Валдай 2023: про що говорить Путін

У своєму виступі Путін торкнувся кількох основних тем, намагаючись сформувати позицію Росії щодо України, Вірменії, США, Європи, а також низки регіональних партнерів (Китаю, Індії, Казахстану). Також він вкотре спробував продемонструвати, що незважаючи на санкційний тиск, економіка Росії зберігає стійкі позиції та дозволяє продовжувати бойові дії проти України та економічну війну проти Заходу.

Загалом можна виділити кілька основних тенденцій, на яких Путін намагався акцентувати основну увагу:

• По-перше, Путін не знайомий (або вдає, що не знайомий), з реальним станом справ як у Росії в цілому, так і в зоні бойових дій на території України. Його оцінки щодо низки показників (економічних, військових, соціальних) помітно відрізняються у кожному з публічних виступів. Спроба створити образ «суцільних перемог» схожа скоріше на наполегливе формування альтернативної реальності, ніж на демонстрацію стабільності та стійкості.

• По-друге, Путін дедалі активніше демонструє готовність домовлятися із Заходом, натякаючи на низку поступок, які раніше не озвучувалися російським президентом. В даному випадку йдеться не лише про українське питання (хоча Путін, по суті, натякає й на готовність повернення окупованих територій), а й про геополітичні відносини в цілому. Головний меседж, який, вочевидь, намагається донести Путіна – це бажання досягти взаємних гарантій безпеки, про які йшлося ще восени 2021 року.

• По-третє, Путін демонструє втому від українського питання, в якому Росія фактично зайшла в повну безвихідь. Безумовно, відновлення риторики в дусі «ми досягнемо цілей так званої «СВО» або ми бажаємо «денацифікувати Україну», ще можуть викликати позитивні почуття в окремих громадян Росії, але в цьому виступі більш важливою є констатація готовності розпочати переговорний процес, пропонуючи більш м’які умови.

Основні тези з виступу Путіна та його спілкування з іншими учасниками дискусії можна розділити на кілька окремих груп, що дозволить сформувати чіткішу картину, яку пропонує російський президент:

Геополітичні погляди Росії

• «Перед нами стоїть завдання будівництва нового світу».

• «За 20 років у світі відбулися серйозні зміни, а коли відбувається зміна світового устрою, час начебто стискується».

• «Глобальні проблеми людства вимагають колективних рішень, а егоїзм і зарозумілість заводитимуть у глухий кут».

• «На початку XXI століття всі сподівалися, що уроки із витратної військово-ідеологічної конфронтації вже здобуто, але виявилося, що це не так».

• «Усім мало стати очевидним, що спроба нав’язати сильнішими країнами свої інтереси іншим неприйнятна, але цього не сталося».

• «Деякі країни після розпаду СРСР прийняли готовність Росії до конструктивної взаємодії за покірність. Чути Росію ніхто не збирався, самовпевненість Заходу просто зашкалювала».

• «Адже був момент, коли ваш покірний слуга просто висловив припущення: а може, нам і до НАТО вступити? Але ні, у НАТО така країна не потрібна. Ні».

• «Історія Заходу – хроніка експансії, їх вплив ґрунтувався на пограбуванні колоній та всього світу».

• «У системі, де панує свавілля, під ударом може виявитися будь-хто – через те, що одній з країн не сподобалася гегемонія».

• «Поняття суверенітету в нинішньому світі заперечується, світ загнаний у протистояння «ми чи вони», це хибна культура XX століття».

• «Протріть очі, епоха колоніального володарювання давно закінчилася».

• «Сучасному світу чужа будь-яка уніфікація».

• «Людство рухається не до фрагментації та блокового протистояння, а навпаки – до синергії».

• «Немає у нас жодних інтересів з погляду відвоювання якихось додаткових територій. Нам ще освоювати та освоювати Сибір, Східний Сибір та Далекий Схід. Це не територіальний конфлікт і навіть не встановлення регіонального геополітичного балансу. Питання набагато ширше і фундаментальніше: мова про принципи, на яких базуватиметься новий світоустрій».

• «Світ майбутнього – це світ колективних рішень».

