У цьому звіті представлено ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезисно визначити наступні тенденції:
- Поява Костянтина Чуйченка на Раді безпеки РФ може свідчити про нове ситуативне посилення групи Дмитра Медведєва: Чуйченко – близький друг і однокурсник Медведєва. Цілком можливо, що зараз президент готується до серйозних законодавчих ініціатив, які вимагають доповіді від міністра юстиції. Також можемо припустити, що ці ініціативи будуть озвучені найближчим часом під час Послання президента парламенту. Загалом варто зазначити, що засідання Ради безпеки стали дуже частими, що свідчить про наявність великої кількості проблем, які потребують вирішення в імперативному та оперативному порядку.
- Наразі акцент робиться на тому, що Росія винайшла вакцину від онкологічних захворювань (що в перспективі може стати дуже важливим елементом світового впливу, а також нових спроб російського керівництва посісти провідну позицію у світовій фармацевтичній індустрії). Якщо заяви Путіна і Фонду прямих інвестицій щодо розроблення протиракових препаратів виявляться не передвиборчим блефом, а реальністю, це призведе не лише до геополітичного розколу світу, а й до «війни протоколів», в якій прихильники «імперії ВООЗ» та «імперії Білла Гейтса» зіштовхнуться з новими протоколами і рекомендаціями, що їх у доступному для огляду майбутньому продукуватимуть країни Глобального Півдня, а це загрожує новим витком напруженості (через кошти, які готові кинути на радикальне розв’язання питань прихильники західних медустанов і медиків), а це – новим витком напруженості.
- Інтерв’ю Павлу Зарубіну стало свідченням того, що попереднє інтерв’ю (з Такером Карлсоном) було провальним. Якщо інтерв’юйований змушений роз’яснювати, що він мав на увазі, що він хотів сказати і що не сказав, то це свідчення невдачі. Штучне завищення кількості глядачів, які подивилися інтерв’ю з Карлсоном (Зарубін говорить про мільярд, тоді як лічильники показували 250 мільйонів) також свідчить про незначний успіх інтерв’ю, на яке робили особливу ставку. За смислами інтерв’ю із Зарубіним має важливіший характер, ніж попереднє. Путін не вдається в розлогі екскурси в історію, що дало привід висміяти попередній матеріал. Замість цього розмірковує про нову архітектуру світу, про взаємини між США і Росією.
У цьому дайджесті розглядаються такі питання, які були найактуальнішими для Росії в період із 12-го до 18-го лютого:
- Нарада з економічних питань;
- Нарада з постійними членами Ради Безпеки;
- Пленарне засідання форуму майбутніх технологій;
- Інтерв’ю Володимира Путіна для “Россия-1”;
- Смерть Олексія Навального;
- Виступ Сергія Лаврова на Форумі «За свободу націй»;
- Виступ Сергія Лаврова на конференції, приуроченій до десятої річниці подій в Україні;
- Захоплення російськими окупаційними військами Авдіївки.
This Content Is Only For Subscribers
- Нарада з економічних питань
У понеділок, 12 лютого, в режимі онлайн-конференції Володимир Путін провів нараду з економічних питань. Головною темою наради стало підбиття підсумків за основними економічними показниками за 2023 рік, а також обговорення можливого планування в перспективі до 2030 року.
У нараді взяли участь голова уряду Михайло Мішустін, перший заступник голови уряду Андрій Бєлоусов, заступник голови уряду – керівник апарату уряду Дмитро Григоренко, помічник президента Максим Орєшкін, міністр фінансів Антон Сілуанов і голова Центрального банку Ельвіра Набіулліна.
Ключові тези:
- Путін: «Сьогодні, як і домовлялися, обговоримо ситуацію, яка складається у вітчизняній економіці: обговоримо підсумки минулого року, поточні тенденції в ключових галузях і, звісно, поговоримо про подальші плани зі зміцнення промисловості, фінансової сфери, зовнішньої торгівлі та економіки загалом. Причому пропоную зупинитися і на найближчих завданнях, і на роботі на перспективу – в горизонті до 2030 року».
- Путін: «Як уже зазначав, економічне зростання минулого року виявилося вищим за прогнози. ВВП Росії додав, ми досі рахували, 3,5 відсотка; за останніми даними – 3,6 відсотка. Це вище за середньосвітові темпи. Середньосвітовий темп зростання – три відсотки, темп зростання економік розвинених країн – 1,5 відсотка».
- Путін: «Так, обсяг промислового виробництва за рік зріс на 3,5 відсотка, при цьому обробні галузі додали 7,5 відсотка».
