Сполучені Штати Америки останніми роками втратили свій колишній монопольний вплив на безліч процесів на Близькому Сході. Вакуум, що утворився після втрати традиційних плацдармів впливу, поступово заповнили Китай і частково Росія, які досягли зміцнення становища в Саудівській Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратах. Цей процес почав спостерігатися в 2017 році, коли Китай вдався до нафтового шантажу Саудівської Аравії (тимчасово знизивши кількість нафти, що імпортується з СА за рахунок вигідного контракту з Іраном). Провал американської операції з перекидання енергоносіїв із Перської затоки до Європи (фактична блокада проекту через війну в Сирії) призвела до розчарування близькосхідних монархій у надійності союзу з Вашингтоном.
Якщо до 2013 року дружба з Вашингтоном не заперечувалась, оскільки це обіцяло однозначні прибутки, то останнім часом на Близькому Сході політичні лідери країн регіону вважають за необхідне орієнтуватися не на політичні союзи, а на вигідні фючерсні контракти. Конфлікт США з Китаєм та Росією, крах монополярного світу – все це призводить до стрімкого зростання цін на енергоносії, і США важко переконати своїх колишніх союзників у тому, що необхідно збільшити видобуток нафти, опустити ціну на нафту (і відповідно – на газ). Як стверджує кувейтський аналітик І. Аль Саадат, «США забувають, що зараз не 80-ті роки ХХ століття, а Байден – аж ніяк не Рейган».
Зайва ідеологізація зовнішньої політики України – у тому числі на Близькому Сході – шкодить самим США. Постійний акцент на необхідності боротьби з авторитаризмом у Росії та Китаї змушує задуматися близькосхідних шейхів – більшість країн Близького Сходу також є авторитарними. Це змушує замислитись багатьох: чи не стануть у майбутньому й держави Близького Сходу мішенню для тиску з боку США?
Позиція Вашингтону щодо Саудівської Аравії після вбивства опозиційного журналіста Хашшогі була показовою для багатьох. Захід вже давно використовує санкції як інструмент покарання країн-«ізгоїв»; наочним прикладом тут є Іран. Однак всебічні технологічні та фінансові санкції, введені проти Росії через війну в Україні, посилили страхи близькосхідних країн, що й вони також можуть стати мішенню таких санкцій.
Тим більше, враховуючи те, що протягом останніх років позиції США у регіоні серйозно погіршилися – і це пов’язано не лише з конфліктом із Саудівською Аравією.
Ускладнилися відносини Сполучених Штатів і з Ізраїлем. Головним чином це сталося через зусилля Байдена щодо відновлення угоди з Іраном та попереджень США щодо розширення ізраїльських поселень на Західному березі річки Йордан. При цьому вплив Росії на Сирію та Іран, що також посилився, змусило Ізраїль не надто старатися в частині звинувачень Кремля щодо агресії проти України.
Також у США виникли труднощі у відносинах з Єгиптом, якому американці надають військову підтримку, але при цьому в січні вони заморозили $130 мільйонів військової допомоги, пов’язавши цей крок із занепокоєнням щодо дотримання у країні прав людини.
І, звичайно, слід відзначити деградацію у відносинах США з Туреччиною. Білий дім висловлював критичні зауваження щодо внутрішньої політики турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана. і це при тому, що багато турків звинувачують Америку у спробі перевороту у 2016 році. В результаті Стамбул поглибив співпрацю з Росією шляхом енергетичних угод, збільшення торгівлі та туристичного потоку.
Стратегічний відхід з Близького Сходу не лише не допоміг США зосередитися на зміцненні своїх позицій у великодержавному суперництві з Китаєм та Росією, але відкрив для суперників США можливості посилити свій вплив у регіоні. Однак реальність не така проста.
Будучи одним з найбільших видобувачів нафти і газу, Близький Схід, безсумнівно, важливий для США. Більше того, саме вкрай високі ціни на енергоносії змусили Байдена спробувати поліпшити відносини з Саудівською Аравією. До останнього часу Байден цурався наслідного принца Мухаммеда бен Салмана, фактичного правителя країни, через ймовірну роль принца у вбивстві саудівського журналіста Джамаля Хашоггі в Туреччині в 2018 році.