• «Нав’язування будь-якій країні чи народу чужих правил має бути заборонено».

• «Очевидно, що прихильність до блокових підходів, прагнення загнати світ у ситуацію постійного протистояння «ми – вони» – порочна спадщина XX століття».

• «Гармонія у сфері безпеки досяжна, ряду країн просто треба відкинути гординю і перестати дивитися на інших як на ізгоїв».

• «Усім має бути забезпечений доступ до благ сучасного розвитку, і спроби його обмежити для будь-якої країни чи народу мають розглядатися як акт агресії».

• «Про застарілу ООН вперше заговорив Захід, коли США та союзники без санкції Ради безпеки почали бомбити Белград».

• «Світова фінансова система не є ідеальною і не відповідає інтересам переважної більшості учасників міжнародного спілкування».

• «Створена на основі долара світова фінансова система поступово руйнується».

Говорячи про геополітичні процеси, Путін, у звичайній для себе манері, намагається протиставити західній системі ідею колективного управління, яке нібито націлене на боротьбу з нерівністю та утиском. За словами президента, світ майбутнього – це світ колективних рішень, ядля якого чужа будь-яка уніфікація. По суті, ця теза є ключовим інструментом Путіна у спробі об’єднати навколо своїх ідей позиції Глобального Півдня, держави якого дедалі активніше виступають за надання їм рівних прав на геополітичній арені.

Не маючи можливості надавати економічну допомогу, Путін намагається запропонувати спільні ідеологічні гасла, які більше схожі на спробу створення нового політичного блоку. Однак Путін виступає категорично проти блокової системи світу.

Подібна спроба пошуку ідеологічних союзників дедалі більше помітно впирається у конкуренцію з Китаєм та Індією, які, на відміну від Росії, мають низку необхідних інструментів в економічній сфері та здатні надавати більш відчутну допомогу та підтримку країнам Глобального Півдня. В даному випадку, подібна риторика Путіна, хоч і відображає низку тенденцій, що намітилися на геополітичній арені, але все ж не дозволяє самій Росії стати активним учасником і вигодонабувачем даного процесу. Проте, для внутрішнього споживача створюється досить якісна і задовільна картинка, що дуже важливо напередодні виборів.

Українське питання: умови та поступки

• «Я не раз говорив про те, що не ми розпочали так звану «війну в Україні». Навпаки, ми намагаємося її закінчити».

• «Не Росія намагалася пригрозити Донбасу бомбардуваннями та залякувати Крим, протягом 10 років бомбила, стріляла, танки застосовувала та вбивала людей.

• «Українська криза – це не територіальний конфлікт, РФ не має інтересу з погляду відвоювання будь-яких територій».

• «У США затримка з підтримкою України, пов’язана з проблемами з бюджетом, але зрештою гроші знайдуть, надрукують ще».

• «З початку «контрнаступу» Києва, з 4 червня, українські підрозділи втратили понад 90 тисяч осіб».

• «Упевнений, що РФ досягне поставлених завдань у [так званій] «СВО»».

• «Наша спільна мета досягти денацифікації України».

• «Президент України, єврей за національністю, аплодував у парламенті Канади нацисту, який особисто займався винищенням людей в Україні».

• «Одеса – це, звичайно, російське місто, але трохи єврейське».

• «США спровокували українську кризу».

• «В Україні склалася пронацистська політична система, про це свідчать оплески Зеленського есесівця в Канаді».

• «Росія ніколи не заперечувала проти вступу України до європейської економічної спільноти».

• «Росія виступає проти членства України в НАТО».

• «Україна у разі припинення військових поставок протримається тиждень».

• «Українська економіка вже не може існувати без зовнішнього підживлення».

• «Україна отримує ззовні щомісяця 4-5 млрд доларів, якщо це припиниться – «вся ляже»».

• «Російські війська в зоні [так званої] «СВО» просуваються на дванадцяти ділянках, почуваються впевнено».

Своїми заявами на тему України, Володимир Путін всіляко намагався продемонструвати, що це питання для нього є абсолютно другорядним і не має особливого впливу насамперед на внутрішньополітичну ситуацію в країні.