- Путін: «Для довідки: комп’ютери та периферія – плюс 32,8 відсотка, транспортні засоби, насамперед авіаційна техніка, суднобудування – плюс 25,5 відсотка, меблі – плюс 20,7 відсотка, шкіра та шкіряні вироби – плюс 12,3 відсотка, автотранспортні засоби, причепи, напівпричепи – плюс] 13,6 відсотка».
- Путін: «Звичайно, особливу увагу потрібно приділити інфляції, її стримуванню. На кінець січня вона становила 7,2 відсотка в річному вираженні. Звичайно, ми знаємо, що за підсумками минулого року споживчі ціни зросли на 7,4 відсотка, тобто намітилося зниження інфляції. Тут відзначу спільні дії Уряду і Банку Росії».
Підсумки/прогнози:
Путін протягом усієї виборчої кампанії використовуватиме тези про те, що російська економіка вистояла під західними санкціями, і про те, що в російській економіці зафіксовано зростання показників – на тлі падіння аналогічних показників у Європейському Союзі. Тобто, Путін демонструватиме, що російська влада перемогла на економічному фронті. Те, що російський президент проводить економічні наради особисто, має дати сигнал обивателю, що саме він стояв на чолі перемог і досягнень. Не Мішустін, не Білоусов, не Силуанов, не Орєшкін, а саме Путін. Тому нараду необхідно розглядати в передвиборчій канві, як елемент створення агітаційно-пропагандистського продукту.
Інша справа – друга половина 2024-го і 2025 рік, які мають продемонструвати реальний стан справ у російській економіці. Безумовно, варто визнати, що в короткостроковій перспективі економічні показники продемонстрували більш стійкі позиції, ніж прогнозувалося західними економістами. Однак уже найближчим часом низка російських економістів прогнозують уповільнення зростання основних показників, після яких може настати очікуваний спад. У цьому випадку варто розуміти, що активна демонстрація «економічних перемог» важлива виключно напередодні виборів. Далі цей інформаційний трек навряд чи користуватиметься широким попитом у середньостатистичного жителя країни.
- Нарада з постійними членами Ради Безпеки
У вівторок, 13 лютого, в режимі онлайн-конференції Володимир Путін провів оперативну нараду з постійними членами Ради безпеки. Згідно з офіційними даними, під час наради обговорювалися питання військового характеру, а також актуальна міжнародна ситуація. Водночас, головним доповідачем на нараді виступив міністр юстиції Костянтин Чуйченко, який останнім часом не брав участі в подібних нарадах.
Також у нараді взяли участь голова Уряду Михайло Мішустін, голова Державної Думи В’ячеслав Володін, заступник голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв, керівник Адміністрації Президента Антон Вайно, секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, Міністр закордонних справ Сергій Лавров, Міністр оборони Сергій Шойгу, директор Федеральної служби безпеки Олександр Бортніков, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, а також спеціальний представник Міністерства закордонних справ України в Росії Сергій Лавров, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін.
Підсумки/прогнози:
Поява Костянтина Чуйченка на Раді безпеки РФ може свідчити про нове ситуативне посилення групи Дмитра Медведєва: Чуйченко – близький друг і однокурсник Медведєва. Цілком можливо, що зараз президент готується до серйозних законодавчих ініціатив, які вимагають доповіді від міністра юстиції. Також можемо припустити, що ці ініціативи будуть озвучені найближчим часом під час Послання президента парламенту. Загалом варто зазначити, що засідання Ради безпеки стали дуже частими, що свідчить про наявність великої кількості проблем, які потребують вирішення в імперативному та оперативному порядку.
- Пленарне засідання форуму майбутніх технологій
У середу, 14 лютого, Володимир Путін взяв участь у пленарному засіданні Другого форуму майбутніх технологій «Сучасні медичні технології. Виклики завтрашнього дня – випереджаючи час», який проходив у Центрі міжнародної торгівлі в Москві. Російський президент відвідав представлену на форумі виставку, а також виступив із промовою, в якій розповів про нові наукові досягнення російських учених у сфері медицини.
Ключові тези з виступу Путіна:
- «За п’ять років по всій країні створено понад 500 центрів амбулаторної онкологічної допомоги. При цьому задаються високі стандарти діагностики, терапії, реабілітації, причому по всій країні».
- «У результаті зараз більше половини онкологічних захворювань виявляється на початковій стадії, коли прогноз лікування максимально сприятливий. На 60 відсотків зросли обсяги хіміотерапії, більш ніж на 25 відсотків – променевої терапії. З 2020 року проводиться протонна терапія».
