Боснія і Герцеговина: форсована євроінтеграція на тлі можливого розколу

У грудні 2022 року Євросоюз ухвалив рішення почати переговори про вступ тільки з Україною та Молдовою, а щодо Боснії лише висловив готовність до цього – «щойно буде досягнуто необхідного ступеня відповідності критеріям членства». Нині ж у Брюсселі, схоже, вирішили, що такий ступінь «досягнуто», і БіГ можна під’єднати до України та Молдови на їхньому шляху до Євросоюзу. «Форсована» євроінтеграція Боснії і Герцеговини відбувається на тлі глибокої кризи і протистояння всередині країни. 

Напередодні рішення ЄС про початок переговорів із БіГ було опубліковано доповідь Національної розвідслужби США про загрози у світі. Балканам у ній відведено порівняно невелике місце, водночас автори прогнозують, що регіон у 2024 році «імовірно, зіткнеться з підвищеним ризиком локального міжетнічного насильства». При цьому в балканському розділі наводиться тільки одне ім’я – президента Республіки Сербської, що входить до складу БіГ, Мілорада Додіка. «Він робить провокаційні кроки з метою нейтралізувати міжнародний контроль у Боснії і Герцеговині та забезпечити фактичне відділення Республіки Сербської», – попереджають автори документа. 

У зв’язку з цим збіг оголошення рішення ЄС про запуск переговорів із Боснією та оприлюднення доповіді Національної розвідслужби США зі згадкою в балканському розділі тільки одного імені – Мілорада Додіка – може виявитися аж ніяк не випадковим. У всякому разі, сигнал владі БіГ про те, що або хто може перешкодити подальшому руху республіки до Європи, вийшов недвозначним. 

Варто зазначити, що й сам Мілорад Додік небезпідставно дає приводи вважати його головною загрозою цілісності БіГ і бар’єром до європейського майбутнього країни. Так, під час нещодавньої зустрічі з угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном Додік погрожував оголосити незалежність Республіки Сербської, якщо Сараєво вдасться до відчуження майна. А наприкінці минулого року він заявив, що в разі перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США в листопаді цього року він знову має намір розглянути питання про незалежність і вихід Республіки Сербської зі складу БіГ. 

Однак було б неправильно зводити все до простої формули «Додік проти всіх». Боснія і Герцеговина – це клубок етнічних та релігійних протиріч, де бошняки, хорвати і серби мають масу претензій один до одного, викликаних історичним минулим, кривавою війною, а також культурними особливостями кожної з етнічних груп. Націоналізм став, мабуть, головною проблемою країни на шляху до справжнього прогресу, оскільки кожен з етносів свій інтерес ставить вище за інтереси єдиної держави. Тож дорога до ЄС для БіГ не обіцяє бути всіяною пелюстками троянд. Утім, Боснії і Герцеговині до цього не звикати, й історичний досвід народів, що населяють БіГ – зайве тому підтвердження. 

Релігія та історія

Релігія – основний «етнічний маркер», який розділяє групи на Балканському півострові. 

Сербське населення представляє православну традицію, хорвати дотримуються католицизму, босняки – мусульмани. Хоча приналежність до однієї з конфесій не завжди означає релігійність кожного представника групи, саме вона сформувала різну культурну спадщину, і в підсумку – три окремі нації, об’єднані під куполом однієї держави – Боснія і Герцеговина.

Від самого початку іслам прийняла, усвідомлено пішовши на союз з османами, та частина корінної аристократії середньовічної Боснії, чиї предки – християни –богуміли протистояли як католицькій, так і православній церквам. Хоча в лінгвістичному та етнічному відношенні йдеться про майже тотожні групи, вибір віросповідання розділив їхніх послідовників на три різні спільноти. Католиків називали «латинянами», православних – «греками», а мусульман – «турками», хоча всі вони були югославами в мовному та генетичному відношенні. 

Коли імперії почали розпадатися, почалася етнізація цих спільнот. Католики, чиє коріння сягало Хорватського королівства, стали консолідуватися як хорвати, а православні, чиє коріння сягало середньовічної «великої жупи» Рашка, стали консолідуватися навколо Сербської Православної Церкви як серби. У гіршому становищі в цей момент опинилися мусульмани. У незалежній Сербії, яка стала незалежною, так само як і в багатьох інших країнах, що відокремилися від Османської імперії, вони зазнали форменого геноциду. 

Однак як Хорватія, так і Боснія, в якій мусульмани-слов’яни історично мали найсильніші позиції, після відходу в 1878 році Османської імперії опинилися у складі Австрійської імперії. При цьому в Боснії поряд з місцевими мусульманами жили і католики з православними, які стали усвідомлювати себе хорватами і сербами відповідно. Але якщо сербський погляд на мусульман був тотально ворожим, то ідеологи хорватського націоналізму, що починав формуватися, намагалися перетягнути місцевих мусульман на свій бік. Утім, самі мусульмани довгий час уникали національної ідентифікації та ідентифікували себе за конфесійною і територіальною ознаками. Останнє проявило себе пізніше, у виниклій після Першої світової війни королівській (першій) Югославії, влада якої 1939 року вирішила поділити територію Боснії та Герцеговини між сербськими і хорватською бановинами, що викликало різкий протест місцевих мусульман. За кілька років, коли ця Югославія завалилася під ударами німецьких танків, мусульмани опинилися між молотом сербського і ковадлом хорватського націоналізму.

У другій, соціалістичній Югославії, створеній після Другої світової війни, Боснія і Герцеговина стала окремою республікою. А ось у національному відношенні мусульманам тривалий час доводилося або обирати собі сербську чи хорватську (теоретично й інші визнані) національності, або бути людьми без певної національності. Такими більшість із них і були, поки 1961 року не було визнано окрему національність – «мусульмани». На хвилі перебудови в Радянському Союзі демократизація торкнулася і Югославії.

