Росія за тиждень (25.09-01.10)

1. Телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Ірану Ебрахімом Раїсі

У вівторок, 26 вересня, відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Ісламської Республіки Іран Ебрахімом Раїсі. Згідно з офіційними заявами, під час розмови сторони обговорили підсумки саміту БРІКС та подальшу участь Ірану у цій організації у повноформатному режимі. Також обговорювалася ситуація навколо Нагірного Карабаху та подальша нормалізація ситуації у регіоні. Сторони також озвучили зацікавленість в активізації роботи консультативної регіональної платформи «3+3» (Азербайджан, Вірменія, Грузія плюс Росія, Іран та Туреччина). Зазначається, що телефонна розмова відбулася з ініціативи іранської сторони.

Підсумки/прогнози:

Розмова Путіна з Раїсі – це логічне продовження процесу зближення Росії та Ірану, що відзначається протягом останніх років. Важливо підкреслити, що нинішня розмова відбулася на тлі кількох важливих подій – візиту Сергія Шойгу до Тегерана, що з’явилася, про інформацію про можливу військово-технічну співпрацю між Іраном і Росією, а також подій на Південному Кавказі, в результаті яких посилилися позиції Туреччини та Азербайджану (Іран у конфлікті навколо Карабаха підтримував більше вірменську сторону). Очевидно, головна мета Путіна під час розмови з президентом Ірану полягала у спробі заспокоїти іранське керівництво та пояснити позицію Росії, яка, по суті, «здала» Вірменію.

Важливо відзначити, що, незважаючи на поширену думку про бажання Москви і Тегерана максимально зміцнити взаємини між двома державами, Іран розуміє серйозні ризики від такого зближення. Більше того, Іран враховує фактор Азербайджану, Туреччини та Ізраїлю, які у багатьох питаннях є опонентами або навіть є відкритою загрозою для Тегерана. За такого підходу зближення Ірану та Росії виглядає швидше як вимушений крок.

Примітно, що вже наступного дня після телефонної розмови Путіна та Раїсі, лідер Туркіє Реджеп Ердоган заявив, що Тегеран підтримує ініціативу створення транспортного коридору між Азербайджаном та його ексклавом Нахічування, який може пройти через територію Ірану. Фактично, йдеться відразу про кілька важливих аспектів. По-перше, Іран намагається запозичити ініціативу у Росії, яка контролює Зангезурський коридор за допомогою сил ФСБ. По-друге, Іран демонструє зацікавленість у збереженні взаємовідносин та спільного кордону з Вірменією. По-третє, Іран намагається відігравати важливішу роль на регіональному рівні, поширюючи свій вплив на процеси в Туреччині, Вірменії, Азербайджані та Росії.

Ще один важливий аспект, який міг обговорюватися під час телефонної розмови Путіна і Раїсі, стосується перспектив створення військово-політичного блоку, який теоретично може об’єднати в собі низку регіональних лідерів (Росію, Іран, КНДР, Білорусь, Казахстан, а також залучити інші держави -Члени ОДКБ). Про можливість створення такого блоку останнім часом неодноразово заявляють низку неофіційних джерел. Однак треба розуміти, що подібний процес є вкрай складним і стикається з низкою як внутрішніх, так і зовнішніх протиріч та амбіцій.

Також не варто виключати варіант того, що найближчим часом буде оголошено проведення чергових спільних військових навчань між Росією та Іраном. Зміцнення співробітництва в цій сфері демонструє бажання двох держав зміцнити свій вплив у Каспійському регіоні, а також розвинути його на регіональному рівні як у Центральній Азії, так і на Близькому Сході. Більше того, у разі ускладнення внутрішньополітичної ситуації в Ірані (у зв’язку з погіршенням стану здоров’я аятоли Хамені або низкою соціальних та економічних процесів) Росія може надати свої ПВК для стабілізації ситуації всередині Ірану. Такий запит уже озвучувався Іраном під час хвилі протестів у грудні 2022 року.

