Європейські соціал-демократи об’єднуються для боротьби з ультраправими

Однією з причин зниження популярності, зокрема й S&D, аналітики назвали підйом у Європі вкрай правих партій і закликали європейські еліти звернути на це пильну увагу. Але були й інші причини, що вдарили по рейтингу європейських соціал-демократів. На початку 2023 року два депутати Європарламенту з групи S&D були замішані в корупційних скандалах. Це Марк Тарабелла з Бельгії та Андреа Коццоліно з Італії. Органи юстиції Бельгії клопотали про позбавлення обох парламентаріїв депутатської недоторканності. Тарабеллу підозрюють в отриманні фінансових вигод від Катару, а Коццоліно до того ж імовірно перебував під фінансовим впливом Марокко. 

Оговтавшись від корупційних скандалів, європейські соціал-демократи, крім своїх традиційних меседжів про акцент на розв’язанні соціальних проблем, як свою головну мету висунули ідею – не допустити вкрай праві партії до влади. На початку травня цього року після нападу в Дрездені на кандидата від СДПН Матіаса Еттке німецька СДПН і Партія європейських соціалістів провели в Берліні Конгрес, на якому спробували продемонструвати свою силу і повернути втрачену довіру, наголошуючи на зростанні проявів насильства з боку ультраправих. 

Канцлер Німеччини Олаф Шольц, лідер європейських соціал-демократів Стефан Льовен і кандидат від лівоцентристів на пост глави Європейської комісії Ніколас Шміт засудили напад на їхню колегу і поклали відповідальність за зростання насильства на ультраправу “Альтернативу для Німеччини”. Крім того, соціал-демократи стали дедалі наполегливіше критикувати своїх партнерів по коаліції з Європейської народної партії, зокрема главу Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн, за загравання з Джорджі Мелоніі та зондування “ґрунту” щодо створення “великої коаліції” з вкрай правою групою “Європейські консерватори і реформісти”. 

Ніколас Шміт уже заявив, що S&D ніколи не увійдуть у коаліцію з ультраправими. У цьому соціалістів підтримали і “зелені”, і “ліберали”. Слід зазначити, що наступальна позиція соціал-демократів на фронті боротьби з ультраправими стала приносити незначні дивіденди: після минулорічного “провисання” рейтингу почалося його поступове зростання. За даними опитування Politico, проведеного в травні 2024 року, S&D можуть отримати на майбутніх виборах до Європарламенту, за різними оцінками, від 134 до 143 мандатів. Проте істотного “прориву” в зборі електорального “врожаю” соціалісти не зроблять. 

Безсумнівно, вони постаралися винести уроки з минулих невдач. Тоді однією з ключових причин падіння їхнього рейтингу стало розчарування виборців їхніми діями. По-перше, відсутністю новизни в їхній програмі, надмірний консерватизм і політична “закостенілість”, що не дає змоги виносити на перший план проблеми, які хвилюють суспільство, наприклад, такі як міграційна криза або “зелений” порядок денний. По-друге, зближення соціал-демократів із правоцентристськими партіями не влаштовувало частину лівого електорату. І як результат, порівняно з виборами до Європарламенту 2014 року, “Прогресивний альянс соціалістів і демократів” втратив 41 місце, що багато хто тоді розцінив як глибоку кризу і справжню катастрофу європейської соціал-демократії.

Соціалістичний авангард

Країни Південної Європи протягом доволі тривалого часу були не лише оплотом соціал-демократії, а й перебували в авангарді європейського соціалістичного руху.

2019 рік в Іспанії, який назвали електоральним марафоном, пройшов під прапором Іспанської соціалістичної робітничої партії. ІСРП спочатку здобула впевнену перемогу на виборах до Конгресу депутатів, отримавши 28,7% голосів і 123 місця в парламенті. Порівняно з 2016 роком соціалісти наростили свою електоральну базу на 6%, а депутатський корпус – на 38 представників. За підсумками виборів соціалісти Іспанії сформували лівоцентристський уряд на чолі з Педро Санчесом і вирушили на регіональні вибори, де підтвердили своє лідируюче становище. Санчес відчутно зміцнив своє становище всередині країни. Досягнутий результат соціалісти розраховували закріпити на виборах до ЄП і в такий спосіб зробити заявку на більш помітну політичну роль у європейських справах. 

Вихід Іспанії з глибокої фінансово-економічної кризи і тривалої рецесії вселив в іспанський істеблішмент надію на своєрідний стратегічний реванш, як усередині країни, так і на зовнішньому периметрі. У цьому сенсі європейські парламентські вибори мали для Мадрида особливе значення з двох головних причин. Перша – в Іспанії небезпідставно вважали, що роль ЄП зростатиме, зокрема через те, що формування цього органу відбувається найдемократичнішим шляхом – прямим голосуванням, а цей механізм стає в країнах Європи дедалі більш затребуваним. Особливо на тлі широкого і, по суті, загальноконтинентального невдоволення діями брюссельської бюрократії, “яку ніхто не обирав”. “Парламент у Страсбурзі нарощує вплив в архітектурі Європейського союзу…”, – зазначалося в редакційній статті газети “Паїс”. 

Друга причина – саме в Європарламенті іспанське представництво традиційно було найбільш значущим. У період від приєднання Іспанії до об’єднаної Європи 1986 року іспанці тричі обіймали посади голів Європарламенту, 28 разів – заступників голови і в 32 випадках очолювали парламентські комісії. У жодному іншому органі ЄС емісари Мадрида ніколи не мали настільки сильних позицій. У зв’язку з цим варто нагадати, що максимальну кількість євродепутатів (64 парламентарії) Іспанія мала в 1994-2004 роках. Потім їхня кількість скоротилася до 54 і після виходу з ЄС Великої Британії, знову збільшилася до 61. 

Результати голосування 26 травня 2019 року за євродепутатів загалом підтвердили ті політичні зрушення, які відбулися в Іспанії останніми роками. Як і на квітневих загальних виборах, провладна ІСРП отримала найширшу підтримку і провела до Європарламенту 20 депутатів (у 2014 році їх було на шість менше – 14). Ба більше, соціалісти набрали на 4% більше, ніж на загальних виборах. 

За підсумками виборів до Європарламенту напрошувалася низка висновків. По-перше, іспанські правоцентристи і соціал-демократи, ліві, ліберали і “зелені” зробили свій посильний внесок у те, щоб ЄС “витримав лобову атаку ультраправих сил і зумів приборкати популістську хвилю”. Водночас експерти відзначили ту важливу обставину, що Іспанія (разом із Португалією) перетворилася на політичний бастіон європейської соціал-демократії і найпослідовніше виступає проти згортання тих інтеграційних ініціатив, які не влаштовують євроскептиків. 

Посилення міжнародних лобістських можливостей Мадрида засвідчили підсумки напруженої боротьби за розподіл вищих посад в органах Євросоюзу. Педро Санчесу в союзі з Еммануелем Макроном, незважаючи на всі зусилля, не вдалося “вирвати” керівництво Єврокомісією з рук європейських консерваторів, які заблокували підтриману франко-іспанським “дуетом” кандидатуру голландського соціал-демократа Франса Тіммерманса. Водночас як компенсацію іспанці домоглися призначення Жозепа Борреля главою європейської дипломатії. Оцінюючи результати “кадрової угоди”, газета “Паїс” у редакційній статті тоді зазначала: “це не катастрофа, але й не привід тішити себе ілюзіями про кардинальні зміни”.

