Китайські дилеми

Треті – завжди стратегічно реформістські

Наприкінці 1978 року Третій пленум ЦК КПК став платформою для приходу до влади Ден Сяопіна і повороту Китаю шляхом “реформ і відкритості”. На Третьому пленумі 1993 року під керівництвом Цзян Цземіня було проголошено принципи “соціалістичної ринкової економіки”. Третій пленум ЦК КПК 2002 року зіграв вирішальну роль в ухваленні заходів щодо подальшої лібералізації внутрішньої економіки, що послідувала за вступом Китаю до Світової організації торгівлі роком раніше. Аналогічним чином, Третій пленум 2008 року зосередив увагу на реформі сільської політики, спрямованої на прискорення реалізації політики “Соціалістичного нового села” – фірмової ініціативи Ху Цзіньтао, спрямованої на вирішення проблеми нерівності між містом і селом. 

Або візьмемо Третій пленум 18-го скликання, що відбувся наприкінці 2013 року. Цей форум багато хто тоді називав історичною можливістю для нового лідера Сі Цзіньпіна направити Китай на новий шлях після незавершених реформ Ху Цзіньтао. Підсумкове комюніке містило понад 300 реформаторських пропозицій, що охоплюють найширший спектр – від держпідприємств, земельної політики та зовнішньої торгівлі до інвестиційних реформ і політики у сфері екології та соціального захисту. 

Однак всупереч високим очікуванням, на думку багатьох західних експертів, пленум не виконав своєї головної обіцянки – віддати ринку вирішальну роль в управлінні економічним розвитком Китаю. Навпаки, під керівництвом Сі в системі стало наростати домінування держави. Наступні роки були відзначені не стільки успішним виконанням реформ, схвалених на пленумі, скільки еволюцією системи з одноосібним лідером, яка незабаром отримала назву “ідеї Сі Цзіньпіна”.

Він стверджує, що в політиці КПК повинна відновити свою колишню внутрішню солідарність, політичний контроль і культурне домінування. За цим фасадом, орієнтованим на партію, Сі Цзіньпін провів широкомасштабну антикорупційну кампанію, щоб усунути реальних і потенційних політичних суперників, узяти під прямий контроль формування політики в усіх важливих галузях, скасувати 10-річний термін перебування на посаді, встановлений Ден Сяопіном для вищих керівників, і відновити щодо себе культ особистості в стилі Мао. 

Сі Цзіньпін наполягає на тому, що в економіці більше не буде робитися наголос на зростання за будь-яку ціну. Не обмежуючись беззубими банальностями в стилі Ху Цзіньтао, Сі Цзіньпін заявив, що державну власність і посилення державного нагляду та регулювання використовуватимуть для встановлення надійнішого партійно-державного контролю над економікою, і що такий контроль використовуватимуть рішучіше для досягнення ідеологічних цілей партії, як-от служіння загальному процвітанню (більшій рівності) та соціалістичній культурі (поєднанню лояльності партії, традиційної моралі та китайського націоналізму). У зовнішній політиці на зміну терплячому і миролюбному підходу Ден Сяопіна, який часто описують фразою “приховувати силу і ніколи не виділятися”, має прийти “китайська мрія про національне омолодження”, в якій Китай використовує свою зростаючу військову, економічну і культурну міць, щоб “вийти на авансцену” світової політики. 

Протягом перших двох термінів Сі Цзіньпін більшу увагу приділяв саме політичним цілям та ідеологічним перетворенням, багато в чому на шкоду економічному розвитку. Пандемія коронавірусу та уповільнення темпів економічного зростання підштовхують Сі до пошуку компромісів – політичні та ідеологічні реформи останніх років не привели до економічного зростання. Після чотирьох десятиліть ринкових реформ і глобальної інтеграції економіка Китаю вийшла на новий рівень, і їй необхідна інноваційна модель зростання для подолання так званої пастки середнього доходу – коли вартість робочої сили вже доволі висока, а зростання продуктивності сповільнилося. 

Після того, як на XX з’їзді ЦК КПК Сі Цзіньпін забезпечив собі історичний третій термін, Третій пленум 2024 року мав стати новою віхою в економічній модернізації Китаю, тим паче, що проблем в економіці накопичилося достатньо.

