Росія за тиждень (18.09-24.09)

1. Засідання Військово-промислової комісії РФ

У вівторок, 19 вересня, Володимир Путін відвідав Іжевськ, де взяв участь у засіданні Військово-промислової комісії РФ. Під час засідання обговорювалися питання функціонування ВПК, розвиток технологій, виконання термінів щодо поставлених цілей, а також призначення нових керівників підприємств та конструкторських бюро. Також російський президент привітав усіх працівник ВПК із днем зброяра, який відзначається в РФ цієї дати.

Ключові тези:

• «Сьогодні вітчизняний ОПК створює сучасні та багато в чому унікальні озброєння та техніку, активно нарощує обсяги виробництва, щоб якнайкраще забезпечити частини та сполуки, що беруть участь у [так званій] «спецоперації», збільшує випуск громадянської продукції, яка користується все більшим попитом як у нашій країні, так і за кордоном».

• «За підсумками восьми місяців поточного року організаціям ОПК вдалося зберегти стабільний темп роботи і не лише загалом виконати графік поставок, а й за окремими напрямками вкотре збільшити випуск військової продукції. Наприклад, обсяг виробництва основних видів бронетехніки порівняно з минулим роком зріс більш ніж удвічі, а особливо затребуваних засобів ураження – втричі».

• «Водночас потрібно підвищити обсяги виробництва засобів контрбатарейної боротьби та ППО. У зв’язку з цим ми на цей рахунок говорили, і мною надано низку вказівок щодо доповнення графіка поставок на 2024 рік відповідною номенклатурою».

• «Системна, послідовна реалізація держпрограми дозволяє удосконалювати технічний, бойовий потенціал усіх силових структур, вести розробку та запускати у серійне виробництво перспективні зразки озброєнь та техніки».

Підсумки/прогнози:

Цю подію слід розглядати не лише як серйозний акцент на необхідності розвитку ВПК – особливо в умовах бойових дій, а й як особливу індульгенцію голові «Ростеху» Сергію Чемезову, про можливу відставку якого давно ходять чутки – особливо на тлі загострення відносин між ним та впливовими групами (Ковальчуков, Сечина), а також на тлі кількох серйозних технічних невдач, відношення до яких мало відомство Чемезова.

Проте виступ Путіна на Військово-промисловій комісії, високі оцінки діяльності ВПК, а також нещодавня спільна поїздка двох колишніх антиподів – Сергія Кирієнка та Сергія Шойгу – на Нову Землю показують, що Путін не хотів би продовження та поглиблення сварок та конфліктів у російському істеблішменті. Чемезов залишається у команді.

Також важливо відзначити, що наступного року російська влада планує збільшити витрати федерального бюджету на оборону країни. Витрати на ці цілі зростуть з 3,9% у 2023-му до 6% у 2024 році. У цьому контексті дедалі помітнішою стає внутрішня боротьба між основними групами впливу в оточенні Путіна, які відповідають за ВПК та оборону. Найближчим часом очікується, що у публічну середу вийду як конфлікти між Шойгу і Золотовим, а й посиляться протиріччя між іншими акторами цьому напрямі.

2. Зустріч Володимира Путіна із членом політбюро ЦК Компартії Китаю Ван І

У середу, 20 вересня, у Костянтинівському палаці Санкт-Петербурга відбулася зустріч Володимира Путіна з членом політбюро Центрального комітету Комуністичної партії Китайської Народної Республіки, керівником Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ, Міністром закордонних справ КНР Ван І. Згідно із заявою сторін, під час зустрічі обговорювався запланований на жовтень візит Путіна до КНР, а також низка геополітичних питань. Також наголошується, що на зустрічі були присутні Секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, а також Надзвичайний та Повноважний Посол КНР у РФ Чжан Ханьхуей.

Підсумки/прогнози:

Вага Ван І в китайській політичній системі досить висока. Це один із найближчих соратників Сі Цзіньпіна, «людина номер три» у неформальній китайській ієрархії, яка визначає зовнішню політику КНР і є «генеральним конструктором» нинішньої системи відносин Китаю із зовнішнім світом – у тому числі проекту «Співдружності спільної долі».

Якщо хтось і може вважатися «батьком концепції Глобального Півдня», то це саме Ван І. Для КНР важливо, що Путін прибуде до Пекіна на саміт і це буде символічним жестом для обох сторін. Для Путіна важливо, що це буде по суті його першим закордонним візитом після видачі міжнародного ордера на арешт російського лідера. Для Сі це буде вагомим аргументом на користь зміцнення концепції Співдружності спільної долі.

