипломатичних контактів із Росією, Китаєм, державами Центральної Азії та Близького Сходу, залишається невизнаним у світі та не представленим в ООН.
Напередодні третьої річниці приходу до влади талібів лідер руху Хайбатулла Ахундзада, що стоїть на вершині нової владної піраміди в Кабулі, видав указ, який демонструє «ісламське правління» в дії: чиновники та держслужбовці, які «постійно та без поважної причини пропускають колективні молитви», будуть піддаватися покаранню. Як нагадав телеканал Tolo News, усі службовці та чиновники держустанов повинні здійснювати п’ять щоденних молитов у встановлений час. На цьому тлі ООН і Світовий банк оприлюднили останні дані про ситуацію в 40-мільйонному Афганістані. За їхніми оцінками, третина населення живе за межею бідності, тоді як національна економіка в найближчі три роки демонструватиме нульові темпи зростання. Спробуємо розібратися в тому, як сталося, що три роки тому таліби захопили владу в Афганістані та всупереч усім песимістичним прогнозам не тільки втрималися біля керма країни, а й значно зміцнили свої позиції, перетворившись, по суті, на безальтернативну політичну силу Афганістану.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує ситуацію в Афганістані через три роки після приходу до влади Табілана. На тлі різкої зміни зовнішньополітичних процесів вивчаються основні тенденції і наслідки, що вже настали, для всього регіону.
This Content Is Only For Subscribers
Прихід до влади
Рух «Талібан» зародився 1994 року в середовищі афганських пуштунів, які становлять 40% населення Афганістану. Членів угруповання вербували з числа біженців, які залишили країну через радянсько-афганську війну 1979-1989 років і здобували релігійну освіту в медресе на території Пакистану (назва від арабського «таліб» – студент або учень). Деякі експерти вважають, що рух Талібан – це продукт пакистанської розвідки. Цілями руху було проголошено усунення уряду Бурхануддіна Раббані, який перебував при владі з 1992 року, і запровадження в країні законів шаріату.
Перші військові зіткнення урядових військ із загонами руху «Талібан» відбулися восени 1994 року. Уже у вересні 1996 року вони зайняли Кабул і до 2001 року фактично перебували при владі, проголосивши Ісламський емірат Афганістан. Їхній уряд визнали тільки Пакистан, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати. На підконтрольній території таліби встановили режим, заснований на суворому виконанні норм ісламського законодавства, за порушення порядків запровадили жорстокі покарання – відсікання кінцівок, побивання камінням, публічні страти. У 1998 році таліби захопили близько 90% території країни.
Під контролем антиталібських сил (Північний альянс) залишилася лише невелика область на північному заході країни. У зв’язку з тим, що на контрольованій талібами території перебували бази терористичного угруповання «Аль-Каїда» та її лідер Усама бен Ладен, Рада Безпеки ООН у жовтні 1999 року ухвалила резолюцію з вимогою видачі бен Ладена. Тоді ж було введено санкції ООН щодо «Талібану», а в грудні 2000 року – ембарго на продаж зброї. Опинившись у міжнародній політичній ізоляції, таліби пішли на конфронтацію зі світовою спільнотою: у березні 2001 року вони підірвали в Баміані найбільші статуї Будди, вік яких перевищував 1500 років. Влітку 2001 року таліби розгорнули широкомасштабний наступ на північ країни, зміцнивши свої позиції в місті Талукан.
Після організованих «Аль-Каїдою» терористичних актів у США 11 вересня 2001 року та відмови талібів видати бен Ладена США та Велика Британія розпочали 7 жовтня 2001 року в Афганістані військову операцію «Незламна свобода» (згодом країни, що приєдналися до них, склали Міжнародні сили безпеки в Афганістані – ISAF, керівництво якими перейшло до НАТО). Цілями військової операції було заявлено звільнення Афганістану від впливу талібів, знищення баз терористів і захоплення керівників «Аль-Каїди». До грудня 2001 року режим талібів був повалений, бойовики пішли в гори і почали партизанську війну. Саме дії талібів за п’ять років їхнього правління в Афганістані (1996-2001) стали однією з ідеологічних засад вторгнення військ США та їхніх союзників до країни 2001 року. Американці прийшли не тільки для того, щоб знищити базу терористів з «Аль-Каїди», відповідальних за теракти 11 вересня, які отримали притулок у державі талібів, а й щоб звільнити афганський народ від «дикості» їхніх правителів.
Багато талібів і членів «Аль-Каїди» сховалися на пакистанській території. Зміцнившись у північно-західній частині Пакистану (на кордоні з Афганістаном), вони фактично створили там у 2005 році «державу в державі» – «Ісламську державу Вазиристан», яка припинила існування лише у 2009 році після низки великих операцій пакистанської армії. Потім, незважаючи на присутність контингентів США і НАТО в Афганістані, таліби повернули собі вплив у низці районів країни.
У 2014 році, коли під контролем уряду в Кабулі перебували всі провінційні та більшість повітових центрів, почалося поступове скорочення чисельності коаліційних військ. До 2015 року військові підрозділи всіх країн-учасниць ISAF, крім США, були виведені з країни. США згідно з угодою з афганським урядом залишили контингент чисельністю 9,8 тис. осіб (згодом його чисельність було збільшено до 12 тис.), до завдань якого входила підготовка афганських сил безпеки і проведення контртерористичних операцій проти бойовиків «Аль-Каїди». З метою навчання співробітників служб безпеки, поліції та армії Афганістану 1 січня 2015 року в країні почала діяти небойова місія НАТО «Рішуча підтримка».
Після завершення бойової місії НАТО рух, чисельність якого на той момент становила 50-60 тис. осіб, продовжив війну з афганськими урядовими військами. Починаючи з 2015 року «Талібан» значно розширив зону впливу в Афганістані. За даними доповіді генерального інспектора уряду США з питань реконструкції в Афганістані (SIGAR), якщо 2015 року уряд зберігав владу в 72% районів країни, підконтрольними талібам вважалися 7%, спірними – 21%, то 2019 року уряд утримував лише 35% районів країни, «Талібан» – 37%, решта територій залишалися спірними.
Уряд Афганістану неодноразово намагався вступити в переговори з талібами, але ті висували попередні умови – визнати їх законною політичною силою і вивести з країни американські війська. Лише у 2015-2016 роках за посередництва США, КНР і Катару відбулося кілька раундів прямих перемовин між представниками уряду та «Талібану», однак сторони не змогли домовитися за жодним пунктом під час обговорення процесу мирного врегулювання. Восени 2018 року переговори з представниками талібів розпочали США (у США рух не було включено до списку терористичних організацій). Вони проходили в Досі (Катар) і в Абу-Дабі (ОАЕ), афганський уряд не брав у них участі.