У ході візиту до Саудівської Аравії президент США висловлював наміри досягти значного збільшення постачання нафти на світовий ринок, щоб не допустити подальшого зростання цін і знизити конкурентоспроможність російської нафти, зменшити доходи від нафтового експорту до російського бюджету. Однак за підсумками зустрічі Росія — Рада співробітництва арабських держав Перської затоки на рівні міністрів закордонних справ, що відбулася в Ер-Ріяді, сторони підтвердили відданість існуючим домовленостям. Держави Затоки займають нейтральну позицію щодо подій в Україні, а майбутній перехід на юані в розрахунках з КНР за нафту, що поставляється, чітко вказує на зміну їхнього вектору розвитку. Крім того, там відверто втомилися від мінливої та кон’юнктурної політики США і навряд чи забули, що під час своєї передвиборчої кампанії Джо Байден обіцяв перетворити Саудівську Аравію на «державу-ізгоя».
Можливо, експортні квоти в рамках домовленостей ОПЕК+, тобто, включаючи РФ, і будуть змінені, але це буде викликано прагматичними міркуваннями, а не політичними. Надвисокі ціни на нафту невигідні її традиційним експортерам, оскільки після подолання певного цінового бар’єру (зараз він знаходиться на рівні близько 150 дол. за барель при поточних котируваннях близько 120 дол.) відбудеться вибухове зростання нафтовидобутку методом фрекінгу (гідравлічний розрив пласта), свою чергу, загрожує обвалом ринку. У рамках угоди ОПЕК+ неминуче продовження регулярних консультацій з метою утримати котирування в розумному коридорі. Геополітична ситуація, як і завжди, зберігатиме значний вплив на нафтовий ринок, але держави Затоки та Росія явно мають намір продовжувати співпрацю виходячи із спільних інтересів, а не вказівок із Заходу.
На початку травня 2022 року міністри ОПЕК+ рекомендували дотримуватися раніше затвердженого плану. Генеральний секретар ОПЕК у своєму виступі наголосив, що «вільних потужностей просто не існує». Більшість членів ОПЕК+ працюють на максимальній потужності. Саудівська Аравія та ОАЕ, які мають резервні потужності, кажуть, що збільшення видобутку нафти призведе до зростання цін, а не до їх зниження.
МВФ вважав, що експортери нафти на Близькому Сході та в Північній Африці цього року отримають додатково $320 млрд. Прогнози показують, що економіки арабських виробників нафти у 2022 році зростуть більше, ніж у будь-якому іншому економічному регіоні світу. При цьому кошти планується витратити на внутрішню боротьбу з інфляцією та на соціальні програми (наприклад, Алжир у березні збільшив пенсії на 10% і запровадив нові виплати безробітнім).
Саме тому в результаті візиту Байдена до Ер-Ріяду досягнуто більш ніж сумнівного успіху – принц Мухаммед заявив, що Саудівська Аравія може збільшити в перспективі видобуток нафти не більше ніж на 3 мільйони барелів на добу (до 13 млрд. замість нинішніх 10 млрд., що несуттєво позначиться). на цінах). Відсутність твердих гарантій з боку Саудівської Аравії щодо збільшення видобутку нафти призвела до досить різкого стрибка ціни на нафту (+5,1%) відразу після візиту Джо Байдена до Ер-Ріяду.
16 липня Президент США Джо Байден на прес-конференції в Джідді заявив, що його країна не має наміру йти з Близького Сходу, «залишаючи вакуум, який заповнили б Росія, Китай чи Іран». «Дозвольте мені пояснити, що Сполучені Штати мають намір залишатися активним і зацікавленим партнером на Близькому Сході», – сказав Байден. За словами Байдена, в умовах, коли світ стає конкурентнішим, а виклики – складнішими, стає очевидним, «як тісно інтереси Америки переплетені з успіхами на Близькому Сході».
Цього ж дня неназваний високопосадовець Білого дому заявив, що близькосхідні країни більше не хочуть зміцнювати зв’язки з Росією та Китаєм. «Ми чули з кожної столиці цього регіону, що їх першочерговим вибором, їхнім пріоритетом є США. І ми віддані слідуванню цим шляхом і пошуком областей співпраці», — сказав він. За словами чиновника, ще півроку тому у багатьох столицях країн Близького Сходу було видно «поворот у бік Росії і навіть Китаю за багатьма напрямами», але тепер це призупинено у «дуже конкретних випадках». Чиновник також висловив думку, що країни Близького Сходу продовжать відносини з РФ і Китаєм, оскільки вони є цілком природними, однак у конкретних сферах перевага буде віддана Вашингтону.
