Європейські вибори 2024: у передчутті “зеленої” катастрофи

Найстрашніше в прорахунках “зелених” – арифметика у вигляді високих відсотків підтримки виборців, які вважають кліматичні зміни серйозною проблемою. І цей відсоток “зелені” лідери автоматично переносять на свої партії. Голосуючи за “зелених” 2019 року, частина виборців хотіла скористатися виборами до ЄП для того, щоб висловити недовіру своїм урядам, продемонструвати їм, що вони незадоволені курсом, який вони проводять, і соціально-економічною політикою, що здійснюється. Люди не хотіли голосувати за класичні політичні партії, вважаючи, що вони не заслуговують на їхню довіру. Водночас вони вважали неправильним і негідним голосувати за євроскептиків, націоналістів, популістів і вкрай правих (або тих, на кого в інформаційному просторі навісили подібне кліше). Тому вчинили перпендикулярно: віддали свої голоси зеленим і лібералам. 

Своєю чергою істеблішмент ЄС вичавив з успіху “зелених” усе по максимуму. Підсумки голосування було проголошено вотумом довіри до “зеленого курсу”, народним волевиявленням на користь стратегії побудови безвуглецевої кліматично нейтральної економіки за будь-яку ціну та в найкоротший термін, карт-бланшем на формулювання такої стратегії, її законодавчого оформлення та неухильної реалізації. Хоча, природно, ніякого карт-бланшу ні керівництву ЄС, ні елітам держав-членів виборці не давали. Тому фіаско “Зелених” на майбутніх виборах до Європарламенту – процес закономірний, бо політика “зеленого переходу”, яка важким тягарем лягла на плечі пересічного виборця, на відміну від європейського істеблішменту, сприймається ними набагато критичніше. У тій же Німеччині, яка є “зеленим серцем” Європи, рейтинг партії “Союз90/”Зелені” ніколи не був таким низьким, починаючи з 2018 року. Власне сьогодні для європейських “зелених” – це вже не випадок, а стійка тенденція. Хоча п’ять років тому все виглядало по-іншому, і дуже оптимістично.

Лебедина пісня “зелених”

На виборах до Європарламенту 2019 року “зелені” стали головним відкриттям виборчої кампанії. Раніше не входили в політичний мейнстрім Старого Світу, але вперше за сорок років здобули 74 депутатських місця замість 52 у період 2014-2019 років і стали четвертою за чисельністю політичною групою ЄП.

Варто зазначити, що розвиток політичної екології в Європі відбувався хвилеподібно, підйоми (1980-ті роки, кінець 1990-х – початок XXI ст.) змінювалися спадами. До 2017-2019 років “зелені” найчастіше опинялися поза виконавчою владою навіть у західноєвропейських країнах (Франції, Іспанії, Німеччині), де їхні ідеї користувалися популярністю. Піком зростання їхніх позицій стала урядова коаліція в Німеччині (із Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН) у 1998-2005 роках). Після її розпаду почалася маргіналізація “зелених”, які надовго вибули з урядових структур.

“Зелений ренесанс” припав на 2018 рік, а вибори до Європарламенту 2019 року лише зафіксували силу “зеленої хвилі”, що поширюється Старим Світом. Багато в чому, фактором, що зумовив успіх екологів, стала їхня консолідована кампанія, що базувалася на загальній програмі, яку напередодні виборів презентувала Європейська партія зелених. Незважаючи на те, що до складу ЄПЗ входили різні в ідейному плані екологістські партії, її передвиборчий маніфест 2019 року мав явно виражений “лівий” і соціальний характер. 

Про це свідчить наступна заява: “Фінансова криза і політика жорсткої економії перетворила мільйони на злидні, тоді як великі багатонаціональні корпорації ухиляються від податків”. Традиційно важливою складовою спільної “зеленої” кампанії стала боротьба за демократизацію ЄС. Цей момент був відмінною рисою політичної стратегії екологів. Своєрідною видавалася і зовнішньополітична частина маніфесту ЄПЗ, у якій підтверджується пацифізм екологів, прихильність до багатосторонніх міжнародних інституцій, передусім ООН. Також європейські екологісти знову зробили ставку на просування в глобальному та європейському масштабах принципів мультикультуралізму. 

Всі ці компоненти і стали складовими грандіозного успіху “зелених” на виборах до Європарламенту – 2019. Безумовно, для такого вражаючого результату були й об’єктивні причини, пов’язані, зокрема, з підйомом “екологічної самосвідомості європейців”, що явно намітився. Незадовго до виборів “зелені” політики зазначали, що підйом їхнього руху більшою мірою завдячує таким факторам, як “боязнь пестицидів, боротьба проти кліматичних змін, “дизельгейту”, забруднення повітря…”. 

“Зелені” лідери

Головним переможцем всередині політичної групи “Зелені/Європейський вільний альянс” на європейських виборах 2019 року можна сміливо назвати німецьку партію “Союз 90/”Зелені”. Ця партія і до цього відігравала провідну роль у політичному екологістському русі Європи. Однак у травні 2019 року вона домоглася небаченого для себе результату, посівши загальне друге місце (і вперше опинившись партією-лідером на лівому фланзі німецької політики), отримавши рекордні для себе 20,5% голосів і 21 мандат у ЄП. Це був найкращий результат у всій європейській “зеленій” сім’ї. 

