Європейська народна партія: за крок до вирішальної битви

Очевидно, що нарощування представництва для будь-якої групи Європарламенту – не самоціль, а можливість конвертувати кількість у якість у вигляді різних владних повноважень. У ЄС немає уряду в звичайному сенсі цього слова, тому в Європарламенті не буває “правлячої коаліції”, тобто групи партій, які б формували чинний склад Європейської Комісії. Проте, досить стійкі коаліції все ж таки утворюються – наприклад, під час голосування з тих чи інших питань: міграції, економіки, розширення ЄС.

Найімовірніше, Європейська народна партія (EPP) збереже “велику коаліцію центру” разом із “Прогресивним альянсом соціалістів і демократів” (S&D) і лібералами з “Оновлюючи Європу” (RE). Це та сама коаліція, яка забезпечила обрання фон дер Ляєн на посаду голови Єврокомісії минулого разу. У поточному скликанні ці фракції контролюють 420 місць, тобто 60% від усього Європарламенту. У новому скликанні, ймовірно, більшість також залишиться за центристськими фракціями, хоча їхня частка й впаде приблизно до 56%. Збереження коаліції в такому складі, навіть незважаючи на зростаючі протиріччя між партіями, а також ризики для голосування за кандидатуру фон дер Ляєн, все одно буде для них найкращим. 

Насамперед тому, що це дасть змогу центристам зберегти владу в комітетах Європарламенту, які займаються законотворчим процесом. Нині три центристські партії контролюють 16 із 20 комітетів і 4 із 4 підкомітетів. Крім того, центристи у своїй масі проти посилення правих, і формування такої коаліції дасть зрозуміти, що “правий поворот” не трапився, або принаймні відкладається, а при владі залишаються проєвропейські сили. Проте між нинішніми партнерами по коаліції стали все частіше проявлятися конфлікти, що виходять за рамки законодавчого органу влади. 

У березні такий конфлікт вибухнув між S&D і EPP. Після скандалу Qatargate, коли стало відомо, що деякі євродепутати лобіювали інтереси Катару та інших країн, було вирішено заснувати незалежний орган з питань етики, який би розслідував індивідуальні випадки корупції. S&D цю ідею підтримала, а EPP виступила проти. Вона вважала, що такий орган порушить верховенство права, оскільки поставить законодавців під зовнішній контроль. Однак 22 квітня соціал-демократи, підтримані лібералами, зеленими і лівими, все-таки взяли в цьому питанні гору. Не можна не відзначити й інші теми, які розколюють EPP і S&D: це насамперед міграція і “зелений порядок денний”. Тому для стійкості коаліції партнерам доведеться “наступити на горло власній пісні” і принести в жертву теми, що розколюють, або шукати нових союзників.

Утім, останнім часом оглядачі дедалі частіше почали говорити про “нетрадиційну” конфігурацію коаліції, до якої можуть увійти “ЕРР”, “RE” і одна з ультраправих фракцій “Європейські консерватори і реформісти” (“ECR”). Власне нічого фантастичного в такому альянсі немає. У Нідерландах, наприклад, “Народна партія за свободу і демократію” чинного прем’єра Марка Рютте (VVD), що входить до групи RE, уже увійшла в урядову коаліцію з ультраправою Партією свободи Герта Вілдерса. Так само як і Європейська народна партія, що має у своєму “активі” урядові коаліційні угоди з крайніми правими партіями в Італії, Фінляндії, Хорватії, а на місцевому рівні в Австрії – у Зальцбурзі та Нижній Австрії. 

За поточним прогнозом, у такої коаліції буде трохи менше половини місць європарламенту (350). Однак, до складу “ECR” може увійти партія угорського прем’єра Віктора Орбана “ФІДЕС”. За останніми оцінками, “ФІДЕС” може отримати 10 або 11 місць, що забезпечить правоцентристській коаліції або рівно половину мандатів Європарламенту (360), або мінімально можливу більшість (361 із 720 місць). Саме тому за місця євродепутатів в Угорщині просто зараз розгорнулася запекла боротьба між силами, близькими до Орбана, а також новим лідером опозиції Петером Мадьяром і його партією “TISZA”. 

У разі формування правоцентристської коаліції в Європарламенті за участю партії “ФІДЕС”, стратегія найбільшої фракції “EPP” полягатиме в тому, щоб наблизити до себе і зробити менш радикальними депутатів із групи “ECR”. Цей план спиратиметься на непогані стосунки, що вже сформувалися, між главою ECR Джорджею Мелоні та ключовими фігурами Єврокомісії, в тому числі фон дер Ляєн. Водночас це означатиме, що частина посад у комітетах Європарламенту дістанеться ультраправим з “ECR” і самій Джордже Мелоні, що зробить їхній голос помітнішим на рівні всієї Європи. Проте правоцентристська коаліція одночасно допоможе мейнстримним і проєвропейським силам з “EPP” віддалити фракцію “ECR” від іншої, більш радикальної ультраправої фракції “ID”, маргіналізувавши її. При цьому, за деякими законопроєктами частина “ID” органічно продовжить голосувати слідом за цією коаліцією – більш підходящої їм альтернативи просто не буде. 

Однак “захоплення” фон дер Ляєн італійським прем’єр-міністром Мелоні та перспективою роботи з “ECR” може погано позначитися на її шансах переобратися на посаду голови Єврокомісії. Особливо посилює тиск на фон дер Ляєн “лівий фланг” – соціал-демократи, “зелені” і ліворадикали, які провели справжній “парад” ультиматумів, заявляючи, що якщо угода фон дер Ляєн із вкрай правими відбудеться, то вони не підтримають її висунення на другий термін. Як зазначають багато оглядачів, ліві партії реалізують “розумну стратегію”, спрямовану на те, щоб “остудити” запал фон дер Ляєн щодо крайніх правих. Однак дозволити собі втратити “ECR” вона теж не може, оскільки ліві групи не найдисциплінованіші у виконанні своїх обіцянок, навіть у тому разі, якщо вона піде їм на поступки. 