Проте вже 17 липня наслідний принц Саудівської Аравії Мохаммед бін Салман заявив, що у випадку, якщо США продовжуватимуть дотримуватися курсу нав’язування своїх цінностей іншим країнам, вони ризикують втратити всіх союзників, крім членів блоку НАТО. Він нагадав, що спроби нав’язати цінності іншим країнам, зокрема Іраку та Афганістану, не мали успіху.
Головним інструментом впливу на ситуацію на енергетичному ринку, який бачать Сполучені Штати, є встановлення межі нафтових цін, що дозволить позбавити Росію надприбутку. Цю ж позицію підтримують лідери Європейського Союзу. Наприклад, у червні лідери країн G7 за підсумками триденної зустрічі в Німеччині вирішили розпочати технічну роботу навколо ініціативи, яка передбачає встановлення «цінової межі» на російські нафту та газ. Лідери «сімки» також домовилися вивчити можливість запровадження повної заборони на послуги з перевезення сирої нафти та нафтопродуктів з РФ, поки їх не продаватимуть за ціною, узгодженою міжнародною спільнотою. За даними Bloomberg, граничні ціни можуть встановити на рівні $40-60 за барель (нафта з РФ у середньому торгується на рівні $80-85).
Однак цю ідею не підтримують країни ОПЕК+, які наполягають на ринковому механізмі формування нафтових цін – без застосування волюнтаристських заходів. «Давайте розділяти економіку та політику», – кажуть офіційні особи в Ер-Ріяді. Це природно за умов, коли ціна за барель нафти торгується лише на рівні $102 – $105.
Ліквідація енергетичної залежності від Росії
5 березня 2022 року президент США Джо Байден та голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн оголосили про створення спільної робочої групи, спрямованої на те, щоб позбавити Європу залежності від російських нафти та газу. Було офіційно оголошено, що група під головуванням представників Білого дому та Європейської комісії буде прагнути знайти альтернативні джерела зрідженого природного газу та знизити загальний попит на природний газ.
Особливо слід відзначити зростання імпорту близькосхідної нафти до Європи у зв’язку з європейськими санкціями щодо сировини з Росії, причому переважають поставки з таких країн, як Саудівська Аравія та Ірак.
«Зараз ми бачимо перенаправлення цих барелів із Азії до Європи. Це відбувається через те, що Європа скорочує купівлю російських барелів, а Росія в цей же час спрямовує свою нафту до Азії, ключового ринку Близького Сходу», — цитує агентство Bloomberg аналітика UBS Group AG Джованні Стауново.
Саудівська Аравія направляє танкери з нафтою до Єгипту, звідти вона потрапляє у трубопровід Sumed. Він з’єднує термінал Айн-Сохна на березі Червоного моря із середземноморським портом Сіді-Керір. Там нафта на танкерах вирушає до Європи. За даними агентства, за перші три тижні липня постачання нафти до Європи з Близького Сходу трубопроводом Sumed склали більше одного мільйона барелів на добу (на 200 000 барелів більше, ніж у червні), а по Суецькому каналу — близько 1,2 мільйона барелів у день. Таким чином, за цей період загальний імпорт нафти до Європи з регіону досяг приблизно 2,2 мільйонів барелів на добу. Це на 90% більше, ніж у січні – останньому місяці перед початком агресії Росії проти Україну. Шостий пакет санкцій ЄС щодо Москви передбачає, зокрема, поступове введення ембарго на імпорт нафти з Росії. Заборона торкнеться лише поставок морем, а от нафта, що надходить трубопроводом «Дружба», не підпадає під обмеження. Також Європейський Союз має великі надії на каспійську нафту, запропоновану президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Проте європейські партнери Азербайджану не мають впевненості в реальній кількості нафти, якою розпоряджається Азербайджан і яку він може доставити на європейські ринки.
Але загалом у Європейського Союзу залишається лише шлях надії на допомогу з боку США. В умовах внутрішньополітичної та економічної кризи, з якою зіткнулися у 2022 році держави Європейського Союзу, очевидно, що виробити ефективну власну, автономну енергетичну політику Брюссель не здатний і змушений йти на тіснішу кооперацію зі США.