Секрет успіху німецьких “зелених” можна пояснити кількома чинниками. По-перше, глибокою стурбованістю німців проблемами довкілля, а це було головним у програмі “зелених”. По-друге, знизилася увага громадян Німеччини до проблеми держборгу, стабільності євро та забезпечення миру і безпеки – тобто до всього того, про що багато говорили християнські демократи і соціал-демократи. Криза цих партій – одна з головних причин зростання популярності “зелених”. Особливо це стосується СДПН: вони були молодшими партнерами в трьох із чотирьох урядів Меркель і в очах виборців втратили свою ідейну ідентичність. Тому частково на роль головної лівої сили стали претендувати “Зелені”. 

По-третє, криза старих партій почалася не вчора. На виборах до бундестагу в 2017 році багато їхніх колишніх виборців підтримали “Альтернативу для Німеччини”. Зокрема, крайні праві стали найпопулярнішою партією серед німецьких робітників, які десятиліттями були ядерним електоратом соціал-демократів. Зростанню популярності АдН передувала імміграційна криза 2015-2016 років. Усі наступні роки ситуація в Німеччині була відносно стабільною і благополучною, і наплив нелегальних мігрантів, який тривалий час сприймався як головна загроза, відійшов на друге місце в списку тривог німців.  Тепер невдоволення владою втілювали “Зелені”. Тим паче, що німецьке суспільство просто втомилося від того, що в останні 14 років, з моменту приходу до влади Меркель, владна конфігурація майже не змінювалася. І “зелені” в очах виборців виглядали опозицією, але не настільки радикальною, як АдН, а запит на радикальність минув із закінченням міграційної кризи. 

По-четверте, на виборах до Європарламенту партії “Союз 90/”Зелені” краще за інші партії вдалося мобілізувати свій електорат. Згідно з одним із досліджень, у голосуванні не взяли участь 650 тисяч потенційних прихильників “Зелених”. За СДПН не прийшли голосувати 2,5 мільйона осіб, за АдН – 2,25 мільйона. Особливо велика підтримка “зелених” була у великих містах. Після успіху на виборах до Європарламенту “Союз 90/Зелені” перестали сприймати як нішеву партію однієї теми. Крім того, і в різних соціальних груп до них було позитивне ставлення. Лівих виборців вони “підкупили” своєю соціальною політикою, вміло перехопивши такі теми у дезорієнтованих німецьких соціал-демократів. Також до “Зелених”, на думку експертів, перейшла і значна кількість меркелівських центристських виборців без партійної приналежності. 

Крім захисту довкілля, у програмі “Союз 90/”Зелені” було ще кілька пунктів, які резонували з настроями німецького суспільства. Одним із них було те, що “зелені” в Німеччині – традиційно антиамериканська партія, особливо критично налаштована до адміністрації тодішнього президента США Дональда Трампа. Ще “зелені” також доволі критично відгукувалися про турецьку громаду в Німеччині: критикуючи або її саму за недостатню прихильність до європейських цінностей, або владу країни – за нездатність інтегрувати німецьких турків. Це теж зіграло свою роль, і, за приблизними оцінками, за “зелених” проголосували 100 тисяч осіб, які 2017 року підтримали АдН. За місяць після виборів до Європарламенту-2019 за даними соціологічного опитування, опублікованого 1 червня, партія “Союз 90/Зелені” вперше в історії випередила за популярністю всі інші німецькі політичні сили, включно з християнськими демократами, Ангели Меркель. Рейтинг “Зелених” сягнув 27%, тоді як у ХДС/ХСС він становив 26%. 

Свій вагомий внесок у загальний успіх політичної групи “Зелені/Європейський вільний альянс” на виборах до Європарламенту в 2019 році зробила і французька партія “Європа-Екологія-Зелені” (EELV), яка отримала на виборах 13,5% і 12 депутатських місць. EELV стала третьою партією у Франції, випередивши “системні партії” лівих і правих, які переживають кризові часи, – соціалістів і республіканців. Їхній результат не став рекордним. На європейських виборах 2009 року вони отримали понад 16% і 16 депутатських мандатів. Проте ніхто не пророкував їм такий успіх. Навпаки, багато експертів говорили про занепад партії екологів, оскільки риторику захисту довкілля та боротьби з кліматичними змінами взяло на озброєння багато партій. 

Свою роль в успіху партії зіграв і лідер передвиборчого списку Яннік Жадо – аж ніяк не новачок у політиці. Це був його вже третій мандат євродепутата. Однак досі йому не вдавалося вийти на перший план, як у французькій політиці, так і у власній партії. Саме Жадо взяв рішучий курс на автономний екологічний список під гаслом “ні ліві, ні праві” і відмовився об’єднуватися з соціалістами, заявивши, що його “не цікавить виживання Соціалістичної партії”. За французьких екологів проголосувала більша частина молодого електорату. Газета Le Monde опублікувала по гарячих слідах результати опитування, які свідчили про різкий стрибок рейтингу Яннік Жадо, що обійшов за популярністю навіть президента країни: він отримав схвалення у 32% французів, тоді як Еммануель Макрон – у 30%, а Марін Ле Пен – у 28%. 

