Азербайджан: вибори на хвилі переможної ейфорії

Алієв починає і вже виграє

Крім чинного президента Ільхама Алієва, кандидатуру якого було висунуто правлячою партією «Єні Азербайджан» («Новий Азербайджан»), ЦВК зареєструвала ще шістьох кандидатів. Серед них – депутат Міллі меджлісу (парламенту) республіки Захід Орудж (самовисуванець), Разі Нуруллаєв (лідер партії «Національний фронт»), Гудрат Гасангулієв (голова партії «Єдиний народний фронт Азербайджану»), Фазіль Мустафа (голова «Партії великого творення»), лідер партії «Великий Азербайджан» Ельшад Мусаєв, а також самовисуванець Фуад Алієв.

Найбільш досвідченим серед усіх кандидатів вважається Гудрат Гасангулієв. Він брав участь у всіх президентських кампаніях, починаючи з 2003 року. При цьому його результати не вражають – він жодного разу не набрав більше 3% голосів. Ще один ветеран президентських баталій – депутат парламенту Захід Орудж, що двічі балотувався на вищу посаду, і теж не може похвалитися великими електоральними успіхами. На виборах 2018 року він отримав трохи більше ніж 3% голосів. Варто зазначити, що і Орудж, і Гасангулієв, власне, як і інші кандидати, не дуже схожі на опозиціонерів, а якщо й схожі, то виключно на «придворних» опозиціонерів.

На думку низки аналітиків, їхня основна роль – «масовка» для створення видимості конкурентних демократичних виборів. І у виборчу кампанію вони йдуть під олімпійським гаслом: «головне не перемога – головне участь». З досвіду виборів 2018 року «просіяні» владою кандидати практично не ведуть виборчу кампанію і практично не критикують чинного президента. Характеризуючи кандидатів у президенти, директор Інституту політичного менеджменту Азер Гасимли, зауважує, що колись вони були в стані реальної опозиції, але згодом змінили табір і увійшли до ролі так званої конструктивної опозиції та були винагороджені депутатськими мандатами. Інші спочатку були у провладному таборі (Захід Орудж). Треті ж просто висуваються, щоб якось заявити про себе чи запропонувати свої послуги владі.

Незважаючи на відому для політика заповідь про те, що вибори розпочинаються наступного дня після закінчення попередніх, оголошені Алієвим дострокові президентські вибори застали опозицію зненацька. Подібне сталося на виборах 2018 року, коли Ільхам Алієв провів їх у квітні замість жовтня. Тоді низка опозиційних партій теж ухвалила рішення про бойкот кампанії. Історія повторилася…

Азербайджанське інформаційне агентство Turan повідомило, що найбільші опозиційні партії Азербайджану «Народний Фронт» та «Мусават» відмовилися брати участь у дострокових президентських виборах, призначених на 7 лютого. Це рішення партії пояснили відсутністю політичної конкуренції та новими арештами критиків президента Ільхама Алієва. Також опозиціонери заявили, що раптове рішення Алієва щодо проведення дострокових виборів без публічних обговорень було зроблено навмисно, щоб звести до мінімуму можливість опозиції підготуватися до виборів: «Це на користь уряду, який хоче перетворити вибори на формальну процедуру», – зазначили в «Мусаваті».

На думку опозиціонерів, провести передвиборчу агітацію та зібрати 40 тис. підписів (це потрібно було зробити до 8 січня) – нереально. На думку азербайджанських політологів, з погляду політичної боротьби їхня відмова була помилкою. Досягти реалізації своїх програмних цілей партії можуть лише через участь у виборних органах. Оглядач агентства Turan Тофіг Тюркель вважає, що опозиції довелося «вибирати з двох лих менше». «Партія «Мусават» і ПНФА мали два варіанти – або йти на вибори, але при цьому не було гарантій, що їх кандидатів зареєструють, виявивши брак достатньої кількості дійсних підписів на їх підтримку. Адже для влади допуск до виборів реального кандидата від опозиції загрожує ризиком пожвавлення в країні політичного життя, озвучуванням з телеефіру альтернативних думок, критики влади. Це могло б вивести суспільство зі стану апатії. Тому влада, швидше за все, не зареєструвала б кандидатів від опозиції і представила це суспільству як слабкість опозиції, її нездатність навіть зібрати 40 тисяч підписів виборців. Інший варіант був просто відмовитися від участі у виборах і поставити під сумнів їхню альтернативність», – зазначає Тюркель.

Так чи інакше, але відмова опозиції від участі у виборах, скромні електоральні досягнення кандидатів та їх наближеність до влади говорять про те, що нинішні вибори будуть фактично безальтернативними і переможця вже фактично визначено – чинний президент Азербайджану – Ільхам Алієв.

У багатьох виникає запитання: чому тоді лідер Азербайджану пішов на дострокові вибори? Здавалося б, після переможної ходи в Карабаху його рейтинг побив нові рекорди і йому по суті нема чого побоюватися. Спробуємо пошукати відповідь на це питання в геополітичній ситуації, а також хитросплетіннях зовнішньої та внутрішньої політики Ільхама Алієва.

Підкорювач Карабаху та збирач земель азербайджанських

Багато хто вважає, що одну з причин походу Ільхама Алієва на дострокові вибори слід шукати в Карабаху. Протягом усієї сучасної історії Азербайджану його повернення до «рідної гавані» було ключовим у риториці влади. І як заявляє сам Алієв – головною метою його політичного життя.

Коротко нагадаємо, що на початку 1990-х Баку втратив контроль над Нагірним Карабахом – своєю автономною областю, населеною переважно вірменами. Внаслідок протестів, а потім і військових дій він опинився під контролем Єревана. Ільхам Алієв у першій же інавгураційній промові назвав сусіда «державою-агресором». Якщо згадати, то на попередні вибори Алієв ішов, щоби вирішити цю проблему. На виборах 2018 року він набрав 86% голосів. Завдяки двом військовим кампаніям (44 дні 2020-го та 2 дні 2023-го) Азербайджан відновив повний контроль над Карабахом. Про високий рейтинг Алієва свідчить й те, що багато опозиціонерів, у тому числі й тих, хто живе за кордоном, почали відкрито йому симпатизувати. Опонувати йому стало практично неможливо. Переможна ейфорія з приводу відновлення територіальної цілісності Азербайджану в країні не вщухає й до цього дня, а головний «винуватець» цього – Ільхам Алієв – продовжує «купатися» у променях слави та нагороджуватися у місцевій пресі барвистими епітетами: «переможець», «підкорювач» та «збирач земель азербайджанських». У правлячій партії «Єні Азербайджан» бачать чинного лідера «вічним президентом». «Визволитель Карабаха буде вічним президентом. Ільхам Алієв за 20 років своєї політики, свого служіння нашому народу заслужив на цю посаду», – заявляє голова центрального апарату партії Таїр Будагов.

