Непроста ситуація намітилася й серед державних монополій. Помітно посилилася війна між «Газпромом» і «Роснафтою» (у російських експертних колах активно циркулює думка, що серія загадкових самогубств вищих менеджерів нафтових та газових компаній – це наслідок війн між Міллером та Сєчиним і є результатом кампаній із «зачистки кротів»). Неузгодженість дій між двома енергетичними гігантами може призвести до серйозних наслідків економіки Росії загалом.
Економісти стверджують, що:
1. Імовірний дефіцит коштів на газифікацію регіонів через падіння експортної виручки за газ. Інвестиції в газовий сектор країни за 8 років до 2030 скоротяться приблизно на 41 мільярд доларів. Вихід технологічних партнерів із проектів із виробництва ЗПГ змістить терміни введення нових потужностей в стрій.
2. За найгіршим сценарієм очікується, що до 2027 року європейські країни зможуть повністю відмовитися від російської нафти.
3. Скорочення експорту нафтопродуктів може досягти 55% від рівня 2021 року (або скоротиться на 80 млн тонн), що у свою чергу призведе до падіння переробки на 25-30% та труднощів у забезпеченні достатнього виробництва бензину для внутрішнього ринку, що призведе до зростання ціни на паливо.
Ці цифри були озвучені на закритій нараді у глави Уряду РФ Мішустіна 30 серпня («Про стратегічні напрями діяльності в нових умовах на період до 2030 року»). Також неприємним сигналом для Росії стали такі моменти:
– Європа активно заповнює газові сховища та значно швидше, ніж передбачалося. На середину серпня 2022 року заповнили 79.4 млрд куб.м порівняно з 63.4 млрд куб.м за аналогічний період рік тому.
– Заповнення ПГГ відбувається із 12-14 до 43-44 тижні року, тобто. у середньому близько 30 тижнів заповнення. Наразі триває 33 тиждень, залишилося ще 10 тижнів до листопада.
– Темпи заповнення досить високі: з 1 червня заповнюють у темпах 2.8 млрд. куб.м на тиждень, з 1 липня по 2.7 млрд. куб.м на тиждень, а за останні 30 днів темпи не змінювалися.
Враховуючи наполегливість Європи заповнити газові сховища буквально за «будь-яку ціну», можна припустити, що за наступні 10 тижнів заповнять 25-27 млрд куб.м, формуючи газовий резерв на зиму в 95-98 млрд куб.м, тоді як максимум за весь час на піку був 106 млрд куб.м, а минулого року, навпаки, щонайменше за 5 років – 83 млрд куб.м.
Таким чином, однозначно Європа впевнено перевищить показник 2021 року по заповнюваності газових сховищ, наближаючись до максимуму. Це за умов повністю зупиненого трубопроводу «Ямал-Європа», завантаження на 20% «Північного потоку» та на чверть української ГТС.
Взимку Європа збільшує постачання газу в середньому до 9 млрд. куб.м на тиждень, при цьому споживання настільки високе, що запаси газу скорочуються в темпах 3.5-5 млрд. куб. (в залежності від погоди).
Поточні загальносвітові постачання газу до Європи становлять у середньому 7.3 млрд. куб.м і це близько до межі можливостей, враховуючи, що від Газпрому пішло 2.2-2.5 млрд. куб.м на тиждень. Вони, ймовірно, скоротять споживання газу, запровадять нормоване використання у промисловості та електроенергетиці.
Ці цифри показують, що ставка на «газовий шантаж» Європи не спрацювала, а тому ближче до Нового року Путін вимагатиме звіти і від Сєчина, і від Міллера, і від усіх, хто переконував президента РФ у тому, що Європа капітулює. Тому можливе прийняття кадрових рішень – насамперед щодо «Газпрому». На місце Міллера давно проситься нинішній віце-прем’єр Олександр Новак, котрий на доброму рахунку у Путіна.
Також, за інформацією низки джерел, у Путіна останнім часом досить прохолодні стосунки із шефом «Ростеху» Сергієм Чемезовим. Хоча якщо Путін і розганятиме «Політбюро», то Чемезов піде останнім (давня, з часів Дрездена, дружба дається взнаки). Але якщо раніше Путін і Чемезов зустрічалися досить часто, то тепер Чемезова можуть не приймати кілька тижнів, а то й місяців. При цьому часто Путін спілкується з Чемезовим через голову Адміністрації Антона Вайно (людина, близька до Чемезова). Але візит Путіна в Калінінградську область, якою керує ще один ставленик Чемезова, Антон Аліханов, показав, що кадрові зміни в середовищі «чемезовських» поки не на часі. Швидше за все Чемезову вдасться зберегти свої позиції.
