Країни Скандинавії протягом тривалого часу залишаються сферою пріоритетної уваги росіян у плані еміграції, отримання посвідки на проживання та формування стійких діаспор. При цьому російська діаспора в цих державах почала формуватися досить пізно (за винятком Фінляндії, яка, на автономних права, входила до складу Російської Імперії і після Жовтневої революції 1917 року надала притулок багатьом емігрантам з Росії – особливо з-поміж інтелігенції). Інші держави регіону – Швеція, Норвегія, Данія – залишалися поза зоною особливих інтересів росіян та громадян СРСР аж до початку 90-х років ХХ століття. Розвинена інфраструктура, високий рівень життя і високий рівень соціальної допомоги підштовхнув у 90-ті роки шукачів щастя з колишнього СРСР звернути увагу на Скандинавію, хоча російські мігранти тут зіткнулися з конкуренцією з поляками та громадянами країн Балтії.
Останнім часом події у державах Північної Європи та Скандинавського півострова актуалізувалися у зв’язку з цілою низкою процесів, у яких доволі помітним є інтерес Російської Федерації. До таких можна віднести:
• перегрупування сил у Європі після виходу Великобританії з Європейського Союзу;
• впровадження Росією проектів освоєння Арктики та розвитку арктичних морських шляхів;
• будівництво газопроводу «Північний Потік – 2»;
• протистояння довкола спроб розширення та зміцнення НАТО в регіоні;
• питання санкцій європейських держав щодо Росії;
• конкуренція у деяких важливих економічних секторах (наприклад, енергетика).
Основними центрами вироблення політики щодо країн Північної Європи в Росії є такі інститути.
Адміністрація Президента Російської Федерації
Напрямок «Північна Європа» знаходиться під особистим контролем помічника президента РФ Юрія Ушакова, який раніше був Надзвичайним та Повноважним Послом РФ у Королівстві Данія. Саме Ушаков розробляє рекомендації щодо політичної лінії комунікації із державами регіону.
На посольських посадах у цих країнах також перебувають люди, запропоновані свого часу Юрієм Ушаковим (який у Росії досі вважається «тіньовим міністром закордонних справ»).
Також значний інтерес до Північної Європи, зокрема, до Норвегії, виявляє заступник глави Адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко, який неформально й надалі впливає на роботу корпорації «Росатом». Ця корпорація розробила та впроваджує «Директиву з розвитку Північного морського шляху», участь у просуванні якої бере і Кирієнко.
Міністерство закордонних справ Російської Федерації
У Міністерстві закордонних справ питання Скандинавії знаходяться під безпосереднім контролем першого заступника міністра Володимира Тітова, який свого часу був радником-посланником РФ у Швеції.
Питання, пов’язані з країнами Північної Європи, куруються Другим Європейським департаментом Міністерства закордонних справ РФ, який з 19 жовтня 2018 року очолює Сергій Бєляєв. Мінус Бєляєва полягає в тому, що він вузький фахівець, який тривалий час займався виключно питаннями російсько-фінляндських відносин і був радником-посланником у Фінляндії у 2005 – 2010 та у 2014 – 2018 роках.
У Фінляндії (з серпня 2017 року) Послом є Павло Кузнєцов, досвідчений дипломат, який розпочинав свою кар’єру ще за часів СРСР. Зокрема, він працював у Фінляндії у 1980 – 1985, а також у 1991 – 1996 роках, якийсь час очолював Другий європейський департамент МЗС. Добре володіє фінською мовою. Серйозну активність демонструють радник-посланник Леонід Анісімов та перший секретар посольства Євген Тєплов.
У Швеції Посольство очолює (починаючи з 2014 року) Віктор Татарінцев, який раніше працював Послом в Ісландії та очолював у 2010 – 2014 роках Другий європейський департамент МЗС.
У Норвегії (з листопада 2016 року) – Теймураз Рамішвілі (раніше – у 2007 – 2012 роках – посол у Данії). Рамішвілі вважає себе членом команди Ушакова та учнем Ушакова. Зі знакових особистостей у Посольстві РФ у Норвегії, які відіграють важливу роль у просуванні інтересів Росії в країні, варто визначити радника-посланника посольства Андрія Колесникова та військового аташе, полковника Олександра Косарєва.
