2024-й – рік глобальних виборів. Одним із перших стартує Тайвань, де 13 січня близько 20 мільйонів виборців отримають можливість обрати нового президента та однопалатний парламент. Примітно, що вибори глави острова, як і волевиявлення громадян з інших питань, організують лише на території, що підконтрольна острову. Відкриття дільниць за кордоном не передбачено острівним законодавством про вибори.
Сьогодні більшість аналітиків і світових ЗМІ в один голос заявляють, що ці вибори матимуть далекосяжні глобальні наслідки. Новий президент має задати тон відносинам двох супердержав – Китаю та США. Перемога правлячої Демократичної прогресивної партії закріпить курс на зближення із Заходом, а успіх опозиції може нормалізувати діалог із Пекіном.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує ситуацію на Тайвані напередодні виборів, а також вивчає основні історичні та геополітичні аспекти, які можуть мати внутрішньополітичний вплив та бути визначальним фактором для всього Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
This Content Is Only For Subscribers
Історія питання
Витоки «складних» відносин Тайбея та Пекіна припадають на епоху громадянської війни в Китаї (1927–1949 роки). За її підсумками комуністи під керівництвом Мао Цзедуна перемогли націоналістів під керівництвом генерала Чан Кай Ши, який після своєї поразки разом із більш як двома мільйонами своїх послідовників евакуювався на острів Тайвань (Формоза). У конфлікті, що тривав 21 рік (з перервами), керівництво партії Гоміньдан поступилося силам Компартії Китаю. Комуністи 1 жовтня 1949 року проголосили створення Китайської Народної Республіки та оголосили себе наступниками поваленого режиму. Сили Чан Кайші, навпаки, вважали те, що відбувається на материковій частині країни, «комуністичним заколотом» і продовжували претендувати на суверенітет над усім Китаєм. До 1970-х років керівництво Китайської Республіки на Тайвані мало значне дипломатичне визнання і навіть представляло Китай в ООН. Проте у 1971 році Тайвань виключили з організації, а у 1979 році від Тайбея відвернувся його головний союзник — Вашингтон, який визнав легітимність комуністичного уряду на материку. Наразі Китайська Республіка підтримує дипломатичні відносини з 13 країнами світу — переважно малими острівними державами. Однак це не заважає Тайбею розвивати свої міжнародні зв’язки через мережу фактично функціонуючих як посольства торгово-економічних представництв.
Пекін же цілеспрямовано демонструє своє прагнення здобути контроль над Тайванем з моменту утворення КНР. Возз’єднання двох берегів протоки прописано у конституції країни як священний обов’язок китайського народу. Влада КНР наполягає, що має намір досягти поставленої мети мирними способами. Силовий варіант вирішення питання згадується зазвичай як крайній захід. Крім «переманювання» на свою сторону дипломатичних союзників Тайбея, Пекін намагається не допустити незалежності острова й де-юре. Згідно з ухваленим у 2005 році «Законом про протидію діяльності з розколу країни», на спроби змінити статус-кво в протоці війська Народно-визвольної армії Китаю будуть змушені відповісти застосуванням сили.
Тайванська демократія
Демократія та всі супутні свободи не завжди були характерною рисою острівного життя. До 1987 року на острові діяв військовий стан. Діяльність політичних партій, крім Гоміньдану, було заборонено, а владні інститути консервувалися у первісному складі.
Хвиля демократизації принесла до Тайваню й загальні конкурентні вибори. Першим всенародно обраним главою регіону у 1996 році став Лі Денхуей. Виходець із партії Гоміньдан, він по праву вважається одним із архітекторів політичної лібералізації Тайваню. Згодом на острові фактично склалася двопартійна система влади і партії Гоміньдану, що вросла у владу, кинула виклик молода Демократична прогресивна партія (ДПП), яка виступає за незалежність острова. З 2000 року кандидати від обох партій змінювали один одного на вищій державній посаді. З 2000 по 2008 рік Тайванем керував представник ДПП Чень Шуйбянь, а наступні вісім років острівну адміністрацію очолював висунутий Гоміньданом Ма Інцзю.
Сьогодні Тайвань є однією з найбільш ліберальних і вільних країн, що поважають різноманітність, права людини та громадянські свободи. Серед іншого, нещодавно на острові було значно знижено кількість підписів громадян, необхідних для запуску народних законодавчих ініціатив та проведення референдумів. У результаті за останні роки виборці на Тайвані провели вже понад десяток голосувань з таких тем, як безпека продуктів харчування, ядерна енергетика та загальні основи функціонування демократії. Прагнення тайванського суспільства зберегти демократію особливо зміцнилося на фоні процесу поступового «згортання» демократії у Гонконзі. На думку експертів, цей процес наочно показав, чого варті обіцянки Пекіна про створення однієї країни з двома різними системами.
