Руанда: чим для країни обернеться новий електоральний рекорд Поля Кагаме

Минулі вибори майже збіглися з круглою датою – 30-річною річницею приходу до влади правлячого Руандійського патріотичного фронту, до якого Кугаме має найпряміший стосунок. Він стояв біля витоків цієї військово-політичної організації, яку 1988 року в Уганді заснували емігранти з Руанди, до якої ввійшли тутсі та помірковані хуту. У 1990 році РПФ, на чолі якого тоді фактично був Кагаме, перетнув кордон Руанди і пішов у наступ на руандійський уряд. Підписана 1993 року Арушська угода призупинила військові дії. 

Однак у квітні 1994 року в Руанді стався один із найкривавіших епізодів в історії людства ХХ століття – геноцид народу тутсі та поміркованих хуту. За оцінками Human Rights Watch, з 6 квітня до середини липня 1994 року впродовж приблизно ста днів у Руанді систематично знищували (із застосуванням вогнепальної зброї, мачете і палиць із цвяхами) щонайменше 500 тис. осіб. Однак оцінки кількості жертв зросли і досягли цифр близько 800 тисяч або навіть мільйона осіб. 

Варто нагадати, що геноцид розпочався після того, як над столицею країни було збито літак із Жювеналем Хаб’яріманою – хуту, який був на той час президентом Руанди. Тоді у вбивстві звинуватили тутсі, Протягом перших 24 годин полковник Теонесте Багосора, який захопив владу, за допомогою президентської гвардії розправився з усіма опозиційно налаштованими хуту в уряді. Очолюваний Полем Кагаме РПФ відновив свій наступ і за короткий час зумів повністю захопити владу в країні. Після того як у липні РПФ увійшов до столиці країни Кігалі, геноциду було покладено край. У країні сформували коаліційний уряд, куди увійшли тутсі і хуту; президентом став поміркований хуту Пастер Бізімунгу, Кагаме обійняв посади віцепрезидента і міністра оборони. Багато представників хуту втекли в сусідній Заїр (ДРК), що спровокувало перенесення бойових дій за межі Руанди. Кугаме ж підтримав військове повстання в Заїрі під проводом Лоран-Дезіре Кабіли, яке призвело до повалення диктаторського режиму Мобуту Сесе Секо і приходу до влади в Заїрі Лоран-Дезіре Кабіли. Тоді ж Заїр було перейменовано на Демократичну Республіку Конго. Про те, як розвивалися відносини між країнами і чому вони такі важливі для Руанди ми ще поговоримо. 

А поки що сфокусуємося на президентських виборах та їхніх підсумках і постараємося відповісти на запитання: чому Пол Кугаме став вчетверте президентом Руанди і набрав рекордні 99.15% (!!!) голосів підтримки виборців.

Безальтернативні вибори

Треба сказати, що сьогоднішнє обрання Пола Кугаме суто процедурно стало можливим завдяки референдуму 2015 року, який вніс зміни до Конституції: у документі було прописано, що глава держави може переобиратися лише один раз. При цьому рішенням референдуму 2015 року два терміни його президентства обнулялися, і тепер він може в перспективі залишатися при владі до 2034 року. Що ж цілком робоча схема для автократів. У Росії Конституційний суд також у 2020 році обнулив президентські терміни Путіна, і тепер він може переобиратися аж до 2036 року.

Власне сама виборча кампанія мало чим відрізнялася від попередніх хіба що рішенням провести парламентські та президентські вибори в один день, що абсолютно ніяк не вплинуло на фактичну розстановку сил. Крім того, вибори стали першими, на яких люди, народжені під час президентства Кагаме, досягли віку, коли вони змогли проголосувати. У виборах брали участь ті самі три політики, що й на попередніх сім років тому. Крім Кагаве – Філіп Мпайімана, 54 роки – незалежний кандидат, за професією журналіст. Втік із Руанди в Європу під час геноциду, повернувся напередодні виборів 2017 року – на них він отримав 0,73% голосів. Каже, що, провівши 18 років у вигнанні, він “став свідком шляху Руанди до трансформації і захотів стати частиною цього розвитку”. Повторну участь у виборах Мпайімана пояснював “баченням потенціалу Руанди”.

“Коли ви дивитеся на прогрес Руанди, ви бачите, що країна перебуває на шляху до кращої трансформації. Ті, хто дивиться на це інакше, бачать тільки відсутність демократії та найгірший бік Руанди, але я хочу бути впевненим, що Руанда продовжить іти цим позитивним шляхом і не відхилиться від нього, тому що я знаю, що я можу й хочу зробити так, щоб вона залишалася на цьому шляху”, – заявив він на пресконференції 9 липня. Політик звинуватив Бельгію, Німеччину і Францію в тому, що в період з 1894 року вони спотворювали історію і впливали на моральний дух руандійців, що зрештою призвело до геноциду, і оголосив, що подасть проти них позов до Міжнародного суду в Гаазі.

