Коли в Європі виборча кампанія наближалася до свого завершення, у трьох частинах світу – Африці, Північній Америці та Азії – вже підбивали підсумки своїх виборів. Понад 800 мільйонів людей прийшло на виборчі дільниці в Індії, Мексиці та Південній Африці. Цей чинник і роль самих країн у глобальній політиці визначили їхню важливість для всього світу, а результати зафіксували появу нових політичних тенденцій, на які зважатимуть основні геополітичні гравці. Зупинимося на особливостях і найважливіших політичних уроках кампаній.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує результати виборчих кампаній одразу в трьох країнах – ПАР, Мексиці та Індії, де загалом було задіяно сьому частину світового населення. У статті вивчаються не тільки внутрішньополітичні процеси в зазначених країнах, а й можливі тенденції та прогнози, що впливають на геополітичні процеси.
This Content Is Only For Subscribers
Кривавий мексиканський серіал
2 червня в Мексиці відбулися загальні вибори, найбільші за всю історію країни. Близько 100 мільйонів виборців обирали не тільки президента країни, а й 500 депутатів Конгресу, 128 членів Сенату і майже 20 тисяч чиновників на різних посадах у регіонах, включно з мером Мехіко і дев’ятьма губернаторами штатів.
Масштабна передвиборча кампанія стала найкривавішою в історії країни. Із вересня 2023 року до квітня 2024-го майже 400 мексиканських політиків і журналістів стали об’єктами переслідування з боку кримінальних структур, згідно з даними місцевої консалтингової компанії Integralia, – ідеться про погрози, викрадення й навіть убивства. Міністр безпеки і захисту громадян країни Роза Ісела Родрігес повідомляла, що під час цієї кампанії було вбито 22 кандидати на місцевих виборах. Мексиканське видання El Universal наводило ще вищу цифру – 37 осіб.
Картелі та інші злочинні угруповання розглядають вибори, особливо місцеві, як можливість захопити владу. Особливо високий рівень насильства спостерігався у штатах, де триває війна картелів за територію, – Чьяпас і Герреро на півдні країни та Мічоакан у центральній частині Мексики. 29 травня кандидата в мери Коюка-де-Бенітес (штат Герреро) Хосе Альфредо Кабрера Баррьєнтоса застрелили під час фінальної передвиборчої зустрічі з виборцями. Утім, The New York Times зазначає, що різке зростання насильства під час виборів не є чимось незвичайним для Мексики. За даними консалтингової компанії з безпеки Integralia, під час проміжних виборів 2021 року було вбито 36 кандидатів. Нинішній президент Обрадор також заявляє, що безперервне насильство під час кампанії стало результатом зв’язку попередньої влади і злочинних угруповань. Однак багато мексиканських аналітиків зазначають, що сплеск насильства став результатом політики Лопеса Обрадора, яка характеризується гаслом “Abrazos, no balazos” (ісп. “Обійми, а не кулі”) і робить наголос на усуненні соціальних причин насильства. Однак у підсумку картелі та інші злочинні угруповання тільки розширили свій вплив.
Мексика відходить від політичних традицій
Зрозуміло, що на тлі загальних виборів головна увага була прикута до президентських. І треба сказати, що Мексика – здивувала і навіть встановила кілька рекордів. Ще під час виборчої кампанії стало зрозуміло, що країна, де з ХІХ століття керували лише чоловіки, змінить стать президента. Тоді мексиканські медіа писали, що обрання жінки-президента стало б великим кроком уперед для країни з високим рівнем гендерного насильства і глибокою нерівністю між чоловіками і жінками. Як зазначали ЗМІ, мачизм (від ісп. macho – “самець”), що породив економічну і соціальну нерівність, як і раніше, актуальний для Мексики. Представленість жінок в органах влади країни залишається низькою, а в найбільш крайній формі жінконенависництво проявляється у великій кількості вбивств жінок і нападів на них із використанням кислоти.
За підсумками виборів президентом країни стала 61-річна Клаудіа Шейнбаум, колишній мер Мехіко, вчений-кліматолог, яка пішла на вибори від провладної партії “Рух національного відродження” (Морена) лівоцентристського блоку Sigamos Haciendo Historia (“Продовжимо творити історію”). Вона побила кілька рекордів. По-перше, ставши першою жінкою-президентом Мексики. А також стала першим мексиканським президентом єврейського походження і першою жінкою, яка перемогла на загальних виборах у боротьбі за найвищу посаду в Північній Америці. Таким чином, Мексика обійшла США і Канаду в цьому компоненті гендерного розмаїття.
Шейнбаум називають протеже чинного президента Мексики Андреса Мануеля Лопес Обрадора. За “абсолютну відданість” своєму шефові вона нерідко зазнає критики: як пише The New York Times, багато хто вважає, що вона не зможе ухвалювати рішення незалежно і буде “дзвонити йому щодня”. Утім, сама Шейнбаум називає такі твердження “сексизмом і жінконенависництвом”. 70-річний Лопес Обрадор, який очолює країну з 2018 року, завоював підтримку широких верств населення, включно з робітничим класом, а також виборців із сіл із низьким рівнем доходу, які відчували себе забутими в політичній системі. Соціаліст Обрадор ініціював багато соціальних програм. І хоча багато з них так і залишилися на папері, народ Мексики побачив, що він щось намагався робити.
Водночас, як зазначає Associated Press, нападки Лопеса Обрадора на судову систему та ініційоване ним розширення прав військових викликали масову критику правозахисників. Маючи рейтинг під 60%, Обрадор не висував свою кандидатуру. Конституція країни забороняє президенту балотуватися на другий термін.
Шейнбаум – без альтернативи
Клаудіа Шейнбаум онука єврейських іммігрантів, які втекли з Європи. Вона виросла в Мехіко. Під час навчання в Національному автономному університеті очолювала рух, що протестував проти підвищення плати за навчання та зміни умов прийому. Шейнбаум спочатку здобула популярність як фізик. У 2000 році Лопес Обрадор, на той момент мер столиці, призначив її відповідальною за охорону навколишнього середовища. У 2007 році Шейнбаум стала одним із колективних лауреатів Нобелівської премії миру як членкиня Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. У Шейнбаум докторський ступінь у галузі енергетики, вона авторка понад 100 статей і двох книжок на теми довкілля. Довгий час вона поєднувала академічну діяльність і політику. “Я виросла з вірою в те, що політика може змінити світ поряд з академічним і науковим підходами”, – заявляла вона.