Незважаючи на відсутність будь-яких результатів, а також регулярні іміджеві втрати з боку Росії (удар по штабу Чорноморського флоту РФ в окупованому Севастополі, регулярні обстріли енергетичної інфраструктури на території Росії, ліквідацію командних пунктів), Путін намагається демонструвати повну контрольованість ситуації.

Однак головний посил його заяв полягає в іншому. По суті, російський президент дедалі більше починає говорити про можливість проведення мирних переговорів для вирішення українського питання. Він, як і раніше демонструє, що переговори мають проводитися між Росією та США, українська влада залишається для нього несамостійною та нелегітимною, проте сам процес мирного врегулювання видається дедалі логічним.

За інформацією Ascolta, промова Путіна писалася за участю низки представників так званої «партії миру» (Роман Абрамович, Сергій Кирієнко, Володимир Мединський, Сергій Лавров). Не виключено, що саме вони відповідальні за підсвічування тез про можливий вступ України до ЄС, а також про загальне пом’якшення позицій щодо України. По суті, Путін підтверджує інформацію про те, що неформальні переговори щодо українського питання набирають обертів і наразі сторони фіналізують свої позиції.

У той же час, низка тез про нібито успішне проведення так званої «СВО», великі втрати серед українських військових чи провал контрнаступу виглядають все більш маргінальними і розраховані на внутрішню аудиторію. Головний посил Путіна можна сформувати так: «Дайте нам гарантії безпеки, і ми готові змінити наші умови, аж до повернення окупованих територій. Тільки платити за їхнє відновлення доведеться вам».

Росія: сьогодення та майбутнє

• «Росія – найбільша країна у світі, вона не шукає нових земель».

• «Цивілізація для Росії — багатогранне явище, жодна з них не гірша і не краща за інші, вони рівноправні».

• «Росія завжди витягувала з історії уроки на майбутнє, зміцнюючи національну єдність та цілісність».

• «Росія завжди намагається пропонувати ідеї, які б враховували інтереси всіх, але Захід хоче за будь-яку ціну продавити тут і зараз свої інтереси».

• «За третій квартал у Росії був профіцит бюджету – 660 млрд руб., За підсумками року очікується дефіцит у районі 1% ВВП».

• «Бюджет Росії справляється і в майбутньому впорається з проведенням так званої СВО.

• «РФ подолала всі проблеми, що виникли після запровадження санкцій, важливо цей тренд зберегти і не прогаяти».

• «У Росії приблизно в 2 рази зросли витрати на оборону та безпеку – зараз близько 6% ВВП. Але всі раніше заявлені плани розвитку країни, всі соцзобов’язання повною мірою виконуються».

• «У Європі падають реальні доходи населення, а в нас зростають».

• «Говорити про те, що ми надмірно витрачаємо гроші на гармати і забули про олію, неправильно».

• «У нас є проблеми, зокрема вони стосуються дефіциту робочої сили. Але за цим йдуть і деякі інші питання. Але в нас ростуть реальні доходи населення. Якщо в Європі вони впали, у нас виросло більше, ніж на 12%».

• «Росія перестане існувати, якщо не буде суверенною».

• «РФ значною мірою йде з європейського ринку, що згасає, на зростаючі ринки, в тому числі Азії».

• «Світ змінюється, і лазити у вікно, рвати собі штани не найкраще заняття, є й інші двері».

• «Росія істотно скоротила зовнішні борги, всі компанії РФ обслуговують свої зобов’язання».

• «Влада РФ бачить проблему з ослабленням рубля, ЦБ і уряд вживають необхідних заходів».

• «Велич Росії сьогодні полягає у зміцненні її суверенітету».

• «Вже 335 тис. осіб уклали контракти з Міноборони для участі у [так званій] «СВО», ще 5 тис. підписали короткострокові контракти».

Росія в очах Путіна стоїть у центрі боротьби проти західної однополярної системи світу і є єдиною державою, яка віддає всі свої ресурси на протистояння усталеному порядку, що супроводжується колоніальним ладом, економічною експансією, обмеженням прав країн третього світу та нерівномірним розподілом благ та ресурсів.