За словами самого Ільхама Алієва, проведення дострокових президентських виборів – наслідок 30-річної боротьби за реінтеграцію Карабаха і початок нової ери в історії Азербайджану. В одному зі своїх інтерв’ю Ільхам Алієв заявив, що буде правильним провести вибори на всій території країни, щоб глава держави повною мірою представляв азербайджанський народ, мав більшу легітимність. За словами глави ЦВК Мазахіра Панахова, на звільнених територіях відкриється 26 виборчих дільниць, правом голосу скористаються до 20 тис. осіб. «Це не лише ті, хто вже повернувся на батьківщину, а й численні будівельники та монтажники, які займаються відновленням регіону», — наголошує він.

Ідея реінтеграції Карабаху та справедливого реваншу довгий час цементувала азербайджанську націю та об’єднувала навколо влади, підтримуючи її легітимність на досить високому рівні. І нові символи вже вплетені у фундамент президентської легітимності. Ільхам Алієв пропускати такий момент не готовий, навіть навпаки – ладен зафіксувати пост-карабахську легітимність на дострокових виборах. Кращої капіталізації свого успіху, досягнутого на карабахському напрямі, і не вигадати. Він і сам усвідомлює, що образ «президента-переможця» з часом втрачатиме свою привабливість, а отже Алієву необхідно буде пред’явити інші аргументи, що підтримують його легітимність. І одним із таких аргументів є «розв’язування» вірменського вузла.

Вірменський вузол

Здавалося б, вирішивши проблему Карабаха, Азербайджан розчистив шлях до підписання мирного договору з Вірменією. Проте Карабах – це лише одне із конфліктних питань у відносинах двох країн, далі виникають претензії територіальні. Якщо раніше проблема спиралася на питання «на чиїх умовах буде підписано мирний договір між Вірменією та Азербайджаном – РФ чи Заходу?», то сьогодні очевидно, що умови диктуватиме Баку.

До речі, за однією з конспірологічних версій (мирної), призначення дострокових президентських виборів пояснюється тим, що Алієву нібито потрібен народний вотум довіри для доленосних кроків. І у зв’язку з цим багато говориться про мирний договір з Вірменією.

Варто зазначити, що сплеск надій на його підписання поки що закінчився нічим. Наприкінці 2023-го представники обох країн говорили, що документ може бути підписаний до новорічних свят. Минули свята, і оптимізм змінився на песимізм. Невирішених питань накопичилося багато, а бажання вирішити їх у сторін – ні. Загальні фрази про визнання територіальної цілісності один одного і обмін військовополоненими не принесли глобальних змін. Без особливих наслідків залишився і двосторонній жест доброї волі, коли Вірменія зняла на користь Азербайджану свою кандидатуру на проведення наступної конференції ООН зі зміни клімату COP29, а Азербайджан за це підтримав включення Вірменії до Бюро Східноєвропейської групи COP. Обмін люб’язностями вийшов суто символічним.

Насправді, одним із наріжних каменів, які не дозволяють просунутися у підписанні мирного договору – питання делімітації та демаркації кордону.

Вірменська сторона хотіла б, щоб делімітація проводилася за картами Генштабу СРСР 70-х років, тоді кордони радянських республік закріпилися в нинішньому вигляді. За словами прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна, на підставі цих карт Вірменія здобула незалежність. Проведення робіт з делімітації та демаркації кордонів за картами 1970-х років означало б повернення анклавів. У радянські часи вірменське село Арцвашен перебувало у глибині азербайджанської території, у 1990-ті роки його зайняли азербайджанські війська. Азербайджанські села Кяркі, Бархударли, Юхари-Аскіпара та Ярадулу були в оточенні вірменської території, після розпаду Радянського Союзу їх зайняли вірменські сили. При цьому Кяркі вважається важливим населеним пунктом – через нього проходить траса, яка сполучає Вірменію з Іраном. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян озвучував два можливі варіанти. Згідно з одним із них, анклави можна залишити під контролем тієї сторони, на якій вони розташовані. За іншим, Арцвашен повернеться під суверенітет Вірменії, а Азербайджан забере свої села.

З ним категорично не погоджується президент Азербайджану Ільхам Алієв. За його словами, до 1969 року землі республіки по шматках передавалися вірменам. Пропозиція Баку виглядає так: експертні групи повинні обійти кордон і прокреслити лінію на підставі ситуації безпосередньо на землі. Іншими словами, карти не потрібні, бо кожен спірний момент має вирішуватись на користь Азербайджану. За ним мають залишитись всі висоти, а можливо й ділянки, що відокремлюють анклавні села. Також Алієв чітко дав зрозуміти, що азербайджанська армія не відступить зі своїх позицій.

Одним словом ситуація заганяється в глухий кут, а сторони звинувачують один одного в небажанні йти на компроміс. Звичайно, прогрес у переговорах був би можливим, якщо гіпотетично уявити, що обидві сторони здатні провести чесний обмін територіями з урахуванням інтересів один одного. Проте попередній досвід нагадує, що такий сценарій залишається малоймовірним. Азербайджан у відносинах з Вірменією керуватиметься не силою права, а правом сили. Тому без готовності сторін винести питання про делімітацію кордону за дужки про підписання мирного договору можна забути.

Зангезурський коридор

Ще одне гостре питання, що впливає на відсутність прогресу у процесі підписання мирного договору між двома країнами – Зангезурський коридор.