Френк Хабінеза, 47 років – лідер Демократичної зеленої партії, створеної 2009 року. У 2010 році, після того, як було вбито його заступника, втік до Швеції; отримав шведське громадянство, але напередодні виборів 2017 року від нього відмовився. Тоді набрав 0,48% голосів. На виборах 2018 року він і його соратники отримали місця в парламенті, ставши першою опозиційною силою, яка змогла туди пройти. В одному з інтерв’ю він заявив, що його партія зробила висновки з минулого досвіду і посилилася. “На минулих виборах, наприклад, нам не вистачало жіночих і молодіжних структур на рівні округів. Однак цього року нам вдалося їх створити. Крім того, у нашій партії зараз три парламентарії – два в нижній палаті й один у сенаті. У нас також є люди в місцевих адміністративних радах. Ми, як партія, стали сильнішими, ніж були раніше”, – запевнив він.

Однак аналітики залишали цим кандидатам мало шансів на перемогу, зазначаючи, що і Хабінеза, і Мпаймана маловпізнавані, мають обмежені фінансові та організаційні ресурси, щоб скласти Кагамі серйозну конкуренцію. Власне, їхнє головне завдання, судячи з усього, полягало в тому, щоб показати, що в Кагами є конкуренти і вибори відбуваються на демократичній альтернативній основі. 

А ось ті, хто становив би для Кагаве хоч найменшу загрозу, до виборчих бюлетенів не потрапили. Так Національна виборча комісія не допустила до участі у виборах давнього критика Кагаме – Діану Рвігару, що представляє Рух за порятунок народу, заявивши, що вона неправильно оформила документи. У 2017 році її теж не допустили до виборів через звинувачення в тому, що вона підробила підписи своїх прихильників. Її заарештували за звинуваченням у підробці документів і підбурюванні до повалення державної влади і протримали за ґратами понад рік. 

Рвігара – дочка Ассінапола Рвігара, промисловця і колишнього великого спонсора правлячої партії Кагаме Патріотичний фронт Руанди до того, як він посварився з її лідерами. До речі, Ассінапола Рвігара не перший “друг” Кагаме, з ким він посварився. До таких можна віднести і Каюмбу Ньямвасу, близького друга Кагаме, з яким вони були засновниками Патріотичного фронту Руанди. Сьогодні політик живе у вигнанні в Південній Африці, втікши з країни через переслідування з боку режиму. Його розчарування в Кагамі почалося наприкінці 90-х, коли він і його союзники для приходу до влади маргіналізували першого президента, поміркованого хуту Пастера Бізімунгу, а пізніше ще й посадили його до в’язниці. 

Ньмвасу був свідком того, як раніше Кагаме бив своїх радників, вимагаючи сліпого підпорядкування. За його словами, Кагаме – це бос із пекла, який править за допомогою страху, намагаючись контролювати не тільки всі гілки влади, а й приватний бізнес. Посилення диктатури Кагаме, його нетерпимість до інакомислення і конкуренції збільшували список загиблих його колишніх товаришів по зброї, які втекли з країни. У 2014 році в рік третього замаху на життя Ньямваси, Патріка Керегейя, ще одного колишнього товариша Кагаме і колишнього главу розвідки знайшли задушеним в одному з готелів Йоганнесбурга. 

За час правління Кагаме одних дисидентів і критиків ув’язнили, інші померли або підозріло зникли. Звісно офіційні особи Руанди вже давно заперечують звинувачення у правопорушеннях, лише наголошуючи, що політика Руанди, як і раніше, визначається трагічною спадщиною геноциду 1994 року, і тому ще не час для політики, яка “має тенденцію створювати розбіжності”. 

“Викликає занепокоєння той факт, що правляча партія з роками вживає дедалі суворіших заходів, а поріг її критики стає дедалі нижчим і нижчим”, – заявила Клементина де Монжуа, старша наукова співробітниця Human Rights Watch, якій на початку цього року влада не дозволила в’їзд до Руанди. Також країну названо “невільною” в останній доповіді “Свобода у світі”, що відстежує глобальні тенденції в галузі політичних прав і громадянських свобод, з оцінкою 23 зі 100. У звіті некомерційної організації Freedom House наголошується, що ключові проблеми в країні включають відсутність вільних і справедливих виборів, відсутність можливостей для політичної опозиції вести кампанію, відсутність вільних медіа та незалежної судової системи. 

Усередині країни Кагаме оголосив опозицію поза законом. Двом іншим опозиціонерам Віктуар Інгабір і Бернару Нтаганде Національна виборча комісія також відмовила через минулі, непогашені судимості, які вони, до речі, здобули за свої опозиційні погляди. Інгабір кинула виклик Кагаме ще 2010 року і вісім років провела у в’язниці. Кагаме достроково звільнив її і заборонив залишати Руанду. Таким чином, усунення від участі в президентських перегонах лідерів опозиції зробило їх практично безальтернативними і неконкурентними. 