Ми її втрачаємо…

Одне з головних завдань Європейської народної партії, крім набору електоральних “очок” на виборах до Європарламенту – збереження на посаді голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. Однак, як уже зазначалося вище, політичні тенденції останнього часу говорять про те, що “ЕРР” може її втратити, що стане відчутним ударом по авторитету партії. За п’ять років, що минули після минулих європейських виборів, посада Глави Єврокомісії набрала в політичній “вазі”, а її обрання, як зазначає Euronews, “… з кулуарної процедури тепер остаточно перетворилося на відкриту сутичку – з кандидатами і дебатами, за якими стежать мільйони європейців, яких турбує нестабільність у світі, війни і висока інфляція”. 

Згідно з Лісабонським договором 2007 року, голову ЄК більшістю голосів висуває Європейська Рада – вищий політичний орган Союзу, ґрунтуючись на результатах виборів до Європарламенту, що відбулися до цього. Останній має підтвердити це призначення, проголосувавши за нього абсолютною більшістю голосів (50% плюс один голос від спискового складу, тобто за запропоновану Єврорадою кандидатуру в ЄП, якщо виходити з її чисельності, мають проголосувати мінімум 361 євродепутат). Повний склад нової Європейської Комісії має потім схвалити вже простою більшістю (50% плюс один голос від кількості присутніх на засіданні депутатів).

 За підсумками європейських виборів 2019 року, головою Єврокомісії якраз і стала Урсула фон дер Ляєн. Щоправда, спочатку на пост глави Єврокомісії у Європейської народної партії був інший кандидат – Манфред Вебер – голова політичної групи “EPP” у Європарламенті. Це була невдала ставка “народників”, оскільки в умовах політичної фрагментації в ЄС його кандидатура не змогла зібрати необхідну для призначення подвійну більшість – і в Європейській раді, і в ЄП. Головним його опонентом виступив французький президент Еммануель Макрон, партія якого сформувала альянс із лібералами в ЄП. Однак, що характерно, ліберали, які об’єдналися з прихильниками президента Франції, не згуртувалися навколо власного альтернативного кандидата на пост глави Єврокомісії, яким могла б стати Маргрет Вестагер. 

У цих умовах шанси на посаду глави Єврокомісії з’явилися у соціаліста, голландця Франса Тіммерманса. Його кандидатуру посилено просував дует Еммануель Макрон та іспанський прем’єр-міністр Педро Санчес. Однак інші глави урядів з країн ЄС, де правоцентристські партії виступили успішніше, не захотіли з цим миритися. Характерно, що невдача Вебера не збентежила Ангелу Меркель, яка виявила готовність до компромісів. У підсумку в лавах Європейської Ради взяв гору консенсус. Номінацію на пост глави Європейської Комісії на підставі компромісної пропозиції Макрона отримала міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляєн (“ЕРР”), найближчий політичний союзник Ангели Меркель, хоча остання формально й утрималася від її підтримки на цей пост із внутрішньополітичних міркувань.

Здавалося б, що за п’ять років свого керівництва Єврокомісією Урсула фон дер Ляєн зуміла сформувати такий авторитет, що може сама визначати з ким їй “дружити”, а з ким ні, яку коаліцію обирати, а кого виключити з найближчого кола спілкування. Однак політик завжди має зважати на умови “realpolitic”, які буквально просякнули весь європейський політичний істеблішмент і мають величезний вплив на європейські політичні реалії. А вони сьогодні такі, що навіть підтримка найбільшої Європейської народної партії, яка на своєму партійному з’їзді в березні висунула Урсулу фон дер Ляєн провідним кандидатом на вибори до Європарламенту від “ЕРР”, автоматично не гарантує її перемоги на виборах глави Єврокомісії. 

Втім, і на з’їзді в Бухаресті не всі були згодні з кандидатурою фон дер Ляєн. Тоді свій голос “проти” подали французькі “республіканці”, звинувативши фон дер Ляєн у тому, що її Комісія стала занадто технократичною, відсунувши на другий план ідеологію християнських демократів. Це нібито дає змогу європейській більшості зсунутися вліво. Французи стверджували, що фон дер Ляєн насправді “агент” президента Еммануеля Макрона. Утім, сьогодні з такою аргументацією можна посперечатися, особливо на тлі поширюваної в медіа інформації про те, що Еммануель Макрон веде перемовини з лідерами країн Євросоюзу в контексті пошуку заміни Урсулі фон дер Ляєн на посаді глави Єврокомісії. 

Зокрема, як зазначає Bloomberg, зовсім нещодавно Макрон обговорив із прем’єр-міністрами Євросоюзу, зокрема й із главою італійського уряду Джорджею Мелоні, можливість обрання на ключову посаду в ЄС колишнього президента Європейського центрального банку (ЄЦБ) та екс-прем’єра Італії Маріо Драгі. Наразі фон дер Ляєн, як зазначає Bloomberg, зіткнулася з невдоволенням деяких країн ЄС через ухвалювані нею останніми роками рішення, зокрема, що стосуються торгівлі, кліматичних змін і відносин зі США. Макрон, як пише агентство, відкрито критикує її діяльність. При цьому співрозмовники Bloomberg вказують, що вони не впевнені в тому, що Макрон шукає заміну фон дер Ляєн. Можливо, французький президент чинить на неї тиск, щоб домогтися поступок надалі, кажуть джерела агентства. 

Водночас візит Макрона до Берліна і зустріч з Олафом Шольцем на тлі погроз соціал-демократів “торпедувати” другий термін фон дер Ляєн, якщо вона продовжить “фліртувати” з крайніми правими, свідчить про серйозність намірів двох лідерів видозмінити політичний ландшафт Європи після виборів 6-9 червня. Шольц ясно дав зрозуміти: “Коли буде сформована наступна комісія, вона не повинна ґрунтуватися на більшості, яка також потребує підтримки крайніх правих”. Він додав, що “єдиний спосіб створити головування в Комісії – це побудувати його на основі традиційних партій”. У соціал-демократичному середовищі також дедалі частіше на роль глави Єврокомісії називають прізвище Драгі. Так, Маркус Тонс, депутат німецького парламенту від соціал-демократів, розповів в інтерв’ю POLITICO в Брюсселі: “Драґі має досвід роботи на європейському рівні і знає поточні проблеми. У мене не було б проблем побачити його в такому становищі – можливо, він навіть кращий, ніж Урсула фон дер Ляєн”. І така відповідь дуже до душі Парижу. Тепер же все питання полягає в тому, чи справді Шольц і його німецькі соціалісти відмовляться від другого терміну для своєї співвітчизниці фон дер Ляєн, і кого вони готові підтримати аби замінити її.