2. Зустріч Володимира Путіна з головою Чечні Рамзаном Кадировим

У четвер, 28 вересня, відбулася робоча зустріч Володимира Путіна з головою Чеченської Республіки Рамзаном Кадировим. Згідно з заявою Путіна, головною темою зустрічі стало обговорення економічної та соціальної ситуації у Чеченській республіці. Під час публічної частини зустрічі Путін та Кадиров обговорили ситуацію навколо так званої «СВО» (агресії Росії проти України). Кадиров похвалився «здобутками» підконтрольного йому угруповання і заявив про його серйозні досягнення.

Ключові тези:

• Путін: «Загалом динаміка є позитивною. Це значною мірою відбувається завдяки Вам, Вашій команді, – впевнено люди працюють, – і добрій взаємодії з Урядом РФ. Ми маємо низку серйозних завдань, програм, про які Ви самі весь час говорите».

• Кадиров: «Похвалитися навіть хотіли – і гуманітарним напрямом, і бойовим. Ваш загін показує хороші результати: щодня беруть у полон, щодня знищують техніку. Жодні танки «Абрамси» не страшні нам. Я вважаю, що ми їм робили рекламу».

• Кадиров: «Весь народ Вас підтримує. Ми єдиний регіон…. Я можу Вам сказати, що створили п’ять полків і три батальйони за цей час у республіці, і вони всі сьогодні на так званій «СВО» займаються».

• Путін: «Я вже, на мою думку, казав: одного запитав, як там хлопці з Чечні воюють. Відповідь була в ту ж мить: не підведуть, я в них повністю впевнений. Розумієте, це все-таки багато про що говорить. Це оцінка командирів, які реально беруть участь у бойових діях».

• Кадиров: «Володимире Володимировичу, ми якщо Ваш наказ не виконаємо, значить нам не жити в цій державі. Ми 100 відсотків виконаємо ваш наказ».

• Кадиров: «У нас в республіці особливих проблем немає – ці проблеми ми давно вирішили. Зараз є технічні питання, за якими, як завжди, потрібна Ваша допомога».

Підсумки/прогнози:

Головна мета цієї зустрічі – спростувати чутки про смерть або тяжкий стан Кадирова, а також наголосити, що Кадиров і надалі перебуває у фаворі у Путіна. По суті, Кадиров отримує новий карт-бланш і зміцнює своє становище на Північному Кавказі, перетворюючи Чечню на аналог східних деспотій в обмін на лояльність до сюзерену.

Також після цієї зустрічі стало остаточно зрозуміло, що інцидент зі побиттям у СІЗО сином Кадирова активіста Журавеля, який спалив Коран, не буде розслідуваний і не матиме наслідків.

Примітно, що сама зустріч Путіна та Кадирова була дуже короткою. Це можна зрозуміти із досить насиченого графіка президента РФ у цей день, а також часу публікації звітів про зустрічі на офіційному сайті Кремля. В той же час, це може вказувати на те, що самі переговорні процеси щодо Північного Кавказу проходили раніше, а зустріч стала лише підсумковим завершенням цього процесу.

3. Зустріч Володимира Путіна з президентом Південного Судану Салвою Кіїром

У четвер, 28 вересня, у Кремлі відбулася зустріч Володимира Путіна з президентом Республіки Південний Судан Салвою Кіїром, який відвідав Росію з офіційним візитом. Під час зустрічі сторони обговорили питання щодо подальшого зміцнення економічних та політичних відносин між двома державами. Також на переговорах були присутні міністр економічного розвитку РФ Максим Решетніков, помічник президента РФ Юрій Ушаков та міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров.

Ключові тези:

• Путін: «Відносини між нашими країнами розвиваються дуже інтенсивно. Ми були однією з перших країн, які визнали суверенітет та незалежність Південного Судану. Повинен сказати, що ми вважаємо, що багато чого ще треба зробити, насамперед у сфері економічного розвитку».

• Путін: «У нас багато хороших можливостей у різних галузях, у тому числі в енергетиці. Сподіваюся, що ті напрацювання, які є, маю на увазі і будівництво НПЗ у вашій країні за участю нашої компанії, і плани створення другої черги цього заводу підуть на користь розвитку наших торговельно-економічних зв’язків».

• Путін: «Звичайно, ми усвідомлюємо, що подальший поступальний розвиток пов’язаний із забезпеченням безпеки, з врегулюванням усіх тих проблем і складнощів, які дісталися вам ще з колишніх часів, тому робитимемо все, для того щоб вас підтримати і по цьому напрямі».

• Кіїр: «Сьогодні я присутні тут як перший крок на довгому шляху нашої спільної роботи в майбутньому. Ми працюватимемо спільно з Російською Федерацією, для цього я приїхав».

• Кіїр: «Ми працюватимемо спільно – з Вами та з Російською Федерацією, тому що сьогодні ситуація у світі показує, що самотужки нікому не вижити, не досягти успіху, і наша країна не виняток».

• Кіїр: «Ми наймолодша нація на планеті. Нам необхідно мати сильних, впливових друзів, одним з яких ви. Ми не бачимо жодних альтернатив дружбі з вами».

Підсумки/прогнози:

Путін продовжує зміцнювати присутність Росії в Африці. По суті, візит Кііра слід оцінювати як продовження «африканської» політики Кремля. Очевидно, що дії щодо нового встановлення гегемонії на Африканському континенті повністю узгоджені з Китаєм, який активно освоює землі на півдні від екватора та в західній частині Китаю, всіляко стимулюючи Росію на дії щодо витіснення інтересів Заходу в Африці (насамперед Франції).

У 2011 році сама поява держави Південний Судан була своєрідним викликом інтересам Заходу в Африці, а зараз цей виклик посилюється, провокуючи нестабільність та зіткнення інтересів великих гравців. Згадка про «енергетичні програми» підштовхує до думки про те, що Росія в Південному Судані може зіграти в улюблену гру – будівництво атомної електростанції з метою закріплення своїх інтересів у регіоні та залучення в залежність сусідніх держав – а Південний Судан межує з критично важливими для російської стратегії в Африці Суданом, Кенією, Ефіопією, Центральноафриканською Республікою, Демократичною Республікою Конго та Угандою.

Цілком можливо, що невдовзі ми побачимо російські ПВК у Південному Судані – також улюблений хід Путіна. Більше того, під час зустрічі російський президент натякнув, що розвиток відносин між двома державами тісно пов’язаний з питаннями безпеки.

4. Зустріч Володимира Путіна з Юнус-Беком Євкуровим та Андрієм Трошевим

У четвер, 28 вересня, відбулася зустріч Володимира Путіна із заступником Міністра оборони Юнус-Беком Євкуровим та Андрієм Трошевим. Під час зустрічі було обговорено питання формування добровольчих підрозділів, а також ситуація у зоні бойових дій на тимчасово окупованих територіях України. Сама зустріч відбулася в закритому режимі, проте під час вступного слова Путін дав зрозуміти, що плановані до обговорення питання мають стратегічний характер.

Підсумки/прогнози:

Юнус-Бек Євкуров явно посилює свої позиції в Міністерстві оборони: він не лише займається діяльністю добровольчих формувань та ПВК, він також веде активні переговори з африканськими та азіатськими країнами щодо «продажу» ПВК у гарячі точки.

По суті він тепер зайняв нішу, яку раніше займав Євген Пригожин. Саме тому зустріч Путіна з Євкуровим та Трошевим (колишнім начальником штабу ПВК «Вагнер») стосувалася, швидше за все, питання розвитку ПВК та координації їхніх дій – як на Українському напрямі, так і в Африці. Невипадково буквально наступного дня після зустрічі у Путіна «вагнерівців» знову почали перекидати під Бахмут.

5. Візит Миколи Патрушева до Оману та Єгипту

У понеділок, 25 вересня, Секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев відвідав із робочим візитом Оман. У Маскаті він провів переговори із главою Султанської Канцелярії Султаном Мухаммедом Ан-Наамані. Також Патрушев провів зустріч із Генеральним секретарем Ради національної безпеки Омана Ідрісом Аль Кінді. Відповідно до офіційних заяв сторін, під час візиту обговорювалися питання російсько-оманських двосторонніх відносин, співпраці у сфері інформаційної безпеки, взаємодії по лінії правоохоронних органів, спецслужб та фінансових розвідок. Також на зустрічі були присутні представники російських МЗС, МВС, ФСБ, СЗР та Росфінмоніторингу.

