Венесуела: сила “чавізму”, або сила опозиції

Після досягнення подібних домовленостей і в лавах венесуельської опозиції, і в США далеко не всі зраділи крокам Вашингтона назустріч офіційному Каракасу, побоюючись, що пом’якшення санкцій підвищить авторитет президента Мадуро перед виборами 2024 року. Формально Мадуро виконав домовленості з Вашингтоном. Інша річ, що результат виявився не на користь опозиції. 

Оголошені підсумки виборів, згідно з якими Ніколас Мадуро був переобраний на третій термін, отримавши підтримку 51% виборців, а його опонент колишній дипломат Едмундо Гонсалесу набрав 44,2%, викликали протести опозиції, яка стверджує, що має докази фальсифікації результатів виборів та “беззаперечну перемогу” свого кандидата – Едмундо Гонсалеса. Вона стверджує, що 70% голосів набрав саме опозиціонер. 

Представники опозиції заявили, що їхнім спостерігачам надали доступ менш ніж до третини бюлетенів. Зазначимо, що голосування у Венесуелі електронне: виборці натискають кнопку за будь-якого з бажаних кандидатів на машині для голосування, і ці результати миттєво йдуть у штаб-квартиру національної виборчої ради. При цьому машини роздруковують і паперові бюлетені, доступ до підрахунку яких згідно із законом мають усі спостерігачі. Але, як стверджується, опозиціонерів у більшості випадків просто виганяли з виборчих дільниць, не допускаючи до процесу підрахунку. 

Після оголошення результатів виборів у країні спалахнули масові заворушення, що супроводжувалися знесенням пам’ятників Уго Чавеса, спалюванням портретів офіційного переможця виборів і сутичками з поліцією. Як зазначають багато оглядачів, політична криза у Венесуелі навряд чи швидко закінчиться, а внутрішній і міжнародний тиск на владу країни буде тільки наростати. Спробуємо розібратися в причинах і наслідках того, що відбувається у Венесуелі.

Спадкоємець Чавеса

61-річний Ніколас Мадуро, колишній колись водій автобуса, який не здобув вищої освіти, але дійшов до посади віцепрезидента за популярного в народі Уго Чавеса, став главою держави у квітні 2013 року – фактично з волі свого попередника. Але навіть за протекції пана Чавеса, який перед своєю смертю від раку заповів венесуельцям зробити ставку на Ніколаса Мадуро, той обійшов свого тодішнього суперника на виборах Енріке Капрілеса – лише на 1,5% голосів.

Опозиційні депутати парламенту назвали переможця нелегітимним і проігнорували його інавгурацію. Це створило у венесуельському суспільстві напруженість, яка зберігається і понині. 

Спадщина Уго Чавеса, яка дісталася Малуро, виявилася з масою проблем, які за нового президента тільки посилилися. Державний борг Венесуели до моменту вступу Мадуро на посаду становив близько 70% ВВП при бюджетному дефіциті 13%. Простіше кажучи, країна жила в борг і рятували її тільки високі ціни на нафту.

Слід розуміти, що уряди і Чавеса, і Мадуро “лівацькі” за своєю політичною орієнтацією велику увагу приділяли соціальним проблемам, Високі ціни на нафту давали змогу урядам вкладати в “соціалку” великі кошти, формуючи при цьому соціальну базу прихильників “чавістів”. Однак падіння цін на нафту призводило до згортання “соціального раю” і уряд був змушений шукати інші інструменти поповнення бюджету. Так під гаслами боротьби з корупцією, вирішивши, що причиною непомірно високих цін для населення є жадібність ділків, які накручують до закупівельних цін сотні відсотків, він ініціював серію арештів власників магазинів електропобутових і націоналізував торговельну мережу Daka. Однак конфіскація товарів та їх продаж за зниженою ціною не допомогли впоратися з дефіцитом та інфляцією, яка за підсумками першого року президентства Мадуро становила 56%.

У 2015 році ситуація не покращилася. Світове падіння цін на нафту і глобальна економічна криза призвели до нового витка зростання цін на споживчі товари. Інфляція в країні склала вже 181%. А національну валюту – болівар – довелося у 2016 році навіть девальвувати на 37%. Гіперінфляція і тотальний дефіцит товарів першої необхідності спровокував у країні масштабну гуманітарну кризу. Люди скаржилися на брак їжі, захмарні ціни, що зростають з кожним днем, і колапс медичної системи. З 2016 року до першої половини 2018 року країну покинуло за різними оцінками, від 1,6 млн. до 4 млн. осіб (3,5-10% населення), з яких 90% прибули до різних країн Південної Америки. Після цієї хвилі міграція сповільнилася, але триває і донині. Загалом із 2014 до 2023 року з Венесуели емігрувало понад 7,3 млн осіб. 

У грудні 2015 року венесуельська опозиція здобула більшість у парламенті і стала просувати ідею референдуму про відставку президента Мадуро. І це на тлі посилення всіх колишніх проблем, до яких до того ж додалася жорстока енергетична криза. З березня 2017 року почався новий етап – двовладдя. Верховний суд оголосив, що позбавляє депутатів Національної асамблеї недоторканності і перебирає на себе функції парламенту. Депутатів, звісно, такий розклад не влаштував. Вони створили спеціальну комісію із заміни суддів Верховного суду. І знову в країні почалися заворушення, в яких не обходилося і без жертв. До травня Мадуро придумав схему зміцнення своєї влади, одночасно намагаючись заспокоїти громадськість: він ініціював створення Конституційної асамблеї, метою якої мала стати підготовка нового основного закону країни. За задумом влади, вибори до асамблеї мали примирити конфліктуючі сторони, проте в результаті вийшло навпаки. Опозиція проігнорувала голосування, більшість країн Латинської Америки відмовилися визнавати його результати. Президента Мадуро це не збентежило: зовсім скоро асамблея наділила себе повноваженнями парламенту, включно з ухваленням законів.