Le Monde констатувала: “EELV – перша партія серед 18-34-х літніх”. Цифри говорили самі за себе. Так, з числа молоді віком 18-24-х років віддали голоси списку Жадо 25%, а з вікової групи 25-38 років – 28%. Яник Жадо під час кампанії пропонував “політичну екологію як нову політичну модель замість застарілої соціал-демократичної. Треба визнати, що успіх французьких екологів був не випадковий. Після виборів до Європарламенту партія “Європа-Екологія-Зелені” продовжила свою звитяжну ходу, здобувши вже 2020 року низку перемог на муніципальних виборах у Ліоні, Марселі, Бордо, Страсбурзі, Турі та Безансоні, – причому в деяких випадках із великим відривом від суперників.

Стабільна Австрія, Північна Європа та Бенілюкс

У цьому контексті можна відзначити й успіх на виборах до Європарламенту-2019 австрійської партії “Зелені – Зелена альтернатива” (Die Grünen – Die Grüne Alternative). Австрійські “зелені” зуміли впоратися з труднощами і зміцнили свої позиції завдяки європейським виборам. Опинившись, по суті, єдиною серйозною політичною силою, яка відкрито і послідовно захищає права іноземних мігрантів і біженців, “Зелена альтернатива” зуміла повернути своїх виборців, отримавши на виборах до ЄП гідний результат – 14,1% голосів і поповнили скарбничку “Greens/European Free Alliance” трьома депутатськими мандатами. Австрійські “зелені” у вересні 2019 року підтвердили високий рівень суспільної підтримки. Отримавши на парламентських виборах 12,4% голосів виборців, вони не тільки повернулися після дворічної перерви в Національну раду Австрії, а й увійшли в урядову коаліцію.

У Північній Європі “зелені” традиційно мають пристойну підтримку виборців. Експерти відзначили успішний результат данської Соціалістичної народної партії (SF), яка просувала екосоціалізм, що продовжило загальний тренд великої хвилі на підтримку “зелених” партій по всій Європі. СНП свого часу була заснована як лівосоціалістична партія, але на початку XXI століття здійснила еволюцію в бік політичного екологізму, залишаючись разом із цим виразно ліворуч від соціал-демократів. На європейських виборах список “Соціалістичної народної партії” набрав 13,2% голосів, що принесло партії два депутатські мандати. Однак уже на червневих парламентських виборах СНП хоч і поліпшила свій минулий показник, але набрала лише 7,7% голосів виборців. Однак отримані партією 14 мандатів допомогли формуванню соціал-демократичного уряду, а сама СНП з кінця червня 2019 року стала складовою частиною лівоцентристської парламентської більшості.  

Хороший результат продемонструвала на минулих виборах до ЄП і фінська партія “Зелений союз” (VIHR), яка набрала 16% голосів і зуміла провести до ЄП трьох своїх представників. Успіх “Зеленого союзу” дуже показовий у тому плані, що у Фінляндії це, мабуть, найбільш “проєвропейська” партія. У Північній Європі, де вельми сильні євроскептичні настрої, екологістські партії виразно виступають на користь поглиблення інтеграційних процесів. Приклад “Зеленого союзу” також показав розбіжність результатів на європейських і національних виборах протягом одного року. Отримавши у квітні на парламентських виборах 11,5% голосів, він завоював 20 парламентських мандатів і зміг увійти з трьома міністрами до складу лівоцентристського уряду Фінляндії. 

Ще однією північноєвропейською силою, яка успішно виступила, стала “Партія зелених” (MP), що діє у Швеції. Незважаючи на те, що з 2014 року ПЗ бере участь у роботі уряду як молодший партнер соціал-демократів, на парламентських виборах 2018 року ця політична сила набрала лише 4,4% голосів, ледве утримавшись у Риксдазі. Результат європейських виборів показав, що “зелені” повернули значну частину своїх виборців; партія отримала 11,5% голосів і три європейські мандати. У випадку зі шведськими “зеленими” слід зазначити, що їхня передвиборча кампанія оберталася навколо соціальної тематики: “Ми бажаємо скоротити тривалість робочого часу і зробити ставку на рівність чоловіків і жінок у сфері заробітної плати, так само, як і пенсій. Ми бажаємо інвестувати в стійку техніку і знання…”.  За підсумками виборів до Європарламенту “зелені” з Північної Європи збільшили представництво групи “Зелені/Європейський вільний альянс” на 8 мандатів.

Про політичні успіхи можна говорити і стосовно “зелених” партій із країн, розташованих у західній частині Європи. У країнах Бенілюксу, особливо в Бельгії та Люксембурзі, як підкреслює французький експерт Д. Буа, “історично склався сильний вплив руху екологів, які стоять на чолі численних європейських ініціатив у цій галузі”. У Бельгії існують дві партії екологів: у фламандській частині “Зелені” і у валлонській частині франкофонна партія “Конфедерація боротьби за екологію”, скорочено – “Еколо”. На виборах до ЄП бельгійські екологи виступили єдиним списком в альянсі “Еколо-Зелені”, зібравши у своїх регіонах 7,43% і 7,83% голосів відповідно, що в сумі принесло їм 15,26% і три депутатські мандати. 