Росія посилює контакти з Близьким Сходом
В Росії як мінімум чотири політичні фігури відповідальні за зближення з Ер-Ріядом та іншими близькосхідними державами: голова правління «Роснефти» та найближчий приятель Володимира Путіна Ігор Сєчін, віце-прем’єр уряду РФ Олександр Новак, який вважається особистим другом принца Мухаммеда, голова Чечні Рамзан Кади також тісно пов’язаний із королівською родиною Саудівської Аравії, а також мільярдер Михайло Гуцерієв, якого в Росії вважають головним посередником між впливовими близькосхідними структурами та Москвою.
Наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, починаючи з 2018 року, почав серйозну переорієнтацію зовнішньої політики королівства на співпрацю з Росією та Китаєм. Влітку 2018 року Мухаммед відвідав Санкт-Петербурзький міжнародний економічний форум, зустрівся з президентом Володимиром Путіним, а у жовтні того ж року король Саудівської Аравії Салман відвідав Москву з офіційним візитом. З цього моменту можна говорити про серйозну зміну орієнтирів Ер-Ріяда (до 2018 року вважався одним із найнадійніших партнерів США в регіоні).
У червні 2022 року брат наслідного принца Мухаммед Абдель Азіз Бен Салман аль Сауд брав участь у роботі Петербурзького міжнародного економічного форуму – при тому, що США закликали всі держави бойкотувати захід. Офіційний сайт російського уряду повідомляв: «На майданчику ПМЕФ (Петербурзького міжнародного економічного форуму) віце-прем’єр та співголова ОПЕК+ Олександр Новак обговорив заходи щодо стабілізації глобального ринку нафти з міністром енергетики Королівства Саудівська Аравія Абдель Азіз Бен Салманом Аль Саудом.
Міністр енергетики Саудівської Аравії після зустрічі з віце-прем’єром Росії був небагатослівним і загадково посміхався. «Хороша», – відповів Абдель Азіз Бен Салман Аль Сауд на питання про погоду у відносинах між Росією та Саудівською Аравією. «Такі ж хороші, як погода в Ер-Ріяді», – прокоментував відносини Росії та Саудівської Аравії міністр. Віце-прем’єр Росії Олександр Новак, у свою чергу, повідомив, що продовження операції ОПЕК+ після 2022 року залежатиме від ситуації на ринку до кінця року. «У нас хартія ж довгострокова, але все залежатиме від ситуації, яка складатиметься на ринку, чи вимагатиме вона якісь квоти, чи буде просто взаємодія в рамках хартії. До кінця року буде краще видно».
22 травня Financial Times повідомила, що Саудівська Аравія хоче опрацювати угоду з ОПЕК+, в якій братиме участь Росія, наголошуючи тим самим на ролі РФ в організації. Міністр енергетики королівства принц Абдель Азіз бен Салман Аль Сауд розповів виданню, що саудити сподіваються «виробити угоду з ОПЕК+… до якої входить Росія». Так він наголосив на тому, що «світ має поважати цінність» об’єднання країн — виробників нафти. Міністр також додав, що обговорювати конкретні положення нового договору зарано через невизначеність на ринку.
Росія почала переорієнтувати постачання нафти на азіатські ринки у березні – квітні поточного року через відмову західних країн купувати російську сировину через війну в Україні. США та Великобританія оголосили повне ембарго на російську нафту ще на початку березня, а Євросоюз лише 31 травня зміг узгодити часткову заборону на морські постачання нафти з РФ у рамках шостого пакету антиросійських санкцій. Водночас обмеження для поставок нафтопроводом «Дружба» потужністю 720 000 бар/добу найближчим часом не вводитимуть.
За даними Міжнародного енергетичного агентства, у травні щомісячні доходи Росії від експорту вуглеводнів збільшилися на $1,7 млрд і склали в результаті близько $20 млрд. «Безпрецедентне зростання цін на сиру нафту не слабшає і сьогодні вона торгується на більш високих рівнях, ніж до початку російської агресії проти України» – наголошувалося у звіті агентства від 15 червня. Порівняно з двадцятими числами лютого до середини червня, еталонна північноморська Brent дорожчала на 31% до $121 за барель, американська WTI – на 22% до $118 за барель. В результаті ембарго російська нафта стала вигідною для споживачів, оскільки торгувалася з дисконтом до Brent (який доходив до $30/бар. Urals; через ВСТО експортується більш легкий однойменний сорт нафти з родовищ Сибіру). Але через високу вартість еталонних сортів, навіть за умови наявності знижки, експорт залишається вигідним як для російських видобувних компаній, так і бюджету РФ.
