Актуальна ситуація в Грузії на тлі ухвалення закону «про іноземних агентів»

Про готовність правлячої партії повернутися до розгляду закону про “іноземних агентів” оголосив 3 квітня виконавчий секретар “Грузинської мрії” Мамука Мдінарадзе. За його словами, назва закону залишиться колишньою – “Про прозорість зовнішнього впливу”, але ключовий термін буде змінено. Замість терміна “агент іноземного впливу” буде використовуватися словосполучення “організація, що проводить інтереси зовнішніх сил”. Мдінарадзе підкреслив, що закон стосуватиметься тільки організацій, а не фізичних осіб. Згідно із законопроектом, організації, що фінансуються з-за кордону більш ніж на 20%, будуть зобов’язані раз на рік надавати державним органам декларацію про доходи і витрату коштів. В іншому разі на них буде накладено фінансові санкції.

Мамука Мдінарадзе докладно обґрунтував необхідність ухвалення цього закону. За його словами, “90% фінансування НКО в країні залишається непрозорим”, а всі спроби влади “домогтися від донорів прозорості ні до чого не привели”. Ба більше, стверджує політик, донори “останнім часом навіть не відповідали на листи вищих посадових осіб”. При цьому “багаті НКО” “постійно намагалися здійснити в країні революційний сценарій”, а влітку минулого року, після відмови ЄС надати Грузії статус кандидата, “зажадали відставки уряду й укомплектування тимчасового технічного уряду представниками НКО”. В опублікованому грузинськими ЗМІ коментарі правлячої партії неурядові організації, по суті, звинувачуються в спробах втягнути Грузію в російсько-українське протистояння. “Вони брали активну участь в усіх акціях протесту, що проходили в 2022 році, основною вимогою яких було приєднатися до санкцій і відправити добровольців воювати в Україну… Сьогодні всім уже зрозуміло, які результати ми принесли б нашій країні, якби діяли згідно з їхнім диктатом та їхніми закликами до війни”, – наголошується в заяві парламентської більшості.

Основними спонсорами грузинської “партії війни” та “екстремістських сил” функціонер “Грузинської мрії” назвав американський Національний фонд на підтримку демократії та Європейський фонд за демократію (приміром, обидва фонди визнані небажаними організаціями в Росії). За словами Мамукі Мдінарадзе, грузини не можуть більше “бути залежними від прихильності західних послів”, тоді як “НКО разом з опозиційними партіями залишаються головним джерелом радикалізму і поляризації”. Обстановку в країні політик назвав “затишшям перед бурею”, маючи на увазі наближення парламентських виборів, призначених на 26 жовтня цього року.

Грузинська опозиція закликала громадян до мобілізації, щоб не допустити ухвалення парламентом нової редакції закону про іноагентів. Про те, що влада має намір довести розпочате до кінця, оголосив виконавчий секретар ГМ Мамука Мдінарадзе. “Звертаюся до всіх, зокрема до жінок, які становлять більшість населення цієї країни, до молоді, до всіх людей, хто був із нами в березні минулого року, ми всі повинні зробити все можливе разом, щоб не дозволити “Грузинській мрії” повернути нашу країну назад”, – заявила 3 квітня членкиня опозиційної парламентської групи “Єврооптимісти” Хатіа Деканоїдзе.

Ана Цитлідзе з опозиційної партії “Єдиний національний рух” (прихильники експрезидента Міхеїла Саакашвілі) констатувала, що нинішня влада і європейська інтеграція Грузії “несумісні один з одним”: “Партія Іванішвілі, як і раніше, завдає багато шкоди європейському курсу цієї країни, і обов’язок кожного з нас, як і раніше, боротися до кінця, щоб цей російський закон не був ухвалений парламентом”.

У залі пленарних засідань парламенту навіть сталася бійка між депутатами від “Грузинської мрії” і лідером опозиційної партії “Громадяни” Алеко Елісашвілі. Опозиціонер закликав співгромадян “вийти на вулиці і не допустити ухвалення закону”. Лідер партії “Єдиний національний рух” Леван Хабеішвілі впевнений, що “правляча партія знає, що програє вибори, і йде ва-банк”. Глава опозиційної партії “Лело” Мамука Хазарадзе висловив упевненість, що Бідзіна Іванішвілі та його партія отримали з Кремля прямий наказ ухвалити скандальний закон.