Також травневі вибори до Європарламенту підтвердили високий рівень підтримки виборцями і нідерландської партії “Зелені ліві” (GroenLinks), яка останніми роками вже домоглася серйозних політичних успіхів, перетворившись на найвпливовішу ліву партію країни на національному та регіональному рівнях. Ця лівоекологістська партія отримала 10,9% голосів і три депутатські мандати в ЄП.  Про орієнтовану вліво стратегію нідерландських екологів свідчило одне з гасел їхньої передвиборчої кампанії: “Все навколо людей, а не цифр. Навколо суспільства, не ринків. Ми завжди йдемо з альтернативами…”.

Незважаючи на загальний підйом “зеленої хвилі” на виборах до Європарламенту 2019 року, не можна абсолютизувати успіх “зелених” партій. Як і раніше в ЄС залишаються регіони, де рівень підтримки “зелених” партій вкрай незначний. Це стосується насамперед країн Центральної та Східної Європи, а також більшої частини країн південноєвропейської зони. Крім того, з більшою часткою ймовірності можна стверджувати, що результати виборів до Європейського парламенту далеко не у всіх випадках відображали реальну політичну вагу “зелених” партій у своїх країнах. Як приклади можна навести Фінляндію і Данію – держави, де 2019 року відбулися національні парламентські вибори, на яких, за значно вищої явки електорату, партії, що представляють у ЄП групу “Зелені/Європейський вільний альянс” (Greens/European Free Alliance), отримали помітно скромнішу підтримку виборців. Тож ці приклади, скоріше, свідчать про те, що високі показники екологістських партій на виборах до ЄП не слід інтерпретувати як реальний рівень суспільної підтримки на національному рівні. Та все ж, успіх “зелених” свідчив про суспільний запит на модернізацію європейського проєкту, його наближення до інтересів людини та на те, що Європа може бути іншою.
 

“Зелений” захід сонця

Напередодні європейських виборів 2024 року настрої електорату помітно відрізняються від тих, що були 2019 року. Тоді в багатьох містах проходили марші на захист планети, проти парникових викидів, за поновлювані джерела енергії. Головною темою передвиборчої кампанії була боротьба зі змінами клімату. Сьогодні її вважає пріоритетом 52% респондентів, а 32% – другорядним питанням. Також під час дослідження людей запитували, яка з найбільших криз за останні 10 років найбільшою мірою змінила їхній погляд на майбутнє. У середньому 19% опитаних у всіх країнах відповіли, що зміна клімату. Однак у Данії цей показник виявився вищим – 29%, за нею йде Франція – 27%. 

В інших країнах зміна клімату практично не фігурує в прогнозах на майбутнє. Наприклад, лише 6% естонців заявили, що саме це питання найбільшою мірою змінило їхній погляд на майбутнє. Приміром, у Польщі, незважаючи на зміну політичного курсу, підкріплену обіцянками зайняти амбітну позицію щодо кліматичної політики ЄС, лише 11% респондентів вважають зміну клімату кризою, що вплинула на них найбільше. Це показало проведене для Euronews ексклюзивне опитування компанії Ipsos. Згідно з тим самим опитуванням, 54% європейців вважають, що їхня купівельна спроможність важливіша за “зелену угоду”. 

Важливо зазначити, що “Зелена угода” – найбільша в історії ЄС корекція економічного курсу. Масштабний план у сфері екології (чи не ключовий проєкт Урсули фон дер Ляєн) передбачає, що до 2050 року Європа має стати першим кліматично нейтральним континентом (тобто використання зелених технологій і різноманітні ініціативи нівелюватимуть негативний вплив на клімат парникових газів). Ба більше, якраз на початку лютого в розпал фермерських протестів Єврокомісія оприлюднила план, згідно з яким до 2040 року викиди парникових газів у Європі буде скорочено на 90% порівняно з рівнем 1990-го. За даними Politico, спочатку в проєкті документа було прописано, що викиди, які виробляє сільське господарство, мають скоротитися на 30% у період із 2015 до 2040 року. Однак у підсумковому варіанті цієї фрази немає: згадується лише, що “всі сектори” (а також прості європейці, яким треба переглянути харчові звички і спосіб життя), повинні зробити свій внесок у спільну справу. 

Проте очевидно, що поставлених цілей без серйозних змін у сільському господарстві, на яке в ЄС припадає 11% викидів парникових газів, не досягти. А як домогтися змін і не розорити фермерів (здебільшого малі підприємства з обмеженими фінансами і настільки ж обмеженими можливостями адаптації до нових вимог) – це питання, на яке поки що немає відповіді. 

“Зелена угода” стала однією з причин хвилі потужних фермерських протестів, що прокотилися по всій Європі. Так, фермерські профспілки вважають, що вона завдає шкоди європейському ринку сільгосппродукції і б’є по кишені фермерів. До “Зеленої угоди” входить, зокрема, програма “Від ферми до виделки” (Farm to Fork), покликана не тільки забезпечувати європейців свіжою їжею, а й звести до мінімуму шкоду для природи. Представник європейської аграрної профспілки FarmEurope Люк Верне зазначає: “Від ферми до виделки” від самого початку замислювалася як стратегія, яка поліпшить нашу галузь, нав’яже їй високі стандарти якості. Передбачалося, що вимогливі споживачі платитимуть більше за чисті харчові продукти, банкіри підтримають їхнє виробництво своїми дешевими грошима, і в сільське господарство ринутимуть інвестиції. Треба визнати, що це рівняння сьогодні вирішити вже неможливо. Громадяни відмовляються від дорожчих продуктів, органічний сектор зазнає серйозних труднощів. До цього дня закінчився період дешевого капіталу, який можна вкладати в землеробство і тваринництво. Усе це тепер у минулому”. 