Проблемна економіка

2023-й рік – перший за довгий час “спокійний” рік для економіки Китаю без локдаунів і обмежень, залишив двоїсте враження.  У січні минулого року китайська влада офіційно знизила статус небезпеки COVID-19, скасувавши більшість обмежень, запроваджених за час пандемії. Уперше за три роки економіка Китаю провела без закриття найбільших міст і логістичних хабів та без обмеження пересування населення. На перший погляд, можна сказати, що в країни вийшло повернутися на темпи стійкого зростання: економіка зросла на 5,2%, перевищивши встановлену на рівні 5% мету. Однак такі темпи зростання багато в чому пояснюються низькою базою 2022 року, коли ВВП Китаю додав лише 2,9%. Якщо не брати до уваги 2020 рік, коли світ тільки-но зіткнувся з пандемією, так повільно економіка Китаю не зростала з кінця 1980-х часу масштабної перебудови, що вилилася в події на площі Тяньаньаньмень. 

За рахунок чого ж зростала китайська економіка? Показники ВВП будь-якої країни формуються на основі чотирьох основних напрямів: споживання, інвестиції, державні витрати та чистий експорт. За відновлення економіки у 2023 році насамперед варто дякувати споживанню домогосподарств, яке склало 82,5% загального приросту ВВП. Однак проблема цього зростання полягає в його нестійкості. Після пандемійних обмежень попит на готелі, громадське харчування, логістичні послуги та роздрібну торгівлю різко зріс із низької бази. Починаючи з другої половини 2023 року імпульс споживання почав слабшати, і 2024 року вже не зможе продемонструвати аналогічного зростання з огляду на дефляційні процеси в економіці, які тривають четвертий місяць поспіль. 

Інші компоненти ВВП представлені скромними показниками. Слабкий світовий попит і передрецесійний стан основних торговельних партнерів на Заході призвели до скорочення чистого експорту Китаю на 1,3%. Інвестиції у виробничому секторі та інфраструктурі зросли на 6,3% та 5.8% відповідно. Однак основний вплив на ці сектори чинили інвестиції через компанії, контрольовані державою. Тоді як приватні інвестиції після зростання в перші чотири місяці почали знижуватися, що викликало особливу стурбованість уряду. 

Як пишуть у китайській пресі, приватний сектор Китаю неофіційно називають “56789”, наголошуючи на його значенні: на нього припадає 50% податкових надходжень, 60% ВВП, 70% інноваційних патентів, 80% робочих місць і 90% компаній усієї країни. Для підтримки приватного бізнесу уряд анонсував 17 заходів, серед яких пільгова фінансова підтримка, створення спеціальних фондів, сприяння місцевим органам влади. Інвестиційною плямою залишається сектор нерухомості, де обсяг інвестиції знизився на 9,1%. Це сталося після значного падіння на 10% у 2022 році. І 2024 рік, схоже, не стане винятком.  Хоча саме ринок нерухомості сприяв вражаючому зростанню китайської економіки з початку 90-х до кінця нульових років. Інвестиції в цьому секторі генерували мультиплікаційний ефект, стимулюючи попит в інших галузях економіки. Однак за останні 15 років ситуація змінилася. 

Тривалі інвестиції “за інерцією” з боку місцевих органів влади призвели до утворення безлічі порожніх забудов, накопичення боргів у забудовників і безповоротних кредитів. Економіка просто не змогла поглинути такі обсяги будівництва. Ситуацію, що склалася, ускладнив державний вплив на видачу кредитів у банках КНР, які фінансували масову забудову. Реальна вартість активів, під які видавалися кредити, виявилася нижчою за балансову вартість. 

Ще 2020 року уряд занепокоївся нестійкістю ринку нерухомості, що формує близько 25-30% ВВП країни. Тоді Китай запровадив політику “трьох червоних ліній”, покликану знизити боргові ризики забудовників. Наприклад, боргове навантаження забудовника Evergrande перевищувало зовнішній суверенний борг Саудівської Аравії, Люксембургу, Хорватії разом узятих. Пекін має намір посилити державний нагляд ринку. Крім обмежень вживали заходів і стимулюючого характеру: пом’якшили іпотечну політику, а також послабили вимоги до покупців первинного житла. Намітилися деякі ознаки поліпшення ринку, яких поки недостатньо для розвороту тренда, а Evergrande Group готується до ліквідації в суді Гонконгу. 