Також, можливо, саме там вирішуватимуться питання, пов’язані з подальшими кроками з інтеграції Білорусі та Росії, а також з перспективами переговорного процесу з питання війни в Україні. Важливо, що напередодні візиту до Москви Ван І зустрічався з радником президента Байдена Салліваном на Мальті, де також було обговорено питання врегулювання ситуації навколо війни між Росією та Україною. Цілком можливо, що саме після візиту Путіна до Пекіна (який стане дзеркальним відображенням візиту Володимира Зеленського до Вашингтона) можуть бути вироблені загальні контури угоди щодо мирного плану, який би задовольняв усі сторони та всіх бенефіціарів конфлікту.

3. Телефонні розмови Володимира Путіна з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном та президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим

У середу, 20 вересня, на тлі різкого загострення ситуації навколо Нагірного Карабаху (19 вересня Азербайджан оголосив про початок проведення «антитерористичних заходів» на території Нагірного Карабаху), відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном. За інформацією російської сторони, під час розмови Путін і Пашинян обговорювали питання зупинення бойових дій і подальшого переходу до мирних переговорів, що нібито вдалося досягти за посередництва російської миротворчої групи.

Вже у четвер, 21 вересня, відбулася телефонна розмова Путіна з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Зазначається, що під час розмови Ільхам Алієв вибачився і висловив глибокі співчуття з приводу трагічної загибелі в Карабаху 20 вересня військовослужбовців російського миротворчого контингенту (РМК). Також сторони обговорили подальші кроки щодо мирного врегулювання ситуації навколо Нагірного Карабаху.

Зазначається, що обидві розмови були ініційовані лідерами Вірменії та Азербайджану.

Підсумки/прогнози:

Володимир Путін намагається наголосити, що Росія є одним із ключових гравців на Південному Кавказі. Можна припустити з великою ймовірністю, що план ескалації напруженості в регіоні та «посоромлення» Вірменії було обговорено Путіним із президентом Туркіє Ердоганом у Сочі під час їхньої нещодавньої зустрічі.

Головна мета цієї авантюри – викинути США із процесу мирного врегулювання на Кавказі. Після лютого 2023 року США всіляко намагалися показати, що завдяки зусиллям Ентоні Блінкена тривалий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном вдалося нівелювати та отримати формулу світу.

Путін та Ердоган показали, що американська формула світу не працює. Азербайджан отримав сатисфакцію за поразку під час Карабахської війни. Вірменія програла, але Путін неодноразово посилає сигнали, що справа не щодо Росії до Вірменії, а справа у фігурі Пашиняна. Судячи з масових мітингів у Єревані та падіння рейтингів прем’єра Вірменії, ці сигнали почуті.

Крім того, Путін і Ердоган завдали удару по вірменським елітам, що мають вплив на політичне та економічне життя Франції, Швейцарії та США (Каліфорнії). Це може створити певні проблеми у Демократичної партії США, яку вірменська діаспора традиційно підтримувала. Саме тому події навколо Карабаху – це тривала багатоходівка, яка, швидше за все, не ставить остаточної точки в трагічній історії спірної території. У Росії у зв’язку з подіями навколо Карабаху можна констатувати посилення протурецької та пробакінської партії – Дмитро Пєсков (якого багато хто називає майбутнім міністром закордонних справ РФ), Гуцерієви, Агаларов та інші. І навпаки – ослаблення провірменської групи (Мішустін, Лавров).

4. Нарада Володимира Путіна із постійними членами Ради Безпеки РФ

У п’ятницю, 22 вересня, у режимі відеоконференції відбулася чергова нарада із постійними членами Ради Безпеки РФ. Головними темами наради Путін назвав розвиток відносин із найближчими сусідами та партнерами, а також питання гуманітарної співпраці та безпеки у регіоні.

У нараді взяли участь Голова Уряду Михайло Мішустін, Голова Державної Думи В’ячеслав Володін, Заступник Голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв, Керівник Адміністрації Президента Антон Вайно, Секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, Міністр оборони Сергій Шойгу, директор Бортников, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін та спеціальний представник Президента з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту Сергій Іванов.