До 2023 року електоральна перевага соціалістів стала танути. На травневих виборах у більшості з 12 автономних спільнот країни перемогла консервативна “Народна партія” Альберто Фейхоо. Потім король Іспанії розпустив парламент і призначив дострокові парламентські вибори на липень 2023 року.  Цього разу до фінішу соціалісти Педро Санчеса прийшли другими, отримавши 31,7% голосів і 122 місця в парламенті. Перше місце посіла все та ж “Народна партія” (PP) під керівництвом Альберто Фейхоо, яка набрала 33% голосів і забезпечила собі 136 місць у парламенті країни, що на 47 місць більше за її результат на минулих виборах 2019 року. 

Незважаючи на перемогу, Фейхоо і його “Народна партія” не змогли сформувати урядову більшість, у зв’язку з чим Король Іспанії Філіп VI доручив формування кабінету Педро Санчесу. Через чотири місяці урядового глухого кута соціалісти формують лівий уряд, який вдруге очолив Педро Санчес. Лідер соціалістів заручився підтримкою шести невеликих партій, щоб забезпечити собі можливість відновити коаліційний уряд меншості з лівим рухом “Sumar” (“Об’єднання сил”). Серед тих, з ким він підписав угоду – дві ключові каталонські сепаратистські партії. В обмін Санчес пообіцяв амністію для тих, хто порушив закон під час невдалої спроби відокремлення регіону в 2017 році. Це викликало хвилю протестів в Іспанії. Опозиційні консервативні та ультраправі партії Іспанії звинувачували Санчеса у зраді нації, оскільки вважали, що він оголосив амністію для сепаратистів тільки для того, щоб зберегти свою посаду. У країні посилювалася поляризація суспільства, і це не могло не позначитися на рейтингу соціалістів і Педро Санчеса. Саме наростаюча поляризація і призвела до шалених нападок правих на уряд Санчеса і його дружину. 

Наприкінці квітня 2024 року іспанський суд відкрив справу про корупцію щодо Бегоньї Гомес, дружини Педро Санчеса. НКО “Чисті руки”, яка подала позов проти Гомес, відома, насамперед, тим, що захищає інтереси правих і ультраправих груп і партій. “Чисті руки” звинувачували Гомес у незаконному лобізмі: вона нібито домагалася або сприяла укладенню держконтрактів з організаціями, з якими мала тісні стосунки. Як бенефіціарів називали, наприклад, компанію Globalia. Її дочірня авіакомпанія Air Europa, як ідеться в позові “Чистих рук”, погодилася надати Гомес та її радникам 15 тисяч євро на місяць на авіаперельоти першим класом. Стверджувалося, що сума таких держконтрактів могла сягати кількох мільйонів євро. 

Одночасно в соціальних мережах було запущено масову кампанію проти Санчеса і соціалістів, частиною якої стало поширення чуток про те, що Гомес насправді – трансперсона. На цьому тлі 25 квітня Санчес від свого імені опублікував відкритого листа, в якому заявив, що нападки на сім’ю в політичній боротьбі є неприйнятними, а сам він сумнівається, що утримання влади у своїх руках варте такої шкоди його рідним. Санчес також повідомив, що не буде якийсь час виконувати свої повноваження, а потім публічно оголосить про своє рішення. Лист Санчеса змусив мобілізуватися прихильників правлячої Соціалістичної робітничої партії Іспанії. Усі ключові представники партії виступили з підтримкою прем’єра, а на вихідних у різних містах країни відбулися демонстрації під гаслом “За любов до демократії” Зрештою Санчес справді зробив заяву: він залишається. 

Багато хто характеризує підхід Санчеса до політики як “боротися за владу, а невдачі використовувати для нанесення удару у відповідь”. Тому удар по собі він використовував для максимальної мобілізації свого електорату. Був ще один фактор, що вплинув на вибір Санчеса і його колег по партії, – високі ризики відставки і перевиборів для соціалістів. Після виборів Санчесу знадобилося півроку на те, щоб сформувати уряд. Для цього йому довелося піти на серйозні поступки регіональним і сепаратистським партіям. 

Йти зараз означало б поставити хрест на всіх цих зусиллях, з одного боку, і відкрити дорогу для консервативного уряду з можливою участю ультраправої партії Vox з іншого. Позитивним сигналом для Педро Санчеса стала перемога на регіональних виборах Соціалістичної партії Каталонії на чолі з колишнім міністром охорони здоров’я Іспанії Сальвадором Ільєю. Соціалісти отримали 42 місця в каталонському парламенті. Однак колишній голова Женералітету Каталонії Карлес Пучдемон, лідер руху за незалежність, уже заявив, що спробує сформувати уряд меншості, оскільки соціалістам недостатньо голосів. Щоб створити власний кабінет він запропонував соціалістам угоду: вони мають дозволити йому керувати регіоном через уряд меншості в обмін на підтримку кабінету Педро Санчеса в Мадриді. Партія “Разом за Каталонію” (Junts per Catalunya), яку очолює Пучдемон, посіла друге місце і отримала 35 місць у парламенті. 

Варто зазначити, що під час передвиборчої кампанії питання про “конфлікт” Мадрида і Каталонії відійшло на другий план, поступившись місцем актуальним місцевим проблемам. Однак головним підсумком виборів стало, що націоналістичні партії більше не контролюють регіональний парламент, і результати виборів стали ударом для руху за незалежність. Тепер же Санчесу треба переключатися на майбутні вибори до Європарламенту, після яких оновиться склад головних європейських інститутів. 

“Соціалістична робітнича партія Іспанії” – головний постачальник євродепутатів для групи соціал-демократів у Європарламенті. Зі 140 мандатів, якими зараз володіє група, 21 – іспанський. Ба більше, голова групи соціал-демократів у Європарламенті Іратше Гарсія – теж з іспанських соціалістів. До свого призначення на цю посаду вона була міністром закордонних справ у першому уряді Педро Санчеса. Зрештою, належить до Соціалістичної партії й очільник європейської дипломатії, заступник голови Єврокомісії Жозеп Боррель. Тому актуальне завдання для Санчеса – не розгубити нинішній вплив і на загальноєвропейському рівні. ІСРП веде боротьбу на два фронти: з ультраправою Vox і своїми найближчими конкурентами з “Народної партії”, що входить до політичної групи Європейської народної партії. 

Щоб розширити діапазон кампанії соціалістів, Санчес першим номером свого списку на вибори в ЄП зробив міністра екології Терезу Ріберу, визнаного в Європі авторитета в галузі “кліматичних змін”. Сьогодні вона активно просуває в Іспанії “зелений порядок денний”, вважаючи його головним рушійним елементом у сільському господарстві, інноваціях, промисловості та послугах. Крім того, Рібера активно працює не тільки з виборцями, а й з мерами міст. Нещодавно вона від імені уряду підписала з ними контракт на розвиток Національного природного парку Доньяна в Андалусії. В угоді вона має намір використати норми з ще не схваленого і суперечливого Закону про відновлення природи, який праві і крайні праві намагаються зупинити в Брюсселі. 