Отримуючи нафту дешевше, ніж колективний Захід, Китай, Індія та інші азіатські країни підвищують свою глобальну конкурентоспроможність, що б’є безпосередньо по інтересах США та їх союзників, а також руйнує їх концепції тотальної ізоляції Росії. Поступовий, але активний перехід у розрахунках на національні валюти послаблює позиції долара як міжнародного монопольного платіжного засобу. Захід переоцінив ступінь свого домінування в сучасному світі: запроваджені ним санкції не були підтримані іншими державами, які мають потужні економіки та політичну волю зміцнювати власний суверенітет, свою конкурентоспроможність, у тому числі за рахунок більш дешевих, ніж на Заході, енергоресурсів.
Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн заявила, що «повна і негайна» відмова від російської нафти лише посилить Росію.
Для США не стоїть питання повного усунення Росії з поля гри, та й у світі відсутні надійні важелі, які дозволили б США зіграти в таку гру. Але йдеться про суттєве обмеження «межі» вартості нафти, що видобувається у світі – що призведе до зниження рівня доходів Росії. Раніше міністр фінансів США Джанет Йеллен заявила, що Вашингтон зацікавлений у продовженні постачання російської нафти на світові ринки, але за примусово зниженими цінами. За її словами, цю ініціативу активно опрацьовують Сполучені Штати та їхні союзники, які зіткнулися з рекордною інфляцією після повної чи часткової відмови від імпорту енергоносіїв із Росії.
Таку позицію перед своїм візитом до Саудівської Аравії зайняв і президент США Джо Байден. Він заявив, що Вашингтон обговорює з європейськими союзниками механізм стримування зростання цін на нафту шляхом продовження закупівель у Росії, але за «обмеженими цінами». Ці заяви говорять про визнання Заходом низької ефективності нафтового ембарго та необхідності пошуку можливостей продовження економічного тиску на Росію з мінімізацією збитків для власної економіки та підтримки конкурентоспроможності з Азією, яка у свою чергу демонструє високі темпи розвитку.
30 червня віце-прем’єр уряду Росії Олександр Новак в ефірі телеканалу «Росія – 24» заявив: «Намір обмежити ціну російської нафти – спроба втрутитися в ринок, яка може призвести до дисбалансу та зростання ціни». «На мій погляд, це чергова спроба втручання в ринкові механізми, яка може призвести лише до дисбалансу ринку, дефіциту енергоресурсів, що, у свою чергу, призведе до зростання ціни і, відповідно, оплати споживачами, насамперед європейськими та країн G7, за більш дорожчою ціною енергоносіїв на світовому ринку», – повідомив Новак. Він назвав плановані заходи західних країн такими, що спрямовані проти них самих, а також привів як приклад уже чинні обмеження проти енергоресурсів із РФ.
«Рішення, прийняті Євросоюзом щодо ембарго на російське вугілля, призвели лише до того, що зросли ціни на вугілля, і ми бачимо дефіцит. Відновлюється робота вугільних станцій, і ми бачимо дефіцит вугілля у Європі. Це, звичайно, непродумані та економічно необґрунтовані заходи, і приведуть вони лише до того, що зросте навантаження на європейських споживачів», – додав віце-прем’єр уряду РФ.
20 липня Новак заявив, що Росія не постачатиме нафту на світові ринки, якщо у разі введення країнами G7 межі цін її підсумкова вартість виявиться нижчою за витрати на видобуток. «Це означає, що ми просто не будемо працювати у збиткових умовах».
Ер-Ріяду доводиться балансувати, оскільки він прагне покращити напружені відносини з США, одночасно зміцнюючи нафтовий союз із Росією, над створенням якого він працював десятиліттями.
За таких умов, як і прогнозувалося, США не могли розраховувати на швидкий успіх у переговорах з Ер-Ріядом. По суті США розплачуються за політичні помилки.
Саудівська Аравія є не лише виробником власної, а й покупцем російської паливної нафти. В Ер-Ріяді вирішили заробити на різниці цін між російською нафтою, яку саудити купують з великою знижкою, та аравійською, яку вони продають усьому світу, звісно, без знижки, за ринковими цінами.