У той же час Путін всіляко спростовує імперські амбіції Росії і намагається продемонструвати добрі наміри щодо всіх, хто погодиться на партнерські та дружні відносини з Москвою. Подібна поведінка нагадує відверту інфантильність – спробу створити картину ідеального світу і вселити, що саме таким він і буде.

Єдиною проблемою Росії, на яку Путін регулярно звертає увагу – це дефіцит робочої сили. Такий показник, на думку російського президента, є результатом ефективно працюючої економіки. Загалом складається враження, що всі основні цілі Путіна зводяться лише до збільшення власної підтримки напередодні виборів. Соціальні та економічні питання вже давно не є темою №1.

У той же час, російське суспільство демонструє готовність дотримуватися такого курсу. Млява опозиція все більше маргіналізується і демонструє не меншу огиду, ніж влада, особливо на тлі внутрішніх протиріч та боротьби за західні гранти.

На цьому фоні Путін впевнено посилює власну диктатуру, заявляючи про гостру необхідність посилення суверенітету. Вочевидь, суверенітету власного оточення. Проте саме на цих тезах і будується передвиборча кампанія російського президента.

Відносини із Заходом та відношення до Заходу

• «Завтра кон’юнктура на Заході може змінитися, можливі внутрішньополітичні зрушення після виборів, і пропихатиметься прямо протилежне».

• «США нав’язують свою економічну лінію Європі, закони намагаються підмінити якимись правилами, це «дурна якась» і «нісенітниця»».

• «Не знаю, яку цивілізацію захищають ті, хто знаходиться за іншою лінією фронту, а ми захищаємо свою цивілізацію, своїх людей».

• «Під час виведення військ СРСР з Європи треба було узгодити нову систему безпеки, яка б не призвела до сьогоднішньої кризи».

• «В основних економіках Європи стагнація, за винятком Італії та Іспанії, де зростання пов’язане зі збільшенням цін на нерухомість».

• «Європа може допомагати Україні лише за рахунок подальшого погіршення стану економіки та становища своїх громадян».

• «Якщо спікер канадського парламенту не знає, що проти Росії боровся Гітлер та його поплічники – він ідіот».

• «Росія не збирається нав’язувати себе Європі – не ми захлопуємо двері, а Європа створює залізну завісу собі на збиток».

• «Згоден, що колишній добробут Європи був багато в чому заснований на дешевих російських енергоносіях та китайському ринку».

• «Багато європейців самі говорять про те, що Європа втратила суверенітет».

• «Зберігається одна гілка «Північного потоку-2». Вона не пошкоджена і по ній можна постачати 27,5 млрд. кубічних метрів газу до Європи. Це лише рішення уряду ФРН. Більше нічого не треба. Ось сьогодні рішення – завтра вентиль ми повертаємо, і все – газ пішов. Але ж вони цього не роблять. Тому що, як у нас кажуть, вашингтонський обком не дозволяє. На шкоду своїм власним інтересам».

• «Європа ввела санкції проти Росії, оскільки була змушена піти за своїм американським сувереном».

• «У мене в Німеччині є друзі і кількість їх зростає».

• «Якщо ЄС готовий Україну з її нинішньою економікою прийняти до свого складу, «прапор до рук»».

• «НАТО — це передусім інструмент зовнішньої політики США».

• «Влада США своїми рішеннями в галузі економіки стріляє собі в ногу».

Позиція Путіна щодо Заходу проходить через певні трансформації. Боротьба за зміну глобального світопорядку, до якої постійно апелює Путін, стикається із низкою проблем. По-перше, пропозиції Москви виявилися не настільки привабливими для Глобального Півдня, як, вочевидь, передбачалося спочатку. По-друге, Захід виявився згуртованішим і міцнішим як у допомозі Україні, так і в протистоянні Росії.

Подібна ситуація змушує Путіна переглядати початкові позиції і, виходячи з нових реалій, пропонувати більш м’які умови. Водночас він не відмовляється від головної мети – взаємні гарантії безпеки та письмова фіксація подальшого нерозширення НАТО (або його повна ліквідація) є ключовими пріоритетами. Інші питання розглядаються як обговорювані.