20 травня 2018 року Ніколас Мадуро благополучно переобрався, набравши 67,84% голосів. Цього разу об’єднана опозиція в особі коаліції “Круглий стіл демократичної єдності” (MUD) визнала безглуздою свою участь у виборах, закликавши до бойкоту всіх своїх прихильників. “Ми не обрали кандидата в президенти, оскільки багато хто перебуває в ув’язненні, під домашнім арештом або був змушений тікати за кордон. Вибори – це фарс, симулякр, за підсумками якого Ніколас Мадуро сам себе проголосить президентом”, – безапеляційно заявляв напередодні дня голосування Хуан Гуайдо, на той момент голова фракції MUD у контрольованому опозицією парламенті. Він передбачав, що після виборів “у Венесуели буде дуже складний період”: “Влада буде ще більше грабувати народ. І це буде супроводжуватися невизнанням Ніколаса Мадуро і так званої Конституційної асамблеї більшою частиною демократичного світу”. Країни Заходу перемогу Мадуро не визнали. Наступного дня після виборів тодішній президент США Дональд Трамп підписав указ, який заборонив американцям будь-які операції з венесуельським держборгом.

У січні 2019 року пан Гуайдо, будучи спікером парламенту, пішов ва-банк, оголосивши себе в. о. президента. Свої дії він обґрунтував статтею Конституції, згідно з якою в разі неможливості виконання президентом своїх обов’язків (за станом здоров’я або в разі визнання недієздатним депутатами парламенту) влада переходить до голови Національної асамблеї. Повноваження політика одразу ж визнав президент США Дональд Трамп, а за ним загалом понад 50 держав.

Водночас Вашингтон запровадив санкції, які передбачали, зокрема, повне припинення поставок нафти у США. Це стало серйозним ударом по ключовій для Каракаса галузі, особливо з огляду на те, що Вашингтон погрожував вторинними санкціями всім тим країнам і компаніям, хто не відмовився б від подальшої співпраці з Каракасом у цій сфері. Росія, Китай, Куба, Мексика, Іран, ПАР і низка інших країн тим часом продовжили визнавати главою держави Ніколаса Мадуро і з різним ступенем жорсткості критикувати США за їхню політику на венесуельському напрямку.

Тим часом опозиція, яка отримала визнання, часу не гаяла. Було створено тимчасовий уряд, а в країнах, які визнали лідерство пана Гуайдо, швидко відкрилися посольства. Дипломати нової Венесуели були акредитовані і при міжнародних організаціях. Одним із ключових їхніх завдань було отримання права розпоряджатися заблокованими активами Боліваріанського уряду. Рух до мети відбувався зі змінним успіхом. Але ось чого точно не вдавалося досягти, так це зміни ситуації в самій Венесуелі: Ніколас Мадуро не тільки не втратив владу, а й поступово її зміцнив. У грудні 2022 року проєкт “Хуан Гуайдо – президент” було закрито: парламент (той, який, як і раніше, контролюється опозицією) проголосував за розпуск тимчасового уряду. 5 січня 2023 року припинило свою роботу посольство Венесуели у США, яке контролювали прихильники Гуайдо.

Оплот Мадуро

Чому ж стільки часу Ніколасу Мадуро вдавалося вистояти і зміцнити своє становище? До речі ці причини дадуть ключ до розуміння і сьогоднішньої ситуації у Венесуелі.

На стійкість режиму Мадуро грає низка факторів. По-перше, спадщина Уго Чавеса, який через 11 років після смерті користується популярністю в країні набагато більшою мірою, ніж чинний президент. Сам Ніколас Мадуро практично в кожному своєму виступі згадує свого наставника. “Я не Чавес, якщо судити строго про розум, харизму, історичну силу… Я син Чавеса, так я себе відчуваю. Причому я ніколи не думав, що він покладе на мене таку відповідальність”,- говорив, зокрема, він. І навіть у переможній промові 2013 року, тільки-но піднявшись на сцену, одразу ж заявив: “Місію виконано, команданте Чавес! Ти залишив після себе сина, і твій син тепер президент Венесуели”. 

По-друге, підтримка бідних верств населення. Незважаючи на падіння цін на нафту, Ніколас Мадуро спробував максимально зберегти соціальний курс свого попередника, спрямований на підтримку найбідніших верств населення. По-третє, підтримка військових. Для всіх авторитарних режимів підтримка військових – ключовий фактор стабільності. І Венесуела тут не виняток. Вірними чавістам залишаються і силовики: поліцейські та офіцери спецслужб. 

Беззастережну підтримку останніх було видно під час спроби перевороту 2017 року. Тоді колишній поліцейський Оскар Перес викрав вертоліт, обстріляв і закидав гранатами будівлю Верховного суду. У відео, що розійшлося інтернетом, він закликав до повстання проти “безкарності нинішньої влади, проти тиранії”. Але силовики до заклику не дослухалися. Відданість силовиків наочно проявляється під час масових протестів, які за десять років правління Ніколаса Мадуро не раз охоплювали Каракас і багато інших міст країни. Загинули в них загалом щонайменше 276 осіб, а постраждали понад 18 тис. 

Ще одним фактором, що впливає на цементування режиму Мадуро, є масова еміграція. Влада Венесуели одразу зрозуміла, що безглуздо і небезпечно тримати всіх незгодних всередині країни, тим самим підвищуючи рівень тиску в котлі. Як ми вже зазначали, за десятиліття понад 7,2 млн. венесуельців, за даними ООН, покинули країну. І це найбільша міграційна криза за всю історію Південної Америки. Усі, хто виїхав, це – венесуельці, скептично налаштовані щодо влади. Зате чавісти залишалися – і допомагали зміцнювати режим.