Ще один удар фон дер Ляєн може отримати з Франції – від Марін Ле Пен, яка звернулася до Джорджі Мелоні з пропозицією створити вкрай праву супергрупу в ЄП з “Європейських консерваторів і реформістів” (“ECR”) та “Ідентичність і демократія” (“ID”). А це, за нинішніми прогнозами – 142 мандати, що роблять “супергрупу” третьою, або навіть другою за чисельністю в новому складі Європарламенту. Як зазначає Politico, реалізація подібного сценарію стане загрозою для Європейської народної партії та Урсули фон дер Ляєн, яка кілька років “обходила” італійського прем’єра, сподіваючись отримати підтримку від “ECR”. 

На думку Politico, єдність крайніх правих могла б забезпечити двом групам важелі впливу на двох основних фронтах. По-перше, це може змусити потенційну супергрупу заблокувати другий мандат фон дер Ляєн. По-друге, це могло б дозволити їм зрушити вправо напрямок політики ЄС у питаннях міграції до клімату. Тепер хід за Мелоні, яка, втім, не поспішає розкривати свої карти. Один з інсайдерів “ECR” розповів Politico: “Мелоні нелегко об’єднатися з Ле Пен і позбавити себе влади та впливу”. Інші експерти вважають, що заяву Ле Пен слід розглядати з прицілом на президентські вибори 2027 року, оскільки вона хоче позбутися іміджу ультраправої і виглядати більш консервативною. З цієї ж серії її критика вкрай правої партії “Альтернатива для Німеччини” (АДН), яка після низки скандалів була виключена з групи “ID”. Є ще одна думка: коментар Ле Пен – не що інше, як “димова завіса”, яка покликана приховати труднощі, яких зазнає “Національне об’єднання” в забезпеченні свого майбутнього в Європарламенті після розриву з АдН.

Наразі ж Урсула фон дер Ляєн, як дисциплінований кандидат і лідер партійного списку, продемонструвала вельми стійку впевненість під час дебатів кандидатів на посаду глави Єврокомісії, що відбулися 23 травня. Серед запрошених на дебати були кандидати на посаду голови Єврокомісії від “S&D”, “RE”, “Greens/European Free Alliance” і “Партії європейських лівих”. Ці дебати в Євросоюзі вже охрестили “Євробаченням без глядачів” через їхній низький телевізійний рейтинг. Представників ультраправих партій на дебатах не було, але вони незримо були присутні, до того ж захопивши порядок денний – найбільше суперечок серед лідерів списків європейських партій викликала саме перспектива “нормалізації” ультраправих у європейських інституціях. 

Усі учасники дебатів розкритикували Урсулу фон дер Ляєн та її “Європейську народну партію” за готовність зблизитися з “Братами Італії” та іншими партнерами Джорджі Мелоні з фракції “ECR”, включно з іспанськими націоналістами “VOX”. У відповідь фон дер Ляєн заявила, що є чіткі критерії, які вона і голова “Європейської народної партії” Манфред Вебер визначили для майбутніх союзників “ЕРР” – проєвропейськість, верховенство права і проукраїнськість. І партія Мелоні, за її словами, відповідає цим критеріям. Потім вона ухилилася від запитання: чи не турбує її політика Мелоні щодо ЛГБТІК+, оскільки ця опція не є для “ЕРР” “червоною лінією” в прагненні закріпитися на посаді глави ЄК. 

Як зазначає Euractiv, у цьому сценарії громадянські права можуть відійти на другий план, оскільки фон дер Ляєн знадобиться якомога більше голосів, які вона може здобути, під час, ймовірно, жорсткого голосування щодо вступу на посаду в Європейському парламенті, якщо лідери ЄС погодяться висунути її кандидатуру на цю посаду. Крім того, учасники дебатів обговорили й інші теми: боротьбу з безробіттям, міграційні угоди з третіми країнами, регулювання штучного інтелекту, і лише мимохідь згадали війни, що розгортаються в Україні та Газі. 

Дебати на деякий час перервали напружений графік її передвиборчого туру, під час якого вона відвідала низку країн Південної, Північної та Центральної Європи. Під час своїх агітаційних виступів вона намагається адаптувати свої особисті послання до кожної країни, яку відвідує, спираючись на ключові всеосяжні політичні теми, які фон дер Ляєн із завидною постійністю повторює: союз конкурентоспроможності та ринку капіталу, інвестиції в оборону, прискорення політики “зеленого курсу” та боротьба з іноземним втручанням, що стало актуальним після збільшення кількості випадків шпигунства й онлайн-дезінормації, в які “вляпалися” окремі європейські політики.

Європейська народна партія – корекція на марші

“Моє перше послання на посаді президента “ЕРР” полягає в тому, що Європейська народна партія повернулася”, – заявив на партійному з’їзді в Бухаресті, приуроченому до майбутніх виборів до Європарламенту, її новий керівник Манфред Вебер і підкреслив: “Тут, у Бухаресті, можна побачити двигун Європи”, – підсумував він. Крім затвердження Урсули фон дер Ляєн провідним кандидатом партії на майбутні вибори в ЄП, “Європейська народна партія” затвердила передвиборчий маніфест, що стосувався низки пропонованих економічних, соціальних та інституціональних реформ, та акцентувала увагу на трьох ключових темах порядку денного: міграція, клімат і оборона. 

