У 2024 році в Хорватії цілий розсип виборів: до Європарламенту, парламентські та президентські. Заплановані на осінь чергові парламентські вибори перетворилися на дострокові. Їх одразу ж охрестили найбільш непередбачуваними за всю історію незалежності країни, і з точки зору підсумків, і з точки зору впливу на зовнішню політику Хорватії.
Прологом до них послужили багатотисячні акції протесту проти корупції у владі. У лютому тисячі людей вийшли на мітинг у столиці Хорватії Загребі, звинувачуючи правлячу правоцентристську партію ХДС («Хорватська демократична співдружність») у корупції і вимагаючи якнайшвидшого проведення дострокових парламентських виборів. Опоненти прем’єра Андрія Пленковича – розмахували прапорами і плакатами з написом «Досить!», а також вигукували: «Геть!» і «Вибори зараз!». Мітинг організували 11 центристських і лівих опозиційних партій, які вимагали негайного проведення парламентських виборів через те, що призначений прем’єр-міністром Пленковичем новий генеральний прокурор Іван Турудич був пов’язаний із людьми, причетними до корупції та криміналу. Раніше кілька сотень журналістів влаштували в Загребі акцію протесту проти намірів влади ухвалити законопроєкт, що передбачає покарання для тих, хто передає ЗМІ дані судових розслідувань. Опозиція вважає, що мета цього закону – захистити від відповідальності наближених до Пленковича політиків.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує політичну ситуацію в Хорватії – невеликій Балканській державі, яка є наймолодшим членом Європейського Союзу. У світлі низки виборчих кампаній, а також складної внутрішньополітичної ситуації, актуальні події в Хорватії багато в чому відображають загальні настрої на всьому Балканському півострові.
This Content Is Only For Subscribers
У березні 142 голосами «за», хорватський Сабор ухвалив рішення про саморозпуск. Ініціатором цього рішення виступив прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович. На думку експертів, звинувачення в корупції прем’єра і його провладної ХДС, зниження персональних і партійних рейтингів змусили Пленковича зіграти на випередження. До осені ситуація на електоральному полі для ХДС могла стати ще сумнішою. У підсумку президент Зоран Мілановіч оголосив про те, що позачергові парламентські вибори відбудуться 17 квітня.
Депутати парламенту обираються трьома способами. 140 депутатів обирають у 10 виборчих округах (по 14 місць для кожного округу) за пропорційною системою. Партії повинні подолати 5%-й бар’єр. Три місця для хорватів, які живуть за кордоном, та їхніх нащадків, так званий закордонний округ, у якому проживає понад 220 тис. виборців. З них майже 100 тис. у Боснії і Герцеговині (БіГ), де традиційно підтримують ХДС. Решта 8 місць залишені для національних меншин, зокрема 3 місця призначені для сербів. Право голосу мають 3,73 млн. громадян Хорватії, які могли реалізувати своє конституційне право на 6,5 тис. виборчих дільницях.
Призначивши дату виборів, Міланович оголосив, що має намір стати кандидатом у прем’єри від опозиційної Соціал-демократичної партії. Ця заява справила ефект бомби, що розірвалася, і позначила головний тренд кампанії: вибори будуть у тіні нещадної боротьби президента і прем’єр-міністра.
Ложка дьогтю в бочці меду
На 17-му поверсі загребського готелю «Вестін», де розташовувалася штаб-квартира ХДС, у ніч виборів атмосфера була досить стриманою. Звичної атмосфери свята не було, хоча ХДС переконливо перемагало протягом усього вечора. Перші екзит-поли не викликали емоцій. Але коли в холі готелю «Вестін» було оголошено перші офіційні результати, запанувала ейфорія – «перемога, перемога…» кричали присутні партійні активісти. Потім у супроводі VIP-персон ХДС і під ритм пісні «Eye of the Tiger» на сцену вийшов Андрій Пленкович. Звертаючись до своїх прихильників, він оголосив про третю перемогу ХДС, подякував виборцям за рекордну 61,83% явку, заявив, що не відмовляється від співпраці з жодною партією, яка програла, окрім СДП президента Мілановіча, та оптимістично пообіцяв, що більшість у парламенті й уряд буде невдовзі сформовано. А далі, як то кажуть, завіса, шампанське, що ллється рікою і ритуальне поїдання святкового торта.