Архіважлива умова “непотоплюваності” – жорсткий контроль над виборами. Опозиція визнає, що чавізм популярний серед певних верств суспільства. Але при цьому стверджує, що без підтасовок не обходяться жодні з останніх виборів. Розмови про це велися ще 2013 року (коли, нагадаємо, Енріке Капрілес поступився Ніколасу Мадуро 1,49%). Команда пана Капрілеса зафіксувала понад 3,5 тис. порушень і зажадала перерахунку всіх 100% бюлетенів. Вимогу виконано не було, і в країні почалися масові протести. Але на рішення Національної виборчої ради (НВР) Венесуели вони ніяк не вплинули. 

Після цього алгоритм повторювався неодноразово: вибори – невизнання підсумків опозицією та її соратниками за кордоном через “численні порушення” – відсутність позитивної реакції з боку влади. Претензії опозиціонерів ніколи не обмежувалися одним лише тим, що відбувається в день голосування. Завжди йшлося і про недопуск кандидатів до виборчих перегонів із різних причин, і про нерівні умови під час кампаній, і про підкуп виборців (наприклад, за допомогою продуктових наборів).

Треба сказати, що до виживання режиму Мадуро “доклала руку” і сама опозиція. Її помилки і не завжди ефективні дії тільки зміцнювали режим. У 2019 році Хуан Гуайдо отримав небачену підтримку міжнародного співтовариства, його соратники розпоряджалися венесуельською дипвласністю в США і грошима з Центробанку Венесуели – але чіткого плану того, як отримати у свої руки реальну владу, так і не виробили. До цього, ще 2015 року, противники влади переоцінили свої сили після тріумфу на парламентських виборах: вони тоді взяли під контроль головний законодавчий орган країни, але не змогли достукатися до другої половини співгромадян. Венесуельській опозиції явно не вистачало єдності. Про це, до речі, в одному з інтерв’ю Хуан Гайдо.

Цьому є кілька пояснень. І насамперед той факт, що щойно один із лідерів опозиції у Венесуелі починає набирати популярність і стає справді потенційно небезпечним для режиму, Мадуро починає чинити на нього тиск. Організовують якесь кримінальне переслідування, або людина просто зникає на якийсь час. Загалом, вигадується і робиться щось, що дає змогу позбутися конкурента. Те, що відбувається з опозиціонерами в цій країні, крім ще інших причин і чвар, які заважають їм бути солідарними, – це трагікомедія, яка пов’язана з тим, як організована і як працює політика у Венесуелі.

Попри всі попередні провали, противники чавістів були сповнені рішучості перемогти Мадуро на президентських виборах 2024 року і виступити для цього єдиним фронтом.

Залізна леді венесуельської опозиції

До президентських виборів 2024 року венесуельська опозиція готувалася дуже серйозно. У липні минулого року противники Мадуро провели дебати, як то кажуть, у найкращих традиціях американських виборчих кампаній, а в серпні учасники майбутніх праймеріз опозиції письмово зафіксували, що підтримають переможця на президентських виборах 2024 року. 

22 жовтня 2023 року відбулися праймеріз. Спочатку планувалося, що в них братимуть участь 13 кандидатів. З відомих імен – Енріке Капрілес, який на виборах – 2013 поступився Мадуро 1,5%. Але в підсумку три кандидати один за одним відмовилися від своїх амбіцій на користь однієї людини – 55-річної Марії Коріни Мачадо, яка від самого початку вважалася фавориткою. 92,35% голосів “за” Марію Коріну Мачадо – таким був остаточний результат праймеріз венесуельських опозиціонерів.

Мачадо перетворилася на живий символ венесуельського невдоволення режимом, геть затьмаривши всіх своїх попередників та інших вождів антисоціалістичного табору – від “альтернативного президента” Хуана Гуайдо, який не відбувся і торік безславно втік до США, і до пасіонаріїв колишніх часів на кшталт Леопольдо Лопеса або Енріке Капрільєса (перший після тюремного терміну та катувань також емігрував – до Іспанії, а другий усе ще залишається в Каракасі). Соратники і прихильники давно називають цю даму “венесуельською Маргарет Тетчер” і “нашою “залізною леді” – та й сама вона прямо каже, що саме Тетчер вважає своїм кумиром.

Спочатку Марія Коріна Мачадо не була на перших ролях в опозиції, але відома вона в країні вже давно. Ще 1992 року вона заснувала фонд “Афіна”, який збирав пожертви бідним венесуельським дітям. У 2005 році представляла венесуельське громадянське суспільство на зустрічі з президентом США Джорджем Бушем – молодшим, за що на батьківщині її негайно ж затаврували “маріонеткою ЦРУ”. А в 2011-му вона стала депутатом парламенту, а в листопаді 2012 року Марія Коріна Мачадо заснувала опозиційний ліберальний рух Vente Venezuela (“Давай, Венесуело”), від якого висувається і зараз. 

У березні 2014-го доля опозиціонерки зробила різкий поворот. Вона виступила на засіданні Організації американських держав із доповіддю про ситуацію у Венесуелі, причому зробила це як “представник Панами”. Чавісти негайно звинуватили пані Мачадо у зраді батьківщини. І в підсумку повноважень депутата Національної асамблеї її позбавили. А за цим послідував і новий судовий розгляд – цього разу він був пов’язаний із масштабними акціями протесту, спровокованими затриманням одного з лідерів опозиції Леопольдо Лопеса. У 2014 році пані Мачадо висунули офіційні звинувачення в публічних закликах до масових заворушень, а потім – у причетності до якогось плану замаху на Ніколаса Мадуро. У рамках розслідування другої справи їй заборонили залишати країну.

У 2015 році опозиціонерці заборонили обіймати державні посади протягом 12 місяців, звинувативши її в наданні неповних відомостей про доходи у своїй декларації. Це завадило її планам участі в парламентських виборах того ж року. Але, як стало зрозуміло пізніше, на політичних амбіціях Марії Коріни Мачадо заборона ніяк не позначилася.

Бар’єр праймеріз Марія Коріна Мачадо подолала не з першої спроби. Так, вона намагалася взяти участь у виборах-2012, але тоді набрала в перегонах опозиціонерів лише 3%. А перше місце посів Енріке Капрілес, який, згодом на виборах поступився Уго Чавесу менш ніж 1% голосів. У ті роки пані Мачадо була багато в чому маргінальною фігурою, яка відлякувала значну частину виборців своїм радикалізмом.