Зміст маніфесту засвідчив те, що за п’ять років, які минули після невдалих, на думку багатьох, виборів 2019 року, “Європейська народна партія” винесла потрібні уроки. Перш за все, в питанні подолання свого консерватизму і більш оперативного реагування на потреби виборця. Оскільки правий поворот, що набирає обертів у Європі, змушує “ЕРР” по-новому поглянути на деякі теми, особливо чутливі для громадян Євросоюзу.

До таких насамперед відносять міграційну політику, яка стала “фішкою” для ультраправих. Тому і Європейська народна партія була змушена скоригувати свою позицію в бік посилення заходів щодо боротьби з нелегальною міграцією.  По-перше, це стосується зміцнення зовнішніх кордонів ЄС і вимагає ретельної перевірки всіх людей, які нелегально прибувають до ЄС, а також проведення електронного моніторингу на всіх пунктах в’їзду. Якщо зовнішні кордони виявляться недостатньо надійними, то в партії не виключають запровадження контролю на внутрішніх кордонах, який уже існує в окремих країнах.  

По-друге, не залишилася непоміченою ініціатива щодо перенаправлення прохачів притулку до “безпечних” країн (за межі ЄС), де вони й чекатимуть вирішення свого питання. Ця пропозиція викликала порівняння з британською схемою. Лондон має намір депортувати в Руанду мігрантів, які незаконно перетинають британську територію, де вони зможуть зробити запит на цей самий притулок. На перших своїх дебатах фон дер Ляєн захищала багатомільйонні угоди, які її Європейська Комісія підписала з Тунісом, Мавританією та Єгиптом, щоб підняти їхню національну економіку і зменшити кількість нелегальних мігрантів, які прямують до ЄС. На думку Європейської народної партії, саме збільшення інвестицій в Африку допоможуть ефективно усунути корінні причини міграції.

Друга тема, яка зазнала корекції – “Зелена угода”. Європейську народну партію звинуватили у протидії її реалізації.  У 2023 році група законодавців від “ЕРР” потрапила під вогонь критики за організацію кампанії з блокування закону про відновлення природи, спрямованого на приведення в природний стан щонайменше 20% наземних і морських екосистем до 2030 року. У відповідь критикам “ЕРР” пообіцяла відкрити наступний етап “Зеленого переходу” і для підвищення конкурентоспроможності перед виробниками зі США та Китаю віддати пріоритет європейським технологіям, а також надати фермерам і рибалкам більше фінансової допомоги для адаптації на перехідний період. 

Велику суперечку в партії викликало питання про заборону в ЄС продажу нових автомобілів з викидами СО2 з 2035 року. Спочатку навіть планувалося, що в партійному маніфесті цю норму буде переглянуто, проте в останній момент цю ідею було виключено з проекту. В остаточному тексті уточнюється, що “інженери, а не політики, разом із ринком мають ухвалювати рішення про найкращу технологію для досягнення вуглецевої нейтральності”. Варто зазначити, що позиція групи “Європейської народної партії” з окремих питань екологічного порядку денного вже неодноразово призводила до непорозумінь з Урсулою фон дер Ляєн, яка, до речі, була одним з авторів “Зеленої угоди”, порівнюючи її з “польотом людини на Місяць”. Тому передвиборчий маніфест і був спрямований на те, щоб знайти золоту середину, пообіцявши боротися зі зміною клімату і при цьому забезпечити економічну безпеку. 

Проте фон дер Ляєн постійно критикують за те, що вона піддалася партійному тиску і відмовилася від прогресивного варіанту “Зеленої угоди”, на якому раніше сама й наполягала. Однак виборча кампанія на догоду виборцю вимагає жертв і корекції планів. Так, хвиля масових протестів фермерів змусила фон дер Ляєн поспішно переглянути закон, спрямований на скорочення використання пестицидів. Вона також запровадила заходи щодо захисту виробників продовольства від дешевого українського імпорту і дозволила їм використовувати землі, які раніше мали залишатися недоторканними з екологічних міркувань. 

Як можна побачити, ультраправі дискурси в питаннях міграції та “зеленого” порядку денного змушують консервативні партії ще більше “правіти”, щоб відповідати новому політичному тренду та настроям виборців, які дедалі більше схиляються в бік націоналізму та популізму. Тож національним партіям, які входять до “ЕРР” залишається лише підлаштувати генеральну лінію партії під особливості місцевого політичного колориту.

Національні особливості європейських консерваторів

Найбільше представництво в політичній групі ЄП “Європейської народної партії” належить Німеччині. Блок партій ХДС/ХСС має 29 депутатських мандатів, отриманих за підсумками виборів 2019 року. Сьогодні християнські демократи (“ХДС”) разом зі спорідненим йому баварським Християнсько-соціальним союзом (“ХСС”) у самій Німеччині перебувають в опозиції. За підсумками виборів до Бундестагу 2021 року вони поступилися “Соціал-демократичній партії” Німеччини і, підвівши риску під епохою правління Ангели Меркель, пішли в опозицію, поступившись правом формувати урядову коаліцію “СДПН”, “зеленим” і “вільним демократам”. 

Варто зазначити, що опозиційна адаптація для ХДС/ХСС пройшла досить успішно. На тлі зниження рейтингів “світлофорної коаліції” християнські демократи тільки набирали, перемагаючи на земельних виборах. У 2023 році на виборах до земельного парламенту Берліна після 22 років соціал-демократичного правління перемогу здобув ХДС, набравши 28%, і показав найкращий результат з 1999 року. Наступне “приниження” Олафа Шольца блок ХДС/ХСС продемонстрував у Баварії та Гессені, де при владі залишилися ті самі коаліційні уряди. У першому випадку “Християнсько-соціальний союз” (“ХСС”) Маркуса Зьодера з “Вільними виборцями”, а в другому – “Християнсько-демократичний союз” (“ХДС”) із “зеленими”. На виборах у Баварії “ХСС” набрав 37%, а “СДПН” – лише 8,4%. Виборці Баварії наочно продемонстрували їхнє ставлення до уряду і “світлофорної” коаліції. У Гессені – федеральній землі, в якій протягом багатьох повоєнних років і аж до кінця минулого століття місце прем’єр-міністра займали соціал-демократи, “ХСС” переконливо виграв вибори, набравши 34,6%. А соціал-демократи отримали найгірший в історії результат – 15,1%. 