Підсумки/прогнози:

Засідання Ради безпеки РФ почастішали – Путін демонструє, що основні питання він приймає не самостійно, а колективно. Подібні заходи мають показати, що в російських елітах існує єдина позиція і єдина думка. По суті, це нагадує засідання Політбюро ЦК КПРС часів пізнього СРСР. І не важливо, які питання обговорюються – важливо, що у свідомості суспільства формується картинка «колективного органу» та «колективної відповідальності».

5. Візит Сергія Шойгу до Ірану

У вівторок, 19 вересня, міністр оборони РФ Сергій Шойгу спільно з російською делегацією прибув до Тегерана для участі у переговорах із військовим керівництвом Ісламської Республіки Іран (ІРА). Окрім низки зустрічей із високопоставленими військовими Ірану, Шойгу відвідав виставку зброї аерокосмічних сил Корпусу вартових ісламської революції. У міністерстві оборони РФ заявили, що головна мета візиту полягала у зміцненні військових зв’язків двох держав.

Підсумки/прогнози:

Іран є найважливішим партнером Росії на ринку озброєнь, і візит Сергія Шойгу передбачає те, що Росія найближчим часом купуватиме у Ірану нові види озброєнь та технології. Те, що обидві держави перебувають під міжнародними санкціями та є «державами-ізгоями», створює передумови для більш тісного контакту, всупереч існуючому санкційному тиску. Обидві країни зацікавлені у тісній співпраці одна з одною. Обидві країни зацікавлені у заступництві з боку Китаю. Обидві країни перебувають у жорсткому конфлікті зі США та країнами Заходу. Тому їхній союз більш ніж природний. А візит Шойгу – це лише символ цього союзу та черговий відкритий виклик Заходу.

У той же час, найближчим часом очікується поява нових колективних ініціатив від Москви, Тегерана, Пхеньяну та Мінська. За інформацією Ascolta, з високою ймовірністю може йтися про спробу сформувати новий пояс ядерних держав, які знаходяться під фактичним контролем Китаю. Водночас виникає нова загроза загострення відносин Між Тегераном та Ер-Ріядом, оскільки Саудівська Аравія публічно заявляє про те, що у разі появи ядерної зброї в Ірану, таким самим шляхом доведеться йти й саудитам.

6. Участь Сергія Лаврова у Генеральній Асамблеї ООН

У понеділок, 18 вересня, у Нью-Йорку відкрилася 78-а Генеральна Асамблея ООН, участь у якій взяли низка світових лідерів, дипломатів і політиків. У тому числі, на тижні високої дипломатії була присутня делегація РФ на чолі з Сергієм Лавровим. Зазначається, що за час перебування в Нью-Йорку Лавров провів низку зустрічей з дипломатами інших держав, виступив на засіданні РБ ООН на тему «Підтримка міжнародного миру та безпеки: сприяння реалізації принципів та цілей Статуту ООН через ефективну багатосторонність: підтримання миру та безпеки України», а також виступив на загальнополітичній дискусії 78 сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Ключові заяви Лаврова на засіданні РБ ООН на тему «Підтримка міжнародного миру та безпеки: сприяння реалізації принципів та цілей Статуту ООН через ефективну багатосторонність: підтримання миру та безпеки України»:

• «На жаль, після закінчення «холодної війни» «колективний Захід» на чолі зі США самочинно привласнив собі ранг вершителя доль всього людства і, схвильований комплексом винятковості, став дедалі частіше ігнорувати спадщину батьків-засновників ООН».

• «З моменту розпаду СРСР та утворення на його місці незалежних держав США та їхні союзники грубо та неприховано втручалися у внутрішні справи України. Як публічно і навіть з гордістю визнала заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд наприкінці 2013 року, на ласку слухняних Заходу політиків у Києві Вашингтон витратив 5 мільярдів доларів».

• «Коли ми чуємо заклики реалізувати «формулу миру» та повернути Україну до кордонів 1991 р., постає питання: ті, хто до цього закликає, знайомі із заявами українського керівництва про те, що вони збираються зробити з мешканцями відповідних територій? На їхню адресу публічно, на офіційному рівні, багаторазово звучать погрози юридичного чи фізичного винищення. Захід не тільки не стримує своїх протеже в Києві, а й з ентузіазмом заохочує їхню расистську політику».