У цьому є ще одна конспірологічна (військова) версія проведення дострокових президентських виборів. Зміцнення легітимності необхідне Алієву для нової війни з Вірменією. Деякі експерти вважають, що вибори призведуть до нового загострення. Азербайджан може «пробити» Зангезурський коридор – дорогу через південь Вірменії (Сюнікську область), яка пов’язує основну частину Азербайджану з Нахічеванським ексклавом (несуверенний регіон, відокремлений від основної території країни та оточений іншими державами).

Однак ця версія видається непереконливою. На думку багатьох експертів, навряд чи Азербайджан наважиться на якісь нові силові акції. Все ж таки міжнародне співтовариство визнавало Карабах частиною Азербайджану, а ось напад на суверенну територію Вірменії зустріне запеклий опір як на Кавказі, так і у світі.

Побічно це підтверджується і останніми заявами Ільхама Алієва. По-перше, на зустрічі з місцевими журналістами 10 січня 2024 року він заявив, що за інформаційними «вкиданнями» про силове розблокування Зангезурського коридору стоїть Франція, яка, за його словами, і поширює всілякі чутки про вторгнення Азербайджану до Вірменії. По-друге, президент Азербайджану повідомив про фактичну відмову Баку від Зангезурського коридору, заявивши, що дорога до Нахічевану йтиме не через Вірменію, а через Іран. По суті, це той самий маршрут, тільки прокладуть його по іншому березі річки Аракс – нею проходить кордон Ірану, як з Вірменією, так і з Азербайджаном. Він зазначив, що на маршруті через Іран «вже почалося будівництво першого мосту», і зазначив ціну відмови від вірменського маршруту: «Якщо згаданий мною маршрут не буде відкритий, то ми не маємо наміру відкривати кордон з Вірменією в якомусь іншому місці». Слід згадати гнівні заяви Алієва щодо Зангезурського коридору ще у 2021 році. Тоді він казав, що Азербайджан прокладе його, «хоче того Вірменія чи ні». Тепер ціною відмови Єревана від цього маршруту виявляється не нова війна, а лише збереження статус-кво із закритим кордоном з Азербайджаном.

Проект «Перехрестя світу», що росувається прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном та покликаний задіяти регіональні комунікації (автомобільні та залізничні) між Вірменією, Азербайджаном, Туреччиною та Іраном, Алієв назвав піар-акцією і додав, що «…Вірменія не виконує жодного положення тристороннього Заяви від 10 листопада та фактично нехтує своїми зобов’язаннями. Саме тому вона висунула таку пропозицію, щоб прикрити цей факт і водночас стерти слова Зангезурського коридору. Це їх дуже дратує…». Як зазначають багато експертів, проект «Перехрестя світу» виглядає нереалізованим – він враховує побажання лише Єревана, які ніхто з сусідів не має наміру просто так виконувати.

Перенесення дороги з Баку до Нахічевань з Вірменії до Ірану може влаштувати навіть Росію, яку багато хто вважає прихильницею Зангезурського коридору. Адже Росії необхідно відновити залізничне сполучення з Іраном і Туреччиною, яке існувало за радянських часів, і тут зовсім неважливо, яким з берегів Аракса будуть прокладені рейки.

Відмова від ідеї Зангезурського коридору може усунути одну з головних перешкод мирному врегулюванню після 2020 року та відкриє широкі можливості для підписання рамкового мирного договору. Щоправда, відносини Вірменії та Азербайджану можуть стати такими, якими були відносини Вірменії з Туреччиною після 1993 року й донині: кордон закритий, дипломатичних відносин не існує, а в риториці – погрози та ворожнеча.

Що ж до мирного договору з Вірменією, то саме Баку сьогодні диктує умови та встановлює правила гри, починаючи від прагнення витіснити з переговорів будь-яких посередників – Росію, Євросоюз та США, і до визначення майбутньої мирної угоди. Із цим не сперечаються і в американській адміністрації. На думку помічника голови Держдепу О’Браєна, вихід Азербайджану та Вірменії на мирну домовленість залежить на нинішньому етапі виключно від Баку. Тому одвічне гамлетівське питання «бути чи не бути» в політичній інтерпретації Баку виглядає приблизно так: «підписати рамковий мирний договір і зміцнити свій міжнародний авторитет або зірвати його, щоб виправдати подальшу експансію на правах переможця». І який із двох варіантів вибере Баку, багато в чому залежить від зовнішніх факторів.

Зовнішньополітичний контекст

Безперечно, що у рішенні Ільхама Алієва про проведення дострокових президентських виборів існує і зовнішньополітичний контекст. Дуже символічно виглядає той факт, що за день до 7 грудня – дати оголошення виборів, до Баку прилетів помічник держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймс О’Брайєн. Представник Штатів обговорював з Алієвим те, що відбувається з Карабахом, і мирним договором з Вірменією. Деякі експерти вважають, що саме ця подія підштовхнула Ільхама Алієва призначити перевибори вже за два місяці. Не можна виключати, що в умовах тиску США на Алієва з метою укласти мир з Вірменією, президентська кампанія дозволить президенту Азербайджану маневрувати та відсувати зустріч із Пашиняном на невизначений період. Можливо, існує й інша інформація, отримана від посланця голови Держдепартаменту США Блінкена, яка стурбувала Алієва. Так чи інакше, але президентська кампанія в Азербайджані проходить не лише на хвилі переможної ейфорії, а й на тлі серйозного «похолодання» у відносинах із США та Заходом загалом.

Умови Вашингтона

На думку Баку, саме США виступили ініціаторами напруженості. Близькі до влади азербайджанські медіа писали, що представники вірменського лобі у Вашингтоні хочуть домогтися від адміністрації Джо Байдена посилення позиції щодо Азербайджану. Природно, що напередодні виборів президента США Джо Байден не може просто так відмахнутися від впливової вірменської діаспори.

Основні вірменські лобістські організації, що діють у США – це «Вірменська Асамблея Америки» та «Вірменський національний комітет Америки». Вплив вірменських лобістів настільки великий, що свого часу їм удалося заблокувати призначення на посаду посла США в Азербайджані Метью Брайзи, кандидатуру якого президент Барак Обама представив Конгресу. Цей дипломат був відомий не лише висловлюваннями проазербайджанського характеру, а й був одружений із турчанкою. В активі вірменських лобістів історичне рішення США – визнати масові вбивства та депортацію вірменського населення до Османської імперії у 2015 році – геноцидом. Нагадаємо, що рішення було ухвалене на тлі поразки Вірменії у другій карабахській війні і виглядало як моральна підтримка Єревану та «укол» Туреччини, яка підтримувала Азербайджан.