Путін вміло грає на протиріччях між Європою та США, демонструючи готовність повернутися до співпраці в енергетичній сфері, у тому випадку, якщо європейські лідери почнуть виявляти більш прагматичну позицію і перестануть дотримуватися порад США. Він показово демонструє як наявність можливостей для нарощування поставок газу, так і наявність союзників і «друзів» Росії в різних державах Європи.

По суті Путін демонструє готовність боротися за Європу економічними, а не військовими інструментами. При цьому, у його розумінні ця боротьба буде довгою та виснажливою. Головне питання, на думку Путіна, полягає лише в тому, коли Європа сама зрозуміє перспективи від відновлення співпраці та змінить свої позиції.

У той же час, Путін пропонує перехід до більш конструктивних взаємин із США. Він повністю відмовляється від прямих погроз на адресу Вашингтона. Вкотре нівелюється і ядерна загроза. Відверта критика залишається лише в економічній та політичній площинах.

По суті можна констатувати перемогу російської «партії миру» і в зовнішньополітичній площині. У цій ситуації можна припустити, що слова Ентоні Блінкена про можливу зустріч президентів США і Росії поступово набувають нових смислів.

Відносини з партнерами та нові перспективи

• «Індійське керівництво, я хочу сказати, самостійне, дуже національно орієнтоване і, думаю, що ось ці спроби [відірвати Індію від Росії] не мають жодного сенсу, але вони продовжуються».

• «Китай та Росія зацікавлені у налагодженні нових логістичних маршрутів».

• «Все співробітництво з Китаєм не будувалося проти когось, воно має творчий характер».

• «Вага Індії, Бразилії та ПАР у світі має зрости, їхню думку потрібно враховувати при формуванні світової політики».

• «Українці націлені на те, щоб завдати шкоди «Турецькому потоку», намагаються його атакувати, ми там чуємо англійську мову».

• «Росія готова до збільшення виробництва ЗПГ та будівництва нових трубопроводів для постачання в інші країни».

• «Росія платить Україні за транзит газу на Захід, тому що це транзитна країна, нам потрібно виконувати зобов’язання перед своїми контрагентами».

• «Якщо Японія виявить ініціативу у питанні нормалізації відносин із РФ, Росія готова до співпраці».

• «Політизація G20 – правильний шлях до її ліквідації».

• «Відносини КНР та Росії є стабілізуючим фактором у світі».

• «Росія розширюватиме взаємодію з Китаєм у тому числі у сфері безпеки».

• «В основі політики США щодо Китаю – страхи геополітичного характеру. Зростаюча міць Китаю – ось, що їх лякає. А не те, що там права меншин порушуються. Хіба це когось реально непокоїть? Ні. Це лише інструмент боротьби з Китаєм. От і все. Теж саме щодо Росії».

• «У БРІКС потрібно створювати не єдину валюту, а систему фінансової логістики та взаємних розрахунків у національних валютах».

• «РФ вже цього місяця почне постачання російського газу до Казахстану та Узбекистану».

Позиціонування Росії на регіональному рівні залишається для Путіна головним викликом. Відсутність сильної економіки, а також нівелювання низки інших важливих показників на тлі сильніших і впливовіших партнерів створює стратегічні загрози для Москви.

У той же час з’являються і нові можливості. Насамперед йдеться про розвиток нових логістичних маршрутів, в яких Росія займає важливе місце. Актуалізується і теза про важливість російських енергетичних ресурсів не лише для Європи, а й для таких держав, як Китай та Індія.

Загалом Путін все більш активно намагається апелювати до Індії, дружба з якою дозволяє уникнути попадання в абсолютну залежність від Китаю. Проте сама Індія не поспішає займати відверто проросійську позицію, намагаючись проводити прагматичну політику та вибудовувати міцні стосунки з усіма потенційними партнерами.

