Шанс для ліберальної Словаччини

Зузана Чапутова вибуває з гри

Однією з особливостей нинішніх президентських виборів у Словаччині є несподівана відмова від боротьби за другий термін одного з найпопулярніших політиків країни та чинного глави держави Зузани Чапутової. Ще в червні 2023 року, напередодні свого 50-річчя, вона заявила: «Своїм рішенням не балотуватися я не відмовляюся від ідеалів і віри в цінності, яким я присвятила своє професійне та особисте життя. Я намагалася допомагати демократії та правосуддю в Словаччині до мого президентського мандату, під час нього і робитиму це після». Вона не приховувала, що її відмова балотуватися – результат потужного та брудного тиску на неї та її родину.

За всім цим багато експертів вбачали «руку» Роберта Фіцо, який протягом всієї виборчої кампанії був головним критиком Чапутової. На твердження Фіцо про те, що вона є маріонеткою США і відстоює інтереси американського фінансиста Джорджа Сороса, Чаптуова подала на тоді ще опозиційного політика до суду. Ще одним затятим критиком Зузани Чапутової виступив й заступник Фіцо по партії, а нині віце-спікер парламенту Любощ Блаха. Ще у 2022 році обласний суд у Братиславі залишив у силі вердикт суду нижньої інстанції про те, що депутат Національної Ради від опозиційної партії (Smer-SD) Любош Блаха обмовив Президента Словацької Республіки. Згодом Блаха знову «відзначився» – ставши віце-спікером парламенту він викинув зі свого кабінету прапор Євросоюзу та замінив портрет президента Чапутової на портрет Че Гевари, назвавши свої дії «осіннім прибиранням».

«Відносини» Чапутової та Фіцо мають давню історію. Зузана Чапутова, яка виступала як кандидат у президенти від позапарламентської партії «Прогресивна Словаччина», не займала важливих постів, не була депутатом парламенту, а до приходу в політику займалася захистом довкілля, прав жінок і сексуальних меншин. Її електоральною зброєю стала боротьба з корупцією. Злету її популярності значною мірою сприяла історія із вбивством журналіста Яна Куціяка.

27-річного журналіста та його наречену було застрелено 21 лютого 2018 року у власному будинку за 65 кілометрів на схід від Братислави. В останньому матеріалі, над яким Куціяк працював перед смертю, він досліджував зв’язки наближених до прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо з італійськими підприємцями, які, у свою чергу, були пов’язані з мафією. Зузана Чапутова сама брала участь у масових протестах проти корупції, які почалися після вбивства журналіста. У результаті Фіцо, два його помічники, глава МВС, шеф поліції, а також міністр культури, який формально курирував журналістів у країні, пішли у відставку. На посаді прем’єра Фіцо змінив Петер Пеллегріні, нинішній спікер парламенту Словаччини та кандидат у президенти. У червні 2019 року Зузана Чапутова стала першою жінкою-президентом Словаччини. Після її виграшу на президентських виборах говорили, що перемога Чапутової покаже іншу особу Центральної та Східної Європи неліберальним силам та централізації політики, що відбувається в Угорщині та Польщі.

Напередодні дострокових парламентських виборів 2023 року Чапутова заявила, що стурбована поширенням дезінформації в її країні та тим, що майбутні парламентські вибори можуть послабити підтримку Києва.

Нагадаємо, що з початку повномасштабної агресії Росії проти України Словаччина відправила Києву групу винищувачів МіГ-29, комплекс ППО С-300, гелікоптери Мі-17, а також самохідні гаубиці Zuzana-2, які є продуктом ВПК Словаччини. Сума переданої Україні військової допомоги Братислави становила €671 млн. За даними Євросоюзу, тимчасовий захист у Словаччині отримали понад 100 тисяч громадян України. Неабияке значення має і залізничне сполучення України з ЄС через Словаччину.

Проте після перемоги партії Фіцо на парламентських виборах Зузана Чапутова піддалася критиці за те, що в період формування нового уряду заявила про призупинення військової допомоги Україні. Як пояснили в адміністрації президента Словаччини, рішення про надання військової допомоги у цей конкретний момент створило б прецедент для майбутніх змін політичної влади.

Потім почалася «коаліціада» та затвердження уряду. Нагадаємо, що нова урядова коаліція була сформована з виграла вибори з результатом 23% партії Роберта Фіцо «Smer – SD» («Курс – соціальна демократія»), лівоцентристської партії «HLAS» («Голос») Петера Пеллегріні та «Словацької національної партії» Андрія Данка («SNS»). Ліберальна партія «Прогресивна Словаччина», яка посіла друге місце на виборах із 18% голосів, у підсумку опинилася в опозиції. Хоча також пропонували Фіцо створити коаліцію та очолити уряд, але той відмовився.

Чергова ескалація між Чапутовою та Фіцо відбулася в період затвердження складу уряду. Тоді Фіцо заявив, що президент Чапутова спеціально затягує із призначенням нового урядового кабінету. Чапутова заблокувала призначення уряду через кандидатуру Рудольфа Гуляка на посаду міністра довкілля. Він виявляв ворожість до екологічних активістів, заявляв про намір скасувати статус низки національних парків, а одного разу на повному серйозі стверджував, що ведмеді, які розплодилися в горах Словаччини, – це таємна зброя Брюсселя, спрямована на знищення способу життя словацького села. Гуляк – відвертий прокремлівський політик, нещодавно він заявив, що особисто поїхав би до Москви вибачатися за гріх минулих урядів Словаччини – постачання зброї Україні. «Ця людина – чиста катастрофа. Він не має нічого спільного з охороною природи, окрім того, що за допомогою своїх заяв бореться проти неї», – вважає словацький еколог Ерік Балаж.

Фіцо потрібно було сформувати уряд до саміту лідерів Європейського Союзу і він зі скрипом пішов на заміну. Новим кандидатом став Томаш Тараба – ще один ультраправий політик, який пройшов до парламенту за списком SNS.