“У 2014 році, коли Лопес Обрадор заснував свою партію “Морена”, він попросив її балотуватися за партійним квитком на посаду мера Тлалпана, району Мехіко. Зокрема завдяки і його підтримці вона перемогла”, – пише The New York Times. У липні 2018-го її було обрано мером Мехіко.
Перемога Клаудії Шейнбаумна на президентських виборах загалом була передбачуваною. Опитування громадської думки з перших днів показували її домінування над основним претендентом і ровесницею – Ксочітль Гальвес, яка балотується від опозиційної правоцентристської коаліції “Fuerza y Corazón por México” (“Сила і серце для Мексики”). Гальвес позиціонувала себе кандидатом “з низів”, виступаючи в ролі жорсткого критика чинного глави держави, і часом використовувала нетипові методи агітації. Наприклад, у березні на передвиборчому мітингу в місті Ірапуато (штат Гуанахуато) вона присягнулася на крові знизити пенсійний вік до 60 років.
За підсумками президентських виборів Клаудія Шейнбаум перемогла з результатом 58,3% голосів і перевершила результат Андреса Мануеля Лопеса Обрадора, який у 2018 році отримав 54,7%. Кандидатка від опозиційного альянсу “Сила і серце за Мексику” сенаторка Сочітль Гальвес, яка заробила близько 30% голосів, визнала поразку і привітала пані Шейнбаум з успіхом.
По стопах Лопеса Обрадора?
З чинним президентом Мексики Клаудію Шейнбаум пов’язує багато чого – і спільна участь в агітаційних кампаніях, і схожі погляди. Обох можна віднести до сучасних лівих, які говорять про необхідність реформи чинної економічної та політичної системи, перерозподілу на користь нужденних і підвищення податків для багатих. І хоча вона наполягає на тому, що керуватиме країною незалежно від Обрадора, найімовірніше, Шейнбаум, продовжить його політику. Чому “скоріше”? – тому що історія Латинської Америки показує, що навіть найвідданіші прихильники, перебуваючи при владі, часто відвертаються від своїх політичних попередників. Так було в Колумбії з Хауном Мануелем Сантосом, який відвернувся від Альваро Урібе. В Еквадорі – з Леніном Морено, який різко змінив урядовий курс, здивувавши попереднього президента Рафаеля Корреа.
Тим часом експерти вважають, що Клаудії Штейнбаум доведеться важче, ніж її попереднику, незважаючи на вражаючий результат на виборах. По-перше, новий президент поки що не може похвалитися такою ж беззастережною підтримкою народу, якою користувався Обрадор. По-друге, досить поглянути на стан економіки, соціальної сфери та криміногенну обстановку, щоб зрозуміти “масштаб катастрофи”.
У 2024 році Мексику очікує найбільший дефіцит бюджету за останні 24 роки. Фіскальний розрив наближається до 6% ВВП, до кінця року борг країни становитиме майже 50%, і це з економікою, де 17% ВВП становить збір податків з громадян. Крім фіскальних проблем, є і властиві для латиноамериканських країн соціально-економічні. На 2022 рік рівень бідності в країні становив 36,3%. Але не тільки економіка стала частиною передвиборчої програми кандидатів. Найгірше справи йдуть із безпекою. Тільки за 6-річний термін Обрадора Лопеса в країні зафіксовано 200 000 убивств – це вдвічі більше, ніж за часів попередньої адміністрації президента Феліпе Кальдерона (2006-2012). Мексика витрачає менше 1% ВВП на питання громадської безпеки, натомість увесь світ асоціює країну з наркокартелями та вуличними бандами. Політика Обрадора щодо вирішення соціальних причин появи криміналу не спрацювала, натомість картелі чекали виборів для того, щоб влаштувати переділ території.
Політичний монополізм: благо чи трагедія
Як ми вже зазначали, 2 червня в Мексиці відбулися не тільки президентські вибори, а й вибори до Конгресу, Сенату, губернаторів і мера Мехіко. За їхніми підсумками провладний “Рух національного відродження” (“Морена”) разом із партнерами по урядовій коаліції “Продовжимо творити історію” забезпечили собі кваліфіковану більшість у Палаті депутатів і абсолютну в Палаті сенаторів. Із 500 депутатів Конгресу “Морена” та її сателіти по коаліції отримали 365 місць. Кваліфікована більшість, як заявив на підбитті підсумків глава МВС Луїса Марія Алькальде Лухан, дає змогу проводити “Морена” конституційні зміни. У Сенаті зі 128 місць провальна коаліція отримала 82. На брифінгу за підсумками минулих загальних виборів міністр також продемонструвала підсумкову карту розподілу губернаторських посад після регіональних виборів, що відбулися в неділю, у восьми штатах і Мехіко. У підсумку за “Морена” та її партнерами залишаються 23 із 31 штату і Мехіко, праві контролюють 6 штатів, у “Громадянського руху” 2 штати.
Мексика сьогодні є демократією з мирною передачею влади між партіями і загалом успішними виборами. Але це досить недавнє явище. Протягом більшої частини 20-го століття країною керувала єдина політична партія – “PRI” – в унікальній формі автократії, за що вона отримала прізвисько “ідеальної диктатури” від перуанського письменника, лауреата Нобелівської премії Маріо Варгаса Льоси.
Шалена перемога “Морена” і концентрація влади в руках однієї політичної сили викликали в мексиканців неприємні спогади більш ніж двадцятирічної давнини. На виборах багато громадян Мексики відверто зізнавалися, що, голосуючи за Клаудію Шейнбаум, вони також намагалися підтримати опозиційних кандидатів на інші посади. У Сполучених Штатах Америки результати правлячої партії “Морена” на виборах розцінили, як потенційно небезпечну тенденцію монополізації політичного життя. Як зазначає Politico, ця тенденція розпочалася з Реджепа Таїпа Ердогана в Туреччині та його неоісламістської Партії справедливості та розвитку у 2000 році. Віктор Орбан в Угорщині та його правий популізм завоювали популярність у 2010 році, а Нарендра Моді в Індії та його індуїстський націоналізм у 2014 році. Спільною ниткою є харизматичний лідер, добре керована партійна машина і неминуче ослаблення демократичних інститутів.
