Віктор Орбан – один із тих лідерів, промови якого миттєво підхоплюються світовими ЗМІ, аналізуються численними експертами і стають «яблуком розбрату» в політичному середовищі. Місяць березень в Угорщині – особливий місяць. Країна щороку широко святкує річницю початку революції 1848-1849 років, і на цьому тлі зазвичай різко пожвавлюється політичне життя. Помітно «Пожвавився» й Віктор Орбан.
У своїй святковій промові він оголосив про новий наступ на Євросоюз і наголосив, що, якщо угорці хочуть зберегти свою свободу і незалежність, то мають «окупувати» Брюссель на виборах до Європарламенту і внести зміни до Європейського Союзу.
Жорстка риторика Орбана щодо Євросоюзу – не новина, а радше привід максимально мобілізувати свій електорат напередодні виборів до Європарламенту, де він розраховує на успіх своєї партії ФІДЕС. Протягом багатьох років Віктор Орбан залишався головним антигероєм Європейського Союзу і, вочевидь, ніколи не був проти такого звання. Багато хто навіть називає його конфлікт із ЄС світоглядним. Але аналіз його політичної діяльності демонструє, що це не зовсім так.
Насамперед, прем’єр-міністр Угорщини – прагматик, якого цікавить лише влада та вилучення максимальних політичних дивідендів тут і зараз. Цьому підтвердження, його політична позиція, яка коливалася разом із політичною кон’юнктурою та суспільними настроями. Розпочавши свою кар’єру абсолютним демократом, майбутній лідер Угорщини перейшов до консервативного табору, а згодом став одним із втілень правого розвороту в європейській політиці та яскравим лідером «євроскептиків».
У цьому матеріалі Ascolta аналізує суспільно-політичну ситуацію в Угорщині, а також вивчає політичні трансформації Віктора Орбана, завдяки яким він зумів не тільки зберегти свій вплив на внутрішньополітичні процеси в Угорщині, а й стати одним із тих лідерів Європейського Союзу, чиє слово залишається вирішальним у багатьох питаннях.
This Content Is Only For Subscribers
Еволюція лідера: від ультралібералізму до євроскептицизму
День 16 червня 1989 року запам’ятався в Угорщині багатьом. Особливо вражаючим був виступ молодого і нікому тоді ще не відомого 25-річного лідера партії ФІДЕС Віктора Орбана. Гасло бурхливої будапештської вулиці осені 1956 року «Росіяни – додому!» пролунало влітку 1989 року знову у виступі молодого політика особливо зухвало і голосно. Наступного дня після виступу Віктора Орбана, його ім’я вперше потрапило на шпальти газет і відтоді практично не сходить з їхніх перших сторінок.
З моменту створення молодіжної організації ФІДЕС як альтернативи угорському комсомолу і до перемоги на парламентських виборах 1998 року Віктору Орбану та його політичній партії вистачило десяти років. За цей час молодіжна організація з 30 осіб, про яку знало лише вузьке коло знайомих, виросла в найбільшу партію країни, яка змогла виграти вибори у Соціалістичної партії Угорщини – спадкоємиці ВСРП. Безсумнівно, у цьому була заслуга лідера. У 1998 році – у рік перемоги на парламентських виборах – Орбану було 35 років. Він став наймолодшим прем’єр-міністром Угорщини за всю історію країни, але вже тоді був досить досвідченим політиком.
Однак час ФІДЕС настав не одразу: впродовж певного часу партія залишалася в тіні старших товаришів по опозиційному руху, передусім – Угорського демократичного форуму під проводом Йожефа Анталла та Союзу вільних демократів під проводом Яноша Кіша. Саме ці дві партії на перших вільних парламентських виборах 1990 року набрали найбільшу кількість голосів і сформували християнсько-ліберальний уряд. Підсумки перших вільних виборів 1990 року для ФІДЕС виявилися не дуже втішними: 8,95% голосів – п’яте місце. І це незважаючи на допомогу американських «піарників», які працювали по лінії Фонду Джорджа Сороса.
Зайвий радикалізм молодих реформаторів відлякував виборців. Тому багато хто вважав за краще віддати голоси «спокійній силі», а ФІДЕС залишився в опозиції. Сам Орбан і його оточення зробили висновок, що суспільство вже не сприймає радикальну антикомуністичну та антирадянську риторику і треба від неї відходити. З цього моменту молоді ліберали і Орбан, одночасно інстинктивно і усвідомлено починають відходити як від радикального антикомунізму, так і від радикального лібералізму.
На виборах 1994 року не пощастило всім правим, зокрема й партії ФІДЕС, яка отримав лише 7% голосів (після 8,95% у 1990 році). Маятник симпатій угорських виборців після провалу правих сил різко хитнувся вліво. ФІДЕС знову опинився в опозиції. Нова поразка настільки сильно вплинула на лідера партії, що він був готовий піти з політики в бізнес. На деякий час Віктор Орбан повністю зникає з публічного простору і йде в тінь. Однак уже через кілька років Орбан повертається і починає поступово демонструвати нові політичні амбіції. Партія впевнено набирає силу, об’єднуючи дрібні праві партії, продовжуючи зміщуватися до політичного центру.
Ініціатором змін і цього разу стає сам Орбан. Талановитий полеміст-боєць, політик, який може згуртувати навколо себе надійну команду, має ще й кипучу енергію. Щоправда, багато хто в цей час починає помічати за лідером схильність до вождівства й одноосібного ухвалення рішень, відторгнення критики й альтернативних думок. Як політик він стає жорсткішим. Тепер це вже ФІДЕС – Угорський громадянський союз (FIDESZ – Magyar Polgári Szövetség). На перший погляд, невелика зміна в назві партії, по суті, відобразила дуже багато чого. І відхід від ліберальної ідеології з переходом на позиції християнської демократії, і об’єднання правих партій, і просто дорослішання вчорашніх 20-річних студентів.
Масове розчарування угорських виборців спочатку в правих, а потім у лівих партіях за великим рахунком і підготувало ґрунт для перемоги ФІДЕС на виборах 1998 року. До цього часу країна вже бере курс на вступ до НАТО і ЄС, отримавши запрошення від цих організацій у липні 1997 року. Навесні 1998 року почалися переговори між Будапештом і Брюсселем, що тривали шість років. На рубежі століть питання «повернення в Європу» стає в Угорщині головною темою дня. Від возз’єднання з Європою угорці чекають певного дива, демонструючи практично такі самі настрої, які побутують протягом багатьох років в українському суспільстві. Середньостатистичні громадяни Угорщини були цілковито впевнені, що рівень життя в їхній країні наблизиться до рівня життя в Німеччині чи у Франції, що до європейського рівня зростуть зарплати і пенсії, що машину і квартиру можна буде купити швидко, а не збирати на них усе життя. Примітно, що на хвилі подібних очікувань, а відповідно – завищеного рівня популізму, вести країну до Європейського Союзу довелося саме партії ФІДЕС.
На травневих виборах 1998 року угорські виборці знову змінили владу в країні, проголосувавши не стільки за правих, скільки проти лівих і лібералів, які не виправдали їхніх надій на краще життя. На наступні чотири роки ФІДЕС очолила правлячу коаліцію, а її лідер – 35-річний Віктор Орбан став наймолодшим в історії Угорщини прем’єр-міністром. Переможцям, однак, радіти було рано. Ситуація в економіці не стала простішою. Незважаючи на збільшення іноземного капіталу, зокрема за рахунок масової приватизації угорських підприємств, стагнація тривала. Рівень 1989 року не було досягнуто ні за обсягом ВВП, ні за доходами населення. Починалися важкі переговори щодо інтеграції в ЄС. Реформ потребували сфери охорони здоров’я, освіти, інфраструктури, а також бюджет загалом. Але, незважаючи на всі обіцянки, реформи так і не були проведені. Натомість відбулася тотальна зміна управлінської еліти на вищому і середньому рівні, до влади прийшли нові, молоді, але не завжди компетентні люди. Ефективність управління помітно знизилася. Держборг у період правління ФІДЕС знову зріс, а разом із ним і дефіцит бюджету.
