Аналізуючи актуальні події в Республіці Білорусь станом на кінець вересня – початок жовтня 2022 року, ситуацію можна охарактеризувати як стабільну. Через два роки після масових протестів серйозної опозиції щодо президента Олександра Лукашенка у країні не існує. Опозиційний центр на чолі зі Світланою Тихановською загрози режиму не становить і не користується особливою популярністю в народі – насамперед через її нехаризматичність. Тихановська не сприймається населенням як національний лідер – її сприймають як «ставленицю Заходу», «маріонетку» та людину, яка залежить від свого оточення.
Головною дійовою особою в її оточенні є 32-річний Франтішек (Франак) Вечьорко (радник та голова відділу із зовнішньої політики). Вечьорко раніше працював на Радіо «Свобода», тісно пов’язаний із британськими та американськими спецслужбами. Також Вечьорко має гранти від американського NDI. Батько Франтішека Вечьорко, Вінцук (Валентин) Вечьорко очолював Білоруський Народний Фронт у 1999 – 2007 роках, балотувався до Верховної Ради РБ, а також очолював комісію з міжнародних зв’язків Білоруського Народного Фронту. Нині очолює пов’язану із Фондом Сороса організацію «Центр Супольнасьць».
Білоруські ЗМІ (важливо зазначити, що йдеться саме про підконтрольні режиму Лукашенка засоби масової інформації) регулярно заявляють, що батько та син Вечьорко є агентами МІ6. Інших джерел, що підтверджують цю інформацію, нині немає.
Цікавий момент. Дід Франтішека Вечьорко, Григорій Миколайович Вечьорко, був радником першого секретаря ЦК Компартії Білорусії Петра Машерова, заступником голови Держплану БРСР, а також упродовж 13 років викладав у Мінській школі КДБ. Його учнями є нинішній глава Адміністрації президента Республіки Білорусь генерал Ігор Сергієнко, секретар Ради безпеки Російської Федерації Микола Патрушев та директор ФСБ РФ Олександр Бортніков. Також цікаво, що Григорій Вечьорко був єдиним із тих, хто мали супроводжувати Петра Машерова в поїздці до Борисова 4 жовтня 1980 року і хто «запізнився» на саму поїздку (навіть зберігся бланк відрядження) – під час цієї поїздки Машеров та особи, що його супроводжували, загинули у автомобільній катастрофі.
На деякому етапі з Тихановською намагався співпрацювати Павло Латушка (у минулому – білоруський чиновник і дипломат, Посол РБ у Республіці Польща, Міністр культури Білорусі, а з 2020 року – один із лідерів опозиції до Лукашенка), проте Вечьорко вжив усіх можливих дій для того, щоб посварити Тихановську із Латушкою. Складається враження, що сім’я Вечьорко «приватизувала» проект «Тихановська».
У даній ситуації цікаво відмітити, що Латушка розгорнув бурхливу діяльність, намагаючись показати, що він – більш перспективна політична постать. Заява Латушки про те, що Лукашенко готує мобілізацію за російським сценарієм та розміщення 120 тисяч російських солдатів на кордоні з Україною, не витримує критики, проте наробило чимало галасу в українських ЗМІ. Латушку навіть у опозиційному середовищі Білорусі вважають провокатором. Також багато хто в Білорусі вважає, що «опозиційність» Латушки носить характер виключно приватної образи: дружина Латушки Наталя пішла до першого заступника глави Адміністрації президента РБ Максима Риженкова.
За наявною інформацією, яка потребує підтвердження, Латушка намагається самостійно домовитись із Вашингтоном для отримання коштів на власний політичний проект.
У понеділок 26 вересня відбулася зустріч президентів Росії та Білорусі Володимира Путіна та Олександра Лукашенка у Сочі. Ця зустріч була вже сьомою за цей рік, але як і попередні не набула широкого резонансу в інформаційному просторі.
Цікаво, що про саму зустріч стало відомо буквально за день, а про місце проведення широкому загалу стало відомо лише постфактум.
За повідомленнями джерел, які заслуговують на увагу, під час зустрічі президенти обговорили можливе «входження» частини України до складу Російської Федерації, а також процеси на пострадянському просторі. Путін намагався домогтися від Лукашенка визнання територіального розширення РФ, проте Лукашенко у властивій йому манері уникнув прямої відповіді.
Однак Лукашенко пообіцяв Путіну розглянути питання визнання незалежності Абхазії (наприкінці тижня він навіть здійснив поїздку до Сухумі, де зустрівся з лідерами самопроголошеної республіки – особливо цікавим був його діалог з міністром закордонних справ Абхазії, а донедавна – близьким співробітником Владислава Суркова і спеціалістом по підривних інформаційних операціях в Україні та Білорусі Іналом Ардзінбою). Цьому передував візит до Абхазії (24 червня) спеціального представника Лукашенка Віктора Шеймана. На сьогоднішній день це найбільша поступка Лукашенка Путіну.