При цьому Тереза Рібера критикує не тільки крайніх правих, а й озвучує відкриті звинувачення на адресу Урсули фон дер Ляєн, як за можливий союз з ультраправими, так і за недостатню наполегливість у проведенні “Зеленого курсу”, який вона вважає своєю головною “фішкою”. Терезу Рібера небезпідставно розглядають як головного провідника політики Педро Санчеса в Брюсселі, і вона має доволі високі шанси змінити свого партійного колегу Жозепа Борреля на посаді глави європейської дипломатії. Тож у зв’язку з тим, що в результаті виборів помітно посиляться праві та ультраправі групи, іспанським соціалістам потрібно мінімізувати неминучі втрати кількості мандатів. Так, опитування Politico, проведене наприкінці квітня, показує в ІСРП 33%, що за такого електорального розкладу залишає їм їхні 20 мандатів. А ось згідно з даними опитування, проведеного компанією Euroactiv, у соціалістів фіксується падіння рейтингу до 29%, що загрожує втратою двох мандатів. Тож боротьба за рейтинги і нові депутатські мандати в Європарламенті в Іспанії триватиме до останнього дня і кампанія через свою непередбачуваність приготує ще не один сюрприз. 

У сусідній Португалії, де довгий час домінували соціалісти, такий сюрприз стався за підсумками березневих парламентських виборів 2024 року. Через дев’ять років соціалістичного правління правоцентристи, об’єднавшись у коаліцію “Демократичний альянс”, повернулися до влади. Причини поразки соціалістів криються в низці корупційних скандалів, власне через які і сталися дострокові парламентські вибори. Слідство запідозрило корупцію у двох угодах, які уклав уряд: з видобутку літію на півночі країни, а також з будівництва на території, що охороняється законом, заводу з виробництва водневої енергії та дата-центру. 

Під підозри потрапили відразу кілька міністрів із соціалістичної партії. Прем’єр-міністр Португалії Антіоніу Кошта заявив, що його імені немає серед підозрюваних, але при цьому подав у відставку. Відставка прем’єра і стала причиною дострокових парламентських виборів, на яких перемогу здобули праві та ультраправі партії. Незважаючи на гучні заяви лідера Луїша Монтенегро про те, що португальці висловилися і заявили, що хочуть зміни уряду і політики, все ж перемога його політичної сили була мінімальною. Різниця між переможцями і переможеними склала 0,2% або дві тисячі голосів і два мандати в Європарламенті.

Нехай і мінімальний, але програш соціалістів коштував їм влади. Монтенегро в підсумку сформував уряд, а соціалісти пішли в опозицію. На виборах до Європарламенту “Соціалістична партія” намагається взяти реванш. За опитуваннями Euroactiv, вона переконливо виграє вибори, набираючи 32% і отримуючи 8 мандатів, що, однак, буде на один менше, ніж на минулих європейських виборах. 

Пристрасті по-італійськи

У ще одній південноєвропейській країні – Італії, політична група Європарламенту “Прогресивний альянс соціалістів і демократів” (S&D) представлена “Демократичною партією”, у якої на сьогоднішній день 15 депутатських мандатів. У 2019 році на виборах до ЄП Демократична партія (ДП) виступила успішно, посівши друге місце, набравши 22.7%, поступившись ультраправій “Лізі” Маттео Сальвіні та випередивши популістів із “Руху п’яти зірок” Луїджі Ді Майо. ДП утримала основну частину свого електорату, на відміну, наприклад, від “Руху п’яти зірок”, які за рік втратили 6 млн. голосів. 

Варто зазначити, що порівняно з національними виборами 2018 року, на яких “Демократична партія” отримала лише 19%, їй вдалося дещо відновити втрачену довіру виборців. Можливо, це є сигналом, який свідчить про те, що новому лідеру лівих Ніколі Дзінгаретті вдалося привернути голоси протестного електорату, який не погоджується з політикою жовто-зеленої урядової коаліції, що складається з “Ліги” та “Руху п’яти зірок”. Однак, незважаючи на приріст у відсотковому відношенні, партія все ж зазнала електоральних втрат, кількість відданих за неї голосів скоротилася за рік із 6,1 млн до 6 млн. І тим не менш, у 22 з 25 регіональних столиць, де проводили голосування, її електорат не розколовся – всупереч домінантній тенденції останніх років, що призвела до відокремлення кількох угруповань, що стоять лівіше за ДП, які 4% бар’єр не подолали й до Європарламенту не потрапили. 

У ситуації, коли вісь політичного життя Італії почала істотно зміщуватися вправо, лівоцентристська “Демократична партія”, по суті, стала єдиною серйозною політичною силою, здатною скласти альтернативу вкрай правій загрозі, що насувається. На парламентських виборах 2022 року, на яких несподівано і тріумфально перемогли ультраправі “Брати Італії” на чолі з Джорджі Мелоні, Демократична партія знову прийшла до фінішу другою. Якщо “Брати Італії” набрали 26% і завоювали 119 депутатських мандатів, то Демократична партія відстала від лідера на 7% і здобула – 69 парламентських місць. 

Варто зазначити, що результат виборів міг би стати іншим, якби “Демократична партія” сформувала альянс із “Рухом п’яти зірок”. Така можливість цілком серйозно розглядалася, проте екс-прем’єр Італії Енріко Летта, який змінив Дзінгаретті на посаді лідера партії, категорично відмовився від такого союзу, мотивуючи це тим, що саме “ДПЗ” спровокувало падіння уряду Маріо Драгі і дострокові парламентські вибори. Луїджі Ді Майо звинуватив Демократичну партію у зарозумілості і “Рух п’яти зірок”, оголосивши себе частиною прогресивних сил, зайняв позицію лівіше від “Демократичної партії”. 

Передвиборча програма ДП являла собою широкий спектр соціальних і ліберальних заходів, з акцентом на розвиток “зеленої енергетики”, запровадження податку на багатство, підвищення життєвого рівня малозабезпечених працівників, вчителів і медиків, введення мінімальної погодинної оплати, посилення покарання за дискримінацію ЛГБТ-спільноти, спрощення процедури натуралізації дітей іммігрантів, легалізацію марихуани, зміцнення антифашизму і багато іншого. Основний розрахунок лівоцентристи робили на те, що історично італійці не сприймають правий радикалізм. Але головною їхньою проблемою все ж стала нездатність лідерів ДП домовитися про союз із Д5З і зберегти у своїх лавах центристську партію “Дія”, чия участь могла б помітно посилити коаліцію. 

За підсумками парламентських виборів було сформовано вкрай праву урядову коаліцію з “Братів Італії”, “Ліги” і “Вперед, Італії!”. 21 жовтня 2022 року парламент затвердив Джорджі Мелоні першою жінкою прем’єр-міністром Італії. Маттео Сальвіні обійняв посаду віцепрем’єра і міністра транспорту, а представник “Вперед Італії!”, колишній спікер Європарламенту (2017-2019 років) Антоніо Таяні став ще одним віцепрем’єром і міністром закордонних справ. 

Італія відома як країна з високим ступенем урядової нестабільності, тому багато політичних експертів пророкували новій коаліції нестійкість і недовговічність. На ці сумніви Мелоні відповіла, що “…подобається це лівим чи ні, але наш уряд проіснує 5 років”. У такій ситуації лівоцентристській “Демократичній партії” нічого не залишалося робити, як готуватися до нових електоральних баталій. 