Декілька слів про цей знаменитий китайський холдинг і його головного акціонера. Evergrande Group – це зразковий інвестиційний гігант, чи не найбільший оператор житлової нерухомості в Китаї (на китайському Півдні – точно найбільший). Усе в ньому відповідало заданим ще в 1990-ті роки параметрам – і реєстрація на Кайманових островах, і нібито акціонерний характер власності, при тому, що на ділі холдинг належав китайському мільярдеру Сюй Цзяїню (відомому також як Хуей Ка Янь). Сюй Цзяінь, виходець із провінції Хенань, член КПК, був головою ради директорів і за сумісництвом – секретарем парткому China Evergrande Group, а заразом і віцепрезидентом Китайської федерації підприємництва, віцепрезидентом Китайської асоціації індустрії нерухомості та почесним президентом Гуандунської федерації благодійності. Ще в березні 2016 року він став головою Evergrande Financial Group – фінансового двигуна холдингу.

У вересні 2023 року Сюй Цзяінь, як повідомлялося в китайських ЗМІ, “був запідозрений у порушенні закону і скоєнні злочину, і відповідно до закону до нього було вжито примусових заходів”. Слідом за цим Сюю виписали багатомільйонний штраф і довічно заборонили займатися торгівлею цінними паперами.

У 2024 рік китайська економіка увійшла з низкою невирішених проблем: низьким споживчим попитом, дефляційними процесами, невизначеністю в зовнішній торгівлі, ослабленою активністю приватних інвестицій і кризою на ринку нерухомості. І хоча інвестиції в інфраструктуру залишаються одним із найефективніших інструментів держави для підтримки економічного зростання, навіть вони не здатні забезпечити стабільне двозначне зростання рік у рік, щоб компенсувати відставання в інших сферах.

Наступна проблема – демографія. У Китаї вперше за 60 років зафіксовано скорочення загальної чисельності населення. За 2022 рік китайців стало менше на 850 тисяч осіб. До того ж – середній вік китайців стрімко зростає, населення старіє, а отже, створює додаткове навантаження на економіку. Люди похилого віку споживають менше, і тим самим менше стимулюють економічне зростання. Паралельно б’є рекорди кількість безробітних серед молоді: у червні 2023 року їхня частка сягнула 21,3%, що майже вдвічі перевищує допандемійний рівень.

Китай – найбільший покупець енергоресурсів у світі. А також – головний торговий партнер РФ. Економічні проблеми КНР можуть вплинути на світові ціни на нафту та іншу сировину. Тож проблеми Китаю стануть і проблемами Москви. Ще одне з гальм китайської економіки – торгова і технологічна війна зі США. Будь-яке подальше зближення з Росією додасть аргументів американцям для посилення тиску на Китай і ускладнить спроби Сі зберегти хороші відносини з Євросоюзом – головним ринком збуту китайських товарів.

Напружені відносини зі США, зокрема на тлі російсько-української війни, відлякують іноземні компанії. Вони не поспішають вкладатися в Китай або через уже введені обмеження, або через побоювання майбутніх санкцій, зокрема через Україну або Тайвань. Західні компанії шукають нові локації для розширення виробництва, і гроші йдуть в Індію, В’єтнам, Єгипет, Туреччину, Мексику.  Сьогодні вже цілком очевидно, що Китаю не вдасться обігнати США, оскільки сповільнення темпів економічного зростання носитиме істотніший характер, ніж вважалося раніше, скорочення іноземних інвестицій у китайську економіку, демографічні проблеми на додачу до ослаблення економічних зв’язків зі США лише поглиблюють проблеми в економіці, спричинені структурними проблемами.

Нині ж у китайській економіці одночасно діють два взаємовиключні вектори: посилення контролю партії над економікою (що призводить до сповільнення зростання) і необхідність подальшої лібералізації та залучення інвестицій і технологій. Як схрестити “вужа і їжака”, відповідь на це питання сподівалися отримати на Третьому пленумі ЦК КПК.

Тривожні очікування

Треба сказати, що проведення Третього пленуму відразу породило інтригу. Річ у тім, що зазвичай він відбувається в листопаді-грудні, але цього разу його відклали до липня. Висували версії, що відкладений на певний час пленум став наслідком розбіжностей у керівництві Компартії Китаю про подальший шлях розвитку. Усі застигли в тривожному очікуванні.