- «Настільки ж важливо підвищувати ефективність наших дій у боротьбі з кардіологічними, аутоімунними та вірусними захворюваннями. У тому числі до кінця десятиліття потрібно знизити до мінімуму захворюваність на гепатит C. Саме на це спрямована наша спеціальна програма, реалізацію якої ми почали минулого року».
- «Важливе питання – сучасна логістика, особливо у віддалених, важкодоступних територіях. Зазначу, що з 2019 року ми почали серйозно перебудовувати санітарну авіацію. Будемо, безумовно, рухатися в цьому напрямі далі: виробляти, закуповувати нову техніку (звісно, поки що це все-таки перші кроки, але все ж таки ситуація розвивається, і ми далі працюватимемо в цьому напрямі), а також будувати додаткові вертолітні майданчики, насамперед при медичних організаціях, розвивати іншу необхідну інфраструктуру. Завдання і далі розширювати географію роботи санітарної авіації, збільшувати кількість вильотів. З 2019 року санітарна авіація зробила приблизно 57 тисяч вильотів».
- «І ще одне рішення, яке стосується всіх медичних працівників. З 1 квітня регіони мають підвищити до 50 відсотків окладну частину їхньої заробітної плати, зберігши при цьому додаткові виплати».
- «Ось зараз тільки на виставці мені показали новітні розробки, які в нашій країні впроваджуються. Я не буду перераховувати всі інститути, всі наші компанії, які працюють за цими напрямками, тут і Росатом впроваджує свої новітні технології, Курчатовський інститут. Як не дивно, такі компанії, як “Роснефть”, які не мають прямого стосунку до медицини, проте включаються, скажімо, і вкладають наявні в них вільні ресурси в розробку за лінією генної інженерії, генетики загалом і так далі. Велика кількість російських компаній під керівництвом Міністерства охорони здоров’я, Уряду Російської Федерації працює на медицину і науку, яка так чи інакше з нею пов’язана. Я не сумніваюся, що це принесе серйозні, помітні результати для наших громадян».
- «Додам також, що ми впритул підійшли до створення так званих онковакцин, вакцин проти раку, та імуномодулюючих препаратів нового покоління. І розраховую, що вже незабаром вони будуть ефективно використовуватися як методи індивідуальної терапії. Безумовно, зараз багато яскравих відкриттів, і ми чекаємо таких відкриттів у майбутньому».
- «Загалом тільки у 2023 році зареєстровано 530 російських лікарських препаратів. Завдяки розробкам провідних учених і лікарів, фахівців уперше розпочалося виробництво багатьох видів вітчизняного обладнання для серцево-судинної хірургії, а також для реаніматології, реабілітації, діагностики генетичних захворювань».
- «Нарешті, ще одне рішення, яке покликане забезпечити надійний захист інтелектуальних прав провідних медичних центрів і дослідницьких інститутів, які створюють унікальні технології. Вважаю, що під час передачі інтелектуальних прав виробникам, тобто комерціалізації проривних наукових рішень, дослідницькі колективи мають отримувати гідну винагороду, так зване роялті. Розмір таких виплат має розраховуватися за зрозумілими правилами та єдиною методологією».
- «У зв’язку з цим вважаю за можливе і прошу Уряд до кінця поточного року сформувати і забезпечити запуск ще одного національного проєкту, що забезпечує технологічний суверенітет, з розвитку сучасних технологій збереження здоров’я. Обов’язково визначити джерела фінансування, необхідні обсяги фінансових коштів на його реалізацію».
Підсумки/прогнози:
Путін прагне демонструвати свою прогресивність, беручи участь у низці інноваційних форумів, виставок та інших заходів. На відміну від науково-технічних розробок, якими опікуються група Ковальчуків і група Чемезова – непримиренні конкуренти, яким усе ж таки довелося знайти певний компроміс на період виборів, сфера медичних технологій перебуває під контролем доньки Путіна Катерини Тихонової та «друга сім’ї» Кирила Дмитрієва, голови Російського фонду прямих інвестицій. Саме цей фонд займався розробками вакцин від коронавірусу, конструюванням геропротекторів – препаратів, що уповільнюють старіння.
