Молдова: євроінтеграція на фоні війни, криз та виборів

Чи буде другий термін Санду ?

Президент Молдови Майя Санду вже зголосилася переобратися на другий термін: «Я зобов’язалася зробити все, що в моїх силах, для виконання місії європейської інтеграції. Нам доведеться зробити ще багато кроків, і я готова продовжувати, якщо ви довірите отримання нового мандату в 2024 році», – заявила Санду.

Для Санду це будуть треті президентські вибори. Перша спроба у 2016 році була невдалою. Вона програла Ігорю Додону. А за чотири роки відбувся «матч-реванш» і в листопаді 2020 року Майя Санду стала першою жінкою-президентом в історії незалежної Молдови.

За Конституцією Молдова є парламентською республікою, в якій посада президента багато в чому представницька. Однак у разі, якщо парламентська більшість формується з пропрезидентської партії, пост глави держави набуває всіх необхідних повноважень та можливостей для проведення всіх можливих реформ та чіткої, цілеспрямованої політичної лінії.

На дострокових парламентських виборах 2021 року, заснована Санду партія «Дія та солідарність» («PAS») досягла феноменального успіху, набравши 52,8% голосів, і президент отримала необхідні інструменти для проведення реформ. Варто зазначити, що до виборів в абсолютну перемогу пропрезидентської партії «PAS» не вірили й багато членів самої партії. Однак «диво» сталося. Вперше за 30 років одна проєвропейська сила здобула в країні всю повноту влади. І своїм блискучим результатам партія «PAS» була зобов’язана, перш за все, президенту Санду, яка стала агітаційним локомотивом для своєї політичної сили.

Результати виборів показали, що президенту Молдови Санду «перезавантаження» парламенту блискуче вдалося. З політичних сил, які входили до складу парламенту минулого скликання, в ньому залишилися лише партія «Шор», соціалісти Додона, тепер правда в союзі з комуністами, і власне партія «PAS», яка збільшила своє представництво з 15 депутатів до 63. Тоді багато експертів порівнювали переконливу перемогу пропрезидентської партії з переможною електоральною ходою Україною партії «Слуга народу» на дострокових парламентських виборах у 2019 році. Як у першому, так і у другому випадку результатом виборів стало формування монобільшості.

Щойно отримавши владу, президент Санду та її соратники у 2022 році зіткнулися з безпрецедентними для Молдови кризами. Спочатку енергетична, яка була пов’язана із зростанням цін на російський газ. Слідом за підвищенням ціни на газ почало дорожчати все інше. Потім розпочалася повномасштабна війна Росії проти України. Молдові – одній із найбідніших країн Європи – довелося майже миттєво прийняти 80 тисяч українських біженців. Інфляція різко пішла вверх, економіка ледь не обрушилася. Молдавани відчули наслідки кризи, отримавши платіжки за газ: завдяки допомозі ЄС країна змогла повністю позбавитися залежності в імпорті російського газу, але ціни на нього трималися рекордні.

Чимало проблем виникло й з електроенергією, основний постачальник якої – саме Україна. Через ракетні удари Росії по українській енергетичній інфраструктурі у листопаді 2022 року Молдова на два дні залишилася майже повністю без світла. Крім того, розірвались звичні логістичні ланцюжки, а вартість транспортування товарів — насамперед сільгосппродукції — злетіла вгору. У результаті багато місцевих виробників втратили можливість збувати продукцію на таких традиційних ринках, як російський та білоруський. Незважаючи на те, що на тлі безпрецедентних проблем владі вдалося не допустити економічної та соціальної катастрофи, своєю репутацією та рейтингом саме вони розплачувалися за все, що відбувається в країні, незалежно від того, чи доклали вони своїх зусиль до вирішення проблем чи ні.

І як зазначають експерти, не рятує навіть те, що за час правління «PAS» не трапилося жодного гучного корупційного скандалу, пов’язаного з її функціонерами, а сама Санду – приклад скромності та непідкупності. Про те, що в економіці не все гаразд, свідчила й відставка близької до президента Санду прем’єр-міністра республіки Наталії Гаврилиці. Вона пішла з посади глави уряду через півтора роки після початку роботи та з високим антирейтингом. Кажуть, що президент особисто вмовляла давню та близьку соратницю піти. Проголошуючи 10 лютого 2023 року про свою відставку, вона не змогла приховати розчарування з приводу ставлення молдавських громадян до неї та її колег: «Якби уряд Молдови мав би вдома стільки ж підтримки, скільки в ЄС, у Брюсселі, ми б добилися набагато більше». За її словами, уряд Молдови пішов у відставку, не піддавшись на «енергетичний шантаж».

«Вперше в історії нашої країни правий берег не споживатиме газ, що постачається «Газпромом». З минулого року ми обіцяли, що створюватимемо резерви і знаходимо альтернативи, щоб перестати залежати від одного джерела. Ми досягли цього», – також заявляв в унісон з екс-прем’єром й міністр інфраструктури та регіонального розвитку Андрій Спину.

До своїх головних здобутків Гаврилиця також віднесла набуття Молдовою статусу країни-кандидата в члени Євросоюзу. А от опозиція звинуватила уряд Гаврилиці у некомпетентності, неефективності та нездатності вирішувати ключові проблеми країни. Експертна спільнота Молдови була готова до відставки уряду Гаврилиці. За словами політичного аналітика Олексія Тулбуре, відставка Наталії Гаврилиці не стала сюрпризом: «Наростало невдоволення результатами роботи урядів. Немає обіцяних реформ, нічого не відбувається в економіці. Я чекав, що прийдуть візіонери, які будуть говорити про те, що робитимемо, вироблятимемо, експортуватимемо. А все дуже жалюгідно. Не бачу реформ в освіті, в медицині немає змін. Є безпрецедентна підтримка на Заході, є нові формати, які підтримують Молдову, набули статусу країни-кандидата в ЄС, але це заслуга президента», – наголосив експерт.