На виборах 2002 року ФІДЕС зазнав поразки, і в наступні вісім років владу в Угорщині здійснювали соціалісти в альянсі з вільними демократами. ФІДЕС повернеться до влади тільки у 2010 році, і багато в чому вже іншою партією. Іншою за вісім років стала й Угорщина.
У таборі правих, включно з ФІДЕС, ще до перемоги на виборах виникало наступне трактування політичних процесів: «ліві та ліберали розпродали країну місцевим і зарубіжним олігархам, загнали її в борги, віддавши на відкуп іноземному капіталу і глобалістським структурам». Саме тоді його порядок денний наповнився меседжами про «наведення порядку», відновлення економічного суверенітету, пріоритет національного капіталу і посилення ролі церкви в суспільному житті. За великим рахунком, у цій системі координат «національного консерватизму» й беруть початок усі значущі законодавчі нововведення в Угорщині останніх років, зокрема й ті, які викликають критику ЄС.
Перемога ФІДЕС у 2010 році була визначена наперед, і вперше в історії незалежної Угорщини партія отримала конституційну більшість у парламенті – і відтоді владу нікому не віддавала. Віктор Орбан тоді заявив: «Сьогодні угорці зробили революцію біля виборчих урн».
Посилення «вертикалі влади» і правий розворот
Подібна «революція» була проведена виключно конституційними методами. Попри те, що значною мірою голосування було протестним, Орбан залюбки презентував себе як рятівника нації, що зможе викорінити корупцію, відродити економіку, наново відбудувати Угорщину і зрештою, дати населенню гідний рівень життя, який так і не був досягнутий ані приватизацією, ані вступом до Євросоюзу. Під цими гаслами партія ФІДЕС розпочала масштабну реформу політичних інститутів і на чолі коаліції з Християнсько-демократичною народною партією спробувала взяти під контроль усі гілки влади. Виконавча, законодавча і судова влада Угорщини поступово зміцнювали зв’язки між собою і правлячою політичною силою, керованою Віктором Орбаном. Тепер ці гілки влади, які мають бути незалежними, підтримують одна одну і ФІДЕС – іноді ненав’язливо, а іноді відкрито.
Конституційні зміни 2011 року стали першою тріщиною у взаєминах Брюсселя і Будапешта. Спочатку команда Орбана завдала удару по незалежності судової влади. Користуючись більшістю в парламенті, ФІДЕС збільшила кількість суддів у Конституційному суді з 11 до 15, призначивши чотирьох своїх суддів на нові місця. Потім знизила обов’язковий пенсійний вік для суддів і прокурорів, звільнивши сотні посад для своїх прихильників. Створила Національну судову канцелярію під керівництвом однокурсниці Орбана Тюнде Хандо, яка може накласти вето на просування по службі і вплинути на те, які судді слухають які справи.
У 2013 році конституційний суд відхилив деякі з нових законів ФІДЕСу, зокрема той, який загрожував різним церквам втратою офіційного статусу. У відповідь, щоб Конституційний суд «не плутався під ногами», було внесено нові поправки до Основного Закону, якими Конституційний Суд видалявся з політико-правового поля. Відтоді цей орган – так само як і президент країни, який підписує закони, – не може впливати на їхній зміст. Тим самим у руках уряду і парламентської більшості концентрується практично нічим не обмежена влада.
Крім того, нова конституції перейменовувала Республіку Угорщина на просто Угорщину та оголошувала, що угорська держава бере на себе відповідальність щодо захисту угорських громад за кордоном та збереження їхньої угорської ідентичності. Цього було цілком достатньо для того, щоб дехто з сусідів, насамперед Румунія, Чехія, Словаччина та Сербія, відносини яких з Угорщиною і так не були надто теплими, захвилювалися.
Крім того, критики нової конституції зазначали, що вона гарантовано створює умови для дискримінації найрізноманітніших груп населення. Наприклад, статтею про те, що всі жителі країни становлять єдину угорську націю, тим самим піддаючи дискримінації не тільки циган, а й інші національні меншини. Або інший приклад, який утискає права ЛБГТ-спільноти, оскільки наголошується на святості сім’ї, яку документ розуміє тільки як союз чоловіка і жінки. Зрештою, конституція гарантує захист дитини «з моменту зачаття», а не з моменту народження, що, на думку критиків, може поставити під сумнів законність дозволених наразі в країні абортів.
Вочевидь, Віктор Орбан прихильник максималізму. Свою перемогу у 2010 році він назвав «революцією біля виборчих скриньок», у 2014-му – «епохальним і неймовірним успіхом, значення якого сьогодні ще неможливо оцінити», у 2022-му – заявив, що «його перемогу можна побачити навіть із Місяця, не те, що в Брюсселі». Секрет його електоральних успіхів криється, зокрема, і в копіткій роботі із законодавством про вибори. Не випадково, починаючи з 2010 року, ФІДЕС перемагає на всіх виборах, бо велику увагу завжди приділяв підготовці нормативної бази, що «полегшує» переможну електоральну ходу партії влади.
По-перше, новий виборчий закон переформатував округи в бік їхнього укрупнення, було скасовано нижній поріг явки, право голосу було надано приблизно двом мільйонам етнічних угорців, які є громадянами Румунії, Словаччини, Сербії та України та які в переважній більшості є виборцями ФІДЕСу. Їм дозволено голосувати поштою. Водночас близько 350 тисяч угорських громадян, які мешкають на Заході і менш охоче віддають голоси за керівну партію, мають голосувати особисто в посольствах або консульствах. Це пояснює, як на виборах 2018 року ФІДЕС отримав 67% місць у парламенті, зберігши свою більшість, хоча набрав трохи менше половини голосів виборців. Оскільки система так добре перероблена, партії не потрібно опускатися до фальсифікацій виборів, як це роблять грубі автократії. Їхня «система національної співпраці» є вкрай продуманою. У 2018 році Національне виборче управління визнало недійсними тисячі голосів поштою, оскільки на конвертах було розкрито захисну стрічку. У відповідь уряд скасував закон, що вимагає захисту від несанкціонованого доступу.
Здавалося, що у 2022 році електоральні тріумфи Віктора Орбана закінчаться. Тим більше, що 24 лютого Росія вторглася в Україну, і багато хто з представників угорської опозиції побачив у цьому шанс. Здавалося, що тепер на виборах не зможе перемогти людина, яка багато років підтримує автократичного лідера Росії, що розв’язав війну. Однак війна в Україні мала для опозиції, яка консолідувалася в коаліцію з шести партій, і зворотний ефект. Осідлавши «мирний» порядок денний ФІДЕС переконала більшість угорців, що вона за мир, а опозиція намагається втягнути Угорщину у війну. Як таке сталося – залишається питанням. Тим паче, що в правлячій партії ФІДЕС до останнього були не впевнені у своїй перемозі. Тому, як зазначають експерти, широко використовували адміністративний ресурс.
Уряд розпорядився зробити додаткові виплати: субсидії отримали пенсіонери, сімейні пари та діти; для багатьох були передбачені податкові канікули та відшкодування прибуткового податку. «Турботу держави» демонстрували навіть через рахунки на оплату комунальних послуг. У них завжди вказується дві суми: та, яку потрібно сплатити, і та, яку уряд нібито заощадив завдяки рішенню про стримування цін. Суть державної програми, яку партія ФІДЕС започаткувала у 2013 році і яка отримала назву «режичоккентеш» (rezsicsökkentés), у тому, що уряд диктує компаніям, які надають комунальні послуги, знижувати свої ціни.
Не шкодували й фінансових коштів на виборчу кампанію. Як зазначає Transparency International, тільки в березні 2022-го ФІДЕС витратила на рекламну кампанію 3,1 мільярда форинтів (8,4 мільйона євро) – це втричі більше за ліміт, передбачений законом. Доступ до ЗМІ у ФІДЕС і опозиції теж був зовсім не рівним. Від початку передвиборчих перегонів кандидат на посаду прем’єр-міністра від опозиції Петер Маркі-Зай отримав лише п’ять хвилин в ефірі державного телебачення. Водночас прем’єр-міністр Віктор Орбан був постійно в інформаційному порядку денному на всіх державних каналах. Тим паче, що засоби масової інформації були предметом особливої «турботи» Віктора Орбана. Після поразки на виборах 2002 року, він зрозумів, що у нього немає надійного «тилу» в особі ЗМІ. І цей «тил» Орбан із соратниками почали створювати, ще перебуваючи в опозиції, а прийшовши до влади, поступово заволоділи «левовою часткою ЗМІ». З приходом до влади у 2010 році Орбан почав «реформування» «четвертої влади».
Користуючись більшістю, ФІДЕС проводить через парламент закон про засоби масової інформації, відповідно до якого було створено спеціальний комітет з контролю над діяльністю преси. До складу цього комітету увійшли виключно прихильники Орбана. Щоправда, перша серйозна спроба Орбана встановити контроль над пресою обернулася і першим грандіозним приниженням прем’єр-міністра. Проти закону, вже ухваленого парламентом, виступив Євросоюз, і в нього довелося вносити зміни. Далі уряд Орбана почав перетворювати державні ЗМІ на органи своєї пропаганди. Так, було з інформаційним агентством «MTI», а регіональні газети, в яких не вистачало репортерів, стали каналами для проурядових повідомлень «MTI», і саме з цих газет отримують новини виборці Орбана в малих населених пунктах. Телевізійні канали та радіостанції Угорщини теж майже повністю контролюються урядом. На сьогодні правлячу партію «обслуговують» державні ресурси, а також майже 500 медіа, які в різні роки придбали лояльні до ФІДЕС бізнесмени. Так, найбільшу опозиційну газету країни «Непсабадшаг» викупили і закрили 2016 року. Її придбала компанія, імовірно пов’язана з другом дитинства Орбана Лорінком Мешарошем, який є другим найбагатшим бізнесменом країни.
Незалежні ЗМІ нині обмежуються сайтами, аудиторією яких є нечисленні читачі, які перебувають у ліберальній бульбашці Будапешта. Крім того, значно посилило позицію Орбана і те, що він знову презентував себе як «захисника» угорського народу, і цей меседж успішно розганявся підконтрольними ЗМІ. Одним словом, весь комплекс причин і призвів до того, що ФІДЕС отримав 135 зі 199 місць у парламенті.
В об’єднаної опозиції за результатами виборів виявилося лише 57 місць. Цей розрив став навіть більшим, ніж чотири роки тому, коли в опозиції не було коаліції. Підбиваючи підсумки виборів, Віктор Орбан заявив: «Ця перемога запам’ятається, можливо, на все наше життя. Тому що в нашій битві ми були в меншості, як ніколи раніше: ліві Угорщини та міжнародні ліві з усіх боків, бюрократи Брюсселя, всі гроші та організації імперії Сороса, провідні міжнародні ЗМІ і, під кінець, навіть президент України. Ще ніколи ми не стикалися з такою кількістю противників одразу. Але, незважаючи на їхні величезні гроші та перевагу, коли ми разом, нас не зупинити».
«Орбаноміка» – порятунок чи катастрофа
Економіка Угорщини, яку часто називають «орбаномікою» також викликала серйозне занепокоєння в ЄС. З перших днів свого прем’єрства 2010 року Віктор Орбан оголосив про початок нової економічної політики.
Одним із його перших кроків стало ухвалення Закону про Національний банк, який фактично передбачав його націоналізацію з перепідпорядкуванням від МВФ національній владі. Незабаром за швидкоплинним розставанням з МВФ пішли й інші кроки. Слідом за банківським податком на 1 млрд. дол., запровадженим для західних фінансових і страхових установ, які працювали на угорському ринку, «податком Робін Гуда» обклали найбільші західні енергетичні, телекомунікаційні та торговельні компанії. Виступаючи в парламенті, прем’єр Віктор Орбан заявив, що уряд більше не може посилювати податковий прес на пересічних громадян країни і дрібний бізнес, які й без того несуть серйозне податкове навантаження. Тому настав той час, коли додаткову частку соціальної відповідальності у розв’язанні проблем країни має взяти на себе великий бізнес. Зокрема й великі компанії за участю іноземного капіталу, які тривалий час мали в Угорщині великі податкові пільги.
Свій перший мільярд доларів у загальний антикризовий кошик слідом за банкірами (70% банківського сектору Угорщини на той час було під контролем іноземного капіталу) «відвантажили» енергетики (Shell, BP та ін.), мобільні оператори й рітейлери – власники великих торговельних мереж (Асhan, IKEA, Мetro і т.д.). Найбільше «попрацювали» енергокомпанії. У них у плані на рік було 70 млрд. форинтів, або 350 млн. дол. Трохи менше – 61 млрд. (300 млн. дол.) мали вносити телекомунікаційні компанії. Половину цієї суми – 30 млрд. форинтів, або ще 150 млн. дол., падало на частку мережевих торговців.
Природно, без протестів і нарікань на нові угорські податки не обійшлося. Були і скандали. І з Брюсселем, і з Вашингтоном. Але Будапешт, незважаючи на деякі коригування, все ж «гнув» свою лінію. Це стосувалося, до речі, і національної валюти – угорського форинта. Після приходу до влади Віктор Орбан заявляв, що Угорщина перейде на євро, коли її держборг опуститься до 50 % від ВВП, а потім почав стверджувати, що для відмови від форинта потрібно довести ВВП Угорщини на душу населення до 90 % від середнього по єврозоні. Для вступу країни в зону євро потрібне схвалення 2/3 депутатів парламенту, тобто голоси від ФІДЕС. Але угорська влада свідомо зберігає форинт, щоб за необхідності проводити девальвації, підвищуючи конкурентоспроможність своєї економіки. У цієї політики є своя ціна – висока інфляція, зростання зовнішнього боргу, однак вона дає змогу Угорщині зберігати дистанцію від ЄС.
«Орбаноміка» також добре вписується в авторитарний інструментарій. Соціолог і колишній міністр освіти Угорщини Балінт Мадяр стверджує, що держава під управлінням ФІДЕС є засобом захоплення економіки та розподілу потоків і доходів серед своїх. Він називає Угорщину «мафіозною державою». А деякі експерти стверджують, що Орбан у цьому споріднений з Путіним. Він створив щось на кшталт «путінізму-лайт» – легкої версії путінізму. Вона не настільки репресивна, як у Росії, можливо, якраз тому, що Угорщина є членом Євросоюзу: розгулятися до такої міри, як пострадянський авторитаризм, Орбан усе-таки не в змозі. Спорідненість у тому, що в Орбана і його клану, пов’язаних із ним бізнесменів і чиновних верств є великий економічний вплив. Ці афілійовані структури підгребли під себе дуже значну частину економіки, всі її більш-менш ласі шматки.