29 лютого 2020 року США і рух «Талібан» підписали в Досі угоду про виведення американських військ з Афганістану і запуск мирного процесу в країні. США зобов’язалися скоротити протягом 4,5 місяців чисельність військ із 12 тис. до 8,6 тис. і протягом одного року і двох місяців вивести військових, які залишилися, не втручатися у внутрішню політику країни й утриматися від застосування сили. Угода передбачала зняття американських санкцій з членів руху «Талібан» (введені в 1999 році) і сприяння виключенню талібів із санкційного списку ООН. Зі свого боку «Талібан» погодився припинити терористичну і військову діяльність і відмовитися від співпраці з іншими терористичними організаціями. Угода також передбачала проведення міжафганських переговорів за участю талібів, уряду Афганістану і легальних політичних сил країни.
Як заходи зміцнення довіри до моменту запуску переговорного процесу афганський уряд мав звільнити з в’язниць до 5 тис. учасників руху «Талібан» в обмін на 1 тис. співробітників сил безпеки, утримуваних талібами. 9 березня 2020 року США почали виведення військ. Обмін полоненими завершився 11 вересня 2020 року. Міжафганські переговори почалися в Досі у вересні 2020 року, їх неодноразово переривали і вони не дали жодних результатів.
На тлі виведення американських військ, яке розпочалося 29 квітня 2021 року, по всій країні почалися сутички між талібами й афганськими силами безпеки. У липні 2021 року рух «Талібан» узяв під контроль райони вздовж кордонів з Іраном, Таджикистаном, Туркменією, КНР і Пакистаном. У серпні «Талібан» захопив низку міст і центрів у провінціях Кандагар, Гільменд, Німроз, Фарах, Герат, Багдіз, Гор, Кундуз, Тахар, Парван, Капіса, Логар, Баглан, Фар’яб, Сарі-Пуль, Джаузджан, Саманган, Газні, Забуль, Бадахшан, Логарт. У деяких із них адміністрація і сили безпеки здалися радикалам, в інших тривали бої, зокрема із застосуванням важкого озброєння.
У частині провінцій сили безпеки координували зусилля з місцевим народним ополченням, яке сформували представники регіональних джихадистських організацій, що протистоять «Талібану». 15 серпня бойовики «Талібану» підійшли до Кабула, але не стали штурмувати місто. Після здачі столиці урядовими силами представники руху відмовилися від пропозиції створення перехідного уряду і зажадали передати їм управління над Афганістаном безпосередньо. Ставка США на створення коаліційного уряду не зіграла. У разі його формування на більш-менш рівних умовах і присутності там представників афганського уряду і «Талібану» США отримували б можливість створити картину успішного врегулювання конфлікту і піти з Афганістану «без втрати обличчя».
Крім того, формат коаліційного уряду дозволив би США зберегти при владі хоча б частину прозахідного істеблішменту і, таким чином, зберегти контроль над політичними процесами в Афганістані. Однак плани Вашингтона зруйнувалися. Мирні домовленості, по суті справи, виконувалися в односторонньому порядку тільки США, які виводили свої війська за узгодженим графіком, а офіційні переговори між афганським урядом і талібами зірвалися. Тому весь подальший процес транзиту влади вирішувався під час закулісних домовленостей між частиною афганського істеблішменту і керівництвом Талібан. Саме ці неформальні домовленості і визначили, судячи з усього, наступний механізм приходу до влади талібів.
По-перше, на вищому політичному рівні, з боку афганського керівництва здійснювався прямий саботаж всієї системи з управління та координації опору формуванням «Талібан». Як з’ясувалося пізніше, до змови з талібами були тією чи іншою мірою залучені ключові політичні та військові чиновники афганського уряду. Так, парламентарії північної провінції Бадахшан звинувачували афганський уряд у тому, що він протягом багатьох років перешкоджав знищенню баз Талібан у цій провінції.
По-друге, афганське керівництво зробило все можливе для зриву мобілізації та озброєння народного ополчення (басідж) у провінціях і містах країни. Уряд до останнього тягнув зі створенням народного ополчення; тільки наприкінці липня-початку серпня, коли становище на фронтах стало катастрофічним, афганський уряд нарешті звернувся до населення із закликом записуватися в ополчення. Незважаючи на це, саботаж тривав: так, зі свідчень очевидців відомо, що коли в ополчення Шибіргана скінчилися боєприпаси, місцевий гарнізон відмовив їм у допомозі, посилаючись на вказівки згори.
По-третє, у значній кількості випадків, афганська влада на місцях всіляко сприяла здачі населених пунктів, виступаючи часто посередниками між талібами і старійшинами громад. Таким чином, переважна частина районів і міст перейшла під контроль талібів на основі угод між місцевими неформальними лідерами (польовими командирами, духовенством, лідерами громад) і командирами «Талібан». Угоди про здачу укладалися за формулою – «лояльність і підпорядкування в обмін на гарантії безпеки та недоторканність майна». Такі ж угоди укладали з командирами військових гарнізонів і головами місцевих адміністрацій.
Важко сказати, якою мірою в організації урядового саботажу була замішана корупція, а якою – велика політика. Найімовірніше, тут зіграла свою роль ціла низка чинників: політичні міркування, закулісна змова, прямий підкуп чиновників, управлінська криза, шантаж (є дані про погрози сім’ям афганських льотчиків і офіцерів) тощо. Наявність закулісної змови між верхівкою афганського уряду та «Талібаном» видається основним фактором, який зумовив перемогу радикального руху. Треба зазначити, що сама закулісна угода не могла б призвести до такого швидкого падіння проамериканського уряду. Основним чинником став усе ж таки провал американської стратегії в Афганістані за чотирма ключовими напрямами: національне будівництво; врегулювання афганської кризи; реалізація соціально-економічних і політичних перетворень; ідеологія. Почнемо з питань національного будівництва.
США і НАТО від самого початку занадто спрощено уявляли собі ситуацію в Афганістані і тому просто не були готові до необхідності розплутувати складний вузол внутрішніх афганських протиріч і проблем. І тут основне питання полягало в тому, яким бути майбутньому Афганістану – пуштунською національною державою, якою він і був, по суті, від дня свого заснування, або ж федеративним утворенням, де меншини півночі мали б хоча б пропорційно рівний доступ до ресурсів і влади.
Від часу радянського вторгнення, традиційний політичний та етнічний баланс у країні, що складався століттями, був кардинально порушений – упродовж 80-90 років меншини півночі отримали у свої руки військові та економічні ресурси і не згодні більше миритися з однозначним політичним домінуванням пуштунської більшості. Своєю чергою, пуштуни настільки ж категорично не згодні були прийняти нові реалії і військово-політичний розклад. Саме з цієї причини багато пуштунських племен і підтримали рух «Талібан», який розглядався ними як практично єдина сила, здатна повернути ситуацію в країні на круги своя. Прийшовши до Афганістану, Захід вирішив зробити ставку на повернення країни у формат національної афганської (пуштунської) держави – частково через позицію Пакистану, частково з переконання, що національні меншини не в змозі забезпечити контроль над усією територією країни.