Однак, у бочці з медом знайшлася і своя ложка дьогтю. Перемога правлячої ХДС, яка отримала 61 депутатський мандат зі 151 місця в місцевому парламенті Саборі, була затьмарена тим, що порівняно з минулими парламентськими виборами партія Пленковича отримала на п’ять мандатів менше. Тепер же консерваторам, щоб знайти заповітні 76 голосів і сформувати парламентську більшість та уряд, доведеться покладатися на підтримку інших політичних гравців. Деякі з яких, як «чорт із табакерки» повискакували з-за спин політичних титанів, що б’ються не на життя, з ХДС і СДП, і фінішували з результатами, які дають змогу впливати на формування урядової більшості, як володарі так званої «золотої акції». До таких політичних сил можна віднести ультраправу партію «Рух Батьківщини» (ДП), яка отримала на виборах 14 мандатів, правоцентристську «Міст», у якої 11 місць у Саборі, і ліво-зелену партію «Ми можемо!», у якої 10 багнетів.
Прем’єрсько-президентська війна
Витоки давнього протистояння прем’єра і президента, як стверджують експерти, тягнуться ще відтоді, як вони разом працювали в МЗС і сиділи в одному кабінеті.
Повномасштабна агресія Росії проти України ще більше посилила їхнє протистояння. Тоді як уряд Андрія Пленковича однозначно підтримав курс ЄС щодо Росії та України, президент Зоран Мілановіч зайняв іншу позицію. Він хоч і назвав введення російських військ на територію України «агресією», але водночас активно критикував політику Заходу в українській кризі та навіть перешкодив навчанню українських військових у Хорватії. Ба більше, Зоран Мілановіч погрожував заблокувати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО, на що жорстко відреагував прем’єр Андрій Пленкович, який назвав президента «маніпулятором, вандалом і людиною з проросійськими поглядами». Однак оскільки Хорватія є парламентською республікою, і реальна влада перебуває в руках уряду, шансів серйозно впливати на зовнішню політику країни у президента було небагато. А ось у кріслі прем’єра можливості Зорана Мілановіча визначати зовнішньополітичний курс країни різко б зросли.
Варто зазначыты, що початок виборчої кампанії, після заяви президента про те, що він має намір поборотися за прем’єрське крісло, приніс йому і його Соціал-демократичній партії перші дивіденди. Уже за два дні опитування показували, що Зорана Мілановіча хочуть бачити на чолі уряду 32% жителів Хорватії, а нинішнього прем’єра Андрія Пленковича – тільки 30%. Та й рейтинг соціал-демократів порівняно з попереднім місяцем зріс на 9 процентних пунктів! А в Європі вже не пошепки, а голосно вголос заговорили про ймовірну зміну хорватської зовнішньої політики, якщо прем’єром країни стане її нинішній президент.
Утім, у міру наближення виборів розклад сил у Хорватії став поступово змінюватися. І виною тому став сам Міланович. Оголосивши про прагнення очолити кампанію соціал-демократів, а потім і уряд, Зоран Мілановіч відмовився подавати у відставку з поста президента, і Конституційний суд Хорватії своїм рішенням заборонив йому балотуватися до закінчення президентського терміну в лютому 2025 року. Це рішення Міланович проігнорував, а суддів назвав «неписьменними селянами» і «бандитським угрупованням». І хоча його імені не було у виборчих списках опозиції, він продовжував кампанію і стверджував, що сформує новий уряд. Ледь не щодня на зустрічах із журналістами або в соцмережах він жорстко критикував керівну партію і прем’єра, звинувачував їх у корупції та закликав голосувати «за будь-кого, окрім ХДС і Пленковича». Різкі образи Мілановича на адресу своїх політичних опонентів, яких він називав то «гангстерами», то «паразитами», принесли президенту прізвисько «Хорватський Трамп».
Участь у виборах і відмову Мілановіча залишати президентське крісло прем’єр Пленкович назвав не більше, не менше, як «спробою держперевороту», а багато виборців запідозрили Мілановіча в нечесній грі. Словесна дуель президента з прем’єром тривала аж до останнього дня виборчої кампанії.