Схема приблизно така сама – споріднена з російською – капіталізм із дуже сильним мафіозно-клієнтелістським присмаком. Через шість років після виступу до Євросоюзу, коли Угорщина стала отримувати на розвиток щедрі дотації з фондів ЄС, уряд ретельно стежив за тим, щоб гроші опинялися у близьких йому людей. Як зазначає колишній заступник угорського Центробанку Юлія Кірай, прем’єр-міністр і його оточення контролюють підприємства і компанії, що становлять близько 30% ВВП країни. Це сфера послуг і туризму, громадське харчування, сільське господарство тощо. Сам Орбан, категорично відкидаючи звинувачення в корупції, називає збагачення близьких йому людей – «створенням в Угорщині національної буржуазії». Проте, за індексом сприйняття корупції Transparency International, Угорщина посідає останню позицію серед країн ЄС.
Звісно, не можна не відзначити й того, що Угорщина домоглася незаперечних економічних успіхів. З 2010 по 2020 рік ВВП зріс майже на 30% – зі 120 мільярдів до 161 мільярда доларів; експорт країни зріс на 47% – до 104 мільярдів євро. Темпи економічного зростання у 2018-2019 роках досягли 5% на рік, безробіття з 12,5% у 2010-му впало до 3,3% у 2019-му. У країні за 10 років було створено 800 тисяч нових робочих місць, причому в інноваційних галузях економіки.
В Угорщину зайшли і побудували свої підприємства німецькі автомобільні гіганти BMW, Audi, Mercedes-Benz. А незабаром Будапешт може стати світовим центром з виробництва акумуляторних батарей для електрокарів. Крім китайських вкладень, вже третій завод в Угорщині будує південнокорейська компанія Samsung, на якому вироблятимуть нову призматичну батарею 5-го покоління.
Однак комплекс економічних проблем, пов’язаних спочатку з пандемією, потім зростанням цін на енергоносії, війною в Україні та санкційною політикою щодо Росії, вже у 2022 році принесли Угорщині серйозні економічні проблеми. Національна угорська валюта форинт втратила 13% своєї вартості по відношенню до євро, що було більше, ніж у сусідніх Польщі, Словаччині чи Румунії. Інфляція в Угорщині за підсумками року стала однією з найвищих у Європі – 22%, а в січні 2023 року інфляція в країні сягнула рекордного за 27 років показника в 25,7%. Рівень держборгу знову досяг 75% від ВВП. У 2023 році економіка Угорщини пішла в рецесію. Остаточних офіційних даних немає, але, за попередніми оцінками, вона скоротилася на 0,4%. Це сталося на тлі зростання економіки ЄС на 0,6%. Також зросла економіка інших країн Центральної Європи: Польщі – на 0,2%, Словаччини – на 0,5%, а Румунії – відразу на 2,2%.
Причиною падіння угорської економіки стали слабкі показники внутрішнього споживання, яке обвалилося на 2%, а також скорочення промисловості та будівництва. Прибуток громадян країни, за підсумками 2023 року, теж знизився, оскільки інфляція досягла 17,6% і випередила підвищення зарплат на 3,3%. Зростання цін в Угорщині виявилося найвищим серед усіх країн ЄС. На цьому тлі відносини ЄС і Будапешта продовжували погіршуватися. Серйозний фінансовий удар чекав на Угорщину після пандемії. Для зниження економічних збитків у найбільш постраждалих державах-членах ЄС вирішив створити новий фонд відновлення на 750 мільярдів євро. Країни-донори, тобто ті, хто вніс до цього фонду більше, ніж отримав, натомість висунули вимогу розробити в законодавстві ЄС нове правило використання бюджетів – «механізм передумов». Цей механізм дозволяв би обмежити бюджетування тієї чи іншої країни ЄС із загальних фондів, якщо вона порушує правила Європейського співтовариства. Рішення про це може бути ухвалено не одноголосно; достатньо буде голосування щонайменше 15 країн ЄС, населення яких становить у сумі щонайменше 60% від загальної чисельності населення всього союзу.
Уперше параметри реального використання цього механізму Єврокомісія почала розробляти виключно щодо Угорщини, а не Польщі. У підсумку, це дало змогу ЄС заморозити виплати Угорщині із загального бюджету. Для Угорщини «втрати» становили понад 20 мільярдів євро: саме така сума була для неї передбачена в бюджеті ЄС на 2021-2027 роки. Окрім цього, для Угорщини фактично замороженими виявилися кошти з фонду ЄС для відновлення економіки після коронавірусу. Таким чином, позбавлення Будапештом понад 25 мільярдів євро лише з цих двох джерел було суттєвим: для порівняння, номінальний ВВП Угорщини у 2021 році становив 184 мільярди євро.
«Об’єднувач нації» чи націонал-популіст?
Багато разів Віктора Орбана і його прихильників Євросоюз жорстко звинувачував у націоналізмі та популізмі. Багато в чому це пов’язано з позицією партії ФІДЕС щодо питання становища угорської національної меншини, яка проживає в сусідніх з Угорщиною країнах – Сербії, Румунії, Словаччині, Україні. Згідно з Тріанонським мирним договором 1920 року, що став частиною Версальської системи, Угорщина втратила приблизно дві третини своїх колишніх територій і третину населення, що проживало в цих землях. Ось уже сто років «травма Тріанона» – синдром розділеної нації – залишається больовою точкою угорської національної свідомості. У політиці партії ФІДЕС питання про угорську меншину в сусідніх країнах є одним із ключових напрямів внутрішньої та зовнішньої політики.
Тематика, пов’язана зі «об’єднанням нації» і роздачею паспортів етнічним угорцям, тісно переплітається з риторикою, присвяченою демографічним процесам і позиції Будапешта щодо нелегальних мігрантів. Нагадаємо, що у 2015 році наплив нелегальних мігрантів з Африки та Азії до країн ЄС став причиною гострої кризи. Тоді коаліційний уряд німецьких християнських демократів і лібералів ухвалив рішення прийняти мігрантів з Азії та Африки і проголосив політику «відкритих дверей» для всього Євросоюзу. Орбан був єдиним політиком у Європі, який від самого початку різко виступив проти безконтрольної міграції в країни ЄС. На цьому ґрунті в нього виник і особистий конфлікт із Джорджем Соросом, який підтримував Віктора Орбана на зорі його політичної кар’єри. Відтоді колеги угорського прем’єра з країн Західної Європи постійно критикують лідера ФІДЕС, звинувачуючи його в націоналізмі.
Проте позиція угорського прем’єра під час міграційної кризи отримала підтримку і схвалення в регіоні Східної та Південно-Східної Європи. На його боці опинилися керівники країн «Вишеградської четвірки», до якої, крім Угорщини, входять Чехія, Польща і Словаччина, а також Болгарії, Північної Македонії, Сербії, Хорватії, які були змушені день за днем стримувати натиск нелегальних мігрантів. Сам Орбан розпорядився побудувати 175-кілометровий паркан з колючого дроту на кордоні з Сербією, і відтоді з презирством критикує приречені на невдачу спроби ЄС якимось чином впоратися з хаосом, породженим імміграційною кризою, що охопила континент.
У 2017 році Європарламент схвалив резолюцію, що закликає Угорщину скасувати закони, які перешкоджають в’їзду мігрантів до країни. Ухвалена резолюція містила застереження, що, в разі невиконання Будапештом умов Брюсселя, щодо Угорщини може бути задіяно статтю 7 Договору про ЄС – тобто запроваджено внутрішні обмеження, спрямовані проти держави-члена Євросоюзу, яка порушує фундаментальні права європейських громадян. Як покарання така країна може бути тимчасово позбавлена права голосу в Раді ЄС; крім того, до неї можуть бути застосовані певні фінансові санкції. Орбан залишився при своїй думці і заявив, що історія з міграційною кризою 2015-2018 років стала його «першим розчаруванням» у Євросоюзі з моменту вступу до нього Угорщини 2004 року.