Непідйомний тягар лідерства

Після тріумфу на виборах до Європарламенту 2019, де німецькі “зелені” здобули 20,5% голосів виборців і збільшили кількість євродепутатів у політичній групі в ЄП. “Зелені/Європейський вільний альянс” (Greens/European Free Alliance) на 21 особу на них чекало наступне випробування – вибори до Бундестагу-2021. 

Третє місце партії “Союз 90/”Зелені” стало її найкращим результатом на загальнонімецькому рівні з моменту створення. Хоча за кілька місяців до виборів “Зелені” вважалися претендентами якщо не на перемогу, то, як мінімум, на друге місце. У підсумку вони стали третіми (далася взнаки вкрай невдала кампанія їхньої лідерки Анналіни Бербок), набравши 14,8% (плюс 5,9% порівняно з 2017 роком і 118 мандатів у парламенті). “Ми хотіли більшого, але не змогли досягти цього через наші власні помилки на початку виборчої кампанії, через мої помилки. Цього разу наших зусиль виявилося недостатньо, але ми отримали мандат на майбутнє!” – широко посміхаючись, заявила після виборів співголова партії Анналена Бербок. 

За підсумками виборів, після болісних переговорів була сформована “світлофорна” коаліція, яка отримала прізвисько за партійними кольорами. До неї увійшли Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), “Союз 90/”Зелених” і Вільна демократична партія (ВДП). Лідерка “зелених” Анналена Бербок отримала портфель міністра закордонних справ. Крім того, екологістам відійшли пости аграрного міністра, екології та сім’ї. Під час перемовин щодо створення коаліцій найбільше “списів” було зламано саме навколо “кліматичних” запитів “Зелених”. І все-таки, майбутній уряд погодив бажання раніше визначеного терміну, а саме до 2030 року, закрити вугільні електростанції (що попередньо планувалося зробити до 2038 року). Це рішення викликало різку критику багатьох опонентів, особливо з боку федеральних земель, залежних від видобутку вугілля. 

У рамках реалізації заходів із захисту клімату та декарбонізації економіки, нова коаліція захотіла також до 2030 року збільшити частку поновлюваних джерел енергії Німеччини до 80%, у виробництві водню досягти потужності електролізу близько 10 ГВт, а кількість повністю електричних автомобілів має сягнути 15 мільйонів. Щоправда, нова угода не визначала конкретної дати зняття з виробництва автомобілів із двигунами внутрішнього згоряння. Як показав час, багато з “хотілок” “зелених” з різних причин не тільки були відкинуті, а й призвели до зниження популярності партії “Союз 90/”Зелені”. 

Через два роки після свого правління “світлофорна” коаліція показувала вкрай розчаровуючі результати. За “червоних” – соціал-демократів канцлера Олафа Шольца – готові були голосувати лише 14% виборців. Справи у їхніх партнерів, “зелених”, були трохи кращими – вони набрали б 15% голосів, а третій, “жовтий” партнер, орієнтовані на бізнес “вільні демократи”, не дотягував навіть до п’ятивідсоткового порога, необхідного для проходження до парламенту. За два роки роботи від правлячої коаліції, яка прийшла до влади з сумарним рейтингом 52%, відвернулася майже чверть її електорату. 

Але повернемося до “зелених”. За даними останніх опитувань їхній рейтинг упав ще на один пункт і становить сьогодні 13%. У виборчому бюлетені на виборах до Європарламенту “Союз 90/”Зелені” буде під першим номером. Фірмовим знаком “зелених”, як і раніше, залишається кліматична політика, в яку, на їхню думку, необхідно вкладати великі інвестиції, навіть якщо це означає збільшення державної заборгованості. 

Однак з’являються і нові “фішки”. Жодна німецька партія не заходить так далеко, як “зелені”, коли справа стосується довгострокових цілей ЄС. Вони хочуть подальшого розвитку Європейського Союзу і перетворення його на “федеративну європейську державу”. На їхню думку, ЄС має стати “стратегічно суверенним”, тобто, мати змогу діяти незалежно у зовнішній та військовій політиці. Партія хоче ще більше підтримати Україну. “Зелені” бачать в Україні майбутнього члена ЄС, переговори про вступ з яким мають розпочатися якомога швидше. Усі інші партії набагато обережніші в цьому питанні. Також “Союз 90/”Зелені” займає ліберальну позицію щодо міграційної політики та питань надання притулку, хоча більшість німців зараз ставляться до цієї теми вельми критично. Якщо за час, що залишився до виборів до Європарламенту, “зелені” не зможуть максимально мобілізувати свій електорат, то виборча кампанія закінчиться для них катастрофічно. І їхнє представництво в групі “Зелені/Європейський вільний альянс” (Greens/European Free Alliance) скоротиться на 9 євродепутатських мандатів.