Уряд Хаміда Карзая, а потім і Ашрафа Гані, за цілковитої підтримки американців, доклав усіх зусиль для розколу Північного Альянсу, підкупу і нейтралізації їхніх лідерів, а також кардинального зниження його політичного потенціалу. Обидва президенти послідовно проводили політику пуштунізації адміністративного апарату і силових структур у північних провінціях. Проблема полягала в тому, що єдиним і природним союзником НАТО на місцевому рівні був якраз Північний Альянс, що представляє інтереси національних меншин, у той час як рух Талібан, який протистоїть західній коаліції, традиційно спирався на пуштунську більшість. У результаті Північний Альянс було зруйновано, а процес ре-пуштунізації, цілком закономірно закінчився приходом до влади «Талібану».
Крім того, жодна з чотирьох адміністрацій США так і не зуміла знизити рівень корупції в Афганістані. Навпаки, до 2021 року корупція набула практично катастрофічних обсягів, пронизуючи всі структури – від цивільних інститутів до поліції. За неофіційними даними, в армії та поліції склалася практика так званих «мертвих душ», коли значна кількість військовослужбовців існує лише на папері, хоча на їхнє утримання виділяються значні кошти. Усе це викликало глибоке обурення та невдоволення серед населення і кардинальним чином знижувало популярність уряду в країні.
Провалом закінчився і процес національного врегулювання, так само як і стратегія США в галузі безпеки та військового будівництва. З якоїсь причини Вашингтон від самого початку будував афганську армію як поліцейську структуру, тобто як сили підтримання порядку, а не сучасну армію, здатну самостійно проводити масштабні військові операції. Тому афганська армія виявилася фактично не в змозі проводити бойові операції самостійно і без масованої підтримки з повітря. Що стосується ідеологічних питань, то афганський уряд так і не спромігся надати суспільству національну ідею, яка могла б об’єднати все населення країни. Своєю чергою, керівництво талібів змогло останніми роками сформувати вкрай ефективну систему пропаганди, багато в чому запозичивши методологію і підходи ІДІЛ.
Загалом пропаганда «Талібану» базувалася на кількох постулатах і гаслах: «Таліби прийшли до влади, щоб покінчити з війною та з корупцією»; «Таліби сьогодні зовсім не ті, що були раніше»; «нове суспільство буде організоване як єдина громада, без виокремлення якогось стану або його частини». На тлі масштабної корупції та неефективності уряду, гасла «Талібану» стали виглядати більш привабливими для багатьох громадян країни, особливо в південних, пуштунських провінціях країни. На півночі ж відбувалося різке падіння популярності не тільки уряду, а й колишніх лідерів Північного Альянсу, яких звинувачували в корупції та конформізмі, а також у зраді інтересів своїх громад. Усе це підривало готовність жителів північних провінцій виступати проти «Талібану», хоча населення тут і не особливо симпатизувало талібам, але й не бажало братися за зброю задля порятунку непопулярного та корумпованого уряду.
З іншого боку, солдати й офіцери афганської армії (АНА), ще починаючи від правління президента Карзая, були дедалі більшою мірою ідеологічно дезорієнтовані заявами свого президента, який то закликав їх непримиренно боротися з талібами, то називав очільника Талібану «своїм дорогим братом». Ідеологічний розбрід також зіграв негативну роль в організації анти-талібського опору. Під впливом державної пропаганди афганське суспільство налаштувалося на поступовий мирний процес, який мав завершитися договором із талібами та створенням коаліційного уряду. У результаті, суспільство виявилося абсолютно не готовим до нової реальності – колапсу мирного процесу і приходу до влади талібів. Відповідно, і колишні структури Північного альянсу, і їхні потенційні союзники, були також узяті зненацька і тому просто не встигли самоорганізуватися.
Всі ці фактори, зрештою, і створили сприятливі умови для такого швидкого і відносно безкровного захоплення талібами влади незабаром після початку виведення військ США.
Ісламський Емірат Афганістан
Прийшовши до влади, «Талібан» заявив про готовність взаємодіяти зі світом і навіть створити інклюзивний уряд. Про це було заявлено в Дохійській угоді. Таліби обіцяли, що в керівництві країни будуть не тільки пуштуни – традиційні члени руху. Однак на ділі все вийшло по-іншому. 19 серпня вони проголосили Ісламський Емірат Афганістану, а практично за місяць 11 вересня 2021 року у двадцяту річницю терактів у США над президентським палацом у Кабулі було піднято прапор руху «Талібан», що ознаменувало собою символічний старт роботи державного апарату, повністю сформованого талібами.
Уряд, який назвали перехідним, і через три роки так і залишається перехідним, немовби підтверджуючи приказку про те, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Тоді імена членів уряду повторювали список найбільш впливових талібів. Напередодні оголошення складу уряду посаду його очільника пророкували Абдул-Гані Барадару, який свого часу й підписав історичну угоду зі США 29 лютого 2020 року. Однак посада дісталася іншому ветерану руху – Мохаммаду Хасану Ахунду. Він був міністром закордонних справ і першим заступником голови колишнього уряду талібів, що існував до 2001 року.
Крім того, пан Ахунд був близький до засновника «Талібану» мулли Мохаммеда Омара, що явно демонструвало спадкоємність нового уряду. Ахунд досі очолює уряд з невеликою перервою, коли 2023 року він на два місяці за станом здоров’я передав кермо влади Абдул Кабіру. Уже згаданий мулла Барадар разом з Абдул-Саламом Ханафі (єдиний узбек в усьому уряді) обійняли пости першого і другого заступників глави уряду, які представляли дипломатичне крило «Талібану». Абдул Гані Барадар, ветеран талібів, є найпублічнішою особою ісламістського угруповання майже з 30-річною історією. Пост міністра закордонних справ обійняв Амір-Хан Моттакі. Під час першого правління талібів (1996-2001 роки) саме він вів переговори від імені руху з ООН.
Не менш «заслуженим» виявився і силовий блок. Міністром оборони нового Афганістану став старший син засновника «Талібану» Мохаммеда Омара – мулла Мохаммед Якуб. А пост глави МВС дістався Сіраджуддіну Хаккані – синові засновника угруповання «Мережа Хаккані», а останні кілька років – заступнику верховного лідера талібів Хайбатулли Ахундзади. Інший член сім’ї Хаккані – Халіл ар-Рахман Хаккані обійняв іншу важливу посаду – міністра з питань міграції. Генштаб, зі свого боку, очолив Карі Фасіхуддін – етнічний таджик, який, проте, командував придушенням таджицького ополчення в Панджшерській ущелині. Ще один таджик у новому уряді – міністр економіки, уродженець північної провінції Бадахшан, Мохаммад Ханіф. Таким чином, етнічний склад талібського уряду можна назвати вельми однорідним – усі пуштуни, за винятком двох таджиків і одного узбека.
На вершині цієї владної піраміди знаходиться Мавлаві Хайбатулла Ахундзада, який є духовним лідером руху «Талібан» та очільником нового державного утворення Ісламського Емірату Афганістану. Рух «Талібан» він очолив у травні 2016 року, за кілька днів після того, як другого лідера за чвертьстолітню історію існування «Талібану» муллу Ахтара Мохаммада Мансура було вбито внаслідок удару американського безпілотника на південному заході Пакистану. Ахундзаду часто називають шейхуль-хадісом. Це сунітський титул, що засвідчує його високий авторитет у питаннях життя і вчень пророка Мухаммеда.
Останнім часом в Афганістані дедалі частіше стала з’являтися інформація про те, що «повелитель правовірних» Хайбатулла Ахундзада тяжко хворий. Зокрема, в одній із доповідей ООН повідомлялося про те, що через двічі перенесений коронавірус у нього проблеми з легенями і нирками. А отже, не виключено, що найближчим часом серед талібів може початися перерозподіл сфер впливу і боротьба за владу. За три роки перебування при владі таліби уникли серйозних внутрішніх розбіжностей і розколів, хоча їхні супротивники за кордоном з-поміж збіглих і зацікавлених іноземних політиків неодноразово заявляли про зростаючі протиріччя всередині верхівки «Талібану». Проте здоров’я лідера «Талібану», що похитнулося, може стати вельми спокусливим фактором для загострення стосунків усередині правлячої верхівки.
За даними супутникового каналу Afghanistan International, який веде мовлення з Лондона, керівництво талібів зараз розколоте на три ключові протиборчі табори. Першу групу очолює заступник голови тимчасового уряду Абдул Гані Барадар, який виступає за переговори зі США і поступальне проведення реформ в Афганістані. До другого крила входить воєнізоване відгалуження талібів під керівництвом виконувача обов’язків глави Міноборони мулли Мохаммада Якуба, сина першого лідера «Талібану» мулли Омара, який обіймає посаду виконувача обов’язків глави Міноборони. Третя фракція бойовиків представлена, головним чином, терористичною мережею «Хаккані» на чолі з виконувачем обов’язків міністра внутрішніх справ Сіраджуддіном Хаккані. Зокрема, Хаккані в лютому минулого року вибухнув критикою на адресу верховного лідера талібів: «Монополізація влади і нав’язування своїх поглядів завдає шкоди репутації всієї системи і точно не в наших інтересах». Однак достовірно підтвердити те, що між угрупованнями точиться запекла боротьба, не є можливим. Зовні таліби загалом демонструють монолітність і єдність своїх лав.
Щодо кадрової політики руху «Талібан», то, прийшовши до влади 2021 року, попри численні розмови про амністію всіх, хто працював на повалений уряд або співпрацював з іноземними військовослужбовцями, проти них таліби почали проводити репресії. Особливо діставалося представникам народності хазарейців, які сповідують іслам, на відміну від пуштунів іслам шиїтського спрямування. У перші місяці свого правління, таліби вбили сотні колишніх солдатів, офіцерів і чиновників поваленого уряду. Страти проводилися без будь-яких судів. Амністію отримали лише ті, хто перейшов на їхній бік. Опинившись за кордоном, колишні афганські військові, чиновники і цивільні особи, які співпрацювали з іноземними контингентами, заявляли, що побоюються повертатися на батьківщину, де на них чекає помста з боку талібів.
Однак з часом ситуація стала кардинально змінюватися. Відчуваючи дефіцит у кваліфікованих чиновниках, економістах, військовослужбовцях таліби створили Комісію з повернення. Вона проводить переговори з афганцями-втікачами. Лише за перший рік своєї роботи їй вдалося переконати повернутися в Афганістан сотні представників поваленого в серпні 2021 року уряду. Так, до Афганістану повернувся Давлат Вазірі, колишній представник Міністерства оборони. Ще раніше в країну повернулися заступник міністра закордонних справ Ідріс Заман, що втекли, міністр у справах миру Абдул-Салам Рахімі та міністр транспорту Хасан-Мубарак Азізі, один із найближчих соратників лідера афганських узбеків, маршала Абдул-Рашида Дустума – Нізамуддін Кайсарі.
Як зазначають спостерігачі, таліби здебільшого домовляються про повернення в країну представників пуштунського етносу. Деякі з них за час попереднього уряду зарекомендували себе як запеклі корупціонери, як-от колишній голова державної енергетичної компанії DABS Аманула Галіб. Тим не менш, процес повернення «старих» кадрів все таки позитивно позначився і на економіці Афганістану. Зробивши певні висновки з минулого, таліби долучили до економічних питань не колишніх студентів медресе, а професійних економістів з поваленого ним уряду країни. Це до речі, зазначили у своєму дослідженні «Соціально-економічні перспективи Афганістану на 2023 рік» експерти Програми розвитку ООН (ПРООН).
Слабка ланка
Незважаючи на те, що таліби рапортують про стабілізацію економіки країни, вона продовжує залишатися її найслабшою ланкою.
Одним із найголовніших досягнень талібів у перший рік їхнього приходу до влади було те, що їм вдалося уникнути масового голоду, незважаючи на те, що це прогнозували багато експертів. Річ у тім, що після того, як влада в Кабулі перейшла до талібів, практично всі міжнародні гуманітарні організації та іноземні уряди згорнули свої програми допомоги Афганістану. Крім того, було заморожено в іноземних банках близько 9 млрд. доларів США афганських держактивів. Це і спровокувало різкий економічний спад.
Проте через три роки дослідники ПРООН відзначили деякі ознаки відновлення афганської економіки, наприклад, відносно стабільний обмінний курс афгані, яка зросла в ціні по відношенню до інших іноземних валют. Клієнти можуть знімати більше грошей з індивідуальних депозитів, зроблених до серпня 2021 року. Світовий банк охарактеризував збір податків урядом талібів, як «здоровий» і вказав, що більшість предметів першої необхідності є доступними для афганських громадян, хоча попит невеликий. Всьому цьому значною мірою допомогло швидке оволодіння талібами структурами мінфіну і центробанку поваленого ними уряду.
Порожні спочатку торгові приміщення знову заповнені. Низова економіка працює. Бідно, але повної розрухи немає. Зник лише прошарок тих, хто був прив’язаний не до національної економіки, а до обслуговування іноземної присутності. Але необхідне важливе застереження: перебіг мирного життя підживлюється ззовні. По лінії ООН та інших міжнародних організацій у країну надходить допомога. Точної статистики немає, але, мабуть, це від 1 до 2 млрд. доларів на рік. Такого підживлення виявляється достатньо для фінансування роботи базової соціальної інфраструктури та підтримки внутрішнього попиту, на який і працює низова економіка. Порівняно з тим, які донорські вливання робилися в Афганістан за колишньої влади, нинішні суми зовсім невеликі.
Ще одним зі своїх істотних досягнень за минулі два роки уряд «Талібану» вважає боротьбу з корупцією. Так, згідно з дослідженням Світового банку, з моменту захоплення влади талібами частка підприємств, що дають хабарі співробітникам митниці в Афганістані, знизилася з 62% до 8%. Жорсткість контролю на кордоні призвела і до значного збільшення зареєстрованого експорту та митних надходжень.
Так, загальна виручка за рік, з березня 2022-го по березень 2023 року, склала 2,3 млрд доларів, що на 10% більше, ніж двома роками раніше. Як зазначають експерти, зниження корупції частково зумовлене й тим, що в країні не так багато грошей, які можна вкрасти, а частково й тому, що «Талібан» легалізував багато складових неформальної економіки. Таліби також можуть занести собі в актив зупинку контрабанди іноземної валюти за кордон, включно з контролем над популярною на всьому Близькому Сході системою «Хавала» – нереєстрованих транзакцій валюти, які часто оформляються у вигляді бартеру. Тож збільшення експорту, приглушена інфляція і попит на робочу силу свідчить про незначну стабілізацію в економіці країни. Крім того, як зазначає заступник міністра торгівлі та промисловості афганського уряду Ахмад Захід, влада налагодила «економічні, торговельні, транзитні та інвестиційні зв’язки в регіоні».
На початку січня 2023 р. офіційний представник талібів Забіулла Моджахед заявив про укладення контракту з китайською компанією CAPEIC (Xinjiang Central Asia Petroleum and Gas Co) на розробку нафтогазового родовища в Афганістані. Згідно з угодою китайці отримають першочергове право на видобуток нафти і газу з покладів у басейні річки Амудар’я в провінціях Сарі-Пуль, Джаузджан і Фар’яб. За це талібам виплачуватимуть близько 150 млн. доларів США на рік, а через три роки сума збільшиться до 540 мільйонів. Також Афганістан має у своєму розпорядженні родовища, вартість яких оцінюють у $1 трлн. До них виявляють інтерес китайські компанії. Так одна з них Gochin пропонує талібам $10 млрд. за доступ до літієвих родовищ. Компанія побудує дороги, тунелі та перероблятиме літій. Зараз КНР забезпечує 60% переробки літію у світі і за рахунок Афганістану серйозно збільшить свою частку. Це серйозний виклик для США і Європи.
Проте ті ж експерти ООН і Світового банку констатували, що третина населення живе за межею бідності. 70% жителів Афганістану не можуть задовольнити свої потреби в їжі, послугах охорони здоров’я та працевлаштування, а банківська система країни – на межі колапсу. Економічний спад в Афганістані вплинув на всі сектори економіки. Сфера послуг, що становить 45% ВВП країни, скоротилася на 6.5%. Сільськогосподарський сектор, на частку якого припадає 36% ВВП, скоротився на 6,6%. У промисловості спостерігався спад на рівні 5,7%, оскільки підприємства, що належали жінкам, закрилися.
Крім того, таліби заборонили вирощувати опійний мак – сировину для виробництва опіуму. Це вплинуло на боротьбу з наркотиками у світі, але позначилося на економіці країни. У самому Афганістані говорять про негативний вплив цієї ситуації на економіку. Якщо 2015 року вирощування опійного маку та торгівля опіатами забезпечувала 16 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) Афганістану, то 2021 року – лише 9, максимум 14 відсотків, повідомляє ООН. Незважаючи на те, що 2022 року було введено заборону на вирощування опійного маку, очікується, що його частка у ВВП країни знову зросте. Однак в основному це пов’язано із загальним зниженням економічних показників Афганістану після приходу до влади талібів. За даними DW, заборона також сильно позначається на населенні країни. У виробництві опіуму зайнята велика кількість людей. Якби не введена заборона, на вирощуванні маку в 2022 році, за оцінками ALCIS, працювали б на повну ставку 450 000 осіб.
Тільки в афганській провінції Гільменд фермери і збирачі врожаю 2022 року заробили б на цьому 61 млн доларів. Найбільше від заборони постраждали дрібні фермери, у яких мало землі, або сезонні робітники, у яких взагалі немає землі. Вони не тільки втрачають прямий дохід, а й страждають від зниження заробітної плати в інших секторах, на які заборона має непрямий вплив. «Талібан» обґрунтував заборону на вирощування опійного маку релігійними вимогами. Населення Афганістану неохоче погодилося із забороною. Це пов’язано з тим, що більшість афганців не заперечують проти порядку, заснованого на ісламській інтерпретації закону. Згідно з їхнім самовідчуттям, інакше вони б виступили проти самого ісламу. Ця логіка була проблемою і для попереднього уряду. Він не сприймався як істинно ісламський. Тому в очах населення не мав легітимності для запровадження такої заборони.
На думку експертів ООН, серед ключових причин загалом жалюгідної соціально-економічної ситуації залишаються: обмеження в банківському секторі, ослаблення та ізоляція державних інституцій, а також відсутність іноземних інвестицій і донорської підтримки виробничих секторів, як-от сільське господарство та промисловість. Державні установи, особливо в економічному секторі, продовжують втрачати необхідний рівень компетентності, зокрема – через звільнення фахівців жіночої статі.
Джихад проти жінок
Три роки правління «Талібану» відзначені небувалим наступом на права афганських дівчат і жінок. Як зазначають експерти ООН, у своїй доповіді: «Ніде у світі не було настільки масштабного, систематичного та всеосяжного наступу на права жінок і дівчаток – обмежуються всі аспекти їхнього життя під прикриттям моралі та за допомогою інструменталізації релігії». Таліби заявляють про прихильність здійсненню в Афганістані своєї інтерпретації ісламського права – шаріату. Це не залишає місця ні для чого, що вони вважають іноземним або світським. Рівно таку саму політику дискримінації жінок «Талібан» просував наприкінці 90-х, коли вперше захопив владу в країні. Цього разу «Талібан» обіцяв встановити більш «м’який» режим порівняно з першим періодом їхнього правління з 1996 по 2001 рік. Принаймні, багатьом хотілося в це вірити. Однак обіцянки не справдилися: «Талібан» встановив жорсткий контроль над половиною населення країни – жінками.
Контроль над жінками – одна з політичних і релігійних основ «Талібану». Це стало особливо помітно в останні 20 років: тепер політика щодо жінок – це пряма відповідь ідеології США та їхніх союзників. Так, у 1995 році «жіноче питання» теж було важливим, але тоді талібам потрібно було перемогти у війні і захопити всю країну. Сьогодні статус жінок став невіддільним від боротьби талібів з іноземним впливом, зокрема, впливом США. Тому це не гендерне питання у вузькому сенсі, це питання їхнього бачення майбутнього країни. Метою американців було змінити статус афганських жінок. Те, що ми бачимо зараз, – це спроба «Талібану» піти наперекір США.
За три роки при владі новий уряд зобов’язав усіх жінок носити бурки – верхній одяг, що повністю закриває тіло й обличчя. Крім того, жінкам заборонено відвідувати парки, спортзали, університети, забрали право працювати в неурядових організаціях і структурах ООН. «Талібан» велів закрити салони краси по всій країні: тепер у жінок ще менше можливостей працювати і проводити вільний час у спілкуванні одна з одною. Ці укази послідували за виданою в перший рік правління талібів забороною на відвідування шкіл дівчатками, старшими за 12 років, та указом міністерства пропаганди ісламської чесноти і запобігання вадам про обов’язкове носіння хіджабу для жінок. При цьому верховний лідер талібів Хайбатулла Ахундзада високо оцінив зміни, заявивши, що після відходу іноземних військ і запровадження обов’язкового носіння хіджабу життя афганських жінок тільки покращилося.