У Данії на чолі Посольства стоїть (з грудня 2018 року) Володимир Барбін, також людина із команди Ушакова. Раніше Барбін був радником-посланником РФ у Швеції, пізніше був послом з особливих доручень з питань міжнародного співробітництва в Арктиці МЗС РФ. Важливу роль у Посольстві відіграють військовий аташе Володимир Матвєєв, радник-посланник Ганна Князєва та радник із двосторонньої співпраці Олексій Наумов.
Головне управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
У ГУ ГШ ЗС РФ ситуація, пов’язана з Північною Європою, перебуває у компетенції Першого управління (Європейський Союз), П’ятого управління (оперативна розвідка), Сьомого управління (країни НАТО) та управління Дванадцять-біс (інформаційна війна та інформаційні технології).
За наявними даними, Головне управління Генерального Штабу ЗС РФ у 2017 році збільшило замовлення для Військового інституту Міністерства оборони РФ на підготовку фахівців з норвезької та датської мов – на три одиниці щорічно.
Служба зовнішньої розвідки РФ
Крім напівлегальних резидентів, СЗР діє через розгалужену мережу емігрантів, дипломатів та представників бізнесу. За наявними даними, основний інтерес у цьому регіоні представляє саме Норвегія. Деякі проекти СЗР розвиваються під прикриттям екологічних програм. До таких, наприклад, належить Експертний центр Проектного офісу розвитку Арктики (ПОРА), який діє як структурний підрозділ Екологічного фонду Сибірського федерального університету (голова центру ПОРА – Борис Тарасов, виконавчий директор – Олександр Стоцький, який раніше мав відношення до діяльності російської резидентури в Україні).
Також у тісному контакті зі СЗР працює Центр екологічного консалтингу та моніторингу «Помор» (м. Мурманськ). Керівник Центру, Тимофій Суровцев, не приховує, що його головне завдання – протистояти негативному висвітленню екологічних проблем у Росії в норвезьких ЗМІ, а також налагодження відносин із норвезькими екологами (у 2018 році було зроблено спробу провести організацію спільних таборів на півночі Норвегії).
Російська православна церква
Російська Православна Церква традиційно має розгалужену мережу представників практично у всіх державах Європи. Відділ зовнішніх церковних зв’язків у РПЦ очолює митрополит Волоколамський Антоній (Севрюк). Успадкувавши цю посаду від митрополита Іларіона (Алфєєва), Антоній продовжує політику жорсткої дисципліни, щотижневих звітів священнослужителів щодо настроїв віруючих та основних тенденцій у суспільному житті країн перебування. З липня 2022 року у структурі РПЦ здійснюються серозні перестановки, у тому числі оновлення предстоятелів закордонних храмів та парафій.
До юрисдикції Російської православної церкви на території Фінляндії належать 7 храмів, об’єднаних в єпархію у складі Патріарших парафій Московського патріархату.
У Норвегії представництво РПЦ очолює архімандрит Климент (Хухтамякі), настоятель храму св. Рівноапостольної Ольги у місті Осло. Владиці Клименту 52 роки, він етнічний фін, народився у лютеранській родині та перейшов у православ’я у зрілому віці. Відмінно володіє російською, англійською, фінською, шведською, норвезькою та грецькою мовами. За наявними даними, до Климента особливо трепетне ставлення керівництва Відділу зовнішніх зв’язків РПЦ.
У його підпорядкуванні перебувають предстоятель православної громади міста Тронхейм отець Олександр (Волохань) та предстоятель православної громади міста Берген отець Дмитро (Осташин).
У Швеції з 2004 року відсутній повноцінний предстоятель Російської православної церкви. Тимчасово виконуючим обов’язки благочинного приходу РПЦ на території Швеції призначено представника Московського патріархату у Фінляндії Віктора (Лютіка). Справами церкви безпосередньо у Стокгольмі займається протоієрей Віталій (Бабушкін), настоятель Сергіївської парафії у столиці Швеції. У найближчих планах РПЦ – створення Скандинавського екзархату із центром у Стокгольмі.
Паралельно у Швеції діють парафії Російської православної церкви за кордоном, яка не входить до юрисдикції РПЦ. З 2000-х років настоятель Олександро-Невської церкви в Копенгагені протоієрей Сергій Плехов регулярно відвідував сербську парафію святих Кирила та Мефодія в Мальмі, де проводив богослужіння церковнослов’янською мовою, у зв’язку з чим організувалася громада, яка у 2017 році почала процедуру державної реєстрації приходу на честь Курсько-Корінної ікони Божої Матері. У 2018 році для приходу був висвячений випускник Джорданвілльської семінарії священик Ілля Шемякін.