За підсумками зміни в уряді, президент Чапутова все ж таки затвердила новий склад Кабінету міністрів на чолі з Робертом Фіцо. Тоді ж у словацьких політичних колах ходили чутки, що Чапутова погодила майже всіх міністрів з уряду Фіцо, навіть тих, проти кого ведуться кримінальні розслідування, саме через погрози майбутнього прем’єр-міністра.

Незважаючи ні на що, президент Словаччини Зузана Чапутова й сьогодні не втомлюється критикувати прем’єр-міністра Роберта Фіцо за позицію останнього по Україні, контакти з Росією і спроби послабити верховенство закону. У недавньому інтерв’ю Financial Times вона заявила, що своїми діями пан Фіцо перевіряє на міцність межі демократії.

Чотири рази в одну річку

Давньогрецький філософ-діалектик Геракліт колись відмітив: «В одну річку не можна увійти двічі». В оригіналі: «there’s no time like the present», тобто «іншого такого моменту, як зараз, не існує». У широкому значенні це означає, що необхідно ловити момент.

Всіми своїми діями в політиці Фіцо як би спростовував знаменитого філософа: в урядову «річку» він увійшов уже вчетверте і постійно «ловив момент», щоб знову і знову опинятися на вершині політичного Олімпу.

Вперше на політичний Олімп він зійшов після перемоги своєї партії на парламентських виборах 2006 року. Сформувавши урядову коаліцію, він змінив на посаді прем’єр-міністра Мікулаша Дзурінду. На думку експерта Словацького товариства зовнішньої політики Олександра Дуліби, поштовх сталому розвитку країни дали якраз реформи ліберала Мікулаша Дзурінди, який був прем’єр-міністром з 1998 по 2006 рік. Фіцо просто скористався плодами роботи свого попередника. «Був економічний бум, масові інвестиції, і Фіцо настав у момент, коли можна вже було жити, завдяки результатам роботи правих сил. Фіцо став проводити популістську політику та жив із цих реформ – коли є гроші, то можна їх роздавати, підвищувати пенсії», – нагадав Дуліба.

Під час свого «другого пришестя» у владу в 2012 році партія Фіцо отримала понад 43% голосів, коаліція йому не знадобилася, і він отримав однопартійний уряд. Багато аналітиків дуже стримано ставляться до результатів діяльності Фіцо на посаді прем’єр-міністра Словаччини. Політику Роберта Фіцо вони вважають лівою та популістською. Очолюваний ним уряд не продовжував реформи і в результаті виходив застій. Непродумані популістські рішення та погані наслідки були не тільки для економіки, а й для фінансової стабільності країни. Останньою з пропозицій Роберта Фіцо, внесених ним до парламенту Словаччини, було дати всім, хто прийде на вибори по 500 євро.

Ще одним мінусом Фіцо було те, що за своєю натурою він є вкрай конфліктною людиною. Він не дотримувався слова, змінював свою позицію. Його постійні скандали між партіями усередині коаліції були постійним сюжетом для телеглядачів. Крім того, були підстави підозрювати, що члени кабінету Фіцо в минулому не були чисті на руку. «Суд підтвердив понад 40 випадків у 2018-2019 роках, коли високопосадовці отримали покарання за корупцію. І це теж результат правління Фіцо», – заявив словацький експерт Олександр Дулєба у коментарях «Голосу Америки». Кінець його прем’єрства вийшов безславним. Фіцо пішов з уряду у 2018 році на тлі масових протестів після вбивства журналіста Яна Куцяка та його нареченої, про яких ми вже говорили. На той час у політичне майбутнє Фіцо перестали вірити навіть у його власній партії. Його соратник Петер Пеллегріні, якому Фіцо довірив прем’єрське місце після своєї вимушеної відставки, до виборів 2020 року сформував власну партію Голос. А «Smer» ті вибори програла та пішла в опозицію.

Обраний у 2020 році Кабінет серйозно зайнявся розслідуванням корупції. За три роки під слідством виявилася чимала кількість близьких соратників Фіцо — високопосадовців, співробітників поліції та податкової служби. Було висунуто звинувачення і проти самого Фіцо, але йому вдалося уникнути судового розгляду через депутатський імунітет. На голосуванні в Народній Раді з питання позбавлення Фіцо цього захисту не вистачило лише двох голосів. У «Smer» при цьому заявляли про політичні мотиви переслідування свого лідера.

Четверте пришестя Фіцов у словацьку політику відбулося у вересні 2023 року. Фоном для минулої передвиборчої кампанії стала не лише війна та викликані нею економічні і соціальні проблеми, а й урядова чехарда останніх кількох років у Словаччині. Після виборів 2020 року правляча коаліція розпадалася і переформовувалася кілька разів. Як результат, у січні 2023 року було оголошено дострокові вибори, а в травні призначено «технічний» уряд.

У Словаччині ці проблеми безпосередньо асоціюються із зовнішньою політикою країни — зокрема, з війною в Україні та меншою мірою з європейською міграційною політикою. Втома від політичної нестабільності та розчарування в урядових інститутах, ймовірно, також вплинули на бажання словаків підтримати на виборах партію Роберта Фіцо. Свою кампанію Фіцо збудував на «трьох китах». У «Smer» обіцяли вирішити й економічні проблеми – стримувати ціни на електроенергію та продукти харчування, які підскочили з 1% до 4-5 %, субсидувати іпотеку. Виборцям це вкрай імпонувало.

По-друге, Фіцо пообіцяв як мінімум усунутись від війни в Україні, а як максимум, добитися її закінчення. За опитуваннями, які проводились у Словаччині навесні 2023 року, лише 40% словаків вважали, що відповідальність за війну в Україні насамперед лежить на Росії, тоді як 34% звинувачували Захід, який нібито спровокував Кремль. Ще 17% вважали, що винна Україна, яка, на їхню думку, пригнічувала російськомовне населення.

По-третє, заява Фіцо відновити «стабільність і порядок» повністю відповідали настроям електорату в країні, яка змінила три прем’єр-міністри за чотири роки. Таким чином, Фіцо зміг достукатися до «протестного» виборця — людей, яким не подобалися протиковідні заходи. Згодом їм здавалося, що в країні панує політичний хаос, а тепер ця група вважає, що словацький уряд приділяє надто багато уваги Україні. Цих людей легко лякати Соросом, сексуальними меншинами та іншими гаслами, які активно популістськи використовувала партія Фіцо.

Одним словом, секрет його успіху полягає в тому, що він озвучував саме ті тези, які хотіли чути його виборці. Варто звернути увагу, скільки голосів було віддано за Фіцо – майже 23 % від 68-відсоткової явки. Тобто насправді за нього проголосувало менше 20 відсотків словацьких виборців. Це доволі маленька аудиторія. При цьому молоді люди напередодні виборів у соцмережах та медіа обговорювали питання можливої еміграції у разі перемоги Фіцо – як мінімум до Чехії. Як писала тоді The Washington Post, політик «успішно осідлав хвилю, яка підняла популістів по всій Європі».

У політичних кроках Фіцо вбачається суперечливість та відверте бажання всидіти «на двох стільцях». Це стосується відносин Братислави з Брюсселем, Києвом та Москвою. Він, як і його угорський колега Віктор Орбан, намагається отримати в обмін на підтримку загальноєвропейської зовнішньої політики певні поступки, вигідні його уряду з інших питань. Своїм виборцям Фіцо каже, що проти України в ЄС, що Україна не готова до членства. Але насправді він не перешкоджає проходженню Києва всіма необхідними етапами на шляху до членства в ЄС. Просто замість цього Фіцо може зажадати від Брюсселя заплющити очі на те, що він збирається робити в самій Словаччині.

На одній із зустрічей із виборцями він заявив, що війна в Україні «почалася у 2014 році, коли українські нацисти та фашисти почали вбивати росіян на Донбасі». Через такі висловлювання багато західних ЗМІ почали називати Фіцо «проросійським політиком».

Хоча назвати Фіцо прямо проросійським політиком доволі складно. Він швидше популіст. Але на відміну від свого угорського колеги Віктора Орбана, який є класичним правим популістом, який популіст Фіцо – мало хто зможе сказати. По суті, він одночасно є правим, лівим, і націоналістом, формуючи у всіх ідеологічних вимірах нішу популізму. Загалом складна постать, яка майстерно спливає вже вчетверте на посаді прем’єр-міністра Словаччини і невідомо, скільки ще протримається в політиці.

У полоні протиріч 

Широка увага до виборів у Словаччині була притягнута багато в чому через висловлювання Фіцо щодо війни в Україні – зокрема він обіцяв, що Братислава припинить військову допомогу і Київ більше не отримає «жоденого патрону». Сформований на виборах «мирний» порядок денний дозволив Фіцо залучити голоси вкрай правих партій. Виборці вкотре «заковтнули» електоральну «наживку» Фіцо. Річ у тому, що його успішна політична кар’єра будувалася не стільки на основі цінностей чи ідеології, скільки на чистому прагматизмі. Якщо Фіцо робить якісь заяви – значить, на даний момент йому це вигідно. Він робить лише те, що приносить йому політичні бали.

Для того, щоб показати своєму електорату, що Фіцо виконує передвиборчі обіцянки, одним із перших рішень, які політик затвердив як глава уряду, стало припинення військових постачань Україні. На початку листопада 2023 року кабінет міністрів вирішив більше не відправляти ЗСУ техніку та боєприпаси, що знаходяться на державних армійських складах. При цьому Фіцо не заборонив словацьким виробникам зброї та військової техніки, зокрема держпідприємствам виконувати комерційні замовлення для української армії. Словацькі самохідні установки «Зузана» для України замовили німці, норвежці та данці. Братислава також планує втричі збільшити виробництво боєприпасів у 2024 році. Його горезвісний прагматизм не дозволяє йому обривати співпрацю з підприємствами, контракти яких оплачуються не з бюджету Словаччини, а завдяки комерційним замовленням, з яких також сплачуються податки та зберігаються робочі місця. Тому важливіше стежити за тим, що словацький прем’єр робить, а не за тим, що він каже.

Інший приклад «суперечливості» політики Фіцо виявився під час його візиту до України та зустрічі з українським колегою Денисом Шмигалем.

Напередодні своєї поїздки до Ужгорода він прийшов на ефір Словацького радіо, на якому назвав Україну корумпованою країною, де крадуть західні гроші, а зусилля Києва зі звільнення окупованих Росією територій — нереалістичними. Словацький прем’єр заявив, що російське вторгнення в Україну є порушенням міжнародного права, але при цьому зазначив, що війна має закінчитися компромісом, який буде «дуже болючим для обох сторін».

«Чого чекають українці? Що росіяни підуть з Донбасу та Луганська? Чи що вони підуть із Криму? Це нереально. Конфлікт не може бути вирішений військовим шляхом, а його затягування лише зміцнить позиції Росії», – сказав Фіцо. На додачу до цього глава словацького уряду заявив, що він не підтримуватиме членство України в НАТО. «Я скажу [Шмигалю], що я проти її вступу і його блокуватиму. Тому що входження України до НАТО стане основою для третьої світової війни і нічим більше», – сказав він. Після таких «одкровень» Фіцо багато експертів вважали, що намічена в Ужгороді зустріч прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо з його українським колегою Денисом Шмигалем, схоже, остаточно оформить вихід Братислави із західної коаліції, яка надає військову допомогу Києву. Однак нічого подібного не сталося.

В Ужгороді Роберта Фіцо як підмінили. Від колишньої войовничості не залишилася й сліду. Начебто підтверджуючи, що антиукраїнська риторика націлена виключно на внутрішню аудиторію, словацький прем’єр на Закарпатті взагалі ніяк не критикував Україну. Більше того, він обіцяв підтримати Київ у процесі євроінтеграції, і запевнив, що Словаччина не чинитиме жодних перешкод у схваленні 50 млрд. євро з боку Європейського Союзу Україні. 

Також Фіцо підтвердив, що Словаччина продовжить співпрацю з Україною у сфері комерційного постачання військової техніки. Він також пообіцяв надати Україні як гуманітарну допомогу дві машини розмінування «Божена-4» та забезпечувати Україну інженерною технікою для будівництва оборонних укріплень. А ще словацький прем’єр уперше підтримав «формулу миру», яку пропонує президент України Володимир Зеленський. Хоча й зауважив, що вважає її нереалістичною. «Не вірю у військове вирішення конфлікту, – пояснив він, – Тому мій уряд підтримає будь-який мирний план».

Найбільші проблеми на зустрічі виявилися не в політиці, а в економічній сфері. І насамперед це стосується постачання російського газу до Словаччини. Як відомо, у 2024 році закінчується контракт між «Газпромом» і «Нафтогазом» на транзит російського газу через територію України, та Київ не має наміру укладати нові контракти з російським газовим монополістом. Проте, як зазначили у кабміні, Україна може розмовляти про використання своєї газотранспортної системи із країною – членом ЄС. Фіцо за підсумками зустрічі натхненно зазначив, що транзит газу через Україну до Словаччини продовжиться.

Можливо, такий хитрий хід Києва, який виглядає як поступка Братиславі, зробить Фіцо більш залежним від України та поступливим у політичних питаннях. Ще один камінь спотикання в економічних відносинах двох країн – заборона імпорту українського зерна до Словаччини, яка триває з 16 вересня 2023 року. В Ужгороді це питання не зрушило з «мертвої точки». Як зазначають експерти, воно безпосередньо торкається інтересів сільгоспвиробників Словаччини. Фіцо, як і його європейські колеги, не псуватиме відносини зі своїми фермерами і не створюватиме собі додаткову внутрішню опозицію заради України.

Крім того, на зустрічі порушувалися питання розвитку транскордонної інфраструктури. І тут обійшлося без суперечок. Прем’єри домовилися прискорити реконструкцію інтерконектора «Мукачево – Вельке Капушани». Це дозволить з’єднати національні електромережі для покращення взаємодії у сфері енергетики та дозволить зробити енергетичну систему більш стійкою до блекаутів та інших надзвичайних ситуацій. Також сторони обговорили питання щодо покращення логістичної та транспортної інфраструктури між Словаччиною та Україною. порушили питання створення нових прикордонних переходів та потенційні спільні зусилля для створення залізничного сполучення Київ – Кошице з використанням ширококолійної інфраструктури від станції Ужгород територією Словаччини. За підсумками зустрічі багато експертів наголосили, що за великим рахунком Фіцо економічно не вигідно робити з України ворога. Вигод від близької співпраці з Москвою на шкоду відносинам з Європою та Україною не так вже й багато.

Зовнішньополітичні зігзаги 

Ще в ході передвиборчої кампанії Фіцо заявляв, що Євросоюз перетворився на маріонетку в руках США і більше, ніж потрібно, втручається у внутрішні справи Словаччини. Він звинувачував владу Братислави у змові з Джорджем Соросом і обіцяв більше уваги приділяти проблемам усередині країни, а також боротьбі з нелегальною міграцією, зокрема він говорив, що відновить контроль на кордоні з Угорщиною. Особливо гостро в ЄС сприймалися заяви Фіцо у стилі «…Україна не отримає жодного патрона», які стосувалися припинення військової допомоги Києву та відверто проросійської риторики майбутнього прем’єра.

Після перемоги на вересневих виборах експерти та європейські політики серйозно побоювалися, що Фіцо вступить у союз з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, щоб разом протистояти Брюсселю. Іноді нагнітання набувало гіперболізованого характеру: «Орбан і Фіцо почнуть змінювати зовнішньополітичну орієнтацію і фактично почнуть виводити Словаччину з європейських структур та структур НАТО». Хоча не всі в Європі поділяли подібні побоювання, вважаючи, що 5-мільйонна Словаччина надто мала, щоб серйозно вплинути на формування політики ЄС, та й влада її лідера зачно тендітніша, ніж влада Орбана в Угорщині. «Словаччина — така нікчемна країна, що це навряд чи щось змінить. Братислава практично не має ніяких важелів впливу. Їм потрібні фонди та добра воля ЄС, вони справді не можуть дозволити собі бути порушниками спокою у Брюсселі»,— недипломатично сказав виданню Politico на умовах анонімності один із європейських дипломатів.

Природно, нікуди Фіцо виходити не збирається. У програмі його партії жирними літерами прописано, що вони відчувають себе частиною євроатлантичного простору і жодним чином не говорять про вихід із ЄС та НАТО та західного суспільства та Європа – це «життєве середовище» Словаччини. У свої попередні три терміни на чолі уряду лідер « Smer-SD» успішно поєднував критику ЄС, спрямовану насамперед на внутрішню аудиторію, та конструктивну співпрацю на європейському рівні. Подвійні стандарти Фіцо щодо ЄС підтверджує і те, що партія «Голос» заявила: ключовою умовою її участі в коаліції зі « Smer–SD» – збереження проєвропейської політики країни. І, будучи прагматиком, Фіцо чудово розуміє: Словаччина дуже тісно інтегрована в європейську економіку і гостро потребує фондів, які отримує від ЄС на розвиток інфраструктури та економічних та соціальних реформ. Саме це, а не гучна проросійська риторика допоможе йому у виконанні обіцяних своїм виборцям стабільності та процвітання.

Тому уряд Роберта Фіцо намагається зберегти прагматичні відносини з Брюсселем, хоч періодично і загострює риторику для роботи на внутрішню аудиторію. Так позиція Словаччини на голосуваннях у ЄС суттєво не зазнала змін. На зустрічах із європейськими лідерами Фіцо практично підтримує всі рішення Ради ЄС — навіть якщо перед цим публічно висловлював протилежну думку.

Напередодні жовтневого саміту Ради словацький прем’єр закликав Євросоюз «змінити роль постачальника зброї на роль миротворця», а за підсумками зустрічі разом із главами інших держав проголосував за продовження військової підтримки Україні доти, доки це необхідно. Також він підтримав позицію Брюсселя щодо початку переговорів щодо вступу України до ЄС та на відміну від Орбана, Фіцо не став блокувати новий раунд європейської допомоги Україні. Хоча раніше словацький прем’єр підтримував позицію Угорщини, яка виступала проти виділення Україні 50 мільярдів євро як допомогу із фонду ЄС. На спільній прес-конференції з прем’єром Угорщини Віктором Орбаном Фіцо заявив, що «через три роки так само ми стоятимемо і констатуватимемо, що зникли 50 мільярдів євро, і що з кожної сторони [конфлікту] стало на 100 тисяч загиблих солдатів більше».

Часта зміна позиції словацького лідера ілюструє слова одного з дипломатів, що на відміну від Віктора Орбана, Роберт Фіцо не особливо «відбиватиметься від європейських рук». Хоча, після приходу до влади Фіцо, світові та європейські ЗМІ писали про такий союз, як про справу вирішену, а самого Фіцо називали другим Орбаном. У своєму привітанні з перемогою Фіцо на виборах, угорський прем’єр-міністр написав у соцмережі «Х»: «Вгадайте, хто повернувся! Вітаємо Роберта Фіцо із безперечною перемогою на парламентських виборах у Словаччині. Завжди приємно працювати разом із патріотом. З нетерпінням чекаю на це!»

Однак згодом у стійкий політичний альянс Угорщини та Словаччини, стало віритися дедалі менше. По-перше, партія Фіцо отримала на останніх виборах, хоч і відносну більшість, але все-таки лише 24% голосів. За такої конфігурації партійної системи Фіцо буде дуже складно сконцентрувати у своїх руках владу так само, як це зробив Орбан в Угорщині. Особливо з огляду на те, що у Словаччині весь цей час був ліберальний демократичний режим. По-друге, Фіцо економічно більш вразливий і більшою мірою залежить від ЄС, а коаліція з Орбаном може лише ускладнити надходження фінансів із Брюсселя до Братислави.

Сьогодні дії Орбана та Фіцо в Євросоюзі не відрізняються великою синхронністю, а часом просто суперечливі. Справа в тому, що словацький прем’єр поводиться з угорським колегою, як зі своїм виборцем. Він каже те, що хоче чути Орбан, а робить як вигідно собі. Ще одним негативним сигналом для прем’єра Угорщини стало те, що Фіцо запевнив усіх у Брюсселі, що не копіюватиме «тролінг» щодо західних партнерів у дусі Орбана, який він продемонстрував, зустрічаючись із президентом Росії Володимиром Путіним. Тому про міцний політичний альянс між країнами в Європі говорять все з меншим ентузіазмом. Та й сам Орбан схоже зневірився у Фіцо, як надійному союзнику у боротьбі з Євросюзом, вирушивши «за океан» шукати його у Флориді, де мешкає відомий «євроскептик» та можливий переможець на президентських виборах у США – Дональд Трамп.

Антиамериканізм та путінізм

Щодо відносин Братислави та Вашингтона, то вони багато в чому нагадують «американські гірки». І тут Роберт Фіцо демонструє роботу на «два фронти» – внутрішній і зовнішній. Під час своєї виборчої кампанії він постійно посилював антиамериканську риторику розповідями про критичний вплив США на Євросоюз та Словаччину. Це приваблювало голоси словацьких ультра-правих, мешканців малих міст і сіл, де антиамериканські настрої ще сильніші ніж проросійські. Потім, після свого обрання прем’єр-міністром, ймовірно перебуваючи ще в ейфорії своєї перемоги на виборах, на зустрічі з послом США в Словаччині Гаутамом Раною Фіцо  заявив, що Братислава перегляне угоду про співпрацю у сфері оборони зі США, укладену в лютому 2022 року.

У своєму інтерв’ю телеканалу RTVS прем’єр Фіцо заявив: «Наша угода не залишає нам жодного суверенітету. Якщо буде якась американська колона, то ніхто не може її зупинити, ніхто не знає, що вони везуть, ми не можемо запитати, що вони везуть у своїх машинах». За його словами, словацька сторона готує пропозиції для обговорення, покликані усунути всі неясності та не залишати відкритих питань. Тим не менш, на зустрічі з конгресменами і сенаторами, які прибули до Словаччини, Фіцо запевнив їх, що у Вашингтоні немає причин для хвилювань: Братислава залишається надійним партнером НАТО і ЄС: «У цьому відношенні нічого не змінюється. Ми будемо діяти як конструктивний партнер та союзник, лише з великим акцентом на національних інтересах Словаччини».

За позицію Фіцо щодо відмови у військовій підтримці України, небажання вводити санкції проти Росії, а також заяви про те, що Захід використовує Україну, його назвали проросійським політиком. Однак і тут не все так просто. Стосовно РФ Роберт Фіцо демонструє ті самі зовнішньополітичні зігзаги, які дозволяють йому залучати голоси на виборах, «вибивати» фінансові преференції у Євросоюзу та зміцнювати свою владу всередині Словаччини. Щодо Кремля у нього існують свої червоні лінії, які він не може переходити. Якщо Віктор Орбан може собі дозволити зустрітися з Путіним, то Фіцо, швидше за все, цього не зробить, через побоювання ускладнити і без того непрості відносини з Євросоюзом. Чи має він таке бажання? – Напевно, так. Досить згадати, що у своє попереднє прем’єрство після анексії Криму Росією, коли Путін потрапив в ізоляцію, Фіцо був єдиним європейським політиком такого рангу, який поїхав до Москви і був там на військовому параді. Багато експертів вважають, що проросійськість Фіцо сягає корінням у його минуле.

Кажуть, що за своїми первісними переконаннями Фіцо — комуніст із великими симпатіями до СРСР. За свідченням однокласників та однокурсників, його завжди відрізняла любов до Радянського Союзу. Навіть речі він намагався купувати лише радянські. Свою кар’єру він розпочав, працюючи у невеликому дослідному інституті Міністерства юстиції Словацької Соціалістичної Республіки, і по суті був частиною партійної номенклатури. Вже після розпаду СРСР Фіцо часто говорив про те, що режим, який існував у Словаччині до «оксамитової революції» 1989 року, був соціально справедливішим.

Свою ностальгію щодо Радянського Союзу та комуністичного минулого Фіцо переносить у політику, використовуючи її як інструмент мобілізації частини електорату.

Не секрет, що Словаччина, одна з найпроросійськіших країн Центральної Європи. У частини населення тут химерно живе і слов’янофільство XIX століття, і ностальгія за комуністичним режимом. Для збереження своєї ідентичності та у пошуках створення своєї держави словаки самі «вигадали» історію про «братський» російський народ. У Російській імперії вони бачили джерело порятунку слов’янських народів від гноблення з боку турків, австрійців і особливо угорців. Потім свій відбиток наклав радянський період. Не змінило ставлення словаків до «братського народу» навіть вторгнення радянських військ до Чехословаччини 1968 року.

Придушення Празької весни також не справило на словаків такого негативного враження, як на чехів. Більше того, під час цих подій словацькі націоналісти були призначені на важливі урядові посади у Чехословаччині. Наприклад, Густав Гусак став генсеком Компартії Чехословаччини у 1968 році. В очах Москви словаки продемонстрували лояльність до неї під час бурхливих подій, а отже, заслуговували на винагороду.

Старше покоління з теплотою згадує радянський період, коли покращала система охорони здоров’я, освіти, проходила індустріалізація. Це все живе досі, як і панслов’янський наратив про важливість співпраці саме з близькими у культурно-мовному відношенні країнами – тобто з Росією. Тому люди, які прийшли, сьогодні у владу, і сповідують проросійські погляди, знають, що у населення є запит на таку риторику. Ці процеси підтримують одне одного. Сьогоднішня симпатія Фіцо до нинішньої Росії підживлюється переважно ще й тим, що він все-таки лідер авторитарного типу. Путінський режим йому ближче і за духом, і за своєю практикою, ніж ліберальна демократія.

Економічні відносини двох країн не мають суттєвого макроекономічного значення. Так, російський імпорт до Словаччини у 2022 році становив лише 7,5%, при цьому більша його частина — енергоносії. Сьогодні економічні відносини з Москвою визначає Євросоюз, а не словацький уряд. «Солодкою пігулкою» для словацької економіки стало рішення ЄС про продовження виключення із санкцій проти РФ, завдяки яким у 2024 році Словаччина продовжить використовувати нафту з Росії. Про це написала міністр економіки країни Дениса Сакова в соцмережі Instagram: «Хороші новини щодо сектору енергетики. Ми отримали виняток на імпорт російської нафти у 2024 році. Для республіки це означає збереження стабільної зайнятості на нафтопереробному комбінаті Slovnaft та вищі податкові надходження». Крім того, вона наголосила, що продовження постачання нафти також означає допомогу сусідньої Чехії, якій загрожував брак нафтопродуктів.

Польща, Чехія, Угорщина для Словаччини куди більш значущі партнери, не кажучи вже про Німеччину, імпорт якої до Словаччини становить 14,1% і становить понад 16 млрд. євро, а експорт Словаччини до цієї країни становить 22% і в грошовому еквіваленті становить понад 20 млрд євро. Як кажуть, коментарі зайві.

Однак якщо Фіцо виступає за нормальну економічну співпрацю з Росією і часто каже, що антиросійські економічні санкції підривають економіку Словаччини, не можна виключати й того, що за подібною риторикою також є якась вигода. Як зазначив відомий словацький політолог – президент Інституту суспільних проблем Братислави – Григорій Месежніков: «Прагматизм Фіцо – це коли серце б’ється у напрямку Москви, але розум розуміє, що країна — член Євросоюзу». У результаті його рішення щодо російського питання прийматимуться ситуативно. Залежно від того, як складатимуться його відносини з Брюсселем і Будапештом, він то шантажуватиме ЄС проросійськими заявами, то мовчки підтримуватиме загальноєвропейську політику ізоляції Кремля.

Поганий рік і реформи розбрату

2024 рік для Словаччини буде непростим. У Роберта Фіцо турбот у внутрішній політиці буде набагато більше, ніж у зовнішній.

По-перше, Єврокомісія дає Братиславі невтішний прогноз на найближчі два роки, зазначаючи, що Словаччина матиме найбільший бюджетний дефіцит у ЄС приблизно на рівні 7%. Для країни це величезна цифра. Оскільки країна є членом Євросоюзу, то її Національний банк не може проводити маніпуляцій з валютою, які могли б покрити дефіцит бюджету. На думку Європейської До комісії дефіцит залишатиметься високим, навіть якщо уряд не продовжить надзвичайні субсидії цін на енергоносії.