На початку цього року Верховний лідер Талібану Хібатулла Ахундзада оголосив, що рух почне застосовувати свою інтерпретацію законів шаріату в Афганістані, включно з повторним введенням публічного прочуханки і забивання камінням жінок за перелюбство. «Ви можете назвати це порушенням прав жінок, коли ми публічно б’ємо їх камінням або шмагаємо батогами за вчинення перелюбу, тому що це суперечить вашим демократичним принципам», – сказав він. Він виправдав цей крок як продовження боротьби Талібану із західним впливом. Лише за останній рік призначені талібами судді винесли постанови про 417 публічних прочухань і страт, повідомляє дослідницька група, що відстежує права людини в Афганістані. З них 57 були жінками.
У серпні 2024 року «Талібан» опублікував низку нових законів про «порок і чесноту», схвалених їхнім верховним лідером Хібатуллою Ахундзадою. У них йдеться про те, що жінки повинні повністю приховувати свої тіла, включно з обличчям, під щільним одягом у будь-який час на публіці, щоб не вводити чоловіків у спокусу і порок. Жіночі голоси також вважаються потенційними знаряддями пороку, і тому їх не чутимуть на публіці відповідно до нових обмежень. Жінки також не повинні співати або читати вголос, навіть перебуваючи у своїх будинках. «Всякий раз, коли доросла жінка залишає свій будинок за необхідності, вона зобов’язана приховувати свій голос, обличчя і тіло», – свідчать нові закони. Чоловікам також буде необхідно закривати своє тіло від пупка до колін, коли вони перебувають поза домом. Відтепер афганським жінкам також заборонено дивитися прямо на чоловіків, які не перебувають з ними в родинних стосунках по крові або шлюбу, а водії таксі будуть каратися, якщо погодяться підвезти жінку без відповідного чоловічого супроводу.
Жінок або дівчаток, які не дотримуються нових законів, можуть затримати й покарати в такий спосіб, який посадовці Талібану, що відповідають за дотримання нових законів, вважатимуть за доцільне. Обмеження були засуджені Розою Отунбаєвою, спеціальним представником ООН з Афганістану, яка заявила, що вони продовжують «нестерпні обмеження» прав жінок і дівчаток, уже запроваджені «Талібаном» з моменту приходу до влади в серпні 2021 року. Президент Асоціації юристів Афганістану Мір Абдул Вахід Садат заявив, що нові закони суперечать внутрішнім і міжнародним правовим зобов’язанням Афганістану. «З юридичного погляду цей документ стикається із серйозними проблемами», – сказав він. «Він суперечить основоположним принципам ісламу, згідно з якими заохочення чесноти ніколи не визначалося силою, примусом або тиранією. Цей документ не тільки порушує внутрішні закони Афганістану, а й загалом суперечить усім 30 статтям Загальної декларації прав людини».
Несподівано, але афганські жінки почали чинити опір. По всій країні жінки почали завантажувати відео, на яких вони співають, всупереч систематичним зусиллям «Талібану» з викреслення жінок із суспільної сфери. Іноземні уряди, міжнародні правозахисні та гуманітарні організації засудили талібів в обмеженні прав жінок, але в практичній площині, ані обурення, ані голослівні погрози ООН життя афганок жодним чином не покращили.
Загрози та безпека
Ще одна «фішка», про яку не без гордості рапортує рух «Талібан» – боротьба зі злочинністю. Так, у період з квітня 2023 року по березень 2024 року рівень злочинності в Афганістані скоротився на 30%. Як зазначає МВС Афганістану, уперше за 40 років країну можна визнати безпечною і її жителі можуть подорожувати провінціями країни, не побоюючись за своє життя. Тривалий час головним дестабілізуючим фактором в Афганістані була діяльність таких терористичних угруповань, як «Аль-Каїда» та «Ісламська держава – Хорасан» («ІД – Хорасан»). Останнє, є ідеологічним ворогом талібів і періодично здійснює напади на лідерів «Талібану».
Коли в середині серпня 2021 року таліби зайняли Кабул, вони насамперед захопили будівлю в’язниці Національного директорату з безпеки Афганістану та звільнили ув’язнених – усіх, окрім дев’яти з них, яких вони стратили на місці. Одним із убитих була людина, відома під псевдонімом Абу Омар Хорасані, – у минулому один із лідерів афганської філії «Ісламської держави». Саме ІДІЛ узяла на себе відповідальність за серію смертоносних терактів біля кабульського аеропорту 26 серпня 2021 року, які забрали життя понад 100 осіб. Офіційний представник талібів різко засудив ці злодіяння.
Теракти стали звичайним інструментом боротьби «ІД – Хорасан» в Афганістані. Попри те, що географія та масштаби терактів «ІД-Горасан» постійно зменшується, проте вони все одно становлять загрозу безпеці і для жителів країни, і для чиновників «Талібану». Так, 2023 року член угруповання підірвав себе в адміністрації північної провінції Балх, що межує з Узбекистаном, Туркменією і Таджикистаном. У результаті загинув призначений талібами губернатор регіону Моххамад-Давуд Муззаміл. Він став найбільш високопоставленим чиновником із числа талібів, якого бойовиками ІДІЛ вдалося вбити після приходу до влади руху «Талібан».
У січні та березні 2023 року внаслідок атак бойовиків «ІД-Хорасан» на будівлю МЗС Ісламського емірату Афганістан, розташовану в урядовому кварталі Кабула, що особливо охороняється, загалом загинуло більше ніж 20 осіб. Бойовики цього ж угруповання в грудні 2022 року вчинили збройний напад на популярний готель Longan у центрі афганської столиці. Унаслідок теракту загинули три людини. Однак «ІД – Хорасан» не обмежується територією Афганістану. У квітні 2024 року вона взяла відповідальність за теракт на території Росії. 3 квітня внаслідок теракту в «Крокус Сіті Холі» в Москві загинуло 145 осіб, а також постраждала 551 особа. Тоді рух «Талібан» засудив напад, назвавши його терористичною атакою і порушенням людських стандартів. У відповідь «ІД-Хорасан» опублікував заяву, в якій звинуватив «Талібан» у прийнятті цінностей «невірних» країн: «Таліби тепер є частиною нації невірних. Тому цілком природно, що вони будуть їм співчувати і розділятимуть горе з невірними».
Риторика та дії талібів, прямо вказують, що вони вбачають у терористичній організації ІДІЛ головну загрозу та зосереджуються на ній у контексті своєї антитерористичної політики. «Талібан» визначає ІДІЛ як “зовнішню організацію”, а отже боротьба з нею – релігійний обов’язок. ІДІЛ же, своєю чергою, усвідомлює геополітичну важливість Афганістану в контексті своєї глобальної стратегії, тому в сильному афганському уряді вбачає перешкоду на шляху до своїх цілей.