Якщо в питаннях зовнішньої політики Міланович і Пленкович непримиренні антагоністи, то в питаннях внутрішньої політики в їхній риториці суттєвої різниці не було. Обидва виступали за підвищення життєвого рівня та сталий розвиток країни, занепокоєні високим рівнем інфляції в єврозоні, нестачею робочої сили, зростанням нелегальної міграції. ХДС також сподівалося отримати підтримку завдяки вступу Хорватії до ЄС, запровадженню євро та збільшенню кількості туристів, які відвідують Адріатичне узбережжя. Ліва опозиція обіцяла підвищити пенсії в разі перемоги на виборах. «На рівні зі зміною державного прокурора Турудича, нашим основним заходом у перший тиждень буде зміна режиму гармонізації пенсій. Також під час першої поправки до бюджету ми збираємося запровадити підвищення пенсій, щоб повернути пенсіонерам усе, що Пленкович у них відібрав за останні чотири роки», – пообіцяв Педжа Грбін, голова Соціал-демократичної партії Хорватії.
Справді, «ахіллесова п’ята» Пленковича – корупція у владі. Transparency International оцінює Хорватію як п’яту в рейтингу найбільш корумпованих країн ЄС після Греції, Румунії, Болгарії та Угорщини. А багато виборців просто втомилися від партії, з її численними корупційними скандалами. Протягом двох прем’єрських мандатів Пленковича за підозрою в корупції було звільнено понад 30 міністрів. Усе це давало додаткові «козирі» Мілановічу, який називав прем’єр-міністра «хрещеним батьком криміналу» і звинуватив ХДС у «масовій крадіжці» державних коштів.
Пленкович, який перебуває при владі з 2016 року, це спростовував і попереджав, що Мілановіч може наблизити Хорватію, члена ЄС і НАТО, до Росії як прем’єр-міністра. До речі, деякі експерти, на умовах анонімності, повідомляли, що політичний антураж у боротьбі президента і прем’єра – це лише верхівка айсберга. Насправді в сутичку за прем’єрський мандат, а отже за державні ресурси вступили два впливові хорватські клани, один з яких був пов’язаний зі скандально відомою в минулому хорватською компанією «Агрокор», майно, якої після банкрутства, з кредиторською заборгованістю російським Ощадбанку і ВТБ-банку, етапом держуправління збіглося з періодом прем’єрства Мілановіча, перейшло до міжнародного конгломерату «Fortenova Group», серед власників яких є все ті ж Ощадбанк і ВТБ-банк.
Перші підсумки виборів показали, що передвиборча війна президента і прем’єр-міністра закінчилася тимчасовою перемогою Андрія Пленковича, ХДС якого показала найкращий результат, але недостатній для завоювання абсолютної більшості. Як зазначає хорватське видання «Ранкова газета», опитані нею партійні функціонери ХДС заговорили про кінець домінування Пленковича в партії, зазначаючи, що якщо він і залишиться біля керма ХДС, то його становище не буде таким непохитним. Як аргументи вони наводять не тільки гірший порівняно з минулими виборами партійний результат, а й персональне голосування за нього. Так, у першому окрузі Андрій Пленкович отримав 33 066 голосів, а віцепрезидент ХДС і міністр оборони Іван Анушич – у четвертому зібрав рекордні 37 527 голосів.
Так чи інакше, але план Мілановіча зі знищення ХДС, як політичного проекту, провалився. Коаліція “Ріки справедливості” на чолі з опозиційною Соціал-демократичною партією, чиїм неформальним лідером є президент, посіла друге місце лише з 42 мандатами. У СДП також були розчаровані тим, що неоднозначна підтримка президента Мілановіча негативним чином вплинула на перебіг виборчої кампанії і не принесла їй нових мандатів. Ба більше, заявка президента на прем’єрське крісло мобілізувала правих виборців. У результаті явка, яка зазвичай ледь сягає на виборах у Хорватії 50%, цього разу перевищила 60%. У результаті загальна кількість мандатів мало змінилася порівняно з 2020 роком, а шанси хорватського президента пересісти в прем’єрське крісло стали вкрай малими.