Грузинська опозиція впевнена, що цього разу влада має намір іти до кінця і налаштована припинити спроби опозиційних сил протидіяти ухваленню закону.

Але у квітні опоненти “Грузинської мрії” були переконані, що влада піде на хитрість і не буде йти в лобову атаку. Засновник партії “Ахалі” Ніка Гварамія висловлював припущення, що закон ухвалюватимуть у червні. За його словами, влада почекає початку чемпіонату Європи з футболу, коли вся країна стежитиме за виступом збірної Грузії і грузинам буде не до акцій протесту. Але влада не стала зволікати. Вона виставила проєкт закону на голосування в першому читанні вже 15 квітня. Це спричинило першу хвилю протистояння – у парламенті навіть мала місце бійка між провладними та опозиційними депутатами. Того ж дня почалися сутички мітингувальників із силами правопорядку. Також почалися перші затримання. 

17 квітня законопроєкт ухвалили в першому читанні. Сам факт ухвалення законопроєкту був зустрінутий обуреннями з боку опозиції. Президент Грузії Саломе Зурабішвілі пообіцяла, що вона накладе вето на закон у разі його ухвалення. Але очевидним є той факт, що у “грузинської мрії” є всі можливості для того, щоб подолати вето. 

Посол США в Грузії Робін Данніган кілька разів зустрічалася з керівництвом Грузії, намагаючись домогтися зупинення розгляду законопроєкту. Також із прем’єр-міністром Грузії зустрічався посол Великої Британії Марк Клейтон, який вимагав припинення процесу розгляду закону про іноагентів. Кобахідзе відповів відмовою. Ба більше: 3 травня Кобахідзе скасував свій робочий візит до США. 13 травня до Грузії прибув помічник державного секретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О’Брайен, запропонував зустрітися з неформальним лідером “Грузинської мрії” Бідзіною Іванішвілі. У відповідь Іванішвілі відмовився від зустрічі, що викликало бурю обурення у США. 

Під тиском США (які ухвалили подібний закон ще 1938 року) низка країн відмовилися від розгляду законів про іноагетів. Так у 2016 році від такого закону відмовилася Україна. Посол США в Казахстані Деніел Розенблюм домігся від президента Касим-Жомарта Токаєва зняти законопроєкт про іноагентів із голосування. У Киргизстані ж подібний закон ухвалили. Щоправда, президент Садир Жапаров заявляв, що на нього, намагаючись змусити відмовитися від цього, тиснули понад тридцять лідерів іноземних держав. Плюс усілякі міжнародні правозахисні організації та фонди. А держсекретар США Ентоні Блінкен особисто написав листа із завуальованими погрозами. Киргизький лідер відмовив США, а спроби організувати в республіці протести припинив голова ДКНБ Камчибек Ташиєв, завчасно нейтралізувавши всіх, хто міг підняти народну хвилю.

1 травня законопроєкт ухвалили у другому читанні. У ніч перед днем голосування учасники мітингу проти “закону про іноагентів” спробували перекрити виходи з будівлі законодавчого органу, щоб влаштувати депутатам від “Грузинської мрії” “коридори ганьби”. Однак спецпризначенці відтіснили активістів із бічних вулиць на центральний проспект імені Шота Руставелі. Під час видавлювання мітингувальників поліція застосувала перцевий і сльозогінний гази, а також гумові кулі. Були застосовані водомети та інші засоби розгону демонстрантів. Лідеру партії “Грузинська національна єдність” Левану Хабеішвілі вибили два зуби і зламали ніс. Унаслідок сутичок, за повідомленнями МВС Грузії, постраждало шестеро поліцейських і було затримано 63 людини. На захист протестувальників виступила президент Грузії Саломе Зурабішвілі, яка закликала главу МВС Вахтанга Гомелаурі припинити розгін. “Абсолютно необґрунтоване, неспровоковане і непропорційне застосування сили… Повна відповідальність лягає на уряд. Грузинський народ позбавлений права на мирний протест”, – заявила політикиня.