Наразі акцент робиться на тому, що Росія винайшла вакцину від онкологічних захворювань (що в перспективі може стати дуже важливим елементом світового впливу, а також нових спроб російського керівництва посісти провідну позицію у світовій фармацевтичній індустрії). Якщо заяви Путіна і Фонду прямих інвестицій щодо розроблення протиракових препаратів виявляться не передвиборчим блефом, а реальністю, це призведе не лише до геополітичного розколу світу, а й до “війни протоколів”, в якій прихильники «імперії ВООЗ» та «імперії Білла Гейтса» зіштовхнуться з новими протоколами і рекомендаціями, що їх у доступному для огляду майбутньому продукуватимуть країни Глобального Півдня, а це загрожує новим витком напруженості (через кошти, які готові кинути на радикальне розв’язання питань прихильники західних медустанов і медиків), а це – новим витком напруженості.
Заявляючи про те, що Росія отримала вакцину від раку, Путін фактично кидає новий виклик західним корпораціям і готується до більш серйозного протистояння із Заходом. Очікується, що це не останній захід, покликаний підкреслити прогресивність Путіна і його турботу про науково-технічний прогрес, а також про розвиток науки в Росії загалом.
- Інтерв’ю Володимира Путіна для «Россия-1»
У середу, 14 лютого, після участі у Другому форумі майбутніх технологій «Сучасні медичні технології. Виклики завтрашнього дня – випереджаючи час», Володимир Путін дав інтерв’ю журналісту «Россия-1» Павлу Зарубіну. Зокрема, російський президент прокоментував інтерв’ю з американським журналістом Такером Карлсоном, яке вийшло раніше, а також відповів на низку інших запитань.
Ключові тези:
- «По-перше, добре, що вони [американські глядачі] дивляться і слухають те, що я говорю. Якщо нам сьогодні з якихось причин, пов’язаних із ними, не вдається вести прямий діалог, то ми маємо бути вдячні пану Карлсону за те, що ми можемо це робити через нього як посередника. Тож те, що вони дивляться, слухають, – добре».
- «Але ось те, що вони перекручують те, що я говорив, – це погано, і перекручують карту. Чому? Тому що я нічого подібного не говорив. Я не говорив, що початок нашої спеціальної військової операції в Україні пов’язаний із загрозою нападу НАТО на Росію. Де це в моєму інтерв’ю? Є ж запис, нехай покажуть, де конкретно я про це сказав».
- «Я говорив про інше, я говорив про те, що нас постійно обманювали з точки зору нерозширення НАТО на схід. До речі кажучи, це було сказано насамперед вустами тодішнього Генерального секретаря НАТО, і ним був представник Федеративної Республіки Німеччина. Це він сказав: жодного дюйма на схід. Потім п’ять розширень і повний обман. Нас, звісно, турбувала і турбує можливість втягування в НАТО України, оскільки це загрожує нашій безпеці. Я про це і сказав».
- «Але безпосереднім тригером послужила повна відмова сьогоднішньої української влади від виконання Мінських угод і безперервні атаки з численними людськими жертвами на невизнані нами протягом восьми років [самопроголошені] “республіки” Донбасу – “ЛДНР”, які звернулися зрештою до нас із проханням про визнання, бачачи безперспективність розв’язання питань у рамках Мінських угод. Ми їх визнали, потім уклали з ними відомий договір про дружбу і взаємодопомогу і відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй виконали свої зобов’язання за цим договором».
- «Як я сказав, ми війни не починали, а тільки намагаємося її припинити. На першому етапі ми намагалися це зробити за допомогою мирних засобів – за допомогою Мінських угод. Як з’ясувалося пізніше, нас і тут водили за ніс, тому що і колишній канцлер ФРН, і колишній Президент Франції визнали і прямо публічно заявили про те, що вони і не збиралися виконувати ці наші домовленості, а просто вигравали час для того, щоб додатково накачати зброєю український режим, що вони благополучно і зробили. Єдине, про що ми можемо шкодувати, це про те, що не почали наших активних дій раніше, вважаючи, що ми маємо справу з порядними людьми».
- «Наприклад, прадід пана Блінкена справді виїхав із Російської імперії. Народився він, по-моєму, десь у Полтавській губернії, а жив потім і виїхав із Києва. Виникає питання: пан Блінкен вважає, що це споконвічно російська територія, Київ і прилеглі території? Перше».
- «Друге – якщо він каже, що він втік із Росії від єврейських погромів, то щонайменше, хочу на цьому наголосити, він вважає, що жодної України 1904 року, а саме 1904 року прапрадід пана Блінкена поїхав із Києва до Сполучених Штатів, значить, жодної України там не було, якщо він каже, що він втік із Росії. Судячи з усього, пан Блінкен – наша людина. Тільки даремно він робить такі публічні заяви. Це може призвести до провалу».
