Росія за тиждень (28.08-03.09)

1. Телефонна розмова Володимира Путіна з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді

У понеділок, 28 серпня, відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Прем’єр-міністром Республіки Індія Нарендрою Моді. Сторони обмінялися думками щодо нещодавно завершеного саміту БРІКС, який пройшов у Йоганнесбурзі 22-24 серпня, а також обговорили плани щодо подальшого розширення організації. Зазначається, що під час розмови також порушувалися питання двосторонніх відносин між Індією та Росією. Також Путін ще раз привітав Нарендру Моді з успішною посадкою індійської космічної станції «Чандраян-3» на Місяць в районі його південного полюса та підтвердив готовність до подальшого розвитку двосторонньої співпраці у космічній сфері.

Примітно, що за кілька днів до телефонної розмови Путіна і Моді, прес-секретар російського президента офіційно заявив, що Путін не поїде на саміт G20 у Нью-Делі, а делегацію Росії очолить міністр закордонних справ Сергій Лавров.

Підсумки/прогнози:

Для Володимира Путіна розвиток відносин із Індією має першорядне значення. У складному ланцюзі міжнародних подій останніх років Індія є тією силою, яка дозволяє Росії балансувати у відносинах з Китаєм, не підпадаючи повністю під китайський вплив. Досить непрості відносини між Пекіном та Нью-Делі Росія використовує повною мірою.

До того ж, Індія – найбільший споживач російських енергоносіїв, насамперед нафти. Також Індія – це можливий посередник у контактах із Заходом: на відміну від багатьох держав БРІКС, Індія не йде на конфронтацію зі США та їх союзниками.

Те, що телефонний дзвінок Путіна Нарендрі Моді відбувся напередодні саміту Великої двадцятки в Нью-Делі та незабаром після завершення саміту БРІКС, є природним політичним кроком. Однак про реальну тональність та тематику порушених питань можна буде судити виключно за результатами найближчих практичних кроків. Поки що схоже на «діалог ввічливості» і можна припускати, що ні погіршення відносин між Росією та Індією, ні проривних кроків назустріч один одному за цим дзвінком не буде.

2. Участь Володимира Путіна у відкритому уроці «Розмова про важливе»

У п’ятницю, 1 вересня, Володимир Путін провів відкритий урок «Розмова про важливе» у рамках проєктів Міністерства освіти, Росмолоді та платформи «Росія – країна можливостей». На уроці були присутні 30 школярів із визначними досягненнями в навчанні, переможці міжнародних олімпіад та конкурсів. Цікаво, що під час відкритого уроку Володимир Путін обійшовся без звичних для нього лекцій з історії Росії зі спотвореннями та інтерпретаціями фактів. Основну частину лекції він присвятив відповідям на питання школярів.

Також Путін відвідав новий освітній кампус Майстерні управління «Сенеж» під назвою «Агора». Сам комплекс був створений у 2019 році та спеціалізується на підготовці управлінських кадрів для федеральних та регіональних органів влади. Про цей комплекс, як приклад освітнього кластера, Путін розповів школярам під час вступної частини відкритого уроку.

Ключові тези:

• «Ми зараз з Президентом Киргизстану започаткували процес будівництва трьох шкіл з викладанням російської мови, або, точніше, з викладанням усіх предметів російською мовою в Киргизстані».

• «По-перше, мій дід – селянин, він жив у селі у Тверській губернії, тут, поряд. Ви знаєте, на що я звернув увагу? По-перше, він до свого сина звертається на «ви», а його син до свого батька теж звертається на «ви». Я ось про що подумав. Це ж проста сільська людина – він і писав з помилками. Але яка внутрішня глибока культура мала наш народ! Це дивовижно».

• «До речі, коли я прочитав як би наказ діда своєму синові, я зрозумів, чому ми перемогли у Великій Вітчизняній війні. Перемогти такий народ із таким настроєм неможливо. Ми абсолютно були непереможними і зараз такими є. Надзвичайно важлива річ».

• «Я в будзагоні працював, мені було присвоєно кваліфікацію «тесляр четвертого розряду». Я досі цим пишаюся. Хоча я не став теслею п’ятого чи шостого розряду, у мене, як бачите, по-іншому склалася доля, але я це пам’ятаю і із задоволенням про це говорю, бо навчився щось робити своїми руками, а це важливо».