• «Нагадаю, що у пакеті з Мінськими угодами керівники Росії, Німеччини, Франції та України підписали декларацію, в якій Берлін і Париж зобов’язалися зробити багато чого, зокрема допомогти відновити банківську систему на Донбасі. Але вони й пальцем не поворухнули. Лише спостерігали як усупереч усім цим зобов’язанням Порошено оголосив торговельну, економічну та транспортну блокаду Донбасу».

• «Говорячи про переговори. Ми й зараз від них не відмовляємось. Про це багаторазово, зокрема зовсім недавно говорив Президент Росії Путін. Хотів би нагадати шановному державному секретареві, що Президент України Зеленський підписав декрет, який забороняє вести переговори з урядом Путіна. Якщо США так зацікавлені в них, думаю, що не важко “дати команду”, щоб декрет Зеленського було скасовано».

• «Сьогодні у риториці наших опонентів ми чуємо лише гасла: «вторгнення, агресія, анексія». Ні слова про глибинні причини проблеми, про те, як довгі роки вони пестували відверто нацистський режим, який відкрито переписує підсумки Другої світової війни та історію власного народу. Предметної розмови, заснованої на фактах та повазі до всіх вимог Статуту ООН, Захід уникає. Мабуть, для чесного діалогу аргументів він не має».

• «Тим, хто всупереч Статуту ООН ділить людство на «демократію» та «автократію», не завадило б відповісти на запитання про те, до якої категорії вони відносять український режим? Відповіді не чекаю».

• «Факти говорять про глибоку кризу міжнародних відносин і про відсутність у Заходу бажання і волі до того, щоб цю кризу подолати».

• «Сьогодні йдеться не про те, щоб підкоритися якомусь «світопорядку, заснованому на правилах», а про виконання всіма зобов’язань, прийнятих на себе під час підписання та ратифікації Статуту у всій їхній повноті та взаємозв’язку».

Ключові заяви Лаврова на загальнополітичній дискусії Генеральної Асамблеї ООН:

• «У промовах багатьох ораторів, що виступили до мене, вже прозвучала думка про те, що наша спільна планета переживає незворотні зміни. На очах народжується новий світовий лад. Контури майбутнього творяться у боротьбі. Між Світовою більшістю, яка виступає за справедливіший розподіл глобальних благ і цивілізаційне різноманіття, і тими небагатьма, хто застосовує неоколоніальні методи підпорядкування, щоб утримати своє вислизне домінування».

• «Свого роду «візитною карткою» «колективного Заходу» давно стало неприйняття принципу рівноправності та тотальна недоговороспроможність. Ті, хто звикли дивитися на решту світу зверхньо, американці та європейці часто дають обіцянки, беруть на себе зобов’язання, у тому числі письмові та юридично зобов’язують. Потім їх просто не виконують».

• «У момент закінчення холодної війни Радянський Союз відіграв визначальну роль в об’єднанні Німеччини та узгодженні параметрів нової архітектури безпеки в Європі. При цьому радянському, а потім російському керівництву було надано конкретні політичні запевнення щодо нерозширення військового блоку НАТО на Схід. Відповідні записи переговорів є у наших та західних архівах. Вони у вільному доступі. Але ці запевнення західних лідерів виявилися обманом, вони не збиралися їх виконувати».

• «У 2021 році були надмірно відкинуті наші пропозиції укласти договори про взаємні гарантії безпеки в Європі без зміни позаблокового статусу України. Захід продовжував планомірно здійснювати мілітаризацію русофобського київського режиму, який був приведений до влади внаслідок кривавого держперевороту та використовувався для підготовки розв’язання гібридної війни проти нашої країни».

• «Безпрецедентною з часів закінчення холодної війни стала серія нещодавніх спільних навчань США та їхніх європейських союзників по НАТО, у тому числі з відпрацюванням сценаріїв застосування ядерної зброї на території Російської Федерації».

• «Новим небезпечним проявом натовського експансіонізму стали спроби поширити зону відповідальності блоку на всю Східну півкулю під лукавим гаслом «неподільності безпеки Євро-Атлантики та Індо-Тихоокеанського регіону». Під це завдання Вашингтон створює підконтрольні собі військово-політичні міні-альянси на кшталт AUKUS, “трійки” США – Японія – Республіка Корея, “четвірки” Токіо – Сеул – Канберра – Веллінгтон, підтягуючи їх учасників до практичної кооперації з НАТО, яка впроваджує свою інфраструктуру. на тихоокеанському театрі».