І ось через 24 роки після того, як однопартійна федеральна держава, очолювана “Інституційно-революційною партією Мексики”, вперше позбулася президентського палацу, у Мексиці з’явився новий рух, що нагадує “PRI”, але під іншою назвою – “Морена”. Варто зазначити, що однопартійне правління “Морени” ринкам зовсім не сподобалося: і песо, і акції різко впали. Монополія – погана історія для всіх, крім монополіста, як у політиці, так і в бізнесі.
Звісно, у Клаудії Шейнбаум і “Морена” є “залізні” аргументи: кваліфікована більшість в обох палатах дасть змогу провести так необхідні для країни реформи і внести необхідні зміни до Конституції. У цьому сенсі у спадкоємиці Лопеса Обрадора хороший “політичний апетит”. Шейнбаум планує зміни у Верховному суді та пенсійній системі. Крім того, вона пообіцяла продовжити інвестиції у великі інфраструктурні проєкти в історично бідних регіонах Мексики. Головним завданням нового президента стане боротьба з масовою злочинністю, яка, незважаючи на всі зусилля глави держави, що йде, залишається справжнім прокляттям країни.
Серед іншого Клаудія Шейнбаум має намір створити нову систему кримінальних розслідувань, щоб якось виправити гнітючу статистику, згідно з якою понад 98% злочинів у Мексиці залишаються або нерозкритими, або безкарними. Наприклад, переможниця виборів збирається розширити список злочинів, за вчинення яких підозрюваних зможуть відправляти за ґрати на невизначений термін до суду. Крім того, у населення є питання до правлячої партії “Морена” через занадто активне використання армії та нацгвардії в боротьбі зі злочинністю, тоді як поліції відводиться другорядна роль. Враховуючи, що пані Штейнбаум має намір посилити боротьбу зі злочинністю, ймовірно, їй доведеться приготуватися до критики на свою адресу. Мексиканцям не подобається “мілітаризація”, проте не помічати прогрес вони також не можуть. Інша річ, що навряд чи його можна вважати достатнім.
Що стосується зовнішньої політики, то принциповим питанням для Мехіко є відносини зі США, які сьогодні залишають бажати кращого. Понад 2 000 000 людей перейшли через мексиканський кордон з 2020 по 2024 рік. Країна перебуває між двох вогнів – США та інших країн Латинської Америки. США вимагають від Мексики посилення контролю кордону, внутрішніх реформ щодо обмеження нелегальної міграції. При цьому, з таких країн як Сальвадор, Нікарагуа, Еквадор, Венесуела, йде нескінченний потік мігрантів, які проходять через усю Мексику і вирушають за американською мрією. У березні 2024 року Обрадор заявив, що якщо США хочуть вирішити цю проблему – вони повинні заплатити. У буквальному сенсі слова.
Є й друга проблема у взаєминах зі США – потік фентанілу. Він іде якраз через Мексику безпосередньо у Штати. У 2022 році понад 100 000 людей у США загинули від цього наркотику. Під час республіканських праймеріз у США від політиків лунали пропозиції щодо будівництва стіни з Мексикою, використання дронів для знищення картелів на території Мексики (як убили Бен Ладена в Пакистані), а також розгортання американського військового контингенту вздовж кордону. Ситуація в демократичній адміністрації Байдена настільки критична, що демократ-мер Нью-Йорка вимагає від Байдена вирішити питання нелегальних емігрантів. І Байден погодився продовжити будувати стіну на кордоні з Мексикою. Ця тема і стане однією з ключових у відносинах США-Мексика. Мексиканські політики не прагнуть обмежувати потік мігрантів, ба більше, проблему фентанілу вони перекладають на США: мовляв, “моральне обличчя” американців таке. Байден пообіцяв, що в міру зростання проблеми заходи впливу стануть жорсткішими.
Під час своєї виборчої кампанії Шейнбаум пропонувала запровадити робочі візи, що дають змогу контролювати міграцію в США і Канаду. Вона впевнена, що “північним країнам потрібна робоча сила”, “стіни не вирішать проблему”. На її думку, США мають збільшити свої інвестиції в бідні країни, оскільки “люди виїжджають за потребою”. При цьому Шейнбаум каже, що в разі перемоги хоче вибудовувати відносини зі США на рівних, а не на основі принципу підпорядкування.
Загалом, зовнішня політика Мексики глобально навряд чи зміниться після виборів, та й внутрішня теж. Шейнбаум хоч і стане першою жінкою-президентом Мексики і тим самим зробить революцію, але глобальних реформ від неї чекати не варто. Не дарма ж виборчі кампанії часто називають атракціоном небаченої щедрості та ярмарком надій. Виборці перекладають відповідальність за реальність, що склалася, на політиків і партії, очікуючи, що новий електоральний цикл принесе зміни. Іноді вони відбуваються, частіше – ні. У системах із реальною демократією вибори можуть істотно вплинути на життя людей і змінити вектор розвитку країни. У системах з електоральною “демократією” вибори ні на що не впливають. Але є і третій вид – Мексика. Країна, де вибори конкурентні, політики і коаліції змінюються з року в рік, а проблеми все одно не вирішуються.
Нова МОДИфікація
На відміну від Мексики, де перемога партії “Морена” і Клаудії Шейнбаум можуть закріпити тенденцію однопартійного правління, в Індії виборці дали правлячій партії “Бхаратія джаната партії” (БДП) на чолі з прем’єр-міністром Нарендро Моді справжній урок демократії. Уперше з 2014 року БДП змогла отримати парламентську більшість не самостійно, а лише у складі коаліції з партіями, що входять до Національного демократичного альянсу (НДА). Хоча БДП обіцяла розширити свою більшість у парламенті, навіть припускаючи, що вона отримає до 400 з 543 місць, голосування стало шоком. Тоді як для формування уряду партії необхідно забезпечити собі 272 з 543 місць, БДП отримала 240 мандатів, НДА – 293. Ці результати різко контрастують з підсумками 2014 і 2019 років, коли БДП поодинці завоювала 282 і 303 місця відповідно і сформувала однопартійні кабінети.