Не краще йдуть справи і французьких “зелених”. Колись популярна партія “Європа-Екологія-Зелені” (EELV), яка показала вражаючі результати на виборах до Європарламенту 2019 року, посівши третє місце і провівши до ЄП 12 депутатів, до 2023 року зійшла з політичної сцени і змінила назву на “Екологисты”. Цьому передувала низка серйозних прорахунків “зелених”. Натхнені своїми успіхами на європейських і більшою мірою на муніципальних виборах вони вирішили його розвинути на президентських виборах 2022 року, висунувши своїм кандидатом лідера партії “Європа-Екологія-Зелені” Янніка Жадо. У підсумку він набрав лише 4,63%, посів “почесне” шосте місце з дванадцяти і розпрощався з посадою лідера партії. 

Новий лідер – Давид Сорман – на вибори в Національні збори, які відбулися через два місяці після президентських, не ризикнув іти самостійно і приєднався до об’єднання Меланшона “Новий народний екологічний і соціальний союз” (NUPES). Отримавши 23 мандати, “Європа-Екологія-Зелені” не тільки обзавелися власною фракцією, а й збільшили своє представництво в парламенті на 21 людину (за підсумками виборів 2017 року в “зелених” був 1 мандат). 

Варто зазначити, що це був останній успіх французьких “зелених”. Перейменування партії та нові лідери нічого не додали “Екологам”. Партія продовжує захист “зеленого курсу”, який під час виборчої кампанії став об’єктом масованих атак як лівих, так і правих. На думку першого номера списку “екологів” Марі Туссен, “зелений курс” Європи перебуває під загрозою, оскільки більшість партій підривають будь-які кроки на шляху боротьби зі зміною клімату. Про те, що “зелений” порядок денний у Франції явно не в тренді, красномовно свідчать і опитування громадської думки, які відносять “екологів” до групи партій, що борються за подолання 5% прохідного бар’єру. І хоча сьогодні 7% підтримки гарантують потрапляння партій до Європарламенту, однак група “Зелені/Європейський вільний альянс” в ЄП порівняно з минулими виборами недорахується від французьких “зелених” 6 депутатських мандатів.

Кліматичні зміни зі скандальним присмаком

Уже зараз можна констатувати, що за підсумками виборів зменшать своє представництво в “зеленій” групі Європарламенту й австрійська партія “Зелені – Зелена альтернатива”, яка на минулих виборах до ЄП набрала 14,1% голосів і здобула три депутатські мандати. За даними Інституту проблем клімату Австрії, більшість австрійців вважають, що відновлювані джерела енергії є ключем до енергетичної незалежності країни, особливо в контексті війни Росії проти України, яка показала, наскільки залежною є Європа, а отже, й австрійські компанії та домогосподарства, від викопної енергії з країни-агресора. Тому понад 70 відсотків австрійців очікують, що представники Австрії на рівні ЄС робитимуть більше для сприяння захисту клімату. Здавалося б, дані опитування сприяють “зеленим” в отриманні хорошого електорального “врожаю”. Необхідна лише виразна програма, переконливі меседжі та максимальна мобілізація свого електорату. 

На виборах до Європарламенту партія “Зелені – Зелена альтернатива” поставила собі планку – щонайменше 500 000 голосів – на захист клімату, що вочевидь свідчить про те, що вони намагаються зберегти своє представництво в Європарламенті, отримане за підсумками минулих виборах 2019 року. Тоді за них проголосувало 532 193 особи. Також їхня виборча кампанія будується на критиці “Австрійської народної партії”, яка входить із “зеленими” до коаліції і яка, на думку першого номера “зеленого” списку Олени Шиллінг, заважає кліматичній активності партії “Зелені – Зелена альтернатива” в уряді. Також “зелені” звинувачують Європейську народну партію, куди входять депутати від АНП, у “кампанії брехні” щодо Закону ЄС про ренатурацію. 

Цей закон передбачає заходи з відновлення до 2030 року щонайменше 20 відсотків територій на морі та на суші для поліпшення стану заповідних біотопів у ЄС. При цьому в риториці “зелених” достатньо популістських міркувань про екологічно стійку мобільність, якої вони хочуть домогтися, зокрема й за рахунок зниження залізничних тарифів на сполучення між столицями Євросоюзу, наприклад -10 центів за кілометр. Це, на їхню думку, сприятиме дедалі більшому переходу людей з авіаційного транспорту на залізничний. 

Водночас “зелені” експлуатують і “міграційну” тему, заявляючи, що вони проголосували проти більшості пунктів Пакту ЄС про притулок і міграцію, аргументуючи це тим, що розміщення людей у таборах на зовнішніх кордонах ЄС не буде рішенням. Також “зелених” турбує, що в Пакті нічого не говориться про людей, які тонуть у Середземному морі. На їхню думку, документу ЄС бракує гуманності та швидких і справедливих процедур. Варто зазначити, що сьогодні “Die Grünen” перебувають у центрі уваги ЗМІ не завдяки своїм оригінальним ідеям, а через скандал, у який потрапила перший номер “зеленого” списку, молода політикиня Лена Шилінг. 

Ймовірно, що бажаючи привернути до себе додаткову увагу, вона виступила з низкою звинувачень про своє нібито переслідування. В австрійських медіа здійнявся галас, факти не підтвердилися, і громадськість почала звинувачувати Шиллінг у маніпулятивній поведінці та проблемному ставленні до правди. Лідер партії “Зелені – Зелена альтернатива” і віце-канцлер Вернер Коглер назвав ці звинувачення “анонімним бурчанням або пуканням”. Так чи інакше, але скандал, хоч і не суттєво, але позначився на рейтингу партії, яку в “турнірній таблиці” з четвертого на п’яте місце потіснили ліберали з NEOS (“Нова Австрія”).  Сьогодні рівень електоральної підтримки “зелених” 9,7%, що дає їм змогу розраховувати на два євродепутатські мандати.