• «Нещодавно колишній Президент Франції Ніколя Саркозі опублікував статтю, де говорить про майбутній розвиток світу. Я багато в чому з ним згоден. Він говорить про те, що найближчим часом, до 2030 року, в Африці вже мешкатиме два з половиною мільярди людей, а в Європі – лише 450 або 430 [мільйонів], приблизно так. А Азія? Там у Китаї півтора мільярда людей, в Індії півтора мільярди людей, в Індонезії вже 300 мільйонів. Тобто це об’єктивні процеси, вони навіть не пов’язані із сучасною світовою чи зовнішньополітичною кон’юнктурою, хоча вона робить свій внесок у реалії сьогоднішнього життя, але це об’єктивні процеси. І це дуже серйозні речі. Ми, до речі, давно вже приділяємо підвищену увагу розвитку наших відносин з азіатськими країнами, повторюю навіть не у зв’язку з сьогоднішніми подіями. Це природно ми робимо, тому що з урахуванням темпів розвитку Азії та азіатських країн центр економічного і, як це завжди буває, центр політичного життя поступово зміщуватимуться в ці регіони».

• «Нанотехнології – це, на мою думку, мільярдні частки від метра? Наразі вже люди думають про те, що поступово треба використовувати ці наночастки як трильйонні частки метра. Боюся здатися смішним, проте: судячи з усього, мікросвіт такий же нескінченний і безмежний, як космос, і це вражає».

• «Достатньо скоро у нас будуть заходи, зустріч буде з Головою Китайської Народної Республіки, він мене називає своїм другом, я із задоволенням називаю його своїм другом, тому що це людина, яка дуже багато робить, особисто робить для розвитку російсько-китайських відносин і зв’язків, причому у різних областях».

Підсумки/прогнози:

Путін по суті вже включився у президентську кампанію. У цій ситуації ми маємо справу зі звичайним піар-заходом, приводом для якого стало 1 вересня – День знань. Проте у виступі Путіна простежуються кілька моментів.

По-перше, він дає зрозуміти, що Росія не відмовляється від старих концепцій «Русского міра», в основі яких лежали поняття загальної історії, єдиного мовного простору та єдиної концепції подвигу радянського народу у Великій Вітчизняній війні.

По-друге, Путін ще раз підкреслив дистанціювання від Європи та бажання зосередитися на російській присутності в Азії та Африці. Як би два суперечливі напрями насправді розкривають суть нової доктрини Путіна: основні інтереси для російського експансіонізму – це Азія та Африка, а пострадянський простір – це сфера безумовного впливу Росії (як вона це для себе бачить).

Анонсована зустріч Путіна з Сі Цзіньпіном – це ще один сигнал на користь того, що між Москвою та Пекіном існує повне порозуміння з політичних питань.

3. Атака БПЛА на аеродром у Пскові

У середу, 30 серпня, у кількох російських регіонах за допомогою БПЛА було завдано ударів по території військових частин та стратегічних об’єктів. При цьому найбільш резонансною подією стала атака БПЛА на військовий аеродром у Пскові, де базуються військово-транспортні літаки Іл-76. За повідомленнями низки джерел, в результаті атаки було знищено два літаки Іл-76 і ще близько чотирьох бортів отримали пошкодження.

Водночас багатьох оглядачів здивував той факт, що сам аеродром розташований досить далеко від кордону України (понад 700 кілометрів). Вже за кілька годин у російських telegram-каналах почали поширювати інформацію про те, що БПЛА запускалися з території Естонії (межує з Псковською областю). Пізніше російські пропагандисти почали публічно звинувачувати країни НАТО в атаці на територію Росії. Однак, жодних доказів наведено не було.

Цікаво, що вже 1 вересня президент України Володимир Зеленський офіційно заявив, що в Україні відбулося успішне випробування БПЛА, радіус дії яких перевищує 700 кілометрів. Ця заява стала приводом для чергового резонансу серед російських telegram-каналів. Проте, того ж дня, голова ГУР МО України Кирило Буданов заявив, що аеродром у Пскові атакували з території Росії. Також було опубліковано відео, на якому видно, що для атаки на аеродром проводилося скидання вибухівки з невеликих дронів, що, вочевидь, підтверджує слова Буданова.

Підсумки/прогнози:

Росія останнім часом демонструє вразливість цілої низки об’єктів на своїй території, а також неготовність до партизанської війни на її території. Зрозуміло, що заяви про те, що українські безпілотники подолали 700 км, перш ніж долетіти до Пскова, так само як і версія про приліт з Латвії чи Естонії – це блеф (у другому випадку – блеф, завдання якого кинути тінь на держави-члени НАТО). які б мати причетність до операції.

Швидше за все, мав місце запуск дронів з російської території, і в цьому плані чимало питань може виникнути не лише до військових, які виявляються нездатними запобігати атакам безпілотних літальних апаратів, а й Федеральній службі безпеки. Цілком можливо, що сума неупереджених атак БПЛА може вилитися найближчим часом у кадрові перестановки у російських силових відомствах.

4. «Таємний візит» Сергія Шойгу до Китаю

Низка аналітиків звернула увагу на те, що в другій половині серпня міністр оборони РФ Сергій Шойгу на деякий час повністю зник з публічної площини. Багато хто пояснював це сезоном відпусток напередодні початку нового політичного сезону. Однак одразу кілька джерел Ascolta зазначили, що у цей час Шойгу відвідував Китай з неофіційним візитом, під час якого проводив переговори щодо розширення виробництва бойових БПЛА.

Важливо, що якщо інформація про поїздку справді підтверджується, то візит Шойгу відбувся одразу після завершення форуму «Армія-2023» у Москві, де китайська делегація виявляла особливий інтерес до розвитку БПЛА.

Підсумки/прогнози:

Візит Сергія Шойгу до Китайської Народної Республіки міг передувати майбутньому візиту Володимира Путіна до Пекіна, який очікується, швидше за все, у другій половині вересня – на початку жовтня 2023 року. Те, що Шойгу був направлений з такою важливою місією до Пекіна, може свідчити про те, що він повністю відновив свій вплив на політичні процеси в Росії (особливо після червневого «заколоту» ПВК «Вагнер»).

Нещодавно Шойгу відвідував з офіційним візитом Північну Корею, тепер – Китай. У Шойгу склалися тісні партнерські відносини з «Ростехом» Сергія Чемезова, а також повністю ліквідовані протиріччя з всесильною групою Ковальчуків-Кирієнко. Це дозволяє Шойгу представляти інтереси зовнішньому напрямі всього російського ВПК.

Джерела Ascolta говорять про те, що під час візиту розглядалася низка питань військово-технічного співробітництва між Росією та КНР, які зі зрозумілих причин не афішуються публічно. Якщо це так, то найближчим часом російська оборонна машина може отримати серйозне підживлення ззовні.

5. Стаття Валерія Гарбузова про зовнішню політику Росії

У вівторок, 29 серпня, директор Інституту США та Канади РАН (ІСКРАН) Валерій Гарбузов в опозиційному виданні «Независимая газета» опублікував статтю під назвою: «Для самопізнання Росії потрібні знання, а не міфи». У ній автор виступив із критикою російської провладної пропаганди та зовнішньополітичних імперських амбіцій Росії. При цьому вже 1 вересня Гарбузов був усунений з посади директора ІСКРАН, а також піддався жорсткій критиці з боку низки російських пропагандистів.

Ключові тези:

• «Епоха, що минає, забирає з собою багато: помирають ілюзії та надії, руйнуються міфи, з’являється нова реальність, змінюється життєве середовище. Забувається те, чим жили цілі покоління».

• «Ні для кого не секрет, що заряд зовнішньополітичного експансіонізму не залишав Росію ніколи, переслідуючи її протягом усього історичного розвитку. Саме він став одним із двигунів формування Російської держави».

• «Така тенденція виявлялася і в роки існування ранньофеодальної Давньоруської держави Київська Русь у IX–XII століттях, і у питомий період феодальних усобиць XII–XV століть, і за часів Московської централізованої держави XV–XVIII століть, і після утворення Російської імперії у 1721 році , коли євразійський континентальний експансіонізм став фокусом нерідко агресивної зовнішньополітичної активності Росії, яка перетворила її на початок XX століття на найбільшу державу світу».

• «Державна пропаганда СРСР 1960-1970-х років будувалася навколо кількох фокусів, які формували зовнішньополітичну радянську міфологію. Одним з них була теза про американський імперіалізм, що захоплює всю земну кулю і перешкоджає просуванню решти світу до світлого комуністичного майбутнього. Те, що зовнішньополітичний курс СРСР у роки холодної війни був його дзеркальним відображенням, сьогодні мало хто має сумнів».