• «Складається стійке враження, що США та повністю підпорядкований ним «західний колектив» вирішили надати «доктрині Монро» глобальної проекції. Задуми настільки ілюзорні, як і вкрай небезпечні, але ідеологів нового видання «Pax Americana» це не зупиняє».

• «США і підлеглий їм «західний колектив» продовжують плодити конфлікти, які штучно поділяють людство на ворожі блоки і перешкоджають досягненню спільних цілей. Вони роблять все, щоб запобігти розвитку справді багатополярного, справедливого світопорядку. Прагнуть змусити світ грати за своїми сумнозвісними і вузькокорисливими «правилами».

• «Захід, як і раніше, вважає себе вищим за решту людства – у дусі вже горезвісного висловлювання голови дипломатії ЄС Ж.Борреля про те, що «Європа – квітучий садок, а все навколо – джунглі». Його не бентежить, що в цьому саду розгул ісламофобії та інших форм нетерпимості до традиційних цінностей усіх світових релігій. Акти спалення Корану, образи Тори, переслідування православних священнослужителів та інші знущання з почуттів віруючих буквально поставлені в Європі на потік».

• «Відвертим проявом егоїзму західної меншини стали нав’язливі спроби «українізувати» порядок денний усіх міжнародних дискусій, відсуваючи на задній план цілу низку неврегульованих регіональних криз, багато з яких триває роки і навіть довгі десятиліття».

• «Тривожить нагнітання Вашингтоном та його азіатськими союзниками військової істерії на Корейському півострові, де накопичується стратегічний потенціал США. Російсько-китайські ініціативи про розгляд як пріоритетні гуманітарні та політичні завдання відкидаються».

• «Говорячи про рішення міжнародного співтовариства, які залишаються на папері, закликаємо завершити нарешті процес деколонізації відповідно до резолюцій Генасамблеї, домогтися припинення колоніальних та неоколоніальних практик».

• «Усе більш затребуваним стає й розширення Ради Безпеки – виключно через усунення непредставленості у його складі країн Світової більшості – Азії, Африки та Латинської Америки. Важливо, щоб нові члени Радбезу – як постійні, так і непостійні – мали авторитет і у своїх регіонах, і в таких організаціях глобального охоплення як Рух неприєднання, «Група 77», Організація ісламського співробітництва».

• «Основна проблема саме в Заході, адже країни, що розвиваються, готові домовлятися, в тому числі і на майданчику «Групи двадцяти», як показав нещодавній саміт об’єднання в Індії. Головний висновок за його підсумками – «двадцятку» можна і потрібно позбавити політизації, дати їй можливість займатися тим, заради чого вона створювалася: виробляти загальноприйнятні заходи управління світовою економікою та фінансами».

За підсумками свого візиту до Нью-Йорка Сергій Лавров провів прес-конференцію, під час якої зробив низку важливих заяв:

• «У контактах з нашими колегами з країн Азії, Африки, Латинської Америки, відповідаючи на їхні запитання, докладно говорили про конкретні аспекти нинішньої фази кризи європейської безпеки. Він виник унаслідок перетворення Заходом протягом довгих років України на «антиРосію»».

• «Криза євробезпеки триває. Сподіваємося, що політики, які мають звичай помічати та аналізувати факти, робитимуть висновки з того, що відбувається. Таких небагато, але ще лишилися».

• «Президент України та всі, хто ним керує у Вашингтоні, Лондоні та Брюсселі, в один голос кажуть, що не існує жодної іншої основи для світу, крім «формули Зеленського». Цю “формулу” можна по-різному описувати, але вона нереалізована. Усі це знають. Водночас кажуть, що це єдина основа для переговорів і взагалі Росію треба перемогти «на полі бою».

• «Ось, що ми чуємо як факти. Робимо висновки про те, що ніхто не хоче всерйоз показати розуміння того, що відбувається. У тому числі, ті, хто розуміє, але не хочуть це робити публічно. І в цих умовах – якщо «на полі бою», то давайте».

• «Те, що у Вірменії, як і в низці інших країн колишнього Радянського Союзу, є потужне лобі в особі прошарку створених, у тому числі по лінії багатьох західних фондів, неурядових організацій, які просувають інтереси США та їхніх союзників, вони полягають у тому Щоб підірвати вплив Росії, це факт. Таких організацій там багато.