Але не тільки зачистка політичного поля дозволяє Кагамі перемагати на виборах із рекордними результатами. Нагадаємо, що на виборах 15 липня Поль Кагаме набрав 99,15% підтримки голосів виборців. Тоді як його опоненти Франк Хабінеза з Демократичної партії зелених набрав лише 0,53% голосів, тоді як незалежний кандидат Філіп Мпайімана отримав 0,32%. “Представлені результати свідчать про дуже високу оцінку, це не просто цифри; навіть якби це було 100%”, – сказав Кагаме у зверненні зі штаб-квартири своєї правлячої партії “Патріотичний фронт Руанди” (РПФ). “Ці цифри показують довіру, і це найголовніше”. Напевно, в опозиції є маса приводів вважати, що високі результати Кагаве – це наслідок фальсифікації виборів. Але все-таки ці цифри відображають і ще один бік медалі – Кагаме популярний.

Найкраща людина в країні

Під час цієї виборчої кампанії, втім, як і в попередні роки, мітинги Кагаме збирали десятки тисяч людей, тоді як його опоненти намагалися по крихтах зібрати учасників на свої заходи. Прихильники Кагаме обожнюють його, вважаючи його найкращим управлінцем цієї східноафриканської країни. У заслугу йому ставлять те, що він зміг об’єднати країну і забезпечити безпеку руандійців. Уряд Кагаме відновив інститути, які були зруйновані, а то й ніколи не існували: міністерства, поліцію, державну службу і найголовніше, провів національний діалог, який і створив основу для сучасної Руанди. 

Одне з головних досягнень Кагаме – економічний прогрес, хоча деякі критики, кажуть, що уряд маніпулює статистикою, щоб прикрасити образ президента. За 2000-2017 роки ВВП країни збільшився майже в п’ять разів (з $1,7 до $8,4 млрд), а економічне зростання стабільно не опускалося нижче 6%. Руанда відома як перший виробник смартфонів в Африці і навіть як африканський лідер космічної галузі. В останні кілька років Руанда позиціонує себе, як “випробувальна лабораторія” для компаній, зацікавлених у впровадженні продуктів і послуг, розроблених для Африки. 

Так, Volkswagen відкрив невеликий складальний завод; BioNTech будує підприємство з виробництва вакцин; Qatar Airways Group веде переговори про придбання 49% акцій національного перевізника RwandAir, оскільки Кугаме прагне перетворити Кігалі на туристичний центр Африки. Окрім туризму, який значно зріс, велика увага приділяється маркетингу та просуванню країни. Так кампанія Visit Rwanda має спонсорські контракти з футбольними клубами Арсенал та Парі Сен-Жермен на суму 30 млн.доларів кожен. А за місцем проведення конференцій і зустрічей Кігалі в Африці поступається тільки Кейптауну.

Певних успіхів Руанда домоглася і в соціальній сфері. Очікувана тривалість життя зросла з 47,1 до 66,4 років, а дитяча смертність впала в 6 разів. Однак, незважаючи на економічний прогрес і видимий блиск, країна ще досить бідна. Дві третини руандійців, як і раніше, працюють у сільському господарстві, майже 40% населення країни живе за межею бідності, п’ята частина відчуває брак продовольства, і майже третина дітей у віці до 5 років хронічно не доїдають. 

Але не можна не відзначити, що дрібна злочинність у країні відсутня. В останню суботу кожного місяця люди по всій країні виходять на Умуганде – обов’язкове прибирання у своїх громадах. Тож Руанда – чиста, доглянута країна, де ніхто не вимагає хабарів ні від туристів, ні від бізнесменів, що підтверджують і світові рейтинги за індексом сприйняття корупції. Іноземні інвестори стверджують, що асфальтовані дороги та надійна електромережа свідчать про те, що виділені капіталовкладення витрачаються за призначенням, а не осідають у кишенях міністрів.

Суворий контроль і зовнішні ознаки прогресу призвели до появи ще одного кліше: Руанда – “Сінгапур Африки”, що відповідає уявленню Кагаме про економічну модель країни. Президент ставить найближчою метою перетворення Руанди на державу із середнім рівнем доходу на душу населення (не менше ніж $1 035 за класифікацією Світового банку). Сьогодні він становить уже близько 1000 доларів. Як зазначають експерти, політика Кагаме є ринково-дружньою, що відрізняє Руанду від політики сусідів. Акцент у ній зроблено не на виклянчуванні допомоги, а на формування привабливого інвестиційного клімату для залучення іноземних вкладень. Тому Кагамі необхідна внутрішня стабільність і чіткість функціонування всіх державних інститутів. Президент Руанди вимагає від чиновників неухильного виконання поставлених завдань і особисто здійснює контроль. 