Новий глава уряду Молдови Дорін Речан також є членом ближнього оточення Санду. До свого прем’єрства він був радником президента Молдови з питань національної оборони та безпеки, секретарем Вищої ради безпеки. Його призначення у Молдові зустріли з ентузіазмом і чекали від уряду енергійних дій. Як зазначає експерт Олексій Тулбуре: «У зв’язку зі статусом кандидата на вступ до ЄС у нас відчинилося вікно можливостей. Якщо ми прогавимо момент – це буде катастрофа для країни. Будемо у болоті десятки років. Це реальна передумова модернізації, інших проектів у регіоні немає, і треба цей шанс використати».

Пропрацювавши рік, уряд на чолі з прем’єром Доріном Речаном сьогодні також не може похвалитися перед молдавським суспільством тим, що він ефективно вирішує проблеми, що накопичилися. Так, місцевий аналітичний центр «Expert Grup» 12 грудня 2023 року презентував щорічний звіт про стан молдавської економіки в контексті європейської інтеграції «Macro-2023». Експерти відзначили високі ціни та зростання рівня бідності. Як випливає зі звіту, у 2022 році через високу інфляцію рівень абсолютної бідності зріс у країні з 24,5% до 31,1% (абсолютна бідність — якщо дохід на одну людину нижчий за прожитковий мінімум 2942 лей). При цьому у міській місцевості частка абсолютної бідності – 17,1%, а у сільській – 40,3%. Крім того, дефіцит робочої сили у Молдові продовжує збільшуватися. У Молдові – один із найнижчих у регіоні показник загальної зайнятості населення – 42% (у регіоні – близько 60%). Дефіцит робочої сили збільшиться з 8% у 2023 році до 18% або 25% у 2026 році. Продуктивність праці в Молдові вдвічі нижча, ніж у Центральній та Східній Європі, що знову ж таки вказує на переважання в економіці виробництв та послуг з низькою доданою вартістю. Як випливає зі звіту «Expert Grup», у молдавській економіці, як і раніше, залишаються системні проблеми, які не дозволяють прискорити економічний розвиток.

Не все гладко й з обіцяними командою Санду реформами, які «жовті» (колір партії «Дія та солідарність») обіцяли швидко та ефективно провести, коли прийшли до влади. Насамперед було обіцяно реформувати систему юстиції — вічний об’єкт критики і всередині країни, і серед закордонних партнерів Молдови. Спроби щось виправити в юстиції були незграбними і провокували скандали, демонструючи некомпетентність влади. Досить згадати історію з відставкою Генпрокурора Олександра Стояногло, який з подачі президента Санду був усунений з посади і став фігурантом багатьох кримінальних справ. 

Генпрокурор — політичний джокер у республіканській політиці. Має мало важелів впливу на політичні процеси, але у зв’язці з президентом прем’єр-міністром чи спікером парламенту країни — він може бути нищівною силою. Стояногло не пішов у тандем з жодним з політичних важкоатлетів. Визначивши собі роль поборника законності, Стоянголо опинився у політичних лещатах між проросійськими і проєвропейськими силами, які у його критиці продемонстрували солідарність.

У жовтні 2023 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що Молдова порушила право екс-генпрокурора на справедливий судовий розгляд. Юрист і колишній заступник міністра юстиції Микола Єшану тоді заявив, що рішення ЄСПЛ демонструє, що ті, хто займався справою Стояногло на національному рівні, «або юридично неписьменні, або махінатори, які навмисне ухвалили рішення, що суперечать Конвенції».

Багато експертів вказують на те, що реформа юстиції – це лише необхідний атрибут євроінтеграції. І причини пробуксування реформи лежать у відсутності глибокого аналізу існуючих у цій сфері проблем та бажання влади створити видимість політичного контролю над прокурорсько-судовою системою.

Те, що реформа системи правосуддя в Молдові, як і раніше, відстає і тягне країну назад, підтверджує і прем’єр-міністр Дорін Речан: «У Брюсселі ми зустрічалися з головою та членами Єврокомісії, які оцінили наші зусилля перетворити країну відповідно до європейських стандартів. Але реформа юстиції у нас, як і раніше, відстає».

За Індексом сприйняття корупції за 2023 рік Молдова посідає 80 місце серед 180 країн, охоплених моніторингом, і певний прогрес у боротьбі з корупцією все ж намітився. Нових «крадіжок мільярда», як за часів, коли республіку контролювали олігархи, не сталося. Але тих, хто був причетний до минулих афер, будував підконтрольну систему у прокуратурі та судах, працював у ній та фабрикував справи, так і не покарали. Багатьох навіть не звільнили. І як заявляє президент Санду, корупція, що глибоко вкорінилася в республіці, як і раніше, є загрозою національній безпеці.

Скромні результати у реформі юстиції та боротьбі з корупцією визнають і в ЄС. У минулорічній доповіді Єврокомісії, присвяченій Молдові, з одного боку йдеться про те, що у реформуванні юстиції є прогрес. З іншого боку – вказується на затягування судових розглядів, низькі показники розкриття справ та велика кількість нерозглянутих справ, що негативно впливає на ефективність судової системи.

В експертному середовищі також зазначають, що влада не дуже добре справляється з реалізацією реформ, з приводу яких сама сформувала завищені очікування своїми обіцянками. До прорахунків економіки можна додати й помилки в гуманітарній сфері. Яскравий приклад – закон про перейменування молдавської мови на румунську. Словосполучення «молдавська мова» було замінено на «румунську мову» у всіх законах, підзаконних актах та Конституції Молдови. З практичної точки зору це рішення мало символічний характер, адже літературна румунська та молдавська мови – ідентичні. Однак цим рішенням влада відштовхнула тих, хто почувається молдаванами, а не румунами. І особливо старше покоління, яке асоціює Румунію з окупацією під час Другої світової війни.