Опозиція на нинішніх виборах зуміла істотно поліпшити свої позиції: Індійський національний конгрес, який очолює опозиційний альянс INDIA, до якого входило 28 партій, збільшив кількість місць з 52 до 99, а весь блок отримав 234 місця. Так чи інакше, але результати виборів дали змогу Моді, який править країною вже десять років, очолити уряд утретє. Перемога Моді стала лише другим випадком, коли індійський лідер зберіг владу на третій термін після Джавахарлала Неру, першого прем’єр-міністра країни. Однак тепер свободу маневру БДП обмежуватимуть сильніша опозиція і союзники по коаліції, ключовими з яких стали регіональні партії “Джаната дал” (об’єднана) зі штату Біхар і “Телугу десам парті” з Андхра-Прадеша. Тож для лідера “найбільшої демократії світу” новий термін його правління явно не буде усіяний “пелюстками троянд”.
Фестиваль “демократії”
Як і належить фестивалям в Індії, індійське “свято демократії” тривало довго: цього року вибори розтягнулися на 44 дні – з 19 квітня до 1 червня. Це були другі за тривалістю вибори в історії – перші парламентські вибори незалежної Індії 1951-1952 років тривали понад чотири місяці. Такий тривалий виборчий процес зумовлений складністю його організації через колосальну чисельність населення. Цього року було встановлено світовий рекорд: у виборах узяли участь 642 млн. виборців. Явка склала 62 відсотки.
Голосування відбувалося в сім етапів – сім днів, у кожний з яких голосували певні штати і союзні території, а деякі з них голосували в кілька етапів. Протягом виборів тривала активна виборча кампанія (крім 48 годин “тиші” перед днями голосування). Підрахунок усіх голосів було проведено 4 червня за один день. Найбільша у світовій історії виборча кампанія, що завершилася в Індії, показала, що індійці, як і раніше, не відчувають розчарування в інституті виборів і вірять у демократичний процес як у спосіб поліпшення їхнього повсякденного життя. Ще однією важливою особливістю кампанії, на відміну від Мексики, стало і те, що вона повністю обійшлася без насильства. Була запекла полеміка, була непримиренна боротьба альтернативних стратегій різних політичних сил, але при цьому кров не пролилася.
“Гарантія Моді”
Успіх БДП в останні десять років невіддільний від харизматичної фігури її лідера. Культивований Моді та його соратниками образ мудрого, аскетичного “батька нації” надзвичайно популярний серед різних верств населення. Рейтинг схвалення прем’єр-міністра становить близько 75 відсотків. По суті Моді перетворив парламентські вибори на кампанію, яка більше нагадувала президентську кампанію, де БДП покладалася на бренд лідера. За 10 років свого перебування при владі Моді змінив політичний ландшафт Індії, зробивши індуїстський націоналізм, колись маргінальну ідеологію в Індії, мейнстримною, залишивши при цьому країну глибоко розділеною. Його прихильники бачать у ньому сильного лідера, який домігся успіху самотужки і поліпшив становище Індії у світі. Його критики й опоненти кажуть, що його політика, орієнтована на індуїзм, породила нетерпимість, в той час як економіка стала однією з найбільш швидкозростаючих у світі. За підсумками 2023-2024 фінансового року темпи зростання ВВП становили 8,2 відсотка. За десять років уряд здійснив цілу низку структурних реформ, зокрема в соціальній сфері, було реалізовано масштабні інфраструктурні проєкти, зміцнилося становище національної промисловості та бізнесу. У багатьох цих проєктах підкреслюється особиста роль прем’єр-міністра. За Моді зміцнилися міжнародні позиції Нью-Делі. У 2023 році Індія стала четвертою у світі місячною державою, успішно здійснивши посадку апарату “Чандраян-3” на південний полюс Місяця.
Однак, правда, і в тому, що при економічному зростанні зросла і нерівність: у 1-2% найбагатших людей справи йдуть набагато краще, ніж у величезної частини населення. У певному сенсі саме цей розрив сприяє процвітанню великих корпорацій, власників бізнесу на фондовому ринку. Зростання економіки відбулося без надання робочих місць. В умовах зростаючого населення в сьогоднішній Індії безробіття стало справжньою проблемою. Як і зростання цін.
Цінності індуського націоналізму, які просуває прем’єр, знаходять відгук у багатьох індійців. Щоб зрозуміти причини цього, ми маємо знати, що політична партія, до якої він належить, – права індуїстська націоналістична партія, коріння якої сягає Раштрія сваямсевак сангх (РСС, воєнізована націоналістична індійська організація з шістьма мільйонами учасників). Це такий собі еквівалент комуністичної партії з точки зору її впливу на суспільство. Ідеологія цієї організації полягає в тому, що Індія – це країна для індуїстів, і мусульмани разом із християнами не повинні мати тих самих прав.
Моді з восьми років ходив на тренінги RSS, а пізніше став її учасником і 10 років там працював. Потім він був переведений з РСС на роботу в БДП, де і став політиком. Він заохочує антимусульманську риторику, при ньому постійно посилаються на загрозу ісламу та ісламського тероризму. І це стало ключем до його рішень у владі. Він забрав спеціальний статус у Кашміру (спірного з Пакистаном регіону на півночі Індії, де релігійну більшість становлять мусульмани) і відправив туди війська. Свобода ЗМІ та можливість жителів Кашміру висловлювати свою думку сильно обмежені. Моді використовував репресії проти мусульман у політичних цілях, показавши решті країни, яка доля може чекати на них у разі непокори. Деякі з його найбільш суперечливих виступів на цих виборах були присвячені тому, як опозиційні партії віддають перевагу мусульманам. І ненависть до мусульман Моді прищеплює, навіть попри те, що їх аж 15% від загального населення в Індії.
Його стиль управління можна сміливо назвати авторитарним. Навколо себе він побудував централізовану систему, де всі рішення мають проходити через нього. Моді нетерпимий до інакомислення і дисидентів у ЗМІ. Незважаючи на посаду прем’єр-міністра, він не дає інтерв’ю і боїться зіткнення з журналістами, бо може вийти з себе Люди, які критикували його, були відсунуті на другий план. Політичні опоненти в його власній партії – ослаблені. Для боротьби зі своїми опонентами Моді не соромиться використовувати служби безпеки та фінансові інструменти. Моді нарочито демонструє свою релігійність: молиться, постить, бере участь у релігійних церемоніях і називає себе “посланцем Бога”. У розпал виборів він заявив: “Дехто може назвати мене божевільним, але я переконаний, що Параматма (Бог, Наддуша в індуїзмі) послав мене з певною метою”. Примітно, що, коли після завершення виборчої кампанії Моді вирушив на острів Свамі Вівекананди для дводенної медитації, опозиція звинуватила його в порушенні “режиму тиші” перед останнім днем голосування, визнаючи таким чином релігійність прем’єра як фактор у виборчій боротьбі.
Передвиборча програма БДП будувалася навколо гасла “Гарантія Моді” – воно означає, що партія виконує всі взяті на себе зобов’язання. БДП у своїй риториці робила акцент на економічному зростанні, успіхах у ліквідації бідності, реалізованих урядом інфраструктурних проєктах, структурних реформах і соціальних програмах, обіцяючи розвинути свої досягнення.
I.N.D.I.A.
Головним суперником БДП протягом уже понад двадцять років є Індійський національний конгрес. Напередодні загальних виборів опозиція на чолі з Конгресом об’єдналася в липні 2023 р. у нову коаліцію Indian National Developmental Inclusive Alliance (“Індійський національний інклюзивний альянс розвитку”), або скорочено I. N. D. I. A., до якої увійшли понад 20 партій. Здійснивши ребрендинг, опозиція розраховувала залучити голоси виборців, красномовно натякаючи, хто насправді представляє інтереси країни. Блок I.N.D.I.A. подавав себе хранителями індійської демократії, борцями з авторитарними тенденціями чинного уряду і його націоналістичною риторикою. Велика коаліція для Індії не новина.
Традиція індійської політики завжди полягала в тому, що правляча партія бореться проти великої національної партії, яка заручилася підтримкою безлічі регіональних: БДП у 2014 році теж прийшла до влади у складі великого альянсу. Оскільки Індія величезна і різноманітна країна, у країні багато регіональних партій, які часто вступають в опозицію. Моді використовує це, щоб показати, наскільки його противники слабкі, але насправді БДП діяла такими ж методами. Завдяки націоналістичній риториці Моді легше перемагає в місцях, де розмовляють хінді. Найгірше у БДП йдуть справи на півдні країни, де індуїстський націоналізм не такий сильний. Так, місцеві партії виявилися набагато серйознішим опором, ніж будь-хто міг припустити ще три місяці тому.
Багато експертів зазначили, що найістотніших втрат БДП зазнала в бідних сільських районах, де фермери, громади нижчих каст і даліти (одна з маргіналізованих груп Індії, раніше відомі, як “недоторканні”), відвернулися від Моді. Особливо прикрою для БДП стала невдача в найнаселенішому штаті, який у сукупності дає 80 мандатів – Уттар-Прадеше, де правляча партія втратила 29 мандатів.
Великі надії БДП пов’язувала з відкриттям храму в місті Айодхья на місці, де, як вірять індуїсти, народився бог Рама. Храм був побудований на руїнах зруйнованої два десятиліття тому мечеті. Приїзд Моді на відкриття храму був вінцем його індуїстської націоналістичної програми і квитка на третій термін повноважень. Однак релігійна поляризація і гордість за Храм Рама зрештою не перевершили гнів з приводу нестримного безробіття, стагнації заробітної плати і неприпустимої інфляції. Ще одним штатом, де опозиція зуміла дати бій партії Нарендри Моді, став штат Махараштра, де розташована ділова столиця Індії – Мумбай із найстарішою в країні Бомбейською фондовою біржею. Підтвердженням того, що результати виборів стали несподіванкою для всіх, стала динаміка фондового ринку, який кидало то в жар, то в холод. Напередодні дня голосування індійський ринок демонстрував рекордне зростання на хвилі очікувань переконливої перемоги партії Нарендри Моді. Однак, коли в режимі реального часу почали надходити не настільки райдужні для правлячого альянсу дані про результати підрахунку голосів у штатах і союзних територіях, індекси фондових бірж Індії обвалилися більш ніж на 6%.
Крім того, позиції партії погіршилися також у Хар’яні, Раджастхані, Махараштрі та Західній Бенгалії. Крім того, порівняно з виборами 2019 року, знизилася частка голосів, відданих за БДП, у сільських районах. Опір у регіонах з боку місцевих партій став важливим фактором на виборах. При цьому ключовий опонент БДП, “Індійський національний конгрес”, був слабкий. Частина сім’ї Рахула Ганді, центральної фігури і лідера ІНК, очолює Конгрес, і ця спадковість роз’їдає партію зсередини. Партія погано представлена “на землі”, і одного прізвища “Ганді” вже недостатньо, щоб перемогти. Хоча спроби перебудуватися партія зробила. Однією з “фішок” ІНК на виборах стала так звана Бхарат Джодо Ятра – масова хода, під час якої провідні політики найбільшої опозиційної партії на чолі з Рахулом Ганді пройшли маршем усією Індією, у супроводі тисячі людей, де безпосередньо спілкувалися з виборцями та людьми різного походження з усіх куточків. Цей вид “прямої демократії” урізноманітнив виборчу кампанію і зробив свій внесок у гідний результат опозиції.
У смисловому плані опозиція зосередилася на критиці керівної партії, звинувачуючи її в підриві світського устрою держави, авторитаризмі, утиску прав національних меншин, високому рівні безробіття в країні, злитті з великим капіталом. Передвиборчі обіцянки альянсу INDIA включали проведення загальнонаціонального соціально-економічного та кастового опитування, підвищення квот для зареєстрованих каст, племен та інших відсталих класів, повернення Джамму і Кашміру статусу штату, гарантії мінімальних підтримувальних цін на закупівлі сільгосппродукції у фермерів, скасування неоднозначної реформи рекрутингу в ЗС країни (коли на довгостроковий контракт відбирають лише чверть тих, хто відслужив за короткостроковим чотирирічним договором). Одним словом, блок намагався забезпечити підтримку найбідніших верств населення, тобто електорату Нарендри Моді, який традиційно виступає як лідер простого народу, людина з низів, найбідніших каст. Загалом опозиційний альянс I.N.D.I.A зумів спростувати прогнози, які обіцяли йому чергове приниження.
Третій термін
Коли в Європі був вирішальний день голосування на виборах до Європарламенту, в Індії Нарендра Моді був приведений до присяги як прем’єр-міністр, який відкрив нову, коаліційну еру свого правління. Однак, щоб стати втретє прем’єр-міністром Моді раптово стає зобов’язаним партнерам по коаліції – низці регіональних партій з дуже різними ідеологіями. Раніше партнери БДП по альянсу грали другорядні ролі. Тепер же ситуація, згідно з політичною логікою, має змінитися і уряду треба буде прислухатися до голосу своїх колег. Так партія “Джаната Дал” з Біхара цілком резонно вимагатиме від Моді в обмін на свої 12 місць у коаліції зосередити увагу на розвитку найбіднішого штату Індії. І Нарендра Моді буде змушений вести переговори про компроміси, чого він досі не робив. І такий результат може бути виграшним для країни.
Ширший регіональний розвиток, боротьба з безробіттям, більш справедливий розподіл і увага до бідніших регіонів – правильна політика, яка сподобається виборцям. Тому сьогодні головна увага прикута до того, як Моді керуватиме країною після десятиліть політичного лідерства, де йому жодного разу не доводилося брати участь у політиці консенсусу. Після виборів Моді, до речі, багато говорив про консенсус і про те, що Кабінет міністрів має бути “народом, а не Моді”. Однак усі очікування консенсусу “розсипалися” після перших призначень в уряд. Моді і БДП відмовилися поступитися будь-якими важливими місцями колегам по коаліції. Усі вони, як і раніше, належать найближчим сподвижникам прем’єр-міністра, включно з Амітом Шахом на посаді міністра внутрішніх справ, тоді як коаліційні партії отримали міністерства важкої та харчової промисловості.
Вперше в історії Індії не лише в Кабінеті міністрів Моді, а й на рівні штатів не буде, жодного мусульманина. Тож перші кадрові кроки Моді свідчать про те, що навряд чи він змінить свій авторитарний підхід щодо управління країною, і замість коаліційного консенсусу Індія можемо отримати посилення репресивних заходів проти незгодних. Хоча можливо, що, як і будь-який автократ, Моді не розуміє, що ці вибори змінили Індію. І правити як раніше – не вийде. Культурна та соціальна програма БДП, орієнтована на індуїстів, може обов’язково зіткнеться з позицією партнерів по коаліції та опозиції, яка проводила кампанію під гаслом збереження світської конституції Індії. Лідер партії Телугу Десам, одного з партнерів БДП по альянсу, вже заявив, що рішення з найбільш спірних питань “не ухвалюватимуться в односторонньому порядку. До таких відносять бажання БДП запровадити єдиний Цивільний кодекс, замість різних культурних звичаїв і законів, яких дотримуються різні релігійні групи по всій Індії.
Існують побоювання, що правову однаковість використовуватимуть як інструмент маргіналізації меншин. Ще один опір опозиції та партнерів по коаліції може викликати законопроєкт про Національний реєстр громадян, де людям доведеться підтвердити своє громадянство за допомогою документів. Опоненти проекту кажуть, що він покликаний представити індійських мусульман, як нелегальних мігрантів. Ще один проєкт Моді, який напевно зіткнеться зі спротивом регіональних партій у його альянсі – “Одна нація, одні вибори”. Його суть у тому, щоб усі вибори у 28 штатах мали відбуватися одночасно, а не в шаховому порядку, як вони є зараз. Багато хто сприйняв це як чергову спробу БДП нав’язати однаковість різним штатам Індії. Тож залишається невідомим, як коаліційна домовленість вплине на здатність Моді реалізовувати свою урядову програму третього терміну.
Однак у Моді є ще один козир у рукаві – підтримка США, які буквально “душать” його у своїх обіймах. Чому? Відповідь проста. Індія виступає в регіоні противагою Китаю. В умовах демографічної кризи та економічного спаду в Китаї Індія продовжує зростати порівняно зі своїм північним сусідом. Однак, незважаючи на всі почесті, які Вашингтон надає Моді, – він став першим індійським лідером, який двічі звернувся до Конгресу, є побоювання, що, набравши економічної та політичної ваги, в Індії можуть з’явитися власні амбіції стати великою державою. А це може стати для США серйознішим викликом, ніж Китай. У Вашингтоні майже впевнені, що урок, отриманий Моді на виборах, піде йому на користь і спонукає його на реформи, які зроблять Індію більш стабільною і демократичною. В іншому разі альтернатива у вигляді посилення авторитарності та націоналізму Моді гарантовано приведуть Індію до іншого табору, ідеологічно відмінного від США.
ПАР: глибоке розчарування Рамафоси
29 травня в Південно-Африканській Республіці відбулися сьомі в новітній історії парламентські вибори. Національна асамблея – головний законодавчий орган країни. Першу половину з 400 депутатів Національної асамблеї обирають за партійними списками, другу – за виборчими округами, що збігаються з дев’ятьма провінціями країни. За “провінційною квотою” до парламенту зможуть пройти не тільки партійці, а й незалежні кандидати. Окремих президентських виборів у країні немає: за президента голосує парламент, тож нинішньому очільнику ПАР Сирілу Рамафосі, щоб залишитися на другий термін, як повітря була потрібна беззастережна перемога його партії – “Африканський національний конгрес”. Однак на Рамафосу чекало глибоке розчарування. За підсумками виборів у Південній Африці, як в Індії, порвалася довга нитка однопартійного правління. Правлячий з 1994 року “Африканський національний конгрес” (АНК) отримав 40,2% голосів і вперше за 30 років перебування при владі втратив абсолютну більшість у парламенті. Щоправда, як стверджують експерти, АНК на десятки років запізнився зі своєю поразкою на виборах і тепер йому доведеться перестати жити за рахунок колишньої слави боротьби з апартеїдом і визнати свої невдачі в реальному часі.