Раз на рік Поль Кагаме веде загальнонаціональну телевізійну програму -Umushykirano, яку перекладають, як Національна рада з діалогу. Це унікальне видовище, що приваблює мільйони телеглядачів, нагадує ритуальне відкриття скриньки зі скаргами від людей. Кагаме збирає політиків, держслужбовців високого рангу в конференц-залі Кігалі, а потім влаштовує їм “публічну прочуханку” за напрямками їхньої діяльності на підставі надісланих через соціальні мережі або з конференц-залів у всій країні скарг жителів країни. Треба сказати, що критикує Кагаме реальні недоліки в роботі влади, а не вигадані для показухи. Причому робить він це, підкреслено, жорстко і образливо. Umushykirano слугує для чиновників щорічним нагадуванням про владу Кагаме, а також про два боки однієї медалі, які допомогли йому цю владу зберегти: безжальна орієнтація на ефективність, присмачена вагомою дозою страху.

Варто зазначити, що влада Кагаме тримається на ще одній потужній опорі – Руандійському патріотичному фронті, який є не просто політичною партією, а найбільшим платником податків і роботодавцем Руанди. Річ у тім, що РПФ управляє економікою країни через власний холдинг Crystal Ventures LtD (CVL), який був створений 1995 року, як фонд допомоги та відновлення зруйнованої країни. З роками він розрісся в розгалужений інвестиційний конгломерат, який контролює виробництво їжі та напоїв, а також такі сфери діяльності, як телекомунікації, логістику, банкінг і ринок охоронних послуг. Таким чином, він прямо чи опосередковано контролює значну частину найприбутковіших активів в економіці, включно з найбільшою інженерно-будівельною компанією NDP, та слугує точкою входу на ринок для іноземного бізнесу, якому пропонують партнерів зі своїми дочірніми компаніями. 

Крім того, холдинг фінансує партійну роботу та передвиборчі кампанії, а ще є своєрідним “інкубатором” для майбутніх політичних і бізнес-менеджерів. 2021 року в Crystal Ventures LtD з’явився закордонний підрозділ – Macefield Ventures, що має філії або частки в компаніях щонайменше 5 країн Африки (Замбія, Зімбабве, Мозамбік, Республіка Конго і ЦАР). CVL часто звинувачують у нечесній конкуренції, отриманні більшості державних контрактів і монополізмі. Її основний конкурент, компанія Horizon, підконтрольна міністерству оборони, часто виступає в тандемі з CVL.

Перетворення хаосу на порядок і гроші

Не тільки економічні успіхи або зачистка політичного поля приносять Кагамі електоральні дивіденди. Найважливіший інструмент зміцнення його політичного авторитету – зовнішня політика Руанди. Умовно її можна поділити на три напрямки – відносини з країнами Заходу, африканський трек і східний вектор, передусім, Китай і Росія.

За останнє десятиліття Поль Кагаме став найважливішим союзником Заходу в Африці, і як іронізують деякі експерти та журналісти – його улюбленим автократом.

Армія Руанди є головним миротворцем ООН і захищає як іноземні енергетичні проєкти, так і африканських президентів. Франція завдячує Кагамі за той внесок, який його збройні сили, як миротворчий контингент, зіграли в забезпеченні порядку в Центральноафриканській Республіці та Малі, колишніх французьких колоніях. Миротворці Руанди, розташовані в Мозамбіку, відіграють важливу роль у боротьбі з джихадистами “Ісламської держави”, які своїми діями на кілька років затримали реалізацію французького проєкту TotalEnergies вартістю 20 млрд. доларів. 

Йдеться про будівництво заводу з виробництва скрапленого природного газу, будівництво, якого було заморожене у 2021 році після того, як джихадисти здійснили наліт на місто Пальма, вбивши понад 800 осіб. Відтоді, як миротворці Руанди почали операції в Мозамбіку, вони повернули під контроль уряду близько 90% території країни. Проєкт TotalEnergies розглядається як майбутнє джерело палива для ЄС і набув ще більшої значущості після того, як вторгнення Росії в Україну паралізувало постачання “блакитного палива” в Європу. Тож Євросоюз, уперше у своїй історії напряму профінансував не лише знаходження Сил оборони Руанди в Мозамбіку, а й додаткове залучення ще 2000 руандійських військовослужбовців і пов’язані з цим витрати на їхнє забезпечення та логістику. 

Велика Британія – ще один впливовий союзник Руанди – зобов’язана Кагамі з різних причин. У період, коли Консервативна партія була ще при владі, одним із пріоритетів її внутрішньої політики була боротьба з нелегальною міграцією. У 2022 році Кігалі підписав із Лондоном угоду про доправлення до Руанди всіх прохачів притулку. Ця угода викликала чимало негативу з боку правозахисників та опозиційних політиків. Щоправда, поки що жоден мігрант ще не був депортований до Руанди, проте Лондон уже заплатив Кігалі 140 мільйонів фунтів стерлінгів за співпрацю. 