“Зелені” вікінги – відступають

Тривалий час країни Північної Європи виступали лідерами європейської зеленої політики, що, природно, позначалося і на рейтингу “зелених” партій, які мали непогане представництво і в Європарламенті, і особливо у своїх національних законодавчих структурах. Однак загальноєвропейський тренд на зниження популярності “зелених” політичних проєктів не оминув стороною і країни Північної Європи. Найсуттєвішим він виглядає у Фінляндії, і особливо у Швеції. 

Після вдалих виборів 2019 року, на яких шведська Партія зелених отримала 11,5% голосів і три європейські мандати, її популярність почала тільки падати. Варто зазначити, що у виборчих програмах практично всіх шведських політичних партії існують елементи “зеленого” порядку денного. Тож Партія зелених мусила зробити таку унікальну політичну пропозицію, яка б вигідно вирізняла їх з-поміж усіх інших учасників виборчого марафону. І таку пропозицію вони зробили, щоправда, не в рамках боротьби за “кліматичні зміни”. Разом із “лівими” вони виступили проти приєднання Швеції до Північноатлантичного Альянсу, що в умовах повномасштабної агресії Росії проти України та занепокоєності виборців безпековими проблемами призвело до обвалення їхнього рейтингу. Сьогодні рейтинг шведської Партії зелених трохи вищий за прохідний бар’єр і становить 5%. За прогнозами, замість трьох місць у Європарламенті, вони отримають одне. 

Схожа ситуація і з фінським “Зеленим союзом”, який на європейських виборах 2019 року набрав 16% голосів і зумів провести до Європарламенту трьох своїх представників. До того ж на виборах до Едускунту (парламенту) Фінляндії, що відбулися того ж року, вони набрали 11,4% і, отримавши 20 мандатів, увійшли до лівоцентристської урядової коаліції. Перебування у владі, однак, не пішло на користь “зеленим” і вже на парламентських виборах 2023 року вони втратили 7 депутатських мандатів, набравши 7% підтримки голосів виборців. Сьогоднішня електоральна динаміка залишає їх із тими самими відсотками, а група “Зелені/Європейський вільний альянс” (Greens/European Free Alliance) у Європарламенті, вочевидь, не дорахується двох депутатів із Фінляндії.

Єдиним винятком у “північній сім’ї” екологів є данська “Соціалістична народна партія” (SF), яка зберігає свої міцні позиції серед політичних партій країни, навіть, незважаючи на її перебування в уряді. На виборах 2022 року у фолькетинг (парламент) Данії вона посіла четверте місце, набравши 8,3% голосів виборців. Сьогодні ж її рейтинг зріс до 15%, і вона входить до трійки лідерів електоральних уподобань, справедливо розраховуючи зберегти свої два європейські мандати.

“Зелені” Бенілюксу здають свої позиції

Що стосується країн Бенілюксу, то і там “зелені” здали свої позиції. Як ми вже зазначали вище, “зелений” рух у Бельгії представлений фламандськими “Зеленими”, а у валлонській частині – партією “Конфедерація боротьби за екологію”, скорочено – “Еколо”. За підсумками минулих виборів до Європарламенту в “Зелених” був один мандат у групі “Зелені/Європейський вільний альянс”, а в “Еколого” – 2. Варто зазначити, що підтримка виборців відображає етнонаціональний характер партій. Так, “Еколло” в Брюссельському регіоні сьогодні набирає 15%, тоді як “Зелені” – 5%. У Фландрії у “Еколло” взагалі, вочевидь, без шансів, а “Зелені” зберігають свій 5% рейтинг. Ну а у своїй вотчині – Валлонії – “Еколло” набирає 13%, а рейтинг “Зелених” на рівні похибки. Якщо подивитися на загальнобельгійський електоральний пейзаж – то рейтинг “Еколло” -8%, а у “Зелених” – 4%. З урахуванням бельгійської загальнонаціональної квоти в Європарламенті в 15 місць, “Еколло” втратить один мандат і буде представлене одним депутатом, “Зелені” ж узагалі опиняться за стінами Європарламенту.

Зовсім інша ситуація у “зелених” у Нідерландах. Напередодні парламентських виборів 2023 року партія “Зелені ліві” (GroenLinks), яка набрала на минулих виборах до Європарламенту 10,9% голосів виборців і отримала в ЄП три депутатські мандати, створила єдиний список із соціал-демократами з “Партії праці” (Pvda). Лідер “Зелених лівих” Єссе Клавер заявив, що він не претендуватиме на посаду лідера альянсу, і список очолив соціал-демократ Франс Тіммерманс, який раніше обіймав посади заступника голови Єврокомісії та єврокомісара з питань клімату. Вибори для альянсу “GroenLinks/Pvda” виявилися вельми успішними, він посів 2-ге місце, пропустивши вперед, тільки “Партію свободи” (PVV) Герта Вілдерса. Разом обидві партії набрали 15,8 % голосів і отримали 25 мандатів, майже в півтора раза більше ніж на виборах 2017 року.  Сьогодні за даними опитувань Ipsos і Politico, рейтинг альянсу “GroenLinks/Pvda” коливається між 14,5-16 % підтримки виборців, що потенційно приносить до скарбнички групи “Зелені/Європейський вільний альянс” – 3 депутатські мандати.