Як можна побачити, результати земельних виборів у ФРН показують стійкий тренд – зростання популярності ХДС/ХСС і зниження рейтингу їхніх опонентів. Тож результат низки соціологічних опитувань, що демонструють їхню підтримку на рівні 30%, виглядає цілком логічно, а також випереджає на 13 відсоткових пунктів їхніх найближчих переслідувачів із СДПН. Як зазначає DW, програма союзу побудована за принципом “так, але”: захист клімату – так, але без примусу; ринкова економіка – так, але із соціальним забезпеченням; європейська солідарність – так, але з твердою бюджетною політикою. 

Однак подібне поєднання досягається не завжди. ХДС виступає за відтермінування екологічної трансформації та виступає проти “екодиктатури”. Так, однією з умов “Зеленої угоди” є припинення використання двигунів внутрішнього згоряння з 2035 року, ХДС виступає проти цього, вважаючи, що це призведе до знищення ключової галузі – німецького автопрому, яка приносить Німеччині добробут. Зрештою, німецький автопром – це промисловість світового рівня, коли йдеться про ДВЗ. Беручи до уваги “поправіння” електорату та слідуючи “генеральній лінії” Європейської народної партії і щодо “зеленого” порядку денного, і щодо міграційної політики, християнські демократи посідають набагато жорсткішу позицію, аніж за часів свого перебування при владі до 2021 року. 

Що стосується питань зовнішньої політики, то “ХДС” виступає за зміцнення безпеки і оборони Євросоюзу на тлі російської агресії проти України. Християнські демократи пообіцяли надавати Києву будь-яку допомогу нижче вступу Німеччини у війну. Глава партії Фрідріх Мерц підтвердив, що “ХДС” повністю підтримує необхідність передачі Україні німецьких ракет “Таурус”. Глава групи ХДС/ХСС у Європарламенті Даніель Каспарі звинуватив канцлера ФРН Олафа Шольца в тому, що той своїми ваганнями і зволіканням у постачанні допомоги Україні підриває довіру в Німеччині. “Ми можемо зрозуміти, якщо партнери в Європі втрачають довіру до Німеччини. Нам, християнським демократам, завдає болю цей роз’єднаний уряд. “ХДС” готовий узяти на себе більше відповідальності в Німеччині та в Європі”, – зазначив Каспарі. Також “ХДС” виступає за створення “оборонного союзу з європейським комісаром з питань оборони і з європейським протиракетним щитом”.

Найімовірніше, за результатами виборів до Європарламенту, блок ХДС/ХСС збереже свої 30 депутатських мандатів у групі “Європейської народної партії” і залишиться фракцією-лідером у складі “ЕРР”.

Іспанія теж починає правити

Для поляризованої Іспанії боротьба лівих і правих тенденцій є сенсом і змістом політичного життя. Після багаторічного панування іспанських соціалістів і ліворадикалів настала черга правоцентристів із “Народної партії” (РР) та ультраправих із “Vox”. Зрушення вправо Іспанії почалося після парламентських і регіональних виборів 2023 року, коли “Народна партія”, що входить до групи “Європейської народної партії”, здобула перемогу на парламентських виборах і виграла в більшості з 12 автономних спільнот. Щоправда, за підсумками виборів до Конгресу депутатів, незважаючи на свою перемогу, “РР” Альберто Фейхоо не змогла сформувати уряд і в статусі лідера опозиції традиційно веде непримиренну боротьбу з “Іспанською соціалістичною робітничою партією” нинішнього прем’єра Педро Санчеса. Щоправда, крім боротьби з соціалізмом Санчеса у Альберто Фейхоо відкрився новий фронт – боротьба з ультраправою “Vox”. 

Риторика Фейхоо щодо Педро Санчеса ніколи не була такою агресивною і категоричною. На багатотисячній акції Народної партії, яка нещодавно відбулася в Мадриді, Фейхоо зажадав від Санчеса скасування закону про амністію для каталонських сепаратистів, розпуску парламенту і призначення нових виборів. Сама ж акція замислювалася як своєрідний “термометр” втоми громадян від “санчизму”, а майбутні вибори до Європарламенту – як референдум щодо недовіри соціалістичному уряду Педро Санчеса. 

Варто зазначити, що не всі прихильники лівих схвалюють закон про амністію, завдяки якому Санчес заручився підтримкою двох каталонських сепаратистських партій і сформував уряд. На думку видання El Mundo, “така наступальна позиція дала змогу “РР” “відкусити” у соціалістів до 7% їхнього електорату. Крім того, “Народна партія”, по суті, написала “політичний некролог” колись популярній партії “Громадяни”, відхопивши у неї близько 122 тис. виборців”.  

Наслідуючи “генеральну лінію” Європейської народної партії “РР”, Альберто Фейхоо зараз активно працює і з ультраправою “Vox”, називаючи її страховкою “санчизму”, оскільки вона своєю радикальною риторикою сприяє соціалістичній мобілізації. На думку “Народної партії”, “Vox” замішана в політичній корупції, оскільки співпрацює з Педро Санчесом, щоб представляти себе альтернативою партії Фейхоо і відбирати у неї голоси. Проте, останнє опитування Sigma Dos для EL Mundo, пророкує “Народній партії” Альберто Фейхоо перемогу з результатом 35% і 24-25 місць у Європейському парламенті, що буде на 11-12 мандатів більше, ніж на минулих виборах. До речі, опитування Politico і Euractiv підтверджують іспанські рейтинги, даючи “РР” відповідно 35% і 36% і безумовне друге місце в політичній групі “Європейської народної партії”.