У Данії Російська Православна Церква має доволі незначну присутність. Окрім церкви св. Олександра Невського в Копенгагені (настоятель – отець Сергій (Бондарєв) існують храми в Орхусі та Хобро, а також жіночий монастир поблизу Оденсе).
Торгово-промислові палати
Асоціації бізнесу та торгово-промислові палати є одним із найбільш дієвих інструментів лобіювання російських інтересів у Європі.
Норвезько-російська торгова палата (виконавчий директор – Ярле Форборд) об’єднує близько 140 норвезьких та російських компаній. Серед її засновників – «Telenor», «StatOil», «Orcla Fuds», «Acer Querner Contracting», «Exportfinance», «A-Pressen», Корпорація промислового розвитку Норвегії, Державний фонд промислового та регіонального розвитку, Норвезький банк, а також низка російських компаній.
Російсько-шведську ділову раду очолюють президент концерну «Ericsson» Ханс Вестберг, президент «Volvo Group» Мартін Лундстедт і віце-президент Торгово-промислової палати Росії Володимир Дмитрієв. Важливий момент: незважаючи на санкції проти Росії, підтримані урядом Швеції, до лютого 2022 року жодна шведська фірма не пішла з російського ринку. У роботі Санкт-Петербурзького економічного форуму в червні 2019 року взяли участь керівники цілої низки шведських фірм – «ABB», «AstraZeneca», «Boul Diagnostics AB», «East Capital», «EF», «Ericsson», «Ferronordic Machines AB», «Ingka Group (IKEA)», «Investor AB», «Oriflame», «Scania AB», «SKF», «Stena AB», «Volvo Group» та інші.
Суспільні структури
Не менш важливу роль у просуванні російських інтересів у країнах Скандинавії відіграють громадські організації. Серед подібних структур можна виділити ті, які безпосередньо чи опосередковано фінансуються державою, а також ті, що створюються та розвиваються на місцях та фінансуються за рахунок діаспори, представників місцевого бізнесу чи інших видів пожертв та внесків.
Серед найбільших організацій подібного типу, які здійснюють свою діяльність, у тому числі в країнах Скандинавії, слід відзначити «Всесвітню координаційну раду співвітчизників, які проживають за кордоном» (голова ради – Михайло Дроздов). Рада утворена у 2001 році. На Другому конгресі ради 2002 року виступив президент РФ Володимир Путін. За неофіційними даними, структура повністю перебуває під контролем Служби зовнішньої розвідки Росії, а ініціатором її створення свого часу був особисто Євген Примаков.
У Швеції координаційну раду співвітчизників очолює Людмила Сігель. Вона також очолює Союз російських товариств Швеції – структуру, яка входить у Форум етнічних організацій Швеції. Також Людмила Сігель очолює Російсько-шведське культурно-екологічне товариство «Ладдя», яке організовує виставки, концерти, а також турне хорових колективів із Росії. Координує спільні проекти з російськими товариствами в Упсалі та Гетеборзі, з Радою регіону Меларен (Mälardalsrådet).
Координаційну раду російських співвітчизників у Норвегії очолює Жанна Фюрюнес. У 2007 році з її ініціативи в Осло створено молодіжне об’єднання «RuNo». У квітні 2018 року в Осло відбулася Регіональна конференція російських співвітчизників країн Північної Європи та Балтійського моря. У місті Берген створено культурно-просвітницьке товариство «Співвітчизники», яким керує співробітниця крайової адміністрації провінції Хордаланд Тетяна Далє. Вона ж видає журнал «Права співвітчизників Північної Європи та Балтійського моря».
Координаційну раду співвітчизників у Данії очолює Світлана Манізер.
Для глибшого розуміння системи поширення подібних структур на території Північної Європи, а також для аналізу соціально-економічної та внутрішньополітичної сфери пропонується розглянути кожну країну окремо:
Фінляндія
Росіяни у Фінляндії є третьою за чисельністю народністю (після фінів та шведів). Станом на 2020 рік їх кількість оцінювалася в 84 тисячі осіб, з яких близько 25 тисяч осіб мають подвійне громадянство (Фінляндія та Росія). У січні-червні 2013 року громадяни Росії були на першому місці за кількістю запитів про надання посвідки на проживання у Фінляндії – 1832 особи (з Індії – 951; Китаю – 687).