Після виборів 2022 року в керівництві ДП знову відбулися кадрові зміни. Енріко Летта подав у відставку і в лютому 2023 року, керівником “Демократичної партії” було обрано Еллі Шлейн. Вона перша жінка, яка очолила ДП і наймолодша її лідерка. Обрання Шлейн не залишилося непоміченим у європейській пресі. Так, The Guardian зазначила, що харизма Шлейн, її ясність та енергія обіцяють новий старт для партії. Однак для перемоги над Мелоні знадобиться також уміння вибудовувати широкі альянси. Що, до речі, Шлейн блискуче і продемонструвала, коли на регіональних виборах у Сардинії, в лютому 2024 року, “Демократична партія” підтримала на пост глави регіону Алессандро Тодде, яка висунулася від “Руху п’яти зірок”. Тодде стала першою жінкою-губернатором острова і першим керівником регіону в історії “Руху 5 зірок”, а Джорджі Меллоні зазнала першої після приходу до влади поразки. 

До цього, блок Мелоні, куди входять її партія “Брати Італії”, “Ліга” і “Вперед, Італіє” виграв усі чотири регіональні вибори, що відбулися 2023 року, і до поразки на Сардинії контролював 14 із 20 регіонів Італії. Щоправда за місяць на регіональних виборах в Абруццо Джорджі Мелоні взяла реванш і представник “Братів Італії” Марко Марсіліо переобрався на посаду губернатора регіону. 

Сьогодні, напередодні виборів до Європарламенту, Еллі Шлейн активно критикує політичний курс Мелоні. Особливо після її відеозвернення до учасників з’їзду іспанської ультраправої партії “Vox”, який вшанували своєю увагою Марін Ле Пен, президент Аргентини Хав’єр Мілей, лідер ультраправої партії “Chega” Андре Вентура, міністр Ізраїлю у справах діаспори та антисемітизму Аміхай Чіклі. Крайніх правих США представляли два “трампісти” Мет Шлапп і Роджер Северіно. “Зміни в Європі можливі, якщо європейські консерватори об’єднаються. Ми – двигун відродження нашого континенту”,- рішуче заявила Мелоні і зупинилася на небезпеці для Європи ліво-ліберального курсу. Як зазначили багато політичних експертів, незважаючи на те, що Мелоні та Ле Пен зустрілися поки що віртуально, але їх об’єднує спільний шлях до оновленого Євросоюзу. 

Потім пристрасті закипіли суто по-італійськи. Еллі Шлейн не обійшла стороною виступ Джорджі Мелоні, емоційно зазначаючи, що прем’єр-міністр у компанії націоналістів, франкістів і друзів Трампа, нападає на нас з Іспанії, кажучи, що ліві стирають ідентичність. Шлейн звинуватила Мелоні в тому, що саме вона винна в зниженні рівня життя італійців. “Поки Мелоні скасовує 330 мільйонів в орендному фонді і ховає мінімальну зарплату, ти не можеш отримати лікування, тому що уряд скорочує державну охорону здоров’я. Нехай до вас дійде ясне повідомлення: ми не змиримося з найгіршим урядом у світі, ми разом створюємо альтернативу, яка починається з поліпшення матеріальних умов людей, щоб повернути не тільки наступні вибори, а й майбутнє наступних поколінь у центр політичного порядку денного”, – наводить реакцію Шлейн італійське видання La Repubblica.  

На 23 травня телекомпанія RAI планувала проведення теледебатів між Мелоні та Шлейн, які викликали великий інтерес у країні. Однак італійський суспільний мовник RAI вирішив скасувати дебати між прем’єр-міністром Джорджією Мелоні та лідером опозиційної “Демократичної партії” Еллі Шляйн через те, що в них не братимуть участі представники інших партій. Таке рішення було ухвалено після заяви наглядового органу AGCOM, який вказав на недотримання правил неупередженості. RAI мав запросити на дебати представників інших партій або отримати згоду більшості з них. “Демократична партія” Італії висловила жаль з приводу цього рішення. Їхня лідерка заявила, що готова до дебатів із прем’єром “де завгодно і коли завгодно”. 

Активність Еллі Шлейн позначається і на зростанні рейтингу партії, щоправда не так різко, як хотілося б ДП. Згідно з результатами опитувань, проведених низкою соціологічних центрів: “Demopolis” (дата публікації: 8 травня), “EMG” (12 травня), “Eumetra” (9 травня), “Quorum” (6 і 13 травня), “SWG” (6 і 13 травня) і “Tecnè” (11 травня), Демократична партія “вигризла” лише 0,2% і посідає друге місце з рейтингом 20,6%. Рейтинг “Братів Італії”, незважаючи на те, що є найнижчим від дня затвердження Мелоні прем’єр-міністром – 27,2% – підтверджує їхнє лідерство в італійському електоральному заліку. Що ж стосується депутатських мандатів до Європарламенту, то за такого розкладу Демократична партія збереже свої 15 місць у політичній групі “Прогресивний альянс соціалістів і демократів”. А “Брати Італії”, які йдуть на європейські вибори під керівництвом прем’єр-міністра Джорджі Мелоні, поповнять скарбничку групи “Європейських консерваторів і реформістів” більш солідно – на 20 мандатів, що буде на 10 місць більше, ніж на минулих виборах до Європарламенту 2019 року. 

Німецькі головоломки соціал-демократів

Для однієї з найстарішої в Німеччині – Соціал-демократичної партії (СДПН) – європейські вибори 2019 року стали абсолютною катастрофою і гіркою поразкою. Уперше після закінчення Другої світової війни соціал-демократи опинилися на третьому місці за підсумками загальнонімецького голосування, набравши трохи більше 15% голосів і отримавши 16 європейських мандатів. Для порівняння, на виборах до Європарламенту 2014 року вони набрали 27,3% і отримали 27 місць у групі “Прогресивний альянс соціалістів і демократів”. За підсумками виборів 2019 року лідерка СДПН Андреа Налес заявила: “Результати занадто розчаровують”. 

Поразці на виборах партії, яку вона очолює понад рік, не вдалося запобігти. Багато хто в СДПН навіть вважає, що Налес лише прискорила цей процес. Погіршив ситуацію і провал соціал-демократів на виборах, що відбулися того самого дня, до ландтагу Бремена – федеральної землі на півночі країни, яка була оплотом СДПН. Соціал-демократи перебували при владі в Бремені 73 роки, тепер же християнським демократам із блоку ХДС/ХСС уперше вдалося їх обійти.  Подвійна поразка – на виборах до ландтагу Бремена і до Європарламенту – не залишилася без наслідків. Андреа Налес подала у відставку, і на партійному з’їзді в Берліні було обрано двох співголів – Заскію Ескен і Норберта Вальтера-Бор’янса. 