“Вперед, Італіє!”: у тіні вкрай правих партнерів

У ще одній південноєвропейській країні – Італії – правоцентристів представляє партія “Вперед, Італія!”. За підсумками європейських виборів 2019 року партія заснована Сільвіо Берлусконі набрала 8,78% і завоювала 7 депутатських мандатів, які після Brexit збільшилися до 10. Сам же Сільвіо, достроково звільнившись від заборони обіймати виборні посади, став євродепутатом. Досить низький результат Forza Italia! пояснювався тим, що значну частину їхніх голосів “з’їв” мейнстримний тоді в Італії “Рух п’яти зірок”. Тоді ж наростила свій вплив і ультраправа партія “Брати Італії” на чолі з Джорджею Мелоні, яка побудувала свою кампанію на посиленні міграційної політики. Через два роки Сільвіо Берлусконі і “Forza Italia!” вирушили на дострокові парламентські вибори. Берлусконі оголосив про плани балотуватися в Сенат, щоб “зробити всіх щасливими”. За твердженням політика, багато хто – зокрема поза його партією – чинив на нього тиск, переконуючи взяти участь у виборах. У рамках кампанії Берлусконі завів Тікток, який миттєво став популярним, де, зокрема, розповів самоіронічний анекдот про себе, Путіна, Байдена і Папу римського.

За підсумками виборів Сільвіо Берлусконі повернувся до Сенату, звідки його виключили 2013 року після вироку. Між учасниками правої коаліції, що перемогла, почалися переговори про формування уряду, які йшли непросто. Зокрема, Берлусконі, імовірно, був незадоволений міністерськими позиціями, запропонованими представникам його партії. Під час переговорів Берлусконі потрапив у гучний скандал: у ЗМІ з’явилося повідомлення, підтверджене аудіозаписом, про те, що Сільвіо розповів однопартійцям про відновлення стосунків зі своїм старим другом Володимиром Путіним, який нібито відправив йому на день народження 20 пляшок горілки.

Днем пізніше було опубліковано інший запис тієї ж розмови – з нешанобливими висловлюваннями про президента України Володимира Зеленського. В обох фрагментах Берлусконі нарікав, що не може відверто висловлювати свою точку зору, бо це спровокує скандал. Витік заяв Берлусконі знову спровокував розмови про те, що новий уряд може так і не з’явитися, а також про те, що соратник Берлусконі Антоніо Таяні може втратити призначення на пост глави МЗС; обидва побоювання не виправдалися. 20 жовтня 2022 року Мелоні опублікувала заяву про те, що Італія “повноцінно і з високо піднятою головою” є частиною Європи і НАТО, і незгодні з цим не увійдуть до її кабінету – навіть якщо в результаті уряд сформовано не буде. “Італія з нами на чолі не стане слабкою ланкою Заходу, ненадійною нацією, яка так мила багатьом наклепникам”, – сказала вона. Так, “Вперед, Італіє!”, отримавши кілька міністерських портфелів, стала частиною правої коаліції разом із “Братами Італії” та “Лігою” Маттео Сальвіні. 

Після смерті Сільвіо Берлусконі в червні 2023 року “Forza Italia!” багато хто передрікав політичну смерть, тим паче, що стосунки Мелоні і Берлусконі були в постійній напрузі. Однак партія вціліла, її очолив міністр закордонних справ Італії Антоніо Таяні, і майбутні вибори до Європарламенту мають стати першим показником її популярності після смерті її харизматичного лідера. На згадку про Сільвіо Берлусконі його ім’я було включено до Статуту партії, а логотип “Вперед, Італіє!” на європейські вибори 2024 року прикрашає фраза: “Берлусконі-президент”. За прикладом партії “Вперед, Італіє!”, до речі, пішли “Ліга” і “Брати Італії”. На їхніх лого з’явилися імена лідерів – віцепрем’єра Маттео Сальвіні та прем’єр-міністра Джорджі Мелоні.

Варто відразу зазначити, що Антоніо Таяні далеко не Берлусконі, а “Вперед, Італіє!” – партія вождістського типу. Якщо Берлусконі сам задавав тон кампанії, то Таяні підлаштовується під панівні політичні тренди. Головною темою своєї виборчої кампанії “Вперед, Італія!” зробила питання економічного розвитку Європи та зміцнення обороноздатності. Антоніо Таяні вважає, що для “Forza Italia!” першою справжньою реформою є та, яка передбачає європейську оборону. “Якщо ми хочемо бути носіями миру, нам потрібна європейська армія. І це фундаментальна передумова для ефективної європейської зовнішньої політики”, – вважає він. 

Він підтримує пропозицію про заснування посади оборонного комісара. Ще однією важливою реформою “Forza Italia!” бачить оптимізацію керівництва ЄС. Зокрема, партія переконана, що Європейському союзу слід мати єдине президентство, а не президента Європейської ради та президента Європейської комісії, як зараз. У “Forza Italia!” вважають, що двоголова структура віджила свій вік. Власне з таким активом партії важко розраховувати на хороший результат. Тим більше, що під час кампанії з Таяні почали відбуватися дивні метаморфози. 

Пристрасний шанувальник Урсули фон дер Ляєн – на з’їзді в Бухаресті він присягався їй у “вічному політичному коханні” – несподівано охолов до неї в “почуттях”. Під час передвиборчої поїздки до Італії фон дер Ляєн “Forza Italia!”, по суті, самоусунулася від організації її візиту, озираючись на всі боки, як би не нашкодити своєму іміджу всередині країни, а сенатор від партії Лісія Ронзуллі назвала її “кульгавим конем”. Так, фон дер Ляєн не була присутня на передвиборчій акції “Forza Italia!”, а в останню хвилину скасувала заплановану дискусію зі студентами Університету Луїсса, оскільки Таяні призначив зустріч для обговорення сільськогосподарської політики ЄС. Як прощальний “подарунок” своєму гостю Таяні розкритикував фон дер Ляєн за політику “Зелений курс” на зустрічі з молодіжним рухом Forza Italia. Непослідовність і невиразність проведеної сьогодні “Вперед, Італіє!” кампанії явно позначається на електоральних позиціях партії, яка перебуває в тіні свого старшого партнера по урядовій коаліції “Братів Італії”. Прогнозні показники фіксують рейтинг партії на рівні 8-9%, що приносить “Forza Italia!” і групі “Європейської народної партії” 7 депутатських мандатів, що на три менше, ніж було на минулих європейських виборах. 