У 1990 році борець за ісламське відродження Алія Ізетбегович, який вийшов на волю після чотирнадцятирічного ув’язнення за пропаганду ісламу, створює Партію демократичної дії, метою якої була боротьба за права Боснії і Герцеговини та її мусульманського народу. Поява національних рухів, що стрімко переросла в міжнаціональний антагонізм, відбувалася на цьому тлі по всій Югославії. Можна довго сперечатися про причини розпаду СФРЮ, що трималася на крихкому міжетнічному балансі, але не можна не відзначити роль у цьому голови Президії ЦК Союзу Комуністів Сербії Слободана Мілошевича. У нього був свій погляд на те, як запобігти розпаду Югославії. Однак діяв він у дусі «хотіли як краще, вийшло як завжди».

Мілошевич вирішив розіграти сербську карту для захоплення влади в Сербії, а через неї й у всій Югославії. Саме він замість спроб примирення сторін і пошуку компромісу в автономному краї Косово, де наростали албансько-сербські суперечності, однозначно підтримав місцеву сербську меншину, скасував албанську автономію і ввів туди сербські війська і пряме сербське правління. У відповідь на це, зрозумівши, що Мілошевич почав сербізацію багатонаціональної Югославії, про відділення від неї заявила Словенія. А коли до неї було направлено югославські війська, які із Сербії могли пройти тільки через Хорватію, остання також кинулася на вихід із Югославії. У відповідь Мілошевич підтримав створення на територіях Хорватії з компактним проживанням сербів Республіки Сербська Країна, а також консолідацію сербів в інших республіках, де їхні позиції були сильні.

Ситуація в Боснії і Герцеговині в цьому сенсі була вкрай складною, оскільки її населення складалося на 43% з мусульман, на 31% із сербів і на 18% із хорватів. При цьому мусульманам доводилося мати справу як із сербськими партіями, які вимагали збереження Боснії у складі Югославії, так і з хорватськими, які виступали за вихід з неї слідом за Хорватією. У такій ситуації Алія Ізетбегович якийсь час намагався боротися за інтереси Боснії та її мусульман у складі Югославії, за збереження якої у вигляді оновленої демократичної конфедерації він виступав. Такий самий курс проводив і реформаторський уряд Югославії на чолі з хорватом Анте Марковичем – «югославським Горбачовим», що мав підтримку Європи. 

Однак ситуацію змінило захоплення влади в Югославії Мілошевичем, який став «гримучою сумішшю» Єльцина і ГКЧП. А шоковий ефект на тих, хто ще плекав надії на збереження і відродження Югославії, справило руйнування югославською армією хорватського Вуковара у війні, яка почалася. Коли те, що відбувається, обговорювали в парламенті Боснії і Герцеговини, лідер боснійських сербів Радован Караджич вирішив налякати боснійських мусульман тим, що в разі повторення ними хорватського і словенського сценарію «мусульманський народ може зникнути», бо в неминуче подальшій війні, яка неминуче за цим почнеться, він себе не зможе захистити. Тут же слово взяв Алія Ізетбегович, який заявив, що вихід Боснії і Герцеговини з Югославії незворотній, тому що в такій Югославії майбутнього у несербських народів немає. Що ж стосується загроз, які пролунали, то він запевнив Караджича в тому, що мусульманський народ вистоїть.

12 жовтня 1991 року боснійський парламент голосами мусульман і хорватів ухвалив декларацію про незалежність Боснії і Герцеговини, а в лютому 1992 року відбувся референдум, на якому офіційно було проголошено незалежну республіку БіГ. Однак серби, які становили майже третину населення, бойкотували голосування і відмовилися визнавати його результат. Вони оголосили про створення власної незалежної Республіки Сербської, підтримку якій надала влада Сербії зі Слободаном Мілошевичем. Слідом за цим почалася війна. Конфлікт відбувався із залученням Югославської народної армії (ЮНА), що складалася на той момент переважно із сербів, армії Хорватії, а також найманців з усіх боків і збройних сил НАТО.

Бойові дії виявилися особливо запеклими через те, що села боснійців-мусульман, сербів і хорватів деколи розташовувалися за кілька кілометрів одне від одного, а у великих містах представники різних громад були сусідами один з одним. Спочатку перевага в силі та озброєнні була у сербів, які становили більшість серед солдатів і офіцерів колишньої Югославської народної армії, розквартированих у Боснії. Але досить швидко боснійцям-мусульманам і хорватам вдалося відновити паритет сил. БіГ активно допомагав ісламський світ, до якого звернувся Алія Ізетбегович, і в різний час активне сприяння їй надавали хорвати. Утім, як і навпаки – у 1995 році саме наступ боснійської армії в районі Біхача, що відтягнув на себе сербські сили, допоміг хорватській армії провести успішну операцію «Буря», під час якої вона ліквідувала самопроголошену Республіку Сербська Країна. 

На початку війни серби взяли в облогу столицю Боснії і Герцеговини Сараєво, який обороняли боснійські мусульмани. Артилерійський вогонь і постріли снайперів з височин навколо міста майже не припинялися. За три роки в місті загинуло понад дев’ять тисяч осіб, з яких третина – мирні жителі (втрати сербів оцінюють приблизно в три тисячі осіб, третина з них – цивільні). Бойові дії багато в чому являли собою безладні обстріли міст і сіл, етнічні чистки і геноцид мирного населення, якими займалися всі без винятку сторони конфлікту. Спроби ООН зупинити розправи створенням «зон безпеки» під охороною миротворців не завжди були успішними. Фінальним епізодом війни стала серія вибухів артилерійських снарядів на сараївському ринку Маркале в серпні 1995 року, внаслідок яких загинуло понад 100 осіб. Поклавши відповідальність за чергове масове вбивство на сербські війська, НАТО почало інтенсивно бомбити позиції боснійських сербів. У підсумку ті погодилися на переговори.

Боснійська війна не має єдиної історії. Є лише значно відмінні одна від одної інтерпретації подій 1990-х років, укорінені у свідомості трьох основних народів Боснії і Герцеговини (БіГ) – боснійських мусульман, сербів і хорватів. Усі три народи виявилися втягнуті в міжусобну бійню на тлі розпаду югославської федерації. Усі сторони, що воювали, заявляють, що вони лише захищалися, тому що їм загрожувало винищення з боку противника. 

Головну відповідальність за розв’язання конфлікту, небезпідставно Захід покладає на сербську сторону. Серби були піддані основним санкціям, саме їхні позиції бомбила авіація НАТО. У Гаазі було сформовано спеціальний ad hoc трибунал для суду над воєнними злочинцями найвищого рангу – політичними лідерами та генералами всіх сторін, що воюють. Більшість обвинувачених і засуджених на цьому трибуналі представляли сербську сторону. Цю війну не випадково називають найкривавішою в Європі після Другої Світової і до вторгнення Путіна в Україну. За час війни загинуло близько 100 тис. осіб. Ще 2 млн стали біженцями (за довоєнної чисельності населення республіки 4,4 млн осіб). Під час війни було скоєно масштабні воєнні злочини, які стали відомими на весь світ, включно з масовим розстрілом тисячі беззбройних чоловіків у Сребрениці. Збиток від війни обчислювався десятками мільярдів доларів. Економіка і соціальна сфера Боснії і Герцеговини виявилися майже повністю зруйнованими.

Зрештою, хоча і з затримкою, завдяки міжнародному втручанню було досягнуто припинення вогню і підписано дві різні угоди, що поклали край війні між сторонами. Першою з них є Вашингтонська угода, підписана між Боснією і Герцеговиною та Хорватією 1 березня 1994 року. За цією угодою конфлікт між боснійськими хорватами і боснійцями припинився, і було створено Федерацію Боснії і Герцеговини, яку мали сформувати два народи.

Другу угоду було укладено за ініціативою Сполучених Штатів Америки 21 листопада 1995 року за участю президента Боснії і Герцеговини Алії Ізетбеговича, президента Федеративної Республіки Югославія Слободана Мілошевича і колишнього президента Хорватії Франьо Туджмана. Дійсно, Дейтонську мирну угоду або Загальну рамкову угоду про мир у Боснії та Герцеговині було парафовано в зазначену дату. Договір же був офіційно укладений на церемонії в Парижі 14 грудня 1995 року, у зв’язку з чим Боснійська війна вважалася повністю припиненою.

Дейтонські угоди: рятувальне коло чи міна уповільненої дії?

Цього року виповниться 29 років з моменту підписання Дейтонських мирних угод. Вони не тільки забезпечили мир Боснії, а й заклали основу для її складної, багатоскладової політичної системи. Вона базується на поділі країни за етнічним принципом на два політичні утворення (ентитети) – Республіку Сербську, на частку якої припадає 48% території країни, і Федерацію Боснії і Герцеговини, на частку якої припадає 51% території.  Республіка Сербська має більш унітарну структуру, тоді як Федерація Боснії і Герцеговини ділиться на десять областей, кожна з яких має свої унікальні виконавчі, судові та законодавчі органи. Крім того, на 1% території країни розташовується округ Брчко, який перебуває під міжнародним мандатом: у ньому теж є автономний уряд, не пов’язаний з будь-яким утворенням, виконавчі та судові органи і своя поліція. 

Уся ця система є однією з найскладніших у світі. Центральну владу в Сараєво формують на підставі незалежних один від одного виборів у кожній із трьох етнічних частин держави, а в кожного обраного таким чином лідера є право вето. У підсумку, главами держави є три обрані представники від трьох різних націй, які можуть накласти вето на рішення один одного. Вони обираються на чотири роки і обираються поперемінно на восьмимісячний термін. 

Настільки складну систему не дуже складно паралізувати: достатньо одному з лідерів постійно блокувати рішення інших, шантажуючи їх сепаратизмом. Недоліки дейтонівської моделі було видно вже тоді. Але для припинення війни будь-яка ціна вважалася прийнятною. З роками вади Дейтона ставали лише очевиднішими. І сьогодні Боснія і Герцеговина – нефункціональна держава, яка близька до паралічу центральної влади, а можливо, не дай Боже, і до розпаду.  Вона просякнута страхом і тотальною недовірою етносів один до одного. Бошняки бояться сербського і хорватського сепаратизму, який прирікає їх на життя в територіально невеликому й економічно нестійкому анклаві, а серби і хорвати перебувають у страху перед централізацією самої держави, бо бошняки перевищують їх за чисельністю (за останнім переписом 2013 року – босняків 50,12%, сербів 30,83%, а хорватів 15,43%). 

Ці страхи пояснюють поведінку великої частини електорату в БіГ, який віддає перевагу етнонаціоналістичним партіям: Союзу незалежних соціал-демократів (СНСД) Мілорада Додіка в Республіці Сербській, Хорватській демократичній співдружності (ХДС-БіГ) Драгана Човіча в хорватській частині босняцько-мусульманської федерації та Партії демократичної дії (ПДД) Бакіра Ізітбеговіча в босняцькій частині босняцько-мусульманської федерації. Крім того, сьогодні державні посади в різних політичних частинах БіГ обіймають також за етнічним принципом. Усі ці чинники не дають змоги зробити крок уперед для подолання протиріч. А ось перехід на громадянську матрицю політичного представництва – коли будь-який громадянин Боснії будь-якої національності може посідати будь-які державні позиції та балотуватися на будь-які посади – став би реально кроком уперед на шляху мирного «зшивання» держави та підтримці політичних реформ. 