Варто зазначити, що до виборів до Бундестагу 2021 року соціал-демократична команда Німеччини підійшла зовсім в іншому настрої та зовсім на іншому рівні готовності. Ці вибори в Німеччині називали особливими. По-перше, ФРН не тільки неформальний лідер Євросоюзу, а й перша економіка Співтовариства. Від позиції нового уряду в Берліні багато в чому залежатимуть і ухвалювані Брюсселем рішення. По-друге, парламентські вибори в Німеччині призвели не тільки до зміни канцлера після 16 років правління Меркель, а й до зміни, так званої, великої коаліції з ХДС/ХСС і СДПН, що перебуває біля керма останні вісім років. Оскільки жодна з політичних сил не користувалася підтримкою навіть третини населення Німеччини, найімовірнішим сценарієм, за прогнозами експертів, стане створення коаліції трьох партій. Власне, так і сталося…

За кілька днів до виборів цілковитим сюрпризом було лідерство соціал-демократів, які останні вісім років задовольнялися роллю молодшого партнера ХДС у правлячій коаліції, а тепер випереджали його на 4 відсоткові пункти. Уперше за останні 15 років партія лідирувала в опитуваннях громадської думки. Багато в чому це була заслуга кандидата в канцлери – 63-річного віце-канцлера і міністра фінансів Олафа Шольца. 

Кампанія Шольца будувалася на простих гаслах: він обіцяв будувати будинки, щоб домогтися зниження цін на житло, підняти мінімальну заробітну плату і перетворити Німеччину на великого експортера зеленої електроенергії. Цікавіша роль, яку обрав Шольц. Якщо його противники прагнули показати, що нового вони зможуть привнести в політичне життя Німеччини після “епохи меркелізму”, то Шольц активно експлуатував образ наступника Меркель. ЗМІ зазначали: він навіть руки часто складав “будиночком” – фірмовий жест Ангели Меркель.  За підсумками виборів результат СДПН становив 25,7% і виявився на 5,2 відсоткового пункту вищим, ніж на виборах 2017 року. Випередивши на 1,6% блок ХДС/ХСС, СДПН через два місяці після виборів сформувала коаліцію разом із “зеленими” і “вільними демократами”. 

“Світлофор увімкнувся” – заявив на прес-конференції Олаф Шольц, маючи на увазі назву “світлофорна коаліція”, яку вона отримала через кольори трьох партій. Сам же Шольц змінив Ангелу Меркель на посаді канцлера. На перший рік його канцлерської каденції випали серйозні випробування: енергетична криза, агресія Росії проти України, напружені відносини всередині Євросоюзу. Також Шольц зіткнувся з жорсткою критикою як своїх політичних опонентів, так і партнерів по коаліції через недостатню рішучість у питаннях підтримки України. Відмова від російських енергоносіїв поставила “світлофорну” коаліцію у вразливу позицію щодо передвиборчих обіцянок про зміну кліматичної політики. Німецький уряд частково приніс у жертву “зелений” порядок денний, відкривши кілька вугільних шахт. У скрутному становищі опинилася і німецька промисловість, яка насамперед відчула цінові коливання на газ. Проте 2022 рік для соціал-демократів закінчувався на мажорній ноті. На виборах у федеральній землі Саар вони обійшли ХДС, який очолював уряд з 1999 року, набравши рекордні для себе 43,5%, що було на 14 відсоткових пунктів більше, ніж на попередніх виборах 2017 року.

А ось 2023 рік в електоральному плані став для німецьких соціал-демократів роком гірких поразок і розчарувань. До свого 160-річчя, яке відзначалося в травні 2023 року, СДПН підійшла не в найкращому стані. Соціальна проблематика традиційно була ключовою компетенцією німецьких соціал-демократів. Але вона фактично була відсунута на другий план війною в Україні та її наслідками. Канцлер Шольц в основному був зайнятий питаннями зовнішньої політики, міністр внутрішніх справ від СДПН – міграцією, а міністр праці боровся з нестачею кваліфікованої робочої сили. Про свою головну передвиборчу обіцянку – будувати в Німеччині 400 тисяч квартир на рік – у зв’язку з напруженою ситуацією на ринку нерухомості та інфляцією в Берліні соціал-демократи намагалися не згадувати. Німецька та європейська преса, якраз, до ювілею СДПН вибухнула серією публікацій, з безсторонніми висловлюваннями на адресу соціал-демократів. 

“СДПН поступово перетворилася на похмуру і нудну партію”, – ділиться своїми спостереженнями Der Tagesspiegel і далі констатує: “На тлі того, що уряд очолює канцлер від СДПН, який нагадує скоріше нотаріуса, аніж політичного лідера, характер СДПН як програмної партії блякне і тьмяніє”. Сьогодні соціал-демократичний рух втрачає свій вплив по всій Європі, – пише Večernji list: “Занепад європейської соціал-демократії на руку насамперед партіям нового лівого руху, що з’явилися в низці європейських країн, головним чином у тих із них, яким довелося пережити фінансову або боргову кризи. В останні десятиліття соціал-демократичні партії повернулися спиною до своїх традиційних тем і свого основного електорату, тобто трудового народу, – але не зуміли ні знайти нових тем, ні залучити нових виборців”. 

Партія явно переживала системну кризу, що не могло не позначитися і на її електоральних позиціях. Так, наприклад, у Берліні, після 22 років соціал-демократичного правління їх змінив ХДС. У Саксонії та Саксонії-Ангальт рівень підтримки партії, за даними опитувань, навіть не досягав двозначних показників. У Баварії СДПН, тобто партія, представник якої очолює федеральний уряд Німеччини, не набрала навіть 10% голосів – лише 8,4%. Її фракція в баварському ландтазі стала найменш чисельною. У Гессені, федеральній землі, в якій упродовж багатьох повоєнних років і аж до кінця минулого століття місце прем’єр-міністра посідали соціал-демократи, СДПН втратила ще більше, ніж у Баварії, і отримала найгірший в історії результат – 15,1% (мінус 4,7%). Особливо гнітючим для соціал-демократів можна вважати той факт, що на вибори в Гессені їх вела широко відома у всій Німеччині федеральний міністр внутрішніх справ Ненсі Фезер. Утім, саме її провал на земельних виборах був особливо очікуваним.

На думку більшості експертів, 2024 рік стане важким випробуванням не лише для “світлофорної” коаліції загалом, а й для соціал-демократів зокрема. У Німеччині – це рік виборів. 9 червня відбудуться вибори до Європарламенту, у вересні – вибори до ландтагів у федеральних землях Саксонія, Тюрінгія і Бранденбург. У 9 із 16 федеральних земель відбудуться комунальні вибори.

Новий рік для СДПН почався з рейтингової турбулентності. За результатами опитування інституту Insa, проведеного 2-5 січня, начебто намітилося припинення падіння рейтингу СДПН, і навіть зафіксувалося зростання на 1% – до 16%. Однак результати так званого “недільного опитування”, проведеного компанією Forsa для RTL і ntv, через десять днів знову шокували: соціал-демократи отримали б лише 13% голосів виборців. Опозиційний блок ХДС/ХСС був далеко попереду з 31% (плюс один процентний пункт). Ультраправа “Альтернатива для Німеччини” залишилася другою найсильнішою силою з незмінними 22%. За нею йшли “зелені” з 14%. Результати цього опитування стали найгіршими для соціал-демократів за останні три роки. Деякі члени СДПН навіть почали залишати партію. У цих умовах керівництву партії потрібні були нові ідеї, покликані не тільки підняти рейтинг, що впав, і максимально мобілізувати свого виборця, а й “відкусити” частину електорального пирога у “лівих” і “зелених”. 