Ще у 2022 році уряд Словаччини та національні компанії-виробники електроенергії домовилися про фіксацію на три роки тарифів на електрику для населення – на 2022-2024 рік. Якби цієї угоди не було досягнуто, то остаточна ціна електроенергії для населення Словаччини збільшилася б приблизно на 80% за поточними біржовими цінами. Тепер кожне домашнє господарство в середньому зможе заощадити 500 євро у 2023 та 2024 роках. Загалом це має бути близько 1 млрд. євро з податком на додаткову вартість. На думку Європейської Комісії стабілізувати ситуація не дозволять нові соціальні витрати – так би мовити, плата за урядовий популізм. Також економіку республіки гальмує слабке внутрішнє споживання, яке впливає падіння реальної заробітної плати через інфляцію. Дефіцит бюджету чи його скорочення може призвести до посилення соціальної напруги. І сьогодні з боку уряду не видно виразних відповідей на ці виклики.

По-друге, в Євросоюзі вкрай стурбовані реформою кримінального кодексу, яку проводить уряд Фіцо, яку його критики вважають загрозою для верховенства права в країні. Поправками пропонується пом’якшити покарання за фінансові злочини, у тому числі корупцію та нецільове використання коштів із фонду ЄС, а також скасувати спеціальну прокуратуру для боротьби зі злочинами влади. Проти реформи виступає парламентська опозиція — ліберальні партії «Прогресивна Словаччина» та «Свобода і солідарність», а також консервативний Християнсько-демократичний рух. Їхні лідери з кінця минулого року щотижня влаштовували багатотисячні акції протесту по всій країні. На думку опозиції, таким чином Роберт Фіцо намагається не допустити розслідування звинувачень у корупції під час перебування його партії при владі минулого разу. Підтримав опозицію й Євросоюз, який попередив Фіцо, що може заблокувати фінансування Словаччини через порушення верховенства закону за аналогією з Польщею та Угорщиною. Європейська прокуратура повідомила, що дійшла висновку: «…запропоновані поправки… є серйозним ризиком порушення верховенства права» і ставлять під сумнів «намір словацького уряду виконувати свої обов’язки щодо ефективного захисту бюджету Євросоюзу».

Після того, як у лютому парламент схвалив проект реформи, президент Зузана Чапутова звернулася до Конституційного суду, який призупинив дію деяких положень проекту. Роберт Фіцо закликав до відставки голови суду через витік у ЗМІ інформації про його рішення щодо реформи. Президент назвала залякування «абсолютно неприйнятним та безвідповідальним». У результаті уряд Роберта Фіцо був змушений відступити від своїх первісних суперечливих пропозицій щодо реформи Кримінального кодексу.

Ще один головний біль Фіцо – медіа. Як зазначає словацька преса, у його словах додався агресивний тон щодо незалежних ЗМІ. Фіцо почувається впевнено, тільки коли дискутує з тими, хто не ставить йому гострих питань, а більшість медіа у Словаччині ставляться до нього критично. І Фіцо може ускладнити їм життя: може запропонувати запровадити заборону для держструктур та підприємств на купівлю у них реклами або відмовиться відповідати на їхні запити та надавати інформацію, фактично встановивши разом із членами його уряду та партії інформаційну блокаду. Обговорюється і запровадження у Словаччині статусу іноземного агента за російським та угорським зразком. Фіцо вже пропонував такі виправлення кілька років тому, але реалізувати їх не встиг. Зосередившись на політичному реванші, у Словаччині проводяться «чистки» в органах правопорядку, особливо у тих, які пов’язані з розслідуванням злочинів, скоєних під час попереднього прем’єрства Фіцо.

Країна все сильніше поляризується. Уряд Фіцо регулярно стикається з опозиційними протестами проти своєї політики. Якщо раніше вони проходили проти перегляду кримінального кодексу. То 12 березня 2024 року в Братиславі пройшла перша акція, спрямовану проти зовнішньої політики словацького прем’єра. Протестувальники висловлювали свою підтримку Україні, і засуджували дії свого уряду щодо відновлення зв’язків із РФ. Нагадаємо, що у січні міністр культури Словаччини Мартіна Сімковікова виступила за відновлення культурних зв’язків із Росією. А на початку березня міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар провів переговори із главою МЗС Росії Сергієм Лавровим на полях дипломатичного форуму у Туреччині. Це була одна з небагатьох зустрічей на високому рівні між державою-членом Європейського Союзу та країною, яку ЄС намагається ізолювати.

Зміна зовнішньої політики засмутила деяких союзників Словаччини. На знак протесту чеський уряд призупинив найближчим часом спільні засідання зі словацьким урядом, які до цього мали регулярний характер. Як бачимо тиск на Фіцо наростає і його становище стає дедалі вразливішим. Цьому сприяє й масове невдоволення, що вилилося у багатотисячні протести та ситуація в парламенті, де правляча коаліція має більшість лише з мінімальною перевагою. Тому Фіцо потребує цементування своєї влади і бачить його у підтримці соратника з коаліції, лідера партії «Голос» та спікера парламенту Петера Пеллегріні на майбутніх президентських виборах 23 березня 2024 року.

Перемога Пеллегріні дала б Фіцо можливість консолідувати владу в одних руках, за прикладом Орбана. За чинним законодавством Словаччини, у разі перемоги Пеллегріні зобов’язаний скласти мандат голови партії. А втративши підтримку своєї партії, йому буде складно йти на конфлікт з урядом, і він стане більш лояльним. Тим більше, що за такого розкладу партія «Голос» перейде під повний контроль Фіцо. Голова Демократичної партії Ярослав Надь заявив, що Прем’єр-міністр Роберт Фіцо хоче контролювати всі владні інститути через лідера Петера Пеллегріні. За його словами, Пеллегріні як можливий президент діятиме «виключно на підставі вказівок чинного Прем’єр-міністра».

Хто кого?