Пропозиція Путіна провести наступну зустріч у Криму була відкладена Олександром Лукашенком – до завершення так званої «спеціальної військової операції».
Спроби Путіна схилити Лукашенка до участі у спільних діях проти України під маркою «Антитерористичної коаліції» (яка, за задумом Путіна, найближчим часом може прийти на зміну СВО) натрапили на інший аргумент: білоруський лідер сказав, що має порадитись із цього приводу з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, оскільки Китай є важливим другом та основним інвестором у білоруську економіку. Таким чином пропозиції Путіна залишилися без відповідей з боку Лукашенка. Але в той же час ця ситуація показує, що не все так однозначно в Союзній Державі.
Цікаво, що Лукашенко відмовився бути присутнім на церемонії «включення» анексованих українських територій до складу Російської Федерації.
Важливо відзначити, що Лукашенко не відмовляється від надання Російській Федерації своєї території для розміщення військової техніки – як не відмовляв і раніше, що автоматично робить його співучасником у терористичних діях Росії. Але він проти використання білоруської армії у війні проти України. Ця тема дуже непопулярна в Білорусії, а Лукашенко, як рафінований популіст, змушений зважати на думку народу.
Найсерйозніший вплив на Білорусь мають російські політики Микола Патрушев (через постать нового посла Росії в Білорусі Бориса Гризлова – давнього друга Патрушева) та Сергій Чемезов (через прем’єр-міністра Білорусі Романа Головченка – людину, повністю орієнтовану на Чемезова). Однак при цьому Лукашенко дуже серйозно консультується з багатьох питань із китайськими товаришами – наприклад, із Чжао Цзюянем, який, маючи статус торгового радника Посольства Китаю у Білорусі, спілкується безпосередньо із Лукашенком у неформальній обстановці. Також білоруські джерела заявляють про «триповерховий особняк у центрі Мінська», в якому розміщені китайські радники Лукашенка.
Це змушує Росію робити різні неприємні для Лукашенка знаки. Так Борис Гризлов у Москві практично показово повечеряв із колишнім міністром внутрішніх справ Білорусі Володимиром Наумовим, якого Лукашенко вважає особистим ворогом – причому з таким прицілом, щоб про це стало відомо Лукашенку.
15 вересня у Самарканді Лукашенко зустрівся із Сі Цзіньпіном. Білоруський президент показово одягнув медичну маску із зображенням прапора Китаю (ці маски були передбачені лише для китайської делегації). Експерти звернули увагу на тонкощі вітального слова Сі Цзіньпіна:
«Шановний Президент Лукашенко, мій добрий друже, дуже радий зустрічі з вами. Це наша перша очна зустріч із початку пандемії. Зустріч старих друзів завжди тепла. За 30 років дипломатичних відносин Китаю та Білорусі наші двосторонні відносини безперервно підвищуються. Спільно з паном Президентом досягнуті домовленості ефективно реалізуються, всебічне співробітництво двох країн вирізняється міцністю та стійкістю. За підсумками зустрічі ми приймаємо спільну декларацію щодо встановлення відносин всепогодного та всебічного стратегічного партнерства, здійснюючи історичне піднесення нашої співпраці на новий рівень».
З такою тональністю він не звертався до жодного учасника саміту і явно підкреслив свою схильність саме до Лукашенка.
Аналізуючи дії Лукашенка можна припустити, що в досить складній ситуації він все ж таки намагається уникнути прямої участі у війні в Україні. Він постійно влаштовує військові навчання, приймає військову техніку з Росії, погрожує мілітарною риторикою Польщі та Литві, а також намагається загравати з Росією – але настільки, щоби не прискорити інтеграційні процеси.
Білоруські експерти вважають, що війна Росії в Україні поставила багато процесів, пов’язаних із поглинанням Росією Білорусі, на паузу, і Лукашенко цим скористався. Він знову зібрав сильну команду, наблизивши багатьох людей, які деякий час перебували в опалі. Так, до команди Лукашенка повернувся Віктор Шейман (колишній керуючий справами президента Республіки Білорусь). Отримав сигнал про прощення колишній прем’єр-міністр Сергій Румас.
Наразі в Білорусі відмічається поява осіб, які втекли з України після початку війни або були «видворені». В Росії їм не знайшлося місця, тому багатьом з них дав притулок Лукашенко. Так, у районі «Сокіл» біля Мінська проживають народні депутати Тарас Козак та Олег Волошин, а також з недавніх пір – Віктор Медведчук із дружиною. Дружина Олега Волошина Надія Сасс розпочала вести політичну програму на Першому каналі Білоруського телебачення.
