Росія за тиждень (27.11-03.12)

1. Пленарне засідання Всесвітнього російського народного собору

У вівторок відбулася сесія Всесвітнього російського народного собору. Головною темою форуму, присвяченого 30-річчю створення організації, стала «Справжнє і майбутнє Російського світу». Участь у сесії взяли Патріарх Кирил, представники Російської православної церкви та інших централізованих релігійних організацій Росії, органів державної влади, громадських об’єднань, діячі науки та культури. Також у форматі відеозв’язку на сесії виступив Володимир Путін.

Ключові тези:

• Путін: «Шановні друзі, наша битва за суверенітет, за справедливість носить без жодного перебільшення національно-визвольний характер, тому що ми відстоюємо безпеку та благополуччя нашого народу, найвище, історичне право бути Росією – сильною, незалежною державою, країною-цивілізацією. Саме наша країна, російський світ, як неодноразово бувало в історії, перегородили шлях тим, хто претендує на світове панування, на свою винятковість».

• Путін: «Ми зараз боремося за свободу не тільки Росії, а й усього світу. Ми відкрито говоримо, що диктатура одного гегемона – ми бачимо це, всі зараз це бачать – старіє. Вона пішла, як то кажуть, врознос і просто небезпечна для оточуючих. Це вже зрозуміло всій світовій більшості. Але, повторю, саме наша країна перебуває зараз в авангарді формування справедливішого світоустрою. І хочу наголосити: без суверенної, сильної Росії жодний міцний, стабільний світопорядок неможливий».

• Путін: «Ми знаємо, якій загрозі протистоїмо. Сьогодні практично офіційною ідеологією західних правлячих еліт стали русофобія, інші форми расизму та неонацизму. Вони спрямовані як проти російського, а й проти всіх народів Росії: татар, чеченців, аварців, тувинців, башкир, бурятів, якутів, осетин, євреїв, інгушів, марійців, алтайців. Нас багато, всіх зараз я не назву, але, повторю, проти всіх народів Росії це спрямовано.

• Путін: «Заходу в принципі не потрібна така велика та багатонаціональна країна, як Росія. Наше різноманіття та єдність культур, традицій, мов, етносів просто не вкладаються в логіку західних расистів та колонізаторів, у їхню жорстоку схему тотального знеособлення, роз’єднання, придушення та експлуатації. Тому знову запустили стару шарманку: мовляв, Росія – це в’язниця народів, а самі росіяни – народ рабів. Чули це багато разів упродовж століть. Чули також, що Росію, виявляється, треба сьогодні деколонізувати. А насправді, що їм потрібно? Насправді треба розчленувати та пограбувати Росію. Не виходить силою – тоді посіяти смуту».

• Путін: «У нас велика, багатолика країна. І в цьому різноманітті культур, традицій, звичаїв – наша сила, величезна конкурентна перевага та потенціал. Ми повинні його постійно зміцнювати, берегти цю різноманітну згоду, наше спільне надбання».

• Путін: «Руський мір – це все покоління наших предків та наші нащадки, які житимуть після нас. Руський мір – це Стародавня Русь, Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз, це сучасна Росія, яка повертає, зміцнює та множить свій суверенітет як світова держава. Руський мір об’єднує всіх, хто відчуває духовний зв’язок із нашою Батьківщиною, хто вважає себе носієм російської мови, історії, культури незалежно навіть від національної чи релігійної приналежності».

• Путін: «Росіянин – це більше, ніж національність. Так завжди було, до речі, в історії нашої країни. Це зокрема культурна, духовна, історична ідентичність. Бути росіянином – це насамперед відповідальність. Повторю, величезна відповідальність за заощадження Росії, у цьому – справжній патріотизм. І як російська людина хочу сказати: тільки єдина, сильна, суверенна Росія здатна гарантувати майбутній і самобутній розвиток і російського, і всіх інших народів, які живуть і живуть в нашій країні, об’єднані спільністю історичної долі».

• Путін: «Ми повинні вирішувати колосальні завдання з облаштування величезних просторів від Тихого океану до Балтики та Чорного моря. Наша економіка, промисловість, сільське господарство, нові галузі, творчі, креативні індустрії, національний бізнес мають наростити свій потенціал».

• Путін: «Перед нами багато масштабних завдань, їхнє вирішення потребує справді соборної роботи, і ми до неї готові. Ми стали сильнішими. До складу Росії повернулися наші історичні регіони. Суспільство цурається всього наносного, звертається до істинним, справжнім цінностям».

• Патріарх Кирило: «За ці роки сталося дуже багато в нашій країні. Росія стала справді сучасною, науково-технічно розвиненою, духовно багатою багатонаціональною державою, де так гармонійно поєднуються й інтереси окремих народів та етносів із загальнодержавними інтересами».

• Патріарх Кирило: «Використання в російському суспільному дискурсі поняття «Російський світ» викликало чимало сильних емоцій як усередині країни, серед прихильників ліберальної моделі розвитку, так і серед наших, як зараз заведено висловлюватися, західних партнерів, які вбачали в цьому понятті явні ознаки відродження російської самосвідомості».

• Патріарх Кирило: «Отже, про саму формулу «Руського міру». А така формула: культурне різноманіття від Римського до Руського міру».

• Патріарх Кирило: «Історія пам’ятає чимало таких прикладів. Так, знаменитий Pax Romana став символом найвищої могутності Римської імперії, Pax Hispanica – часом розквіту Іспанії, що поширила свій вплив на американські землі, а Pax Britannica став позначенням періоду світового панування британських порядків та колоніалізму. Сьогодні говорять про Pax Americana, що склався культурний та геополітичний союз навколо Сполучених Штатів Америки, які є ядром особливої економічної, політичної та ідеологічної системи. Не забуватимемо, що є і величезний арабський світ, який би країни арабської культури. Понад те, виходячи з соціокультурної спільності створюються навіть цілі організації. Наприклад, Ліга арабських держав. Або Союз американських націй, що об’єднує країни Латинської Америки. Список цих культурних світів можна продовжувати довго. Зрештою, і наші православні брати греки вже багато століть стверджують про існування грецького світу та оспівують великі цінності еллінізму. І це нікого не бентежить. Але варто лише заявити очевидне – про існування ареалу російської культури, про Руський мір… Скільки ж шуму здійнялося тоді, коли ми сформулювали цю думку і почали її розвивати, скільки найбезглуздіших і надуманих звинувачень було висловлено нашими уявними друзями та недоброзичливцями!».

• Патріарх Кирило: «Найголовніше в нас уже є: найбагатша духовна культура, традиції православ’я, унікальний цінний досвід спільного мирного проживання та поважної взаємодії з представниками інших національностей та релігій. Потрібно лише бути гідними спадкоємцями наших предків і жити відповідно до переконань, щоб справа зі словами не розходилася».

• Патріарх Кирило: «Сьогодні активно будуються православні храми та монастирі в Росії та інших країнах канонічної відповідальності Російської церкви. Цей факт завжди вражає та викликає неприховане здивування у багатьох віруючих людей на Заході, де християнські храми якраз, навпаки, закриваються, перетворюються у кращому разі під концертні зали, а є випадки – коли під кафе та навіть під нічні клуби».

• Патріарх Кирило: «Я вже не раз говорив раніше і повторюю ще раз: ми дійсно живемо в дуже сприятливий час, рідко Господь дає такий унікальний шанс. Ми можемо вибудовувати конструктивні та доброзичливі відносини Православної церкви та інших релігійних об’єднань із державною владою. В історії Росії це, мабуть, вперше. Навіть у часи, коли країна називала себе православною імперією, не було такого порозуміння та одностайності у вирішенні важливих питань, що стосуються зміцнення традиційних духовно-моральних засад життя народу».

• Патріарх Кирило: «Упевнений, що в наші дні саме заощадження народу, відродження традиційної сім’ї – умова виживання країни та мета, на досягнення якої потрібно не шкодувати жодних ресурсів: ні матеріальних, ні інтелектуальних, ні організаційних».

• Патріарх Кирило: «Повертаючись до слів, сказаних мною ще 20 років тому, хотів би знову наголосити: Росія здатна підтримувати в єдності різні культури тоді і тільки тоді, коли сама себе вона усвідомлює православну».

Підсумки/прогнози:

Для Путіна цей захід є особливо важливим з огляду на наближення президентських виборів та запит на якусь панівну ідеологію на державному рівні. Путін спробував сформулювати цю ідеологію: вона ґрунтується на старих канонах «руського міру». Але тепер у розумінні шляху «руський мір» – це не лише сфера національних інтересів Російської Федерації, не лише ареал поширення російської мови та російської культури, але в першу чергу – це ареал розселення російських людей.

Таким чином він спробував звести докупи консервативну і ліберальну доктрини, подавши їх під соусом «російського світу». Експерти відзначають еклектичність і сумбурність промови Путіна – схоже, він сам поки що не розуміє контури ідеології (в ідеологічних та гуманітарних питаннях він ніколи не був сильним). На противагу йому з дуже структурованою та логічною промовою виступив патріарх Кирило, у якого з Путіним існує давня взаємна ворожість. За великим рахунком, захід, що планувався як ключовий, пройшов невиразно і додаткових балів Путіни не приніс.

2. Телефонна розмова з Президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійовим

У середу, 29 листопада, відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Республіки Узбекистан Шавкатом Мірзійовим. Згідно з офіційними заявами обох сторін, під час розмови було обговорено питання двосторонньої взаємодії, у тому числі подальшої реалізації планів і домовленостей, досягнутих під час нещодавнього візиту Президента Узбекистану до Москви.

Підсумки/прогнози:

Путін намагається закріпити дружні стосунки з Узбекистаном. У свою чергу, президент Шавкат Мірзієєв намагається, підтримуючи відносини з Росією, загравати і з Китаєм, і з Європою (недавній візит президента Франції Макрона – свідчення цього), і навіть із США. Узбекистан – амбітна держава, і Мірзієєв намагається грати максимально самостійну політику, проте за низкою напрямів він розуміє необхідність підтримки дружніх відносин із Російською Федерацією.

3. Зустріч Путіна з молодими вченими

У середу, 29 листопада, Володимир Путін взяв участь у ІІІ Конгресі молодих вчених та провів відкриту зустріч з іншими учасниками заходу. Під час зустрічі молоді вчені презентували Путіну нові розробк та технології у різних галузях науки, а також обговорили подальші можливості щодо розвитку та впровадження деяких технологій у різні сфери діяльності. Також перед початком зустрічі російський президент оглянув експонати проекту «Наша Лаба», в рамках якого було представлено близько 110 одиниць наукового обладнання від 17 провідних російських та білоруських компаній. Пізніше Володимир Путін також відвідав навчально-експериментальний центр із робототехніки «Прорив-Сіріус», створений на базі Науково-технологічного університету «Сіріус». Під час візиту Путіну продемонстрували реалізовану на майданчику навчально-експериментального центру лінію роботизованого виробництва палива, основними елементами якої є універсальні та транспортні роботи. Все обладнання розроблено під концепцію організації виробничого робочого процесу без участі людей на основі модулів, що швидко замінюються, доступних до обслуговування машинами.

Підсумки/прогнози:

Для Путіна важливо заручитись підтримкою молодіжного електорату, а це можливо лише у разі демонстрації власної прогресивності. Саме тому до розкладу Путіна включили спілкування із прогресивними молодими вченими, а наступного тижня – відвідування конференції, присвяченої штучному інтелекту. Таким чином Путін не тільки показує бажання перебувати в авангарді наукових розробок і бути максимально сучасним, а й продемонструвати, що Росія подолала епоху «вимивання мізків» – тепер Росія нібито має власні молоді наукові кадри, має кому рухати науку.