Між Вашингтоном та Пекіном
Фактична самостійність Тайваню багато років є каменем спотикання в американо-китайських відносинах. Білий дім з 1979 року проводить політику одного Китаю, при цьому зберігає стратегічну двозначність щодо острова. Формально визнаючи КНР єдиним законним урядом Китаю, американська сторона підтримує зв’язки з Тайбеєм. За «Законом про відносини з Тайванем», прийнятим у 1979 році, Вашингтон постачає йому зброю та зобов’язується допомогти зберегти мир у протоці. Тому не випадково питання Тайваню стало однією з ключових тем переговорів між президентом США Джо Байденом і головою КНР Сі Цзіньпіном, які відбулися 15 листопада 2023 року у Сан-Франциско.
За словами глави Китаю, тайванське питання є найчутливішим в американо-китайських відносинах. Для Пекіна набуття контролю над Тайванем має стати кроком до «великого відродження китайської нації». Для Вашингтона Тайвань важливий як форпост впливу в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ключовий постачальник напівпровідникової продукції і вітрина демократичного порядку.
У жовтні 2022 року на партійному з’їзді Сі Цзіньпін підкреслив, що Китай прагнутиме мирного вирішення ситуації з Тайванем, але ніколи не відмовиться від права застосовувати силу. Тайбей тоді відповів, що не відступиться від суверенітету і не піде на компроміс у питаннях свободи та демократії.
Напруга між наддержавами почала зростати у серпні 2022 року, коли на той момент спікера палати представників США Ненсі Пелосі здійснила вельми імпульсивний вчинок – прибула з офіційним візитом на острів для переговорів із місцевою адміністрацією. Приїзд третьої особи державної ієрархії США змусив і Китай вдатися до не менш імпульсивних дій: Пекін розпочав масштабні військові навчання навколо острова. Тепер подібні операції проводяться часто, зокрема за межами серединної лінії — це неофіційний морський кордон між Тайванем та материковим Китаєм, юридичний статус якого не зафіксований у міжнародних документах. Крім того, літаки НВАК періодично заходять у розпізнавальну зону ППО Тайваню. 11 грудня 2023 року через Тайванську протоку пройшла ударна група на чолі з авіаносцем «Шаньдун».
Президент Джо Байден, вочевидь, не прагне знизити градус напруги і заявляє Пекіну про готовність США захистити Тайбей у разі «нападу» материкового Китаю. Підтримка виражається зокрема у озброєнні острова. Постачання Вашингтона вже перевищили $14 млрд. У серпні 2023 року США виділили Тайваню ще $80 млн. у рамках американської програми «Іноземне військове фінансування» (FMF). Досі її використовували для допомоги лише країнам та організаціям, визнаним в ООН.
В Пекіні, звісно, такий крок не схвалили. Як зазначає американський Науково-дослідний інститут зовнішньої політики (Foreign Policy Research Institute, FPRI), конфлікти на Близькому Сході та в Україні, в які щільно залучені США, ускладнюють допомогу Вашингтона Тайваню у разі «нападу» і насамперед у фінансовому плані. Конгрес так і не зміг схвалити пакет допомоги, сформований Байденом на суму $106 млрд, десятки мільярдів з яких повинні піти на забезпечення інтересів США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Штати використовують Тайвань як опорну базу для збереження впливу у регіоні та стримування Китаю.
Два медики та поліцейський
Для виборців на Тайвані питання про те, який кандидат збереже мир по той бік Тайванської протоки, є екзистенційним. Багатьох людей хвилюють інші питання крім Китаю. Але яке б рішення вони не ухвалили 13 січня, наслідки будуть відчуватися по всьому регіону.
4 листопада 2023 року в Тайбеї завершилася реєстрація кандидатів на посаду президента та віце-президента Тайваню. Усього за право керувати Тайванем наступні чотири роки боротимуться три претенденти:
1. Лай Цзін-те від Демократичної прогресивної партії (ДПП).
2. Хоу Юї від Гоміньдану.
3. Представник Народної партії Тайваню Ко Вень-дже.