Свою акцію – на підтримку закону – 29 квітня провела і влада. На ній Бідзіна Іванішвілі фактично оголосив про відмову країни від курсу на євроінтеграцію. На його думку, “партія глобальної війни” (колективний Захід) намагалася підірвати суверенітет Грузії, однак завдяки закону про іноагентів грузинська влада зможе відстояти право країни на незалежність і збереження традиційних цінностей. Іванішвілі заявив, що в 2004-2012 роках за часів Міхеїла Саакашвілі “Грузією керувала зовнішня агентура”, яка прийшла до влади внаслідок “Революції троянд” 2003 року. За словами Іванішвілі, Міхеїл Саакашвілі прийшов до влади “за допомогою НКО”, а оскільки не можна допустити “призначення влади в Грузії ззовні”, то й треба ухвалити законопроєкт “Про прозорість іноземного впливу”.

На думку Іванішвілі, саме “глобальна партія війни” винна в конфліктах і нестабільності в регіоні. Зокрема, ці сили “протиставили Грузію Росії 2008 року”, а потім “кинули Україну в ще жахливіший стан”, намагаючись до того ж “відкрити другий фронт проти Росії в Грузії”. Якщо ж до влади “повернеться агентура”, то “глобальній партії війни” вдасться “відкрити другий фронт”.

“Сьогоднішня Грузія – це не Грузія часів Шеварднадзе і не Україна Януковича”, – запевнив тіньовий лідер країни і висловив жаль, що “не покарав ЄНР як злочинну організацію”, коли прийшов до влади 2012 року. Але оголосити “партію Саакашвілі” поза законом пан Іванішвілі пообіцяв одразу після парламентських виборів, намічених на жовтень.

Міхеїл Саакашвілі, який перебуває в ув’язненні, поширив заяву із закликом до прихильників продовжувати мітинги в “максимально радикальному і непримиренному стилі”, оскільки “цацкатися з такою владою не можна”.

Як заявив 1 травня прем’єр Іраклій Кобахідзе, акції протесту – це всього лише “кілька днів дискомфорту”. За його словами, влада готова до мітингів, які триватимуть аж до дня, коли ГМ збереться подолати вето президента Саломе Зурабішвілі, накладене на законопроєкт. “Однак у довгостроковій перспективі ми на роки застрахуємо цю країну від поляризації та радикалізму”, – запевнив Кобахідзе.

8 травня Служба державної безпеки Грузії заявила, що організатори мітингів проти законопроєкту про іноагентів у Грузії готують провокації із залученням добровольців, які воюють в Україні. Метою провокацій було названо “розвиток деструктивних і насильницьких сценаріїв”. СДБ запевняла, що ці дії “фінансуються з-за кордону конкретними політичними парламентськими і непарламентськими партіями та неурядовими організаціями”. “У зазначених злочинних планах беруть участь громадяни Грузії, які перебувають за кордоном, зокрема певна частина грузинів, які воюють в Україні”. За твердженням спецслужби, мітингувальники в Тбілісі використовують методи “кольорових революцій”. Організатори протестів отримують гроші з-за кордону у вигляді криптовалюти, стверджують у СГБ. Опозиція планує паралізувати транспортні вузли і заблокувати адміністративні будівлі, попередило відомство. З неофіційних джерел стало відомо, що правляча партія готова буде піти на радикальні заходи проти своїх опонентів, якщо тільки вони спробують здійснити свої плани. 

Також прем’єр Кобахідзе заявив, що Захід намагається втягнути Грузію в російсько-українську війну і відкрити “другий фронт” війни на грузинській території; його риторику було описано як “антиєвропейську” і “антиамериканську”. У лютому 2024 року, коли Служба державної безпеки Грузії заявила про виявлення української вибухівки на території Грузії, Кобахідзе повторив свої твердження про те, що Грузію втягують у війну: “Це ще раз підтверджує те, що в принципі високопосадовці українського Уряду відкрито заявили, що хочуть, і, ймовірно, досі хочуть, другого фронту в нашій країні”.

Дуже жорстко на втручання Заходу і на приїзд до Грузії міністрів закордонних справ Ісландії, Латвії та Естонії відреагував мер Тбілісі Каха Каладзе (колишній футболіст і генеральний секретар правлячої партії “Грузинська мрія”), який заявив: “Це не дружба, це ворожнеча, це спроба поглибити поляризацію в країні. Як ви собі уявляєте, щоб наш міністр закордонних справ, умовно, поїхав у Єреван і виступив на акції опозиції? Що це за ставлення? Це хіба дружба?”.