Як ми вже зазначали, 2023 рік у Китаї пройшов під знаком створення сприятливої інвестиційної та ділової активності. На центральному рівні уряд усував бар’єри для входу на ринок і викорінив недобросовісну практику закупівель. Органи місцевого самоврядування конкурували за залучення інвестицій, пропонуючи конкурентоспроможні умови, такі як податкові преференції та пільги з податку на землю. Деякі регіональні влади навіть повернули цільові показники із залучення інвестицій. Місцеві партійні секретарі проводили більше часу, подорожуючи Китаєм для зустрічей із представниками бізнесу, ніж працювали в офісі. Тому перенесення Третього пленуму породило тривогу в тому сенсі, що місцеві органи влади не знали, як довго триватиме політика залучення інвестицій, і боялися, що нові директиви з Пекіна зроблять їхні зусилля марними. 

Тривогу місцевих партійних функціонерів поділяла і бізнес-спільнота. Багато компаній вважають, що Китай сьогодні є “ринком покупця” через державну політику підтримки інвестицій. Значна кількість підприємців, як і раніше, вагається. Бізнесу потрібна передбачуваність, чого сьогодні в Китаї немає. Невизначеність останніх років змусила їх до обережного підходу й очікування більш виразних сигналів. Бізнесмени резонно побоювалися, що угоди, укладені сьогодні з місцевими органами влади, можуть бути не реалізовані через раптові політичні зміни. До цього слід додати, що на регіональному рівні так і не було вирішено проблему бар’єрів, як між провінціями, так і між містами та повітами. 

Кожна провінція спить і бачить на своїй території власних промислових гігантів, що забезпечують податкові доходи. На макрорівні Сі Цзіньпін працює над просуванням регіонального співробітництва, але на місцевому рівні влада продовжує впливати на результати тендерів, перешкоджає вільному просуванню товарів і послуг між провінціями. Одна з наявних проблем – поточна система реєстрації домогосподарств “хукоу”, яка накладає значні обмеження на мобільність робочої сили як між містом і сільською місцевістю, так і між різними адміністративними суб’єктами всередині країни. Провінції продовжують залишатися державою в державі.  

Ще одна гостра проблема, яка мала стати в центрі уваги партійного форуму – зростання внутрішнього споживання. Протягом 10 років керівництво КПК безуспішно намагалося зрушити економічну модель саме в бік внутрішнього споживання. Для збільшення внутрішнього попиту необхідні гроші. І одним із варіантів вирішення проблеми стало б реформування системи соціального забезпечення. Наступне питання: як мають розподілятися фінансові зобов’язання між центром і місцевими органами влади? Передбачається, що розподіл видатків може бути реструктуризовано, при цьому Пекін візьме на себе більше витрат для стимулювання економічного зростання, оскільки регіони борються зі зростаючими борговими ризиками і скороченням доходів від продажу землі. Це тягне за собою необхідність податкової реформи. 

Реформа податку на додану вартість – найбільшого джерела податкових надходжень у Китаї – могла б збільшити доходи місцевої влади. І тоді доходи можна витратити не тільки на реалізацію спущених із центру політичних KPI, а й на розв’язання локальних проблем, зокрема на стимулювання зростання економіки. Ще одне ключове питання – залучення іноземних інвестицій.  Чи пошле Сі новий сигнал іноземним компаніям? Теж питання з питань. Тут експертне співтовариство можна розділити на оптимістів і песимістів. Оптимісти цитували Сі Цзіньпіна, який у травні 2024 року говорив, що “політика реформ і відкритості Китаю залишиться незмінною впродовж тривалого періоду, а двері Китаю не зачиняться ніколи. Песимісти ж зазначали, що це суперечить курсу Сі на “опору на власні сили”. 

Аналітики Bloomberg, напередодні пленуму, виділили свої три теми, яким керівництво КПК, на їхню думку, може приділити особливу увагу: По-перше, збільшити податки. Рішенням може стати розширення податку на споживання, який наразі стягується тільки з алкоголю, тютюну, автомобілів і продуктів нафтопереробки, через включення в нього предметів розкоші. По-друге, опрацювання підвищення пенсійного віку. Пенсійний вік у КНР не змінювався понад 40 років і становить 60 років для чоловіків, 55 років для жінок з офісної сфери та 50 років для жінок робітничих професій. Частка літніх людей до 2030 року може зрости до третини населення. 