Але особливим успіхом вірменських лобістів у США вважається ухвалення Сенатом 907-ї поправки до «Акту на підтримку свободи» від 1992 року, яка передбачає обмеження військової допомоги США Азербайджану доти, доки він не припинить військові дії проти Вірменії та Нагірного Карабаху. З 2002 року її дії припинялися протягом багатьох років, у тому числі й у 2022 році. Ще в березні 2023 року глава Держдепу Блінкен заявляв, що Азербайджан потребує захисту, маючи на увазі необхідність постачання йому зброї з-за кордону. Проте вже у листопаді 2023 року помічник держсекретаря О’Брайєн заявив, що США не продовжуватимуть чинність поправки. У цей же час Сенат США ухвалив «Закон про оборону Вірменії 2023 року», який заморожує будь-яку «військову чи іншу допомогу» Азербайджану. І навпаки – відкриває шлях до отримання Вірменією військової допомоги з-за кордону. У листопаді минулого року голова Генштабу Вірменії Едвард Асрян уже побував у штаб-квартирі Європейського командування США у Штутгарті та обговорив питання реформування вірменської армії та надання з боку США військової допомоги Вірменії.

На прохання вірменських лобістів у жовтні 2023 року відбувся і візит до Вірменії американської делегації на чолі з керівницею Агентства з міжнародного розвитку США (USAID) Самантою Пауер, а також в.о. помічника держсекретаря з питань Європи та Євразії Йюрі Кім. Адміністрація президента США вирішила направити республіці сигнал про необхідність зміцнення двосторонніх контактів. Зокрема, відповідне посилання містило лист президента Джо Байдена прем’єр-міністру Ніколу Пашиняну, якого, якщо вірити західним ЗМІ, привезли з собою представники Вашингтона.

Тиск на Баку продовжував наростати. Спочатку двопартійна група членів Палати представників та Сенату висунула законодавчу ініціативу, яка вимагає від Вашингтона оголошення дій Азербайджану «кампанією етнічної чистки», припинення військових зв’язків між Баку та Вашингтоном, запровадження санкцій проти офіційних осіб Азербайджану, а також збільшення допомоги Вірменії. А потім у Конгресі пройшли слухання щодо ситуації у Закавказзі, і основним доповідачем виступив той самий помічник держсекретаря Джеймс О’Брайєн, який фактично звинуватив Баку у зриві мирних переговорів з Вірменією.

«Ми ясно дали зрозуміти, що з Азербайджаном не буде нормальних відносин, доки ми не побачимо прогресу на мирному треку», заявив він і додав, що Вашингтон скасував низку візитів високого рівня, призупинив надання військової та іншої допомоги, може запровадити санкції. О’Брайєн також повідомив, що США наполягають на «повному доступі» вірмен до території Нагірного Карабаху, зауваживши при цьому, що Вашингтон уважно стежить за всіма переміщеннями азербайджанських військ. Крім того, представник Держдепу повідомив, що Вашингтон вимагає вивести російських миротворців із регіону після 2025 року. «Російські війська фактично контролюють два ключові прикордонні переходи з Вірменії до Росії. Нам потрібно знайти більш стабільний шлях для уряду Вірменії та змусити російських миротворців піти, коли їхній п’ятирічний мандат закінчиться», – сказав О’Браєн. За його словами, Вашингтон готовий надати Баку та Єревану «альтернативу». Американський чиновник також зажадав від Азербайджану не співпрацювати з Іраном щодо проекту Зангезурського коридору. «Будь-який коридор має створюватися лише за згодою Вірменії, що призведе до транзитного буму для країн регіону та світових ринків, оскільки буде забезпечено доступ до певних товарів. Транспортний коридор, створений в інший спосіб, із застосуванням сили або за участю Ірану, зустріне рішучу відповідь», – попередив помічник держсекретаря.

Судячи з усього, в Баку ще не пройшла ейфорія від військових успіхів у Карабаху, і влада демонстративно відкидає будь-які спроби тиску ззовні. Азербайджанську сторону виводить із себе сам факт запровадження проти них непрямих санкцій у вигляді відмови від військової допомоги. Насправді ж на боєздатності Азербайджану це не позначиться, оскільки основний потік сучасних озброєнь йде з Туреччини та Ізраїлю.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв, виступаючи на форумі «Карабах: Повернення додому через 30 років» заявив, що саме нинішня вашингтонська адміністрація звела нанівець стратегічні відносини між двома країнами. При цьому Алієв послався на слова помічника держсекретаря США у справах Європи та Євразії Джеймса О`Брайєна (який у цей час, до речі, був у столиці Азербайджану), про те, що таких відносин, як були раніше у Вашингтона з Баку, вже не буде. Ільхам Алієв у відповідь дав зрозуміти, що на США «світ клином» не зійшовся: «Якщо вони [Вашингтон] скажуть, що стосунки залишаться як раніше, і я сподіваюся, це сьогодні почути, то ми зможемо відновити вашингтонський процес. Якщо цього не станеться, то [посередниками у мирному процесі] залишаться лише Брюссель та Москва», – додав президент Азербайджану.

Про підсумки зустрічі Алієва та О`Браєна не повідомлялося, проте наступного дня Ільхам Алієв оголосив про проведення дострокових президентських виборів, а в країні посилилася антиамериканська кампанія. Як повідомляє ВВС, випускників американських вишів оголосили шпигунами. Влада заявляє, що в країні працює ціла мережа таємних американських агентів, які використовують просування демократії та свободи слова як важіль тиску на Баку. Також олії у вогонь підлила заява директора USAID Саманти Пауер, яка назвала переселення вірмен з Карабаху – «вимушеним». Помічник президента Азербайджану Хікмет Гаджієв відповів Пауер у Twitter (X): «В Азербайджані більше немає місця для діяльності USAID!». На тлі погіршення відносин між Баку та Вашингтоном почалися арешти журналістів, які приховували джерела свого фінансування.