Час від часу таліби проводять операції проти населених пунктів ІДІЛ у різних провінціях Афганістану і нейтралізують окремі збройні елементи. Крім того, боротьбою з ІДІЛ таліби намагаються донести міжнародному співтовариству, що вони вірні зобов’язанням, які вони взяли на себе в Дохійській угоді від 29 лютого 2020 року: Афганістан не стане місцем терористичних загроз щодо інших держав. Сьогодні представники руху «Талібан» заявляють, що терористичне угруповання «Ісламська держава» не має сильних позицій у країні, оскільки зазнало поразки. «Ми не згодні з усіма повідомленнями, в яких ІД називають загрозою і небезпекою для Афганістану. ІД зазнала поразки, її лігва знищені, і вона не може вербувати прихильників», – наголосив представник з талібів Хамдулла Фітрат. Він також виступив із критикою ООН, звинувативши її в поширенні неправдивих повідомлень про присутність ІД в Афганістані та можливості організації здійснювати напади на інші країни з території Афганістану. У МВС підкреслили, що сусідні країни не надали доказів загроз з боку Афганістану, оскільки Емірат безпечний у цьому плані.
Проте, на початку вересня терорист-смертник привів у дію вибуховий пристрій в афганській столиці, унаслідок чого загинули шестеро людей. Відповідальність за теракт взяло на себе саме угруповання ІД. Тож опублікована на початку року доповідь генсека ООН Антоніу Гутерріша, в якій ідеться, що загроза з боку ІД в Афганістані «залишається високою», незважаючи на всі запевнення талібів, скоріш за все, відповідає дійсності, і терористичне угруповання ще далеке від розгрому. Обмеженість у фінансових та економічних ресурсах талібів не дає їм можливості розгорнути цю боротьбу до масштабів, здатних покласти кінець ІДІЛ, втім, як і іншим терористичним угрупованням, які оперують на території Афганістану.
Крім бойовиків «ІД – Хорасан», проти режиму виступає Фронт національного опору (ФНС) на чолі з Ахмадом Масудом, сином відомого польового командира Ахмада Шаха Масуда (1953-2001). ФНС ратує за повне повалення режиму талібів і відновлення республіки. Як зазначають у ФНП, жодні переговори з Ісламським еміратом Афганістан не мають сенсу, і не призведуть до жодних результатів, що підтвердили всі попередні консультації між міжнародним співтовариством і бойовиками. Тому, на думку ФНС, залишається діяти силовим шляхом. Вони періодично повідомляють на своїх ресурсах у соцмережах про успішні операції, проведені проти «Талібану». Однак перевірити достовірність повідомлень ФНС про ліквідованих талібів, а також оцінити масштаби їхнього опору в різних частинах Афганістану не представляється можливим. Проте багато що вказує на те, що ФНБ – «здувся» і сьогодні практично непомітний. Деякі експерти пов’язують «загасання» активності ФСТ зі зниженням підтримки і з боку Заходу, і з боку Таджикистану, які більше зацікавлені в налагодженні різних форм співпраці з талібами, ніж у конфронтації.
«Талібан» і мир
Попереднього разу, коли в 1996-2001 роках таліби перебували при владі в Афганістані, їхній уряд визнавали тільки три країни: Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Пакистан і Саудівська Аравія. Зараз же Кабмін радикалів не визнають навіть вони. Ба більше, у лютому 2023 року саудити з міркувань безпеки евакуювали персонал свого посольства в Кабулі до сусіднього Пакистану. Навіть Катар, де з 2013 року розташований політичний офіс талібів, критикує політику радикалів. «Дії «Талібану» викликають розчарування і є кроком назад для Афганістану», – заявив катарський прем’єр-міністр і глава МЗС країни шейх Мухаммед бен Абдель Рахман Аль Тані.
А ось Росія – одна з небагатьох держав, що активно розвивають відносини з Ісламським Еміратом Афганістан. Правлячий там «Талібан» залишається «забороненою в РФ терористичною організацією», але це не заважає Москві запрошувати представників руху на економічні форуми і обговорювати з ними амбітні проекти. Росія розраховує на серйозні вигоди від дружби з Афганістаном – тут і нові торгові маршрути для пом’якшення західних санкцій, і зміцнення репутації Москви як союзника Глобального Півдня, і близькість антизахідного наративу Кремля до ідеології талібів, що будується на протиставленні себе західним цінностям.
Наприкінці травня 2024 року в ЗМІ почали з’являтися заяви представників російської влади про необхідність зняття з «Талібану» статусу терористичної організації. А президент Росії Володимир Путін заявив: «В Афганістані є проблеми, вони безумовні, про них усім добре відомо. Питання, як вибудовувати відносини з чинною владою, але вибудовувати якось треба. Це ж люди, які контролюють країну, контролюють територію країни, вони є владою сьогодні в Афганістані. Треба виходити з реалій і відповідним чином вибудовувати відносини».
Дипломатичні зусилля талібів загалом зводяться до того, щоб знаходити точки дотику з різними країнами, пропонуючи й варіанти взаємовигідної співпраці. Зокрема, будівництво трансафганської залізниці з Узбекистану до Пакистану, в якому Росія бере участь. Цікавий Росії і проект газопроводу ТАПІ (Туркменістан – Афганістан – Пакистан – Індія). Але всі вони далекі від реалізації, насамперед – через проблеми з безпекою в самому Афганістані. Також поки що лише на папері залишається домовленість про будівництво російськими фахівцями ТЕЦ на півночі Афганістану. Перспективний напрямок – збільшення поставок сировини з Росії. Це потрібно талібам на тлі важкої ситуації в афганській економіці. Тому намір Росії виключити «Талібан» зі списку терористичних організацій не обов’язково свідчать про готовність визнати талібів легітимною владою Афганістану. Заяви про визнання є лише інструментом для тиску на талібів, у плані виконання ними обіцянок, даних під час приходу до влади.
Найімовірніше, Росія, як утім, і інші країни будуть притримувати цей важіль до останнього. При цьому Росія – не єдина країна, яка робить кроки назустріч талібам. Так «попереду планети всієї» опинився Казахстан. У червні цього року в Астані повідомили, що вивели рух зі списку терористичних організацій задля розвитку глибших економічних відносин. Серед інших країн прагнення налагоджувати стосунки з талібами продемонстрували Узбекистан, куди до дипмісії Афганістану прибув представник «Талібану», та Азербайджан, який цієї весни відкрив посольство в Кабулі. В аналогічному напрямку рухається і Туреччина, яка налагодила імпорт з Афганістану, а також обговорює можливості інвестицій в економіку країни.