Мачадо справді представляє найрадикальніше крило противників Мадуро. Вони вважає переговори з режимом безглуздими, а єдиний спосіб зруйнувати його – це громадянська непокора. Опозиціонерку часто називають ультраправою. Її ідеали – вільний ринок, невтручання держави та “суспільство без милиць”, тобто зайвої державної турботи про бідних. Однак Мачадо всіляко відхрещується від будь-яких ярликів: мовляв, у сучасному світі немає ні лівих, ні правих. “З ідеологічної точки зору я ліберал. Вірю в демократію, у правову державу, у приватну власність і ринок”, – зазначала політик в одному з інтерв’ю.

Мачадо впевнена, що її перемога переверне ситуацію не тільки у Венесуелі – це буде “останній удар по лівих режимах, як у Нікарагуа і на Кубі”. Природно, різко зміняться і відносини з Росією. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Марія Коріна Мачадо заявляла: “Представники режиму кажуть, що Венесуела з Путіним. Це брехня. Ми, венесуельці, з громадянами України”. 

Говорила вона і про важливість боротьби з “організованою злочинністю, наркоторгівлею, міжнародним тероризмом, партизанськими діями, з Кубою, Іраном, Китаєм і Росією”. А виступаючи на конференції з назвою “Країни Америки і вторгнення Росії в Україну”, політик перераховувала, що її категорично не влаштовує: “Росія контролює венесуельську нафту” і “більшу частину фінансів” країни, а також має “величезний вплив на збройні сили”. Венесуела, за її словами, стала “платформою для поширення російського впливу в Латинській Америці”. Після виборів з усім цим, стверджує опозиціонерка, буде покінчено. 

Однак до участі в президентських виборах Мачадо не допустили. За лічені дні після проведення опозиційних праймеріз Верховний суд Венесуели визнав їх незаконними, а наприкінці січня нинішнього року підтвердив 15-річну заборону на участь у виборах для пані Мачадо та двох інших опозиціонерів “за участь у корупційній схемі, організованій Хуаном Гуайдо”. У відповідь з квітня 2024 року США відновили санкції проти Венесуели.

Сама опозиціонерка тривалий час не відмовлялася від своєї заявки на участь у виборах, але водночас і не пояснювала стратегію з подолання судової заборони. У зв’язку з цим в опозиційному таборі тиск на пані Мачадо посилювався для того, щоб вона позначила собі заміну. Зрештою, вона знайшла людину серед своїх друзів, яка висунулася кандидатом у президенти фактично від її імені та уособлює її програму та її боротьбу з Мадуро і “боліваріанським соціалізмом”. Його ім’я – Едмундо Гонсалес Уррутіа. Це вже немолодий колишній дипломат (йому 74 роки), на думку оточення, – принципово завжди ввічливий і тихий, дуже добре освічений інтелігент із м’яким голосом, що захоплюється птахами і виховує онуків. 

Свою кар’єру новий кандидат побудував у міністерстві закордонних справ. Він встиг попрацювати в Сальвадорі та в Бельгії, а 1978 року став першим секретарем посла Боліваріанської Республіки в США. Крім того, з 1991-го до 1993-го Гонсалес був послом Венесуели в Алжирі, після цього очолював головне управління з міжнародної політики МЗС, а 1999 року прибув до Аргентини, де став послом. На цій посаді він сприяв вступу республіки в МЕРКОСУР – спільний ринок країн Південної Америки. Незважаючи на зусилля Гонсалеса, членство Венесуели в цій організації було призупинено 2017 року.

Разом із Марією Коріною Мачадо вони склали досить потужну пару. Усі венесуельці, незадоволені режимом, розуміють, що, проголосувавши за Гонсалеса, фактично вони віддадуть голоси Мачадо та її програмі. На останньому передвиборчому тижні дует провів дуже успішні мітинги в кількох провінційних столицях, на які прийшли десятки тисяч людей. У своїх промовах Марія Коріна Мачало обіцяла, якщо на виборах переможе її друг і представник Едмундо Гонсалес Уррутіа, відновити економіку, припинити репресії, позбавити спецслужби всевладдя й вседозволеності та повернути гідність венесуельцям, багато хто з яких бачив м’ясо або паперу для писання та туалету лише кілька разів у житті – або не бачив зовсім. “Я назавжди поховаю такий “соціалізм” і буду буду будувати державу, де злочинці та корупціонери в погонах сидітимуть у в’язниці”, – заявляла Мачадо.

Результат за будь-яку ціну

Особливої інтриги щодо того, чи має намір Ніколас Мадуро, який перебуває при владі у Венесуелі з 2013 року, “подовжуватися” на новий термін, за великим рахунком не було. І для місцевого населення, і для міжнародного співтовариства було очевидно, що пан Мадуро не захоче обмежитися двома президентськими термінами, і 2024 року балотуватиметься на третій шестирічний термін поспіль. Щоправда, спочатку Мадуро напускав туману щодо своєї участі у виборах. Однак у березні 2024 року в цій історії було поставлено остаточну крапку. З’їзд Єдиної соціалістичної партії Венесуели офіційно висунув Мадуро кандидатом у президенти. “Підсумок тільки один – перемога народу 28 липня”, – урочисто пообіцяв сам новоспечений кандидат, звертаючись до своїх прихильників на мітингу в Каракасі в суботу, – Вони не змогли нас зупинити і не зможуть”. Хто вони, президент Мадуро не уточнив, але зрозуміло, що малися на увазі насамперед сили опозиції. Свою виборчу стратегію Мадуро позначив, заявивши, що має намір перемогти “не миттям, так катанням”, а за кілька днів до голосування попередив, що в разі його поразки на країну чекає “кривава лазня”.