64-річний Лай Цзін-те – медик за освітою, чинний голова правлячої ДПП та заступник керівника острівної адміністрації. Лай виділяється серед опонентів багатим політичним досвідом. За його плечима – робота на посаді голови Виконавчого юаня (уряду острова), шість років на посаді мера шостого за величиною міста острова – Тайнаня, а також 12 років кар’єри депутата Законодавчого юаня. Лай був беззаперечним фаворитом праймеріз усередині ДПП. У квітні партія затвердила його кандидатуру після попереднього безальтернативного голосування — ніхто з соратників не наважився кинути йому виклик.
Лай Цзін-те – затятий поборник незалежності Тайваню. Виступаючи як 49-й прем’єр-міністр Китайської республіки, він заявив: «…я політик, який виступає за незалежність Тайваню» і також за те, що «ми вже є незалежною суверенною державою, яка називається Китайська Республіка і нам не потрібна окрема декларація незалежності». Глава ДПП запевняє, що острів стоїть на передовій розповзання китайського авторитаризму у світі. Політична позиція кандидата багато в чому перегукується із переконаннями нинішнього глави острова Цай Інвень.
На посаду заступника керівника острівної адміністрації у парі з Лай Цзін-те претендуватиме Сяо Мейцінь. Народилася в Японії та є колишньою американською громадянкою (вона відмовилася від громадянства США заради політичної кар’єри у 2002 році), Сяо користується повагою як розважливий політик та професійний дипломат. Останні три роки вона була представником Тайваню в Сполучених Штатах. Досвід партійної роботи у минулому, знання міжнародних справ та негласне схвалення з боку Вашингтона роблять Сяо Мейцінь важливим активом передвиборчої кампанії ДПП.
Пекін ніколи не приховував негативного ставлення до Демократичної прогресивної партії Тайваню, яка виступає за незалежність острова та подальше зближення зі США. Усі останні вісім років, протягом яких острівну адміністрацію очолює член ДПП Цай Інвень, відносини між Пекіном та Тайбеєм були, по суті, заморожені. А візит на Тайвань у серпні 2022 року тодішнього спікера Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі, зовсім мало не поставив дві частини Китаю на межу війни.
Не дивно, що з наближенням виборів на острові, Пекін багато робив для того, щоб не допустити приходу до влади чергового ставленика ДПП — нинішнього віце-президента Лай Цзін-те, якого на материку назвали «упертим, радикальним прихильником незалежності Тайваню».
На відміну від Лай Цзін-те, кандидат від головної опозиційної партії Гоміньдан Хоу Юї здобув славу на терені боротьби зі злочинністю і прославився як один з найефективніших поліцейських острова. Починаючи з 1980-х років, Хоу працював у Департаменті поліції і на його рахунку десятки спійманих небезпечних злочинців та розкритих справ про організацію злочинних банд. Батьківщина не забула професійних заслуг Хоу і 2006 року він очолив поліцію Тайваню.
У політику Хоу Юї прийшов у 2010 році, коли його призначили на посаду віце-мера нещодавно створеного міста центрального підпорядкування Новий Тайбей. У 2018 році Хоу переміг на виборах мера Нового Тайбея, а через чотири роки повторив свій успіх. У народі Хоу Юї популярний через свою «тайванськість» — він часто звертається до виборців на південнофуцзянському діалекті китайської мови, який історично поширений на острові.
Кандидатуру на посаду віце-президента від партії Гоміньдан затвердили в останній день реєстрації – 24 листопада 2023 року. У тандем з Хоу Юї увійшов один із відомих політиків першої хвилі тайванської демократизації Чжао Шаокан. До середини 1990-х він розчарувався у рідній партії Гоміньдан та заснував власну Нову партію. На відміну від Хоу Юї, який бачиться компромісно-нейтральною фігурою, Чжао Шаокан різкий у своїй політичній риториці. Зокрема, він відкрито відстоює питання об’єднання з материковим Китаєм.
Третій кандидат, Ко Вень-дже, також спочатку прославився поза політикою. З 1980-х Ко був відомий як видатний лікар-хірург. У політику Ко Вень-дже прийшов у 2012 році після скандалу в рідній для нього лікарні Державного Тайванського університету. Тоді кільком пацієнтам пересадили органи ВІЛ-інфікованих донорів, поклавши на Ко Вень-дже основну відповідальність.
Перехід у політику став для нього спробою поборотися за справедливість. Вже у 2014 році безпартійний кандидат Ко Вень-дже обрався на посаду мера головного міста острова — Тайбея, а 2018 року переобрався на новий термін. У 2019 році Ко заснував власну партію – Народну партію Тайваню, яка позиціонує себе альтернативою ДПП та Гоміньдану. На посаді мера Тайбея Ко Вень-дже не відзначився визначними здобутками, проте він порівняно популярний серед молодого покоління. До його переваг відносять гарну репутацію та неприєднання до владних блоків, а серед недоліків виділяють незначний політичний досвід.