• «Скажу так: США – велика держава. Це всім зрозуміло. Але так бігати і всім загрожувати, аби лише виявити свою одержимість домінуванням – для великої держави ганебно займатись такими речами».

• «Чорноморська ініціатива» складалася з двох частин. Це був пакет, що став результатом переговорів. У ньому було відображено всі інтереси сторін разом із зацікавленістю інших учасників. Але якщо українська частина пакету виконувалася досить ефективно і швидко, то російська не виконувалася взагалі».

• «Є правові норми, відповідно до яких країна визначається як прямий учасник бойових дій. Західні держави намагаються всіляко уникати і згадувати їх. Вони фактично воюють проти нас руками та тілами українців. Усі присутні тут, хто хоч трохи цікавиться величезним потоком інформації та аналітичних матеріалів, що йде у зв’язку з українською ситуацією, чудово знають, що воюють американці, англійці та багато інших. Роблять вони це шляхом надання все більшої зброї».

• «Ми ще 1991 р. визнали суверенітет України на основі Декларації про незалежність, яку вона ухвалила, виходячи із СРСР. У Декларації записано багато чого доброго, у тому числі те, що вони поважатимуть права національних меншин, російської, він там прямо згаданий та інших мов. Потім це все увійшло до їхньої Конституції. У Декларації про незалежність одним із головних для нас був момент, що Україна буде позаблоковою країною, не вступатиме до жодних військових альянсів. У тій редакції за тих умов ми підтримуємо територіальну цілісність цієї держави».

• «У нас немає жодних проблем із територіальною цілісністю України. Вона була зруйнована тими, хто здійснив та підтримав переворот, лідери якого оголосили війну проти власного народу і почали його бомбардувати».

• «Чув, що було сказано, що якщо в Ірану з’явиться ядерна зброя, то Саудівська Аравія також буде змушена про це думати. Належу до цього як до констатації факту. Ніхто на планеті не хоче появи нових ядерних держав».

Підсумки/прогнози:

Лавров у своїх виступах глобально не сказав нічого нового. Росія всіляко намагається наголосити, що вона не відмовляється від претензій на роль гравця світового масштабу. Однак Росія натякнула на можливості ведення переговорів щодо України та навіть про повернення до теми територіальної цілісності України – у разі переміщень у питанні нейтрального статусу України та гарантій її невходження до структур НАТО. 

Але на це важко погодитись Заходу. Хоча сама собою заява про територіальну цілісність України в обмін на нейтралітет і (що не озвучено, але натяк читався більш ніж прозоро) поступовий перехід під контроль Росії викликав бурхливу реакцію. У будь-якому випадку, ці передумови до переговорного процесу і реальні умови миру ще доведеться сформулювати. А поки Росія налаштована вирішувати питання на полях битв, а не за столом переговорів. Втім, як і Україна.

7. Атака на штаб Чорноморського флоту РФ

У п’ятницю, 22 вересня, по штабу Чорноморського флоту РФ, який розташований в окупованому Севастополі, було завдано ракетного удару, що призвело до серйозних пошкоджень будівлі та подальшого займання. Низка джерел, у тому числі й офіційне представництво Військово-повітряних сил України, заявила про те, що удар завдавав ракет Storm Shadow. Також, на опублікованих пізніше відео видно, що до будівлі штабу потрапили щонайменше дві ракети.

У міністерстві оборони РФ заявили, що за підсумками ракетного удару зник безвісти один військовослужбовець. Водночас, низка джерел в Україні заявила про загибель низки високопоставлених військовослужбовців та керівників штабу Чорноморського флоту РФ. В даний час ця інформація не підтверджується офіційно.

Підсумки/прогнози:

Удар по майже порожньому штабу Чорноморського флоту – це символічна дія ЗСУ (як і удари по Москва-Сіті чи Керченському мосту). З військово-стратегічної точки зору ці дії дають мало, зате піднімають бойовий дух і вселяють упевненість у перемозі. У будь-якому разі Росія пережила приниження, а її протиповітряна оборона знову показала свою вразливість. Також показано, що у Криму немає невразливих місць, які не здатні вразити ЗСУ.

Цікавим моментом у цій ситуації є й те, що удари по Севастополю були завдані в той час, коли Володимир Зеленський перебував у США, а американські високопосадовці переконували його відмовитися від застосування далекобійної зброї на території Росії та окупованого Криму.