Аналізуючи низку заяв російських політиків можна зробити висновок, що неформальний переговорний процес між США та Російською Федерацією, під час якого обговорюється широкий спектр питань, включаючи Україну, справді існує та активно використовується. З погляду Росії, Україна не є найважливішим компонентом переговорів. Росія виходить із того, що стара, американоцентрична система світу руйнується, і їй на зміну прийде біполярна модель, в якій Росії буде відведено роль молодшого партнера Китаю. Претензії на рівноправність у відносинах принципово відкидаються Пекіном, який мислить не геополітичними категоріями, а геоекономічними. Війна в Україні з точки зору Росії – це виклик Заходу (ні сил, ні бажання взяти та утримати Україну цілком у власній орбіті у Росії немає) та претензія на лідерство у процесі розвалу американоцентричного світу (роль тарану). Головний момент, який сьогодні характеризує російсько-китайські відносини, – відсутність взаємної довіри. Тим паче, що у низці питань Китай та Росія є явними конкурентами (регіон Тихого океану, Середня Азія, Казахстан).
Показовим моментом є те, що наприкінці серпня ще одна спроба уряду Росії домовитися з Китаєм про розміщення державного боргу в юанях зайшла в глухий кут. Китайська влада не готова змінити регулювання, щоб дозволити своїм інвесторам вкластися в російські юаневі держпапери. За словами заступника міністра фінансів РФ Тимура Максимова, китайці «не люблять, коли гроші йдуть за фінансовим рахунком», хоча в перспективі це питання може бути вирішене. «Стратегія там позначена дуже чітко – це лібералізація валютного режиму та інтернаціоналізація юаня», – сказав Максимов.
Водночас у російських політичних колах дедалі активніше обговорюється інформація про те, що багаторічний куратор зовнішньополітичного напряму Юрій Ушаков поступово втрачає свої позиції і вплив на зовнішню політику. Новим куратором зовнішньої політики в оточенні Путіна стане молодий, 44-річний заступник Миколи Патрушева Олександр Венедиктов. Звідси й можлива зміна парадигми відносин Росії із Заходом: якщо раніше йшлося про посилення російського впливу на Захід, то тепер йдеться про «блискуче відмежування». Концепція Венедиктова передбачає повне заморожування економічних та політичних контактів із Заходом (крім підривної діяльності у «санітарній зоні» – Східній Європі та на Західних Балканах). Формування образу ворога від імені Заходу – на всіх рівнях комунікацій у Росії. Перебудова виховної роботи у навчальній системі, мобілізація сфери культури тощо. Венедиктову вдалося переконати президента в тому, що у Заходу не варто вимолювати помилування, а розмовляти з позиції «померла так померла». При цьому необхідно також бити по болючих точках Заходу – титан, газ, комунікації, ринки збуту тощо.
Народ здебільшого не сприймає відмежування від Заходу як трагедію. Можливість виїзду за кордон турбує здебільшого мешканців столиць та мегаполісів. Згідно з отриманими даними «Левада центр», 41% росіян доводилося бувати за кордоном, при цьому в країнах Заходу було лише близько 20% опитаних, а в США бували лише 2-3% від загальної кількості респондентів. Ці показники сильно диференціюються від локації: найчастіше за кордоном бували жителі столиці (62%), а також мешканці міст з населенням від 500 тис. чол. (45%), тоді як можливість відвідування інших країн серед мешканців решти країни набагато менше.
За даними соцопитування закордонний паспорт має чверть росіян, а за даними міграційних відомств приблизно 30% жителів країни мають такий документ. За даними соціологів, закордонний паспорт з відкритою візою має 5% росіян, при цьому не обов’язково йдеться про шенгенські візи. У 2013 році було видано приблизно 7 млн шенгенських віз росіянам, а у 2020 р. та 2021 р. приблизно 500-600 тис. За підсумками цього року експерти очікують подальшого скорочення через геополітичну конфронтацію між Заходом та Росією та відмову від видачі віз росіянам значною кількістю країн шенгенської зони.
Лише 5% опитаних заявили, що були за кордоном за останні дванадцять місяців (для порівняння: у 2018 році таку відповідь давали 11% респондентів). Поточний рівень виїздів за кордон, за оцінками соціологів, можна порівняти з ситуацією середини 1990-х років, коли за кордон мав можливість їздити невеликий сегмент суспільства – 4-8%.
Скорочення можливостей виїзду до зарубіжних країн значної частини суспільства очевидна: соціологи виділяють тенденцію, що характеризується поляризацією думок з цього приводу. Жителі столиць і мегаполісів з рівнем доходів від середнього і вище принципово не хочуть відмовлятися від поїздок за кордон, навіть незважаючи на те, що багато хто зараз вважає, що нинішній час не підходить для поїздок не тільки в західні країни. Для переважної більшості громадян проблема виїзду за кордон неактуальна, в силу, насамперед, економічних причин.
Таким чином, для Путіна немає проблеми «бунту мас» через закритість кордонів. Інша справа, що більшість західних санкцій вдарили по середньому класу, який поступово розмивається і або йде на еміграцію (внутрішню та зовнішню), або йде на службу до олігархів.
Втеча Голощапова на сьогоднішній день є чи не єдиним актом демонстративної непокори Путіну серед олігархів. Фрондування Фрідмана чи Дерипаски, човникова дипломатія Абрамовича не роблять особливої погоди – ці особи завжди розглядалися лише як «тимчасові партнери».
Китай, який у політичному плані підтримав так звану «спеціальну військову операцію» РФ в Україні та звинуватив у війні Сполучені Штати, не поспішає підтримувати Росію економічно та технологічно.
Продовження у третій частині…