Гіпотетично є два способи подолання проблеми непрацездатності політичної системи БіГ. Це або централізація, або перемога громадянських ліберальних партій у всіх частинах країни. Природно, що розпад держави не варіант: Дейтонські угоди не передбачають процесу відокремлення жодної з частин БіГ; якщо ж почати міняти кордони на Балканах, то це призведе лише до хаосу, в якому будь-яка етнічна група, яка компактно мешкає в будь-якій державі, домагатиметься незалежності або приєднання до сусідньої держави. 

Незважаючи на те, що західні партнери Боснії і Герцеговини цілком підтримують посилення центральної влади, сценарій централізації важко здійсненний на практиці, тому що, він також суперечить Дейтонській угоді і викликав би великий опір з боку боснійських сербів, а також боснійських хорватів. Росія, навпаки, виступає за більшу автономію і повноваження конфедеративних частин, роками підживлюючи сепаратизм боснійських сербів. Як ми вже зазначали, єдиний здійсненний сценарій подолання суперечностей БіГ – це транзит самого електорату від етнонаціоналістичної парадигми до громадянсько-ліберальної. Процес уже запущено: босняцькі та хорватські представники є лідерами поміркованих громадянських партій, але в сербській частині БіГ продовжує домінувати Мілорад Додік.

Ще однією «спадщиною» Дейтона став інститут Високого представника – міжнародного чиновника, який виконує роль політичного нагляду за ситуацією в країні й обирається не громадянами Боснії, а іншими державами, що входять до складу Ради з виконання Дейтонської мирної угоди. Серед членів Ради є і Росія, але Західні країни мають у ній більшість. Минулого року Росія намагалася через Радбез ООН заблокувати обрання нового Верховного представника, Крістіана Шмідта, користуючись тим, що саме Радбез має підтверджувати своєю резолюцією рішення Ради з виконання Дейтонської угоди. 

У Високого представника досить широкі повноваження. Наприклад, він може зняти з посади будь-яку людину в політичній системі Боснії і Герцеговини, заборонити будь-кому участь у виборах на всіх рівнях, а також ухвалювати нехай і тимчасові, але обов’язкові до виконання всіма органами влади країни рішення. У його владі змінити структуру самої політичної системи. Однак Крістіан Шмідт не готовий ламати всю державну систему, однак демонструє готовність внести точкові зміни, особливо в електоральній сфері, щоб забезпечити функціональність найважливіших державних інститутів. Зрештою, сенс існування інституту Високого представника в Боснії в тому, щоб у країні не стався тотальний параліч влади, який би повернув державу на шлях громадянської війни, можливість якої досі зберігається. 

Необхідність істотних змін усвідомлюється багатьма, але проблема в тому, що дейтонська модель практично не надає можливостей для її легального коригування. Тому лідер Республіки Сербської (РС) Мілорад Додік, який постійно погрожує вийти зі складу Боснії, представляє себе «захисником істинного Дейтона», а день підписання дейтонських угод є в РС державним святом і вихідним днем. Сьогодні стає зрозумілим, що кинута 29 років тому Боснії і Герцеговині як рятувальний круг дейтонська модель виявилася насправді чимось на кшталт міни уповільненої дії. І загрожує вона вже не тільки Боснії.

Заплутані вибори

Складність політичної системи Боснії і Герцеговини, породжена Дейтонськими угодами, проявляється не лише у функціонуванні державних інституцій, а й у виборчій системі. 2 жовтня 2022 року в БіГ відбулися загальні вибори. Ці вибори стали дев’ятими після закінчення війни та підписання Дейтонських угод. Непосвячена людина легко заплутається в хитросплетіннях виборчої системи Боснії і Герцеговини. Громадяни цієї країни обирають п’ять президентів і чотирьох віцепрезидентів, спікерів трьох парламентів і 10 локальних парламентів, близько 500 депутатів 14 парламентів. 

Важливо одразу відзначити й нестабільності, в яких проходили вибори. Деякі спостерігачі заявляли, що такої ситуації не було з 1995 року, коли закінчилася війна. Зовнішнє тло забарвлювалося повномасштабною агресією Росії проти України. Атмосфера страху і ненависті буквально пронизувала всіх ключових учасників виборчих перегонів. Особливо це стосувалося лідерів трьох головних партій бошняцької ПДД Бакіра Ізетбеговича, СНСД Мілорада Додіка і ХДС Драгана Човіча, чия риторика повертала громадян БіГ до кривавих воєнних спогадів. Кожен із лідерів будував кампанію на захисті своїх етносів від загрози бошняків/сербів/хорватів: «один раз захистили (мається на увазі боснійська війна) – захистимо знову». Крім того, вибори відбувалися на тлі безпрецедентного втручання ззовні.

Президент Туреччини під час свого візиту до Боснії і Герцеговини відкрито підтримував Ізетбеговича. Хорватська влада відкрито підтримувала ХДС БіГ. Окремі аналітики навіть зазначали, що ця партія отримувала інформаційну підтримку від хорватських спецслужб. Але найбільший вплив на перебіг виборів мала Росія. За кілька днів до виборів лідер Республіки Сербської Мілорад Додік їздив до Москви і зустрічався з Володимиром Путіним, де той побажав йому успіхів на виборах. Мабуть, на знак подяки за підтримку, у своїх передвиборчих промовах Додік підтримав агресію Росії проти України, змінив із позитивного на негативне своє ставлення до євроінтеграції і заявив, що до 2030 року РС стане «незалежною державою». Російські дипломати чинили тиск і погрожували європейському та євроатлантичному вибору БіГ. Крім того, виступи іноземних політиків на передвиборчих заходах, а також інтерв’ю в ЗМІ стали звичайним явищем кампанії. Якщо говорити про підсумки кампанії, то можна відзначити зміни, які можуть стати початком майбутніх змін.