Порівняно з результатами останнього голосування 2019 року партія втратила одразу 17 відсоткових пунктів підтримки – утричі більше, ніж вона в середньому втрачала протягом кампаній 2009-2019 років. Причиною втрати довіри виборців багато експертів називають накопичені проблеми в економіці та соціальній сфері. Це високий – 33% – рівень безробіття, майнової нерівності, злочинності та корупції, деградація енергосистеми, соціальних і комунально-побутових служб. Демократичний державний устрій, свобода пересування і самовираження – те небагато, що залишилося південноафриканцям у спадок від їхнього першого темношкірого лідера, легендарного Нельсона Мандели, колишнього керівника АНК, який поклав кінець апартеїду та пішов у відставку після першого і єдиного президентського терміну.
Загальновідомо, що в АНК досить стабільний електорат, який скоріше за все вважатиме за краще взагалі не з’явитися до урн, ніж проголосувати за іншу партію, якщо, звісно, це не партія, що відкололася від самої АНК. Явка у 2024 році дійсно знизилася до 59% проти 66% у 2019 році, але однією неявкою виборців такий електоральний провал пояснити не можна. Головні загрози для АНК, як і раніше, виходили від неї самої: саме внутрішньопартійні розколи провокують наймасовіший відтік виборців.
Не дивно, що вирішального удару по позиціях партії влади завдав 82-річний експрезидент ПАР Джейкоб Зума, 2021 року засуджений до 15 місяців в’язниці за неявку до суду на слухання у справі про корупцію в роки перебування при владі. У ПАР його ще називають Распутіним південноафриканської політики. Наприкінці 2023 року він створив власну партію “Умконто ве сізве” (у перекладі з мови зулу: “Спис нації”; таку назву носило бойове крило АНК у період боротьби з апартеїдом). Рейтинги нової партії почали швидко зростати. Ідеологія Зуми і ключові тези його програми давно відомі й не нові: боротьба з “згубним впливом Заходу”, зокрема зі США, боротьба з одностатевими шлюбами, перерозподіл активів, соціалізм для суспільства і надспоживання для себе і своїх найближчих прихильників, опора на зулусів – найбільший етнос сходу країни. Оскільки політик, як і раніше, популярний серед певних груп виборців, особливо в рідній для нього провінції Квазулу-Натал, остудити запал його прихильників не допомогло навіть те, що 20 травня Конституційний суд заборонив Джейкобу Зумі балотуватися на виборах через непогашену судимість. У підсумку його партія з розгромним рахунком (45,9% проти 17,6% в АНК) виграла вибори у Квазулу-Наталі та в результаті вийшла на третє місце в загальнонаціональному голосуванні з 14,6% підтримкою виборців. Такий результат став повною несподіванкою для АНК.
Четверте місце з результатом близько 10% підтримки виборців посіла ультраліва партія “Борців за економічну свободу” (EFF), яку очолює 43-річний Джуліус Малема. Про вирішення ключових проблем він традиційно висловився з більшовицькою прямотою, запропонувавши просто побудувати нові електростанції, щоб позбутися перебоїв з електрикою, а також націоналізувати підприємства і заборонити звільнення, щоб вирішити проблеми безробіття. Раніше він неодноразово висловлювався за конфіскацію землі у білих південноафриканців. Утім, реалізувати свою програму колишній лідер молодіжного крила АНК, двічі засуджений за розпалювання ненависті, може, тільки об’єднавши зусилля зі своїм колишнім начальником і нинішнім опонентом Джейкобом Зумою, а також із чинним президентом.
Не допустити можливого союзу АНК зі своєю “молодіжною лігою у вигнанні” – партією “Борців за економічну свободу” (БЕС), а також із партією “Умконто ве сізве” Зуми, який ЗМІ вже прозвали “коаліцією Судного дня”, заприсягнув своїм виборцям лідер партії “Демократичний альянс” (ДА) Джон Стінхейзен. Така коаліція на чолі країни, на думку керівництва ДА, прокладає для ПАР прямий шлях до того, щоб стати “другим Зімбабве” – країною, яка фактично вигнала білих і знищила власну економіку. “Сьогодні наша країна страждає від нестерпного тягаря безробіття, злочинності та бідності. Але ці лиха не були неминучими. Вони були навмисно створені людьми. Якщо ми сидітимемо склавши руки і дозволимо створити коаліцію між АНК, EFF і MK, наше завтра буде набагато, набагато гіршим, ніж учора. Власність буде експропрійована без компенсації, корупція поглине нас, а економіка завалиться”, – застерігав Стінхейзен під час передвиборчої кампанії. Тож, попри значні суперечності з АНК, у Демократичному альянсі не відкидали можливість стати молодшим партнером АНК. Така коаліція потенційно змогла б залучити й Партію свободи Інката – правоконсервативну партію зулуської аристократії, що перебуває у передкоаліційній угоді з ДА, а останніми роками зближувалася з АНК.
За підсумками виборів праволіберальний “Демократичний альянс” (ДА), фінішував другим із 21,8% голосів. Протягом багатьох років ДА посідає становище офіційної опозиції в парламенті. Партія, що представляє інтереси білої меншості та великого приватного бізнесу. “Демократичний альянс” – це класична ліберальна партія, яка виступає за верховенство закону і ринкову економіку і показує непогані практичні результати. Наприклад, Західно-Капська провінція, де більшість керівних посад за підсумками минулих виборів дісталася “Альянсу”, – одна з найбагатших і найбільш розвинених у країні. Передчуваючи майбутні коаліційні торги, лідер партії Джон Стінхейзен заявив, що Південна Африка тепер рухається в “коаліційну країну”.
