Сергій Володимирович Суровікін народився 11 жовтня 1966 року у Новосибірську. Його батько, полковник Володимир Іванович Суровікін (1921 – 1966), ветеран Великої Вітчизняної та Корейської воєн, кавалер двох орденів Леніна, двох орденів Червоного Прапора та двох орденів Червоної Зірки, загинув у квітні 1966 року, ще до народження сина. Згідно з офіційною інформацією, 26 квітня 1966 року командир 523 винищувального авіаційного полку полковник Суровікін злетів на винищувачі-бомбардувальнику Су-7Б з аеродрому Воздвиженка, після набору висоти 100-150 метрів на літаку відмовив двигун. Попереду по курсу виднілися житлові будинки та школа. Маючи наказ катапультуватися, льотчик все ж таки залишився в кабіні і зумів направити літак у безлюдне місце. Шансів на власний порятунок у нього не лишилося.
Примітно, що в той же час у тому ж військовому гарнізоні проходив військову службу полковник Володимир Дворніков, батько нинішнього генерала армії Олександра Дворнікова.
Після смерті чоловіка, мати Сергія Суровікіна зі старшою донькою переїхала до родичів у Новосибірськ, де й народився син. Про дитинство та шкільні роки Сергія Суровікіна у відкритих джерелах інформація відсутня. Відомо, що Суровікін навчався у фізико-математичній школі та після закінчення школи вступив до Омського вищого загальновійськового командного двічі Червонознаменного училища імені М.В. Фрунзе, яке закінчив з відзнакою у 1987 році. Однокурсниками Суровікіна були генерал-майор Олег Білоконьов (нинішній депутат Палати представників Національних Зборів Білорусі, а в 2014 – 2019 роках – начальник Генерального Штабу ЗС РБ), Іршат Фахрітдінов (депутат Державної Думи РФ 5-го та 6-го скликань; помер у 2019 році; року від наслідків коронавірусної інфекції), Савватій (Загребельний) – єпископ Бішкекський та Киргизстанський Російської Православної Церкви. Приблизно в один час із Суровікіним навчалися генерал-лейтенант ЗСУ Ігор Криштун та нинішній міністр оборони Білорусі Віктор Хренін.
Одразу після закінчення навчання, в 1987 році частина випускників подали рапорти про проходження служби в мотострілецьких частинах Червонознаменного Туркестанського військового округу – в Афганістані. Цікаво, що роком раніше міністр оборони СРСР маршал С. Соколов заборонив посилати до Афганістану офіцерів, які прослужили менше ніж півроку після отримання лейтенантських погонів. Також важливим було те, що Суровікін і Фахрітдінов, які подали рапорти з проханням про відправку до Афганістану, були відмінниками, які закінчили навчання з червоними дипломами, і мали право вільного визначення місця служби. Прохання відправити їх до Афганістану вважалося вершиною нерозсудливості. Справа розглядалася на рівні міністра оборони СРСР Дмитра Язова, який дав добро (тим більше, що на той час з’явилася величезна кількість офіцерських рапортів із відмовами від служби в Афганістані). Суровікін і Фахрітдінов були розподілені в Герат, де Фахрітдінов отримав тяжке поранення.
За службу в Афганістані Суровікін отримав свою першу нагороду – медаль «за бойові заслуги», якою досі пишається більше, ніж іншими орденами та медалями (експерти відзначають, що Суровікін взагалі байдужий до нагород – так, маючи три Ордени Мужності, він носить тільки одну відповідну орденську планку).
У 1988 році Суровікін достроково отримує звання старшого лейтенанта і переводиться в 2-гу гвардійську мотострілецьку Таманську ордена Жовтневої революції, Червонознаменну, ордена Суворова дивізію імені М.І. Калініна, із призначенням на посаду командира мотострілецької роти. Таманська дивізія вважалася однією з найбільш боєздатних та престижних військових частин у Радянській Армії. Молодий офіцер досить швидко просувався по службі. 1990 року він уже начальник штабу, а на початку 1991 року командує першим батальйоном 15-го мотострілецького полку у складі Таманської дивізії.
Саме в цей час Суровікін вперше відзначився та виявив специфічні риси характеру. Під час військових навчань спалахнула БМП з повним боєкомплектом, і Суровікін відвів машину у безпечне місце.
У серпні 1991 року у званні капітана виконував обов’язки командира 1-го мотострілецького батальйону. Батальйон у складі 20-ти БМП-1 та одного БРДМ-2 був за наказом ГКЧП відправлений для виставлення комендантських постів на Садовому кільці. Під час інциденту в тунелі на Садовому кільці в ніч із 20 на 21 серпня колону було зупинено натовпом, на дорозі було споруджено завали. Згідно з матеріалами слідства, Суровікін звертався до натовпу з попередженнями, що в БМП знаходяться боєприпаси, вимагав пропустити колону і зробив два попереджувальні постріли в повітря з табельної зброї. Потім з частиною колони (12 бойових машин) прорвався через завали і поїхав з місця конфлікту, в той час як при нападах натовпу на бойові машини, що продовжувалися, загинули троє людей: Дмитро Комар (роздавлений гусеницями при маневруванні БМП), Ілля Кричевський і Володимир Усов (застрелені). Нападниками була спалена одна БМП, ще одна зазнала пошкоджень, 6 військовослужбовців отримали поранення, опіки та травми. Після поразки ДКНС Суровікін був заарештований, близько 7 місяців перебував під вартою під час попереднього слідства. Внаслідок розслідування звинувачення з Суровікіна було знято, оскільки він виконував накази командування. Більше того, Суровікін був не просто звільнений, а підвищений у званні за власним наказом президента Росії Бориса Єльцина. Розібравшись у діях капітана Суровікіна, Єльцин прямо сказав «… а майора Суровікіна негайно звільнити», цим даючи зрозуміти, що підвищує його у званні за зразкове виконання військового обов’язку.
Під час навчання у Військовій академії імені М. В. Фрунзе у вересні 1995 року був визнаний військовим судом Московського гарнізону винним у пособництві, у придбанні та збуті, а також носінні вогнепальної зброї та боєприпасів без відповідного дозволу (ст. 17, ч. 1 ст. 218 КК РРФСР). Суровікін був засуджений до одного року позбавлення волі умовно, проте потім слідством було встановлено його невинність, після чого звинувачення було знято, а судимість погашена. Згодом противники Суровікіна намагалися спекулювати темою судимості за продаж зброї, незважаючи на те, що її було погашено. Тоді Суровікін звернувся до суду і домігся формального скасування раніше винесеного щодо нього судового рішення.
У 1995 році з відзнакою закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Після академії служив у Таджикистані командиром мотострілецького батальйону, потім начальником штабу 92-го мотострілецького полку, начальником штабу і командиром 149-го гвардійського мотострілецького Ченстохівського Червонознаменного, ордена Червоної Зірки полку, начальником штабу 201-ї мотострілецької Гатчинської двічі Червонознаменної дивізії. У цей час дислокується переважно у місті Куляб.
У 2002 році закінчив з відзнакою Військову академію Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації. З 2002 року Суровікін – командир 34-ї Сімферопольської ордена Суворова Червонознаменної мотострілецької дивізії ім. Серго Орджонікідзе (Єкатеринбург).
З 2004 по 2005 рік Суровікін – командир 42-ї гвардійської мотострілецької дивізії (Чечня). На цій посаді він змінив генерала Олега Макаревича, якого перевели на посаду начальника штабу 22-ї гвардійської армії Московського військового округу.
42-га гвардійська дивізія була, по суті, першою військовою частиною, укомплектованою повністю з контрактників (Тюмень, Якутія, Свердловська область, Алтай). Дивізія дислокувалася в чотирьох гарнізонах і до її складу (15000 чоловік – 1450 офіцерів і 600 прапорщиків, 130 танків, 350 бойових броньованих машин, 200 БМП і БТР, 100 артилерійських знарядь калібрів вище 100 мм., 5 важких мотоукладчиків) входило 5 полків, 9 окремих батальйонів та дивізіонів, а також підрозділ забезпечення.
Полки в Шалі та Ітум-Калі були розміщені у фортецях. Для них було побудовано фортові споруди з урахуванням захисту від вогневого ураження. В Ітум-Калі для посилення безпеки військовослужбовців по периметру фортеці було викопано глибокий рів. На фортечних вежах було встановлено вогневі точки реалізації контролю над прилеглими територіями. На висотах навколо фортеці були створені 6 пунктів вогневої підтримки гарнізону фортеці, а також інші укріплення.