Торік у жовтні він викликав обурення, порівнявши відносини між двома сторонами протоки з лікуванням раку простати. Ко заявив, що пацієнти з раком простати часто можуть жити довго, тоді як видалення простати може спричинити швидшу смерть. Як зазначають експерти, передбачалося, що це буде метафора про важливість співіснування зі своїми ворогами, але вона зазнала широкої критики, у тому числі й від тайванських урологів.
Неоднозначним став і вибір Ко Вень-дже кандидатури на посаду віце-президента. На вибори разом з Ко піде У Сіньїн. У політику вона потрапила з бізнесу – батько У є головою великого фінансового конгломерату «Сіньгуан». З 2020 року У Сіньїн представляє Народну партію Тайваню в Законодавчому юані. Суперечки навколо її кандидатури виникли наприкінці листопада 2023 року. Суперники запідозрили У наявності подвійного громадянства через факт її народження в США.
Чого хочуть кандидати?
Питання про те, як поводитися з Китаєм стало домінуючим на завершальному етапі кампанії. Власне, позиція кандидатів з цього питання і відмежовує їх один від одного.
Лай Цзін-те, який раніше виступав із позицій протистояння Китаю для захисту Тайваню, дещо пом’якшив свою риторику перед виборами. У липневій статті для видання The Wall Street Journal Лай виділив «чотири стовпи миру в Тайванській протоці»: посилення оборонної потужності острова, збереження статус-кво, розширення зв’язків із партнерами з демократичних країн та забезпечення економічного розвитку. Проте позиція Вільяма Лая щодо «старшого брата» незмінна: незалежність Тайваню та його міжнародне визнання.
Кандидат від Гоміньдану Хоу Юї вже встиг отримати від своїх політичних опонентів ярлик «китайського слуги». Так на свою нещодавню заяву про те, що «незалежність Тайваню призведе до війни з Китаєм і війна стає дедалі ближчою», правляча партія звинуватила опозицію в прокитайських настроях.
Вільям Лай дозволив собі різкий випад на адресу конкурентів, заявивши: «якщо в минулому Гоміньдан була головною силою у боротьбі з китайськими комуністами, то нинішні партійні лідери не лише не виступають проти комуністів, а й є прокомуністичними». Хоча наприкінці минулого року в ході перших телевізійних дебатів між трьома кандидатами Вільям Лай зазначив: «В очах Китаю ми всі троє, які стоять тут і борються за президентство, виступаємо за незалежність Тайваню».
Що ж до позиції Хоу Юї у питаннях зовнішньої політики, то вона дуже прагматична: стримування, діалог та деескалація. Хоу виступає за нормалізацію контактів з Китаєм та підтримання миру в протоці. І ті, хто думає, що Хоу «маріонетка» Китаю явно помиляються. Наприклад, пан Юї висловився не лише проти незалежності Тайваню, а й проти просувається Пекіном формули «одна країна-дві системи». Крім того, партія Гоміньдан обіцяла у разі своєї перемоги одночасно нормалізацію відносин із материком та зміцнення обороноздатності Тайваню. «Ми знаходимося під великою військовою загрозою, але наша позиція – стримування без провокацій», – описав підхід до Китаю уповноважений партії з міжнародних відносин Олександр Хуан.
Що стосується позиції Ко Вень-дже та його команди, то, на їхню думку, відносини з Пекіном мають будуватися на основі взаємності, поваги та співпраці. Кандидат від Народної партії Тайваню характеризує політику щодо Китаю як «середній шлях» між ДПП та Гоміньданом і стверджує, що працюватиме над збереженням поточного способу життя тайванців. Хоча насправді його політика ближча до Гоміньдану.
За даними останніх опитувань, понад 80% тайванських виборців виступають за збереження статус-кво у відносинах Тайбея та Пекіна. І, очевидно, що настрої на кшталт «аби не було війни» й визначили зростання рейтингів опозиції. Згідно з останнім опитуванням на порталі My Formosa від 20 грудня 2023 року, Вільям Лай з підтримкою 35,2% все ще залишається фаворитом у гонці за посаду голови адміністрації Тайваню, проте Хоу Юї помітно скоротив з ним розрив. Той самий рейтинг пророчить йому 30,6% голосів. Замикаючий трійку претендентів, Ко Вень-дже, отримав 18,2%. Видання ETtoday 2 січня 2024 року також опублікувало результати опитування, проведеного в період з 31 грудня по 1 січня. 38,9% опитаних підтримали Лай Цзін-те, 35,8% – Хоу Юї, 22,4% – Ко Вень-дже.