- «Такі люди, як міністр закордонних справ Німеччини, вони, звісно, – вона в даному випадку – вороже налаштовані до нашої країни, до Росії. Але вона, на мій погляд, вороже ставиться і до своєї власної країни, тому що важко собі уявити, щоб політик такого рангу з такою зневагою ставився до економічних інтересів своєї країни, свого народу. Я зараз не буду вдаватися в деталі і в подробиці, але на практиці саме це і відбувається, це ми і бачимо».
- «Трампа ж завжди називали несистемним політиком. У нього є власний погляд на тему того, як у США мають розвиватися відносини з їхніми союзниками. І іскрило ж і раніше. Візьміть вихід Сполучених Штатів із Кіотських угод у сфері екології – тоді теж іскрило. Але тодішній Президент Сполучених Штатів ухвалив рішення про те, що США вийдуть із цих угод, незважаючи на всю привабливість екологічного порядку денного, оскільки вважав, що це завдає шкоди американській економіці. Ось і все. Ухвалив вольове рішення, і діло з кінцем. І як там на нього не лаялися європейські лідери, він це зробив. Так, потім скоригував».
- «Я-то вважаю, що НАТО взагалі ні до чого вже, сенсу ніякого немає. Сенс тільки один – це інструмент зовнішньої політики США. Але якщо США вважають, що цей інструмент їм не потрібен, це їхнє рішення».
- «Я думаю про те, що в США набирає обертів внутрішньополітична кампанія, передвиборча кампанія. Вона набуває все більш і більш гострих форм. І нам некоректно, на мій погляд, втручатися в цей процес».
- «Байден [кращий для Росії ніж Трамп]. Він людина більш досвідчена, він прогнозований, він політик старої формації. Але ми будемо працювати з будь-яким лідером США, якому надасть довіру американський народ».
Підсумки/прогнози:
Інтерв’ю Павлу Зарубіну стало свідченням того, що попереднє інтерв’ю (з Такером Карлсоном) було провальним. Якщо інтерв’юйований змушений роз’яснювати, що він мав на увазі, що він хотів сказати і що не сказав, то це свідчення невдачі. Штучне завищення кількості глядачів, які подивилися інтерв’ю з Карлсоном (Зарубін говорить про мільярд, тоді як лічильники показували 250 мільйонів) також свідчить про незначний успіх інтерв’ю, на яке робили особливу ставку. За смислами інтерв’ю із Зарубіним має важливіший характер, ніж попереднє. Путін не вдається в розлогі екскурси в історію, що дало привід висміяти попередній матеріал. Замість цього розмірковує про нову архітектуру світу, про взаємини між США і Росією.
Уперше прозвучала теза про те, що для Росії «кращий Байден, а не Трамп», що з погляду політичної логіки справді є правдою, але активно заперечувалося світовими ЗМІ та аналітиками, впевненими в тому, що Росія робить ставку на Трампа. У плані змістовності це інтерв’ю не розраховане на широку публіку, але точно адресоване конкретним адресатам у Вашингтоні та європейських столицях.
- Смерть Олексія Навального
У п’ятницю, 16 лютого, Федеральна служба виконання покарань Росії в Ямало-Ненецькому автономному окрузі повідомила, що російський опозиціонер Олексій Навальний помер у виправній колонії № 3 в селищі Харп у Ямало-Ненецькому автономному окрузі.
«Засуджений Навальний А. А. після прогулянки відчув себе погано, практично відразу втративши свідомість. Негайно прибули медичні працівники установи, було викликано бригаду швидкої медичної допомоги. Проведено всі необхідні реанімаційні заходи, які позитивних результатів не дали. Лікарі швидкої медичної допомоги констатували смерть засудженого», – йдеться в повідомленні.
Неофіційною версією смерті, яку найчастіше згадують у ЗМІ, є тромб, що відірвався. Однак на момент публікації цього дайджесту результати слідчої групи опубліковані не були.
Водночас смерть Олексія Навального викликала широкий резонанс серед західних політиків. Зокрема, більшість із них звинуватили у смерті особисто Володимира Путіна. Також, виступаючи на Мюнхенській конференції з безпеки, яка відкрилася цього ж дня, дружина Олексія Навального, Юлія Навальна, закликала всіх лідерів вільного світу згуртуватися і перемогти «це зло, цей жахливий режим, який зараз у Росії».