Звісно, з одного боку, владу можна зрозуміти. В умовах повномасштабної агресії Росії проти України Молдова намагається дистанціюватися від Москви та шукає зближення із Заходом і конкретно з Румунією – країною, що входить до Євросоюзу та НАТО. І перейменування державної мови – це також інструмент для досягнення бажаної євроінтеграції. Це, до речі, опосередковано підтверджує й сама президент Санду, заявляючи, що жителі Молдови тепер розмовлятимуть румунською мовою – однією з офіційних мов Європейського союзу.

Тому активізація процесу євроінтеграції Молдови більшою мірою продиктована зовнішніми геополітичними чинниками: погіршення дипломатичних відносин з Росією, різними торговельними ембарго та війною в Україні, ніж якістю реформ, що проводяться в Молдові, чи зростанням конкурентоспроможності молдавської економіки.

Погіршення соціально-економічних показників не могло не позначитися й на рейтингах партії влади «Дія та солідарність». Згідно з останніми опитуваннями, голосувати за правлячу «PAS» сьогодні готові 20–25% виборців. Варто нагадати, що у 2021 році партія виграла вибори з результатом 53%. За даними опитування, проведеного Міжнародним республіканським інститутом (IRI) наприкінці минулого року, і президент, і уряд мають високі антирейтинги. Виборців насамперед турбують економічні проблеми та особливо зростаючі рахунки за електроенергію.

Для Майї Санду дуже важливо переобратися на новий термін цієї осені. За президентськими виборами слідують парламентські — вже у 2025 році. Програш Санду може стати фатальним ударом по створеній нею партії влади. Очевидно, саме тому в хід було пущено референдум, а ставку зроблено на найвиграшнішу для президента тему — інтеграцію до ЄС.

Говоримо євроінтеграція – маємо на увазі Санду

На відміну від вирішення внутрішніх проблем, значних успіхів Молдова досягла саме на шляху євроінтеграції. Події для країни розгорталися стрімко: у 2022 році Молдова набула офіційного статусу країни-кандидата на вступ до ЄС, а у лютому 2024 року розпочалися офіційні переговори Молдови про вступ до Євросоюзу.

Неабиякою мірою цьому сприяла повномасштабна агресія Росії проти України. Окрім військової та фінансової допомоги Києву, Брюссель вирішив підтримати Україну переходом на новий рівень взаємодії з нею. Було логічно поширити це рішення і на Молдову, якою керує проєвропейська партія, яка повністю підтримала сусіда, що воює з Росією. З 2022 року Київ та Кишинів синхронно рухаються вперед. Однак списувати все на війну було б необ’єктивно.

Треба віддати належне й молдавській владі – вони зробили гігантський крок уперед на шляху до ЄС. По-перше, треба було переконати європейських партнерів, що республіку слід перевести на новий рівень взаємодії. Адже у Брюсселі чудово бачили, що реформа юстиції — однієї з ключових для ЄС сфер — майже не рухається. І тут тандем Санду та вже екс-міністр закордонних справ Попеску блискуче впоралися зі своїм завданням – переконанням єврочиновників. У Молдові визнають: якби Санду та Попеску не працювали у цьому напрямі, не факт, що Молдова набула б статусу кандидата і була б допущена до переговорів.

У 2022-2023 роках республіка переживала пік зовнішньополітичної активності. Кількість візитів до Молдови керівників МЗС іноземних держав, а також перших осіб зросла в рази. Навесні 2023 року Майя Санду видала блискучий політичний перформанс, зібравши в Кишиневі багатотисячний мітинг на підтримку євроінтеграції. Слід зазначити, що жодна опозиційна сила на свої протестні мітинги не збирала стільки людей.

У червні 2023-го Молдова ухвалила саміт Європейського політичного співтовариства, який вшанували своєю присутністю глави держав та урядів 45 країн. Результати саміту не лише зміцнили позиції Молдови на міжнародній арені, а й принесли відчутні «бонуси» у вигляді збільшення фінансової допомоги від Євросоюзу, Великобританії та Норвегії. Подібні форуми в країні раніше ніколи не проводилися. Все це не могло не принести своїх плодів. Фіналом подібних активностей стало 7 лютого 2024 року, коли розпочалися офіційні переговори щодо вступу Молдови до Євросоюзу. Їх розпочали голова Генерального директорату єврокомісії з добросусідства та розширення Герт-Ян Купман, та молдавський віце-прем’єр Крістіна Герасимов. «Ми вступили в перший етап технічної роботи з приєднання Республіки Молдова до ЄС», – заявила за підсумками поїздки до Брюсселя віце-прем’єр Герасимов.

Зустріч стала початком скринінгу. На ній молдавській стороні було передано відеопрезентації, які роз’яснюють законодавство ЄС. Після того, як молдавські чиновники з ними ознайомляться, вони повинні підготувати власні матеріали, з яких стане зрозуміло, що в національному законодавстві вже відповідає стандартам ЄС, а над чим треба буде попрацювати. Далі потрібно оптимізувати молдавське законодавство у відповідність до європейських стандартів та проводити внутрішні реформи. Скринінг — процес технічний і досить «нудний», проте молдавська влада налаштована завершити його оперативно, щоб швидше перейти безпосередньо до переговорів із ЄС. І це пов’язано не лише з тим, що правляча пропрезидентська партія «Дія та солідарність» вважає вступ до ЄС стратегічною метою: президент Санду, наприклад, упевнена, що це реально здійснити до 2030 року. Євроінтеграційні успіхи є важливими й в контексті внутрішньої політики. Мета партії влади – залишитись біля керма. Перший крок до цього – виграш Майї Санду на президентських виборах цієї осені.

Щоб асоціація Майї Санду з процесом євроінтеграції була ще міцнішою, цієї осені було вирішено провести референдум щодо вступу країни до ЄС — так, щоб він відбувся в один день з президентськими виборами. Раніше закон забороняв поєднувати загальнонаціональні вибори з референдумом. Але партія «PAS», яка контролює в парламенті більшість, оперативно проголосувала за зміни, і подібне поєднання стало легальним. Санду пояснила бажання поєднати два голосування тим, що референдум щодо вибору зовнішнього вектора визначить долю республіки на роки вперед.