Він, схоже, і сам це усвідомив, і тому президент, який зазвичай не скупиться на гучні заяви, усю ніч після виборів зберігав мовчання, а за нього віддувався лідер СДП Педжа Грбін, який намагався робити, так би мовити, хорошу міну при поганій грі. Він зазначив, що хоча партія і сподівалася на кращий результат, вона не здалася. «Це ще не кінець», – сказав він. «Попереду на нас чекають дні, тижні і, можливо, місяці переговорів, і вони приведуть до змін, які зроблять Хорватію кращою». Свою заяву він підкріпив словами лідера ліво-зеленої партії «Ми можемо!», яка отримала на виборах 10 мандатів, Сандри Бенчич про те, що мета опозиції з повалення ХДС все ще може бути досягнута за сценарію, за якого СДП сформує уряд меншості, що буде підтриманий опозицією з партій лівого і правого спрямування.
Потім пост у Facebook все ж опублікував і президент Мілановіч, заявивши, що переговори зі створення нової парламентської більшості тривають, а в Telegram з’явилося повідомлення, що коаліція «Ріки справедливості» нібито вже зібрала 57 представників, які підтримають Зорана Мілановіча. Це представники Mozemo!, («Ми можемо»), які мають 10 мандатів, регіонали з IDS «Істарського демократичного сабору», у яких 2 мандати, стільки ж у Незалежної платформи Півночі Матії Посаваца плюс представник Fokus – 1 мандат.
Для завершення коаліційного портрета не вистачало одного штриха у вигляді підтримки партії «Міст», у якої 11 мандатів. Один із лідерів цієї правоцентристської партії Нікола Грмоя відразу відкинув можливість створення коаліції з ХДС через корупційні скандали навколо партії. Не в захваті він і від коаліції з СДП, але все ж таки, щодо неї не прозвучало категоричне – ні, а було більш нейтральне: «…подивимося, як розвиватимуться події». У себе в Twitter він написав: «Я закликаю ДП або, принаймні, нескомпрометовані частини ДП спробувати створити широку коаліцію проти ХДС, щоб відправити Пленковича і його партію в опозицію».
Золота акція і ключі від коаліції
Ще одним переможцем виборів стала ультраправа партія, яка в хорватській транскрипції звучить, як «Домовінський покрет» (ДП), а в перекладі «Вітчизняний рух», або «Рух Батьківщини». Партія отримала в новому складі Сабору 14 мандатів, стала третьою політичною силою країни і “найбажанішою нареченою” для укладення політичного шлюбу і формування майбутнього уряду.
Успіх ДП виглядає ще більш значущим на тлі того, що цей політичний проєкт існує всього чотири роки. У 2020 році він був створений співаком, шоуменом Мирославом Шкоро, ім’я якого сприяло впізнаваності та медійності партії. З кожним місяцем новий політичний проєкт креп, поповнювався новими людьми і центристських, і ультраправих поглядів, що зі свого боку в майбутньому породило не один внутрішньопартійний конфлікт. Але справжній шок для ДП трапився 2021 року, коли її лідер Мирослав Шкоро покинув партію, пояснивши свій вчинок тим, що розчарувався тим, на що перетворився його політичний проєкт.
Поінформовані джерела повідомляли, що в партії точилася запекла боротьба двох угруповань, у якій Шкоро зазнав поразки. Після відставки Шкоро партію тимчасово очолив Маріо Радич, який у партійній структурі був на чолі бізнес-крила. А потім новим очільником ДП став мер міста Вуковар Іван Пенава, який до цього побував у партії Пленковича і зі скандалом її залишив, а згодом разом із низкою депутатів міської ради Вуковара від ХДС створив свій проєкт – партію «Незалежний список Івана Пенави». Недовго побувши на вільних хлібах, у жовтні 2021 року ДП зробив йому пропозицію, від якої Пенава не зміг відмовитися – він очолив партію «Вітчизняний рух».
Сьогодні в партії два лідери: формальний Іван Пенава і «тіньовий» Маріо Радич, як, утім, і дві течії, одна з яких підтримує союз із Пленковичем, а інша – прихильники президента Мілановіча. Тож перспективи майбутньої коаліції багато в чому визначатимуться лідерами партії. Інформаційний порядок денний ДП на цих виборах не надто відрізнявся від позиції європейських крайніх правих у частині прав ЛГБТ, гендерного питання, міграційної політики. Що стосується відносин із Києвом, то війна в Україні їх особливо не хвилює. Навпаки вони критикували Пленковича за те, що він дбає про Україну більше, ніж про свою країну і народ у ці важкі часи.