У березні цього року міністр внутрішніх справ Великої Британії Суелла Брейверман здійснила поїздку в Кігалі, де відвідала два житлові комплекси, призначені для мігрантів, і повідомила журналістам, що депортації можуть початися до літа. У Кагаме в уряді консерваторів був ще один вірний друг в особі державного міністра Сунака з питань розвитку та Африки Ендрю Мітчелла, який не приховував свого захоплення руандійським лідером. У нового прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера такого захоплення Кагаме не буде. За кілька днів до виборів він заявив, що огидна угода з Руандою про “гроші для прохачів притулку” “мертва і похована”.

Активне проникнення Росії на “чорний континент”, особливо діяльність ПВК “Вагнер” пробудило інтерес Вашингтона до співпраці з Силами оборони Руанди. Однак, незважаючи на це, на відміну від Франції та Великої Британії, які заплющують очі на авторитаризм Кагаме, США більш різкі в критиці режиму Руанди. Особливе занепокоєння Вашингтона викликає стан прав людини в цій африканській країні, почасти через поводження з правозахисником Полом Русесабагіною, жителем США, якого в Руанді 2020 року засудили до 25 років в’язниці. Завдяки тиску США Русесабагіна був звільнений, що усунуло ключове яблуко розбрату між Вашингтоном і Кігалі та знову порушило питання про те, чи продовжить адміністрація Байдена підштовхувати Кагаме до виведення військ із Конго.

В основі занепокоєння Заходу з приводу дестабілізації Руандою обстановки в Конго лежить усвідомлення того, що Росія – міністр закордонних справ якої Сергій Лавров двічі протягом десяти днів на початку 2023 року відвідав Африку – агресивно налагоджує нові дружні зв’язки на континенті. Із 39 держав, які або утрималися, або проголосували проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що засуджує агресію Росії проти України, – 17 країн були африканськими. Тому США, як і інші країни Заходу, хочуть спонукати африканські країни, яким загрожують ісламістські заколоти, звертатися по допомогу до Руанди та її дисциплінованих миротворців, а не до Росії з її сумно відомими найманцями з групи Вагнера. Для цього вони не шкодують жодних “плюшок”. Минулого року Кагаме став головою Співдружності Націй, яка складається з колишніх британських колоній, хоча Руанда ніколи не була такою. А його міністр закордонних справ є головою Міжнародної організації Франкофонії, французького еквівалента Співдружності.

Що стосується відносин Руанди з африканськими країнами, то Поль Кагаме є головним панафриканістом континенту. Він став уособленням гасла “Африканські рішення африканських проблем”. Щоправда, в окремих випадках він їх не вирішує, а лише створює. Йдеться, насамперед, про відносини з Демократичною Республікою Конго. Коріння конфлікту сягає давніх образ, а незакриті гештальти з кожним роком набувають дедалі фатальнішого відтінку. 

Щоб зрозуміти, в чому причина конфлікту, треба перенестися у 2012 рік, який виявився доленосним для регіону, оскільки саме тоді з’явилося угруповання, яке стало одним із головних учасників конфлікту: “М23”, або “Рух 23 березня”. Колишні солдати Національного конгресу захисту народу, політичного руху, створеного в східному Конго 2006 року, за складом переважно конголезькі тутсі, за підтримки Руанди та Уганди підняли заколот проти уряду ДРК і президента Жозефа Кабіли, звинувачуючи його в дискримінації тутсі. 

У листопаді бойовики М23 дійшли до Гоми – найбільшого міста східного Конго – і окупували її. Усього за кілька тижнів збройного конфлікту в статусі внутрішньо переміщених осіб опинилося понад 140 тисяч осіб. Кількість жертв зростала, і врегулювання конфлікту потребувало міжнародного втручання. Завдяки регіональній дипломатії, зокрема посередництву Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК), а також військовому тиску контингенту ООН – Бригади оперативного втручання, спеціально створеної для боротьби з озброєними угрупованнями, до кінця 2013 року повстанців вдалося побороти. Більшість членів М23 відступила до Руанди та Уганди. Решта або добровільно демобілізувалися, або розчинилися в лавах збройних сил Демократичної Республіки Конго (ДРК), проте таких було небагато. На початку 2017 р. кілька сотень бойовиків угандійського крила М23 втекли в Конго, де сталася низка сутичок із конголезькими збройними силами – які, однак, мали спорадичний характер і місцевій владі, начебто, не видавалися небезпечними. 

Тоді запал Кагаме “остудили” США та інші західні країни, які відповіли скороченням фінансової допомоги Кігалі та погрозою санкцій руандійських чиновників за пособництво і підбурювання до військових злочинів. Ця єдина міжнародна відповідь змусила Руанду припинити підтримку повстанців і зіграла ключову роль у поразці повстанців.