Починаючи з 2014 року, на законодавчому рівні було ухвалено рішення, що ускладнює отримання будь-яких іноземних грантів. Як зазначає ВВС, вся медійна сфера знаходиться під офіційним контролем держави, жодне незалежне телебачення і радіо не транслюється всередині країни, всі друковані видання, що виражають критичну точку зору, – закриті, а сайти – заблоковані. У щорічному рейтингу свободи преси «Репортери без кордонів» поставили Азербайджан на 151 місце зі 180 країн, між Пакистаном та Афганістаном.

Негативний перелом

У міру загострення відносин зі США відносини з Францією також демонструють особливу динаміку погіршення. Минули ті часи, коли близькі до Алієва фонди фінансували, наприклад, реставрацію тисячолітніх церков у Франції, і статуй у парку Версальського палацу, дружина Алієва – Мехрібан (до речі, яка сьогодні є віце-президентом Азербайджану), нагороджувалась орденом Почесного легіону, а Франція була одним з головних лобістів Азербайджану у Європі. Сьогодні у це важко повірити, але до 2020 року Франція була одним із основних постачальників зброї Азербайджану. На думку багатьох експертів, негативний перелом у відносинах стався під час другої карабахської війни, коли саме Франція першою стала на захист Вірменії.

У бажанні сподобатися виборцям вірменського походження Сенат Франції прийняв тоді резолюцію, яка вимагає від Азербайджану вивести свої війська з територій, прилеглих до Карабаху, окупованих вірменами в першу карабахську війну 1992-1994 років. Ця заява викликала обурення в Баку, оскільки основним населенням цих територій до війни були азербайджанці, яких вірменські сили вигнали звідти. У відповідь на це Алієв закликав французьку владу «передати Марсель вірменам», а президент Макрон лише посилював ескалацію в регіоні, заявляючи, що в лавах азербайджанської армії воюють сирійські найманці. Тоді резолюція французького Сенату ніяк не допомогла вірменам у Карабаху через свій декларативний характер: жодна країна не визнавала незалежності самопроголошеної республіки, включаючи саму Францію.

Хоча є й інші версії того, що відбувається. Так колишній азербайджанський дипломат Аріф Мамедов, який довгі роки працював у структурах МЗС Азербайджану, а з 2015 року пішов в опозицію і залишився в Європі, вважає, що питання у майнових відносинах сім’ї Алієва у Франції: «… Алієві дуже багато мали і, напевно, мають сьогодні, як і раніше, майна і бізнес-відносин з Францією. Я не виключаю, що, можливо, там могли бути якісь проблеми, що стало одним із чинників для такого погіршення відносин. Я цього не знаю, можу лише припускати. Я знаю, члени сім’ї мають майно і в Парижі, і на Лазурному березі». – підсумував колишній дипломат.

На думку Мамедова, «в Азербайджані – сімейна влада, можна сказати, що це султанат, де все вирішує одна родина». «У нас немає фактично ні судової влади, ні парламенту – все вирішує одна людина. Парламент лише стверджує, що президент вранці прокинувся і вирішив. Якщо він прокинувся вранці та вирішив проводити вибори, то проводять вибори. Якщо він прокинувся та вирішив свою дружину призначити віце-президентом, він це робить. І ніколи не буває, щоб хоч одна людина заперечила. Тепер це проявляється і на міжнародному рівні», – резюмує Аріф Мамедов.

Сьогодні у відносинах між Баку та Парижем не просто холод, а люті морози. Президент Ільхам Алієв звинувачує Францію у розпалюванні війни на Південному Кавказі через постачання озброєнь Єревану. Наприкінці жовтня 2023 року за підсумками візиту до Вірменії міністра оборони Франції Себастьяна Лекорню сторони підписали угоду про постачання вірменській армії трьох радарів GM-200, а в майбутньому і систем ППО малої дальності Mistral. Крім того, французи пообіцяли найближчим часом поставити 24 бронемашини Bastion і ще 26 машин цього типу знаходяться у виробництві. Сенат Франції рекомендував владі направити до Вірменії артилерійські самохідні установки на кшталт Caesar. Париж критикується не лише за його провірменську позицію, а й за підтримку незалежних медіа та опозиції і навіть за своє колоніальне минуле. МЗС Азербайджану оголосило персонами нон-грата двох французьких дипломатів, а французького бізнесмена, який довго проживав у Баку, заарештували за звинуваченням у шпигунстві.

Париж відповів резолюцією Сенату, яка потребує запровадження санкцій проти Азербайджану. Дух документа не можна назвати новим. Обидві палати французького парламенту, чи то Національні збори, чи Сенат, у минулому приймали резолюції в цьому ж дусі. Документ не лише висловлює підтримку територіальної цілісності Вірменії, а й засуджує військову операцію Азербайджану в Карабаху 19-20 вересня 2023 року. Крім того, резолюція вимагає вжити найжорсткіших заходів за «військову агресію», включаючи такі як конфіскації активів лідерів Азербайджану та накладення ембарго на імпорт нафти та газу. Аналогічну резолюцію вже приймали депутати Європарламенту 5 жовтня 2023 року, за два тижні після завершення військової операції азербайджанської армії в Нагірному Карабаху. А Верховний представник Європейського союзу із закордонних справ і безпекової політики Жозеп Боррель звинуватив Азербайджан у посяганні на суверенітет Вірменії, висловивши серйозне занепокоєння нещодавніми територіальними претензіями президента Алієва і попередивши про серйозні наслідки для відносин з Азербайджаном.

Цікава деталь – у 2022 році після аналогічної резолюції Сенату в українських медіа активно критикували Францію та вірменську діаспору за те, що вони намагаються переключити увагу світової громадськості з України на проблеми Нагірного Карабаху. А резолюцію Сенату назвали недемократичною: «Французький сенат прийняв досить суперечливу та абсолютно недемократичну резолюцію, де вимагає накласти ембарго проти Азербайджану щодо нафти, газу та, відповідно, намагається дати всі ресурси, які сьогодні йдуть, у тому числі на підтримку України у війні з Росією, на підтримку вірменського сепаратизму», – говорив у коментарях «Українській правді» експерт Ігор Чаленко. На його думку, таким чином спроби французьких сенаторів перевести увагу з проблем України на Вірменію несуть ризики для самої Європи. А зацікавлені у такому розвитку подій лише Єреван та Москва. На резолюцію Сенату від жовтня 2023 року в Україні ніяк не відреагували.