Підсумки/прогнози:
Раптова смерть одного з російських опозиціонерів Олексія Навального, який відбував у в’язниці тривалий тюремний термін, стала важливою подією для Заходу, але при цьому в самій Росії не мала належного резонансу. Народ не вийшов на вулиці, не організував акції протесту, влада не похитнулася. Сам Навальний був особистістю суперечливою. Починаючи як націоналіст і імперець, він поступово перейшов у розряд «борців із корупцією», намагався балотуватися в мери Москви 2013 року (отримав підтримку 27,2% виборців). Усередині опозиції він був «білою вороною» – Ходорковський, Пономарьов, Каспаров та інші намагалися ігнорувати його і часто виступали з критикою пропозицій Навального.
У середині десятих років у Москві говорили про те, що Навальний контролюється окремими групами впливу в оточенні Путіна, і називали його «месенджером для передавання сигналів від однієї вежі Кремля іншим». Приблизно у 2018-2019 роках Навальний потрапив під вплив британських спецслужб, які спробували використати його як інструмент впливу на російську політику. Отруєння Навального, його лікування в Німеччині і потім рішення повернутися в Росію – знаючи, що йому загрожує в’язниця, викликають дуже багато запитань. На той час він не був особливо популярною фігурою в Росії. Його політичний рейтинг становив 3,62% (за даними «Левада-Центру»). Спроби його прихильників організувати акції протесту завершилися провалом.
Поступово Навальний перестав бути фігурою впливу. Його дружина бере участь у багатьох міжнародних форумах, експлуатуючи ім’я чоловіка. Навряд чи смерть Навального зможе похитнути позиції Путіна або призвести до проблем для чинної влади. Але тему смерті опозиціонера можуть використати західні країни для нового витка тиску на Росію. Тим паче, що сама тема може бути двоступеневою: наприклад, після першого шоку, пов’язаного зі смертю Навального, за 2-3 тижні може бути запущена тема «доказів отруєння політика», зібраних «незалежними експертами на основі отриманих тканин». Після цього США, найімовірніше, почнуть знову просувати меседж, що «Росія – це імперія зла», на всіх майданчиках і переговорах згадувати «казус Навального», усюди використовувати моральний аргумент Як ви можете співпрацювати з Росією, яка вбила Навального?», звертаючись до Саудівської Аравії, Індії, Китаю, Об’єднаних Арабських Еміратів, та інших держав.
Також цю тему можна використовувати у внутрішньополітичних розкладах у США – «Трамп хоче домовлятися з убивцями Навального», «Трамп хоче налагодити стосунки з Росією в той час, коли вона вбиває опонентів режиму», та інше. Смерть Навального матиме довготривалий інформаційний характер і використовуватиметься в будь-яких політичних баталіях і дискусіях (протягом усього цього року). Але заява Індії, що смерть Навального не вплине на торговельні та економічні відносини з Росією, частково плутає карти – так само як і те, що судово-медична експертиза відмовляється віддавати тіло Навального і тримає в таємниці його місцеперебування.
- Виступ Сергія Лаврова на Форумі «За свободу націй»
У п’ятницю, 16 лютого, Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров узяв участь у Форумі прихильників боротьби з сучасними практиками неоколоніалізму – «За свободу націй!», який організовувала партія «Единая Россия». Під час свого виступу очільник російського МЗС озвучив низку стандартних тез щодо Заходу, а також закликав усіх об’єднуватися навколо ідей “вільного світу” без колоніальних амбіцій.
Ключові тези з виступу Лаврова:
- «Останні три десятиліття існувала модель глобалізації, «інжинірована» Сполученими Штатами та їхніми найближчими союзниками, яка виявилася неспроможною. Країни Заходу привели людство не до процвітання, а до однієї з найгостріших міжнародних криз з часів Другої світової війни. У світі відбувається розширення конфліктного простору, намітився глибокий розкол між Заходом і країнами Світової більшості».
- «Після відходу Радянського Союзу зі світової сцени Захід почав нав’язувати свій «порядок, заснований на правилах», по суті – своє безроздільне домінування в економіці, фінансах і політиці, культурі. «Золотий мільярд» з ентузіазмом взявся за неоколоніальне освоєння пострадянського простору, поряд із країнами Глобального Півдня і Сходу».
- «В економічній сфері в хід пустили такі інструменти, як обмеження можливостей самостійного розвитку, примус до укладення несправедливих договорів, викачування ресурсів за низькими цінами, що формуються на західних фондових біржах. Колишні метрополії часто-густо застосовують незаконні методи санкційного тиску на країни, які відмовляються підкорятися диктату і поступатися своїм суверенітетом і національною ідентичністю».