Прагматична багатовекторність
Зовнішня політика Угорщини, як і внутрішня, міцно підпорядкована відвертому прагматизму. Віктор Орбан використовує різні прийоми та інструменти, щоб переслідувати свої цілі. «Образ ворога» – одні з них. У різні роки Віктор Орбан і його партія прагматично «захищали» угорців від: «американського мільярдера і філантропа Джорджа Сороса»; «ромів і мігрантів»; «НКО і представників ЛГБТК+». І нарешті – від Брюсселю, який з подачі Орбана сприймається не як Європейський союз (вступ до нього багато хто в країні вітав), а як ворожа сила, яка намагається підпорядкувати угорців.
Сьогодні адепти Орбана шукають витоки цього протистояння в історії Угорщини, наголошуючи на тому, що в різні періоди від Великої Угорщини Арпадів і Матяша Корвіна до периферії Османської Порти та Австрійської імперії Габсбургів характерним для Угорщини залишалося прагнення зберігати самостійність: у судженнях, ідеях, зовнішній політиці. Досвід союзу з Гітлером у період режиму Горті, а потім радянська окупація, що тривала до початку 1990-х, зробили угорське бачення світу і себе в ньому, схожим на ізраїльське: «нікому не віримо, коли це вигідно – можемо обдурити кого завгодно, і це виправдано тим, що всі винні в несправедливому ставленні до нас». Сам Орбан полюбляє відповідати своїм опонентам з ЄС у тому самому дусі: «…свого часу Будапешт не дозволяв втручатися у свої справи ні Відню за часів дуалістської Австро-Угорської монархії, ні Москві за часів існування «соцтабору», а тепер не дозволить і Брюсселю за часів «євротабору».
Загострення відносин між ЄС та Угорщиною мало кілька піків. Перший припав на 2015-2017 роки, коли Будапешт ухвалив закони проти нелегальної міграції та провів референдум щодо обов’язкових квот ЄС на розселення мігрантів. Після перемоги Орбана на парламентських виборах 2018 року протистояння Будапешта і Брюсселя виходить на новий рівень. У 2019 році Віктор Орбан кинув виклик впливовому голові Єврокомісії Жану-Клоду Юнкеру, пов’язавши його ім’я з ім’ям Джорджа Сороса, який фінансує громадські організації, що допомагають мігрантам. Того ж року по всій Угорщині з’явилися рекламні щити, на яких Юнкер був зображений разом із Соросом із написами: «Хто знає, що ще готує Брюссель?» і «Вони хочуть послабити держави ЄС». Після цього Єврокомісія ініціювала судовий розгляд проти офіційного Будапешта через політику угорської влади щодо недержавних організацій, які працюють із мігрантами. Пізніше Європейський суд ухвалив скасувати цей закон (як і пакет законодавчих заходів під назвою «Стоп Сорос», що передбачає кримінальну відповідальність за допомогу мігрантам, зокрема під час оформлення запиту на надання притулку).
Приводом для чергового витка напруженості між Будапештом і Брюсселем стала пандемія коронавірусу. Спочатку ніщо не віщувало серйозного конфлікту, але наприкінці березня 2021 року в інтерв’ю радіостанції «Кошут» Віктор Орбан заявив, що «історія з вакцинами» стала його «другим розчаруванням» у Євросоюзі. На початку кампанії з вакцинації Будапешт оголосив, що має намір проводити «багатовекторну політику» в закупівлі вакцин. 21 січня 2021 року Угорщина всупереч рекомендаціям Брюсселя першою в Євросоюзі схвалила застосування російської вакцини «Супутник V». Урядові ЗМІ тиражували кадри, як сам Орбан прищеплюється китайською вакциною. Історія із закупівлями російської та китайської вакцин показала, як популістові Орбану вдалося продемонструвати угорцям свою здатність знаходити швидкі технократичні рішення нагальних проблем на тлі уповільненої реакції брюссельських бюрократів.
Однак усі попередні епізоди протистояння Будапешта з Брюсселем буквально потьмяніли на тлі потужної кампанії, що розпочалася в столиці Європи після того, як 15 червня 2021 року угорський парламент із подачі прем’єр-міністра переважною більшістю голосів ухвалив так званий «Закон про заборону гей-пропаганди». За кілька днів після ухвалення закону, 25 червня 2021 року, на саміті ЄС у Брюсселі Угорщину і прем’єра, який її представляв, буквально затаврували ганьбою. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що ухвалений угорцями «огидний закон» суперечить основним принципам Євросоюзу, і його треба або негайно скасувати, або скоригувати. Вона обіцяла, що якщо угорська влада не відступить, то очолюваний нею орган використає всі доступні йому засоби, щоб «надоумити» Будапешт.
Ще один пік напруженості припав у зв’язку з рішенням ЄС запровадити новий механізм контролю за розподілом коштів об’єднання, що стало частковою відповіддю на пандемію. У Брюсселі вирішили пов’язати виділення грошей із загального бюджету з дотриманням принципів верховенства права. Це викликало протести з боку Варшави та Будапешта. Сторони намагалися блокувати затвердження бюджету ЄС, створення фонду відновлення після пандемії та низку інших ініціатив, а також спробували в судовому порядку оскаржити нові заходи. Однак у лютому 2022 року суд ЄС став на бік Брюсселя.
У пошуках союзників у протистоянні ЄС Віктор Орбан шукав різні конфігурації та поєднання. Усередині ЄС він виношував плани зробити неформальне політичне об’єднання Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини, що отримало назву Вишеградська четвірка, носієм нових тенденцій, які були б сувереннішими, національно-консервативнішими і критично дивилися на Брюссель. До перемоги в Польщі демократичних сил з Варшавою, дійсно, можна було планувати якесь об’єднання, спираючись на близькість політичних режимів. Орбану було легше з Польщею, тому що лідер партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський зробив своїм головним принципом максимальне віддалення Польщі від Євросоюзу.
Тепер, після формування уряду на чолі з Дональдом Туском, такий союз став неможливим. Однак несподівано, після перемоги Smer-SD на парламентських виборах у Словаччині у Віктора Орбана з’явився новий союзник в особі прем’єр-міністра країни Роберта Фіцо. Якщо поляки об’єднали зусилля з Орбаном з ідеологічних міркувань, то в ситуації з Фіцо готовність до співпраці ґрунтується на інших факторах. Перші кроки Фіцо показали, що він проводить куди більш обережну політику, ніж його угорський колега. У такій компанії реанімувати Вишеградську групу в потрібному для Орбана ключі навряд чи представляється можливим.
Тому абсолютно не випадково за підтримкою Орбан вирушив до Флориди, де мешкає відомий «євроскептик» і можливий переможець президентських виборів у США Дональд Трамп. З лідером республіканців у Віктора Орбана давно склалися дружні стосунки. Також схожі й політичні погляди двох лідерів. Програма America First дуже близька за духом угорському прем’єр-міністру і Віктор Орбан був першим європейським прем’єром, який підтримав Трампа під час його першої президентської кампанії. Він також закликав Трампа повернутися 2024 року і назвав судові справи проти колишнього президента «полюванням на відьом», що відображає те, як Орбан звинувачує ЄС у відступі від демократії в Угорщині.
«Повернення Трампа є передумовою для міцного і швидкого миру на європейському континенті. З угорського погляду і з погляду світу, повернення Трампа більш ніж бажане», – заявив Орбан на дипломатичному форумі в Туреччині.
Та й сам Трамп не шкодував епітетів на адресу угорського прем’єра: «Він бос. Ні – він великий лідер, фантастичний лідер». Щоправда інколи «любов» до угорського політика настільки переповнює Трампа, що він не пам’ятає країну, в якій Орбан очолює уряд: «Він, напевно, один із найсильніших лідерів у світі. Він лідер Туреччини».