Незважаючи на заяви опозиції про те, що Мадуро буде 100% фальсифікувати вибори, багато експертів сходилися на думці, що він усе-таки спочатку спробує зробити ставку на перемогу, так би мовити, на “законних підставах”, щоправда, з використанням технологій, пов’язаних з адміністративним ресурсом. Суто технологічно, йому треба було вирішити одне головне завдання – максимально мобілізувати своїх прихильників і привести їх на виборчі дільниці. Не секрет, що серед чавістів багато хто розчарувався в Мадуро. І на те були об’єктивні причини. 

Це й електоральна втома від одинадцятирічного правління Мадуро, і погіршення соціально-економічного становища, що супроводжується падінням ВВП, гіперінфляцією, голодом і втечею з країни. Як зазначали місцеві експерти, половина з приблизно п’яти мільйонів голосів, які, ймовірно, потрібні Мадуро для перемоги, – це голоси людей, які можуть просто залишитися вдома, тому що вони не в захваті від голосування за нього. Для вирішення цього завдання він пішов второваною дорогою, експлуатуючи образ ворога. Під час нинішньої передвиборчої кампанії Мадуро, як завжди, обрушувався на своїх опонентів, наклеюючи на них ярлики “фашистів, які маніпульовані ворогами Батьківщини і світовим імперіалізмом на чолі зі США”, що, за його словами, “мріють захопити венесуельські природні багатства”, передусім нафтову й гірничодобувну промисловість, і “нав’язати венесуельцям чужі для них західні цінності”. 

Друге завдання, яке стояло перед Мадуро – зменшити явку опозиційних виборців. Влада, наприклад, спеціально влаштувала плутанину напередодні дня голосування, перейменувавши близько 6 тисяч шкіл, які зазвичай слугують виборчими дільницями і адреси яких місцеві жителі, багато з яких малограмотні, давно знають напам’ять. Ще одним трюком, покликаним знизити явку, стали нездоланні бюрократичні процедури, з якими зіткнулося чимало зарубіжних виборців під час спроби зареєструватися. Тільки близько 69 000 венесуельців успішно зробили це з мільйонів закордонних виборців, які мають право голосу. П

редвиборча кампанія у Венесуелі супроводжувалася серією арештів. У березні венесуельська влада затримала членів команди Мачадо, звинувативши їх у змові проти уряду. За кілька днів до завершення процедури реєстрації кандидатів Боліваріанська служба національної розвідки заарештувала найближчих соратників Мачадо Генрі Альвіареса і Діанору Ернандес. Потім затримали регіонального координатора Vente Venezuela Еміля Брандта Уллоа, який нібито зізнався в намірі “напасти на казарми, підняти вулиці і втопити країну в крові”. У цей же період Мадуро заявив, що на нього готували замах, а затримані у зв’язку з цим начебто вже визнали свою приналежність до руху Мачадо Vente Venezuela. 

Опозиція була реально стурбована тим, що підконтрольний Мадуро Верховний суд може в останню мить зняти з виборів кандидатуру Едмундо Гонсалеса, а то й узагалі відмовитися від проведення виборів, спровокувавши кризу національної безпеки з Гаяною через територіальну суперечку за багатий нафтоносний регіон Ессекібо. Нагадаємо, що в грудні 2023 року у Венесуелі відбувся референдум про те, щоб приєднати Есскібо. Суперечка за цю територію із сусідньою Гайаною триває вже 200 років. За підсумками плебісциту понад 95% венесуельців висловилися за те, щоб багатий на нафту регіон увійшов до складу Боліваріанської республіки. Після цього президент Венесуели Ніколас Мадуро оголосив Гайану-Ессекібо 24-м штатом країни.

Стурбованість опозиції виявилася безпідставною. Вибори відбулися в точно призначений час, а на території спірного Есскебіо, за заявами влади, теж буде організовано голосування. Щодо Едмундо Гонсалеса Уррутіа, то до виборів його допустили, як і ще, включно з самим Мадуро, дев’ятьох кандидатів, які були покликані показати альтернативність виборчого процесу. До списку кандидатів потрапив і ще один опозиціонер – Мануель Росалес, представник опозиційної “Нової ери” (UNT), що входить до Демократичної унітарної платформи (PUD). 71-річний губернатор штату Сулія. 

На виборах 2006 року він набрав 36% проти 63% у Чавеса. У 2008 році був змушений покинути Венесуелу через розпочатий проти нього судовий розгляд – влада звинуватила його в змові. Росалес попросив політичного притулку в Перу і повернувся до Венесуели тільки 2015 року, через два роки після смерті Уго Чавеса. Звинувачення проти нього було знято, і 2021 року він переміг на виборах губернатора Сулії. Росалес вважається прийнятним для влади кандидатом, оскільки не має такої підтримки серед населення, як Мачадо. 

Можна виділити ще низку вельми колоритних персонажів. Наприклад, Хав’єра Бертуччі. 54-річний венесуельський бізнесмен і євангелічний пастор, кандидат від партії “Надія на зміни”. Фігурував у скандалі з витоком “Панамських документів”, а 2010-го його звинуватили в контрабанді з обтяжуючими обставинами і в змові. Його затримали, коли він намагався перемістити танкер водотоннажністю в 5 тисяч тонн із Венесуели в Домінікану. Передбачалося, що там було дизельне паливо, замасковане під розчинник для фарби. У підсумку суд постановив посадити його під домашній арешт. Або Клаудіо Фірміна – професійного “кандидата” в президенти. 74-річний політик бере участь у президентських перегонах від партії “Рішення для Венесуели”. У 1980-х обіймав посаду заступника міністра у справах молоді, а в 1990-х був мером муніципалітету Лібертадор Каракаса. Це не вперше, коли Фермін бореться за посаду глави держави. Перша спроба була в 1993-му, тоді він посів друге місце, отримавши 24%. Ще один захід був у 1998 році, але тоді політик зняв свою кандидатуру, а у 2000-му набрав менше 3%.

Соціологічні опитування напередодні виборів говорили про те, що основна боротьба розгорнеться між Мадуро і Гонсалесом. Причому багато з них явно суперечили одне одному, часто залежно від близькості до влади або опозиції. Більшість опитувань віддавали перемогу кандидату від опозиції. За даними ORC Consultores Гонсалесу пророкували 59,6% голосів, а Мадуро – близько 12%, а Poder y Еstrategia – 62% на 28%. Єдина соціологічна компанія, яка давала перемогу Мадуро Hinterlaces і раніше періодично публікувала дані на користь уряду. Згідно з її даними, 55,4% виборців підтримували чинного президента, а Гонсалеса – 21,1%. Підтримка інших восьми кандидатів варіювалася від менше ніж 1% до 4,5%.

Поствиборча війна

Результати перших екзитполів показували перемогу кандидата від опозиції Гонсалеса. Однак уже за кілька годин після закриття виборчих дільниць голова Національної виборчої ради (CNE) Елвіс Аморосо оголосив про перемогу Мадуро. За підсумками опрацювання 80% протоколів чинний президент набрав 51,2% голосів, Гонсалес – 44,2%.

Офіційний результат у 51% для чавістів – “погані новини” в плані ерозії соціальної бази. А отримання опозиційним кандидатом – 44% тривожний дзвінок для Мадуро, адже якби на його місці була більш відома персона, голосів за нього віддали б ще більше. Тож у цьому плані опозицію цілком можна привітати з перемогою, яка, по суті, обнулила політичне майбутнє Мадуро, продемонструвавши небувалу до цього єдність. Однак, судячи з усього, опозиції потрібна не гіпотетична перемога в майбутньому, а перемога тут і зараз. Тому, як і очікувалося, підсумків виборів вона не визнала. Першим про це заявила лідер венесуельської опозиції Марія Коріна Мачадо. “У Венесуели є новий обраний президент – і це Едмундо Гонсалес Уррутіа, і всі це знають. Я хочу, щоб ви знали, що це було щось настільки приголомшливе, настільки чудове, що ми перемогли в усіх штатах країни”, – заявила Мачадо, зазначивши, що, за інформацією штабу PUD, Мадуро здобув 30% голосів, тоді як Гонсалес – 70%. 

Лідерка опозиції закликала всіх спостерігачів у центрах підрахунку голосів залишатися на місцях, тому що платформа намагатиметься опротестувати офіційні результати. Гонсалес заявив, що 28 липня було порушено всі можливі норми виборчого процесу. “Наше послання про примирення і зміни у світі все ще актуальне, і ми переконані, що переважна більшість венесуельців прагнуть цього. Наша боротьба триває, і ми не заспокоїмося, поки не поважатимуть волю народу Венесуели”, – сказав кандидат у президенти. 

Тим часом Мадуро разом із соратниками танцями і піснями відсвяткував у Палаці Мірафлорес, офіційній президентській резиденції, своє переобрання на третій термін. У своєму зверненні до нації, яке транслювали місцеві телеканали, президент республіки описав перемогу як “тріумф миру і стабільності”, а також “ідей рівності”. Водночас він заявив, що електронна система голосування CNE зазнала атак, метою яких було звинуватити правлячу партію у фальсифікаціях.

У підсумку словесна перепалка виплеснулася на вулиці. Тисячі прихильників опозиції вийшли на акції протесту в Каракасі та інших містах Венесуели. За даними Венесуельської обсерваторії соціальних конфліктів, загалом було зареєстровано 187 протестів у 20 штатах. Акції почалися ввечері 29 липня. 

Спочатку по всій країні почалися так звані демонстрації “касероласо” (марш порожніх каструль) – учасники били в каструлі та сковорідки, протестуючи проти того, що президент Мадуро оголосив себе переможцем. Після цього вуличні протести переросли в сутички з поліцією. У столиці силовики застосували проти протестувальників сльозогінний газ і гумові кулі. У відповідь деякі демонстранти кидали в них каміння, пляшки з горючою рідиною та інші предмети. Розганяти протестувальників допомагали “колективос” – члени воєнізованих організацій, що підтримують владу Мадуро.

Опозиція заявила, що сили безпеки Венесуели двічі намагалися проникнути в посольство Аргентини в Каракасі, де шестеро супротивників Мадуро живуть із березня, після того, як влада вирішила їх заарештувати. Мачадо звернулася до армії і закликала повалити Мадуро: “Народ Венесуели сказав своє слово: він не хоче Мадуро. Настав час стати на правильний бік історії. У вас є шанс зробити це просто зараз”, – заявила політикиня. Однак армія від Мадуро не відвернулася.

Кількість співробітників правоохоронних органів, які постраждали під час протестів після виборів президента Венесуели, сягнула 77, одного було вбито, заявив генпрокурор країни Тарек Вільям Сааб. За участь у заворушеннях затримано 1062 людини. Кількість протестувальників, загиблих унаслідок зіткнень із силовиками, зросла до 11 осіб. 

Внутрішня ескалація, що посилилася, супроводжувалася міжнародним парадом визнання чи ні підсумків голосування у Венесуелі. Одними з перших на офіційне оголошення про перемогу Ніколаса Мадуро відреагували у Вашингтоні. Як заявив держсекретар США Ентоні Блінкен, американський уряд “серйозно занепокоєний тим, що оголошені результати не відображають волю або голоси венесуельського народу”. У схожих формулюваннях до США приєдналася низка європейських країн, включно з Великою Британією та Іспанією. Євросоюз і Бразилія вимагали прозорості підрахунку голосів на виборах президента Венесуели.

Лідери низки латиноамериканських країн виявилися ще жорсткішими у своїх оцінках. “Режим Мадуро має розуміти, що результатам важко повірити… Чилі не визнає жодних результатів, які не піддаються перевірці”,- написав у соцмережі Х президент цієї країни Габріель Борич. “Аргентина не збирається визнавати черговий обман і сподівається, що збройні сили цього разу захистять демократію і волю народу”, – заявив у тій самій соцмережі вже аргентинський лідер Хав’єр Мілей, відкрито визнавши переможцем виборів Едмундо Гонсалеса. Схожі формулювання прозвучали і від політиків різного рівня в Перу, Коста-Ріці та Уругваї.

Аргентина, Гватемала, Домініканська республіка, Коста-Ріка, Панама, Парагвай, Перу, Уругвай та Еквадор закликали скликати надзвичайну зустріч Організації американських держав (ОАД) і повністю переглянути результати виборів у Венесуелі. Крім того, влада Перу відкликала посла з Каракаса, а Панама і зовсім призупинила дипломатичні відносини з Венесуелою. У відповідь Каракас вирішив відкликати своїх дипломатів із семи країн – Аргентини, Перу, Панами, Чилі, Коста-Ріки, Уругваю і Домініканської Республіки. Крім того, глава МЗС країни Іван Хіль Пінто висунув вимогу до цих держав вивезти своїх дипломатів із Венесуели. За його словами, ці держави, “підпорядковані Вашингтону”, здійснюють “інтервенціоністські дії”, яким “Венесуела висловлює найрішучіше неприйняття”.

Оцінки ж з боку представників держав регіону соціалістичного спрямування, традиційно дружніх Каракасу, виявилися діаметрально протилежними, ніби стосувалися зовсім інших виборів. В інтерпретації президента Болівії Луїса Арсе процес голосування у Венесуелі був справжнім “демократичним святом” і болівійці можуть лише вітати прояв “волі венесуельського народу на виборчих дільницях”. Гондурас вустами свого лідера Сьомари Кастро надіслав президенту свої “особливі привітання і демократичні, соціалістичні та революційні вітання президенту Ніколасу Мадуро і хороброму народу Венесуели за їхній безперечний тріумф, який підтверджує їхній суверенітет та історичну спадщину команданте Уго Чавеса”. 

Лідер Нікарагуа Даніель Ортега визнав підсумки виборів у Венесуелі “великою перемогою”. Зрозуміло, не пошкодували з такої нагоди теплих слів для президента Мадуро і на Кубі. “Ніколас Мадуро, брате мій, твоя перемога, що стала перемогою боліваріанського і чавістського народу, чисто і недвозначно розгромила проімперіалістичну опозицію… Народ висловився, і Революція перемогла”,- звернувся до венесуельського колеги кубинський президент Мігель Діас-Канель. Природно, не залишилася осторонь і Москва. Президент Росії Володимир Путін привітав Мадуро з переобранням. Крім РФ Мадуро з перемогою привітали Китай та Іран.

Однак міжнародний тиск на Каракас після перших днів протестів став тільки наростати. Примітно, що навіть такий прихильник Ніколаса Мадуро, як прем’єр Угорщини Віктор Орбан, схоже, засумнівався в його правоті. За даними Politico, на початку тижня Угорщина заблокувала спільну заяву країн ЄС, у якій переобрання пана Мадуро ставилося під сумнів. Однак потім у Будапешті дали зрозуміти, що тепер там підтримують заяву ЄС: ми, мовляв, тільки “чекали, поки отримаємо повідомлення з Венесуели”. 

Ба більше, деякі окремі представники Угорщини пішли ще далі. Зокрема, євродепутатка від правлячої партії “Фідес” Еніке Дьйорі повідомила днями, що вона та її колеги-однопартійці в Європарламенті підписали спільний лист, підготовлений ультраправою іспанською партією Vox, у якому Ніколас Мадуро звинувачується у “величезному шахрайстві”. Навіть лівий президент сусідньої Колумбії Густаво Петро, який завжди мав добрі стосунки з венесуельським колегою, визнав, що результати виборів викликають “серйозні сумніви”, і закликав уряд у Каракасі “дозволити провести транспарентний аудит підрахунку голосів і протоколів за участю представників усіх політичних сил і міжнародних професійних спостерігачів”.

Посилювали свій тиск і США. Помічник держсекретаря у справах Західної півкулі Браян Ніколс закликав самого президента Венесуели, а також іноземні уряди визнати Едмундо Гонсалеса переможцем. Пізніше з подібною заявою виступив і глава позашеполітичного відомства Ентоні Блінкен, заявивши, що підрахунки голосів, отримані венесуельською опозицією, свідчать, що Гонсалес “отримав найбільшу кількість голосів на цих виборах із непереборним відривом”. Заява Блінкена не містила погрози новими санкціями щодо Венесуели, але він натякнув на можливі “каральні заходи”. Принаймні, агентство Reuters повідомило, що Вашингтон розглядає можливість введення нових санкцій після спірних виборів.

Рішення США визнати перемогу суперника Мадуро відбулося в період порівняльного спаду напруги у відносинах двох країн. Налагоджуючи у 2022-2023 рр. діалог із Каракасом, адміністрація президента США Джо Байдена намагалася вирішити кілька завдань. Одне з них – збільшення пропозиції нафти на світових ринках. На тлі агресії Росії проти України ціни на паливо в США зростали, а історичного піку в $5 за галон бензину було досягнуто до червня 2022 р. (у липні 2024 р. ціни опустилися на позначку в $3,5 за галон).

Друга мета – зниження темпів нелегальної міграції з Південної Америки до США, оскільки Венесуела останніми роками стала однією з країн у регіоні з найбільшим відтоком населення. За приблизними даними Американської федерації за реформу міграційної політики, у 2023 фінансовому році служба митного і прикордонного контролю США зареєструвала 334 914 громадян Венесуели, що нелегально проникли на територію США, що на 77% більше, ніж у 2022 році. Однак нинішня позиція США щодо Венесуели швидше за все продиктована внутрішньополітичними інтересами демократичної партії. Цей крок буде поданий адміністрацією Байдена як захист демократичних цінностей і демонстрація сили. Це може дати ймовірному партійному кандидату на листопадових президентських виборах віцепрезидентці США Камалі Гарріс додаткові політичні очки.