- «Американське ембарго проти героїчного кубинського народу, санкції проти Венесуели, Ірану, Нікарагуа і багатьох інших країн, включно з КНДР, давно стали головним інструментом зовнішньої політики “колективного Заходу”. Нинішнє покоління політиків Північної Америки і Європи, вочевидь, втратило такі навички дипломатії, як уміння домовлятися».
- «З іншої області неоколоніалізму – нав’язування неоліберальних установок на шкоду традиційним духовно-моральним цінностям. Частиною цієї деструктивної політики є такі концепції, як гендерне різноманіття, легалізація наркотиків і трансгуманізм».
- «Нинішня ситуація в Україні – показовий приклад того, наскільки відчайдушно «світовий гегемон» б’ється за збереження свого домінування. Україна – це інструмент у руках американських ляльководів. Усі чудово розуміють, що «на кону» – майбутнє світопорядку. По суті, в Україні та навколо неї вирішується питання: чи стане світоустрій справді справедливим, демократичним і поліцентричним. Чи вузькій групі держав вдасться нав’язати міжнародному співтовариству однополярну модель, неоколоніальний поділ світу на тих, хто вважає себе «винятковими», та решту – кому відведено роль виконувати волю «Богом обраних»».
- «Неоколоніалізм – це тупиковий шлях. Той, хто їм слідує, приречений на вічний конфлікт. Досить поглянути на взаємини всередині самого західного табору, де одні неоколонізатори вже стали «пожирати» інших».
- «Свого часу наша країна була лідером у просуванні процесів деколонізації. Перемога у Великій Вітчизняній війні, що дісталася величезною ціною, дозволила на кілька десятиліть призупинити глобальну експансію Заходу. У непростих умовах “холодної війни” Радянський Союз заклав фундамент промисловості в дружніх йому країнах Глобального Півдня і Сходу, допоміг їм у забезпеченні своєї безпеки і реалізації прав на суверенний розвиток. І це, вже не кажучи про надихаючий приклад СРСР, який підштовхнув народно-визвольні рухи по всьому світу».
Підсумки/прогнози:
Сергій Лавров (як і все російське керівництво) намагається показати, що нинішня політика США і Заходу – це неоколоніалізм. Росія і Китай, виступаючи проти політики Заходу, виступають також і союзниками пригноблених держав. Просування політичних та економічних інтересів Росії та Китаю в Африці – це боротьба з неоколоніалізмом. Війна в Україні, таким чином, у подачі Лаврова і Путіна, це передній край боротьби з колоніальною системою. Тобто, російські політики вже зараз створюють нову глобальну міфологію, виправдовуючи в такий спосіб власні дії і намагаючись згуртувати навколо себе країни «Глобального Півдня».
- Виступ Сергія Лаврова на конференції, приуроченій до десятої річниці подій в Україні
У п’ятницю, 16 лютого, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров узяв участь у конференції, приуроченій десятій річниці подій на київському Майдані, які в Росії вважають державним переворотом. Тема конференції, як і передбачалося, була повністю присвячена російській позиції щодо України, а також міркуванням про те, як могли б розвиватися відносини між Києвом і Москвою в разі підписання «мінських угод».
Ключові тези з виступу Лаврова:
«Якщо говорити про геополітичні аспекти і наслідки “перевороту” в Києві, перш за все, хотів би сказати, що те, що відбувається, є ще одним результатом політики «розділяй і володарюй», стравлювання між собою різних країн і народів, провокування міждержавних конфліктів. Цю політику давно в різних регіонах світу проводить «колективний Захід» на чолі зі США, правильніше сказати, з англосаксами. Роль, яку Англія відіграє в нинішніх подіях, агресивніша і витонченіша у своїй провокаційній напористості, ніж будь-якого іншого учасника, включно зі США».
«Якщо говорити про позицію Заходу щодо Росії, то Україна завжди, з моменту здобуття незалежності, розглядалася ним як антиросійський плацдарм. У 2004 році відбувся, по суті справи, перший державний переворот. Він був безкровним, але антиконституційним. Коли переміг Віктор Янукович у другому турі, Захід змусив Конституційний суд України винести вердикт про необхідність проведення третього туру, не передбаченого Конституцією. Ось як «ламали руки»».
