Вивчаючи внутрішню політику Російської Федерації більшість вчених і аналітиків сходяться на думці, що саме собою російське суспільство залишається становим. У своїх традиціях і звичаях воно протягом багатьох століть орієнтувалося на Азію, що сформувало фундаментальні відмінності між середньостатистичним європейцем та таким самим росіянином.
Вочевидь, головною рисою російського станового устрою залишалася чітка ієрархія влади, де бояри мають абсолютний контроль над холопами, а повага до умовного царя вимірюється жорсткістю його правління. В іншому випадку той же цар вважається слабким, а відповідно – негідним бути на чолі всієї системи і автоматично підлягає поваленню або заміні.
This Content Is Only For Subscribers
Сучасна система управління Росією є клановою, де умовні «вежі Кремля» (тобто бояри) повністю контролюють усі соціальні, гуманітарні, політичні та економічні процеси в країні. При цьому діяльність самих бояр вибудовується навколо президента (тобто царя) і має критичну залежність від нього. Але в той же час й сама стійкість царя повністю залежить від бояр і вмілого розподілу влади між ними, що створює замкнене коло взаємовигідних відносин, які називаються внутрішньополітичною системою Росії.
Останнім часом у мережі активно поширюється карта Росії, яка візуалізує можливий розпад Російської Федерації на безліч окремих держав або автономних одиниць, що нібито може статися у разі краху путінської системи влади. Примітно, що подібний розділ прихильники цієї теорії проводять за етнічною ознакою, при цьому нівелюючи решту факторів, які відіграють не менш важливу роль на регіональному рівні (позиції етнічних і релігійних груп, виробничі ланцюжки, територіальні особливості, рівень розвитку регіону, відносини з сусідніми регіонами і багато іншого).
На думку аналітиків Ascolta, у разі реалізації подібного прогнозу, більш важливим фактором буде не етнічна особливість певної території, а безпосередня стійкість та авторитет регіональної влади та їхньої вертикалі. При такому підході важливо звертати увагу на діючу систему взаємовідносин та орієнтованість (або залежності) глав регіонів на ті чи інші вежі Кремля.
У цьому матеріалі Ascolta вивчає основні групи впливу у російських регіонах. Аналізуючи відкриті дані, ми встановлюємо зв’язки між главами регіонів та їх покровителями у Москві, а також визначаємо можливі тенденції посилення чи ослаблення тих чи інших кланів на регіональному рівні.
Важливо відзначити, що путінська система побудована таким чином, що між Центром та регіонами існує управлінська прокладка у вигляді інституту Повноважних представників президента у Федеральних округах. Самих Федеральних округів сформовано вісім. На керівництво округу Путін призначає найбільш перевірених «намісників», які виконують роль «наглядачів» за діяльністю губернаторів – цей інститут вкрай необхідний для більш ефективного керування такою громіздкою машиною, як Російська Федерація – особливо в умовах фрагментації інтересів, які просувають губернатори, а також в силу проблем, що виникають на рівні регіональних еліт. «Намісники» у вигляді повноважних представників – це інструмент, за допомогою якого Москва не дає можливості розвиватися сепаратистським, ірредентистським, клановим та іншим відносинам у більшості регіонів.
У своїй переважній більшості, губернатори є креатурами великих гравців, які отримують ті чи інші території «на годування» (що нормально для станового суспільства). На сьогоднішній день керівники суб’єктів Федерації в Росії поділені за такими групами впливу (деякі регіони перебувають у подвійному, а то й потрійному управлінні – наприклад, група великих підприємців домовляється про розмежування інтересів економічних та політичних, поступаючись політикою Сергію Кирієнку чи Андрію Турчаку та залишаючи за собою вплив на бізнес-середовище):
Нині можна визначити сім основних груп впливу на російські регіони, які здійснюють неформальний контроль за місцевою вертикаллю влади:
- Володимир Путін & Co
Незважаючи на послідовне формування та подальше посилення власного оточення (умовних веж Кремля), яке, в тому числі, відповідає й за регіональну політику, Володимир Путін продовжує зберігати власну активну участь у цьому напрямі. Насамперед, йдеться про призначення глав регіонів за особистим пріоритетом (наприклад, родинні чи дружні зв’язки, особисті контакти, інші) або ж за порадою/проханням друзів і товаришів, які не входять до навколокремлівських публічних кланів (Микола Патрушев, Ігор Левітін, Серій Іванов, Юрій Чайка, Марат Кабаєв, Віктор Золотов, В’ячеслав Володін, Максим Орєшкін, Олексій Дюмін, Аркадій та Борис Ротенберги, Віктор Вексельберг та інші).