Потім відносини між Конго і Руандою пережили щось на кшталт медового місяця: лідери обох країн обмінювалися словами взаємної поваги, а руандійська армія проводила операції проти FDLR у східному Конго з благословення президента ДРК Чісекеді. Кагаме навіть був присутній на похоронах батька Чісекеді, Етьєна, досвідченого політика, відомого своєю давньою опозицією Мобуту. Однак дружба, що зароджувалася, зіпсувалася. Приводом, мабуть, послугувало підписання в травні 2021 року несподіваної угоди між Чісекеді та президентом Уганди Йовері Мусевені, яка дозволила Уганді перекинути важку механізовану техніку на північний схід Конго для розчищення ділянок екваторіального лісу та ремонту приблизно 140 миль дороги. Інфраструктурна модернізація, яка, як очікувалося, мала стимулювати транскордонну торгівлю – як легальну, так і нелегальну, усувала необхідність у перевезенні товарів через Руанду. 

Шість місяців потому угандійські війська увійшли в Конго, щоб нейтралізувати інше повстанське угруповання, відоме як Альянс демократичних сил, яке використовувало регіон як базу. Ці дві ініціативи, мабуть, одночасно і налякали, і розлютили Кагаме, який розглядав їх як частину спільної спроби Чісекеді і Мусевені відтіснити його економічно і стратегічно. У квітні 2022 року Конго приєдналося до Східноафриканського співтовариства, посиливши враження, що Чісекеді, який колись, здавалося, прагнув заслужити прихильність Кагаме, тепер діяв через голову Руанди, щоб безпосередньо взаємодіяти з іншими лідерами Східної Африки.

Відповідь Кагаме не змусила довго чекати. 12 листопада 2021 р. після довгих років у режимі бездіяльності М23 знову розпочинає наступ – у районі сіл Чанзу і Руньоньї в Північному Ківу. Усього за кілька тижнів армія повстанців доходить до підніжжя вулкана Ньїрагонго – менш ніж за 30 км від Гоми, а до березня 2022-го повстанці M23 захопили основну частину території Рутшуру, яка межує з Угандою і Руандою. У травні вони зайняли військову базу Румангабо – найбільшу військову споруду в Північному Ківу. Потім основні сили M23 рушили на південь, до столиці провінції – міста Гома. У червні інший підрозділ M23 пройшов на північ і окупував прикордонне місто Бунагане, змусивши конголезьких солдатів тікати в Уганду. 

Усе це стало сюрпризом, враховуючи десятирічну відсутність активності M23. Стрімке просування М23, що потрапила в заголовки всіх світових газет, спантеличило навіть міжнародних спостерігачів. Звучали версії, що не обійшлося без чиєїсь допомоги. У доповіді групи експертів ООН з безпеки зазначається, що за рівнем озброєння та екіпірування повстанці не поступаються хорошій регулярній армії. Хтось постачає їм прилади нічного бачення, сучасні автомати і кулемети. Доповіді вторив і сам президент ДРК Фелікс Чісекеді і прямо назвав “спонсора” – Руанду. 

Експерти зазначали, що відродження M23 на сході ДР Конго в листопаді 2021 року відбулося одночасно з появою в цьому регіоні збройних сил Уганди. Угандійські солдати зайшли в провінцію Північне Ківу з дозволу Фелікса Чісекеді для переслідування ісламістського угруповання Альянс демократичних сил (АДС). Одночасно угандійцям було дозволено забезпечувати безпеку доріг у східній частині ДР Конго, до будівництва яких Уганда розпочала в грудні 2021 року. 

8 лютого 2022 року Поль Кагаме виступив із гнівною 50-хвилинною промовою перед руандійським парламентом, засудивши загрозу національній безпеці, яка походить від конголезьких провінцій Північне і Південне Ківу. Поль Кагаме навідріз заперечував факт того, що Руанда озброїла угруповання, яке виникло біля її кордонів. А самі представники M23 стверджують, що знайшли зброю в шахтах – там, де складували її під час відступу 2013 року. Лідер Руанди підкреслює, що всі члени M23 є громадянами ДР Конго, і що причина їхнього повстання – у внутрішніх проблемах ДР Конго, включно з порушеннями прав населення, яке розмовляє кіньяруанде. Заперечуючи свою причетність до підтримки М23, Поль Кагаме постарався перемістити увагу своїх критиків на інше повстанське угруповання – Демократичні сили визволення Руанди, відоме під французькою абревіатурою FDLR. Воно було засноване понад два десятиліття тому солдатами й ополченцями з числа етнічної групи хуту, які втекли в Конго і відповідальної за геноцид 1994 року. 

За словами Кагаме, це угруповання, як і раніше, становить екзистенційну загрозу для Руанди. FDLR на довгий час стала “опудалом” щоразу, коли втручання Руанди у справи Конго викликало критику з боку світової громадськості. Напередодні подій конфлікту 2021 року руандійські чиновники безперестанку розігрували карту FDLR, рефреном вимовляючи – другий геноцид неминучий, цього разу, націлений не тільки на тутсі, які живуть усередині Руанди, а й на тих, хто живе по той бік кордону в Конго. 

На думку Кагаме, небезпека, що виходить від них, настільки висока, що він розглядає можливість розміщення військ у східному регіоні ДР Конго без схвалення Фелікса Чісекеді. “Оскільки ми дуже маленька країна, наша нинішня доктрина – йти туди, де сталося загоряння, і гасити пожежу. Ми вестимемо війну там, де вона почалася, і де є достатньо місця для ведення війни… Ми робимо те, що ми маємо робити, є чи немає на те згоди інших”, – заявив Поль Кагаме. 

Треба сказати, що в пафосні слова Кагаме ніхто, крім прихильників Кагаме, не вірив. Невизнані подвиги Руанди в Конго давно вже перестали бути самообороною або навіть помстою. Ключовим двигуном останньої кризи стало суперництво Руанди з Угандою за контроль над видобутком ресурсів у ДР Конго. У цій країні, яку за площею можна порівняти із Західною Європою, розташовані найбільші у світі запаси кобальту, германію, танталу і колтану, а також значні родовища вугілля, заліза, вольфраму, міді, цинку, олова, берилію, літію, марганцю, нафти, алмазів і золота. 

До 90% золота, що видобувається в Конго, вивозиться контрабандним шляхом до сусідніх країн, і левова частка цієї контрабанди прибуває до Руанди та Уганди. Обидві країни декларують золото серед своїх найбільших джерел отримання іноземної валюти, хоча жодна з цих держав не виробляє цей дорогоцінний метал у великій кількості. Бо і Уганда, і Руанда потребують доступу до сходу ДРК для підживлення своїх економік. Конголезький президент Фелікс Чісекеді зіткнувся зі складним завданням знаходження балансу. За словами експертів, влада Уганди висловила роздратування після того, як у червні 2021 року Фелікс Чісекеді підписав угоду з Полем Кагаме, надавши руандійській компанії права на очищення золота, що видобувається в ДР Конго. Зі свого боку Кагаме був обурений масштабним проєктом Уганди з будівництва доріг у ДР Конго.

Однак жага до корисних копалин сама по собі не пояснює того, що відбувається в Північному Ківу сьогодні. Район, який зараз контролюється M23, містить кілька важливих шахт, а бойові дії, якщо взагалі щось і порушили, то лише контрабандну діяльність. Справжня причина, через яку Кагаме відродив M23 – і ризикнув як своїм ретельно культивованим іміджем африканського державного діяча, так і репутацією Руанди як дружньої до бізнесу, орієнтованої на розвиток держави, – полягає в його жадобі до визнання як найважливішого гравця регіону. Відновивши підтримку M23, Кагаме нагадує лідерам сусідніх країн про свою готовність і здатність дестабілізувати весь регіон, якщо буде зроблена будь-яка спроба залишити його осторонь. “Ігноруйте мене на свій страх і ризик” – такий підтекст заколоту.

Заколот M23, безумовно, загальмував плани Уганди в східному Конго. Після того, як M23 захопили конголезьке прикордонне місто Бунагана в червні минулого року, влада Уганди була вимушена вивести дорожньо-будівельну техніку і призупинити плани з модернізації 55 миль дороги, що з’єднує прикордонний форпост із Гомою. Вплив заколоту ще більш руйнівний у Конго. За підтримки конголезької армії десятки різношерстих конголезьких ополченців, які раніше мали мало спільного, відкладають убік свої розбіжності, щоб боротися з тим, що вони вважають вторгненням, підтримуваним Руандою. І з такою кількістю африканських країн, втягнутих у конфлікт, і такою кількістю бійців зі зброєю, які сподіваються на вигоду, балканізація Ківу та дестабілізація ширшого регіону Великих озер стали реальними можливостями. Подальші події показали, що ДРК стала такою собі “пороховою бочкою”, яка може в будь-який момент вибухнути. І в Кагаме достатньо волі та наполегливості, щоб, коли це потрібно, піднести до гніту палаючий сірник. 

Треба сказати, що Бельгія, Франція, Німеччина, Іспанія та США, а також ООН і ЄС закликали Руанду припинити підтримку M23. Однак досі особисті інтереси не дозволяли багатьом із них використовувати економічні важелі, які спрацювали 2012 року. Під час поїздки в Кіншасу президент Франції Еммануель Макрон пообіцяв виділити 34 мільйони євро як гуманітарну допомогу східному Конго, але, схоже, був сповнений рішучості не звинувачувати Руанду в насильстві там і наголосив, що будь-які санкції доведеться відкласти доти, доки не завершаться мирні переговори. 

“Умиротворення” агресора з боку Запалу все більше розв’язує руки Кагаме. Він любить повторювати, що його головний союзник – Сили оборони Руанди, які стали третіми за величиною миротворчими підрозділами в ОНН. І оскільки вони, можливо, найбільш підготовлена армія в Африці, її часто запрошують втручатися в кризи по всьому континенту. Ця новаторська стратегія Кагаме, по-перше, захищає Руанду від критики західних держав, оскільки захищає їхні інтереси в місцях, куди вони самі не підуть, а по-друге, для Кігалі особливо важливо – забезпечити економічну експансію руандійських кампаній у сусідні країни. 

Ніде це не проявляється так особливо наочно, як у багатій на корисні копалини Центральноафриканській республіці. Війська Кагаме не тільки захищають президента ЦАР, зберігаючи його при владі і борючись із місцевими повстанцями. Військова присутність Руанди захищає її комерційні інтереси. Річ у тім, що за 100 миль на південний захід від столиці ЦАР, Бангі, розташовуються копальні, на яких десятки руандійських шахтарів у відкритих кар’єрах під захистом руандійських солдатів видобувають золото й алмази. 

Економічна присутність Руанди в ЦАР вийшла далеко за рамки гірничодобувного комплексу. За даними міністерства торгівлі ЦАР, у сфері видобутку природних ресурсів, виробництва продуктів харчування, будівництва, транспорту, банківської сфери налічується 119 підприємств, що належать руандійцям. Військова присутність Руанди відкрила двері в ЦАР для добре нам відомого партійного холдингу Crystal Ventures LtD (CVL). У ЦАР її дочірня гірничодобувна кампанія має п’ять концесій з видобутку золота й алмазів, а зовсім нещодавно керівництво CVL обговорювало з урядовцями можливість реалізації проєктів в агропромисловому комплексі та харчовій промисловості.

Модель Кагаме “гармати потім прибуток” працює і в Мозамбіку. Ми вже зупинялися на тому, як Кагаме 2021 року відправив 1000 руандійських солдатів у регіон Кабу-Делгадуї та врятував газовий проєкт вартістю 20 млрд. доларів, яким керує французький гігант Total. Але у цієї медалі є й інший бік. Заслуживши визнання за порятунок дорогого проєкту, він забезпечив проникнення в регіон руандійського бізнесу. Так дочірні кампанії Crystal Ventures LtD займаються там видобутком корисних копалин, будівництвом, наданням послуг у сфері безпеки, відкривають магазини і беруть участь у тендерах, пов’язаних із заводом Total. “Куди б зараз не пішли його солдати, бізнес слідує за ними – все просто”,- зазначає в інтерв’ю Bloomberg Девід Хімбара, який був особистим секретарем Кагаме, а потім очолював підрозділ стратегії, перш ніж стати його критиком і втекти з країни в Канаду. “Солдати заробляють гроші, а він зміцнює свою репутацію світового лідера”. – додає Хімбара. Невпинно підвищуючи ставки, Кагама унеможливлює для своїх колег-голів африканських держав або своїх західних союзників ігнорувати його. Крім того, поглядаючи інколи в бік Пекіна чи Москви, він робить їх ще поступливішими. 

Його перемога на президентських виборах із результатом 99,15% не має собі рівних навіть серед найбільш недемократичних країн. Президент Росії Володимир Путі на виборах у березні поточного року набрав 88,4%. Наїб Букеле із Сальвадору, якого називають “найкльовішим диктатором світу”, набрав на виборах у лютому 85%. А президент Азербайджану Ільхам Алієв забезпечив собі п’ятий термін поспіль, набравши 92%. 

Однак за електоральним рекордом Кагаме багато аналітиків і в Африці, і на Заході побачили лякаючу ходу репресій і посилення авторитаризму. Але ж буквально нещодавно він отримував тільки похвали з-за кордону і претендував на роль найуспішнішого і найнадихаючого лідера Африки XXI століття. І було за що: Кагаме вивів країну з громадянської війни і жахливого геноциду 1994 року. За цим послідувало понад два десятиліття економічного зростання, що зробило Руанду країною Африки, яка найдинамічніше розвивається. Її соціальна стабільність стала предметом заздрості багатьох африканських країн.

Тепер же Захід стоїть перед дилемою: прийняти руандійську модель “демократії” з усіма наслідками, що випливають з цього, і дозволити Кагамі й далі, використовуючи свою армію, захищати їхні бізнес-інтереси на “чорному” континенті. Або засудити авторитаризм Кагаме, порушення прав людини і всі його репресії, і тим самим, можливо, штовхнути його в ще міцніші обійми Китаю і Росії, які і так контролюють Африку набагато успішніше, ніж, наприклад, США і Франція. 

Схоже, що сам Поль Кагаме навряд чи захоче змінювати свою систему управління, тим більше спираючись на таку колосальну підтримку населення. Чи зможе на це вплинути Захід і вирівняти руандійський корабель демократії, що накренився. У це віриться насилу, хоча в нашому жорсткому світі вміють робити пропозиції, від яких складно відмовитися.