• «Загострення протиріч імперіалізму, розпад його колоніальної системи, посилення політичної реакції, глибока криза буржуазної політики та ідеології оголошувалися симптомами «загальної кризи капіталізму», що охопила західне суспільство. Ця утопічна теорія існувала десятиліттями, тотально поширювалася в СРСР і країнах соціалізму, ніколи не ставлячи під сумнів».

• «Сьогодні на хвилі антизахідних настроїв в атмосфері псевдопатріотичного божевілля, що охопило населення, що регулярно слухає «старі пісні про головне» населення Росії, яке з разючою легкістю, наївно і бездумно сприймає тези тотальної державної пропаганди, створюються нові міфи, а разом з ними формується свідомість».

• «В умовах повзучої реставрації сталінізму їх зусиллями впроваджуються нові догми – про кризу глобалізації та всього «англо-саксонського» світу (що б це означало в XXI столітті?), про нову антиколоніальну революцію (у світі залишилося лише 17 колоній!), про втрати американського домінування (і це після розпаду СРСР?), про велику світову антиамериканську революцію, загалом про занепад Заходу (друге пришестя «загальної кризи капіталізму»?!)».

• «Домінування США – об’єктивний постійно діючий чинник, який розпочав процес свого формування з початку XX століття та існуючий (до глибокого смутку сучасних вітчизняних псевдопатріотів) досі. Щоправда, масштаб цього чинника, і навіть характер і його прояви еволюціонували».

• «США – ядерна супердержава, яка зберігає світове лідерство у таких галузях, як світова економіка, фінанси, військова сфера, інновації, прямі інвестиції та культура. Вони досі зберігають свою привабливість, свідченням чого є невичерпні масові потоки іммігрантів з усіх континентів. Щороку до США прибуває близько 1 млн осіб».

• «Будь-які спроби збивати нову антиамериканську коаліцію в глобальних масштабах (вперто роблені сьогодні російською владою, охопленими прагненням «повернути втрачене») навряд чи призведуть до успіху. Інтереси більшості держав світу надто вже інтегровані в американські, формуючи стратегічну взаємозалежність між ними і тим самим стримуючи будь-який агресивний антиамериканізм».

• «Те, що в Росії сьогодні спостерігається яскраво виражений постімперський синдром, – скоріше трагічна закономірність, аніж історична аномалія. Його особливість у тому, що він не виявився відразу після розпаду СРСР у 1991 році, а дав про себе знати набагато пізніше, з приходом до влади Путіна. Через 30 років відкладений синдром, можливому зародженню якого раніше не надавалося особливого значення, набув загрозливого характеру».

• «Намагаючись згуртувати навколо себе на антизахідній платформі колишні колоніальні та пригнічені народи країн Азії, Африки та Латинської Америки, залучаючи їх у боротьбу з країнами «золотого мільярда», який «продавлює своє світове панування» і десятиліттями домінує у світі, Росія претендує сьогодні на роль лідера “Глобальної більшості”. Однак скласти реальну конкуренцію США та Китаю і перетворитися на самостійний геополітичний антизахідний локомотив вона поки що так і не зуміла. Та й за допомогою новоствореної державної міфології навряд чи вже зможе».

Підсумки/прогнози:

Стаття Валерія Гарбузова цікава насамперед тим, що вона показує наявність серед російської інтелігенції критичного бачення ситуації, що склалася у відносинах між Росією і заходом. За великим рахунком, ця стаття є викликом мейнстрімної політичної думки і сигналом: у Росії є інша точка зору на те, що відбувається.

Показово, що Валерій Гарбузов був одним із тих людей, які впливали на вироблення зовнішньополітичної позиції Росії – зокрема, маючи тісний контакт із помічником президента РФ Юрієм Ушаковим та з департаментом Північної Америки МЗС (Олександр Дарчієв).

Демарш Гарбузова може призвести до серйозних перевірок і чисток як в інституті, так і в державних структурах, що займаються американським напрямом: у Росії можуть розпочатися пошуки «американського сліду» у статті, що незмінно призведе до тестів на лояльність усіх тих, хто допущений до формування політики на конкретному – американському – напрямі.