При цьому дуже показовою є тенденція. Наприкінці серпня підтримка Вільяма Лая, згідно з різними опитуваннями, становила від 35% до 43,7%. А ось кандидату від Гоміньдану наприкінці літа давали щонайбільше 21,9% голосів.
Що ж до внутрішньополітичних проблем, то позиції кандидатів бурхливих суспільних дискусій не викликають. Жителів Тайваню непокоїть низький за мірками Східної Азії рівень заробітної плати (мінімальна заробітна плата на острові складає 880 доларів США), інфляція та труднощі із купівлею житла для молодих сімей. Ще одне наріжне питання – енергетична безпека. У 2017, 2019 та 2022 роках відбулися масові відключення електроенергії, що торкнулися мільйонів домогосподарств. Як зазначають експерти, у разі китайської блокади, запасів газу, вугілля та нафти вистачить на 200 днів.
Це порушило питання про відродження ядерної енергетики. Свого часу на острові було чотири АЕС. Однак Чорнобиль, Фукусіма та нинішній президент Тайваню Цай практично поховали ядерну енергетику. Остання станція має закритися у 2025 році. Хоча кандидат від Гоміньдану Хоу і закликав відмовитися від вугілля та відновити атомну генерацію, проте референдум 2021 року, на якому проголосували проти відновлення будівництва АЕС, свідчить про скепсис островів з цього питання.
Прогнози та очікування
Як відомо, прогнози річ невдячна. Проте на користь перемоги Лая свідчать декілька чинників. По-перше, на виборах застосовується мажоритарна система відносної більшості. По-друге, опозиція не висунула єдиного кандидата, хоч така можливість була. Наприкінці жовтня минулого року як Гоміньдан, так і «народники» практично домовились про формування коаліції на виборах депутатів Законодавчого юаня. Позицію щодо єдиного кандидата від опозиції на виборах голови Тайваню тоді погодити не змогли, але ідея не була похована остаточно. Було вирішено, що президентську та віце-президентську посаду «партнери» розділять за підсумками всенародних опитувань.
Угода від 18 листопада 2023 року, яку встигли охрестити «синьо-білою коаліцією» за кольорами партій, почала розсипатися: Гоміньдан та Народна партія почали висловлювати закиди один одному за підсумками опитувань. Після кількох днів взаємних нападок Хоу та Ко були змушені зареєструватися та йти на вибори окремо.
Безперечно, для Китаю прихід до влади Лай Цзін-те – найгірший із усіх сценаріїв. Партія Гоміньдан довгі роки залишалася єдиною тайванською політичною силою, з якою материковий Китай міг взаємодіяти та у перемозі якої Пекін був зацікавлений. І якщо стосовно представників ДПП материк завжди використовував виключно політику «батога», то щодо гоміньданівців був лояльніший.
Втім, змінити милість на гнів Пекін може будь-якої миті. Тим більше, схоже, що він все більше розчаровується у політичних поглядах як Гоміньдану, так і Народної партії, які закликають до нормалізації відносин між двома берегами Тайванської протоки, але не мають наміру робити кроки у бік об’єднання.
У будь-якому випадку, незалежно від того, хто прийде до влади, підхід Пекіна залишиться незмінним: розглядати об’єднання як довгострокову мету і займати активно-вичікувальну позицію на короткій дистанції.
На думку директора Інституту міжнародних відносин Державного університету Чженчжі Коу Цзяньвень, навіть після виборів Пекін не відмовиться від силового впливу на Тайвань, але використовуватиме військову міць для мирного вирішення конфлікту. «Якщо у 2024 році переможе представник відмінної від ДПП партії, чи припинить НВАК перетинати на своїх винищувачах серединну лінію Тайванської протоки? Це неможливо», – резюмує Коу Цзяньвень.
Хоча є й більш песимістичні очікування, які передрікають війну між Китаєм і США. Глава Центру Стімсона припустив, що вибори на Тайвані виграє Лай Цзін-те та оголосить про незалежність острова. Китай розпочне військову операцію, а США застосує силу.
Вашингтон теж завмер в очікуванні та уважно спостерігає. Він не віддає перевагу жодному з кандидатів. Головне сьогодні для Білого дому, щоб дії нової адміністрації не втягнули його у новий збройний конфлікт. Досвід України та Близького Сходу показує, що Вашингтон дедалі більше зосереджується на вирішенні своїх внутрішніх проблем. А січневі вибори у Тайвані лише задають тон глобальній геополітиці 2024 року.