Нова хвиля протестів опозиції мала місце 13 травня, коли на вулиці Тбілісі вдалося вивести до 100 тисяч мітингувальників. Але після цього акції пішли на спад. Джерела Ascolta зазначають, що грузинським спецслужбам вдалося виявити шляхи фінансування опозиції. Переважно це кошти, які надходили з Великої Британії та Мальти (звернуло увагу на себе те, що наприкінці 2023 року саме британські та мальтійські фірми опинилися серед основних інвесторів у грузинську економіку, водночас інвестували здебільшого у страховий бізнес, у консалтингові та IT-компанії). Органи безпеки та фіскальні органи почали перевірку тих фірм, у які надійшли інвестиції з Європи та США протягом останніх півроку.

18 квітня президент Зурабішвілі ветувала ухвалений закон про іноагентів, однак у “Грузинської мрії” є достатня кількість голосів, щоб подолати вето. Вочевидь, напередодні голосування за спробу подолання вето слід очікувати на нову хвилю протестів опозиції (не виключено, що опозицію підштовхуватимуть до силового сценарію розвитку ситуації, що буде вигідно владі – це дасть привід заборонити “Єдиний національний рух”.

Впадає в око те, що акції протесту в Грузії мають дуже багато спільного з українською революцією 2014 року. Ті самі гасла, та сама стилістика: каструлі на голові протестувальників, апеляція до європейських цінностей, приїзд “західних політиків”, сцена, “побиття немовлят” 1 травня, що стало каталізатором процесів, піаніно на барикадах, національна символіка на обличчях молоді, графіті, виконання “гімну ЄС” – Оди до радості Бетховена – над проспектом Руставелі тощо. Водночас приклад Білорусі, Венесуели, Гонконгу та інших невдалих спроб розхитування ситуації показує, що старі технології Джина Шарпа вже не працюють. Цілком можливо, що захід готує іншу стратегію, присипляючи пильність “Грузинської мрії”, яка готується до нового витка “кольорової революції”. Замість цього їх поставлять перед фактом нової стратегії. Інакше протести опозиції в Грузії приречені.

Розглядаючи природу грузинського “антимайдану”, а також дій грузинської влади, багато хто помилково шукає російський слід. Однак глибший аналіз політичних процесів у Грузії демонструє, що на сьогодні Іванішвілі та його партія виступають не стільки як “агенти Кремля”, скільки як “агенти Пекіна”. Захід турбує саме те, що Грузія дедалі більше зближується з Китаєм. Тим більше, що відносини Китаю і Грузії послідовно розвиваються. За останні 10 років товарообіг потроївся: якщо 2012 року обсяг взаємної торгівлі становив $640 млн, то 2022-го він сягнув $1,8 млрд. Китай стабільно входить до п’ятірки головних торговельних партнерів Грузії, у республіці працюють більше ніж 200 компаній із китайським капіталом.

Пекін реалізує низку великих інфраструктурних проектів. Зокрема, на півночі Тбілісі створено спеціальну економічну зону Hualing Tbilisi Sea New City, у Панкіській ущелині зведено Хадорську ГЕС, будують автодорогу Квешеті – Кобі.

Крім того, Грузія прагне долучитися до проєкту Серединного коридору – транспортного маршруту, яким китайські товари постачатимуться до Європи. Для цього республіка модернізує свою ділянку залізниці Баку – Тбілісі – Карс і будує на Чорному морі глибоководний порт Анаклія. Влітку 2023 року Грузія, Казахстан і Азербайджан підписали спільний план розвитку логістики і домовилися спростити правила транзиту.

Відносини розвиваються і на політичному рівні. У 2015 році закавказька республіка однією з перших приєдналася до ініціативи “Один пояс – один шлях”, підписавши відповідний меморандум. У 2017 році Пекін і Тбілісі домовилися про створення зони вільної торгівлі, завдяки цьому грузинські виробники почали постачати свої товари в КНР без митних зборів, з нульовим тарифом.