Серед представників російської еліти, які мають фінське громадянство – близький друг Володимира Путіна бізнесмен Геннадій Тимченко.
Основну частину російськомовних мігрантів становлять інгерманландці з РФ та Естонії. Президент Мауно Койвісто навесні 1990 року видав указ, за яким інгерманландці можуть вважатися «поверненими». Законодавчо це було відображено у фінських законах у 1993 році. Нерегульований потік повернених був обмежений у 1996 році законом, який уточнив критерії фінського походження. Пізніше було запроваджено систему черги, просування у якій передбачало знання фінської мови. В даний час право на поселення передбачає складання іспиту-тесту за системою IPAKI, на рівні не нижче A2.
Економічний ріст в РФ та Естонії сприяв тому, що половина інгерманландців залишилася поза цією чергою. Щоб отримати право на проживання, потрібно довести, що поверненец сам, один з його батьків або два прабатьки зазначені у документах як фіни. Також особи, вивезені до Фінляндії під час Другої світової війни або які служили у фінській армії, можуть отримати дозвіл на проживання без жодних мовних тестів. Кількість інгерманландців, що в’їхали до Фінляндії з 1990-х років, понад 25 000, але невідомо кількість тих, хто в’їхав у перший рік.
За оцінками соціологів, близько 20% російськомовного населення Фінляндії – безробітні.
Важливим центром російського життя у Фінляндії є Російський дім в Гельсінкі, що функціонує ще з 1977 року. Він входить у систему «Росспівробітництва». На чолі Російського дому стоять Петро Яхменєв та Анастасія Мікліна.
Найбільшим об’єднанням російської діаспори у Фінляндії є Фінляндська асоціація російськомовних товариств (ФАРТ), що об’єднує 42 організації. Асоціація привертає увагу офіційної влади та суспільства до питань російськомовного населення Фінляндії, виступає з ініціативами та зауваженнями, бере участь у роботі фінських та міжнародних організацій, які займаються питаннями імміграції та етнічних меншин, підтримує свої членські організації у їх діяльності та надає їм консультаційну допомогу, влаштовує практикуми, наради, відкриті збори, веде інформаційну та видавничу діяльність. Очолює асоціацію Наталія Нерман.
Досить активну роботу веде Російський клуб «Вантаа». Він надає послуги з працевлаштування громадян, проводить тематичні заходи для пенсіонерів, підлітків, сприяє розвитку культурних ініціатив російськомовного населення. Керують клубом Світлана Чистякова та Валерія Коміна.
Існують певні проблеми організаційного характеру. До кінця 2020 року у Фінляндії видавалася російськомовна газета «Спектр», яка з 1 січня 2021 року припинила свою роботу через фінансові труднощі. Інтернет-ресурси російською – переважно слабкі, анемічні, публікації з’являються нерегулярно.
Найпопулярніший ресурс для російськомовних громадян Фінляндії – сайт «Фінляндія російською мовою».
Швеція
У Швеції проживає понад 100 тисяч російськомовних мігрантів. Одна з активісток у середовищі російської еміграції, Людмила Сігель, в інтерв’ю заявляла: «Багато росіян і російськомовних жителів Швеції не перебувають ні в яких суспільствах, діаспорах, і тим більше їх немає на обліку в консульстві. Хто працює із цими людьми? З їхніми дітьми? А це не менше ніж 80% від загальної кількості наших співвітчизників у Швеції. Вони залишаються за бортом. Держпрограми, як і освіта, не встигають за змінами та реальною ситуацією. Немає мобільності, легкості, розуміння ситуації». Також вона пропонувала: «Мені здається нам потрібна держпрограма «Пишаюся тим, що я – росіянин!» та план конкретних дій. Тільки реалізовувати її мають позасистемні люди. Системність хороша для звітності, але малоефективна в дії».