«У підсумку через рік після «перевороту» [2014 року] в лютому 2015 року в Мінську було підписано однойменні домовленості. Згодом ви всі знаєте, як тодішні Президент України Петро Порошенко, Канцлерка ФРН Меркель, Президент Франції Олланд, які з Володимиром Путіним підписували ці домовленості, цинічно і навіть гордо заявили, що й не збиралися їх виконати. Потрібен був час, щоб накачати Україну зброєю проти Росії. Це «приголомшливе» зізнання – «явка з повинною», по суті справи. Як наслідок того, що Захід у всіх сенсах використовує Україну для стримування Росії і, як зараз вони кажуть, нанесення Росії “стратегічної поразки», не дозволити їй відігравати роль на світовій арені, яка їй належить по праву».
«У результаті Україна, яка отримала від СРСР і Російської Імперії багатющий промисловий потенціал, перетворилася на найбіднішу державу Європи, на територію, яка, без перебільшення, вимирає. Київська влада – це вже всіма визнаний міжнародний жебрак. Незалежності України не залишилося».
«Це яскравий приклад того, до чого призводить «загравання» із Заходом і бездумне прагнення будь-яким способом вбудуватися в його систему політичних і економічних координат. Немає жодних сумнівів у тому, що Заходом оголошено війну проти нас. Вони цього не приховують. Хоча й кажуть, що вони тільки озброюють Україну, а воює, мовляв, вона сама. Усі розуміють, що це брехня».
«Коли заманюють країни Глобального Півдня і Глобального Сходу на «сходки», які організовуються для просування цієї «формули миру», кажуть їм, що розуміють, що їм це не подобається, розуміють їхню позицію про те, що без Росії безглуздо що-небудь обговорювати. Але вони, мовляв, повинні підтримати продовольчу безпеку, підписатися під «одним» пунктом. Як у нас кажуть – це «наперсточники», як у нас кажуть. Не знаю, як це перекладається англійською, але це абсолютне «шахрайство»».
Підсумки/прогнози:
По суті, Росія створила жорстку систему міфологем, у якій Україну представлено як жертву колоніального захоплення з боку США і Заходу, державного перевороту і встановлення маріонеткового антиросійського режиму. Росія прагне «звільнити» українців, розгромити нинішній режим, відновити «непорушну дружбу братніх народів». Знову пускаються в хід старі історичні концепції. При цьому продукт, підготовлений Лавровим, призначений не стільки для споживання в Росії, скільки для партнерів по «Глобальному Півдню». Саме їм роз’яснюються витоки конфлікту, причини дій Росії і прописується база аргументів у разі суперечок і дискусій з представниками «Глобального Заходу» з українського питання.
- Захоплення російськими окупаційними військами Авдіївки
У суботу, 17 лютого, Міністр оборони РФ Сергій Шойгу офіційно доповів Володимиру Путіну про взяття Авдіївки. За день до цього Збройні сили України заявили про вихід із міста для закріплення на більш вигідних позиціях. Водночас Президент України Володимир Зеленський у рамках Мюнхенської безпекової конференції заявив, що це було зроблено для того, щоб не потрапити в оточення. Крім того, він назвав рішення абсолютно логічним і визнав, що з жовтня минулого року ЗСУ перебувають в обороні.
Також президент Зеленський поклав провину за відхід ЗСУ з Авдіївки на відсутність достатньої допомоги від Заходу і штучний дефіцит боєприпасів.
Підсумки/прогнози:
Взяття Авдіївки стане найпомітнішим досягненням під час виборчої кампанії Путіна. Майбутнє захоплення Авдіївки і частковий успіх російської армії на місяць буде показано як велику перемогу, «докорінний перелом у ході війни». Росія сподівається, що до 17 березня Конгрес США не ухвалить рішення щодо фінансування України, а отже – не буде нових постачань зброї, і можна до самого кінця виборчої кампанії в РФ демонструвати деякі успіхи на фронті. Авдіївка насправді важливий вузол, втрата якого болісно позначається на стані Збройних Сил України, однак не можна сказати, що Авдіївка – це вже докорінний перелом. Авдіївка – це втрата ключового населеного пункту та укріпрайону на шляху до Донецька, а також це – створення загрози для міст півночі та північного заходу Донецької області. Паралельно російські війська з меншим поспіхом здійснили спробу просування на півдні – у районі Вербового та Роботиного в Запорізькій області. Якщо тут вдасться повністю відбити атаки російських військ, значить, ЗСУ змогли сконцентруватися і перебудуватися.
Важливо зазначити, що в російській армії почав формуватися новий культ – культ генерала-полковника Андрія Мордвічева, якого називають новим улюбленцем Путіна і під якого спробують створити нове легендування. Цілком можливо, найближчим часом ми станемо свідками нового кар’єрного зростання Мордвічева, який «прославився» взяттям Маріуполя та Авдіївки.