Звичайно, поїздка до Трампа в березні 2024 року показала, що Орбан пішов ва-банк. Він прекрасно розумів, що демократична адміністрація не пробачить йому такої витівки. Упродовж усього візиту і після нього угорський прем’єр використовував усі можливості, щоб наголосити: він остаточно поставив хрест на можливості співпраці з чинною владою у Вашингтоні і він готовий до серйозних проблем у разі, якщо Байден зможе переобратися.
Зустріч із Трампом для самого Орбана – це ще одна можливість показати Євросоюзу, що в разі перемоги республіканського лідера Угорщина посяде місце Польщі, як головного стратегічного союзника Вашингтона і стане своєрідним мостом між Європою і США. І хоча лідери з усієї Європи намагаються відновлюють зв’язки з командою Трампа, небагато хто з них має пряму лінію і атмосферу дружелюбності, яка є у Орбана з колишнім президентом.
Але не тільки «за океан» були спрямовані погляди угорської влади. Ініціювавши поворот у зовнішній політиці Угорщини під гаслом «відкриття Сходу», Орбан зробив багато чого для того, щоб залучити інвестиції з Китаю, але водночас із цим він почав обходитися і з Москвою. Ми вже зазначали, що Віктор Орбан прагматик і діє виключно спочатку у власних інтересах і лише потім в інтересах Угорщини. Це, зрештою, і визначає його політичний курс. Підлаштовуватися під кон’юнктуру або іншими словами змінювати свої погляди для Віктора Орбана – справа звична. Так само як він еволюціонував із ліберала в консерватори, так само з ворога Росії він перетворився на її друга.
Достатньо пригадати, як на зорі своєї політичної кар’єри жорстко критикував Росію: рішення соціалістів, які тоді були при владі, підтримати проект «Південний потік» називав зрадою країни, а інші європейські уряди – «путінськими маріонетками». «Молоде покоління, яке нас підтримує, не повинно допустити, щоб Угорщина стала найвеселішим бараком «Газпрому!» – заявив Орбан у 2007 році, перефразовуючи радянський жарт про те, що Угорщина – найвеселіший барак соціалістичного табору. Однак у 2009 році Орбан докорінно змінює свої погляди. У грудні 2014 року Угорщина офіційно підписала перший великий контракт із Росією – на модернізацію АЕС «Пакш», – чим викликала велику критику в Євросоюзі. До того моменту Росія вже перебувала під економічними санкціями після анексії Криму та катастрофи рейсу МН17.
На відміну від інших колишніх країн соцтабору, Орбан ніколи не намагався знайти альтернативу російській енергетиці. АЕС «Пакш», угорські нафтопереробні заводи з технічних причин можуть використовувати тільки російське паливо. І звичайно, газ… Для Росії він давно вже став політичною зброєю. І за кожен пільговий кубометр Угорщина розплачується повторенням московських тез, ще старанніше, ніж до повномасштабної агресії проти України.
Віктор Орбан часто любить говорити про те, що завдяки його зовнішньополітичній стратегії він домагається для Угорщини вигідної ціни на російський газ. На початку лютого 2022-го, коли країни підписали новий 15-річний контракт, Володимир Путін стверджував, що ціна для Угорщини в п’ять разів нижча за середню. Але чи так це насправді, угорці не знають: умови угод щодо газу не розкриваються. Згідно зі статистичними відомостями, ще нещодавно Росія не давала дешевого газу й Угорщина платила ринкову ціну. Так, російський газ, який Угорщина отримує за довгостроковим контрактом, – один із найдорожчих у Європі. Від початку 2021 року до лютого 2022 року Газпром підняв ціни для Угорщини приблизно вп’ятеро. Для порівняння, газ з Алжиру, одержуваний Італією, і газ з Азербайджану, одержуваний Болгарією, приблизно на 60% дешевший за російський газ для Угорщини. І навіть скраплений газ зі США, який отримує Іспанія за довгостроковим контрактом, трохи дешевший, ніж російський газ для Угорщини. І основна причина прив’язки Угорщини до російського газу в трубопровідній інфраструктурі, що склалася історично, і у відсутності виходу до моря, що дає змогу швидко побудувати газовий термінал.
Інтерес до дешевого газу, здатного замінити російський, у Будапешта є, але реалізувати його технічно складно, довго в часі і дорого в грошах. А газова інфраструктура Європи історично вибудувана так, що до альтернативного газу угорців підключать в останню чергу. Тож російські «пільгові ціни» дуже нагадують газовий шантаж.
Чи є в Орбана варіанти? Можна було б апелювати не до Москви, а до ЄС, шукаючи відносно швидкі, нехай і тимчасові, способи розв’язання логістичних проблем, і гроші на їхнє вирішення. Але до 2014 року ЄС без проблем «висів» на російських газопроводах, і нарощував споживання. І в наступні сім років, з 2014 по лютий 2022 року, Євросоюз не дуже поспішав скорочувати споживання російського газу, нарікаючи на корисливий тиск США. Ця сума чинників і забезпечила газову прив’язку Будапешта до Москви, з усіма політичними наслідками. Крім того, різкий розворот у бік ЄС означав би здачу Орбаном багатьох позицій у його перманентному конфлікті-торзі з Брюсселем, від якого Будапешт домагається поступок для себе. Інакше кажучи, Брюссель і Вашингтон для Будапешта – довгострокові партнери, з якими Орбану потрібно будувати відносини, забезпечуючи собі міцні позиції, зокрема, в очах власних виборців.
Москва ж – партнер тимчасовий, ситуативний і другорядний, але нині потрібний. Вона забезпечує Орбану простір для політичного торгу, на якому він гарцює перед союзниками по НАТО і ЄС «верхи на Путіні», спонукаючи тих до поступок. А заодно демонструючи виборцям свою непохитність у поєднанні з прагматичністю. І спроба домовитися з Путіним ціною поступок, включно зі здачею України, з погляду Орбана, популіста й автократа, що спирається на крайні прояви угорського національного егоїзму, цілком логічна. Утім, Росія і Путін – лише частина лабіринту, в якому Орбана намагається прокласти шлях для себе і для Угорщини.
Угорщину часто називають «троянським конем» не тільки Росії, а й Китаю. Жодна інша країна Євросоюзу не має таких тісних контактів з КНР, як Угорщина. Будапешт став важливими воротами до Європейського Союзу для Пекіна. Протягом багатьох років угорські представники в європейських структурах виступають проти резолюцій Євросоюзу, які піддають Китай критиці. Наприклад, 2021 року Угорщина заблокувала ухвалення спільної заяви країн ЄС, у якій критикували придушення Китаєм виступів у Гонконзі. Про зближення з Пекіном свідчить не лише те, що Угорщина блокує резолюції ЄС щодо Китаю, а й звісно економічна співпраця. Сьогодні товарообіг Пекіна і Будапешта перевищує 10 млрд. доларів, а Угорщина стабільно посідає високі місця на інвестиційній карті найбільших китайських компаній.
Китай справді не шкодує грошей на свого європейського фаворита. Щорічні інвестиції КНР у країну становлять близько 3 млрд. євро на рік. Насамперед, кошти йдуть у хімічну промисловість, банківський сектор і телекомунікації. За оцінкою фахівців, найближчим часом інвестиції Китаю в країну можуть зрости в 4 рази і досягти 13 млрд. євро. Поліпшення відносин Угорщини з Китаєм відбувається на тлі їхнього охолодження з ЄС – інвестиції КНР у Європу впали до мінімуму за десятиліття. Завдяки цьому, та будівництву нової гігафабрики акумуляторів саме на Угорщину у 2022 році припало до 20% усіх інвестицій Китаю в ЄС.