«Ми хочемо, щоб на виборчі дільниці прийшло якнайбільше людей. Знаємо з досвіду, що на президентських виборах найвища явка виборців» , – аргументувала президент.

По суті, плебісцит стане частиною передвиборчої кампанії чинного президента і має допомогти мобілізувати проєвропейський електорат, у якого на сьогоднішній день немає іншого кандидата, окрім Майї Санду. У Молдові багато прозахідних партій та політиків, але альтернативи чинному президенту не видно. У Санду можна сказати монополія на проєвропейську повістку, причому підкріплена конкретними досягненнями. За молдавською Конституцією, зовнішня політика в парламентській республіці перебуває у віданні президента. Це і переговори, і укладання угод. Тому президент намагається зробити так, щоб усім в країні було ясно: говориш євроінтеграція – маєш на увазі Санду, говориш Санду – маєш на увазі – євроінтеграція.

Парламентська опозиція в особі Партії комуністів і Партії соціалістів розкритикувала намір президента поєднати вибори з референдумом. Вона звинуватила Санду в намірі використати плебісцит для порятунку популярності глави держави і провладної партії «Дія та солідарність». Лідери цих двох партій, а також низки непарламентських політичних сил відмовилися брати участь у скликаних президентом консультаціях щодо проведення референдуму. Екс-президент Додон закликав громадян голосувати на виборах президента, але не брати бюлетень для участі в плебісциті.

«Цей референдум – спроба ще раз ввести в оману наших співгромадян, щоб вони забули про проблеми, створені Майєю Санду і так званими «хорошими людьми за добрих часів». Ми закликаємо не брати участь у цьому політичному заході Майї Санду, тому що в іншому випадку буде забезпечена явка, за якої Санду намалює будь-який, потрібний їй результат», – зазначає Додон.

Як зазначають експерти, поки що рано говорити, що європейська інтеграція Молдови стала незворотною, тому що в суспільстві немає абсолютного консенсусу щодо даного питання. За словами аналітика «WatchDog» Андрія Курерару, у Молдові є частина суспільства, яка негативно сприймають ідею євроінтеграції: «Є тенденція того, щоб європейська інтеграція стала «даністю», але для цього прості люди повинні відчути реальні плюси від переговорів з Європейським союзом», – сказав експерт.

Політичний аналітик Діоніс Ченуша вважає, що «незворотність» європейського курсу Молдови залежатиме від якості реформ. При цьому він не виключає можливості перетворення процесу євроінтеграції на « олігархізацію під європейським прапором».

Згідно з опитуваннями «Барометра громадської думки» (БОМ), у Молдові справді немає «масової підтримки» євроінтеграції. За даними на серпень 2023 року, на референдумі про вступ до ЄС «за» проголосували б 49,7% респондентів (проти 32,8%). У 2022 році цифра підтримки була вищою — 50,9%. За іронією, найвища підтримка євроінтеграції була у Молдові, коли при владі були комуністи – близько 80%. Так чи інакше, але осідлавши тему євроінтеграції, президент Санду впевнено рухається до свого другого президентського терміну. І, зважаючи на все, в опозиції поки не дуже й виходить зупинити її впевнену ходу.

Чи є альтернатива?

Якщо Санду має монополію на проєвропейський порядок денний, то очевидно має бути й альтернатива. Однак яскравих конкурентів у чинної президента поки що не проглядається.

Депутат молдавського парламенту та секретар парламентського комітету національної безпеки, оборони та громадського порядку Костянтин Стариш зазначає, що опозиція роз’єднана і не може об’єднати зусилля. Це стосується як лівої, так і правої опозиції. Незважаючи на те, що Стариш представляє в парламенті Блок комуністів і соціалістів, він зазначає: «Це моя думка, я її не боюся висловлювати, вона, можливо, навіть суперечить порядку денному моєї партії. Я вважаю, що ми маємо теми для розмови з іншими політичними гравцями, опозиційно налаштованими щодо цієї влади. Інакше буде дуже важко. Потрібно працювати і з європейськими партнерами, і із західними партнерами, доводячи, що та євроінтеграція, яку проводить правляча партія, є дискредитацією самої європейської ідеї та всіх її принципів».

За його словами, у Майї Санду досить високий рейтинг і незважаючи на те, що він просів, в інших кандидатів він у рази нижчий. На його думку, необхідно шукати нових осіб, нових лідерів і додає: «Ми ризикуємо прийти до передвиборчої президентської кампанії з необхідністю висунути вже будь-кого, у кого трохи вище рейтинг, ніж у всіх інших, але все одно нижчий, ніж у неї. Так ми не отримаємо перемоги».

Ще в листопаді 2023 року, аналізуючи підсумки місцевих виборів у Молдові, Ascolta відзначала посилення позицій молодого керівника Служби інформації та безпеки Республіки Молдова Олександра Мустяце, який відіграє важливу роль у системі тіньової політики Молдови. До призначення на посаду голови СІБ, Мустяце очолював представництво Фонду Сороса в Молдові, був експертом Центру інформації та документації НАТО. Молдовські експерти говорять про те, що Мустяце має політичні амбіції і на деякому етапі може виникнути питання заміни Майї Санду на Олександра Мустяце як кандидат у лідери Молдови. Через майже півроку Ascolta, як і раніше, розглядає Мустяце як досить перспективного кандидата на позицію нового лідера, який би зміг об’єднати навколо себе ту частину електорату, яка підтримує європейський вектор розвитку, але з тих чи інших причин не підтримує політику Майї Санду. У цьому випадку можна припустити, що дві майбутні виборчі кампанії продемонструють наявність чи навпаки – відсутність політичних амбіцій у молодого керівника Служби інформації та безпеки Республіки Молдова.