Проте в Україні відреагували на пропозицію Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), який вирішив не затверджувати повноваження азербайджанської делегації. Це рішення було ухвалено на пропозицію німецького депутата Франка Швабе, який очолив ініціативу з обмеження повноважень Азербайджану, пославшись на порушення прав людини, зростаючу кількість політичних в’язнів, відмову Азербайджану запросити ПАРЄ для оцінки майбутніх президентських виборів 7 лютого і відмову в доступі спікерів ПАРЄ до Лачинського коридору у 2023 році. Новоспечений голова комітету ПАРЄ з питань міграції, біженців та переміщених осоіб Олексій Гончаренко не підтримав пропозицію Швабе, зазначивши, що він не єдиний друг Азербайджану у ПАРЄ. У результаті делегація Баку заявила про припинення своєї роботи та взаємодію з Парламентською асамблеєю Ради Європи, а парламентарі Азербайджану відповіли дзеркально, вимагаючи від свого уряду вивести французьку компанію Total з азербайджанського газового родовища Апшерон та призупинити економічні контакти з Парижем. Також парламентарі закликали заморозити активи французьких офіційних осіб, не допустити участі французьких компаній у будь-яких проектах, на території Азербайджану та визнати незалежність заморських територій Франції у Новій Каледонії та Французькій Полінезії у Тихому океані, а також Корсики.

Варто зазначити, що попри грізні заяви Міллі меджлісу Баку навряд чи піде на розрив економічних зв’язків із Парижем. Французька Total є важливим партнером Socar у освоєнні складного газового родовища на шельфі Каспійського моря. А після виходу із проекту норвезької Statoil азербайджанці вкрай зацікавлені у передових технологіях західних енергетичних компаній.

Газ із «душком»

Західна риторика про ембарго на постачання газу та нафти особливо дратує Алієва. Він не забув, що у пошуках альтернативи російському газу Європа доїхала й до Азербайджану. Влітку 2022 року голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн побувала в Баку і широко посміхаючись та тиснучи президентові Алієву руку, домовилася подвоїти імпорт газу з Азербайджану протягом найближчих п’яти років. Тоді чиновниця Євросоюзу назвала Азербайджан «ключовим партнером» та «надійним постачальником», а в Баку розцінили цей крок як підтримку та знак високої довіри ЄС. Сьогодні п’ять країн Євросоюзу вже одержують азербайджанський газ. Серед них Болгарія, Угорщина, Греція, Італія та Румунія. Деякі інші держави ЄС також висловили зацікавленість у закупівлі газу Баку.

Виступаючи 10 грудня в Ніші (Сербія) на церемонії відкриття газового інтерконектора Болгарія-Сербія, Алієв підтвердив, що Баку виконає дану Брюсселю обіцянку подвоїти експорт газу до Європи до 20 мільярдів кубометрів на рік до 2027 року. «Цифри вже демонструють, що ми впевнено рухаємося до цієї мети», – сказав Алієв, додавши, що в 2021 році Азербайджан експортував до Європи трохи більше 8 мільярдів кубометрів газу, а цього року цей показник зросте до «приблизно 12 мільярдів кубометрів». «Це складе 50 відсотків від загального обсягу експорту азербайджанського газу», – сказав він. Для того, щоб подвоїти постачання газу до Європи, Баку має збільшити і видобуток газу, і пропускну здатність трьох трубопроводів, що становлять Південний газовий коридор, яким азербайджанський газ надходить з Каспійського моря на європейські ринки.

На початку 2024 року ситуація змінилася і замість «дякую» Європарламент закликає переглянути співпрацю з Баку в енергетичній сфері. На думку євродепутатів, азербайджанська влада не дотримується своїх міжнародних зобов’язань, а це не сумісне з поняттям «стратегічного партнерства», а також «з цілями зовнішньої політики ЄС». Окрім цього, європарламентарі закликають ЄС знизити залежність від експорту газу з Азербайджану. Та й газ, на їхню думку, не просто азербайджанський, а з російським «душком». Резолюція закликає Єврокомісію розслідувати інформацію про те, що «Азербайджан фактично експортує російський газ до ЄС».

У відповідь Алієв дав зрозуміти, що щодо Заходу свою позицію міняти не збирається і піддаватися на шантаж також: «Говорити з нами мовою погроз або поводитися зарозуміло ми не дозволимо», – і додав, що «…у разі, якщо така позиція візьме гору [відмова від співпраці з Азербайджаном в енергетичній сфері], то компаніям, які уклали з нами довгострокові контракти, доведеться заплатити штрафи на сотні мільйонів, а то й на мільярди євро. Тому відповідальним особам, які роблять подібні абсурдні заяви, слід бути уважнішими», – зазначив Алієв.

Геополітика з огляду на виборця

В ухваленні зовнішньополітичних рішень французькі політики змушені озиратися на частину своїх виборців та враховувати їхні запити. Тому ще один компонент, що впливає на посилення позиції Франції щодо Азербайджану – вплив вірменської діаспори. Чисельність вірмен у Франції наближається до 600 тисяч. Вважається, що Франція – друга після США країна з найпотужнішою та найвпливовішою вірменською діаспорою. Тому для французьких політиків завжди було важливо досягти прихильності вірменської громади. У Парижі існує Рада з координації вірменських організацій Франції, яка не лише влаштовує звані вечері, на яких збирають політиків, міністрів і навіть кандидатів у президенти Франції, а й «нагадують» політичному бомонду про вірменський порядок денний у політиці країни. До речі, питання геноциду та всі закони, пов’язані з цією трагедією столітньої давності, допомога Вірменії та Нагірному Карабаху завжди використовувалися у передвиборних кампаніях. Та й питання фінансування кандидатів у президенти значною мірою залежало від «правильності» ними сприйняття «вірменського» питання.