4. Нарада із постійними членами Ради Безпеки РФ

У четвер, 1 грудня, Володимир Путін провів нараду із постійними членами Ради Безпеки РФ. Згідно з офіційними звітами, головною темою зустрічі став вплив технологічного суверенітету на безпеку країни. Основним доповідачем по темі наради виступив перший заступник голови Уряду Андрій Білоусов. Також у нараді взяли участь голова Уряду Михайло Мішустін, голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, голова Державної Думи В’ячеслав Володін, заступник голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв, керівник адміністрації Президента Антон Вайно, міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, міністр оборони Сергій Шойгу, директор Федеральної служби безпеки Олександр Бортніков, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін та спеціальний представник Президента з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту Сергій Іванов.

Підсумки/прогнози:

Піднята Путіним на черговій нараді із Радою безпеки тема впливу технологічного суверенітету на безпеку – одна з найважливіших сьогодні для Росії. Проблема технологічного суверенітету зараз полягає в тому, що ніколи раніше забезпечити незалежність власної промисловості не було так складно. Усі колишні розмови про імпортозаміщення, суверенну промислову систему виявилися гаслами. Але Росія зіткнулася із реаліями. Водночас ніколи раніше військові можливості країни не залежали від рівня розвитку промисловості настільки, наскільки зараз залежать. Путіна постаралися переконати, що «Насправді Росія більшою мірою володіє технологічним суверенітетом, ніж інші визнані лідери «вільного світу». Путін нарік, що «в іншої публіки чомусь «технологічний суверенітет» зводиться до питання «а айфон можете зробити»? І сам відповів: «Айфон, напевно, не можемо. Принаймні зараз. Втім, його й Штати зараз самостійно не зроблять. Але й за боєприпасами світом із простягнутою рукою не ходимо».

5. Зустріч Путіна із представниками великого бізнесу РФ

У четвер, 1 грудня, у Кремлі відбулася зустріч Володимира Путіна з головним виконавчим директором «Роснефти» Ігорем Сєчіним. Пізніше прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що інформація про підсумки зустрічі не розголошуватиметься, як і не планується публікація будь-яких офіційних звітів. Водночас, джерела Ascolta зазначають, що окрім Сєчіна зустрічі з російським президентом провели (або планують провести найближчим часом) Юрій Ковальчук, Сергій Чемезов і Роман Абрамович, що може свідчити про проведення фундаментальних змін у стратегії Кремля. Водночас усі зустрічі проводяться у закритому режимі.

Підсумки/прогнози:

Очевидно, у ході подібних зустрічей розглядаються особисті побажання представників великого бізнесу та державних монополій, які нині обмежені у можливостях просування інтересів на зовнішні ринки та намагаються розширити свою присутність на внутрішньому ринку. Очевидно, під час таких зустрічей йдеться про сфери інтересів та впливу, а також про мінімізацію ризиків – особливо на тлі прийнятого та підписаного бюджету Російської Федерації. До того ж кожен із тих, з ким зустрівся Путін – Ковальчук, Чемезов, Сєчин, Абрамович – очевидно, несуть свій посильний внесок у виборчу кампанію. І зустріч із ними – це також елемент формування виборчого бюджету.

6. Підписання Путіним бюджету на 2024-2026 рік

У вівторок, 27 листопада, Володимир Путін підписав закон про федеральний бюджет на 2024 рік та на плановий період 2025–2026 років. Згідно з підписаним законом, доходи федерального бюджету в 2024 році заплановані в обсязі 35 трлн руб., Витрати – на рівні 36,6 трлн руб. Дефіцит становитиме 1,59 трлн руб., або 0,9% ВВП. У 2025 році доходи, як очікується, становитимуть 33,5 трлн руб., У 2026 році – 34,1 трлн руб., Витрати – 34,4 трлн і 35,6 трлн руб. відповідно. ВВП у 2024 році прогнозується в обсязі 179,956 трлн рублів (зростання на 2,3%), у 2025 році – 190,637 трлн рублів (зростання на 2,3%), у 2026 році – 202,304 трлн рублів (зростання на 2,2%) .