Ця група є лідером за кількістю підконтрольних регіонів. За підрахунками аналітиків Ascolta, зараз представники групи очолюють 27 російських регіонів.
- Група Ковальчуків
Друга, за кількістю підконтрольних губернаторів, група орієнтується на Юрія та Михайла Ковальчуків. До цієї групи входить близький до Ковальчуків перший заступник Керівника Адміністрації президента Сергій Кирієнко. Примітно, що сам Кирієнко має найбільший політичний вплив на регіональних керівників у 20 областях.
Очевидно, за підсумками майбутніх виборів, які відбудуться 11 вересня, можна прогнозувати посилення позицій як самого Кирієнка, так і групи Ковальчуків загалом.
- Група Ігоря Сєчина
Досить серйозний вплив на російські регіони також має група Ігоря Сєчина. До неї можна віднести мера Москви Сергія Собяніна і віце-прем’єр-міністр РФ Олександр Новак. Загалом, на даний час, ця група контролює керівництво 11 регіонів. Її головною особливістю є акцентування на енергоресурсах, що чітко відмічається на географії інтересів та поширення впливу.
- Група Чемезова
Ще один представник найближчого оточення Путіна, Сергій Чемезов, формує власну групу впливу на регіональному рівні. У деяких випадках дана група створює конкуренцію для місцевих еліт, контрольованих групою Ковальчуків. Також до групи Чемезова включені інтереси міністра оборони Сергія Шойгу, першого заступника голови Ради Федерації Андрія Турчака та його близького партнера – олігарха Олексія Мордашова. Наразі ця група контролює вісім російських регіонів.
- Група Тимченка-Міхельсона
Влада ще семи російських регіонів перебуває під контролем умовної групи, яку очолюють російські олігархи Геннадій Тимченко і Леонід Міхельсон. У низці регіонів група Тимченка-Міхельсона становить конкуренцію групі Ігоря Сєчина, що викликано інтересом обох груп до об’єктів з видобутку та переробки енергоресурсів.
На думку аналітиків Ascolta, подібні переплетення інтересів різних груп можуть становити значну загрозу для виникнення чи посилення конфліктів на регіональному рівні.
- Група Медведєва та Патріарха Кирила
Також вплив на регіональному рівні вибудовує й Дмитро Медведєв. Його близькі відносини з РПЦ дозволяють об’єднувати сили у цьому напрямі з патріархом Кирилом. В даний час вплив групи Медведєва та Патріарха Кирила чітко простежується у п’яти регіонах РФ.
- КПРФ
Окремим фактором внутрішньої політики в Росії є діяльність КПРФ і посилення її позицій в окремих регіонах країни. Нині можна говорити про три регіони, де при владі перебувають комуністи. У той же час, на майбутніх виборах їхня кількість може збільшитися.
Представники цієї групи багато в чому консолідують свої дії із групою Володимира Путіна. У той же час, з низки питань вони мають власну думку та намагаються вибудовувати вигідні для себе позиції.
Також у цієї групи відзначаються найбільш напружені відносини із представниками інших груп, більшість із яких орієнтується на великий бізнес. У цьому випадку також можна говорити про потенційну загрозу формування конфліктів на регіональному рівні.
Важливий момент: саме станова складова, наявність протистоянь і протиріч серед елітарних груп, а не етнічні чи територіальні принципи, можуть у подальшому призвести до протистояння між регіонами. Тобто Росії загрожує не стільки умовний «бунт Сибіру» або «татарський сепаратизм», скільки міні-війни між «кирієнківськими» та «турчаківськими», «патрушевськими» та «сєчинськими» тощо. Середньовічні принципи, в основі яких лежав становий принцип, можуть бути реанімовані в сучасній Росії з більшою ефективністю, ніж етнічні принципи.
Враховуючи даний фактор, що має серйозний вплив як на внутрішньополітичну ситуацію в Росії, так і на посилення протиріч між різними групами впливу, Ascolta моделює можливу карту поділу Росії у разі початку війни між основними групами в оточенні Володимира Путіна:
