Росія за тиждень (10.06-16.06)

1. Телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Бразилії Луїсом Інасіо Лулою да Сілвою

У понеділок, 10 червня, Володимир Путін провів телефонну розмову з Президентом Бразилії Луїсом Інасіо Лулою да Сілвою. Згідно з офіційним прес-релізом, розмова відбулася з ініціативи російської сторони. Під час спілкування сторони висловили зацікавленість у подальшому поглибленні стратегічного партнерства Росії та Бразилії, яке успішно розвивається, за всіма основними напрямами, а також домовилися продовжити тісну взаємодію двох країн з урахуванням головування в поточному році Росії в БРІКС і Бразилії в “Групі двадцяти”.

Водночас сторони приділили окрему увагу ситуації навколо України. Зазначається, що російський президент виклав принципові підходи російської сторони у зв’язку з проведенням “Саміту миру”, який відбувся у Швейцарії 15-16 червня. Також наголошується, що президент Бразилії позначив прагнення зробити внесок у пошук варіантів мирного врегулювання російсько-української війни, що відображено у відомій спільній ініціативі Бразилії та Китаю.

Підсумки/прогнози:

Для Росії надзвичайно важливими є відносини з Бразилією як з ключовим гравцем у БРІКС: позиція Бразилії дає змогу істотно впливати на ситуацію в Латинській Америці загалом. Луїс Ігнасіо Лула да Сілва як досвідчений політик вміє розставляти пріоритети: він не проросійський діяч, але чинник Росії та Китаю потрібен йому для активного протистояння тиску з боку США і транснаціональних корпорацій, які традиційно мають сильний вплив на ситуацію в регіоні. Для Путіна було важливо отримати від Лули да Сілва його принципову позицію щодо “Саміту миру” у Швейцарії, і в цьому плані позиція президента Бразилії повністю задовольнила амбіції російського лідера. Схоже, Бразилія чітко визначилася зі своїм геополітичним позиціонуванням, вписавшись у концепцію “Глобального Півдня” і не схиляючись до компромісів, запропонованих Сполученими Штатами.

2. Зустріч Володимира Путіна з міністром закордонних справ Туркійє Хаканом Фіданом

У вівторок, 11 червня, у Кремлі відбулася зустріч Володимира Путіна з міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом, який прибув до Москви з робочим візитом. Перед цим Фідан відвідав Нижній Новгород, де провів зустріч із міністрами закордонних справ країн-членів БРІКС, приурочену до організації майбутнього саміту БРІКС. 

Під час відкритої частини спілкування сторони обговорили двосторонні відносини між Туркією та Росією. Однак джерела Ascolta зазначають, що однією з важливих тем зустрічі стало питання участі Фідана в “Саміті миру” як представника від Туркійє. 

Ключові тези:

• Путін: “Ми із задоволенням відзначаємо розвиток відносин із Турецькою Республікою. Все це відбувається, звичайно, під керівництвом і за прямої підтримки нашого друга, Президента Турецької Республіки. За минулий рік у нас хороший був ріст, а на початку цього року у нас відбулося деяке зниження рівня товарообігу, але ми відносимо це насамперед на рахунок коригування цін на основні наші товари експорту та імпорту. Сподіваюся, що нам вдасться цю ситуацію виправити найближчим часом і все буде розвиватися так само, як і минулого року. А минулого року був абсолютний рекорд товарообігу між нашими країнами”.

• Путін: “Президент Ердоган відіграв значну роль і в укладанні так званої зернової угоди. Не наша вина в тому, що її, на жаль, не було продовжено. Але знаю також про ініціативу Президента Ердогана щодо ситуації в Чорному морі. Ви знаєте, ми це підтримали. Але, на жаль, в останній момент українська сторона також відхилила цю пропозицію. Проте ми уважно і з великою повагою розглядаємо всі ініціативи Турецької Республіки на цьому треку і будемо залишатися з вами в контакті”.

• Путін: “Ми зіграли разом дуже значущу роль у врегулюванні сирійської кризи, і, гадаю, було б правильно продовжувати “астанинський формат”, боротися з тероризмом, робити все, що від нас залежить, для того, щоб ситуація входила в нормальне русло і на цьому найважливішому для нас напрямку”.

• Фідан: “Ви у своїй вступній промові відзначили посередницьку роль нашої країни в українській кризі, щодо сирійської проблематики. Ви зазначили, що обидва лідери роблять усе можливе для стабілізації ситуації в регіоні. У Москві я провів низку зустрічей, під час яких ми також дотримувалися цієї політики”.

Підсумки/прогнози:

Зустріч Путіна (а трохи раніше – Сергія Шойгу) з Хаканом Фіданом – дуже важливий момент у відносинах між Росією і Туркією. Фідан – важлива політична фігура в сучасній турецькій політиці, друга за значимістю після Ердогана. Протягом тривалого часу Фідан очолював спецслужби Туркійє, а з квітня минулого року – зовнішньополітичне відомство. У нього сформувалися особливі відносини як із Заходом (особливо з Великою Британією), так і з країнами Близького Сходу і Центральної Азії (Азербайджан, Саудівська Аравія, Іран). Останнім часом відносини між Москвою і Анкарою помітно охололи, що вилилося у скасування (або перенесення) візиту Путіна до Туркії. Цьому послужила не в останню чергу активність Анкари на Південному Кавказі і в Сирії. Але цілком можливо, що Фідан прибув до Росії для вирішення питання нормалізації відносин. Тим паче, що за кілька днів Фідан був присутній у Швейцарії на “Саміті миру” і виступив із промовою, в якій закликав сторони до пошуку компромісу. 

Ердоган і Фідан намагаються запропонувати Туркію як переговорний майданчик для вирішення конфлікту між Україною і Росією. І водночас намагаються грати як з однією, так і з іншою стороною, постачаючи Україні військову техніку, а Росії – товари, насамперед продукти аграрного сектора. Також для Росії дуже важливо розуміти позицію Туркійє в ситуації, коли США та ЄС запускають новий санкційний процес, який вимагатиме від Анкари або припинити економічні відносини з Росією, або ж перейти в розрахунках на бездоларову основу. 

3. Нарада з Міністром оборони, начальником Генштабу і командувачами військ військових округів

У вівторок, 11 червня, Володимир Путін провів нараду з міністром оборони Андрієм Бєлоусовим, начальником Генерального штабу Збройних Сил – першим заступником міністра оборони Валерієм Герасимовим і командувачами військ військових округів. Примітно, що в офіційному прес-релізі зазначається, що сама нарада відбулася “пізно ввечері”. Водночас будь-яких подробиць за підсумками наради не наводиться. 

У самому прес-релізі згадується лише про те, що учасники наради доповіли російському президенту про перебіг так званої “СВО”, а також про плани щодо продовження військових дій, після чого президент заслухав учасників заходу окремо.

Підсумки/прогнози:

Інтерес Путіна до ситуації в зоні бойових дій зрозумілий: для нього успіх або неуспіх російських військ є фактором ослаблення або посилення переговорних позицій під час майбутнього обговорення умов завершення війни. У цій ситуації важливим є те, що Росія готується до можливого контрнаступу ЗСУ, і Путіну необхідно зрозуміти ступені готовності тих чи інших ділянок фронту і можливості для відбиття дій українського командування. Також для нього важливо зрозуміти можливі дії ЗСУ в умовах надходження нової техніки та мобілізації людського ресурсу. Не випадково, за останніми даними, Путін посилив присутність російських військ на українському напрямку на 250 – 300 тисяч осіб, а також змусив працювати оборонну сферу на межі можливостей. 

4. Телефонна розмова Володимира Путіна з президентом Білорусі Олександром Лукашенком

У середу, 12 червня, Володимир Путін провів телефонну розмову з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Згідно з офіційними заявами сторін, основним приводом для розмови стало привітання для всіх росіян із державним святом – Днем Росії, яке відзначається цього дня. Також наголошується, що під час розмови сторони обговорили актуальні питання подальшого розвитку російсько-білоруських відносин, стратегічного партнерства і союзництва з урахуванням домовленостей, досягнутих за підсумками переговорів на вищому рівні в Мінську 24 травня. 

Підсумки/прогнози:

Дзвінок Олександра Лукашенка мав абсолютно ритуальний характер і був спрямований на те, щоб показати дружні стосунки між Мінськом і Москвою, а також виявити шану своєму російському колезі і російському народу. Очевидно, що жодних нових ініціатив або принципових домовленостей під час короткого дзвінка-привітання не було – усіх домовленостей уже було досягнуто 24 травня і тепер очікується продовження процесу наприкінці червня. 

5. Телефонна розмова Володимира Путіна з виконувачем обов’язків Глави виконавчої влади Ісламської Республіки Іран Мохаммадом Мохбером

У четвер, 13 червня, Володимир Путін провів телефонну розмову з виконувачем обов’язків Глави виконавчої влади Ірану Мохаммадом Мохбером. Зазначається, що розмова відбулася з ініціативи іранської сторони. Згідно з офіційним пресрелізом, сторони висловили обопільну зацікавленість у подальшому розвитку російсько-іранського співробітництва, включно з реалізацією перспективних спільних проєктів у сферах енергетики та транспорту.