Влада робить усе можливе, щоб переломити демографічну ситуацію, пропонуючи сім’ям стимули для народження ще однієї дитини і розширюючи державне медичне страхування. Однак ефект поки що незрозумілий, а заходи зі збільшення пенсійного віку знизять швидкість скорочення чисельності населення працездатного віку, але можуть виявитися дуже непопулярними і спровокувати соціальне невдоволення. По-третє, конкретні заходи для залучення іноземних інвестицій. Економічне суперництво Китаю зі США, відносини з Росією, що зберігаються під час західних санкцій, прикордонна суперечка з Індією та інші геополітичні проблеми позначаються на потоці іноземних інвестицій до країни, який і без того знижується. Високопоставлені чиновники заявляли, що відкриють більше ринків Китаю для іноземних фірм і знімуть необґрунтовані обмеження заради того, щоб переконати світ у готовності приймати в себе представників великого бізнесу, однак досі цього не сталося. 

Загалом думки і західної, і китайської експертної спільноти щодо майбутнього Третього пленуму ЦК КПК розділилися. У західних ЗМІ все більше було песимістичних ноток. Головне питання: чи вистачить у керівництва КПК сміливості на проведення радикальних реформ для стимулювання економіки, чи на перше місце, як і раніше, залишиться безперервно зростаючий рівень контролю над усіма сферами життя. Китайські експерти відразу ж підняли високу планку очікувань, назвавши майбутній партійний форум ні більше, ні менше – епохальним. Однак за всієї полярності оцінок було зрозуміло одне – Третій пленум має дати відповіді на кризові явища, які спостерігалися в китайській економіці останнім часом, а також на погіршення зовнішньої кон’юнктури. 

Довгоочікуваний пленум

І ось у липні 2024 року довгоочікуваний Третій пленум ЦК КПК ХХ-го скликання відбувся. Варто зазначити, що він несильно привернув увагу світової громадськості. Він не вилився в різке загострення політичної боротьби в китайській верхівці, не висунув якихось зубодробильних гасел. Оголошене на форумі видалення колишнього міністра закордонних справ Цинь Гана зі складу ЦК КПК новиною не стало, оскільки про нього вже було відомо заздалегідь. Хоча, втім, Цинь Ган названий у комюніке “товаришем”, що, вочевидь, означає, що він, незважаючи на приписуваний йому позашлюбний зв’язок із якоюсь, мовляв, журналісткою, все ж зберіг партквиток. І це на відміну від колишнього міністра оборони Лі Шанфу, а також колишнього командувача ракетними військами НВАК Лі Юйчао та екс-начальника штабу ракетних військ Сунь Цзіньміна, яких з лав партії вигнали за ймовірне хабарництво. Крім іншого, це відкриває можливість для їх подальшого кримінального переслідування. Корупція в КПК, звісно, вважається набагато серйознішим злочином, ніж подружня невірність.

Перебіг пленуму не транслювали по телебаченню, але, наскільки відомо, нікого із залу засідань не виводили і не виносили, як було, наприклад, у 2022 році з колишнім головою КНР Ху Цзіньтао. Словом, особливих приводів для хайпу не виявилося.

Робота полбюро, до складу якого з 2022 року входить 24 людини на чолі з Сі, дістала схвалення ЦК, який позначив одним із результатів роботи тенденцію “до відновлення і поліпшення економіки”. “Перед обличчям складної і заплутаної міжнародної обстановки” в КПК планують “відводити більш значуще місце проведенню реформ”. Це має дозволити до 2035 року повністю побудувати “соціалістичну ринкову економіку високого рівня” А наступну глобальну мету в КНР ставлять до 2049 року, до 100-річчя утворення КНР, побудувати “модернізовану соціалістичну державу”. Але й до 80-річчя утворення КНР, тобто до 2029 року компартія поставила собі кілька проміжних цілей, які для людини, незнайомої з китайським світоглядом, виглядають цілком абстрактно. Серед них – будівництво “прекрасного Китаю” і “спокійного Китаю” (йдеться про безпеку КНР як усередині країни, так і на зовнішній арені, зокрема завдяки модернізації Народно-визвольної армії Китаю).