Під впливом зовнішнього та внутрішнього тиску Мадуро звернувся до вищого суду Венесуели з проханням провести оцінку результатів виборів. Це стало першою поступкою Ніколаса Мадуро лідерам опозиції, які всі останні дні стверджували, що у кандидата Едмундо Гонсалеса вкрали перемогу. “Я віддаюся правосуддю”,- оголосив президент біля будівлі Верховного суду в Каракасі, додавши, що він сам “готовий до виклику, допиту і розслідування”, а електоральні органи – до показу всіх протоколів підрахунку голосів. 

Тим часом, на переконання противників президента, демонстративне звернення до Верховного суду стало не більше ніж вивертом, від якого в підсумку нічого не зміниться. Верховний суд тісно пов’язаний з урядом, оскільки всі кандидатури суддів висуваються федеральними урядовцями і затверджуються Національною асамблеєю, де переважають прихильники пана Мадуро.

Але й президент знайшов у чому звинуватити опозицію. “Зараз ми зіткнулися, можливо, з найзлочиннішою спробою захоплення влади з усіх, що ми бачили”, – заявив іноземним журналістам у середу пан Мадуро, який за більш ніж десятиліття при владі зіткнувся зі спробою оскаржити його правління далеко не вперше. Ба більше, він відкрито заявив, що сподівається побачити Едмундо Гонсалеса та Марію Коріну Мачадо у в’язниці. “Якщо ви запитаєте мене… що має статися з боягузливим і злочинним Гонсалесом і фашистом зі злочинних ультраправих… на ім’я Мачадо, я як глава держави відповім, що має бути правосуддя”,- заявив венесуельський президент уже своїм прихильникам.

Крім того, одним із наративів у зверненнях Ніколаса Мадуро до публіки стало твердження, що спроба відсторонити його від влади – частина глобальної ультраправої змови, в якій беруть участь такі політики та громадські діячі, як президент Аргентини Хав’єр Мілей, президент Сальвадору Найіб Букеле, експрезидент Бразилії Жаір Болсонару, іспанська партія Vox та власник компанії X Ілон Маск (словом, усі ті, хто не визнав офіційних підсумків виборів).

При цьому словесна перепалка Ніколаса Мадуро з Ілоном Маском, який підтримав венесуельських протестувальників, вийшла, мабуть, найяскравішою. Слідом за першим критичним постом у соцмережі на адресу американського мільярдера венесуельський лідер звинуватив його в бажанні вторгнутися на територію республіки і запропонував йому приїхати на бій із ним до Венесуели. Ілон Маск виклик прийняв, але з умовою: якщо виграє він, Мадуро піде з посади, якщо ж програє, бізнесмен організує йому безкоштовний політ на Марс. “Якщо я здобуду перемогу над тобою, Ілоне Маск, я прийму твою поїздку на Марс. Але ти полетиш зі мною”,- зреагував на це венесуельський лідер. На цьому, втім, словесна пікіровка обох не закінчилася. Останнім епізодом цієї епістолярної суперечки стало нове звернення Ілона Маска до Ніколаса Мадуро в соцмережі Х, у якому він пообіцяв відвезти на віслюку венесуельського лідера до в’язниці Гуантанамо.

Визнання Вашингтоном переможцем виборів Едмундо Гонсалеса підстьобнуло опозицію до нових акцій протесту. Її лідерка Марія Коріна Мачадо закликала до проведення протестів “у всіх містах” країни, щоб засудити спірне переобрання Мадуро. “Ми повинні залишатися твердими, організованими і мобілізованими, пишаючись тим, що 28 липня ми здобули історичну перемогу, і усвідомлюючи, що заради перемоги ми підемо до кінця”, – написав Мачадо в соціальних мережах. Наразі Мачадо ховається, побоюючись за своє життя.

На тлі закликів Мачадо глави комітетів у закордонних справах Конгресу США і голови комітетів у закордонних справах низки країн Європи пригрозили президенту Венесуели Ніколасу Мадуро відповідальністю, якщо він не залишить посаду. Згідно зі спільною заявою чиновників, влада Венесуели має припинити “жорстокі репресії щодо венесуельців і переслідування лідерів опозиції”. Для “забезпечення мирного і демократичного переходу влади” необхідно провести переговори між панами Мадуро і Гонсалесом, йдеться в заяві. “Наші уряди уважно стежать за ситуацією у Венесуелі та працюватимуть разом, щоб притягнути Мадуро до відповідальності, якщо він і далі ігноруватиме демократичну волю венесуельських виборців, щоб вкрасти ще одні вибори”, – сказано в документі. Свої підписи під ним поставили голова комітету Сенату у закордонних справах Бен Кардін, голова комітету Палати представників у закордонних справах Майкл Маккол, а також голови комітетів у закордонних справах Вірменії, Бельгії, Чехії, Данії, Естонії, Фінляндії, Німеччини, Ірландії, Італії, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії та України.

Після кількох днів занепокоєння, внаслідок яких вулиці практично спорожніли, у столиці країни Каракасі почало відновлюватися нормальне життя: відчиняються магазини і працює громадський транспорт. Безумовно, подальший перебіг подій багато в чому залежатиме, з одного боку, від потужності протестного руху всередині країни, з іншого – від дій Мадуро. Якщо йому вдасться “заспокоїти” суспільство без “кривавої бані” і появи великої кількості політв’язнів, то можливо, що в нього з’явиться шанс залишитися при владі. У разі, якщо ж він піде шляхом репресій і не втримає ситуацію під контролем, то, найімовірніше, його режим буде зметено. 

Так чи інакше, але наразі багато що в руках Модуро. Під час минулих президентських виборів у Венесуелі 2018 року протести тривали кілька місяців, але влада Мадуро і його Єдиної соціалістичної партії встояла. Як буде цього разу і за яким сценарієм розвиватиметься ситуація, ми дізнаємося, напевно, вже найближчим часом.