Насамперед вони стосуються Президії БіГ. Ізетбегович, попри підтримку Ердогана, «пролетів» у боротьбі за місце в Президії від бошняцького народу. Мрія Бакіра Ізетбеговича – про унітарну державу без усяких ентитетів, тристоронньої Президії та сербських і хорватських прапорів поки що виявилася фентазією. Перемогу в цій сутичці здобув Денис Бечирович, кандидат від Соціал-демократичної партії (СДП), професор політології. Він підтримує курс на інтеграцію в ЄС і НАТО і є прихильником зміни етнічного принципу побудови БіГ на громадянський. 

Серед хорватських кандидатів перше місце посів Желько Комшич, набравши 54,21% голосів. Його позиція близька за поглядами Бечировичу. Перемога Кошміча стала особистою поразкою не тільки лідера ХДС БіГ Драгана Човіча, який в останній момент відмовився від боротьби за крісло в Президії від хорватського народу на користь своєї «правої руки» в партії Бор’яни Крішто, а й прем’єр-міністра Хорватії Андрія Плінковича. Ще одна цікава деталь: Човіч і Додік за підтримки Хорватії вели активну боротьбу проти Кошмича через його позицію щодо майбутнього БіГ, оскільки він виступав проти етнічного характеру не тільки виборчого процесу, а й державного устрою країни. 

А ось серед сербських кандидатів несподіванок не сталося. Від сербів місце в президії посіла кандидатка від Союзу незалежних соціал-демократів (СНСД) Желька Цвіянович (52,65 відсотка), яка до обрання була президентом у сербській частині країни. Вона близька соратниця, однопартійка Мілорада Додіка і підтримує його у всіх його починаннях. За це, до речі, у липні 2023 року вона потрапила під санкції США. Сам же Мілорад Додік змінив крісло в Президії БіГ на президентське крісло в Республіці Сербській. Щоправда, на виборах йому довелося нелегко. Додік ледь не позбувся перемоги: опозиційна кандидатка Олена Трівіч лідирувала за кількістю голосів у день голосування, але на ранок результати змінилися на користь Додіка. 

Олена Тривич з Партії демократичного прогресу вперше брала участь у президентських виборах. Вона проєвропейський політик і під час своєї передвиборчої кампанії обіцяла сконцентруватися на боротьбі з корупцією. Як і Мілорад Додік, Олена Тривич теж оголосила про свою перемогу. Прихильники опозиції (Сербської демократичної партії, Партії демократичного прогресу та Руху за справедливість) організували масштабні протести в адміністративному центрі Республіки Сербської Баня-Луці. Зрештою, після перерахунку бюлетенів ЦВК визнала Мілорада Додіка переможцем президентських перегонів. 

Своєю чергою, Додік звинуватив Сараєво і Захід у спробі усунути його від влади незаконним шляхом і організував контрмітинг у Баня-Луці, на якому виступив із промовою режисер Емір Кустуріца. Однак сам факт того, що маститий політик перевершив молоду опозиційну кандидатку всього лише на 27 тис. голосів, пролунав для нього як серйозне попередження щодо його політичного майбутнього. Щоправда, і для опозиції РС поразка була болючою, а після неї послідували відставка лідера Сербської демократичної партії та розкол у керівництві Партії демократичного прогресу. 

Треба сказати, що і на виборах до Народної скупщини РС партія Додіка не мала приголомшливої переваги. СНСД набрав 35% голосів і завоював 29 місць (з 83) і якби не союзники по коаліції, то втратила б парламентську більшість. У підсумку разом із сателітами вони отримали заповітну більшість у 53 мандати. Опозиції дісталося лише 25 місць, ще 5 мандатів відійшло об’єднанню бошняцьких партій «Рух за державу». 

Що стосується виборів до Палати представників загальнодержавного парламенту, то там більшість, як і раніше, належить трьом “старим” етнонаціональним партіям: ПДД, ХДС БіГ і СНСД.

Схожа картина і в палаті представників парламенту Федерації. Формально і тут ПДД лідирувала – 26 мандатів, плюс 12 у «Демократичного фронту» Комшича (з 98). Блок ХДС завоював 15 місць. Стільки ж у головного суперника ПДД – Соціал-демократичної партії Бечировича. «Народ і справедливість» і «Наша партія», що склали з нею так звану «Трійку», отримали 7 і 6 мандатів відповідно. Решта дісталися переважно дрібним бошняцьким партіям, які також були налаштовані не надто дружньо до ПДР, що засиділася у владі. Тому «Трійка» швидко перетворилася на «Вісімку» (Соціал-демократична партія, «Народ і справедливість», «Наша партія», «За БіГ», «Боснійсько-герцеговинська ініціатива Ф. Касумович», «Рух демократичної дії», «Народний європейський союз», «За нові покоління») і взяла курс на формування влади разом з ХДС, ігноруючи відчайдушні спроби Ізетбеговіча переманити когось із їхнього числа. 

ХДС, своєю чергою, вже мало домовленість із Додіком. Тому після недовгих перемовин було досягнуто згоди про те, що уряд Федерації створять ХДС із союзниками та «Вісімка», а на загальнодержавному рівні до Кабінету увійде і СНСД. У результаті уряд Федерації БіГ очолив представник Соціал-демократичної партії Боснії і Герцеговини Нермін Нікшич, а головою Ради міністрів Боснії та Герцеговини стала соратниця лідера ХДС Драгана Човіча і «невдаха» в боротьбі за крісло в Президії БіГ від хорватського народу Бор’яна Крішто. 