Під час своєї політичної діяльності Іван Пенава по-різному відгукувався про свого колишнього боса по ХДС Андрія Пленковича. Від заяв про те, що Пленкович – найкращий прем’єр-міністр за всю історію Хорватії до висловлювань, що йому бракує честі, совісті, лідерських якостей, і його злочинна кліка має піти. Та й сам Андрій Пленкович до виборів недалекоглядно заявляв, що союз із ДП неможливий і тим самим порушив головний політичний принцип: ніколи не кажи ніколи.
Тепер же він різко змінив свою риторику і не вважає союз із ДП чимось ганебним і протиприродним. У будь-якому разі зрозуміло, що переговори між ХДС і ДП про можливу коаліцію не будуть простими. Що стосується іншого претендента на коаліцію – СДП, то, незважаючи на післявиборчі заяви Пенави про те, що ми будемо говорити з усіма, такий союз здається малоймовірним. Проблема СДП у тому, що навіть суто математично переговори з «Рухом Батьківщини» не обов’язково допоможуть їм дотягнутися до необхідних 76 мандатів, що формують уряд. Та й до того ж ці дві партії не зовсім природні політичні друзі. І таке партнерство відштовхне інших потенційних союзників.
Поствиборча арифметика
Результати виборів показали, що партії, від правих націоналістів до лівих зелених, отримали значну кількість місць у парламенті. Ані правляча партія прем’єр-міністра ХДС, ані СДП, яку підтримує президент, не отримали достатньо місць для формування уряду. Хорвати готуються до політичної торгівлі, щоб сформувати правлячу коаліцію. Або, в іншому випадку, життєздатний уряд меншості.
Лідер ліберальної партії «Міст» Божо Петров одразу позначив позицію партії в коаліційних розкладах, заявивши, що не може приєднатися до уряду, очолюваного ХДС. Його партія раніше входила в коаліцію з ХДС, однак цього разу не увійде: «ХДС має піти в опозицію», – сказав Петров. Аналогічної позиції дотримується і один із лідерів ліво-зеленої «Mozemo!» («Ми можемо!») Сандра Бенчич, яка сформулювала свою головну політичну мету – відправити на політичний смітник – ХДС. Очільник ультраправої «Вітчизняний рух» (ВР) Іван Пенава, навпаки, насолоджуючись своєю «золотою акцією», і розуміючи, що без його політичної сили сформувати уряд навряд чи можливо, оголосив торг: «Головне, щоб ми поговорили з усіма».
Підраховувати необхідні для створення коаліції голоси прем’єр-міністр Андрій Пленкович був змушений з-за кордону. Наступного дня після виборів він вирушив до Брюсселя на позачерговий саміт лідерів держав-членів Євросоюзу, присвячений питанням зовнішньої політики, насамперед ситуації на Близькому Сході після іранського нападу на Ізраїль.
Здавалося б, найпростіший математичний варіант для прем’єра має такий вигляд: ХДС – 61 голос + ультраправа ДП-14 мандатів + Незалежна демократична сербська партія (SDSS) – 3 мандати. Разом – 78 голосів, за необхідних 76. Однак політика – це не просто автоматичне додавання голосів, це ще й величезна роль людського фактора. Партія сербської нацменшини SDSS сьогодні перебуває в урядовій коаліції з ХДС. Її лідер Мілорад Пуповац задоволений своїм сьогоднішнім становищем і не проти того, щоб знову стати союзником Пленковича. Поки ж, за словами Пуповаца, SDSS буде зосереджена насамперед на переговорах зі своїми попередніми партнерами, представниками національних меншин. Лідер партії залишився задоволений підсумками виборів, оскільки його партія не тільки підтвердила свої три мандати, а й зміцнила їх значно більшою кількістю голосів.