Нинішня жорстка позиція Емануеля Макрона щодо Баку, звичайно, криється не тільки в вірменських генах його діда по материнській лінії або «векселях» вірменської громади, яка щедро фінансувала його виборчу кампанію. Південний Кавказ – добрий майданчик для просування геополітичних інтересів. Франція вже «удобрює» Грузію, де активно працює французький бізнес. А офіційні азербайджанські медіа просувають наратив про те, що Грузія вже в «кишені» у Макрона, оскільки нинішній президент країни Саломе Зурабішвілі – народилася та навчалася у Франції, а також має французький паспорт. Так само як і неформальний лідер Грузії – Бідзіна Іванішвілі, який, до того ж, має у Франції великі активи. Що стосується Вірменії, то вона і так вважається форпостом Франції на Південному Кавказі. При цьому ще більша «прихильність» Єревана до Парижа дає Франції чудову нагоду нблизитись до Ірану, «насолити» Путіну, а Макрону реабілітуватися за свої провали на африканському континенті.

Певною мірою Азербайджан залишається «перешкодою» на шляху подальшого просування Парижа в багату на ресурси Центральну Азію та розвитку альтернативного транспортного маршруту до Європи в обхід Росії. Звичайно, смілива політика Алієва щодо Заходу не в останню чергу зумовлена підтримкою стратегічного союзника – Туреччини. У експертному середовищі навіть з’явилося визначення – «турецька хвороба». Це коли непомірні амбіції у зовнішній політиці контрастують із скромними результатами в економіці. У цьому сенсі Ільхама Алієва можна сміливо назвати «турецьким наслідувачем», адже не випадково президент Туреччини Ердоган – його перший радник і багато кроків свого великого друга він просто копіює. У тому числі й у зовнішній політиці.

У даному випадку, враховуючи напружений зовнішньополітичний контекст 2024 року, позачергові президентські вибори мають ще й спробу влади Азербайджану використати вигідні можливості. У цьому сенсі розрахунок Алієва простий: охочих втрутитися буде менше, ніж якби вибори пройшли у 2025 році. Основні центри впливу будуть зайняті виборами у себе. У 2024 році важливі вибори відбудуться у різних регіонах світу. У Росії навесні, а в США восени обиратимуть президентів. У Євросоюзі влітку обиратимуть загальноєвропейський парламент. Баку одним із перших пройде через виборчу кампанію, а далі зайнявши «кругову оборону» Алієв уважно стежитиме за тим, що відбувається, по можливості намагаючись не допустити посилення західної присутності на Кавказі, оскільки розуміє, що це загрожує його владі.

Боротьба телевізора та холодильника

Крім фактору Нагірного Карабаху, країна за час президентства Алієва вийшла в регіональні лідери, здійснюючи успішну торговельно-економічну політику і користуючись всебічною підтримкою Туреччини. За підсумками 2022 року ВВП Азербайджану становив $78,7 млрд. За час правління Ільхама Алієва показник зріс майже в 11 разів. Це рекордний темп для республік колишнього СРСР. Невеликий спад припав лише на пандемію і 2015–2016 роки, коли падали ціни на нафту та впали темпи будівництва всередині країни. За підсумками 11 місяців минулого року ВВП в Азербайджані збільшився лише на 0,8% і, на перший погляд, це може свідчити про те, що особливого зростання в економіці не спостерігається. До речі, про це сьогодні постійно говорять і критики Алієва. Проте сам президент Азербайджану не такий песимістичний і в інтерв’ю телеканалу «Євроньюс» заявив: «Ці цифри насправді не відображають на 100 відсотків економічні показники чи рівень життя людей». «Ми знаємо країни з дуже низьким економічним зростанням, але дуже розвиненою економікою. Чим більше ВВП, тим складніше додати зростання, особливо в сьогоднішній геополітичній ситуації, коли два наших сусіди і двоє з наших основних торгових партнерів – Росія та Іран – перебувають під санкціями».

Економічне зростання Азербайджану багато в чому забезпечується паливно-енергетичним комплексом. Щоправда, по нафті спостерігався незначний спад. Проте, як зазначають експерти – це продумана політика щодо вироблення різної сировини. Якщо в січні-листопаді 2023 року видобуток нафти з газоконденсатом в Азербайджані склав 27,695 млн. тонн, що на 7,4% нижче за аналогічний показник 2022 року, то за той же період видобуток газу, досягнувши 44,221 млрд. кубометрів, збільшився на 4,1%. А щодо видобутку «товарного газу» зростання склало 4,3%.

Як результат, країна зуміла виконати зобов’язання щодо постачання газу до Туреччини, куди пішло 42,1% від видобутого, і до Італії – 39,2%. Таким чином, зменшивши обсяги виробітку за однією – нафтовою позицією, Азербайджан збільшив їх за іншою – газовою. До того ж є друга причина спаду в нафтовій галузі, яка, до речі, дуже відчутно проявляється на показниках платіжного балансу країни, і полягає в різниці цін від проданої сировини. Згідно з результатами дев’яти місяців минулого року, профіцит поточних операцій країни склав $6,7 млрд. або 12,5% ВВП. Йдеться про профіцит, а не про весь платіжний баланс і для різниці між сумами, що надійшли в країну, і що пішли з неї це дуже хороший показник. Однак у порівнянні з аналогічним періодом минулого року він все одно менший на 62,3%, що пов’язано зі зниженням у 2023 році цін на нафту та газ на міжнародних ринках.

За час правління Ільхама Алієва безробіття в країні скоротилося з 9,2% до 5,5%. Загалом в Азербайджані організовано близько 1,96 млн нових робочих місць. За оцінками азербайджанської статистичної служби, розмір мінімальної зарплати зріс з 9 манат ($5,29 дол.) до 345 манат ($202 дол.), розмір середньої пенсії – з 17,7 манату ($10 дол.) до 372,1 манату ($218) дол.). Населення Азербайджану становить 10,2 млн. осіб, за час правління Ільхама Алієва воно зросло приблизно на 24%. З Азербайджану стали рідше виїжджати на ПМП в інші країни (3,8 тис. осіб у 2003-му проти 1,1 тис. осіб у 2022-му). Також на президентство Ільхама Алієва припав сплеск народжуваності — за 2011 рік на світ з’явилися близько 176 тис. немовлят. Схожі показники в країні фіксували лише у 1964 та 1985–1992 роках. Одна з головних проблем – країна має так званий водний стрес – гостру нестачу питної води. За оцінками чиновників, за останні 30 років країна втратила 15% водних ресурсів і може втратити ще 20% до 2040 року. У квітні 2023 року в Баку запустили пробний держпроект із опріснення морської води, щоб частково вирішити ці проблеми.