Важливим показником відсутності міжнародної ізоляції правлячого афганського режиму є позиція Китаю. На початку цього року Сі Цзіньпін прийняв вірчі грамоти від посла талібів у КНР Білала Карімі. Китай, таким чином, став першою країною, яка офіційно визнала дипломата нової афганської адміністрації. Власне у Китаю свій «бубновий інтерес» до уряду талібів. Багатство території Афганістану корисними копалинами стало головною причиною цього підвищеного інтересу. Після відходу з країни західного бізнесу, Китай наочно показав, що «святе місце порожнім не буває». Крім того, китайсько-афганське співробітництво спостерігається і в політичній сфері. Китайська влада сподівається, що таліби допоможуть їм розв’язати проблему «уйгурських бойовиків», які ведуть боротьбу за незалежність Сіньцзяня і переховуються на території Афганістану. Китай не бачить у співпраці з талібами загроз для своєї безпеки, як і загроз для свого іміджу.
В Ірані спочатку прихід талібів зустріли з одного боку з тривогою, а з іншого – з надією. Причиною тривоги було те, що в перший прихід талібів до влади в Афганістані в 1990-ті роки вони стали ідеологічним суперником Ірану. Дійшло до того, що Іран навіть надавав американським військовим інформацію про цілі, по яких потрібно завдавати ударів, щоб повалити владу талібів. У перший час після другого пришестя «Талібану» до влади в Тегерані з побоюванням спостерігали за тим, що відбувається. Однак після того, як таліби остаточно утвердилися при владі та контролюють ситуацію в Афганістані, тривога зникла, і на цьому етапі афгано-іранські відносини можна назвати цілком собі робочими.
Одним із головних проєктів у двосторонніх відносинах є порт Чабахар на півдні Ірану. У травні поточного року Іран та Індія уклали угоду, за якою цей єдиний іранський порт, що має прямий вихід в Індійський океан, на 10 років передають в управління Індії. Афганістан залучався до переговорів у рамках цього проекту, оскільки він зможе використовувати його для свого експорту. Не найбільш обнадійливою стороною двосторонніх відносин є періодичні вилазки талібів до кордонів Ірану із захопленням КПП і прикордонників. Як зазначають експерти, ці спалахи пов’язані з наркотрафіком, який з обох боків «кришується» певними людьми, а також із не до кінця врегульованим питанням кордону у важкодоступних місцях. Однак ці вилазки досі не призводили до серйозних наслідків.
Відносини Афганістану з його найближчим сусідом Пакистаном можна назвати неоднозначними. З одного боку, Пакистан у минулому ідеологічно підтримував «Талібан» і за великим рахунком брав найбезпосереднішу участь у його створенні для того, щоб впливати на процеси, що відбуваються в Афганістані. 2021 року Ісламабад став першим містом, де талібські дипломати офіційно дислокувалися в посольстві Афганістану. Однак за час, що минув, між країнами трапляються сварки. Так зовсім нещодавно глава МВС Пакистану Мохсін Реза Накві заявив, що відносини з Афганістаном будуть благополучними тільки тоді, коли його територія перестане використовуватися проти Пакистану. Це було заявлено у зв’язку з нещодавнім терактом у Пакистані відповідальність, за який взяло угруповання «Рух талібів Пакистану». Цікаво, що мирити країни зголосився союзник Пакистану Китай, який пообіцяв талібам нові інвестиції в Афганістан, якщо Кабул візьме під свій контроль відповідальних за напад терористів.
Попри розширення дипломатичних контактів із Росією, Китаєм, державами Центральної Азії та Близького Сходу, нова влада в Кабулі залишається невизнаною у світі та не представленою в ООН, де постпредом країни й досі залишається призначений ще попереднім урядом Насір Ахмад Фаїк.
Ба більше, активне зближення Росії з талібами викликає різке неприйняття США. Так, координатор стратегічних комунікацій ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що «Талібан» не виконав жодного зобов’язання, взятого на себе після приходу до влади. «У нас немає підстав визнати «Талібан», і якщо Росія вчинить так, це буде поганим сигналом для всіх»,- зазначив пан Кірбі.
Як зазначає Bloomberg, високопоставлений представник адміністрації США заявив агентству, що США не мають наміру визнавати рух «Талібан» або відновлювати роботу посольства в Кабулі. За словами чиновника, США ясно дали зрозуміти талібам, що існують такі перешкоди, як ситуація з правами жінок в Афганістані. Проте Вашингтон своєю головною метою бачить збереження зв’язку з афганським народом, а також надання йому гуманітарної допомоги. Крім того, не слід забувати, що американці офіційно передали Афганістан талібам за Дохійською угодою, і в США і сам рух «Талібан» не входить до списку терористичних організацій, хоча в ньому значиться, наприклад, пакистанський Тахрік-є-Талібан, і ще понад 70 різних угруповань.
За повідомленням Bloomberg, Франція, Британія і Німеччина поки що так само як і США не мають планів щодо відновлення роботи диппредставництв у Кабулі найближчим часом. Проте французький чиновник у бесіді з Bloomberg визнав, що ситуація з нульовою присутністю в Афганістані не може зберігатися нескінченно. А ось країни Південної Європи якось намагаються оживити свої відносини з Кабулом. Так, Італія провела «розвідувальну місію» в Кабулі за участю італійських розвідслужб. Глава італійського МЗС Антоніо Таяні підтвердив, що посол Італії в Досі (Катар) відвідував Кабул. Іспанський міністр закордонних справ Хосе Мануель Альбарес в інтерв’ю агентству зазначив, що Іспанія поверне посла в Кабул, «щойно буде створено мінімальні умови для забезпечення безпеки». За його словами, Мадрид уже був готовий на такий крок місяць тому, але «на жаль, троє іспанців загинули внаслідок теракту ІДІЛ в Афганістані». Неназваний високопоставлений європейський дипломат заявив агентству, що чиновники в Брюсселі тепер схильні визнавати необхідність присутності в Афганістані, зокрема, для захисту прав жінок і встановлення стратегічної присутності в країні.
Крім того, свої корективи у відносини руху «Талібан» із західними країнами може внести і діяльність на території Афганістану терористичних угруповань, таких як «ІД-Хорасан». Це може змусити Захід до більш прагматичного партнерства, і навіть відкриє можливість повернення до Афганістану своїх дипломатичних і розвідувальних активів. У цьому випадку багато чого залежатиме від самого «Талібану», якому на якомусь етапі доведеться усвідомити, що гнучкий, компромісний підхід у внутрішній політиці буде надійнішим засобом уникнути втрати влади, ніж систематичне і невибіркове звернення до репресивних механізмів.
На сьогоднішній день можна констатувати, що через три роки після встановлення влади талібів в Афганістані з ними все більше країн намагаються взаємодіяти, але говорити про процес повноцінного дипломатичного визнання передчасно.
Підбиваючи ж загалом підсумки їхнього трирічного правління, слід зазначити, що таліби не виправдали повною мірою ні позитивних, ні негативних очікувань. Таліби не відступилися від своїх принципів. Вони вважають себе визволителями країни від іноземної окупації. Вони впевнені, що заслужили перемогу і мають право на свою владу. Ні конституції, ні виборів, ні інклюзивного (по суті, коаліційного з «не своїми» уряди). Право талібів на владу випливає з їхньої здатності цю владу взяти і тримати. Інших підходів для них поки що не існує…