Експорт паливної нафти з Росії до Саудівської Аравії у другому кварталі 2022 року зріс удвічі порівняно із другим кварталом попереднього року. У квітні – червні Ер-Ріяд купив у Росії 647 тис. тонн паливної нафти. У квітні – червні 2021 р. імпорт був значно скромнішим – 320 тис. тонн. Саудити купують у Росії дешеву нафту, щоб направляти більше власної нафти на експорт.
Саудівська Аравія – одна з небагатьох країн, які виробляють із нафти електроенергію. В останні роки вона, щоправда, робить кроки щодо скорочення кількості електростанцій, що працюють на нафтопаливі, і відповідно збільшує кількість газових електростанцій, а також збільшує видобуток газу, щоб якнайбільше нафти продавати за кордон. Зараз, влітку, у піковий сезон енергетичних навантажень, Ер-Ріяд дуже активно купує у Росії нафту та нафтопродукти зі знижками.
Очевидно, що помітне посилення залежності Саудівської Аравії від російської нафти і палива ускладнює завдання американських дипломатів і політиків переконати Ер-Ріяд приєднатися до введення межі цін на «чорне золото» з Росії. Зараз це ідея фікс Білого дому, з якою виступають президент Байден, міністр фінансів Єллен, а також низка інших американських високопосадовців.
Візит Джо Байдена в Ер-Ріяд наочно всім продемонстрував, і насамперед Вашингтону, що відносини між Саудівською Аравією та США вже, схоже, ніколи не будуть такими ж, якими вони були, скажімо, 5-10 років тому. Навпаки, відносини між Ер-Ріядом і Москвою розвиваються по наростаючій. Причому як на двосторонньому рівні, так і в рамках угоди ОПЕК+, яка довела свою ефективність. Судячи з підсумків візиту Байдена, саудити не мають наміру відмовлятися від співпраці з Росією щодо визначення ціни нафти. Вони чудово розуміють, що їхнє приєднання до межі цін на російську нафту цю співпрацю може підірвати. Водночас вони не мають наміру відмовлятися і від співпраці з США – але в обмеженому варіанті, без «стратегічного дисбалансу», який може призвести до кризи та падіння прибутку від нафти.
Посилення боротьби великих гравців за вплив на Близький Схід
Вже сьогодні можна прогнозувати, що найближчим часом можливе посилення боротьби великих гравців за вплив на Близький Схід. При цьому Ер-Ріяд чудово розуміє: протягом найближчих кількох років саме близькосхідні монархії розігруватимуть «золоту акцію» у світовому енергетичному протистоянні. Принц Мухаммед просто фонтанує сміливими проектами у країні (наприклад, проект нового міста Неом).
Принцу вдалося отримати від Байдена низку поступок (наприклад, виведення американських військ з островів у Червоному морі, які два роки тому були передані єгипетською владою Саудівській Аравії), але це не ті поступки, на які розраховує Мухаммед. Сполученим Штатам, по суті, нема чого запропонувати Саудівській Аравії в обмін на прохання про обмеження цін на нафту та збільшення видобутку нафти. Вперше Вашингтону нема чим зацікавити Ер-Ріяд, який відчув швидкий і легкий прибуток.
Візит Байдена підкреслив, наскільки сильним є важіль впливу Саудівської Аравії. Ймовірно, королівство скористається цим важелем, щоб переконати США продовжити військову участь у справах Близького Сходу. Ці аргументи підкріплюватимуться застереженнями (і, швидше за все, їх повторить Ізраїль), що Китай та Росія швидко заповнять будь-який вакуум у сфері безпеки, який залишають за собою США.
У цих умовах в експертних колах почали прогнозувати можливість продукування нових конфліктів на Близькому Сході, «кольорових революцій» та змов, які можуть на якийсь час зупинити негативні для Вашингтона та Брюсселя тенденції. «Принцу Мухаммеду варто серйозно побоюватися за свою безпеку», – написали багато видань одразу після візиту Байдена до Ер-Ріяду.
США можуть спробувати зіграти на протиріччях між найбільшими гравцями на Близькому Сході – Єгипет, Іран, Ірак, Ізраїль, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати – противники між собою. Наприклад, Іран та Саудівська Аравія готові вести бізнес з одними й тими самими державами, але кожна з цих країн не підтримуватиме добрих стосунків із тією державою, яка розвиває серйозні відносини у сфері безпеки з її головним суперником. Однак на противагу Вашингтону Росія та Китай – навпаки – намагаються примирити близькосхідних гравців, переконуючи їх у тому, що об’єднання зусиль може зіграти на руку всім. У цьому плані дуже важливим виглядає візит Володимира Путіна до Ірану, а також місії Сергія Лаврова у близькосхідному регіоні у грудні 2021 та у травні-червні 2022 років.