Затвердження Кришто главою коаліційного уряду стало крихким компромісом між ХДС, «Вісімкою» і СНСД та окремим елементом домовленостей між Човичем і Додіком. Достатньо поглянути на зміст їхньої угоди, щоб зрозуміти, що становище уряду залишатиметься хитким. Так, хорватські та бошняцькі партії (а особливо ПДД) завжди виступали за вступ до НАТО, а сербські – проти, за збереження військової нейтральності та координацію з Сербією в цьому питанні. У результаті пункт про рух у бік Північноатлантичного альянсу в договорі був обійдений мовчанням. Водночас щодо «євроінтеграції» і якнайшвидшого виконання поставлених Брюсселем 14 умов досягнуто одностайності. Крім того, Бор’яна Крішто домоглася задоволення і своєї головної вимоги: давно бажаної реформи виборчого закону. Сербська сторона також була задоволена. 

Тривалий час здійснення важливих економічних проєктів (зокрема за участю РФ) на території РС блокувалося з Сараєво, а серби відповідали симетрично, не допускаючи реалізацію таких у Федерації. Тоді партнери погодилися зняти ці двосічні перепони і навіть активно практикувати спільні інвестиції. Тим паче, що найбільш значущі учасники коаліції – ХДС і СНСД – мали достатню політичну вагу, щоб протискати необхідні рішення, погрожуючи позбавити можливих опонентів із бошняцької «Вісімки» місця у владних структурах. А в боснійському політичному кліматі дрібні політичні партії, які опинилися за бортом, довго не живуть. 

Іншим істотним моментом, що підтримує згуртованість Кабінету, була необхідність демонструвати Брюсселю свою «кооперативність» – готовність до діалогу, компромісів і співпраці. У цих умовах будь-який “смутьян” втратить не тільки західну підтримку, а й фінансування. Власне, саме з цієї причини Бакір Ізетбегович і його ПДР позбулися колишнього західного заступництва. Примітно, що навіть Мілорад Додік, який і після підписання договору не вважав за потрібне приховувати свої євроскептичні настрої, змінив риторику. Замість розмов про нежиттєздатність БіГ і можливе відокремлення РС, чим звик дражнити своїх супротивників, він взявся міркувати про суму, яку слід запросити у Брюсселя на здійснення його вимог. 

Тоді здавалося, що в міжнародній обстановці, яка складається (Росія непереможливо «загрузла» у війні з Україною, а Сербія ледве витримувала зростаючий західний тиск і загострення ситуації в Косово), досвідчений політик підлаштувався під нові політичні реалії. І загалом фокус уваги новообраної влади змістився з політико-символічних питань, дуже зручних для етнополітичної мобілізації, на проблеми соціально-економічні, де легше знайти взаємовигідні рішення, що відповідають інтересам населення. Однак, як показав час, щось пішло не так.

Гра Шмідта, як капкан для Додіка

Ми вже говорили про ту роль, яку відіграє в політичному житті Боснії і Герцеговини інститут Високого представника. Сьогодні між президентом Республіки Сербської Мілорадом Додіком і Верховним представником Крістіаном Шмідтом йде справжня війна. Такого за майже 30 повоєнних років не було жодного разу. І це незважаючи на те, що за Дейтонськими угодами Шмідт може знайти управу на будь-якого політика Боснії і Герцеговини. А з ухваленням додаткової угоди, так званих боннських повноважень 1997 року, апарат високого представника де-факто дістав можливість скасовувати рішення будь-якого рівня і робити юридично зобов’язуючі приписи. Однак механізм призначення 2021 року Крістіана Шмідта Високим представником ООН у Боснії і Герцеговині був спірним. Мілорад Додік не визнає законність призначення Шмідта на цю посаду, пояснюючи це тим, що його кандидатуру під час призначення на посаду в Раді Безпеки ООН не підтримала Росія. 

Спочатку нинішній лідер Республіки Сербської прийшов до влади за підтримки Заходу з риторикою примирення, протиставивши себе колишнім войовничим лідерам, але згодом повністю перейшов на їхні позиції і став позиціонувати себе як продовжувача їхнього курсу.

Крістіан Шмідт знав, із ким має справу, і почав із Додіком акуратну гру, розуміючи, що різкі рухи щодо Республіки Сербської та її лідера викличуть украй агресивну реакцію в Баня-Луці, яку всіма доступними ресурсами підтримуватиме Кремль. І Шмідт почав діяти еволюційно, домагаючись змін у сфері виборчого законодавства Боснії і Герцеговини з тим, щоб розблокувати можливість реформи партійної системи. 

Шмідт почав із загравання з хорватами, тим самим розставляючи капкани для Додіка. Чому з хорватами? – У запропонованій Шмідтом реформі виборчого процесу навмисно віддано перевагу хорватським партіям і зменшено ступінь участі боснійських виборців усередині спільної бошняцькохорватської федерації. Це рішення, звісно, викликало невдоволення бошняків, але, з одного боку, гарантує підтримку боснійських хорватів і самої Хорватії – члена НАТО та ЄС, а з іншого – не йде на повідку в найрадикальніших хорватських сил, які наполягають на створенні окремої (третьої) федеративної одиниці у складі Боснії. Мозаїка інтересів склалася так, що Мілорад Додік підтримує прагнення хорватів здобути власну етнічну одиницю, що, ймовірно, ще більше ускладнить процес ухвалення рішень. А натомість хорватська меншина в БіГ через свої канали впливу в Хорватії, яка є повноправним членом ЄС, блокує санкції Євросоюзу проти самого Додіка.