Вже наступного дня російська делегація вирушила до Єгипту, де відбулися переговори з радником президента Єгипту з питань національної безпеки Файзою Ель-Нагою та радником глави республіки з питань боротьби з тероризмом Магді Абдельгаффаром. Зазначається, що під час візиту сторони обговорили питання безпеки у регіоні Близького Сходу, Північної Африки, Середземномор’я та Сахаро-Сахельської зони. Також порушувалося українське питання. Також сторони обговорювали питання фінансової безпеки та подальшого розвитку співробітництва у цьому напрямі.

У середу, 27 вересня, відбулася зустріч Миколи Патрушева з президентом Єгипту Абдельфаттахом Сісі, під час якої також порушувалися питання вчення взаємодії між двома державами у сфері економічної безпеки. Також сторони обговорили подальшу участь Єгипту у БРІКС.

Підсумки/прогнози:

Патрушев продовжує залишатися основним куратором східного напряму. Його візити зазвичай мають попередній характер. Враховуючи те, що Оман не підписав Римський статут, а Єгипет не ратифікував цей документ, цілком можливо очікувати найближчим часом оголошення про візити до цих держав Володимира Путіна (після візиту до Китаю Путін має намір здійснити ще кілька поїздок, щоб показати, що він може здійснювати закордонні візити, незважаючи на ордер Міжнародного кримінального суду). Для Путіна напередодні президентських виборів це є дуже важливою деталлю.

Також, мабуть, крім зовнішньополітичних питань Патрушев паралельно займається вирішенням та економічних аспектів, що належать до зони відповідальності членів його сім’ї. Наприклад, за п’ять днів до візиту Патрушева до Єгипту, видання Bloomberg заявило, що Єгипет відмовився від російської пшениці на користь 1 млн. тонн зерна з Франції та Болгарії через незгоду з ціною, яку намагалася встановити Москва. Такий інцидент став дуже відчутним ударом для Патрушева-молодшого – міністра сільського господарства РФ. Однак відразу після закінчення переговорів Патрушева з президентом Єгипту той же Bloomberg повідомив, що «Єгипет веде переговори про купівлю 1 мільйона тонн російської пшениці в рамках міжурядової угоди».

6. Стаття Сергія Караганова

У вівторок, 26 вересня, на сайті журналу «Росія у глобальній політиці» було опубліковано статтю російського політолога Сергія Караганова «Як не допустити третю світову». Автор статті вкотре намагається аргументувати необхідність застосування Росією ядерної зброї, що нібито має сприяти встановленню миру та поновленню дипломатії. Також Караганов зазначає, що одна з проміжних цілей його міркувань щодо необхідності застосування ядерної зброї полягає у поверненні розуміння того, що значна частина планети надто довго існувала у стані миру.

Ключові тези:

• «Активне ядерне стримування-залякування, до якого я пропоную вдатися, націлене саме на запобігання світовому термоядерному конфлікту, а краще за будь-яке застосування ядерної зброї».

• «Чудово знаю і теорію про те, що ядерна зброя, якби вона була застосована, нібито неминуче призведе до ескалації на глобальний рівень та загибелі людської цивілізації. Така можливість існує, і применшувати її в жодному разі не можна. Але без зміцнення ядерного стримування, відновлення страху перед ядерною війною, зокрема достовірною загрозою обмеженого застосування ядерної зброї, глобальна війна з огляду на траєкторію розвитку світу практично неминуча».

• «Зменшення загрози ядерної війни, щоб виправдати безрозсудну політику, нав’язати поразку Росії, сягають абсурду. Держсекретар Ентоні Блінкен – четвертий у списку наступників президента США у разі його загибелі чи нездатності виконувати свої функції, заявив, що «потенційна загроза ядерної війни не страшніша за екзистенційну проблему зміни клімату, і між ними немає ієрархії»».