Також під час розмови обговорювалися окремі питання взаємодії на міжнародній арені, в тому числі у зв’язку з російським головуванням в об’єднанні БРІКС, повноправним членом якого Іран став з 1 січня 2024 року.

Підсумки/прогнози:

Для Путіна важливо тримати руку на пульсі політичних процесів, що відбуваються в Ірані у зв’язку із загибеллю президента країни та оголошеними новими президентськими виборами. Росія вкрай зацікавлена в тому, щоб Іран продовжив ту політику, яка сформувалася за покійного президента Раїсі. Саме тому телефонні дзвінки між Москвою і Тегераном, а також участь російських емісарів під виглядом політтехнологів в іранських виборах стали буденним явищем. Тим паче, що в Ірану і Росії є чимало спільних планів щодо регіону Центральної Азії, Каспію і Близького Сходу, а іранський досвід життя в умовах санкцій з боку Заходу вкрай важливий для Росії в нинішніх умовах. 

6. Зустріч Володимира Путіна з керівництвом МЗС Росії

У п’ятницю, 14 червня, Володимир Путін провів зустріч із керівництвом Міністерства закордонних справ Росії. Під час зустрічі обговорювалися актуальні геополітичні позиції Росії, основна частина яких зафіксована в Концепції зовнішньої політики РФ. Водночас найбільш обговорюваною новиною за підсумками зустрічі стало оголошення російським президентом нових умов для припинення бойових дій на території України. 

Ключові тези:

• Путін: “У такому широкому складі ми з вами зустрічалися наприкінці 2021 року, у листопаді. За цей час відбулося багато поворотних, без перебільшення доленосних подій і в країні, і у світі. Тому вважаю важливим дати оцінку поточній обстановці в глобальних і регіональних справах, а також поставити й відповідні завдання перед зовнішньополітичним відомством. Всі вони підпорядковані головній меті: створенню умов для сталого розвитку країни, забезпеченню її безпеки і підвищенню добробуту російських сімей”.

• Путін: “Повторю: світ стрімко змінюється. Як раніше вже не буде ні в глобальній політиці, ні в економіці, ні в технологічній конкуренції. Дедалі більше держав прагнуть до зміцнення суверенітету, самодостатності, національної та культурної ідентичності. На авансцену виходять країни глобального Півдня, Сходу, зростає роль Африки та Латинської Америки. Ми завжди, ще з радянських часів, говорили про важливість цих регіонів світу, але сьогодні динаміка зовсім інша, і це стає помітно. Помітно прискорилися і темпи трансформації в Євразії, де активно реалізується ціла низка масштабних інтеграційних проєктів”.

• Путін: “Такий образ майбутнього співзвучний устремлінням абсолютної більшості країн світу. Ми бачимо це, зокрема, зі зростаючого інтересу до роботи такого універсального об’єднання, як БРІКС, заснованого на особливій культурі довірчого діалогу, суверенній рівності учасників та повазі один до одного. У рамках російського головування цього року сприятимемо плавному включенню нових учасників БРІКС у робочі структури об’єднання”.

• Путін: “Західні держави на чолі зі США визнали, що вони перемогли в “холодній війні” і мають право самостійно визначати, як слід облаштувати світ. Практичним вираженням такого світогляду став проєкт необмеженого в просторі та в часі розширення Північноатлантичного блоку, хоча були, звісно, й інші ідеї, як забезпечити безпеку в Європі”.

• Путін: “На наші справедливі запитання відповідали відмовками в тому дусі, що нападати на Росію ніхто не збирається, а розширення НАТО не спрямоване проти Росії. Про обіцянки, які давали Радянському Союзу, а потім і Росії наприкінці 80-х і на початку 90-х років щодо невключення в блок нових учасників, спокійно забули. А якщо і згадували, то з усмішкою посилалися на те, що ці запевнення були усними, а тому незобов’язуючими. Ми незмінно і в 90-ті роки, і пізніше вказували на помилковість курсу, обраного елітами Заходу, не просто критикували і попереджали, а пропонували варіанти, конструктивні рішення, наголошували на важливості вироблення механізму європейської та світової безпеки, який влаштовував би всіх – я хочу на цьому наголосити, саме всіх – механізму, що влаштовував усіх – я хочу це підкреслити, саме всіх. Просте перерахування ініціатив, які Росія висувала за ці роки, займе не один абзац”.

• Путін: “Але всі наші спроби – причому багаторазові спроби, всіх і не перерахуєш, – напоумити співрозмовників, пояснення, умовляння, попередження, прохання з нашого боку не знаходили взагалі жодної відповіді. Західні країни, будучи впевненими не тільки навіть у власній правоті, скільки у своїй силі, здатності нав’язати решті світу все що завгодно, просто ігнорували інші думки. У кращому разі припускали обговорити другорядні питання, які, по суті, мало що вирішували, або теми, які були вигідні виключно Заходу”.

• Путін: “Йдеться про те, щоб у доступній для огляду перспективі сформулювати на Євразійському континенті контур рівної і неподільної безпеки, взаємовигідного, рівноправного співробітництва та розвитку. Що для цього треба зробити і на яких принципах? Перше – треба налагодити діалог з усіма потенційними учасниками такої майбутньої системи безпеки. І для початку прошу опрацювати необхідні питання з державами, відкритими до конструктивної взаємодії з Росією”.

• Путін: “Друге – важливо виходити з того, що майбутня архітектура безпеки відкрита для всіх євразійських країн, які побажають узяти участь у її створенні. “Для всіх” означає, що і європейських, і натовських країн, безумовно, теж. Ми живемо на одному континенті, що б не відбувалося, не можна географію поміняти, нам так чи інакше доведеться співіснувати і працювати разом”.

• Путін: “Часом складається враження, що правлячі європейські політики і представники євробюрократії більше бояться впасти в немилість Вашингтона, ніж втратити довіру власного народу, власних громадян. Нещодавні вибори до Європарламенту це теж показують. Європейські політики проковтують і приниження, і хамство, і скандали зі стеженням за європейськими лідерами, а США їх просто використовують у своїх інтересах: то примушують купувати свій дорогий газ – до речі кажучи, утричі-чотири рази в Європі газ дорожчий, ніж у США, – то, як тепер, наприклад, вимагають від європейських країн нарощувати постачання озброєння Україні. До речі, вимоги постійні то там, то тут. І санкції проти них вводять, проти економічних операторів у Європі. Вводять за милу душу, без жодного сорому”.

• Путін: “Третє – для просування ідеї системи євразійської безпеки потрібно значно активізувати діалоговий процес між багатосторонніми організаціями, які вже працюють у Євразії. Йдеться насамперед про Союзну державу, Організацію Договору про колективну безпеку, Євразійський економічний союз, Співдружність Незалежних Держав, Шанхайську організацію співробітництва”.

• Путін: “Четверте – вважаємо, що настав час почати широке обговорення нової системи двосторонніх і багатосторонніх гарантій колективної безпеки в Євразії. При цьому в перспективі треба вести справу до поступового згортання військової присутності зовнішніх держав у Євразійському регіоні”.

• Путін: “П’яте – важливою частиною євразійської системи безпеки і розвитку, безумовно, мають стати питання економіки, соціального благополуччя, інтеграції та взаємовигідного співробітництва, розв’язання таких спільних проблем, як подолання бідності, нерівності, клімат, екологія, вироблення механізмів реагування на загрозу пандемії та криз у глобальній економіці – все важливо”.

• Путін: “Сенс наших пропозицій – сформувати таку систему, в рамках якої всі держави були б упевнені у власній безпеці. Тоді ми, до речі, зможемо по-іншому, дійсно конструктивно підійти до вирішення численних конфліктів, які існують сьогодні. Проблеми дефіциту безпеки і взаємної довіри стосуються не тільки Євразійського континенту, зростаюче напруження спостерігається скрізь. А те, наскільки світ взаємопов’язаний і взаємозалежний, ми бачимо постійно, і трагічний для всіх нас приклад – це українська криза, наслідки якої відгукуються по всій планеті”.

• Путін: “Ще раз хочу наголосити: Росія не розпочинала війни, це “київський режим”, повторю, після того, як жителі частини України відповідно до міжнародного права оголосили про свою незалежність, розпочав бойові дії і продовжує їх. Це і є агресія, якщо ми не визнаємо права цих народів, які проживали на цих територіях, оголосити про свою незалежність. А як же? А що тоді це? Це агресія. І ті, хто всі минулі роки допомагав військовій машині київського режиму, – це пособники агресора”.

• Путін: “Наші з’єднання дійсно стояли біля Києва, і у військових відомств, у силового блоку були різні пропозиції щодо варіантів наших можливих подальших дій, але жодного політичного рішення про штурм тримільйонного міста, хто б чого не казав і не домислював, не було”.

• Путін: “Як не дивно, в результаті дійсно вдалося вийти на домовленості, які в принципі влаштовували і Москву, і Київ. Ці домовленості були покладені на папір і парафовані в Стамбулі главою української переговорної делегації. Отже, київську владу влаштовувало таке вирішення питання. Документ називався “Договір про постійний нейтралітет і гарантії безпеки України”. Він мав компромісний характер, але його ключові пункти йшли в руслі наших принципових вимог, вирішували завдання, які були заявлені як основні, навіть при початку спеціальної військової операції. Зокрема, як це не здасться дивним, звертаю увагу, щодо демілітаризації та денацифікації України. І тут нам також вдалося знайти складні розв’язки. Вони складні, але їх було знайдено. А саме: малося на увазі, що буде ухвалено український закон про заборону нацистської ідеології, будь-яких її проявів. Там усе написано”.

• Путін: “29 березня 2022 року ми відвели свої війська від Києва, оскільки нас запевняли в тому, що потрібно створити необхідні умови для завершення політичного переговорного процесу, для завершення цього процесу. І що не можна одній зі сторін підписувати такі угоди, як казали наші західні колеги, з пістолетом біля скроні. Добре, погодилися і на це”.

• Путін: “Уже зараз можна очікувати, що все зведеться до загальних розмов демагогічного характеру і нового набору звинувачень на адресу Росії. Витівка легко читається: будь-якими засобами підтягнути якомога більшу кількість держав і за підсумками представити справу так, нібито західні рецепти і правила розділяються всім міжнародним співтовариством, а значить, і наша країна повинна їх беззастережно прийняти. Нас на зустріч до Швейцарії, як ви знаєте, природно, не запросили. Адже по суті це не переговори, а прагнення групи країн і далі продавлювати свою лінію, розв’язувати питання, які прямо зачіпають наші інтереси і безпеку, на свій розсуд”.

• Путін: “Будь ласка, ми готові. Наші умови для початку такої розмови прості і зводяться до такого. Українські війська мають бути повністю виведені з Донецької, Луганської народних республік, Херсонської та Запорізької областей. Причому, звертаю увагу, саме з усієї території цих регіонів у межах їхніх адміністративних кордонів, які існували на момент їхнього входження в Україну. Щойно в Києві заявлять про те, що готові до такого рішення, і почнуть реальне виведення військ із цих регіонів, а також офіційно повідомлять про відмову від планів вступу в НАТО, з нашого боку негайно, буквально тієї самої хвилини надійде наказ припинити вогонь і почати переговори. Повторю: ми це зробимо негайно. Природно, одночасно гарантуємо безперешкодне і безпечне відведення українських частин і з’єднань”.

• Путін: “Ми, звичайно ж, хотіли б розраховувати, що таке рішення і про виведення військ, і про позаблоковий статус, і про початок діалогу з Росією, від якого залежить майбутнє існування України, у Києві ухвалюватимуть самостійно, виходячи з реалій, що склалися, і керуючись справжніми національними інтересами українського народу, а не за західною вказівкою, хоча з цього приводу існують, звичайно, великі сумніви”.

• Путін: “Вважаю, що Росія пропонує варіант, який дасть змогу реально завершити війну в Україні, тобто ми закликаємо до того, щоб перегорнути трагічну сторінку історії та нехай важко, поступово, крок за кроком, але почати відновлювати відносини довіри та добросусідства між Росією та Україною і загалом у Європі”.

Підсумки/прогнози:

По суті Путін вирішив оголосити новий ультиматум Заходу. Він підвищує ставки в дипломатичній грі. Якщо раніше Путін пропонував як умову для мирних переговорів згоду України на втрату суверенітету над Кримом і окупованими територіями, то тепер він наполягає на відході ЗСУ за адміністративну лінію Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Паралельно Путін нагадав, що в березні 2022 року йшлося тільки про визнання незалежності так званих “ДНР” і “ЛНР”, а також про гарантії сухопутного коридору до Криму. Таким чином, він дає зрозуміти, що Україна, затягуючи переговорний процес, стикатиметься з постійним підвищенням ставок з боку Росії. 

Очевидно, чергова претензія стосуватиметься Харківської області, Одеси або всього Лівобережжя. Путін не випадково обрав час для виступу – напередодні “Саміту миру” у Швейцарії, на який Росію не покликали. Але Путін зробив усе, щоб його виступ був предметом обговорення на саміті. Це йому вдалося, хоча більшість промовців (зокрема Володимир Зеленський) оцінювали цей виступ у винятково негативному ключі. По суті Путін озвучив не стільки пропозиції для переговорів про мир або основу для компромісу, скільки оприлюднив ультиматум Україні та заходу про умови капітуляції.