Нинішня економічна політика Китаю буквально зіткана з протиріч. З одного боку, в комюніке йдеться про необхідність краще використовувати роль ринку і навіть про те, що обмеження на ньому буде знято. І водночас ідеться про ефективне регулювання для “кращого підтримання порядку та усунення збоїв на ринку”. Експерти тепер ставлять собі питання: які саме обмеження буде знято і як забезпечуватиметься баланс між ринковою стихією та адміністративним регулюванням? 

Суперечливими, серед іншого, видаються наміри партії домагатися “рівного доступу до факторів виробництва” для будь-яких господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності. Реальність така, що приватним підприємствам набагато складніше отримувати кредити, ніж державним, і відстоювати свої майнові права. Незважаючи на досить активне обговорення заходів підтримки, ситуація з року в рік ніяк не змінюється – навпаки, за час правління Сі Цзіньпіна тиск на бізнес лише посилився.

Як і очікувалося, порушувалося питання “хуоку” – системи реєстрації китайських домогосподарств, особливо сільських поселень. Десятиліття економічного підйому та урбанізації країни призвели до величезного припливу сільського населення в міста, внаслідок чого утворилася велика смуга вільної власності в сільській місцевості. Дозвіл на ринкові угоди з сільськогосподарськими наділами призведе до більшої урбанізації, більш високого рівня використання землі та більшої економічної вигоди для сільських жителів. За деякими оцінками, скасування хукоу призведе до 30% зростання споживання для 200 мільйонів селян, які живуть у містах, і група населення із середнім доходом, яка налічує 400 мільйонів осіб (найбільша у світі), буде і далі зростати.

Однією з головних перешкод, з якими стикаються багато міст на шляху до “нової урбанізації”, проголошеної пленумом, є скрутне фінансове становище, в якому місцеві органи влади опинилися останніми роками: накопичення муніципального боргу, криза у сфері нерухомості (а на неї, за оцінками, припадає понад 25% китайського ВВП) та зростання дисбалансу між припливом доходів і відповідальністю за витрати. У 2022 році місцеві уряди отримували 53% загальних доходів, несучи при цьому витрати у 86%. Тож знову виникає одвічна дилема: надати більше податків місцевій владі чи консолідувати податкові надходження центральному уряду. І судячи з усього, “Рішення” Третього пленуму передбачає вибір на користь останнього для поліпшення фіскальної, податкової та фінансової систем. Для цього планується створити “національну систему стратегічного планування”, щоб централізувати більшу фінансову відповідальність і скоротити витрати місцевого уряду.

Те саме стосується ще одного пріоритету, позначеного на пленумі, – науково-технічні інновації. У комюніке цього року йдеться про “нову систему мобілізації ресурсів по всій країні для здійснення ключових технологічних проривів”. Йдеться про забезпечення безпеки високотехнологічних ланцюжків поставок, особливо після того, як США розпочали торговельну війну проти Китаю у 2018 р. У 2023 р. було створено Центральну комісію з науки і технологій. Вона безпосередньо пов’язана з ЦК КПК і тому має набагато більші повноваження щодо розподілу ресурсів по всій країні. Наступний етап реформи, ймовірно, буде зосереджений на подальшому розширенні можливостей цієї структури.

Ідеологічна складова пленуму також була вельми передбачуваною. Сі знову названо “керівним ядром” ЦК КПК, а його ідеї про соціалізм із китайською специфікою нової епохи – вирішальними. Членів партії, армію і весь китайський народ закликають ще тісніше згуртувати свої лави навколо ЦК і товариша Сі. Однак з’явилися й нові нотки. Як зазначають окремі експерти, з мови опублікованих документів пленуму зникли деякі звороти – на кшталт “не забувати початкової мети”, – що підкреслювали деклароване прагнення Сі Цзіньпіна та його команди зберігати вірність ідеалам, успадкованим від важкого й водночас романтичного періоду боротьби КПК за владу. Тоді Мао Цзедун та інші керівники старшого покоління йшли в одній колоні з бійцями Великого походу (стратегічного перебазування сил партії на Північний Захід, 1934-1936 роки) і ціле десятиліття жили потім у лесових печерах Яньаня. Можливо, ці лексичні тонкощі, малозрозумілі зовнішнім спостерігачам, теж є результатом внутрішньопартійних дискусій і теоретичних зрушень. 