Не ставши нічого вигадувати, СДПН пішла перевіреною дорогою: ніщо так не об’єднує і згуртовує людей навколо партії, як спільний ворог. У цьому випадку новою “фішкою кампанії” стала боротьба з вкрай правою загрозою в особі партії “Альтернатива для Німеччини”.  Олаф Шольц не тільки підтримав у своєму Twitter (X) багатотисячні протести мешканців Німеччини проти ультраправих, що прокотилися країною взимку, а й узяв участь в одній із демонстрацій, що проходила в Потсдамі. Потім у наступ перейшов співголова СДПН Ларс Клінгбайль, обраний на з’їзді 2021 року замість Вальтера-Бор’янса. Він назвав лідерку “Альтернатива для Німеччини” Алісу Вайдель правою екстремісткою і поклав на неї відповідальність за її вкрай праву партію. В інтерв’ю RND Клінбайль закликав більше німців виступати проти ультраправої АДГ: “Усі розсудливі люди, які досі мовчали, тепер також повинні підвищити голос. На кону імідж нашої країни”, – вказав він. Далі тема “ультраправої загрози” не випадала з “порядку денного” канцлера і СДПН на будь-яких державних і партійних заходах. Завершальним “штрихом” у кампанії з боротьби з ультраправими став напад на саксонського депутата Європарламенту Матіаса Екке в Дрездені. 

З ініціативи СДПН і Партії європейських соціалістів у Берліні пройшов Демократичний конгрес, на якому Олаф Шольц закликав до об’єднаних дій проти правих. Як зазначає Euronews: “Рейтинг соціал-демократичної партії Німеччини канцлера Олафа Шольца впав до історичного мінімуму після кількох років економічного спаду в країні. Тепер лівоцентристи щосили намагаються повернути підтримку німецьких громадян, апелюючи до зростання проявів насильства з боку ультраправих”.  

Бажаючи зробити свою програму соціально привабливою, соціал-демократи не гребують і відверто популістськими ініціативами.  В інтерв’ю журналу Stern канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив: “Я однозначно виступаю за те, щоб спочатку підвищити мінімальну зарплату до 14 євро, а потім і до 15 євро”. У німецької влади вже є план підвищити МРОТ наступного року – з нинішніх 12,41 до 12,82 євро. Але цього, на думку Шольца, недостатньо. Німецький канцлер не перший, хто заговорив про підвищення мінімальної зарплати. Подібні заклики вже неодноразово лунали з вуст колег канцлера з лівого крила СДПН – наприклад, від співголів партії Ларса Клінгбайля і Заскії Ескен. Але вони не називали конкретних сум. Що стосується екологічного порядку денного, то він багато в чому збігається з “зеленими”, як і підхід до міграційної політики, і наміри масштабних інвестицій у соціальну сферу. А ось у сфері зовнішньої політик програми партій різняться. “Мир у Європі не може бути проти Росії, а тільки разом із нею”, – вважають соціал-демократи. СДПН намагається позиціонувати себе як “партія миру в Німеччині”, яка закликає до “нової європейської східної політики” – незважаючи на грубе порушення Росією норм міжнародного права. 

“Масла у вогонь” підлила заява голови фракції СДПН у Бундестазі Рольфа Мютценіха про можливість “заморожування” війни в Україні, що прозвучала ще в середині березня. І хоча від нього дистанціювалися партнери по коаліції, і деякі однопартійці, зокрема й найрейтинговіший соціал-демократ – міністр оборони Борис Пісторіус, дискусія з цього питання остаточно не вщухла. Великий резонанс викликав лист авторитетних істориків, членів СДПН до керівництва партії, в якому звучала різка критика заяв канцлера, а також партійного і фракційного керівництва СДПН щодо поставок зброї в Україну. 

Автори листа вважають, що “заморожування війни” в Україні фактично означало б її завершення “на користь агресора”. “Політика під гаслом “партії миру”, яку здійснюють окремі члени партії, оперує недалекоглядною термінологією, ігнорує не лише досвід мінських угод, а й події на окупованих Росією територіях і, не в останню чергу, погрози Росії напасти на інші європейські країни”, – йдеться в листі. Послання німецьких істориків викликало великий резонанс серед німецьких соціал-демократів, а керівництво СДПН в особі Ларса Клінгбайля запросило істориків до свого партійного офісу. 

Проте не можна не відзначити, що обрана соціал-демократами електоральна стратегія стала приносити свої плоди. Так за результатами останнього опитування інституту Forsa для RTL/ntv, Соціал-демократична партія Німеччини вперше з червня 2023 року випередила в опитуванні “Альтернативу для Німеччини” (“АДН”). Свіжі результати показують, що рейтинг “АдН” залишається незмінним на рівні 16%, тоді як результат СДПН покращився на один процентний пункт порівняно з попереднім тижнем. Тож за такого розкладу німецькі соціал-демократи за підсумками виборів до Європарламенту збережуть своє представництво в групі “Прогресивний альянс соціалістів і демократів” на рівні 16 депутатських мандатів. 

Наздогнати і перегнати

Після того, як на майбутніх виборах до Європарламенту у Франції зникла головна інтрига – запекле протистояння партії Марі Ле Пен “Національне об’єднання” та об’єднання партій “Разом!” на чолі з партією президента Еммануеля Макрона “Ренесанс”, у Франції закрутився новий сюжет. Партія Ле Пен на чолі з Жорданом Барделла, що має сьогодні, за різними опитуваннями, 31% електоральної підтримки, буквально відправила в “нокаут” президентську політсилу на чолі з Валері Аєр, у якої сьогодні всього лише 16% підтримки. Катастрофічне зниження рейтингу пропрезидентського “Ренесансу” породило наступну інтригу, за якою пильно спостерігають у Франції: чи зможе давно забута всіма “Соціалістична партія”, що, наче казкова пташка Фенікс, повстала з попелу, не тільки наздогнати партію Макрона, а й обігнати її за підсумками європейських парламентських виборів 2024 року? Таке амбітне завдання ставить сьогодні перший номер списку “соціалістів” – голова руху “Громадське місце” – Рафаель Глюксманн, тим паче, що “Ренесанс” і французьких соціалістів розділяють лише два відсоткові пункти.

Варто зазначити, що сьогоднішній підйом “соціалістів” – став, мабуть, головною сенсацією цих виборів. Починаючи з 2017 року, Соціалістична партія Франції займала впевнену позицію політичного аутсайдера. На президентських і парламентських виборах 2017 року Еммануель Макрон і його партія “Вперед, Республіка!” буквально “знищили” соціалістів, забравши в них, поряд із Жан-Люком Меланшоном і його “Нескореною Францією”, значну частину електорату. Так, на президентських виборах, висунутий соціалістами Бенуа Амон, у першому турі набрав 6,34%, а в другому закликав голосувати за Макрона. На парламентських виборах, що відбулися через два місяці після президентських, “соціалістів” повів у “бій” лідер партії Жан-Крістоф Камбаделіс, і знову на партію чекало грандіозне фіаско. Набравши 5,20% і отримавши 30 мандатів, “соціалісти” порівняно з виборами 2012 року втратили 250 мандатів і знизили електоральну підтримку на 43,33%! Після провальних парламентських виборів 2017 року в партії очікувано відбулися кадрові зміни.