Варто зазначити, що довгі роки проєвропейські та проросійські політики (перші зазвичай розташовувалися на правому фланзі, а другі на лівому) ділили вплив та змінювали один одного у владі. Вторгнення Росії в Україну перевернуло життя проросійських політичних партій у Молдові. Війна змусила переглянути свої погляди багатьох із тих, хто раніше виступав за зближення з Москвою. В країні з’явився запит на нові сили, здатні репрезентувати інтереси російськомовних, але без огляду на Кремль. Ці настрої відчули партії та політики, які до війни критикували уряд за надмірну «європейськість» та закликали співпрацювати з Росією. Тепер вони критикують владу вже не за проєвропейський курс, а за його невміле втілення. Подібна еволюція – випадок не унікальний. За два роки чимало молдавських партій, які раніше закликали до співпраці з Росією, стали прихильниками євроінтеграції. Серед них – «Партія колективної дії – Цивільний конгрес» Марка Ткачука, «Європейські ліві» Григорія Петренка, «Наша Партія» Ренато Вусатого, «Партія розвитку та об’єднання Молдови» Іона Кіку.

Довгий час фаворитом Кремля вважався Ігор Дадон. Однак після поразки на президентських виборах 2020 року та порушення справи про корупцію рейтинг політика серйозно просів. Незабаром після початку війни, навесні 2022 року, соціалісти спробували вивести на вулиці своїх прихильників із вимогою відновити переговори з Москвою. Їх обурювала жорстка антиросійська позиція, яку зайняла влада Молдови. Проте протест швидко зійшов нанівець. Для прикладу, організовані «Шором» акції виявилися набагато потужнішими. Восени 2022 року протестувальники розбили біля будівлі уряду наметовий табір, відмовившись розходитися доки влада не домовиться з Росією про знижку на газ. Вимоги протестувальників знайшли відгук у суспільстві: через війну в Україні інфляція в Молдові досягла рекордних 30%, особливо боляче вдарило зростання цін на продукти харчування та комунальні послуги. Мітинги не припинялися до зими.

Після домашнього арешту та кримінальних розглядів у квітні 2023 року Ігор Додон вийшов з тіні і знову очолив Партію соціалістів, найбільшу та найвпливовішу опозиційну силу країни. Однак, судячи з результатів місцевих виборів 2023 року, навряд чи її кандидат зможе перемогти на президентських виборах 2024 року. Крім того, сам Додон не є популярним лідером. Згідно з результатами соціологічних опитувань, Додон значно програє Майі Санду. У першому турі за нього готові проголосувати 18% опитаних, а за чинного президента – 29,4%.

Про свою участь у майбутніх президентських виборах Додон говорить туманно та завуальовано. За підсумками з’їзду Партії соціалістів, який відбувся у грудні 2023 року, він заявив: «На даному етапі я не розглядаю свою участь у президентських виборах. Якщо хтось хоче знайти компроміс щодо призначення єдиного кандидата — я відкритий для обговорення. Соціалісти готові обговорювати це питання». Хоча у листопаді минулого року в ефірі одного з телеканалів не виключив своєї участі у президентській кампанії.

Крім того, в одному з матеріалів «EU Reporter» дуже влучно зазначається факт того, що «антисандівська» риторика Додона не заважає Партії соціалістів після провальних для влади місцевих виборів синхронно голосувати на місцях із правлячою партією «PAS». Це дозволило останнім зайняти ключові позиції у місцевих органах управління та адміністраціях. Відповідаючи на запитання про незвичайний розворот, Додон спростував чутки про створення коаліцій із його політичними опонентами. “Якщо і є хтось, кому Санду могла б дякувати за фактичну компенсацію збитків, завданих принизливим виступам її партії на останніх виборах, то це її заклятий ворог Ігор Додон” , – пише видання.

Подейкують, що кредит довіри у кремлівських кураторів Додон втратив. Їх не влаштовує пасивність екс-президента. Тепер Москва бачить у якості свого нового партнера Ілана Шора. 

Ілан Шор – фігура, відома як у Молдові, так і за її межами. У 2019 році він залишив Республіку, оскільки там йому загрожував тюремний термін за причетність до схеми незаконного виведення з трьох місцевих банків у 2014 році $1 млрд. У результаті політик у 2023 році був заочно засуджений молдавським судом до 15 років ув’язнення. Облаштувавшись в Ізраїлі, молдавський та ізраїльський громадянин Ілан Шор оголосив своєю метою відсторонення від влади президента Майї Санду та її команди, а також дистанційно розпочав бурхливу політичну діяльність у Молдові. 

Навесні 2023 року Ілан Шор зумів зробити так, що раніше нікому не відому 37-річну Євгенію Гуцул обрали головою Гагаузії – автономії на півдні Молдови. Регіон відомий своїми проросійськими настроями. Москва також взяла участь у обранні Євгенії Гуцул: за неї агітував голова думського комітету з міжнародних справ Леонід Слуцький. На місцевих виборах у листопаді 2023 року Шор планував розширити гагаузький успіх й в інших регіонах. На це влада відповіла забороною на деякі політичні проекти Ілана Шора. Спочатку у червні 2023 року Конституційний суд Молдови визнав незаконною діяльність партії «Шор». Згідно з висновком суду, політсила діяла всупереч принципам верховенства права та поставила під загрозу суверенітет і незалежність Молдови. Слід зазначити, що незважаючи на заборону, партія «Шор» залишається доволі популярною у Молдові. За даними соціологічних опитувань, за неї готові проголосувати понад 8% респондентів.