У той же час, згідно з ухваленим бюджетом, наступного року Росія витратить на «національну оборону» 10,7 трильйона рублів (близько 110 млрд євро). Це майже втричі більше, ніж у 2021 році. Багато аналітиків вже встигли зауважити, що востаннє витрати на оборону становили третину бюджету Кремля у 1990 році.

Підсумки/прогнози:

Росія вперше отримала подібний бюджет: це, насправді, бюджет війни і війни не лише з Україною (торік військова сфера при великих видимих викликах мала менше навантаження). Очевидно, що Росія готується показати Заходу готовність кинути виклик залишкам світової архітектури безпеки та продемонструвати готовність до протистояння з НАТО вже не лише на українському полі. Путін намагається показати, що Росія не збирається здаватись, капітулювати чи йти на компроміси. Таким чином, бюджет 2024 року – це чергове підвищення ставок у великій грі.

7. Участь Сергія Лаврова у саміті ОБСЄ

У п’ятницю, 2 грудня, у Скоп’є (Північна Македонія) відбулося засідання ради міністрів закордонних справ ОБСЄ. Вперше з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у заході взяв участь глава МЗС РФ Сергій Лавров (у 2022 році засідання відбулося у Лодзі (Польща), куди Лаврова не запросили). Варто зазначити, що під час виступу Лаврова на раді міністрів, делегації деяких країн залишили зал, проте глава російського МЗС продовжив озвучувати тези про кризу західної гегемонії та необхідність перезавантаження системи міжнародних відносин.

Ключові тези або виступи Лаврова:

• «Тільки понад рік виповниться п’ятдесят років Гельсінському заключному акту. У зв’язку із жалем змушений констатувати, що до цієї ювілейної дати ОБСЄ підходить у жалюгідному стані, а її перспективи залишаються неясними».

• «Після закінчення «холодної війни» та пов’язаного з нею ідеологічного протистояння з’явився історичний шанс на те, щоб об’єднавчий потенціал ОБСЄ був максимально задіяний і організація стала майданчиком для найширшої загальноєвропейської співпраці, центральним елементом у справі формування в Європі та Євро-Атлантиці інклюзивною. архітектури рівної та неподільної безпеки у всіх трьох вимірах».

• «На жаль, західні політичні еліти, які надали право вершителів доль людства, зробили короткозорий вибір не на користь ОБСЄ, а на користь НАТО. На користь філософії стримування, геополітичних ігор з «нульовою сумою» та логіки «ведучий-відомий». Однією із ключових складових такої лінії стала безоглядна експансія блоку на Схід, яка почалася після розпуску Організації Варшавського договору. Хоча, здавалося, завершення біполярного протистояння позбавляло Північноатлантичний альянс сенсу існування».

• «По суті Молдавії уготовано долю наступної жертви в гібридній війні проти Росії, що розв’язана Заходом. Кожній країні, де зараз активізують західні емісари, фонди тощо. НУО, варто задуматися».

• «У прагненні обрушити російську економіку США та їхні європейські сателіти ввели проти Росії тисячі санкцій, тим самим поставивши хрест на широкій практичній кооперації між Сходом та Заходом у нашому колись спільному регіоні. Київський режим – це інвестиція Вашингтона у свої егоїстичні інтереси стримування Росії та вирішення власних проблем за рахунок інших, включаючи усунення економічних конкурентів, насамперед в особі Євросоюзу».

• «Правлячий у Києві неонацистський режим «перевершив» навіть країни Балтії у своїх діях із законодавчого викорінення всього російського. Заперечується саме існування росіян, їх вирішальний внесок у історію України. Людям забороняють спілкуватися, читати та навчатися рідною мовою, мати доступ до російськомовних ЗМІ та культури. Фактів достатньо, а ОБСЄ її профільні інститути мовчать».