Загалом у Швеції – найбільше етнічних росіян (порівняно з Фінляндією, Норвегією і Данією). Тому тут зареєстровано понад 35 організацій, які тією чи іншою мірою орієнтовані на Росію або виступають за розвиток зв’язків з Росією. Окрім культурологічних організацій, тут також діють відверто політичні структури, такі як «Безсмертний полк» (керівниця – Ірина Бросалін), об’єднання «Георгіївська стрічка» (керівник – Олег Межуєв, організація зокрема організовувала збір коштів для мешканців самопроголошених «ДНР» та «ЛНР»). Крім етнічних росіян, деякі проросійські організації у Швеції очолюють етнічні шведи – наприклад, Ніклас Беннемарк (суспільство «Skruv») або Барбру Челькеруд (Шведсько-російське товариство дружби). З ініціативи Координаційної ради відкрито російськомовні портали «Наші у Швеції» та «Шведська Пальма».
У Стокгольмі діє Клуб для підлітків, який виник довкола «Top Dans Studio» – танцювальної школи для російськомовних дітей. Вони брали участь у міжнародних фестивалях танцю, провели 15 власних концертів. Очолює Наталія Ципкіна.
На Естермальмі в Стокгольмі відкрито «Російський салон», що приділяє багато уваги дітям, які бажають зберегти російську мову. Власниця салону – Людмила Турне.
Також у Швеції діють клуб «Співвітчизник», Російсько-шведське культурне товариство в Гетеборзі (голова Інна Хромова), об’єднання «BERUS», яке представляло Росію під час святкування 750-річчя Стокгольма, Зовнішньополітичне об’єднання при Стокгольмському університеті (Ольга Суліна), «Російський дім» в Упсалі (Андрій Лакстігаль, який проводить фестивалі російського кіно «Кінорюрік»), шведсько-російське товариство «Skruv» в Істаді, що сприяє контактам з Росією, Україною та Білорусією. Суспільство «Неділя» під проводом актриси Ірини Йонссон організовує гастролі відомих артистів, але мріє про створення власного театру.
З курйозів: у Швеції діє російськомовне Товариство анонімних алкоголіків (Юрій Бабюк).
Росте та розвивається російсько-шведський Інтернет. На зміну першого російськомовного порталу «ryskweb.ru» Олександра Докукіна, який нині займається проектом «stockholm.ru», прийшли два російськомовні сайти: «Наші у Швеції» Слави Аверкієва та «Шведська пальма» Павла Месоліка, Михайла Любарського, Оліани Ліонівської та Миколи Романова. Там можна знайти інформацію про концерти та зустрічі, переглянути фотографії, поспілкуватися на форумі. Автори Інтернет-проектів дали згоду на інформаційну підтримку «Союзу російськомовних товариств у Швеції». Слава Аверкієв взявся відкрити спеціальний форум «Російська культура» для обговорення проблем створення асоціації росіян. Також діє православний сайт російською мовою, автор якого – професор Віталій Койсін «www.orthodoxy.ru/sweden».
У Швеції діяльність проросійських сил відчутна більш ніж в інших скандинавських країнах. У 2016 році тут мав місце гучний скандал, пов’язаний з розкриттям діяльності журналіста, який емігрував з Росії та пише під п’ятьма псевдонімами, найбільш відомими з яких є Єгор Путілов і Тобіас Лагерфелд. Вважається, що за цими псевдонімами ховається Олександр Фрідбак (є підозри, що і це – не справжнє ім’я). Фрідбак працював у секретаріаті правопопулістської партії «Демократи Швеції».
Саме ця політична сила найчастіше виступає як адвокат Росії (хоча у 2015 році від партії відкололося молодіжне крило на чолі з Вільямом Хане, налаштоване на співпрацю з Росією). У заявах партії помітна підтримка російської версії війни на Донбасі, заклики зняти санкції з Росії, антиміграційні гасла та тези щодо недопущення членства Швеції в НАТО.
Серед найбільш проросійсько налаштованих політиків Швеції – Густав Кассельстранд та Кент Еккерот. Також проросійські настрої демонструють вкрай праві політичні сили, неонацисти та скінхеди.
У Швеції відкрито діє організація «Анти-Євромайдан-Швеція», яка фінансується з Росії. Її очолює Олег Межуєв.
Після 2014 року у Швеції знайшли політичний притулок значна частина російської ліберальної опозиції, а також представники лівих організацій, серед яких, як вважають деякі експерти, є й агенти російських спецслужб. Зокрема, подібні підозри у ЗМІ висувалися щодо одного з лідерів лівих Олексія Сахніна, який отримав притулок у Швеції.