Ера нової надії
Вважаючи, що АНК правитиме вічно, результати виборів шокували керівництво Африканського національного конгресу. Ніколи раніше АНК не доводилося брати участь у спільному управлінні. Конституція Південної Африки свідчить, що новий парламент має зібратися і проголосувати за президента протягом 14 днів після оголошення результатів виборів.
Коаліційні уряди – річ для ПАР незвична, політикам банально бракує досвіду компромісів і досягнення стійких угод, а законодавство, яке регулювало б діяльність таких урядів, просто ще не вироблено. Тому президент ПАР Сиріл Рамафоса згадав історичне минуле. Він запропонував створити уряд національної єдності, посилаючись на період 1994-1996 років, коли АНК, колишній визвольний рух, керував країною разом із партнерами, включно з Національною партією, що керувала Південною Африкою під час апартеїду, і зулуською Партією свободи Інката.
З огляду на часовий дедлайн почалися інтенсивні переговори з потенційними партнерами по коаліції. Спочатку АНК провів переговори з вкрай лівою партією “Борці за економістську свободу” (EFF). Ця сила також постраждала від сходження партії Зуми, тож пом’якшила конфронтаційну риторику та відмовилася від своєї головної вимоги – відставки президента Рамафоси. Крім того, АНК і БЕС мають досвід коаліційної співпраці в столичній провінції Гаутенг. Проте відомо, що напередодні виборів як умову коаліційної угоди партія зажадала портфель міністра фінансів. Цей пост партія пророкує своєму заступнику голови – скандальному політику Флойду Шивамбу. Для АНК такий варіант неприйнятний: здача такого важливого портфеля представнику БЕС, яка виступає за націоналізацію банків і шахт, відлякає великий бізнес. В умовах економічної стагнації та гострої енергетичної кризи це рішення виглядає самогубним. Тому, щоб зберегти обличчя лідер EFF Юліус Малема заявив, що не приєднається до уряду з “неоколоніальною” DA, яку він назвав “нашим ворогом”. Союз АНК з партією Зуми був ще одним можливим варіантом коаліційного майбутнього ПАР. Однак для АНК він виглядав, як катастрофічний, оскільки означав якщо не фактичне повернення до влади експрезидента Джейкоба Зуми, то гарантію його перебування на волі та “перепустку” в уряд для правопопулістських елементів. Утім, партія Зуми висунула непомірно високі вимоги для участі в коаліції з АНК, а саме відставку пана Рамафоси.
Залишався третій шлях – коаліція з “Демократичним альянсом” (DA). Для багатьох політиків у національних і регіональних органах АНК такий варіант був теж неприйнятний. Співпраця з DA, що представляє, на їхню думку, інтереси “білого монополістичного капіталу”, виглядає мало не зрадою ідеалів боротьби з апартеїдом, за інтереси чорної більшості. Особливо сильно АНК ризикує у Східному Кейпі, де позиції партії традиційно сильні (поточного року партія набрала в цій провінції 62,5% голосів – другий результат після Лімпопо з 74,2%). Провінційне керівництво АНК у цій провінції налаштоване різко проти альянсу з ДА.
Президентство, що стояло на кону, замасковане під центристські уподобання Рамафоси, зрештою перемогло більш ліві фракції АНК, які хотіли укласти угоду з партіями, що відкололися. У підсумку АНК оголосив про формування коаліції більшості з “Демократичним альянсом” і ще двома дрібними партіями – націоналістичною партією зулусів – Партія свободи Інката (IFP) і Патріотичним альянсом (PA), який хоче повернути смертну кару і депортувати нелегальних мігрантів. Включення обох партій, який набрали відповідно 3,8% і 2%, експерти порахували, як спосіб каналізувати критику за співпрацю АНК з партією білих DA. Ринки позитивно відреагували на створення такої коаліції, її підтримав великий бізнес і міжнародні інвестори.
Попри неврегульованість із коаліційною угодою Сиріл Рамафоса на засіданні Національної асамблеї Південно-Африканської республіки був вдруге обраний президентом країни. За його кандидатуру проголосували 283 депутати, 44 були проти. “Я оголошую високоповажного Сіріла Рамафосу належним чином обраним президентом”, – сказав головний суддя ПАР Раймонд Зондо на засіданні нового складу Національної асамблеї.
Тепер перед Рамофосою постає питання призначення уряду. Коаліційна угода вимагає враховувати частку партій членів-парламенту. Наразі коаліція складається з шести членів і має 273 місця, при цьому в неї 159 місць, а в DA – 87. Як зазначає The Guardian, переговори щодо позицій уряду скоро буде завершено, повідомив представник Рамафоси національній телекомпанії SABC. “Президент не хоче, щоб країна пережила тривалий період невизначеності”, – сказав він. І тепер новий, а десь старий, але вже коаліційний уряд буде розгрібати “спадщину” однопартійного правління АНК, що являє собою довгий список проблем: від необхідності створення робочих місць до боротьби з насильницькими злочинами і забезпечення того, щоб вимкнення електроенергії, які останніми роками тривали до 12 годин на день, не поновилися.
Загалом же аналітики без особливого оптимізму дивляться на коаліційне майбутнє ПАР у поточному електоральному циклі (2024-2029). З 2016 року всі коаліційні уряди у великих муніципалітетах (Тсване, Йоганнесбург, Нельсон-Мандела-Бей) виявилися провальними. Одна з причин – несумісність ідейних позицій.
І все ж таки є надія, що кінець однопартійного правління АНК і настання в ПАР ери коаліційної політики, незважаючи на період важких компромісів у політиці та кадрових рішеннях, матиме більш позитивні наслідки для бізнесу і громадян. Коаліційний уряд дасть можливість партіям формувати до цього відсутню систему стримувань і противаг, а також дасть змогу вдихнути в уряд “свіжу кадрову кров”, яка наповнить його новими ідеями для розробки ефективної політики з усіх ключових питань. І важко уявити, що те, що чекає на Південну Африку попереду, буде гірше, ніж причини цього політичного перезавантаження.