Після заборони партії «Шор» олігарх-утікач створює новий проект – під назвою «Шанс. Обов’язки. Реалізація», скорочено – «блок «Ш.О.Р.». Символіка та логотип були майже ідентичні партійній. Однак напередодні виборів провладна «PAS» внесла поправки до виборчого кодексу. Одна з них забороняє балотуватися протягом п’яти років мерам та депутатам різних рівнів, обраним раніше від партій, визнаних неконституційними. Ця норма позбавила можливості участі у кампанії 600 членів партії «Шор», забороненої Конституційним судом Молдови. Також у поправках є положення щодо неможливості використання атрибутики неконституційних партій іншими політичними формуваннями. Таким чином блок «Шанс. Обов’язки. Реалізація» вибув із гри. Однак це не стало перешкодою для самого Ілана Шора: після набуття чинності нових заборон і обмежень команда Шора почала активно використовувати інші політичні проекти: «Шанс», «Відродження» та «Альтернативна сила порятунку Молдови».

Після реєстрації партію «Шанс» очолив журналіст Олексій Лунгу, який відразу ж обійняв посаду виконувача обов’язків мера міста Орхеї – батьківщини Ілана Шора та місця, де знаходилася штаб-квартира партії «Шор». Цікаво, що по-румунськи «шанс» перекладається як «sansa». Логотипом партія обрала букву «S». Прізвище Шор латиницею пишеться як «Sor». Партія декларувала європейські соціал-демократичні цінності, а в Олексія Лунгу вбачали ще й перспективного кандидата на президентські вибори. Однак прямо напередодні голосування, з міркувань державної, безпеки партію «Шанс» зняли з виборів. Спецслужби Молдови заявили, що вона фінансується Іланом Шором та спецслужбами Росії.

Голову «Шансу» Лунгу також не допустили до виборів примара Орхей. У відповідь Шор та «Шанс» підтримали на виборах представницю партії «Альтернативна сила порятунку Молдови» Тетяну Кочу. Вона отримала 57,6% голосів виборців – утричі більше, ніж кандидат від правлячої «PAS». Хороші шанси на успіх на виборах примара міста Бєльці мав незалежний кандидат, підтриманий «Шансом» Аріна Коршикова, яка вийшла у другий тур разом з Олександром Пєтковим, висуванцем «Нашої партії» Ренато Усатого. Проте Коршикову теж зняли з виборів, звинувативши її у зв’язках із Шором та підкупі виборців.

Судячи з результатів, одержаних на місцевих виборах, найменш вдалим проектом Ілана Шора стала партія «Відродження». Ця політична сила було створено десять років тому колишнім соратником екс-президента Володимира Вороніна генерал-майором Вадимом Мішиним. Довгий час «Відродження» існувало лише на папері. Вадим Мішин помер, і партія дісталася його синові, який нею не займався. Потім її під своє «крило» взяв Ілан Шор і процес, як кажуть, пішов. «Відродження» стало «притулком» для колишніх соціалістів. Перші перебіжчики, депутати парламенту Олександр Нестеровський та Ірина Лозован, попри обіцянку створити нову партію несподівано приєдналися до «Відродження». У дні, коли КС Молдови вже розглядав справу партії «Шор», у Тель-Авів на особисту аудієнцію з Іланом Шором було запрошено ще двох депутатів від ПСРМ – Василя Боля та Олександра Суходольського. Після повернення вони були виключені з ПСРМ та поповнили лави нового політичного проекту Ілана Шора.

Говорячи про шанси партії «Відродження» на місцевих виборах восени 2023 року, експерти розглядали три сценарії. Перший: якщо до «Відродження» перейдуть усі члени «Шор», тоді «Відродження» повністю забере рейтинг «Шор», і вони можуть мати хороші шанси на місцевих виборах. Другий сценарій: «Шор» та «Відродження» створять коаліцію, тоді знову ж таки зіграє роль рейтинг «Шор». У зв’язку із забороною партії «Шор», а потім і недопуску до виборів «блоку «Ш.О.Р.» обидва сценарії стали не реалістичними. Залишився третій варіант – відродження піде на вибори самостійно. У цьому випадку, як зазначав політичний експерт В’ячеслав Бербека, «Відродження» не матиме жодних шансів на найближчих місцевих виборах. Власне так і сталося. Незважаючи на солідні фінансові вливання, «Відродження» здобуло перемогу лише в одному районі – Тараклії.

Ще один політичний важкоатлет із непоганою президентською перспективою мер Кишинева та лідера партії «Національний альтернативний рух» (MAN) Іон Чебана. На виборах генерального примара Кишинева він, що називається «в одні ворота», виграв у своїх конкурентів, набравши в першому турі 50,6% голосів. Кандидат у мери Кишинева від «PAS» Ліліан Карп не зміг скласти Чебану гідну конкуренцію. Карп прийшов до фінішу другим, набравши 28,3% голосів. І хоча у «PAS» Чебана називають «прокремлівським мером», він, як вважають експерти, може стати фігурою, яка об’єднує сили політичного центру.

У 2019 році Чебана було обрано мером Кишинева як кандидат від ПСРМ і на той час був близьким соратником лідера партії Ігоря Додона. Однак потім Чебан порвав із соціалістами і створив у 2022 році власну партію «MAN», яка стоїть на центристських позиціях. Будучи столичним градоначальником, Чебан відійшов від своїх колишніх позицій, розкритикував проросійську лінію Додона і навіть назвав молдавську мову румунською. Втім, міняти свою політичну орієнтацію для Чебана є звичною справою.

Почавши політичну кар’єру в лавах Партії комуністів, після ослаблення їх позицій він перекинувся до соціалістів, а потім, обійнявши посаду мера столиці, «покинув палубу» тонучого соціалістичного корабля. Потім Чебан створив свій політичний проект – партію «MAN». Ідеологічно партія, хоча її лідер і критикує Майю Санду, займає позицію ближче до проєвропейського табору. Чебан позиціонує свою партію як соціал-демократичну. Він не лише виступає за європейську інтеграцію Молдови, а й вважає, що «європейська інтеграція має стати національною ідеєю». Натомість «MAN» виступає проти уніонізму (ідеї об’єднання Молдови з Румунією). Щодо ставлення Чебана до повномасштабної агресії Росії проти України, то мер Кишинева цілком і повністю на боці України.