Звісно, відносно позитивна динаміка плюс реінтеграція Карабаху забезпечують Алієву підтримку населення, про яку його батько Гейдар міг лише мріяти. Однак подальша конфронтація із Заходом та можливе запровадження санкційного режиму може суттєво погіршити внутрішню ситуацію і на перший план вийдуть проблеми економічного характеру. Не дивно, що Алієв зіграв на випередження і провівши вибори зможе «застовпити» собі місце у владі до того, як проблеми холодильника отримають верх над телевізором.

Як зазначають критики Ільхама Алієва, у країни далеко не все так райдужно, як про це говорить офіційна азербайджанська влада. У тіні Карабахської перемоги залишається чимало внутрішніх проблем. Як зазначає ВВС, мінімальна зарплата, яка зростала в країні роками, в 2024 залишиться на колишньому рівні – трохи більше 200 доларів на місяць. Крім того, з 2020 року постійно скорочується кількість осіб, які отримують пенсію по інвалідності, хоча до цього їх кількість щороку зростала. Також у 2023 році ліквідовано пільговий податок на прибуток для малого бізнесу та підприємці сплачуватимуть не 5% від прибутку, а 20%. Не все так добре й із цінами на продукти харчування. Середньорічна продовольча інфляція в Азербайджані становила близько 20%.

Чиновники пов’язують це з інфляцією у країнах-імпортерах та зростанням світових цін на сировину та перевезення. Незалежні експерти з таким поясненням погоджуються. Але додають, що наслідки загальносвітової інфляції виявилися для Азербайджану такими серйозними, оскільки країна майже повністю залежить від імпорту, а реальні доходи населення не зростають.

Ще одна лінія напруженості – відновлення Карабаху, на яке з державного бюджету вже витрачено 7 мільярдів доларів. В рамках ідеології «Великого повернення» передбачається переселення сотень тисяч людей, які втратили свої будинки у Першій Карабахській війні 1990-х років. Баку повинен виправдати високі очікування і зробити так, щоб люди, які переселилися туди, були всім задоволені. А в умовах азербайджанської системи це буде нелегко. Адже не секрет, що, наприклад, найродючіші землі будуть під контролем великих холдингів, що належать відомому прізвищу.

Зараз у країні переможна ейфорія, але важливо, щоб через кілька років вона не змінилася на глибоку депресію. Побудувати в Шуші кілька готелів з ресторанами та проводити в них помпезні конференції – це ще не означає вдихнути в регіон життя. Сьогодні багато нарікань у жителів країни викликає те, що пильна увага до Карабаху здійснюється на шкоду іншим регіонам. Це видно, у тому числі, за популярністю мема, опублікованого на сатиричній сторінці у Facebook, в якому зображення напівзруйнованої середньої школи в місті Імішлі, на півдні центрального Азербайджану, порівнюється з нещодавно відремонтованим сараєм на козячій фермі в Карабаху.

Один з опозиціонерів режиму Алієва, колишній дипломат Аріф Мамедов, в інтерв’ю інтернет-ресурсу Rfi звинуватив Алієва в тому, що він перетворив Карабах на майданчик для відмивання грошей: «Ільхам Алієв фактично перетворив Карабах на таку офшорну зону, в яку [допущені лише], пов’язані з його сім’єю, а також компанії, пов’язані з сім’єю Ердогана. Тобто там відмиваються величезні гроші у вигляді того, що [ведеться] реконструкція районів. Там щось робиться, дороги будуються, інфраструктура будується, але одночасно йде величезне відмивання грошей».

Опоненти Алієва багато говорять про корупцію у країні. Хоча саме за Ільхама Алієва в Азербайджані розпочалася антикорупційна кампанія. З 2004 року було ухвалено окремий закон «Про боротьбу з корупцією», кілька держпрограм, організували антикорупційний комітет та центри з надання допомоги громадянам. Проте, за оцінкою багатьох експертів, це лише парадна вітрина. Країна кілька разів згадувалась у зв’язку з міжнародними корупційними скандалами. Після публікації «досьє Пандори» Центр дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) заявив, що рідня та оточення Ільхама Алієва володіли 84 офшорними компаніями на Британських Віргінських островах. У різні роки в отриманні хабара від влади Азербайджану підозрювали прем’єр-міністра Мальти та кількох депутатів німецького Бундестагу.

Керівник департаменту конфліктології Інституту миру та демократії Азербайджану Аріф Юнусов у коментарях «Новій газеті-Європа» зазначає: «Є Азербайджан, а є сім’я Алієвих. Це не одне і те ж. Заробляє гроші не Азербайджан, заробляє гроші Алієв та його оточення. За 20 років Азербайджан заробив офіційно десь 160 млрд доларів на нафті та газі. Але це офіційно. Реальні цифри коливаються, за даними незалежних експертів, від 180–190 до 240–260 млрд. доларів. І левова частка цієї різниці пішла в кишеню сім’ї президента», – говорить Юнусов. Раніше журналісти ВВС писали про зв’язок дочок Алієва з володінням часткою в компанії, що займається золотовидобуванням.

Будь-яке соціальне невдоволення в Азербайджані давно заведено жорстко придушувати. Так, у червні 2023 року на тому самому золотодобувному родовищі, частина якого начебто належить дочкам Алієва, у гірській місцевості біля села Союдла почалися протести місцевих жителів. Приводом для них став намір золотодобувної компанії побудувати на пасовищних землях нове водоймище для стоку води з кислотним вмістом. Люди вийшли на мітинг, який був придушений. Повідомлялося про те, що десять учасників мітингу постраждали, частина з них отруїлася сльозогінним газом, частина зазнала фізичних травм.

За даними Freedom House, країна знаходиться на 193 місці (всього 210 позицій) у рейтингу політичних і громадянських свобод, з позначкою «Не вільна».

Тому важко повірити, що найближчим часом на Азербайджан чекають демократичні перетворення. Демократизація країни означає свободу вибору, свободу слова. Подібний шлях розвитку знаходить мало спільного із стратегією управління Алієва. Вочевидь, вже зараз можна констатувати, що його подальший курс буде націлений не на Захід, а на Схід – до зміцнення режиму особистої влади. А вибори лише один із інструментів, що підтверджують його легітимність.