• «Замовчуванням ядерної загрози американська «глибинна держава» поки що забезпечує індульгенцію на проведення агресивної і просто безрозсудної зовнішньої політики».

• «Необхідно повернути нашим супротивникам, та й партнерам розуміння нашої рішучості «відповідати на повну» у разі продовження та ескалації його агресивних дій. (Жоден безпілотник, незважаючи на сатанізацію КНДР, не вдарив по Пхеньяну, оскільки його противники впевнені в його рішучості до найжорстокішої – не обов’язково навіть ядерної – відповіді)».

• «Зрозуміло також, що швидко закінчити [так зване] «СВО» неможливо, та, мабуть, і не потрібно. Потрібен час, щоб завершити процес остаточної націоналізації еліт, вигнання з неї і з умів західоцентризму і західництва, що залишилися, компрадорів і властивого їм способу мислення, перебудови господарства та країни для успішного розвитку в умовах наростаючого на найближче десятиліття-два геополітичного та геоекономічного землетрусу».

• «Гонка на виснаження у розрахунку на те, що Захід, враховуючи його глибоку багаторівневу кризу, відносно вразливішу, поки ще відносно демократичну політичну систему, здригнеться першим – ненадійна стратегія».

• «Криза навколо України – один із симптомів набагато небезпечнішої хвороби світової системи. Багато років писав про наростання загрози Третьої та, мабуть, останньої для людської цивілізації світової війни. Загроза поки що наростає і без української кризи, яка загострила і наблизила її, але й здатної, у разі її переможного завершення нами, відсунути і навіть ліквідувати її».

• «Швидко створюється передвоєнна обстановка і морально-психологічному плані. Ми не бачимо нормальних людей. Або бачимо ошуканих. А вони точно не бачать у нас нормальних».

• «Не бачу іншого шляху запобігання глобальній війні, а до того – виснажливо-витратної [так званої] «воєнної операції» в Україні, окрім як через посилення опори на ядерне стримування-залякування-протверезіння, причому, ймовірно, не лише загрозою відплати за території союзників США, але й, у разі потреби, щодо американських баз (у нас баз за кордоном майже немає). Вашингтонські «яструби» та суспільство повинні знати, що відплата за їхню безрозсудно-агресивну політику неминуче».

• «А для цього необхідно, по-перше, якнайшвидше зниження в нашій доктрині безтурботне, якщо не безрозсудно піднятого порога застосування ядерної зброї і, по-друге, обережний, але рішучий рух вгору сходами ескалації-стримування-страху, переконуючи при цьому і себе, і противника в готовності, якщо вона не спрацює і Захід не відступить і не перегляне свою політику, до групового застосування ядерної зброї проти низки країн Європи, найбільш агресивно задіяних у підтримці «київської хунти».

Підсумки/прогнози:

Те, що в Росії синхронно запустили статті «яструбів» – Караганова та Медведєва – з новими страшилками щодо ядерної загрози та Третьої світової війни, показово: очевидно, секретні переговори, які ведуться між Росією та Заходом (з різним успіхом та різною інтенсивністю), знову зайшли в глухий кут. Це улюблений хід Кремля: якщо дипломатія у глухому куті, то необхідно запускати Медведєва та Караганова, які мають простимулювати Захід до більшої поступливості.

Водночас важливо відзначити, що на відміну від різких заяв Медведєва, Караганов у своїх статтях орієнтується зовсім на іншу аудиторію (насамперед наукове середовище та мозкові центри), яка може серйозно впливати на прийняття політичних рішень у різних державах. Насамперед, може йтися про європейські держави. По суті, головна мета чергової статті Караганова – переконати наукові кола Європи у тому, що Росія не жартує і 25 років мирного, безтурботного життя на Європейському континенті закінчуються.