На місцевих виборах партія «MAN» отримала масову підтримку мешканців Кишинева, безумовно – завдяки популярності мера. За підсумками виборів «MAN» сформувала в муніципальній раді Кишинева фракцію з 20 депутатів, рівну за чисельністю фракції «PAS» (загалом Кишинівська муніципальна рада складається з 51 депутата). Успіх «Національного альтернативного руху» у столиці Молдови значною мірою став сенсацією місцевих виборів 2023 року, а Чебан став популярним політиком не лише у столиці – про що свідчать його перемога у першому турі виборів мера – а й у всій країні. За даними місцевої соціологічної компанії «Барометр громадської думки», опублікованим напередодні місцевих виборів 2023 року, його президентський рейтинг перебував на рівні 5.6%. Багато експертів у Молдові небезпідставно вбачають у ньому реального суперника Майї Санду на президентських виборах 2024 року.

А ось провладна партія «PAS» на місцевих виборах не досягла того результату, на який розраховувала. Хоча «PAS» за кількістю голосів, поданих за її кандидатів, прийшла до фінішу першою, підсумки місцевих виборів, у листопаді 2023 року, свідчать про зниження її популярності. У регіонах кандидати від «PAS» посіли перші місця у 19 районних радах із 32, але без переважної більшості, що призвело до необхідності створення коаліцій. Ще у 40% населених пунктах Молдови їхні представники стали примарами. Але у великих містах – насамперед у Кишиневі та Бєльцях – партія зазнала поразки.

Підбиваючи підсумки виборів, голова «PAS», речник молдавського парламенту Ігор Гросу зазначив: «…незважаючи на безпрецедентне втручання іноземної держави, PAS та європейським командам кандидатів вдалося отримати найкращий результат у країні». До речі, третій результат на виборах показала ще одна проєвропейська партія – «Європейська соціал-демократична партія» (раніше – «Демократична партія Молдови»), від якої було обрано 103 примара та 88 районних депутатів.

Відносна невдача «PAS» на місцевих виборах у листопаді 2023 року не означає, що в Молдові значно знизилася підтримка проєвропейського вектора розвитку країни. Як зазначає молдавський політолог, голова асоціації «За демократію участі» (ADEPT) Іоанн Боцан, разом партії, що виступають за європейську інтеграцію Молдови, отримали більше голосів, ніж політичні сили, що орієнтуються на Москву. Місцеві вибори 2023 року продемонстрували не лише падіння популярності правлячої партії «PAS», а й слабкість, роздробленість опозиції. Результати майбутніх президентських і парламентських виборів багато в чому залежатимуть від того, чи зможе «PAS» сформувати альянс з іншими проєвропейськими силами, а також від того, чи вдасться опозиційним партіям подолати розбіжності.

Придністров’я: два в одному

Говорячи про сьогоднішній стан Республіки Молдова, неможливо обійти й проблему Придністров’я. Вона важлива як з погляду подальшої євроінтеграції Кишинева, так і з погляду національної безпеки країни. Протягом багатьох років проблема Придністров’я не особливо «турбувала» молдавську владу. Здавалося, що після провалу планів Кремля прорубати коридор у Придністров’ї під час повномасштабної агресії Росії проти України, у Кишинева з’явився шанс реінтегрувати сепаратистський регіон.

Логіка в цьому є, бо без Молдови у Придністров’я, по суті, не залишається зв’язку із зовнішнім світом. Нарази молдавська влада не виявляє особливої активності у врегулюванні конфлікту, розраховуючи, що поразка Росії у війні створить необхідні геополітичні передумови для цього. А до Євросоюзу можна буде вступити й без Придністров’я. Тим більше, що у Брюсселі такий сценарій не відкидають. Верховний комісар ЄС із питань зовнішньої політики Жозеп Боррель підтверджує таку можливість: «Рух Молдови до Євросоюзу не залежить від подій у Придністров’ї. Кіпр став членом ЄС, маючи територіальні проблеми. Молдова може це зробити». 

Незважаючи на те, що президент Санду заявляє, що початок переговорів про вступ країни до Євросоюзу – це чудова можливість, щоб об’єднати два береги Дністра та здійснити мирне возз’єднання країни, схоже, що насправді Кишинів поки що мчить на всіх парах до ЄС без Придністров’я.

Варто зазначити, що відносини між Молдовою та Принедстров’ям після збройних сутичок 1992 року були аж ніяк не такими, як, наприклад, між Києвом та самопроголошеними «ЛДНР» у період обговорення «Мінських угод». 

Кишинів і невизнана «республіка» цілком мирно вживалися. Про військовий шлях вирішення придністровського питання у Кишиневі ніхто на офіційному рівні не говорив. Користуючись режимом вільної торгівлі Молдови з ЄС, Тираспіль активно використовував бренд Made in Moldova: відправляв третину свого експорту до європейських країн через правий берег. А головним імпортером придністровської продукції був сам Кишинів. Більше того, мешканці прикордонних з Придністров’ям районів регулярно відвідували Тираспіль, оскільки ціни на місцевому ринку завжди були нижчими. А враховуючи, що відстань між Кишиневом та Тирасполем становить близько 70 кілометрів, то й значна частина жителів столиці не відмовлялися від «шопінгу» в невизнаній республіці.

До цього слід додати й те, що до війни близько чверті придністровського товарообігу припадало на Україну, і так тривало аж до 24 лютого 2022 року. За підсумками 2022 року товарообіг між Києвом та Тирасполем упав більш ніж удвічі. Зменшився товарообіг і з Росією, адже до російського вторгнення придністровці торгували з Москвою через українську територію. І тепер відносини із зовнішніми партнерами стали можливими лише через Молдову. У Кишиневі побачили це «вікно можливостей» та намагаються через ускладнення і так непростих економічних реалій придністровського регіону підвести його до реінтеграції.