Важливим чинником для Москви залишається Центральна Азія. У своєму виступі Путін повертається до питання створення потрійного газового союзу між Росією, Казахстаном та Узбекистаном (Ascolta неодноразово аналізувала цей напрямок ще у 2022 році). У той же час, і в цьому регіоні Москва стикається з посилення впливу Пекіна і Вашингтона, що значно ускладнює подальше нарощування власного впливу.

Однак у глобальному плані Путін чітко визначає подальші плани Росії. Насамперед це створення нових логістичних маршрутів, подальше посилення експорту енергоресурсів до країн Азії, а також вибудовування та зміцнення політичних союзів на регіональному рівні.

Вірменія: ще партнер

• «Росія 15 років пропонувала Вірменії піти на компроміс і повернути Азербайджану 5 територій Карабаху та 2 залишити за собою, але вони відмовилися».

• «У миротворців РФ у Карабаху після 2020 року мали рацію лише у спостереженні за дотриманням припинення вогню».

• «Вірменія сама визнала Карабах частиною Азербайджану».

• «Росія давно пропонувала Вірменії шляхи рішення щодо Карабаху, але Єреван відмовлявся, висловлюючи готовність «боротися»».

• «Вірменська делегація сама прямо назвала територію в квадратних кілометрах, у тому числі Карабах, яку визнали за Азербайджаном».

• «Баку закликав Москву домовлятися про статус миротворців РФ у Карабаху на двосторонній основі, і Пашинян був згодний».

• «Коли і яким чином Азербайджан наведе в Карабаху конституційний порядок, було лише питанням часу».

• «Вірменія не перестає бути союзником Росії».

• «У Нагірному Карабаху майже не залишилося вірмен».

• «РФ закликає Баку проявити милосердя до колишнього керівництва Карабаху».

• «Якщо Вірменія залишатиметься союзником Росії, Москва готова продовжувати надавати допомогу вірменам Карабаху».

Особливу увагу Путін приділяє ситуації на Південному Кавказі. Як і раніше аналізувала Ascolta, Вірменія для Путіна є стратегічно важливим напрямом, на якому йде напружена боротьба із Заходом за вплив над усім регіоном.

З одного боку, Путін демонструє абсолютну байдужість до прем’єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна. З іншого боку, демонструє, що Росія не відмовляється від допомоги вірменам і завжди готова надати підтримку.

По суті, щодо Вірменії у Путіна формується така сама позиція, як і щодо України: він не визнає легітимність місцевої влади, але готовий обговорювати питання подальшого врегулювання ситуації з тими, кого вважає справжніми бенефіціарами ситуації (як і з Україною, йдеться про США).

Не виключено, що подібні висловлювання Путіна можуть виявитися додатковим фактором для вірменської опозиції, а також тих вірмен, які вважають, що Росія залишила Вірменію без підтримки в питанні Нагірного Карабаху. Путін чітко дає зрозуміти, що вина за втрату Карабаха лежить повністю на Пашиняні, який фактично відмовився від допомоги Росії і довірився посередництва Франції та США.

Примітно, що в той момент, коли сам Пашинян намагається всіляко демонструвати прозахідну позицію (зустрічається із західними лідерами, фотографується з Володимиром Зеленським, підтримує ратифікацію Римського статуту тощо), Путін публічно заявляє про збереження дружніх та партнерських відносин з Вірменією. В даному випадку варто говорити саме про політичну боротьбу, від результатів якої насамперед залежатиме стійкість самого Пашиняна.

«Ядерна загроза» Росії

• «Устрій-у відповідь удар Росії на ядерну атаку будь-якого потенційного противника не залишить йому шансів на виживання».

• «Сьогодні немає ситуації, яка загрожує російській державності».

• «Я не бачу необхідності змінювати військову доктрину РФ».

• «Жодній людині в здоровому глузді не спаде на думку застосувати ядерну зброю щодо Росії».

• «Росія фактично закінчила роботу над «Сарматом»».

• «Росія може відкликати ратифікацію договору про заборону ядерних випробувань».