Для поширення в шведському суспільстві необхідних тез і сенсів Росія найчастіше використовує можливості видання «Aftonbladet».
Значною мірою у співпраці між Швецією та Росією зацікавлені представники великого бізнесу, які мають вплив і на уряд. Саме через бізнес і через «Демократів Швеції» Росія планує схиляти шведське керівництво до скасування санкцій.
Наші джерела звернули увагу на діяльність інвестиційного фонду East Capital (Стокгольм), який є одним із найбільших лобістів російських інтересів у Швеції. Цікавим моментом є те, що співзасновником фонду є Айварас Абромавічюс, колишній міністр економіки України. Абромавічюса вважають людиною, близькою до бізнесмена Натаніеля Ротшильда, який у свою чергу останнім часом демонструє спільну гру з РАТ «Газпром».
Шведська гірничорудна компанія «LKAB» взяла участь у будівництві «Північного потоку – 2», продукція підприємства переправлялася через Норвегію в порт Карлсхамн та на острів Готланд. Лише на логістичних операціях шведські компанії заробили близько 30 мільйонів євро.
Норвегія
За даними офіційної статистики, у 2019 році в Норвегії проживало близько 18 500 російськомовних іммігрантів. Порівняно з 2000 роком їхня кількість збільшилася майже вдвічі. Щорічно норвезький посвідку на проживання отримують близько 1 000 громадян РФ та інших країн СНД.
Наприкінці 90-х — на початку 2000-х більшу частину іммігрантів з Росії становили вихідці з північнокавказьких республік, які зверталися до влади Норвегії з проханням про політичний притулок у зв’язку з «контртерористичною операцією», що проходила на цій території. Після її припинення ситуація значно змінилася. Зараз до Норвегії найчастіше переїжджають жителі Кольського півострова, що знаходиться в безпосередній близькості від кордону РФ та Норвегії.
В даний час росіяни можуть отримати статус постійного мешканця Норвегії трьома способами: укладання шлюбу з норвезьким громадянином; працевлаштування на підприємства країни; вступ до норвезького вузу.
Тісний контакт із російськими співвітчизниками Норвегії має трест «Арктиквугілля», що займається розробкою вугільних родовищ на о. Шпіцберген (шахти «Баренцбург», «Піраміда» та нині закрита «Грумант»). Трест фінансує видання «Російського вісника Шпіцбергена», а також виділяє кошти для виходу журналу «Співвітчизник у Скандинавії».
Головним інформаційним ресурсом, що дозволяє координувати дії російських та російськомовних громадян у Норвегії (у тому числі щодо допомоги у пошуках житла та роботи, навчальних курсів тощо) є групи у фейсбуці «Російська Норвегія» (https://www.facebook.com/groups/russkayanorvegia/), що об’єднує понад 7 тисяч користувачів.
Росію турбує наявність у Норвегії військових баз НАТО та можливість впливу з їх допомогою на арктичні програми Росії та Китаю. Російські експерти практично не приховують, що екологічні активності з критикою норвезьких програм в Арктиці (вплив на поголів’я білих ведмедів, зміни клімату тощо) пов’язані в першу чергу з конкуренцією з Норвегією.
За неперевіреною інформацією, Росія спонсорує екологічну організацію «Друзі Землі Норвегія», яка виступає за закриття низки промислових об’єктів. Так, у грудні 2019 року екологи з цієї організації вивели близько 4500 осіб на мітинг на підтримку закриття мідної копальні Нуссір на півночі Норвегії. Ця організація має тісні зв’язки з російською організацією «ПОРА», яка підозрюється у зв’язках зі Службою зовнішньої розвідки.
Зважаючи на той факт, що 67% норвежців вважають Росію джерелом потенційної військової небезпеки для їхньої країни, висловлювати проросійські настрої в Норвегії – невдячна справа. До початку війни в Україні, публічно були озвучені висловлювання на користь Росії головою губернської ради адміністративно-територіальної одиниці Фіннмарка Рагнхільд Вассвік (у статті для видання iFinnmark вона закликала скасувати санкції проти Росії) і професором Норвезького інституту природничих і технічних наук в Тронхеймі Жоржон грудні 2019 року запропонував подумати про вихід Норвегії з НАТО, оскільки нинішня Росія не становить небезпеки для світової спільноти).