План Шмідта, ймовірно, полягав у тому, щоб спочатку підіграти хорватській меншині і зменшити вплив на них Мілорада Додіка. А потім, домігшись зміни влади в Республіці Сербській, наприклад, змістивши Додіка з займаної ним посади, підштовхнути всі частини БіГ до інших необхідних для членства в ЄС політичних реформ. Саме для підтримки цього плану Брюссель наприкінці 2022 року надав Боснії і Герцеговині статус кандидата. І, найімовірніше, на цей самий план працюють і запроваджені проти Додіка та його оточення американські санкції, що дають змогу стримати сепаратистські устремління лідера Республіки Сербської та протиставити його двом частинам БіГ, що залишилися. 

Щоб Хорватія точно перестала підтримувати Додіка на рівні ЄС, Шмідт також має допомогти боснійським хорватам домогтися нової моделі їхнього представництва в босняцько-хорватській федерації. Така модель має, зокрема, влаштовувати досить радикально налаштованих хорватських націоналістів, які мріють про третій ентитет. Досить згадати, як 1993 року хорватські війська обрушилися на мусульманські частини і території та почали створювати на завойованих ними землях хорватський аналог Республіки Сербської – моноетническую республіку Герцег-Боснію. Завдяки відсічі мусульманських сил і тиску Заходу та ісламського світу на Хорватію сторони вдалося примирити, а республіку Герцег-Боснія розпустити, об’єднавши босняків і хорватів в одному ентитеті – Федерації БіГ. 

Наразі ж стратегія Шмідта задовольняє лише хорватську меншість. Незважаючи на невдоволення бошняків, головне завдання Шмідта в перспективі – об’єднати представників бошняків і хорватів і створити єдиний фронт для протистояння проросійським і сепаратистським настроям Мілорада Додіка. Бошняцько-хорватський фронт надалі буде зацікавлений у посиленні центральної влади в Сараєво та послабленні автономії Республіки Сербської. І тільки після зміни націоналістичних і сепаратистських сил Мілорада Додіка на більш помірковані, Боснія зможе по-справжньому приступити до реформ, необхідних для її європейського майбутнього. 

Ставки підвищуються

Наприкінці липня 2023 року США запровадили санкції проти низки високопосадовців соратників Мілорада Додіка: прем’єр-міністра республіки Радована Вішковича, спікера парламенту Ненада Стевандича, міністра юстиції Мілоша Букейловича, а також проти членкині Президії Президії Боснії і Герцеговини від Республіки Сербської Жельки Цвіянович. Ці санкції стали вже другим пакетом заходів, які США вживають проти Додіка та його оточення. Раніше, 5 січня 2022 року, Вашингтон запровадив санкції проти самого Додіка. В обґрунтуванні санкцій зазначено, що Вашингтон наклав обмеження через ухвалений Республікою Сербською закон, що дозволяє не застосовувати на її території обов’язкові для всіх частин Боснії і Герцеговини рішення Конституційного суду. 

Нагадаємо, що у вересні 2022 року Конституційний суд Боснії і Герцеговини ухвалив, що все державне майно конфедерації перебуває у державній власності і не може бути привласнене владою жодного з двох ентитетів. Незважаючи на це, 28 грудня парламент РС ухвалив закон про нерухому власність, у якому прямо спростував висновок Конституційного суду. На думку Додіка, вся нерухомість у Боснії і Герцеговині належить не державі, а саме ентитетам. Після рішення парламенту РС Конституційний суд БіГ втрутився знову й ухвалив тимчасові заходи, які заблокували дію закону. Тоді Додік пригрозив відокремити Республіку Сербську від Боснії і Герцеговини, а потім особисто ініціював закон РС, що дозволяє не застосовувати на її території обов’язкові для всіх частин Боснії і Герцеговини рішення Конституційного суду. 

Прокуратура Боснії і Герцеговини висунула офіційні звинувачення проти Додіка та ініціювала судовий процес над ним. Лідера боснійських сербів обвинувачують у невиконанні рішень Конституційного суду та ігноруванні високого представника Крістіана Шмідта. Суд має намір домогтися тюремного ув’язнення для Додіка (до п’яти років в’язниці) з подальшою забороною обіймати державні посади і займатися політикою загалом.

Далі у справу втрутився Високий представник Крістіан Шмідт і на підставі наявних у нього повноважень скасував закон РС про непокору рішенням Конституційного суду БіГ. Крім того, він вніс зміни до Кримінального кодексу країни, згідно з якими дії з порушення конституційного порядку та невиконання рішень високого представника кваліфікуються відтепер як кримінальний злочин. «Ми не приймемо жодного його (Крістіана Шмідта) рішення. А якщо прокуратура і суд БіГ стануть їх виконувати, Республіка Сербська перестане визнавати і прокуратуру, і суд», – оголосив президент РС Мілорад Додік. І пригрозив: «До кінця року ми, можливо, проведемо референдум із важливого питання». Найважливішим для боснійських сербів Мілорад Додік неодноразово називав питання про незалежність РС і возз’єднання із Сербією. 

Втручання Шмідта тільки розпалило Мілорада Додіка і посилило конфронтацію. Так, Додік віддав розпорядження поліції РС встановити контроль на адміністративних кордонах з іншою частиною країни – Федерацією БіГ. Потім заявив, що незабаром заборонить діяльність Прокуратури та Державного агентства розслідувань і захисту БіГ на території Республіки Сербської. А потім звернувся до прокуратури в Баня-Луці порушити кримінальну справу стосовно вже самого Високого представника Крістіана Шмідта. Конфлікт став набувати і геополітичного характеру. Посольство РФ у Сараєво оголосило, що це логічний результат неправомірних дій Конституційного суду БіГ. І не виключило якогось зовнішнього впливу на суддів. Захід же слідом за центральною владою БіГ розцінив дії керівництва Республіки Сербської, по суті, як спробу держперевороту – точніше, як «удар по Дейтонській угоді та конституції країни». А Держдепартамент США у спеціальній заяві повністю підтримав дії Крістіана Шмідта.