Ось тільки до дуету ХДС і SDSS не бажає приєднуватися ультраправа партія «Вітчизняний рух» (ДП), яка вже заявила, що ніколи не увійде в коаліцію з Партією сербської меншини. Перші інсайди з переговорів ХДС і ДП свідчать про те, що ХДС, як і раніше, хотіла б бачити представників сербської національної меншини в коаліції, нехай навіть тільки в парламенті, а не в уряді. Однак ДП наполягає на тому, щоб партії Мілорада Пуповаца взагалі не було в цьому складі більшості.
До речі, в самій ДП теж є депутати, які не бачать себе в коаліції з ХДС. Так один із них, Колакушич, уже заявив, що бере цей мандат, щоб продовжити свою кар’єру в парламенті ЄС, а двоє інших, партнер ДП, один із засновників партії «Право і правда» Іван Ловринович та Іван Сінчич, прямо сказали, що ніхто не повинен підтримувати ХДС. За таких розкладів у Пленковича в коаліції з ДП залишається тільки 72 «багнети» з дефіцитом 4 мандати. Однак Андрій Пленкович має репутацію неперевершеного майстра з підгортання малих партій. Відсутні голоси він легко може знайти в тих же наменшинах, без сербів, які дають йому ще 5 мандатів і омріяну більшість у 77 багнетів. Сьогодні такий варіант виглядає найбільш реалістичним і компромісним. Хоча є й інший шлях, без ДП. Маючи вісім мандатів представників нацменшин, Пленкович домагається «любові» «регіоналів» з Істрійських демократичних зборів – 2 мандати, лівоцентристської Незалежної платформи Півночі – 2 мандати і «Фокусу» – 1 мандат. Два мандати, яких бракує, Пленкович може з лишком компенсувати за рахунок двох «перебіжчиків», або як їх свого часу називали в українській Верховній Раді, «тушок» із ДП і «Мосту». Власне і такий варіант виглядає цілком робочим. Яким шляхом піде ХДС та її лідер Андрій Пленкович ми незабаром дізнаємося.
Однак за будь-якого розкладу, якщо прем’єру вдасться сформувати коаліційний уряд, значущих змін у зовнішній політиці, якими налякали в ЄС, у Загребі не відбудеться. У всякому разі, про це ясно заявив і сам Андрій Пленкович у ніч після перемоги на виборах.
У Зорана Мілановича поствиборна арифметика набагато складніша, ніж у його політичного опонента. Проблема СДП у тому, що навіть переговори з «Вітчизняним рухом» не допоможуть їм подолати бар’єр у 76 мандатів. Природні політичні союзники СДП зелено-ліві «Ми можемо!» наполягають на тому, що не зацікавлені в підтримці будь-якого уряду, до якого входить ДП. А це ускладнює формування коаліції «від центру до лівих», у якій «Mozemo!» могла б брати участь або, принаймні, підтримувати її.
До заповітної більшості Мілановічу не вистачає цілих 34 мандати. І такий гандикап ліквідувати дуже не просто. Навіть якщо суто гіпотетично уявити, що йому вдалося заручитися підтримкою представників національних меншин (вісім представників), «Фокусу» (один), «Незалежної платформи Північ» (2 мандати), IDS (два) та десять мандатів представників «Mozemo!», то для повного щастя йому не буде діставати ще 11 мандатів. А значить, вони повинні прийти або з вкрай правої партії «Вітчизняний рух», або з правоцентристського «Моста», що в принципі не виглядає, як зі сфери фантастики, але пов’язане з важкими переговорами і великими поступками. Ще однією суттєвою проблемою для формування коаліції стануть амбіції лідерів партій у їхньому бажанні очолити уряд. Такі амбіції є у президента Мілановіча, глави СДП Педжо Грбіна та лідерки «Mozemo!» Сандри Бенчич. А якщо ще взяти до уваги можливі коаліційні торги з «Мостом», то навряд чи їхній лідер Божо Петров погодиться на менше, ніж пост прем’єр-міністра.
Найімовірніше, Мілановіч все ж залишиться на посаді президента і, як годиться за Конституцією, запропонує майбутньому кандидату в прем’єр-міністри, чи то від правої, чи то від «п’ятнистої» коаліції, сформувати новий уряд. Якщо ж партіям не вдасться зібрати парламентську більшість і обрати прем’єр-міністра, буде призначено технічний уряд на чолі з Пленковичем, а потім усе той самий Мілановіч знову оголосить дату, але вже нових позачергових виборів…