До виборів президента Словаччини залишилися лічені дні. Як ми вже зазначали вище, головною несподіванкою цієї кампанії стала відмова чинного президента та популярного політика Зузани Чапутової балотуватися на новий термін. Основними фаворитами президентських перегонів, здатними вийти до другого туру виборів, на сьогодні є спікер парламенту Петер Пеллегріні та екс-міністр закордонних справ Словаччини Іван Корчок.

«Моє бачення – це горда і впевнена в собі Словаччина, яка є міцною частиною демократичного світу, але яка завжди насамперед захищає інтереси своєї власної національної держави. Я хочу зосередитися на цих темах під час передвиборчої кампанії», – заявив Петер Пеллегріні, представляючи свою передвиборчу програму. Зовнішньополітичне бачення кандидата говорить про пріоритет європейського вектора. Петер Пеллегріні гарантував, що Словаччина залишиться міцною частиною Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу. Пеллегріні і до цього не раз наголошував на своїй прихильності до європейського та євроатлантичного вектора. Однією з умов для входження його партії «Голос» у коаліції зі Smer-SD було саме збереження проєвропейської політики країни.

Однак були і «підводні течії», які привели спікера парламенту у обійми до Фіцо. Свого часу Петер Пеллегріні створив свою партію, коли зрозумів – Фіцо надто токсичний, і частина його виборців за нього більше голосувати не хоче. Тим не менш, прем’єр-міністром у 2018 році Пеллегріні став саме за квотою Smer-SD. І незважаючи на всю свою «проєвропейськість» у словах, у насправді принципових питаннях, навіть тих, які викликали гостру критику ЄС, Пеллегріні намагається утримуватися від критики Фіцо. Тому ключовим аргументом, який використав Фіцо, для того, щоб втягнути Пеллегріні в коаліцію, були, з одного боку, щедрі кадрові «подарунки», а з іншого – загроза розколу партії «Голос». У її лавах залишилася велика кількість вихідців із Smer-SD, на яких Фіцо має вплив. У результаті Пеллегріні, погодившись тоді – погодився й зараз стати кандидатом у президенти від коаліції Фіцо. У нього чудові стартові позиції, непоганий рейтинг, електоральне сприйняття як прозахідним виборцем, так і виборцем Фіцо.

У свою чергу, безпартійний Іван Корчок представляє інтереси ліберальних сил. Представники демократичного блоку називають його розсудливим консерватором із прозахідною політичною орієнтацією. Кандидатуру самовисуванця Корчка підтримали ліволіберальна партія «Прогресивна Словаччина» та ліберальна «Свобода і Солідарність» (SaS), а після деяких роздумів і правоконсерватори з Християнсько-демократичного руху (там не приховували, що для них екс-міністр надто ліберальний, проте погодилися, керуючись тим, що бажання зупинити Фіцо сьогодні важливіше).

Як дипломат із багаторічним стажем, у своїй програмі він наголосив на позиціонуванні країни у світовому співтоваристві. Зовнішньополітичні погляди Івана Корчка засновані на активній ролі країни як самодостатнього міжнародного суб’єкта. Відносини країни із закордонними партнерами він пропонує вибудовувати на основі трьох принципів його зовнішньополітичної доктрини: «Сусідство, союзи та партнерство». Передвиборча програма Івана Корчка базується на трьох стовпах: верховенство закону, справедливість та модернізація. Як зазначає сам Корчок: «Я хочу бути президентом, який сприятиме модернізації країни, щоб ми могли подолати застій та занепад. Освіта, охорона здоров’я, інвестиції в інфраструктуру та перезапуск економіки – це завдання, які об’єднують Словаччину».

Не згоден з Іваном Корчоком прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо, який підтримує Пеллегріні. Порівнюючи двох кандидатів, він вказав на заангажованість суперника з американськими інтересами. «Він (Пеллегріні) не американський слуга, як пан Корчок, він просто людина, яка має свою власну думку, яка спробує об’єднатися, тоді як пан Корчок буде розділяти».

Перші соціологічні опитування практично не залишали шансів Корчку на перемогу. Незважаючи на те, що за результатами першого туру розрив між кандидатами був невеликим – на рівні від 2% до 6% на користь Пеллегріні. Результати другого туру демонстрували тотальну перевагу спікера. Проте ближче до дня голосування ситуація почала змінюватися. Останнє соціологічне дослідження MEDIAN SK датоване кінцем лютого 2024 показує перемогу Корчка в першому турі 36% проти 32% Пеллегріні. Втім, як показує дослідження, у другому турі з результатом 51,7% проти 48,3% перемогу все ж таки здобуває Пеллегріні.

Загалом поточні електоральні процеси, як і чітко продемонстрована першість двох кандидатів, стали відображенням сучасних настроїв серед словацької громадськості. На думку словацьких експертів, переваги населення розділилися на консервативну і ліберальнішу частину, сформувавши певний фон внутрішньополітичної біполярності.

Можливо, у мінус Пеллегріні грає те, що він намагається стати своїм як для ліберального електорату, так і для виборця Фіцо. А такий «політичний шпагат» нерідко призводить до розчарування і в одній і іншій цільовій аудиторії. Розуміючи це, Фіцо зробив крен у проросійську нішу. Як відзначають словацькі медіа, він провів зустріч із послом РФ, де розкритикував західні санкції проти Росії, потім звернувся до Словацької хокейної асоціації переглянути їхню позицію щодо гравців, дискваліфікованих за участь у матчах російської КХЛ.

Чи допоможуть ці кроки Пеллегріні – покаже час, а точніше – результат на виборах. Сьогодні очевидно, що обидва кандидати виходять до другого туру. А далі шанси на перемогу 50 на 50. Все залежатиме від того, наскільки кандидати зможуть «достукатися» до свого виборця та привести його на вибори. Одним словом, як і на парламентських виборах 2023 року, Словаччина знову опинилася на роздоріжжі доріг: ліберальної та консервативної. Який шлях обере Братислава, ми дізнаємося вже зовсім скоро.