Попри поширену думку, Суровікін не воював у Чечні – Друга Чеченська війна закінчилася до призначення Суровікіна на посаду командувача 42-ї дивізії. Але Суровікін з’являється на Кавказі рівно через місяць після вбивства президента Чечні Ахмада Кадирова. Це був непростий час: розгорнулася боротьба за лідерство у Чечні. Президент Алу Алханов опирався на підтримку батальйонів спецназу ГРУ «Захід» під командуванням Сайд-Магомеда Якієва та власну службу безпеки. Крім того, до групи його підтримки відносили також місцеве керівництво малої батьківщини Алханова з Урус-Мартана, який завжди був опозиційним до грозненського режиму. Багато керівників Урус-Мартана було призначено Алхановим. У той же час претензії на владу в республіці висунув син убитого Кадирова Рамзан, заступник глави уряду з контролю над силовими структурами. Рамзан Кадиров не міг очолити Чечню через віковий ценз – йому було лише 28 років, а за федеральним законом РФ на пост президента можна було балотуватися лише у 30 років.
Але Суровікін вирішив зробити ставку на Кадирова: він фактично втрутився в кланові розбірки в Чечні і взяв Кадирова-молодшого під негласну опіку (не з філантропічних спонукань, а з принципу «розділяй і владарюй»). Кадиров досі із вдячністю говорить про Суровікіна.
Саме в Чечні відбулися два інциденти, які досі ставлять у провину Суровікіну.
У березні 2004 року помічник начальника відділення з виховної роботи штабу дивізії підполковник Віктор Цибізов, який без дозволу залишив своє службове місце на 30 діб, щоб виступити як спостерігач у виборчому штабі кандидата в депутати Держдуми Є. Зяблецева по 162-му Верх-Ісетському виборчому округу, який очолювала його дружина на виборах, звинуватив командира дивізії генерал-майора Суровікіна у побитті через політичні мотиви. Суровікін першим подав заяву до Військової прокуратури з проханням порушити кримінальну справу через тривале залишення підлеглим місця служби.
«…Навіть 10-денна відсутність на службі для офіцера є тяжким військовим злочином, дезертирством. Не кажучи вже про заборонену у військах агітацію на користь того чи іншого кандидата. Окрім названих В. Цибізовим осіб, жодних свідків та очевидців того, що сталося, не було» – повідомляла газета «Известия». Власне джерело «Известий» повідомляло лише про таку деталь: «у виборчому штабі Зяблицева офіційно працювала дружина підполковника, а сам він ніким, відповідно до закону про військову службу, — там не значився».
За заявою журналістам, Суровікін не віддавав наказу про побиття Цибізова, тим більше сам у ньому не брав участі. За інформацією газети «Комерсант», підполковник В. Цибізов забрав заяву з військової прокуратури.
«Про 36-річного генерала Суровікіна в «штабі округу відгукуються як про серйозного, цілеспрямованого офіцера», довірену йому мотострілецьку дивізію за короткий термін з відстаючої він вивів у стан постійної бойової готовності. Дисципліну, за розповідями його колег, він навів «залізною рукою – в армії інакше не можна», – писав «Комерсант».
У квітні 2004 року в кабінеті командира дивізії генерал-майора Суровікіна у присутності його самого та заступника командувача військ округу застрелився заступник командира дивізії з озброєння полковник Андрій Штокал.
«Не виключено, що приводом для самогубства стала незадовільна оцінка дій полковника. Як зазначили у військовій прокуратурі, під час перевірки, яку нещодавно розпочала комісія головкому у 32-му військовому містечку (дислокується в Єкатеринбурзі), до офіцера вже висунули претензії. Зокрема, були виявлені недоліки у підготовці техніки до бойових дій. У ході слідства виявлено, що Штокал вчинив самогубство не зі свого табельного пістолета Макарова, а з чужого, який нібито належав офіцеру Бочкіну. За однією з версій, Бочкін віддав свій нагородний пістолет Штокалу, щоб той здав його на склад. Але заступник командира дивізії чомусь цього не зробив. Несподіваний попередній висновок зробили і фахівці з судово-медичної експертизи: характер рани полковника, що застрелився, вказує на те, що він, мовляв, не хотів покінчити життя самогубством, а мав намір лише імітувати його, але не розрахував «кут застосування зброї до скроні», – писав «Комерсант».
У 2005 році Суровікіна переводять у Вороніж – на посаду начальника штабу — першого заступника командувача 20-ї гвардійської загальновійськової армії. У цей час командувачем 20-ї армії був генерал-лейтенант Андрій Третьяк, який пізніше збунтувався проти армійської реформи генерала Макарова і вступив в конфлікт з керівництвом Генштабу, виявляючи свою незгоду з новими віяннями в Збройних Силах. У квітні 2008 року Суровікін замінив Третьяка на посаді командувача.
У листопаді 2008 року Суровікіна переводять до Москви – на посаду начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС Росії; з 11 січня по 10 грудня 2010 року – начальник штабу Приволзько-Уральського військового округу (Єкатеринбург); з 10 грудня 2010 року до квітня 2012 року — начальник штабу — перший заступник командувача військ Центрального військового округу. У грудні 2010 року було надано військове звання генерал-лейтенанта.
Безпосереднім начальником Суровікіна весь цей час був генерал-лейтенант Володимир Чиркін – майбутній командувач Сухопутних військ Російської Федерації (у 2012 році генерала Чиркіна звинуватили в отриманні хабара в 20 000 доларів і порушили кримінальну справу, звільнивши з посади і позбавивши звання). Після реорганізації Приволзько-Уральського округу та об’єднання його з частиною Сибірського військового округу утворився Центральний військовий округ. У квітні 2012 року відбулося звільнення низки генералів і переведення їх на іншу роботу. Цікавим є той факт, що з посади начальника штабу та першого заступника командувача Суровікіна звільняв новопризначений командувач Центрального військового округу генерал Валерій Герасимов – нинішній начальник Генерального штабу ЗС РФ.
У цей час Суровікін знайомиться з Повноважним представником президента РФ у Приволзькому федеральному окрузі Григорієм Рапотою. Батько Рапоти, генерал-майор авіації Олексій Никифорович Рапота, служив разом із батьком Суровікіна – під час війни. Це зблизило Рапоту та Суровікіна. При цьому Рапота був людиною, близькою до голови корпорації «Ростех» Сергія Чемезова (сам Рапота до призначення повпредом очолював компанію «Росозброєння», його син Максим працював у «Ростеху»). Знайомство з Рапотою багато в чому визначило і подальше кар’єрне просування Суровікіна.
Також Рапота познайомив Суровікіна із ще однією впливовою особою – на той час керівником «Росатому», а згодом – першим заступником глави Адміністрації президента РФ Сергієм Кирієнком.
Наприкінці 2011 року видання URA.RU взяло інтерв’ю у дружини Суровікіна, Ганни. Зокрема, було поставлено питання:
«- Наскільки виправдані розмови про вашого чоловіка Сергія Суровікіна як про генерала, який має великий політичний вплив?
– Бачите в чому справа. Військові принципово дистанціюються від політики. І мій чоловік дотримується такої самої позиції. Тому говорити саме про політичний вплив, як на мене, некоректно. Як я бачу ситуацію: мій чоловік пройшов серйозну школу життя, він мудра і дуже надійна людина, і при цьому завжди готова прийти на допомогу людям. Тому до нього нерідко звертаються знайомі за порадою, і він допомагає їм: підказує, допомагає знайти шляхи вирішення складних проблем. Мабуть, цей факт і сприймається як певний вплив. Хоча я б це так все ж таки не називала. Будь-яка розумна і порядна людина, як мені здається, допомагає своїм знайомим і друзям, як мінімум порадою».
У 2012 році Суровікін після переїзду до Москви керував робочою групою Міністерства оборони Росії щодо створення військової поліції з подальшою перспективою призначення на посаду начальника Головного управління військової поліції. За результатами роботи створив кадровий корпус нової структури та увійшов до рейтингу найавторитетніших людей Росії 2012 року за версією ВЦВГД та журналу «Російський репортер».
З 27 жовтня 2012 року по жовтень 2013 року – начальник штабу – перший заступник командувача військ Східного військового округу. У жовтні 2013 року призначений командувачем військ Східного військового округу. 12 грудня 2013 року присвоєно військове звання генерал-полковника.
У березні 2017 року призначений командувачем російської групи військ у Сирійській Арабській Республіці. Суровікін довше, ніж будь-хто інший, очолював групу – 1 рік і 1 місяць.