• «Під це мовчання і за заохочення Заходу київський режим розв’язав огидну кампанію проти Української православної церкви, включаючи захоплення храмів, гоніння на віруючих та фізичні розправи над священнослужителями».

• «Виникає питання: навіщо нам неповноцінні правозахисні інститути, які перетворюються на інструмент тих, хто взяв курс на приватизацію секретаріатів міжнародних організацій під свої потреби? Яким інтересам загальноєвропейської безпеки та співробітництва є така ОБСЄ?».

• «Нинішня ситуація – прямий наслідок наполегливих спроб наших західних сусідів забезпечити своє домінування, безсоромно використовуючи ОБСЄ для агресивного продавлювання вузькокорисливих інтересів та свідомо руйнуючи основний принцип консенсусу та саму культуру дипломатії».

• «Тим часом життя не стоїть на місці. Процеси євразійської інтеграції та рівноправної співпраці на основі чесного балансу інтересів розвиваються на нашому континенті в конструктивних форматах, незалежно від глибшого занурення ОБСЄ у нав’язаний їй конфронтаційний порядок денний».

• «Жаль, що до 30-го засідання СМЗС ОБСЄ ми прийшли в ситуації, коли не вдається святкувати цей ювілей. Спостерігаємо повну деградацію всього того, що було створено в Організації (до цього – у рамках Наради), у всіх трьох вимірах безпеки (військово-політичний, економічно-екологічний та гуманітарний). Не наводитиму приклади».

Підсумки/прогнози:

Для Сергія Лаврова сама поява на саміті міністрів закордонних справ ОБСЄ була подією. Сам факт його приїзду показав, що захід не має чіткої концепції взаємин із Росією. І демарші української, польської та ще кількох делегацій під час виступу Лаврова були абсолютно марними. Вже те, що Болгарія дала добро на проліт літака з Лавровим на борту, а Північна Македонія прийняла голову російської дипломатії – показові. Те, що дипломати, що залишили засідання, були в меншості – теж тривожний сигнал. Найближчим часом мають відбутися кілька раундів переговорів між США та Росією, а також між Росією та Німеччиною, і це також наштовхує на роздуми про те, що світ поступово намагається змиритися з військовим викликом з боку Росії, не готовий продовжувати протистояння з Путіним. Не можна не погодитись з думкою низки західних аналітиків: на жаль, це партію Путін виграв у Заходу.

8. Заява Володимира Мединського про переговори з українською делегацією

У суботу, 25 листопада, було опубліковано інтерв’ю голови фракції «Слуга народу» у Верховній Раді України Давида Арахамії, в якому він зокрема заявив, що у 2022 році, під час переговорного процесу між Україною та Росією, російська сторона була готова погодитися на припинення вогню в обмін на гарантії України про відмову вступу до НАТО. Також Арахамія заявив, що переговори припинилися після візиту до Києва екс-прем’єр-міністра Великобританії Бориса Джонсона, який запропонував «просто воювати» далі.

У вівторок, 28 листопада, коментуючи слова Давида Арахамії, помічник президента РФ Володимир Мединський (був членом переговорної групи від РФ у 2022 році), заявив, що окрім згоди на нейтральний статус, Росія вимагала від України визнання Криму російською територією. У той же час він зазначив, що в той час подібні переговори були реалістичними:

«Я глибоко переконаний, що підпиши Київ мирний договір на взаємоприйнятних умовах, він тим самим врятував би життя сотень тисяч своїх солдатів. Але Зеленський вибрав війну. Ці одкровення Арахамії, звісно, роблять йому честь. Я додам тільки, що після 15 квітня, коли був готовий попередній текст мирного договору, до Києва приїхав не лише Борис Джонсон, а одразу ж поспішно прилетіли й головні «господарі» — наскільки я пам’ятаю, голова Держдепартаменту США, шеф Пентагону».