З геополітичної точки зору Саудівська Аравія дає зрозуміти Сполученим Штатам, що її більше цікавить взаємодія з Китаєм та Росією.
Той факт, що Китай не поспішає просувати пов’язані з безпекою інтереси на Близькому Сході, дозволяє зробити висновок, що він все це добре розуміє. Навіть у випадку з Іраном, який міг би зіграти роль проксі-учасника стратегічного суперництва між Китаєм та США, Китай уникає кроків, здатних поставити під загрозу його стосунки із Саудівською Аравією та іншими країнами Перської затоки. Наприклад, на відміну від Росії, він утримується від поставок передових видів зброї до Ірану.
На цьому тлі Китай, ймовірно, продовжуватиме опиратися на дипломатичні та економічні інструменти для розширення свого впливу на Близькому Сході. Зрозуміло, що для США єдиним способом протидіяти цим зусиллям є підвищення власних ставок у цій дипломатичній та економічній грі.
Економічні відносини залишаються найефективнішим інструментом, що дозволяє Китаю та Росії розширювати свій геополітичний вплив. У 2020 році обсяг торгівлі товарами між Китаєм і Близьким Сходом склав $272 млрд. Хоча немає аналогічної статистики торгівлі США з Близьким Сходом загалом, загальну картину можна побачити, звернувши увагу на дані про торгівлю цих двох держав із Саудівською Аравією. У період з 2000 по 2021 рік торговельний оборот Америки з Саудівською Аравією продемонстрував доволі незначний ріст – з $20,5 млрд до $24,8 млрд, натомість у Китаю він різко збільшився – з $3 млрд до $67 млрд.
Оскільки Китай нарощує свій технологічний та інноваційний потенціал, він може позиціонувати себе як більш надійний постачальник технологій та безпечніший напрямок для інвестицій. Багато про що говорить той факт, що жодна близькосхідна країна не ввела заборону на мережі 5G китайського телекомунікаційного гіганта Huawei, незважаючи на потужне лобіювання з боку США.
Рішення США та Євросоюзу обмежити імпорт російських енергоносіїв вже призвело до значного стрибка цін на ринку. Поставляючи нафту азіатським країнам, насамперед Китаю та Індії, навіть з урахуванням значних (до 30%) знижок від світових котирувань, російські експортери все одно отримують більше, ніж рік тому, завдяки зростанню цін.
Інший найбільший постачальник вуглеводнів у КНР – Саудівська Аравія – у травні, навпаки, знизила експорт нафти до Китаю на 15% порівняно з квітнем до 1,84 млн бар/добу.
Тобто найближчим часом можна прогнозувати подальше посилення ролі Китаю в регіоні – якщо в Саудівській Аравії та в найближчих країнах не відбудуться суттєві політичні катаклізми. Багато процесів буде синхронізовано з наявними в регіоні проектами, ініційованими Китаєм раніше (розширення проекту «Один пояс – один шлях», транспортний коридор «Китай Африка» тощо). Зважаючи на активність Китаю в енергетичному секторі Середньої Азії, можна припустити, що найближчим часом Китай суттєво посилить вплив на нафтогазовий сектор у світовому масштабі.
Швидше за все, найближчим часом ми спостерігатимемо інтенсифікацію близькосхідної політики США та ЄС – можливо, зі створенням офісу спеціального уповноваженого США з нафтових питань та питань торгових операцій з Близьким Сходом та аналогічним офісом європейського представника. Також можна прогнозувати американо-європейське зближення на тлі спільного бачення проблем, а також спроби Росії та Китаю завадити цьому зближенню.
Також можливі спроби шантажу та тиску щодо близькосхідних монархій з метою вироблення єдиної політики (хоча за нинішніх умов для США це буде вкрай складне завдання). Очевидно, що США та Європейському Союзу багато в чому доведеться відкривати для себе Близький Схід заново.
Проте агентство Bloombeerg прогнозує, що найближчими роками може скластися «пасьянс перерозподілу» енергопотоків, за якого Близький Схід зі своїми ресурсами працюватиме на ринок Європейського Союзу, а Росія та Іран – на ринки Китаю та Індії. Можливо, нинішня гра США спрямована насамперед на досягнення цього результату.