Щоправда, як зазначають експерти, Пекін проводить по відношенню до Будапешта політику, аналогічну тій, що проводилася щодо країн Африки, – сипле грішми на інфраструктурні та промислові проєкти, наприклад, на перший у Європі завод китайського виробника електрокарів BYD або залізничне сполучення між Будапештом і Белградом, яке прокладається китайськими компаніями. Однак реальна вигода місцевого бізнесу викликає сумніви. Як правило, інвестуючи, Китай розподіляє роботи між власними компаніями, тоді як місцевим дістаються залишки.
Так у будівництві/реновації залізниці Будапешт-Белград зайнята лише одна угорська фірма «RM Internatio-nal Zrt», яка освоює лише 15% цих вкладень, і то в рамках угорсько-китайського консорціуму. Невигідні й умови, на яких китайці надають кредити, а «прострочення» з виплати кредиту вже не одну країну повергнуло в стан вічного боржника Китаю. До будівництва заводу «BYD» – світового конкурента «Tesla» – у виробництві електромобілів, найбільшою прямою інвестицією КНР в угорську економіку була купівля хімічного концерну “BorsodChem” у 2011 році за 1,2 млрд євро.
Ще Угорщина є домом для найбільшої логістичної та виробничої бази «Huawei Technologies» за межами Китаю, незважаючи на попередження Європейської комісії про те, що телекомунікаційний гігант становить ризик для безпеки ЄС. Той самий «BYD» вже має завод з виробництва електробусів в угорському місті Комар, а китайська компанія «CATL», що є найбільшим виробником акумуляторів для електромобілів у світі, будує в Угорщині завод вартістю 7,6 млрд. доларів.
Можна зазначити, що в період пандемії Будапешт став найбільшим у Європі покупцем китайських дихальних апаратів, масок і вакцин. Але ставка Угорщини на Китай може зіграти з країною злий жарт, і річ не тільки в економічних проблемах Пекіна, які становлять загрозу її зовнішнім інвестиціям. Ключова проблема полягає в тому, що зі ставкою на китайські гроші країна погіршує відносини з ЄС і США. Ще одна важлива тенденція, яка турбує Захід – політична. У жовтні 2023 року Віктор Орбан став єдиним європейським лідером, хто відвідав Китай у межах форуму «Один пояс, один шлях», де зустрівся не тільки з головою КНР Сі Цзіньпіном, а й російським президентом Володимиром Путіним. Одні сприйняли цю дружню зустріч Орбана з людиною, яку розшукує Міжнародний кримінальний суд за воєнні злочини, як образу. Прем’єр-міністр Люксембургу Ксав’є Беттель навіть сказав, що цим Орбан продемонстрував “середній палець усім солдатам, усім українцям, які гинуть щодня і які змушені страждати від російських атак”. Інші ж побачили в цій події характерний приклад того, як Орбан підходить до управління державою: ідеологія сприймається насамперед як політичний інструмент, але переважає прагматика.
Незважаючи на новий виток напруженості з ЄС, на початку 2024 року в Будапешті побував головний китайський дипломат Ван Ї і запропонував Угорщині підтримку в питаннях громадської безпеки, що явно виходило за рамки торговельних та інвестиційних відносин. Безсумнівно, Пакт про безпеку з Угорщиною став дипломатичною перемогою Китаю в протистоянні з Європейським Союзом, а зростаюча близькість центральноєвропейської країни до Пекіна ще більше вбила клин у колективний фронт ЄС.
Зрозуміти зовнішньополітичну стратегію угорського уряду неважко: це реалізм, за якого Орбан хоче максимізувати вигоди від відносин в обох напрямках – незважаючи на дедалі очевидніші ознаки того, що це неможливо в нинішній геополітичній реальності. Угорське керівництво дає можливість отримувати високі прибутки іноземному капіталу. Доти, доки задоволені такі компанії як «Ауді», «Мерседес», «Сіменс», «Deutsche Telekom», «Газпром», «Росатом», «Хуавей», «Wanhua» та «Sichuan Bohong Group», угорський уряд може розраховувати на сприятливу міжнародну атмосферу, незалежно від форми правління. Це такий «танець павича», за якого коштом народу купується зовнішня підтримка його «неліберальної» системи. Зв’язки Орбана з Кремлем і Пекіном також задовольняють його прагненню до визнання на світовій арені.
Вплив фактора України на внутрішні відносини в ЄС
Повномасштабна агресія Росії проти України вкотре підняла градус напруженості у відносинах Угорщини з Європейським Союзом. Орбан бачить значення України для ЄС. Тому використовує «українське питання» у відносинах з Євросоюзом, торгуючись за отримання грошей з фондів ЄС. Під шум скандалів з Україною Орбан також прагне виторгувати у Брюсселя щось більше на реалізацію своїх політичних пріоритетів, озвучених під час передвиборчої кампанії. Зокрема, скасування для Угорщини квоти на прийом мігрантів або отримання додаткового фінансування для їхнього облаштування. Суть антиукраїнської риторики Орбана – не особиста помста Україні, це лише бізнес. Його влада тримається за рахунок російських грошей, нафти і газу. Угорщина залежить від Росії на 85% у постачанні газу, на 65% – у постачанні нафти, на 100% – у постачанні ядерного палива. А підконтрольна йому компанія “Mol” працює на російській нафті «Urals» і забезпечує надприбутки для фінансування правлячої партії ФІДЕС.
Треба сказати, що нинішня позиція Орбана щодо України мала нехорошу передісторію. Відносини між двома країнами почали псуватися ще навесні 2014 року, коли, у розпал анексії Криму та АТО на Донбасі, Орбан зажадав автономії для угорців Закарпаття. У 2017 році в Україні ухвалили закон «Про освіту», що передбачає навчання українською мовою з п’ятого класу для національних меншин. А 2019-го почав діяти закон про державну мову, що закріплює за українською статус єдиної державної мови в країні. Це зачепило інтереси понад 150 тисяч етнічних угорців Закарпаття. Угорщина спробувала чинити тиск на Україну і почала перешкоджати її відносинам з ЄС і НАТО. Тиск Угорщини був недостатньо сильним, щоб змусити українців змінити свою політику. Україна не була готова до компромісу, але й Будапешт не здавався. Відносини зайшли в глухий кут.
Потім Росія вторглася в Україну. Офіційно Угорщина засудила агресію Росії. «Разом із нашими союзниками по Європейському союзу і НАТО ми засуджуємо військовий напад Росії», – сказав Орбан 24 лютого на відеозаписі, опублікованому на його сторінці у фейсбуці. Водночас наголосивши, що угорський уряд має насамперед думати про безпеку громадян своєї країни. Тому, від самого початку вторгнення Росії в Україну, уряд Угорщини висловився проти західних санкцій щодо Москви, хоча всі перші санкційні пакети Будапешт беззаперечно підтримав.
Орбан постійно критикує постачання зброї Україні, стверджуючи, що війна через це і не закінчується. Сам Будапешт не тільки не надає Києву зброю, а й не пропускає поставки з інших країн ЄС через свою територію. Як і інші європейські країни, після російського вторгнення Угорщина погодилася прийняти українських біженців (на відміну від людей із Близького Сходу, які шукали в країні притулку 2015 року, влада називає українців саме так, а не мігрантами). Допомогу українцям, які втекли від війни, в основному надає не угорська влада, а некомерційні організації та звичайні люди. При цьому, на відміну від багатьох європейських міст, у Будапешті рідко зустрічаються українські прапори – немає їх і на будівлі парламенту.
Уряд Віктора Орбана зробив усе, щоб українці сприймали Угорщину якщо не як ворожу, то вже точно не як дружню державу. Він може беззастережно зробити ворогом кого завгодно і що завгодно, якщо це в його інтересах: біженці, Брюссель, Сорос, вкладники в приватні пенсійні фонди, приватні підприємці на єдиному податку… А тепер ворогами стали Україна й український уряд. Щоправда, і в Україні часто згадують Угорщину не в найпозитивнішому ключі. За іронією долі, саме в Будапешті 1994 року Україна розлучилася зі своїм ядерним арсеналом, а сьогодні Угорщина – головна перешкода європейській допомозі Україні.