Очевидно, втратять своїх двох депутатів у Європарламенті й ірландські “зелені”. Після минулих успішних європейських виборів, на яких за Партію зелених проголосувало близько 9% виборців, які прийшли на вибори, а в столиці країни Дубліні вона взагалі виявилася лідером, для партії настали важкі часи. Сьогодні її підтримують лише 4% виборців, що не дає їй змоги сподіватися на потрапляння до Європарламенту.

Тривала “зелена” криза в Південній Європі, що затягнулася

У країнах Південної Європи “зелені партії” часто відносили до табору політичних маргіналів. За підсумками виборів до Європарламенту 2019 року, Італія, Іспанія, Португалія на трьох делегували в політичну групу “Зелені/Європейський вільний альянс” лише одного депутата від регіональної партії “Ініціатива каталонських зелених”, яка потрапила до ЄП у складі коаліції “Республіка зараз”, що складалася ще з баскських, галісійських лівих націоналістів. Через п’ять років ситуація практично не змінилася. 

В Іспанії “зелений” порядок денний монополізувала “Іспанська Соціалістична Робітнича Партія” (ІСРП). Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес поставив на чолі європейського списку ІСРП свого заступника – Терезу Ріберу – визнаного європейського авторитета в питаннях кліматичної політики. Однією з ліній виборчої кампанії ІСРП буде підтримка “Зеленого курсу” ЄС, який, на думку Рібери, через опір енергетичного, сільськогосподарського та військового лобі відсунуто на другий план. До того ж Тереза Рібера розраховує посісти в майбутньому складі Єврокомісії місце не нижче за свою сьогоднішню віцепрем’єрську посаду.  Тому в ситуації, що склалася, перспектив у іспанських “зелених” – небагато. 

Тільки диво і відсутність прохідного бар’єру може допомогти Лівим республіканцям Каталонії, у яких сьогодні 1% підтримки виборців, зберегти свій мандат у групі європейських “зелених”. На відміну від Італії та Португалії, де “зелені” продовжать свою сумну “традицію” залишатися без європейських мандатів.

Східноєвропейські зелені тенденції

Трохи краще йдуть справи у політичної групи “Зелені/Європейський вільний альянс” у Східній Європі. Так, у Чехії, “Піратська партія”, яка за підсумками минулих європейських виборів 2019 року, набравши майже 14%, поповнила групу європейських “зелених” у Європарламенті трьома депутатськими мандатами. За підсумками парламентських виборів 2021 року “пірати” увійшли до урядової коаліції і попри три роки перебування при владі, практично не розгубили свого виборця. 

З рейтингом 11% вони залишаються третьою політичною силою Чехії, розраховуючи на майбутніх виборах до Європарламенту на два депутатські мандати. А ось у “Зеленої партії Чехії” справи йдуть набагато гірше. За даними останніх соціологічних опитувань, вона з 2% не долає 5% прохідний бар’єр. Також не потрапляють до Європарламенту “зелені” зі Словаччини та Словенії. А Хорватія, найімовірніше, у групі “Зелені/Європейський вільний альянс” буде представлена одним депутатом від ліво-зеленої партії “Mozemo!” (Ми можемо). 

Ще по одному своєму представнику делегують до Європарламенту “зелені” партії зі схожою назвою з двох балтійських держав – Литви та Латвії. Незважаючи на досить високий рівень підтримки у своїх країнах (обидві партії мають солідне представництво у місцевих парламентах) у “Союзу фермерів і зелених Литви” – 11%, а в латвійського “Союзу зелених і фермерів” – 10%, лише невелика депутатська квота для цих країн не дає змоги їм розширити своє представництво в Європарламенті. 

На майбутніх виборах до Європарламенту “зелені”, ймовірно, стануть ніби “живим” втіленням відомого виразу про те, що “не можна двічі увійти в одну й ту саму річку”. Після тріумфу на європейських виборах 2019 року, 6-9 червня поточного року на екологів, судячи з усього, чекає гірке розчарування. 

По-перше, з усіх політичних груп ЄП на “Зелені/Європейський вільний альянс” очікують найістотніші електоральні втрати – згідно з результатами соціологічних досліджень, вони можуть не дорахувавшись близько 40 мандатів. 

По-друге, зниження популярності “зелених” стало стало стійкою тенденцією, на яку вплинули витрати політики “зеленого переходу”, наслідки пандемії Covid-19, енергетична криза, війна Росії проти України та необхідність зміцнення обороноздатності. 

По-третє, розмитістю “зеленого порядку денного” скористалися великі політичні гравці, для яких тема кліматичних змін стала невід’ємною частиною їхніх виборчих програм. І якщо на виборах до Європарламенту 2019 року європейські “зелені” постаралися вийти з ніші партії однієї теми, і це принесло їм політичні дивіденди, то цього разу “зелену” ініціативу перехопили вже у них, і вони знову повернулися в лоно політичних аутсайдерів. Наскільки цей процес затягнеться – покаже час.