Зовнішня політика Сі-Цзіньпіна 

Що ж стосується зовнішньої політики, то в підсумковому документі наголошувалося, що “китайська модернізація” йде шляхом мирного розвитку. “Необхідно твердо дотримуватися незалежної і самостійної мирної зовнішньої політики, сприяти побудові спільноти єдиної долі людства”, – заявляє ЦК КПК. Треба сказати, що стрижневим елементом зовнішньополітичної концепції КНР є саме ідея “Спільноти єдиної долі людства”. XIX з’їзд Компартії Китаю (жовтень 2017 року) включив пункт про сприяння створенню “Спільноти єдиної долі людства” (СЄСЧ) до програмного розділу Статуту КПК. Потім, у 2018 році цей пункт був закріплений і в Конституції КНР. 

Цю концепцію висунув Сі Цзіньпін у 2012 році. У ній наголошується, що населення Землі зіткнулося із загрозами, з якими не можуть впоратися одна або кілька країн. Це, наприклад, брак ресурсів, кліматичні зміни, забруднення навколишнього середовища. Розв’язання цих проблем вимагає співпраці всіх країн світу, впевнений голова КНР. Концепція передбачає відмову від ведення воєн, створення спільного простору для безпеки, взаємний обмін досвідом між країнами, застосування інноваційних підходів в економіці, підтримання культури різноманіття і рівності.

Одна з платформ для реалізації спільноти єдиної долі людства, яку просуває Китай, – ініціатива “Один пояс, один шлях”. На практиці “Пояс і шлях” – це глобальний комплекс економічних та інфраструктурних проєктів КНР, який охоплює близько 80 країн Азії, Африки та Європи. Як стверджується – на відміну від практики створення геополітичних або військових союзів, що застосовується США та іншими державами. Про успіх китайського глобального проекту “Пояс і шлях” свідчить участь у ньому 148 країн і 31 міжнародної організації. “Пояс і шлях” розглядають як економічну платформу, яка забезпечує широку участь на недискримінаційній основі, формує міжнародний консенсус, поглиблює політичний взаємозв’язок і об’єднує сильні сторони всіх країн-учасниць. 

Проєкт охоплює всю Євразію, Африку та Близький Схід. Успіхом проєкту “Пояс і шлях” вважається практичне сприяння модернізації країн, що розвиваються, і започаткування “нової ери трансконтинентального співробітництва”. Окрім ініціативи “Пояс і шлях”, здійснення концепції-плану співтовариства єдиної долі мають забезпечувати три інші функціональні проекти – Ініціатива глобального розвитку, Ініціатива глобальної безпеки та Ініціатива глобальної цивілізації. Найбільшу популярність має Ініціатива глобального розвитку, в рамках якої Китай надає сприяння та суттєву допомогу багатьом країнам, що розвиваються. Понад 100 країн і міжнародних організацій висловили підтримку зазначеній ініціативі. Понад 70 країн беруть участь у Групі друзів Глобальної ініціативи розвитку, створеної при ООН. 

У рамках Ініціативи глобальної безпеки КНР реалізує свої підходи до підтримання міжнародного миру, включно з врегулюванням міжнародних конфліктів, посередницькими зусиллями з розв’язання протиріч між різними державами, підтримкою механізму миротворчої діяльності ООН, забезпеченням безпеки морського судноплавства тощо. По суті, короткий зміст висунутих ініціатив можна викласти так: нікому не буде дозволено казати Китаю, що робити і як жити, а Китай, своєю чергою, обіцяє не робити цього по відношенню до інших країн, які приєднаються до його клубу.

Усе це підкреслює, що Китай змінився, і насамперед, коли йдеться не лише про економіку, а й про зовнішню політику та дипломатію. Сьогодні вже дуже багато говорить на користь глобальних амбіцій Китаю. Адже не дарма в Китаї говорять про необхідність “виростити сад світової цивілізації”. Або Сі-цивілізацію, як охрестили майбутню конструкцію деякі державні ЗМІ КНР. 

Не оминули увагою в підсумковому документі з’їзду і питання національної оборони. У комюніке міститься заклик до збереження “абсолютного лідерства партії над народними Збройними силами. До майбутнього 2027 року 100-річчя Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) намічена “повна реалізація стратегії Збройних Сил за допомогою реформ. Як зазначають окремі експерти, уповільнення економічного зростання не зможе стримати нарощування військової могутності Китаю. У китайського уряду достатньо свободи і дій у бюджетній сфері, і жоден проєкт, окрім можливої внутрішньої безпеки, скоріше за все, не буде стояти вище за військові витрати. 