7. Стаття Владислава Суркова

У середу, 27 вересня, на сайті «Актуальні коментарі» було опубліковано нову статтю колишнього помічника Путіна, Владислава Суркова, під назвою «Народження Півночі». У ній Автор висуває геополітичну теорію, згідно з якою в майбутньому може сформуватися єдиний союзницький простір між Росією, Європою та США, який протистоятиме Глобальному Півдню. Загалом стаття не несе в собі особливих смислів, проте головний резонанс у ній викликає саме авторство Суркова, який хоч і не має реального впливу на актуальні політичні процеси, але все ж таки намагається наполегливо демонструвати, що його ще рано списувати з внутрішньополітичної шахівниці.

Ключові тези:

«Що ж можна розрізнити попереду, якщо спробувати подивитись поверх міражів? Що буде, якщо прибрати з шахівниці помилкові фігури? Буде Велика Північ – Росія, США та Європа, що утворять спільний соціокультурний простір. Триєдиний північний геополітичний кластер. Передчуття Півночі вже позначилося на активізації використання терміна «глобальний Південь». А півдня ж без півночі не буває».

«Тепер важко повірити, що конфліктуючі системи досягнуть високого рівня конвергенції. Але так само важко було повірити в єдину Росію, коли Михайло Тверський бився із Московським князівством. Також важко було повірити в єдину Європу за часів Валленштейна. Або на з’єднання штатів Америки — на початку війни американці з конфедератами».

«Так, нескоро. Так – «не в нашу зміну». Шанс на створення великого північного союзу було втрачено на початку нульових, коли наш Президент запропонував американцям подумати про вступ Росії до НАТО. Пропозиція була відхилена. Швидше за все, через страх, що всередині нового контуру безпеки Москва зможе заперечувати гегемонію Вашингтона та перехоплювати важелі впливу на молодших членів альянсу».

«Три найбільші північні цивілізації, російська, європейська та американська, у своєму політичному розвитку черпають натхнення в образі Pax Romana. Слово старця Філофея досі приховано спрямовує Росію. Євросоюз проголосив своїм предком Карла Великого, «імператора римлян». Найвідоміший пагорб Вашингтона названий на честь легендарного Капітолію. Вихідний код цих трьох метакультур закладено в Іліаді та Євангелії. Їхня спорідненість очевидна».

Підсумки/прогнози:

Владислав Сурков давно перестав бути впливовою фігурою у російській політиці, але все одно за інерцією приковує до себе увагу. Однак ця стаття – це не лише спроба знову нагадати про себе та повернутися у політику.

Раніше Сурков писав статті, які або випереджали, або розвивали ідеологічні конструкції Путіна. Зараз Сурков йде врозріз з ідеологією Путіна. Сурков робить посил Заходу – він пропонує альтернативний варіант союзу («Глобальна Північ» проти «Глобального Півдня»). Він нібито дає сигнал: у Росії не всі поділяють політику Путіна, спрямовану на тісний союз із Китаєм.

Це насамперед сигнал Заходу: ви шукаєте, на кого спертися в Росії? Ми тут! Невипадково стільки уваги приділяється королю Мануелу і Васко да Гаме, які марно шукали Царство пресвітера Іоанна. Головне посилання полягає в тому, що Захід не знайшов Царство «Попа Івана» не тому, що його не існувало, а тому, що не шукали там.

8. Стаття Дмитра Медведєва

У понеділок, 25 вересня, було опубліковано статтю заступника голови Ради Безпеки РФ Дмитра Медведєва. Примітно, що сама стаття з’явилася на сайті відомства і не має назви. У ній Медведєв наводить паралелі з російсько-грузинським конфліктом та агресією Росії проти України. У той же час, незважаючи на збереження своєї вкрай радикальної манери висловлювань на адресу Заходу, у цій статті Медведєв повністю відходить від теми застосування ядерної зброї, хоч і зводить все до того, що Захід, в особі США, нібито приречений на поразку.

Ключові тези:

• «Схоже, для США та їхніх поплічників територія колишнього Союзу – це «країна невивчених уроків». Які давно б час засвоїти. Як школярам червоною ручкою у зошиті – підкреслити найдурніші та ганебні помилки і більше їх не повторювати. Адже за ці жахливі провали мільйони людей, як і раніше, розплачуються неймовірно дорогою ціною».