У квітні 2018 року на партійних виборах перемогу здобув Олів’є Фор, який і став першим секретарем Соціалістичної партії Франції. Найближчою метою Фора стала підготовка до виборів до Європарламенту 2019 року. Треба віддати належне Фору, до вибору першого номера списку він підійшов нестандартно, обравши на цю роль есеїста, активіста, лідера ліво-зеленого руху “Громадське місце” Рафаеля Глюксманна. Рішення Фора викликало невдоволення у частини соціалістів на чолі з екс-міністром сільського господарства в уряді Жан-Марка Еро – Стефаном Ле Фолем. На знак протесту проти рішення Фора, він і ще низка відомих соціалістів покинули партійний офіс, заявивши, що список французьких соціалістів не може очолити нікому не відома людина. До речі, ім’я Глюксмана було добре відоме в Україні, щоправда не в політичному контексті. Він “прославився”, як “герой-коханець”, зрадивши свою дружину, керівника Національної поліції України Еку Згуладзе. Засмучена і ошелешена подружньою зрадою Згуладзе, покинула посаду і повернулася до себе на батьківщину в Грузію. 

А у Франції вперше з 1979 року Партія соціалістів пішла на вибори не під власним прапором. Відхід Ле Фолля зміцнив позиції Олів’є Фора, який розумів, що провал на виборах до Європарламенту може стати фатальним для його партії. Спільний список “соціалістів” і руху “Громадське місце” був складений на паритетних засадах. Спроба Глюксманна очолити лівий список, закликавши до нього інші ліві партії, успіхом не увінчалася. Лідер “зелених” Яннік Жадо і засновник руху “Generation.s” Бенуа Амон простягнуту Глюксманном руку відкинули. За підсумками виборів Глюксманн і партійний список “Партії соціалістів” і “Громадського місця” набрали 6,19%, і отримали 5 місць у Європарламенті. 

До нових виборів до Європарламенту 2024 року Олів’є Фор не став винаходити велосипед і на роль першого номера списку соціалістів знову запросив, тепер уже депутата Європарламенту з групи “Прогресивний альянс соціалістів і демократів”, Рафаеля Глюксманна. Сьогодні він відрізняється від себе ж зразка 2019 року. По-перше, через те, що соціалісти, на його думку, сьогодні перебувають в опозиції до комуністів і “Нескореної Франції” через суттєві розбіжності в позиціях щодо майбутнього Євросоюзу та України. Однак це не заважає йому “відкушувати” в них частину електорату, наголошуючи, що саме соціалісти – справжні ліві, а Глюксманн їхній лідер. 

Другий напрямок – це боротьба за електорат, який розчарувався в Макроні і який він підбирає, нещадно критикуючи “макроністів”, наприклад за те, що вони, лобіюючи інтереси великих фермерів і агрокорпорацій, по суті, знищують дрібне та середнє фермерство. Б’є він Макрона його ж “зброєю”, представляючи себе, більшою мірою ніж президент Франції, прихильником європейської оборони. Не соромиться Глюксманн розігрувати і соціальну “карту”. Під час відвідин заводу з виробництва амінокислот в Ам’єні, що став символом помилок Євросоюзу в економічній та “зеленій” політиці (насамперед через те, що опинився між європейськими правилами, які не дозволяють підприємству купувати сировину за гарною ціною, та китайським “соціальним демпінгом”). 

Власне критика Китаю – це ще один коник Рафаеля Глюксманна. На заводі, де він виступав, на білих простирадлах уже були заготовлені гасла, що підсумовують лихо співробітників компанії: “Ні – китайському демпінгу!”, “Європа підтримує, Китай нас вбиває!”. Звісно, все це б’є по Макрону, який зовсім нещодавно демонстрував французькі обійми Китаю і його лідеру Сі Цзіньпіну. Серед ключових пунктів його передвиборчої програми – підтримка України. Серед запропонованих ним заходів – реквізиція заморожених російських державних активів на суму 206 мільярдів євро, які він пропонує спрямувати на допомогу захисникам України, а також створення фонду в 100 мільярдів євро “для інвестицій в оборонну промисловість Європи”.

Треба сказати, що довгий час “макроністи” всерйоз Глюксманна не сприймали. Їхнє головне завдання полягало в скороченні електорального розриву з Жорданом Барделою, який, на думку Макрона, до часу “Ч” буде все меншим і меншим. Як зазначає французьке видання Le Monde, під час обіду з нагоди церемонії нагородження адвоката Жана-Мішеля Дарруа орденом Почесного легіону, у Макрона запитали, що він думає про Глюксманна, який проводить прекрасну кампанію. Президент Франції відповів, що Глюксманну не вистачає управлінського досвіду, при цьому знаючи, що виборча стратегія щодо соціаліста була проста: “Ми його ігноруємо”. Однак що ближчим стає день виборів, то енергійніше Глюксманн наступає на “п’яти” Валері Айєр, скорочуючи відставання соціалістів, яке сьогодні становить лише два процентних пункти. 

Згідно з даними останніх соціологічних опитувань, у списку соціалістів сьогодні 13%. Схаменувшись, “макроністи” кинули на боротьбу з Глюксманном кандидата в Європарламент від президентської більшості, колишнього журналіста Бернара Гетта, який має зупинити втечу соціал-демократичного електорату від Макрона. Однак, схоже, це запізнілий крок. Зупинити Глюксмана буде дуже складно, і в скарбничку “Прогресивного альянсу соціалістів і демократів” за підсумками виборів він може принести 12 депутатських мандатів, що на сім більше, ніж було 2019 року. Ризиковані електоральні експерименти лідера французьких соціалістів Олів’є Фора цілком виправдовуються і відкривають для партії непогані перспективи у 2027 році.

Збережуть свої сильні позиції в політичній групі ЄП “Прогресивний альянс соціалістів і демократів” і румунські соціал-демократи, які на майбутні європейські вибори йдуть у несподіваному альянсі з “Національно-ліберальною партією”, що входить до групи Європейської народної партії. Сьогодні цей альянс є урядовою коаліцією, сформованою для виходу з політичного глухого кута за підсумками парламентських виборів 2020 року, коли було неможливо сформувати однопартійний уряд. Тоді румунська преса жваво відгукнулася на створення коаліції двох заклятих ворогів, звинувативши їх у тому, що ними рухає одне бажання – “… встановити свої правила, розподілити між собою ресурси і жити приспівуючи за рахунок бюджету. Кумівство, а не солідарність – ось, що забезпечуватиме її виживання”. 

Варто зазначити, що прогнози румунської преси багато в чому виявилися пророчими. З огляду на те, що 2024 року в Румунії великий електоральний марафон – чотири ключові виборчі кампанії, правляча коаліція вирішила поєднати європейські вибори з місцевими. Прем’єр-міністр Румунії, лідер СДП Марчел Чолаку заявив: “Ми вирішили, на додачу до злиття та виборчого альянсу між “Соціал-демократичною партією” та “Націонал-ліберальною партією” у списку Європейського парламенту, провести президентські вибори у вересні, а місцеві – в один день із виборами до Європарламенту”. 

Опозиційні румунські партії були не згодні з об’єднанням виборів і вважали це рішення недемократичним і неконституційним, заявивши, що домагатимуться його перегляду в суді. Однак нічого не змінилося і виборча кампанія з виборів до Європарламенту та місцевих органів влади офіційно стартувала 10 травня. Важливо зазначити, що і соціал-демократи, і націонал-ліберали, публічно заявляючи про “чистоту” виборчого процесу, не соромляться на “повну котушку” використовувати свої адміністративні переваги. Так прем’єр-міністр Чолаку обіцяє побудувати в Констанці сучасну повітову лікарню, якщо жителі підтримають на посаду голови ради графства кандидата від СДП. І таких прикладів роздачі “смачних цукерок” з адміністративним присмаком більш ніж достатньо. 