Туск, з яким треба рахуватися

З-поміж країн, які сьогодні можуть суттєво збільшити представництво групи “Європейської народної партії” в Європарламенті, можна виокремити Польщу та партію прем’єр-міністра Дональда Туска “Громадянська коаліція”. Головна інтрига нинішніх європейських виборів, як утім, і двох попередніх – парламентських і місцевих – протистояння Туска з правоконсервативною партією “Право і справедливість” (PiS) Ярослава Качинського. Слабкою ланкою “європейських виборів” у Польщі завжди була явка виборців. Тому риторика Туска мобілізуюча і рясніє фразами про радикальний вплив виборів до Європарламенту на повсякденне життя поляків, особливо в умовах загрози зі Сходу.

Щоб слова не розходилися з ділом, Туск провів кадрові перестановки в уряді, звільнивши чотирьох ключових міністрів від їхніх обов’язків, щоб вони могли зосередитися на участі у виборчій кампанії до Європейського парламенту. На думку експертів, балотування високопоставлених чиновників – це крок до мобілізації свого електорату і доказ важливості майбутніх виборів. Друга мотиваційна тема – загроза зі Сходу, режими Путіна і Лукашенка.  Тому одна з головних “фішок” “Громадянської коаліції” в цій виборчій кампанії – зміцнення обороноздатності Європи і формування масштабного антиросійського фронту.  У цьому контексті Туск і його партія повністю йдуть у фарватері оборонних ініціатив фон дер Ляєн, підтримуючи її прагнення з призначенням спеціального комісара ЄС із питань оборони та збільшення витрат ЄС на оборону до щонайменше 100 мільярдів євро. 

Також Туск закликає Європу і США до посилення санкцій проти режиму Путіна і виступає за те, щоб Захід використовував усі заморожені російські активи, а не тільки надлишкові доходи від них, для допомоги Україні. Під час візиту до Лондона міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського, він заявив The Guardian, що Польща підтримує право України завдавати ударів по військових об’єктах усередині Росії, і дав зрозуміти, що підвищення ставок і зростання ескалації з боку Європи змусить Путіна краще продумувати свої наміри. Така “яструбина” позиція Польщі працює, як усередині країни, так і загалом у Євросоюзі. Адже на тлі двох “кульгавих качок”, що “старіють”, – Макрона і Шольца, – Туск з його жорсткою і непримиренною антиросійською риторикою перетворився на неминучу силу, на яку потрібно зважати і Берліну, і Парижу.

Повномасштабне вторгнення Росії загалом змінило ситуацію з політичною вагою країн Східної Європи, їхній голос із кожним днем стає дедалі вагомішим. Під час виборчої кампанії Туск вирішує ще низку завдань. По-перше, він хоче, щоб за “Громадянською коаліцією” закріпилося становище панівної політичної сили, після того, як вона не змогла досягти остаточної перемоги над колишньою партією влади “Право і справедливість” на місцевих виборах.  Під час кампанії партія Туска, позиціонуючи себе, як головного борця з “PiS”, прозоро натякаючи на їхні “кремлівські вуха”. Така стратегія дозволяє їм “відкусити” значну частину електорату у своїх партнерів по урядовій коаліції “Третього шляху” і “Лівиці”, рейтинги яких сьогодні навіть нижчі, ніж їхні результати на квітневих місцевих виборах. Це теж вписується в загальну концепцію Туска з нарощування “м’язів” своєї політичної сили, бо вже сьогодні на європейських виборах, а відтак і на президентських виборах 2025 року партнери по коаліції перетворяться на опонентів, не кажучи вже про “PiS”, яка сподівається, що перемога на виборах до ЄС приведе їх до президентської вершини 2025 року. 

Сьогодні Туск повністю йде у фарватері політики Урсули фон дер Ляєн, яку він підтримує всіма силами. Однак таку підтримку можна розцінити і як послуга за послугу. Саме з подачі фон дер Ляєн Варшаві було розблоковано виплати в розмірі 137 мільярдів євро з фондів ЄС, призначених для Польщі, які були заморожені через проблеми з верховенством права в країні за попередньої влади. А зовсім нещодавно Єврокомісія припинила щодо Польщі процедуру санкцій ЄС за статтею 7, яка теоретично могла б призвести до позбавлення Варшави права голосу в ЄС. Тож підставивши плече у важкий для фон дер Ляєн час, Туск цілком може розраховувати на її відповідну “увагу” в разі переобрання головою Єврокомісії. Сьогодні “Громадянська коаліція” одна з небагатьох у середовищі правоцентристів, хто покаже хороший приріст депутатських мандатів. На національному рівні вона йде “ніздря в ніздрю” з партією Ярослава Качинського “Право і Справедливість”. За поточними опитуваннями Politico і Euractiv, обидві партії наразі мають по 34% електоральної підтримки. Такий результат дасть змогу “Громадянській коаліції” провести до Європарламенту 17 депутатів, що буде на 6 більше, ніж на виборах у європейських виборах 2019 року. 

Альянс “заклятих” друзів

А в Румунії “Національно-ліберальна партія”, що входить до групи “Європейської народної партії” – “Національно-ліберальна партія”, на вибори до Європарламенту 2024 року йде в неприродному альянсі зі своїми заклятими “друзями” із “Соціал-демократичної партії”. Варто зазначити, що такий союз склався для виходу з політичного глухого кута за підсумками парламентських виборів 2020 року. Тоді дві найбільші партії Румунії взяли і просто поділили владу – глава “СДП” Марчел Чолаку очолив уряд, а глава “Національно-ліберальної партії” Микола Чуке став спікером парламенту. Такий розподіл владних повноважень цілком влаштовує двох лідерів, особливо в період румунського електорального марафону. 