За запланованого зростання ВВП у 2024 році на 5% Китай вирішив збільшити військовий бюджет на 7,2%, до $231 млрд, випливає з проєкту бюджету. Для порівняння, оборонний бюджет США на 2024 рік становить $886,3 млрд, Росії – $118 млрд. повідомляє Reuters. Китай нарощує витрати на оборону вже дев’ятий рік поспіль. У розпорядженні агентства була доповідь, що супроводжує проєкт бюджету. У ній, зокрема, йдеться, що Китай буде рішуче протистояти “сепаратистській діяльності, спрямованій на незалежність Тайваню, і зовнішньому втручанню”. У документі наголошується, що КНР буде “рішучою в прагненні до возз’єднання Китаю”. 

Агентство зазначає, що в доповіді відсутнє формулювання “мирне возз’єднання”, яке містилося в подібних документах минулих років.  Тоді за межами Китаю це моментально інтерпретували як сигнал мало не швидкого початку вторгнення на острів. Але, як пояснили в китайському уряді, усе виявилося набагато простіше: через обговорення актуальнішої тоді теми COVID-19 частину доповіді було просто скорочено, і слово “мирно” вилетіло випадково. Проте західні експерти вважають, що Китай становить сьогодні загрозу для решти світу не через те, що вікно економічних можливостей сьогодні звужується. Вони вважають, що архітектором цього звуження значною мірою є сам Сі Цзіньпін. Ті цілі та методи, які, на їхню думку, спонукають Сі сповільнювати зростання економіки Китаю, і роблять його набагато небезпечнішим на зовнішньополітичній арені.

Резюмуючи про підсумки Третього пленуму, слід зазначити, що розглядати його винятково з економічної та соціальної точки зору буде не зовсім коректно. На думку багатьох експертів, інтерес представляють, перш за все, не самі підсумки, а те, як Сі вибудовує лінію поведінки і зміцнює свої позиції.  Два роки тому він став першим в історії Китаю головою, обраним на третій термін – до 2027 року. У 2022 році ХХ-й з’їзд КПК підтвердив курс на збереження проведеної з часів його керівництва політики, чого Пекін, по суті, незмінно дотримується. Сі твердо утримує провідну роль в ухваленні будь-яких політичних рішень і вибудовуванні стратегії до 2029 року, водночас даючи зрозуміти, що претендує і на четвертий термін. Тому в цьому контексті Третій пленум був зосереджений не стільки на презентації великого пакета реформ, скільки на тому, щоб наголосити – ключовою рисою “нової епохи реформ” є домінантне становище керівництва країни. Акцент на управлінні, а особливо на підходах, що ґрунтуються на соціалістичній ідеології та на консолідації влади з Сі Цзіньпіном у її центрі, звісно, не та відповідь, яку хотіли б почути на Заході. 

Тому підсумкове комюніке Третього пленуму по суті закріплює той напрямок, який задає Сі. На думку Стіва Цана з SOAS China Institute, підсумками Третього пленуму технократи всередині партії розчаровані не менше за інвесторів. У доступному для огляду майбутньому КПК, як він вважає, забезпечить політичну і соціальну стабільність у Китаї, але це не сильно допоможе відновленню економічної життєздатності. Офіційна мета щодо зростання ВВП на 2024 рік – 5%, але досягти її буде дуже непросто. Економісти усвідомлюють, що якщо зростання китайської економіки буде й надалі не стабільним, не збалансованим і не стійким, то з кожним наступним роком відкладання економічна та політична ситуація погіршуватиметься. 

Якщо ж поточна економічна модель з невеликими косметичними змінами, в якій більша увага приділяється безпеці, а не економічному зростанню, не принесе відчутних результатів, це також може стати чинником внутрішньополітичної нестабільності. А якщо економічні реформи будуть надто радикальними, то глибокі економічні перетворення можуть призвести до непередбачуваних внутрішньополітичних наслідків – вимог громадян щодо активнішої політичної участі та посилення ролі приватного бізнесу. Власне на це сподівається Захід, але аж ніяк не Сі Цзіньпін.