Першим кроком Кишинева у цьому напрямі було ухвалення у лютому 2022 року поправок до кримінального кодексу, які передбачають тюремний термін за сепаратизм. Закон викликав переполох у Тирасполі. Місцеві чиновники тепер майже не з’являються у Кишиневі, побоюючись арештів. А найрезонанснішим рішенням стало скасування з 1 січня 2024 року митних пільг для бізнесу з Придністров’я. Тепер компанії, що працюють на лівому березі Дністра, повинні сплачувати експортно-імпортні мита до молдавського бюджету (додатково до виплат у придністровський).

Найбільше підприємців обурила раптовість цього рішення: їх фактично поставили перед фактом. При цьому Кишинів не врахував, що на лівобережжі працює близько двох тисяч молдавських підприємств. Придністровська влада відповіла підвищенням для них податків та вартості комунальних послуг. Але Кишинів переглядати рішення щодо мита поки не став і на досягнутому зупинятися не збирається. У планах уряду Молдови на 2024 рік є кілька нововведень, які навряд чи сподобаються Придністров’ю. Наприклад, Кишинів має намір заборонити рух автомобілів із придністровськими номерами. Тобто придністровським автомобілістам доведеться отримувати або молдавські номери, або узгоджені з Молдовою номери нейтрального зразка.

У Тирасполі всерйоз побоюються, що слідом за митом Молдова вирішить стягувати ПДВ, запровадить акцизи на паливо, алкоголь, тютюн. Весь комплекс проблем між Молдовою та Придністров’ям, які вже назвали економічною війною, став основною причиною того, що Тираспіль вирішив скликати з’їзд депутатів усіх рівнів 28 лютого. Ще до проведення з’їзду преса та експерти різних країн «хайповали» зовсім на іншій темі: невизнана республіка попросить Росію визнати її незалежність та включити до складу РФ. Справа в тому, що на попередньому з’їзді депутатів Придністров’я, який проходив у 2006 році, Тираспіль звернувся до російської Держдуми з проханням визнати незалежність території. За підсумком було ухвалено рішення провести «референдум», на якому, як звітували організатори, 97% тих, хто проголосував, підтримали входження Придністров’я до складу Росії. Держдума у відповідь обмежилася лише «прийняттям до уваги» результатів голосування. 

Тему розігнали і «розігріли» настільки, що придністровським політикам довелося спростовувати подібні наміри. Звернення до Росії у результаті було прийнято, проте, без прохання про вступ. Але в документі депутати Придністров’я звернулися до Ради Федерації та Держдуми РФ «з проханням про реалізацію заходів щодо дипломатичного захисту Придністров’я в умовах посилення тиску Молдови».

Президент невизнаної республіки Вадим Красносільський звинуватив Молдову в геноциді та заявив, що Кишинів фактично розв’язав економічну війну проти Придністров’я, порушує права та свободи людини, блокує нормальну роботу переговорного процесу. Звернення з’їзду було адресовано не лише Росії, а й ООН, ОБСЄ, СНД і навіть ЄС. Однак головним адресатом послання був все ж таки Кишинів.

Аналогічно вважає й віце-прем’єр з реінтеграції в уряді Молдови Олександр Фленкя, який заявляє, що з’їзд у Тирасполі був «лише ритуальною дією, яка завершує двотижневу кампанію політичного та психологічного тиску на молдавську владу», і адресатом політичних повідомлень був і залишається Кишинів, а не Москва. Він також зазначив, що «Все, чого хоче добитися Тираспіль, – скасування введених Кишинівом, 1 січня, ввізного мита для придністровських компаній. Причому турбують Тираспіль не мита як такі (оскільки більша частина імпорту підпадає під дію угод про вільну торгівлю з ЄС, СНД, Туреччиною), а факт включення Придністров’я до молдавської юрисдикції».

У МЗС Росії також відреагували на звернення з’їзду та відповіли досить стримано: «Захист інтересів мешканців Придністров’я, наших співвітчизників — один із пріоритетів». «Усі прохання завжди з увагою розглядаються російськими профільними відомствами», – заявили у відомстві. Відгукнулися на підсумки з’їзду й у США. Керівник прес-служби Держдепу Меттью Міллер зазначив, що у Вашингтоні уважно стежать за діями Росії в невизнаному Придністров’ї і заявив: «Ми продовжуємо закликати Кишинів і Тирасполь до спільної роботи та пошуку вирішення нагальних проблем, що хвилюють мешканців по обидва боки Дністра».

Сьогодні очевидно, що відносини між Тирасполем і Кишиневом загострюються. Водночас керівництво невизнаної республіки, незважаючи на гучні заяви, шукає мирних шляхів, щоб домовитися. І звертаючись, зокрема до західних партнерів Молдови, вони хочуть спонукати Захід натиснути на президента Санду, щоб вона повернула колишній формат економічних відносин між Молдовою та ПМР. Однак якщо сторони не домовляться з митно-торгових питань, то не варто виключати й повну блокаду Тирасполя з боку Кишинева, який просто не пропускатиме товари з невизнаної «республіки». І якщо це станеться, то між рядками можна прочитати загрозу ескалації конфлікту. І питання лише в тому, до якого рівня вона дійде, на чому зупиниться і що насправді зможуть зробити Тираспіль та Москва.

У будь-якому разі можна констатувати, що незважаючи на взяття за основу європейського курсу розвитку країни, Молдова, як і раніше, стикається з внутрішніми та зовнішніми викликами, багато з яких можуть призвести до серйозної ескалації ситуації як у всередині країни, так і в регіоні загалом. Маючи низку протиріч, регіональних проблем та геополітичних викликів, Молдова підходить до двох виборчих кампаній, кожна з яких може серйозно вплинути на внутрішньополітичну стабільність та сформувати абсолютно нові тенденції. В даному випадку варто відзначити, що найближчим часом Молдова залишатиметься ще одним важливим фактором геополітичної арени, який буде впливати на формування нового світового порядку.