Природно, це позначається і на електоральних уподобаннях громадян. Так, за даними опитування Politico, соціал-демократи з рівнем підтримки 32% на 12 процентних пунктів випереджають своїх партнерів по коаліції з “Національно-ліберальної партії”. Спільний же рейтинг партій, за опитуваннями Euroactiv, становить 46% з тенденцією на збільшення. Тож, без сумніву, румунські соціал-демократи з великою часткою ймовірності доведуть своє представництво до 12-13 мандатів і збережуть свої міцні позиції в групі “Прогресивний альянс соціалістів і демократів”.

Як ніколи міцні позиції європейських соціал-демократів і в країнах Північної Європи. У Швеції, Фінляндії та Данії вони на лідируючих позиціях у своїх національних рейтингах. Згідно з даними різних соціологічних опитувань, Соціал-демократична партія Швеції має рейтинг на рівні 30-34% і випереджає найближчих переслідувачів із вкрай правої партії “Шведські демократи” на 12-14%. Це збільшить їхнє представництво в групі європейських соціал-демократів на 7 мандатів, що буде на два більше, ніж 2019 року. 

У Фінляндії соціал-демократична партія “Suomi” посідає друге місце, набираючи майже 20% і поступаючись менш ніж 2% правоцентристській “Коаліційній партії”. Такий результат дає їм змогу розраховувати на 3 мандати в Європарламенті, що буде на одні більше, ніж на минулих виборах. У Данії в лідерах національного рейтингу також соціал-демократи. За них сьогодні готові проголосувати 20% данців, що дає їм можливість зберегти свої три мандати в групі “Прогресивний альянс соціалістів і демократів”.

Очевидно, збереже своє нинішнє представництво в 4 мандати й Австрійська соціал-демократична партія. Свою кампанію з виборів до Європарламенту вона будує на традиційних для соціал-демократів меседжах, що стали для них традиційними: “Європа, перш за все, а не зроблено в Китаї”, пріоритет “європейської продукції” в тендерах перед іншими постачальниками, для якнайшвидшого “зеленого переходу” величезні інвестиції в європейські виробничі потужності, “реіндустріалізація” Європи. Але і в цьому випадку є свої нюанси: “Соціал-демократична партія Австрії” не уявляє собі європейську армію і пропонує покладатися на нейтралітет. Водночас партія виступає з критикою окремих австрійських компаній, що мають бізнес у Росії. 

У питаннях міграційної політики партія виступає за скорочення кількості заяв для надання притулку в Австрії, а приймання та розгляд таких заяв мають відбуватися за межами ЄС. Ну і, звісно ж, соціал-демократи виступають за бойкот коаліцій із крайніми правими як у Європарламенті, так і в самій Австрії. Перший номер європейського списку австрійських соціал-демократів Андреас Шидер укотре критикує Урсулу фон дер Ляєн за її загравання з ультраправими, заявляючи, що в Австрії такі випадки вже є, і називав Зальцбург і Нижню Австрію, де “Народна партія”, яка входить до ЄП у групу Європейської народної партії, за результатами місцевих виборів уклала такий союз з “Австрійською партією свободи”. 

Останні соціологічні опитування, проведені в Австрії, фіксують рейтинг соціал-демократів на рівні 22-23% з відставанням у 7% від вкрай правої “Австрійської партії свободи”, що йде в лідерах. Також, своє колишнє представництво в Європарламенті, мають всі шанси зберегти і соціал-демократи з Бельгії та Хорватії.

Соціалістичні аутсайдери

А ось у Нідерландах соціал-демократи на цих виборах до Європарламенту, найімовірніше, втратять три мандати. У 2019 році “Партія праці”, очолювана віцепрезидентом Єврокомісії Франсом Тіммермансом, несподівано здобула перемогу, набравши 18,4% і отримавши 6 депутатських місць у Європарламенті. Напередодні парламентських виборів 2023 року “Партія праці” і “Зелені ліві” сформували коаліцію, яка за підсумками виборів посіла друге місце, набравши 15,75%, поступившись ультраправій “Партії свободи” Герта Вілдерса. Щоправда, в окремих регіонах у Північній Голландії, в Утрехті та серед тих, хто голосує за кордоном, об’єднаний список був – першим. 

За підсумками виборів соціал-демократ Тіммерманс назвав неможливим входження альянсу в коаліцію з Вілдерсом. До речі, зовсім нещодавно, незважаючи на песимістичні прогнози щодо спроможності крайніх правих сформувати коаліцію, дійство відбулося. До коаліції з “Партією свободи” Віддерса увійшли “Народна партія за свободу і демократію” чинного прем’єра Марка Рютте (VVD), “Нова суспільна угода” (NSC) та Фермерсько-громадянський рух (ВВВ). Створення коаліційного кабінету стало можливим завдяки відмові Вілдерса висунути свою кандидатуру на пост прем’єр-міністра Нідерландів і його умові записати в коаліційну угоду головний пункт “Партії свободи” – посилення міграційної політики. 

Сьогоднішня електоральна динаміка дає альянсу “Партії праці” і “Зелених/лівих” близько 16% підтримки виборців і 6% відставання від “Партії свободи” Вілдерса. У кращому разі альянс може розраховувати на п’ять мандатів, які розділятимуться між “Партією праці” і “Зеленими/лівими”, що входять до різних політичних груп Європарламенту. 

Також три мандати ризикує втратити на майбутніх виборах до ЄП Болгарська соціалістична партія. Її сьогоднішній рейтинг у 10% дає їй змогу розраховувати на два депутатських місця.

Помітно послабляться позиції соціал-демократів і в інших країнах Євросоюзу. На Мальті, Кіпрі, у Польщі, Естонії, а також у низці інших країн вони втрачають по одному місцю в ЄП. Проявивши принциповість, якої від європейських соціал-демократів, особливо напередодні виборів до Європарламенту, ніхто не очікував, вони призупинили членство у своїй політичній групі в ЄП словацької партії прем’єр-міністра Роберта Фіцо “Курс-соціальна демократія” (“Smer-SD”), звинувативши їх у “правому” ухилі та нехтуванні базових цінностей ЄС. Складно припустити, чи буде керівництво соціал-демократичної групи “кусати лікті” за підсумками виборів чи ні, але, коли для створення майбутньої “великої коаліції” на рахунку буде кожен мандат, 4 мандати “Smer-SD” їм би явно не завадили.

За тиждень до початку виборів до Європейського Парламенту, згідно з низкою соціологічних досліджень, група “Прогресивний альянс соціалістів і демократів” (S&D) має всі шанси зберегти друге місце за кількістю мандатів у новому складі Європарламенту. З попереднім показником у 143 мандати S&D ризикує скоротити свою присутність лише на два депутати, однак ці прогнози є попередніми і не виключено, що вже зовсім скоро ми станемо свідками несподіваних “сюрпризів”, здатних помітно вплинути на результат голосування. Водночас головною проблемою для соціал-демократів у новому складі парламенту може стати не кількість депутатських місць, а присутність їхніх представників у керівних кріслах основних європейських інституцій. Саме цей фактор стане визначальним для подальших перспектив соціал-демократичного табору та його електорату.