По суті, своїм виступом Путін ставить остаточну крапку у питанні застосування ядерної зброї. Він дає зрозуміти всьому світу, що це питання не розглядається всерйоз і є лише предметом для розмірковувань у публічному просторі такими маргіналами як Дмитро Медведєв (важливо відзначити, що в даному випадку Путін підігрує і самому Медведєву, який намагається продемонструвати, що може прийти до влади і проводити більш радикальну політику).

У той же час Путін фактично підтверджує інформацію про відновлення ядерних випробувань, про що раніше писали багато ЗМІ. І нехай наразі йдеться лише про вдале випробування ракети з ядерним двигуном («Буревісник»), але підготовка ядерних полігонів (яка ведеться не лише в Росії, а й у США та Китаї), демонструє початок нових перегонів ядерного озброєння. Звідси й заява про можливе відкликання ратифікації договору про заборону ядерних випробувань. Більше того, слідом за виступ Путіна, спікер Держдуми В’ячеслав Володін вже заявив, що найближчим часом подібне питання буде розглянуте депутатами.

Питання легалізації ПВК в Росії та підсумки розслідування загибелі Пригожина

• «Досвід групи «Вагнер» як ПВК був «корявим»».

• «Кілька тисяч колишніх бійців ПВК підписали контракт із Міноборони РФ».

• «Поки що немає єдиної думки, чи потрібні такі формування, як приватні військові компанії».

• «Здивувався, що у ПВК «Вагнер» платили готівкою: «Це і моя вина»».

• «Зовнішнього впливу на літак Пригожина не було».

• «Глава СК РФ Бастрикін доповів мені, що в тілах загиблих в авіакатастрофі знайдені уламки гранат».

• «Експертизи на наявність алкоголю та наркотиків у тілах загиблих у літаку Пригожина не було, хоча її варто було б провести».

• «В офісі компанії Євгена Пригожина в Петербурзі було виявлено 10 млрд рублів готівкою».

Згадкою про Пригожина Путін фактично закрив питання авіакатастрофи літака з керівниками ПВК «Вагнер». Результати розслідування катастрофи, про яке раніше заявляли російські правоохоронні органи, були озвучені саме Путінами (хоч і з посиланням на Главу СК РФ Бистрикіна).

Можна припустити, що, озвучуючи подібні результати, Путін мав дві основні цілі. По-перше, він поставив крапку в даному питанні для внутрішньої аудиторії (насамперед найрадикальніших прихильників Пригожина та «партії війни»). По-друге, він, по суті, максимально очорнив образ Пригожина: наявність величезної партії кокаїну в його офісі, порушення податкових норм та зберігання великих сум готівкою, незаконний обіг зброї та низка інших подібних звинувачень формують Пригожину образ терориста та наркоторговця, що явно не корелюється з тим, який раніше формувався навколо куратора ПВК «Вагнер». Не виключено, що найближчим часом буде опубліковано «докази» співпраці Пригожина із західними розвідками чи факти отримання фінансування від західних держав.

У той же час Путін прокоментував подальші перспективи створення ПВК у Росії. Незважаючи на їхнє фактичне існування та активне використання в Африці та на території України, російський президент продовжує заперечувати наявність подібних структур, а також висловлює сумнів щодо їх ефективності. По суті, будь-які ПВК у Росії є підконтрольними структурами ССО РФ, про що неодноразово писала Ascolta у своїх аналітичних матеріалах. Наразі заяву Путіна можна розцінювати як результат завершення боротьби у силовому блоці за вплив на подібні формування. Очевидно, вони й надалі залишаться в такому ж статусі і контролюватимуться тими самими ССО (генералом Валерієм Флюстіковим). Розмови про розширення повноважень Росгвардії, очільник якої активно домагався отримання під свій контроль деяких ПВК, повністю деактуалізуються.

Свою промову на пленарній сесії XХ засідання Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» Володимир Путін закінчив словами: «Зміцнення багатополярного світу неминуче». В даному випадку можна констатувати, що подібні процеси на геополітичній арені справді відбуваються і їхнє подальше посилення є неминучим. Однак спроби Росії найголосніше заявляти про посилення власної ролі, схожі швидше на позицію пересічного спостерігача, ніж суверенного учасника процесу формування нового світового порядку.