Усі ці заяви означали одне – геополітична складова кризи в Боснії буде тільки наростати.

Градус протистояння президента РС із центральною владою та західними представниками в Боснії різко підвищило святкування 9 січня Дня Республіки Сербської. Конституційний суд БіГ тричі визнавав це свято незаконним, а Венеціанська комісія – дискримінаційним. Цього дня 1992 року було проголошено незалежну Республіку сербського народу БіГ, що місцеві мусульмани-босняки і хорвати вважають прологом до кровопролитної боснійської війни, що послідувала потім, етнічних чисток і геноциду. 

У грудні Крістіан Шмідт попередив керівництво РС, що святкування 9 січня Дня республіки – кримінальний злочин, і закликав органи правопорядку вжити відповідних заходів. У відповідь Мілорад Додік оголосив, що «немає тієї сили, яка може зірвати святкування». І воно дійсно відбулося, причому демонстративне – з парадом і багатотисячною ходою в Баня-Луці. Крім підрозділів поліції РС у святкуванні взяли участь російські байкери «Нічні вовки», а крім символів самої Республіки Сербської, учасники демонстрації несли прапори Сербії та Росії. 

США теж висловили своє ставлення до святкування 9 січня недвозначно. Напередодні його проведення обліт території Боснії здійснили два винищувачі американських ВПС F-16. Офіційно акція відбулася в рамках двосторонніх навчань із боснійськими збройними силами. Американське посольство в Сараєво ж заявило, що навчання «демонструють прихильність США територіальній цілісності БіГ у розпал антидейтонівських сепаратних дій».

17 січня в день, коли з третьої спроби мав відбутися судовий процес над Мілорадом Додіком, позов проти нього подав депутат парламенту Республіки Сербської від Партії демократичних дій Раміз Салкіч. Він звинуватив президента РС в «організації незаконного святкування 9 січня». «Оскільки проти Додіка вже триває один процес у Суді БіГ, створено всі умови для призначення підозрюваному попереднього ув’язнення з метою недопущення вчинення ним нових злочинів і впливу на свідків», – запропонував депутат. Однак для цього необхідне окреме судове рішення. І суду доведеться зважати на те, що наприкінці минулого року Баня-Лука ухвалила закон, що наділяє керівників Республіки Сербської та її представників у центральних органах влади імунітетом проти переслідувань за звинуваченнями з боку високого представника по Боснії і Герцеговині.

Тиск, що посилюється, спонукав Додіка здійснити зовнішньополітичні вояжі спочатку до Мінська, де він зустрівся з Олександром Лукашенком, а потім і до Казані для зустрічі з Володимиром Путіним. Це була їхня вже четверта зустріч за два роки. Додік шукав політичної підтримки в Москві і, схоже, вкотре її знайшов. Росія також зацікавлена в підтримці президента РС. Його позиція щодо регіональних проблем практично збігається з російською. Головне ж, Росії важливо не допустити реалізації західних планів щодо інтеграції Боснії в НАТО і ЄС, що буде неможливо без схвалення Республіки Сербської.

Збіг чи ні, але за місяць після зустрічі Путіна і Додіка, на саміті ЄС було ухвалено рішення про початок переговорів з БіГ про вступ до Євросоюзу, а Високий представник Крістіан Шмідт вніс зміни у виборче законодавство країни, як внесок у майбутнє членство в ЄС. Зміни передбачають, серед іншого, впровадження пілотної схеми з електронного підрахунку голосів, електронної ідентифікації та цифрових виборчих дільниць. Крім того, у виборах заборонять брати участь засудженим військовим злочинцям. «Я зроблю сьогодні те, що потрібно було зробити багато років тому. Гарантуватиму вільні та чесні вибори для всіх громадян Боснії і Герцеговини», – заявив Шмідт. 

У відповідь лідер боснійських сербів Мілорад Додік пригрозив заблокувати роботу національного уряду Боснії і Герцеговини, якщо зміни у виборче законодавство, які вніс високий представник Крістіан Шмідт, не скасують, а західних послів не вишлють із країни.

Ще один козир у рукаві Мілорада Додіка – референдум про незалежність РС, що перетворився на «пугало» для боснійських і західних політиків. Але як то кажуть, є питання до його легітимності. По-перше, такі питання не є компетенцією ентитетів і суперечать Дейтонським угодам. По-друге, існує ризик того, що в разі невеликої явки його просто визнають, як такий, що не відбувся. Тому влада Баня-Луки намагається змінити закон про референдум, зокрема прибрати норму, за якою для перемоги необхідно отримати позитивну відповідь більшості від усіх, хто має в РС право голосу, замінивши її на просту більшість.

Що далі робитиме Додік, вочевидь знає тільки він сам. У його риториці і щодо незалежності РС, та й євроінтеграції багато «нестиковок». Одного дня він каже, що бореться за розширення повноважень РС у рамках БіГ, наступного – лякає відділенням. Щодо відокремлення, то він прекрасно розуміє, що жодного міжнародного визнання не буде, навіть з боку Сербії, Можливо Лукашенко і Путін, яким втрачати нічого, оскільки самі перебувають у міжнародній ізоляції.  Загалом нічого нового, Додік поводиться як популіст, який використовує всі дозволені й недозволені прийоми аби зберегти свою владу. А влада за всяку ціну, як показує досвід та історія самої БіГ, призводить лише до кривавих конфліктів і людських трагедій. 

Загалом, Балкани сьогодні знову нагадують «порохову бочку», і вже точно не хочеться, щоб місцеві політики і геополітичні актори довели ситуацію до нових «пострілів у Сараєво».