На початку грудня 2022 року конфлікт між ЄС та Угорщиною досяг свого апогею. Брюссель укотре домагався заморозки коштів загальноєвропейських бюджетів для члена ЄС. Будапешт же у відповідь використовував усі можливі інструменти для шантажу своїх колег по Євросоюзу, зокрема наклав вето на черговий європейський пакет фінансової допомоги Україні в розмірі 18 мільярдів євро. Напередодні грудневого саміту ЄС сторони змогли домовитися про велику угоду: Угорщина відмовилася від вето на надання допомоги Україні, а натомість отримала 1,25 млрд євро з спочатку заморожених у загальноєвропейських фондах 7,5 млрд. Решту 6,25 млрд Будапешт зможе отримати, лише якщо проведе реформи, які відновлюють верховенство права в Угорщині. Однак і тут Орбан по-своєму зрозумів суть верховенства права і напередодні саміту ЄС у грудні 2023 року в країні ухвалили новий закон «про захист суверенітету». Відповідно до його вимог створюється спеціальна служба, яка займатиметься розслідуванням «іноземного втручання» в політичне життя Угорщини. Ухвалений законопроєкт уже порівняли з російським законом про «іноземних агентів».
Саміт ЄС, який відбувся у грудні 2023 року, мав дуже важливе значення для України. На ньому розглядалося питання про початок переговорів щодо вступу країни до ЄС і виділення Києву чергового траншу фінансової допомоги розміром у 50 млрд. євро на найближчі чотири роки.
Після того як Європейська комісія рекомендувала Європейській раді почати переговори про вступ України до Євросоюзу, Будапешт став погрожувати заблокувати їх, якщо Київ не змінить Закон про освіту. «Позиція Угорщини абсолютно чітка: доки існує цей закон, не може бути жодних дискусій з українцями щодо їхньої інтеграції в ЄС», – заявив глава політичного відділу канцелярії прем’єр-міністра Балаж. Будапешт також був проти надання Євросоюзом Києву 500 млн. євро військової допомоги і 50 млрд. євро – допомоги макрофінансової. При цьому в уряді Віктора Орбана ненав’язливо натякали, що ЄС «заборгував Угорщині 3-4-5 млрд. євро», а сам Орбан пафосно запевняв: «Незгода Угорщини на початок переговорів про членство України в ЄС – це не предмет торгу. Не можна пов’язувати це з будь-якими грошовими питаннями».
Однак торг виявився доречним. Україна перейшла на наступний етап, що наближає її до вступу в Євросоюз. А саме голосування відбулося буквально без нього: на питанні щодо України канцлер Німеччини Олаф Шольц запропонував Віктору Орбану «вийти по каву», після чого 26 учасників засідання, що залишилися, одноголосно проголосували “за”. Однак для ухвалення цього “історичного рішення” Брюсселю вкотре довелося піти на поступки. Перед самітом обсяг заморожених коштів, які призначалися Угорщині, становив близько 32 мільярдів євро. І хоча ЄС доклав багато зусиль, щоб домогтися єдності в голосуванні, і навіть розморозив напередодні саміту 10,2 млрд євро для Будапешта, Угорщина все ж таки наклала вето на рішення про фінансову допомогу Україні в розмірі 50 млрд. євро.
З цієї теми компромісу досягти не вдалося. Він вимальовувався таким: Будапешт готовий був зняти свої заперечення, але за умови, що керівництво Євросоюзу розморозить усі €30 млрд, які мали надати Угорщині, але були свого часу заблоковані за «погану поведінку». Лідери ЄС визнали, що це вже занадто, і не стали піддаватися «угорському шантажу». У відповідь Орбан грюкнув дверима і заблокував транш для України. Питання було відкладено до наступного саміту, який відбувся в лютому 2024 року. Те, що сталося в Брюсселі, багатьох європейців шокувало. Так, французька «Le Figaro» цитує європейського дипломата, який вважає: «Це дуже поганий розрахунок і дуже поганий сигнал». А потім й іншого дипломата: «Орбан повернеться в Будапешт із грошима і не зрушить ні на крок щодо України».
Готуючись до позачергового саміту, ключовим питанням якого стала фінансова допомога Україні, ЄС зосередився на пошуку важелів впливу на «ветократію» Орбана. Після невдалої спроби «продавити» Угорщину на грудневому саміті 2023 року, в новому році в Брюсселі вирішили змінити тактику. У хід пішли особисті зв’язки деяких європейських лідерів з угорським прем’єром і символічні поступки. Вранці 1 лютого – безпосередньо до початку саміту – відбулася неформальна зустріч, у якій брали участь прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні, президент Франції Емманюель Макрон, канцлер Німеччини Олаф Шольц, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської ради Шарль Мішель і власне Віктор Орбан. Саме під час цієї зустрічі, що передує основному заходу, і було досягнуто згоди.
Крім того, Орбану було зроблено і деякі символічні поступки. ЄС зобов’язався проводити щорічні обговорення ефективності витрачання коштів Україною, а за необхідності через два роки переглянути пакет допомоги. Сам Орбан домагався того, щоб пакет можна було переглядати щорічно і щоб рішення ухвалювали одноголосно, що означає для нього можливість його блокувати. Але з цим ЄС не погодився. Нарешті, Орбан заявив, що отримав гарантії того, що «угорські фонди» Україні надіслано не буде. У підсумку всі лідери країн ЄС нарешті домовилися про надання Україні фінансової допомоги обсягом у 50 млрд євро до 2027 року. При цьому не можна сказати, що все пройшло гладко: лідери Європи явно перебувають у пошуку підходів до вирішення «угорської» проблеми.
Насправді, інструментів у руках європейських лідерів багато: це і фінансовий тиск, і політичні поступки, і неформальні зв’язки, і навіть позбавлення Угорщини права голосу в Європейській раді. Проблема кожного з цих підходів у тому, що він не працює як стратегічне рішення. При цьому схвалення допомоги Україні та схожі рішення вимагатимуть голосування ще не один раз. Та й загалом ЄС не може щоразу шукати новий підхід до Орбана чи будь-якого іншого лідера, який блокуватиме ту чи іншу ініціативу з власних причин.
Насправді єдиним довгостроковим рішенням може бути тільки реформа всього ЄС, яка усунула б можливість однієї країни блокувати процес ухвалення рішень. Проєкт такої реформи вже існує – його розробили в Європарламенті, і він уже пройшов голосування в ньому. Проєкт посилює Європарламент, скорочує можливості використання права вето і перетворює ЄС на щось схоже на федеративну державу. Проте процес ухвалення реформи дуже довгий і складний – він потребуватиме внесення змін до основоположних угод ЄС, у зв’язку з чим з упевненістю можна сказати, що для розв’язання цього завдання знадобиться, щонайменше, кілька років. За цей час, очевидно, питання підтримки України постане ще не один раз. Щонайменше доведеться схвалювати нові пакети допомоги Києву, затверджувати нові санкції проти Росії, а також узгоджувати решту етапів вступу України до ЄС. Кожне з цих рішень ухвалюватиметься за участю Віктора Орбана.
І поки угорський прем’єр-міністр відчуває, що в Євросоюзі з ним готові торгуватися, він не стане змінювати свою внутрішню політику, продовжить застосовувати тактику шантажу на зовнішньополітичному фронті. А також чекатиме на перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США, і готуватиметься до реваншу та політичної «окупації» Брюсселя на майбутніх виборах до Європарламенту.