Росія активно веде роботу серед населення північних територій Норвегії, серед саамів, намагаючись протиставити північ та південь Норвегії. Початкова ставка на пошук можливих союзників у Партії зелених та Партії прогресу не дала результату. Інші потенційні союзники надто нечисленні та невпливові – ставка на лідера комуністів Руну Евенсен не працює, всі політичні сили, з якими намагалися встановити контакт росіяни, демонструють результат менш ніж 1%.
Данія
Свого часу саме у Данії розпочинали свою дипломатичну кар’єру «стовпи» нинішньої російської дипломатії – Юрій Ушаков та Сергій Рябков. Данська королева Маргрете була першою європейською вінценосною особою (якщо не вважати таким румунського «короля-комсомольця» Міхая), яка відвідала СРСР у 1974 році.
За даними на 2018 рік, у Данії проживало близько 7000 етнічних росіян та близько 29 000 вихідців з інших республік колишнього Радянського Союзу.
На території Данії діють близько 20 організацій, орієнтованих на просування російської культури, мови та вивчення Росії.
Російським домом (Російським центром науки і культури) у Копенгагені керує Діана Магад (вона ж – радник Посольства). Сам Російський дім був відкритий в 2001 році і займається розвитком та просуванням російської культури в Данії. На базі Російського дому діють освітні секції, юридична консультація, самодіяльний театр, а також ансамбль «Світить місяць».
Ще однією структурою, що об’єднує російськомовних громадян, є «Російське суспільство» в Копенгагені, створене в 1998 році і очолюване Іриною Іванченко-Єнсен. «Російське суспільство» входить до складу координаційної ради об’єднань російських співвітчизників.
У Данії основним політичним партнером Росії є Датська народна партія (лідер – Крістіан Тулесен Даль). Партія представлена 16 депутатами у Фолькетингу та 1 депутатом у європейському парламенті.
Більшість політичних сил у Данії займали позицію, критичну по відношенню до Росії. У 2018 році у Фолькетингу намагалися ухвалити закон, згідно з яким передбачалася кримінальна відповідальність за проросійські позиції та висловлювання.
У 2019 році Данія опинилася під активним прицілом: від її позиції залежало будівництво газопроводу «Північний потік – 2». Журналіст Єнс Гювсгаард так пояснює позицію Данії: «Проблема полягала в тому, що ми перебували під тиском Росії та Німеччини, з одного боку, і США – з іншого. США переконували нас не надавати дозвіл, а Берлін та Москва – дозволити негайно. Це було дуже складно, тому що Німеччина та Америка – дуже близькі союзники для Данії, ми – торгові партнери. Тому ми ухвалили рішення – віддати під проект міжнародні води між Данією та Польщею. З 1972 року були суперечки, кому з двох країн належить ця акваторія. Копенгаген попросив провести дослідження щодо можливого маршруту у цих водах. Кремль погодився, і Данія надала свій дозвіл на цей маршрут. Ми зробили це, тому що – це міжнародні води, і тому що ми – маленька країна, і не хочемо, щоб нас покарали ні Росія та Німеччина, з одного боку, ні США – з іншого».
Після того, як улітку 2019 року президент США Дональд Трамп запропонував купити Гренландію у Данії, в країні посилились антиамериканські настрої. Цей момент був використаний для лобіювання дозволу на будівництво газопроводу через територіальні води Данії.
У березні 2019 року датський політик та фінансист Клаус Ріскер Педерсен в інтерв’ю виданню «Altinget» заявив, що Данії вигідніше дружити з Росією, ніж із США. «Ворогувати з Росією Данії просто невигідно. З росіянами ми співпрацюємо вже 400 років. Це означає, що з росіянами треба припинити конфліктувати. Потрібно розширювати з ними співпрацю. Уся ця історія зі Східною Україною та Кримом Європи взагалі не стосується, не наша ця справа», – заявив політик, колишній член Європарламенту. – «Росія на Європу ніколи не нападала. Вони наші друзі. Просто у нас різний погляд на те, як має бути влаштоване суспільство. Але одна лише розбіжність думок ще не робить вас ворогами і не змушує йти одна на одну війною… Вести політику, подібну до нинішньої, – це божевілля. Її давно настав час змінити, тут я ні секунди не сумніваюся».