Цього року в країні відбудуться чотири виборчі кампанії: разом із європейськими пройдуть вибори до місцевих органів влади, а восени вибори президента і депутатів парламенту. І як зазначає місцева преса, Чолаку хоче залишитися біля керма виконавчої влади, а Чуке мітить у президенти країни. Важливо зазначити, що альянс цей має вельми сумнівні перспективи. І якщо на центральному рівні у відносинах партнерів усе відносно рівно, то на місцях багато лібералів відкрито висловлюють невдоволення своїми “союзниками” і не хочуть підтримувати на місцевих виборах кандидатів із “СДП”. Однак як завжди в подібних випадках і робиться, великі боси, домовившись між собою, вмикають режим “батога і пряника”, і втихомирюють протестувальників. 

Щодо майбутніх виборів до Європарламенту, то Національно-ліберальна партія від союзу з соціал-демократами, можливо, виграє в Румунії, але безперечно програє в Європі. Порівняно з виборами до Європарламенту 2019 року, на яких “НЛП” набрала 26,8% голосів виборців і 10 депутатських мандатів, незважаючи на загальний високий рейтинг альянсу – 34%, партія, скоріш за все, втратить у групі 4 місця. Ще дві партії, що входять від Румунії до групи “ЕРР” – “Демократичний союз угорців Румунії” та “Альянс румунської єдності”, – борються за подолання 5% бар’єру та в найкращому разі завоюють по одному мандату, що також буде найгіршим результатом, як порівняти з минулими європейськими виборами.

Зі змінним успіхом

Збережуть своє представництво в групі ЕРР і французькі “республіканці”. Традиційно праві історично менш успішні на європейських виборах, вони сьогодні далекі від 20%, отриманих 2014 року, коли були першою опозиційною партією. За підсумками виборів 2019 року вони набрали 8,5% і отримали 7 депутатських мандатів. “Республіканці”, які висуваються на майбутні вибори, під керівництвом депутата Європарламенту від “ЕРР” і лідера партії Франсуа Ксав’є Белламі, найімовірніше, повторять результат минулих європейських виборів. 

Треба віддати належне Белламі, який проводить грамотну виборчу кампанію.  У ній багато зустрічей із виборцями та несподіваних event-компонентів. Так Белламі відвідав приміщення Sciences Po Paris під час блокади університету пропалестинськими студентами. “Політичні дебати вільні та відкриті за умови, що вони не блокують і не заважають тим, хто працює. Я більше не можу терпіти, коли наші університети стають заручниками”, – заявив він після запеклої бесіди з депутатом Луї Бояром, який підтримує блокаду. 

Неодноразово Белламі відвідував центри допомоги наркозалежним, де озвучив ідею створення Європейської поліції з боротьби з наркотиками. Також Белламі за посилення політики щодо нелегальної міграції, що ставить його в цьому питанні в один ряд з “Національним об’єднанням” Ле Пен і “Реконкістою” Земмура. Активна кампанія приносить свої плоди. Стартувавши з 6%, “республіканці” демонструють електоральну динаміку, і сьогодні соціологічні опитування фіксують їхній рейтинг на рівні 8%, а серед 18-25 річних рейтинг Белламі сягає 15%.

Судячи з усього, втратить група “Європейської народної партії” в країнах, які тривалий час були бастіоном правоцентристів, – Австрії та Нідерландах. Сьогоднішні опитування говорять про те, що Народна партія Австрії, порівняно з минулими європейськими виборами, отримає дзвінкий електоральний “ляпас”. Якщо 2019 року вона набрала 34,55% і отримала 7 місць у Європарламенті, то сьогодні її рейтинг перебуває на рівні 20%, що обіцяє австрійським “народникам” лише 4 європейські мандати. 

Багато в чому падіння рейтингу Народної партії пов’язане з “поправінням” австрійського виборця, про що свідчать рейтинги ультраправої “Австрійської партії свободи”, яка сьогодні на 9 процентних пунктів випереджає “народників”. Інша і більш вагома причина – це втома електорату від довгого перебування “НПА” біля владного керма. Сьогодні у своєму порядку денному партія мало чим відрізняється від інших правоцентристських партій Європи, а відсутність “родзинки” в кампанії закономірно не сприяє зростанню партійних рейтингів. 

Аналогічна ситуація відбувається і в Нідерландах, де дві партії, що входять до групи “Європейської народної партії”, – “Християнсько-демократичний заклик” (CDA), що мав за підсумками виборів 2019 року 5 місць, і “Християнський союз” – 1 місце – на європейських виборах 2024 року зазнають нищівної поразки. У Нідерландах на виборах до Європарламенту відсутній прохідний бар’єр, що полегшує життя партіям-аутсайдерам і гарантовано дає хоча б одне місце в ЄП. Це стосується “Християнського союзу”, який, навіть набираючи 3%, залишиться з одним мандатом. А ось в іншої правоцентристської партії Нідерландів – “Християнсько-демократичного заклику” ситуація дещо інша. Напередодні парламентських виборів 2023 року від “CDA” відкололася група, яка створила партію “Новий суспільний договір” (NSC). Нахабні новачки на парламентських виборах “обскакали” “Християнсько-демократичний заклик” (3,31%), набравши 12,88%, і примудрилися після довгих перемовин стати частиною урядової коаліції, яку як прем’єр-міністр очолить колишній розвідник Дік Шуф. На сьогоднішній день Християнсько-демократичний заклик з рейтингом у 5% може розраховувати лише на три депутатських місця в групі “Європейської народної партії”. 

В інших країнах Євросоюзу Європейська народна партія не матиме ні гучних перемог, ні ни нищівних поразок, і все йде до того, що “ЕРР” збереже статус групи-лідера в Європарламенті, щоправда, з безліччю застережень. Не випадково ж в експертному середовищі вже укладають парі: чи перевищить чисельність депутатів від вкрай правих груп чисельність групи “Європейської народної партії”. Тож відкорковувати шампанське “народникам” зарано, адже головні битви ще попереду, і формування “великої коаліції”, і вибори керівних органів Євросоюзу, і не факт, що удача буде завжди на боці “Європейської народної партії”.