Влітку 2023 року прем’єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі відвідав КНР із робочим візитом. Під час поїздки було підписано угоду про стратегічне партнерство двох країн. Глава грузинського уряду також заявив про готовність підтримувати різні глобальні китайські проекти, зокрема проект “Один пояс – один шлях”. В інтерв’ю за підсумками візиту Гарібашвілі назвав голову КНР Сі Цзіньпіна зразковим лідером, а його політику вражаючою.

Західні країни не приховують свого невдоволення. Посол США в Грузії Робін Данніган називала зближення Тбілісі та Пекіна небажаним. За її словами, Вашингтон щиро поважає суверенітет і територіальну цілісність закавказької республіки, а у КНР нібито інший підхід. У Євросоюзі також критикували Тбілісі. “Усі намагаються стати більш економічно незалежними від Китаю, але Грузія рухається в іншому напрямку”, – наголошувала євродепутатка Віола фон Крамон.

Однозначно, сьогодні в інтересах США – не допустити будівництва Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту (ТМТМ або Middle Corridor – Середній коридор), який може стати дієвою альтернативою для транспортних коридорів Схід-Захід. ТМТМ пролягає з Китаю через Казахстан, акваторію Каспійського моря, Азербайджан, Грузію, Туреччину і далі до країн Європи.

І в цьому плані одним із головних лобістів китайських інтересів у регіоні стає посол КНР у Грузії Чжоу Цзянь. Він уже заявив, що Китай зацікавлений в інфраструктурних проектах у країнах “Середнього коридору”, і назвав серед них глибоководний порт Анаклія. У бесіді з представниками ЗМІ після конференції, організованої Посольством Китаю в Тбілісі 6 вересня 2023 року, він наголосив на важливості ініціативи “Пояс і шлях” і регіону “Середній коридор”.

У жовтні 2024 року в Грузії відбудуться парламентські вибори. Перемога прозахідних сил загрожує планам Китаю в регіоні. Саме тому сьогодні закон про іноагентів стає каталізатором тих сил, які діють як, по суті, антикитайські. І тому ставки підвищуються. Захід підігріватиме протестні настрої. Завдання влади – блокувати рахунки й організаторські можливості опозиції, а можливо – домогтися заборони опозиційних партій і низки НДО. 

У цьому контексті можна припустити, що головна проблема Іванішвілі та його соратників – президент Зурабішвілі. У жовтні мають відбутися вибори президента. Згідно з Конституцією Грузії, президента обирає колегія виборників із 300 осіб, 150 з яких є депутатами парламенту, а 150 – представниками регіонів. Зурабішвілі хоче використати опозиційні настрої, щоб отримати перевагу на користь своєї кандидатури – здебільшого за рахунок виборників із регіонів. Також у Зурабішвілі французьке і (за деякими даними) американське громадянство, вона намагається грати на боці Заходу і лобіювати західні інтереси. 

Загалом можна припустити, що акції протесту в Грузії – це фактичне розгойдування ситуації перед президентськими і парламентськими виборами. 

Цікаво, що паралельно з грузинськими протестами, помітно активізуються й протестні настрої в низці держав Центральної Азії: Казахстані, Узбекистані та Туркменістані. Місцеві політики часто люблять звинувачувати в подібних спробах ескалації західні спецслужби, які, за їхніми словами, регулярно проводять подібну роботу. 

Водночас важливо зазначити, що в Узбекистані вже спровоковано конфлікт на рівні еліт, який найближчим часом може перерости у відкрите зіткнення політичних груп. У Казахстані, за даними казахстанських спецслужб, західні держави і фонди спонсорують невщухаючі акції протесту серед нафтовиків Мангістауської області. Буквально днями президенту Токаєву доповіли про те, що спецслужби розкрили підготовку нової “кольорової революції”. За результатами розслідування 15 травня у відставку відправили начальника департаменту поліції Мангістауської області Аяна Дуйсембаєва, прокурора області Руфата Куттукова і начальника ДКНБ області Бахитжана Валениязова. Слідом за ними позбувся посади й акім області Нурлан Ногаєв. Розглядається питання їхніх зв’язків із західними силами. Тобто, ці процеси – це пряме відлуння подій, що мають місце в Грузії і спрямовані на недопущення будівництва ТМТМ.