У вересні 2017 року під керівництвом Суровікіна було створено групу з деблокування оточеного переважаючими силами противників режиму Асада взводу військової поліції з 29 російських військовослужбовців. В результаті всі військовослужбовці були без втрат виведені з оточення, а противники зазнали великих втрат. Під командуванням Суровікіна вдалося досягти суттєвого перелому у війні та зайняти понад 95 % території Сирії, 11 грудня 2017 року було завершено активну фазу військової операції та розпочато виведення основного складу Групування військ Збройних сил Росії із Сирії. Як зазначають військові експерти, саме Суровікін зумів переламати хід війни у Сирії та організувати розгром військових формувань супротивників Асада. Доповідь правозахисної організації Human Rights Watch, опублікована в жовтні 2020 року, згадує Суровікіна як одного з командирів, що несе командну відповідальність за військові злочини, у тому числі атаки на будинки, школи, лікарні та публічні ринки, скоєні російськими військами під час наступу в Ідбілі у 2019 – 2020 роках.
Один із російських військових експертів зазначив: «Суровікін – скотина та м’ясник, але талановитий бойовий генерал». В армії за Суровікіним закріпилася прізвисько «Армагеддон», що показує реальну суть натури генерала.
28 грудня 2017 року президент Росії Володимир Путін вручив генерал-полковнику Суровікіну Золоту Зірку Героя Російської Федерації.
Указом президента Росії 31 жовтня 2017 року генерал-полковника Сергія Суровікін було призначено на посаду головнокомандувача Повітряно-космічними силами.
Є першим загальновійськовим генералом, який очолив цей вид військ, що включає військово-повітряні сили, війська протиповітряної та протиракетної оборони та космічні війська. Член Колегії Міністерства оборони Російської Федерації. Після нового призначення, до середини грудня 2017 року продовжував перебувати у Сирії та виконувати обов’язки командувача угрупуванням.
З січня по квітень 2019 року – командувач Угрупуванням військ Збройних сил Росії в Сирії. Друге перебування на цій посаді.
16 серпня 2021 року присвоєно військове звання генерала армії.
24 червня 2022 року Міноборони Росії заявило, що Суровікін як командувач Південної групи російських військ керував оточенням угруповання ЗСУ у містах Гірське та Золоте Луганської області під час вторгнення російських окупантів в Україну.
Вважається «улюбленцем Путіна». Знаходиться у дуже натягнутих стосунках з генералом Валерієм Герасимовим, проте не можна сказати, що Суровікін особливо шанує міністра оборони Шойгу. Також у Суровікіна досить напружені стосунки зі своїм попередником Олександром Дворніковим. Багато хто в Росії порівнює характер і стиль Суровікіна з характером та стилем маршала Георгія Жукова. Суровікін жорсткий, зарозумілий, егоцентричний, не терпить заперечень, вимагає беззаперечного підпорядкування. Однак у той же час він розумний, вміє мислити стратегічно, приймає рішення з прицілом «на два ходи вперед», для досягнення мети не зважає на ресурси та кошти. Не виключено, що на деякому етапі Суровікін може стати загрозою для російського режиму – особливо якщо він зможе продемонструвати деякі досягнення на фронтах.
У жовтні 2022 року Володимир Путін офіційно затвердив Суровікіна командувачем сил так званої «Спеціальної військової операції» на території України. Перший день перебування на новій посаді збігся з вибухами на Кримському мосту. У відповідь Суровікін віддав наказ про застосування масованих ракетних ударів (понад 80 ракет) по важливих інфраструктурних об’єктах України. Так він заявив про себе та про стиль свого командування.
Коментуючи свій перший робочий день на новій посаді, Суровікін натякнув, що навколо, та всередині Росії, забагато зрадників. «Перший робочий день – чудовий спосіб показати себе з кращого боку. Здається, я чудово справляюся з цим завданням. Я зараз як першовідкривач у джунглях. Навколо небезпека, незрозуміло чого чекати, і, здається, в кущах причаїлися отруйні змії».
Бізнесмен та засновник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин назвав Суровікіна «найграмотнішим командиром у російській армії». Його коментар опублікувала підконтрольна йому компанія «Конкорд». «Але він може діяти в обстановці, що склалася, виходячи з тих можливостей, які в нього є і спираючись на ту ситуацію, яка йому передана попередниками, а передана вона, м’яко кажучи, не в кращому вигляді. Щодо його особистих якостей, то можу сказати одне, що Суровікін — легендарна особистість, він був народжений, щоб вірно служити Батьківщині. Вірою та правдою служити Батьківщині – це не гарні мундири та цяцьки начепити. Ми всі пам’ятаємо події біля Білого дому в серпні 1991 року, тож Суровікін — той офіцер, який без роздумів, отримавши наказ, сів у танк і кинувся на порятунок своєї країни», — згадав Пригожин.