Також Мединський заявив, що наразі не бачить можливостей для поновлення переговорів і вважає такий шанс втраченим:

«Світ Росії з Україною можливе за повного виконання завдань і цілей [так званої] «СВО». Моє особисте глибоке переконання, що ми з Україною маємо спільне історичне минуле, ми один народ, і ми маємо неминуче спільне історичне майбутнє».

Підсумки/прогнози:

Очевидно, слова Мединського необхідно трактувати як ще один посил Україні та Заходу щодо готовності Росії перейти до переговорів, але на своїх умовах (зі збереженням окупованих територій та повторенням при цьому двох старих тез – щодо демілітаризації та денацифікації). Мединський не спростував слова Арахамії, і таким чином версія Арахамії щодо переговорного процесу та втручання у них прем’єра Великобританії Джонсона стає майже канонічною, що створює труднощі та незручності для президента України Володимира Зеленського.

9. Стаття Владислава Суркова

У середу, 29 листопада, колишній помічник президента РФ Владислав Сурков опублікував чергову статтю з міркуваннями про Україну та українців. У матеріалі під назвою «Сутінки на хуторі» автор порівнює українців із героями твору Миколи Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки». У той же час, основна суть тексту, як і раніше, зводиться до того, що автор не визнає суверенності України та вважає її «Малоросією», нездатною приймати рішення самостійно.

Ключові тези:

• «Казковість світосприйняття, магічне мислення, вразливість та надмірна поетичність – головні риси української душі. І справді, Диканька та її околиці буквально кишать чаклунами, відьмами, ожилими утопленицями і навіть чортами. Віра в чари, легкість, з якою пани та панночки піддаються зачаруванню нечистої сили, а потім і рятівному розчаруванню в ній — основа всіх «вечірніх» сюжетів. Українець завжди або зачарований, або розчарований, третього стану він не знає».

• «Така, звісно, і політична культура українства. Чаклуни та відьми майданів час від часу переконують народ, що варто трохи пошабашити на площі, і життя налагодиться. Це Європа, натомість, безвіз, рамштайн, усі ці, по суті, безглузді для хуторян слова — насправді магічні формули, заклинання та змови, за допомогою яких усі проблеми одразу мають бути вирішені. Повинні, але не наважуються. Тоді наступають протверезіння і образа на диво, що не відбулося. Рейтинги чаклунів та відьом миттєво обрушуються, їх проклинають та забувають. І, на жаль, підпадають під вплив свіжих пройдисвітів».

• «Українці починають розчаровуватися у своїх чаклунах. І справді, хто їм допоможе? Заживо муміфікований Байден? Декадент Залужний? Нещасна бездітна пара Єрмак/Зеленський? Навряд чи. Сутінки. Напередодні мороку. Дива не буде».

• «Багато хто на Банковій потай мріє про Мінськ-3. Даремно. І Мінська-3 не буде. Росія давно вже не посередник, який терпляче розбирає сусідську склоку. Росія тепер нетерплячий учасник великої боротьби, який візьме своє. Зрозуміло, язиці. Наступний рік стане роком деградації та дезорганізації української підставної «держави». А обдурені українці будуть говорити про Зеленського: «Соульку, ганчірку вважав за важливу людину!».».

Підсумки/прогнози:

Сурков на сьогоднішній день позбавлений важелів впливу на ухвалення рішень у Кремлі та на Старій площі. Він лише іноді нагадує про себе яскравими текстами, які не несуть у собі політичної і прикладної цінності. Саме тому всі есе та статті Суркова варто сприймати як політичну белетристику колись впливової людини, як її особисту позицію (і позицію невеликого політичного середовища, що орієнтується не так на Суркова, як на ура-патріотичні гасла та мілітаристську риторику). В іншому можна лише висловити задоволення, що Сурков сьогодні не перебуває у процесі впливу на ухвалення рішень в Адміністрації президента та в оточенні Путіна.