• «Проблема лише в одному. Немає жодних гарантій, що Захід у черговий раз не проведе конкурс на нікчемного, керованого і бездарного політика, щоб зробити його своєю новою маріонеткою десь поблизу російських кордонів. Не накачає його грошима, не налаштовуватиме під виглядом порад, не забезпечить зброєю, найманцями, інструкторами та іншим. Не вселяє нікчемності та недоучці імперські амбіції. А запрограмована лялька не розв’яже черговий «регіональний конфлікт». Під такими ж гаслами, як Грузія 15 років тому».

• «У свій час Саакашвілі став першим проксі-керівником США на Кавказі з єдиною місією – розпалити ненависть жителів Грузії до Росії, похитнути її позиції у Закавказзі, затьмарити багатовікову дружбу двох народів. Ця дивна істота всіма силами наближала війну. Будувало з себе «старозавітного пастуха Давида» – і при цьому робило все, щоб грузини забули спільну історію, розірвали зв’язки з Росією, зненавиділи найближчих сусідів – росіян, осетин, абхазів – та побажали їм смерті».

• «Чим усе завершиться і куди хитнеться маятник – очевидно. Рано чи пізно українці, яким давно вже набридло пускати самих себе та своїх дітей на «гарматне м’ясо», просто скинуть нинішню хунту, як грузини – свого псевдофюрера. І виберуть нормальних, адекватних лідерів. Для яких Росія – доброзичливий сусід чи, точніше, просто рідний спільний будинок. Не схильні до істеричної залежності перед Заходом. Так уже бувало у багатьох країнах у різні історичні епохи, буде й тут. Краще б, звичайно, це сталося якомога раніше».

• «На словах підтримуючи Мінські домовленості, країни НАТО цинічно використали переговорний процес, щоб протягнути час та накачати Київ зброєю, підготувати до повномасштабної агресії. Було зроблено все, щоб створити у недоумкуватий, але войовничій Україні ілюзію: зовсім скоро її приймуть і до Євросоюзу, і до НАТО, і завгодно. Озброять до зубів і осипають манною небесною. А далі – за принципом «наших б’ють!» – виступлять з усією північноатлантичною силою проти Росії».

• «Зараз Захід буквально тоне у своєму лицемірстві. Мчить і борсається, наковтавшись своєї липкої брехні. Одні заяви суперечать іншим. Америка попрямувала до виборів президента і вже розколота з питання України. А слабовільні європейські клеврети взагалі заплуталися в аргументації, віддавши свою економіку на відкуп американцям і роблячи одну помилку за іншою».

• «Нам не потрібне повторення історії-2008. Ми, як і раніше, готові вирішувати проблеми за столом переговорів у дусі Статуту ООН. Але якщо в нашій стурбованості виникнуть реальні контури – зволікати не станемо. В Абхазії та Південній Осетії ідея приєднання до Росії, як і раніше, популярна. І цілком може бути реалізована, якщо на те виникнуть вагомі причини».

Підсумки/прогнози:

Дмитро Медведєв далі грає роль лідера «партії війни» в оточенні Путіна. Його стаття – це набір неодноразово вже озвучених тез без нових посилань. Завдання Медведєва – створювати тло, на якому Путін в очах Заходу здаватиметься «не таким страшним злом».

Публічні виступи Медведєва – це «гра в Жириновського», але при цьому Медведєв, який за своїм статусом є де-факто «віце-президентом», має всі шанси знову очолити Російську Федерацію у разі відходу Володимира Путіна з посади президента. І ця перспектива має особливо лякати Захід, на думку ініціаторів цієї політичної гри.

Загалом можна відзначити, що активне продукування подібних матеріалів та заяв, що зазначається останнім часом, є демонстрацією глухості ситуації та відсутності у Кремля варіантів чи можливостей для виходу з неї. Однак у цьому питанні головним ризиком є саме ескалація конфлікту, яка може стати єдиною відповіддю Росії.