Далі Пригожин жалкує про розвал СРСР. «Суровікін у серпні 1991 року не встиг завантажити у свій танк повний боєкомплект. А якби встиг, то ми жили б у зовсім іншій країні, в десятки разів могутнішій», — додав бізнесмен.
«Із задоволенням вітаю і радий цьому призначенню. Об’єднане угруповання військ тепер у надійних руках. Упевнений, Сергій Суровікін на краще виправить ситуацію в зоні «СВО». Ну а ми, звичайно, допомагатимемо йому у вирішенні поставлених завдань», – цитує РБК Рамзана Кадирова.
Раніше Кадиров та Пригожин жорстко критикували військове керівництво країни за якість проведення так званої «СВО».
«Суровікін отримав карт-бланш на все: застосування будь-яких засобів, крім ядерних; ураження будь-яких цілей, включаючи інфраструктурні, без обмежень та огляди на супутні втрати; використання мобілізованого ресурсу у будь-яких доступних кількостях. Інакше він би ніколи не погодився обійняти цю вже розстрільну посаду», – писав телеграм-канал «Антидеза».
У Міністерстві оборони Великої Британії призначення оцінили вкрай стримано. «Генерал Сергій Суровікін, якого призначили командувати російською армією в Україні, працюватиме з обмеженими ресурсами. Йому буде складно досягти поставленої перед ним політичної мети». На думку британських розвідників, Росії не вистачало одного польового командира. «Раніше цю посаду обіймав генерал Олександр Дворніков із квітня по серпень поточного року. Водночас залишаються питання щодо його можливості ефективно здійснювати контроль над часто розрізненими та конкуруючими угрупованнями військ російських окупантів. Призначення Суровікіна, ймовірно, відображає зусилля російської спільноти національної безпеки щодо покращення проведення так званої спецоперації. Однак йому, ймовірно, доведеться конкурувати зі все більш фракційним російським Міноборони, який має мало ресурсів для досягнення політичних цілей, поставлених перед ним в Україні», – йшлося в британських джерелах.
Дружина Суровікіна, Ганна Борисівна Суровікіна (народилася 14 липня 1973 року) – підприємниця, власниця групи компаній «Аргус», благодійник. Компаньйонами у бізнесі Суровікіної вступають донька та двоюрідний брат колишнього губернатора Свердловської області Олександра Мішаріна. Її компанія «Аргус-ліс» займалася будівництвом ТЕЦ у Свердловській області та організацією фанерного виробництва. Також підприємство Ганни Борисівни інвестувало кошти у розвиток регіону. Суровікіна організовувала благодійні заходи, новорічні ялинки для дітей загиблих офіцерів.
Ресурс «УралІнформБюро» писав ще у квітні 2012 року, як дружина генерала «не тільки веде лісовий бізнес з донькою губернатора Мішаріна, але й у зв’язку з силовиками та чиновниками обласного уряду прагне зайти у будь-які вигідні сфери бізнесу».
У 2010 році депутат міської Думи Єкатеринбурга Леонід Волков висунув на адресу Ганни Суровікіної та її компанії звинувачення у шахрайстві, а її чоловіка звинуватив у погрозі розправи. Після публікації у вільному доступі документів та фотографій, що доводять правоту позицій Суровікіної, а також за підсумками суду Волков відшкодував фінансові та моральні збитки.
За даними на 2016 рік, коли Суровікін командував військами східного військового округу, його дружина з доходом 44,021 мільйона рублів посіла друге місце в списку найбагатших дружин співробітників Міноборони. У неї було три квартири сумарною площею 479 кв. м, три земельні ділянки загальною площею близько 4,1 тисяч кв. м, будинок 686 кв. м, машино-місце (12 кв. м) та нежитлове приміщення (182 кв. м). Також дружина генерала була власницею Lexus RX 350. Її чоловік заробив у тому ж році набагато менше: 10,4 мільйона рублів. Але в нього теж тоді було дві квартири загальною площею 623 кв. м та легковий автомобіль Dodge Nitro.
Сім’я Суровікіних проживає у селищі Жуківка на Рубльовсько-Успенському шосе. Найближчими сусідами родини є колишній міністр внутрішніх справ України Віталій Захарченко із дружиною Людмилою та шоумен Олександр Масляков.
У подружжя Суровікіних є три доньки та син.
