Суспільно-політична і соціально-економічна ситуація у республіці Білорусь (червень – липень 2023 року)

Останнім часом активізувався прем’єр-міністр Роман Головченко, який раніше перебував в інформаційній тіні. Головченко вважали досить сірим та непоказним політиком-технократом, орієнтованим на російську корпорацію «Ростех» Сергія Чемезова. Слід визнати, що Головченко має чотири фактори, які можуть дати додатковий поштовх його кар’єрі і завдяки яким він може на деякому етапі стати фігурою, більш вигідною для серйозних гравців, ніж Кочанова, яку вже називають наступницею Лукашенка.

По-перше, група Чемезова останнім часом посилила позиції в оточенні Путіна і не факт, що Кочанова, яку намагалися лобіювати через групи Патрушева та Ковальчуків, зможе знайти нових покровителів у структурі російської влади. Головченко – не менш проросійський політик, ніж Кочанова.

По-друге, Головченко – близький друг Віктора Лукашенка, старшого сина президента.

По-третє, у Головченка тісні зв’язки із силовиками, які відверто з тривогою дивляться на можливе посилення «вітебського клану».

По-четверте, у Головченка немає тісних регіональних зав’язок, у нього відсутня своя команда, готова зайняти всі ключові пости, і з погляду еліт, він – краща фігура як наступник Лукашенка, оскільки Кочанова вже обросла зобов’язаннями та «попутниками».

На початку червня Роман Головченко зустрівся з російським колегою Михайлом Мішустіним. Під час зустрічі було дано характеристику зустрічам керівництва Республіки Білорусь із губернаторами російських областей (сама ідея активізації горизонтальних зв’язків між РБ та регіонами РФ належала саме Головченку і була підтримана президентами).

У плані економічних показників Головченко також прозвітував повною мірою. ВВП Білорусі за 6 місяців 2023 виріс на 2% і склав 97,577 млрд. рублів. На 2023 рік уряд затвердив цільовий прогноз із зростанням ВВП на 3,8%. Зовнішня торгівля Білорусі за січень-квітень 2023 року зросла на 14% порівняно з аналогічним періодом минулого року і склала $30,5639 млрд. Експорт зріс на 9,9% і склав $15,3836 млрд., імпорт зріс на 18,4% і склав $15,1803 млрд. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі за січень-квітень становило $203,3 млн.

Споживчі ціни на товари та послуги у Білорусі у червні 2023 року знизилися на 0,3% порівняно з травнем, з початку року зростання становило 3,0%. Річна інфляція у червні сповільнилася до 2,9% із 3,7% у травні. Ціни на непродовольчі товари не змінилися на травень, з початку року подорожчали на 0,9%, а в річному вираженні знизилися на 1,0%.   

У ході урочистого заходу з приводу дня Росії 12 червня Роман Головченко прозвітував про наступні цифри, що свідчать про розвиток відносин із РФ. За підсумками минулого року у взаємній торгівлі товарами та послугами подолано рубіж у $50 млрд. За чотири місяці цього року взаємний оборот уже становив близько $17 млрд і збільшився до аналогічного періоду минулого року більш ніж на 20%.

Головченко заявив, що «Союзна держава Білорусі та Росії стала локомотивом інтеграції на всьому пострадянському просторі. Алгоритм багатьох процесів, успішно апробованих у форматі двійки, знаходить застосування і в ЄАЕС та СНД».

Як констатував прем’єр, частка російського рубля у розрахунках у взаємній торгівлі Білорусі та Росії зросла до 92%, тоді як частка долара та євро впала до 1-2%.

«У нас історично завжди була високою частка російського рубля у взаємних розрахунках. У досанкційний період вона становила близько 80%. Тому для нас у двосторонній торгівлі не викликали особливих труднощів запроваджені обмеження з боку західних країн на розрахунки у доларах та євро. За два роки ця цифра саме розрахунків у російському рублі збільшилася з 80% до 92%», – заявив прем’єр.

Головченко також сказав, що частка долара та євро становить від 1% до 2%: «І це сліди старих контрактів, інвестиційних угод, де жорстко забиті валюти розрахунків».

Прем’єр підкреслив, що білоруський рубль набуває популярності як валюта розрахунків.

«Якщо у 2021-2022 роках його частка не перевищувала 1%, то зараз рівень білоруського рубля наближається до 5%. Враховуючи, що наш товарообіг становить близько $50 млрд, він збалансований, і тому є потреба у валютах обох країн – і у російському рублі, і у білоруському. Думаю, що ця тенденція й надалі розвиватиметься, і ми, напевно, у кошику наших розрахунків досягнемо якщо не паритету, то вагомішої частки білоруського рубля», — прогнозував Роман Головченко.

Одночасно важливу роль у білоруській економіці грає Китай. Товарообіг між Білоруссю та Китаєм за підсумками 2022 року досяг 5,8 млрд доларів, збільшившись на 33% у річному обчисленні. У поточному році країни продовжують нарощувати взаємну торгівлю. Однак поки що імпорт з Китаю приростає швидше, ніж продаж туди білоруської продукції. За даними митної статистики КНР, у першому кварталі 2023 року експорт із Білорусі до Китаю збільшився на 55,8% до 696,3 млн доларів. Китайський імпорт зріс майже в 2,2 рази до 1,4 млрд. доларів.

На нараді президента з керівництвом Ради Міністрів Головченко запропонував організувати білоруські виробництва на порожніх потужностях у Росії. Роман Головченко як прихильник економічного експансіонізму вважає, що з урахуванням ситуації у розвитку білоруської промисловості необхідно рухатися двома векторами: не лише нарощувати потужності всередині країни, а й організовувати нові виробництва у сусідніх державах

13 червня Головченко доповів Лукашенку про запуск випуску на білоруських підприємствах 122-міліметрових реактивних снарядів для потреб (зокрема) російської армії.

Важливим моментом стала зустріч Романа Головченка з губернатором Кузбаса Сергієм Цивільовим, оскільки Цивільов – не просто голова важливого регіону, а й член родини Путіна (він одружений із двоюрідною племінницею президента РФ). Сама липнева поїздка Головченка на зустріч із Цивільовим була розцінена як потенційні оглядини нового кандидата на посаду майбутнього президента Білорусі.

Таким чином, у Білорусі закручується інтрига із наступниками. Білоруські еліти починають позиціонуватися або щодо Головченка, або щодо Кочанової. Сам Лукашенко прозоро натякає, що у нього повноваження закінчуються лише у лютому 2025 року і що попереду ще президентські вибори у Росії. Але водночас він сказав, що думає про те, чим займатиметься після звільнення з посади президента Білорусі. Одночасно він спростував чутки про стан здоров’я, що погіршився: «Все, що було написано, – це неправда. Я був на ногах, бігав, стрибав, навіть у хокей грав. Але я зрозумів, що на ногах краще не переносити, бо довго відновлюватимешся».

Починаючи з червня 2023 року, Лукашенко починає вести себе не як політик білоруського масштабу, а саме як політик масштабу євразійського. Його поступово виводять на роль політичної фігури для внутрішньоросійських ігор, що ясно дає зрозуміти: Путін готує актуалізацію та завершення формування Союзної Держави вже на найближчу перспективу – можливо, до кінця 2023 року.

Згідно з наявними даними, до кінця 2023 року може бути офіційно оголошено про створення конфедеративної держави з двома ентитетами – Росією та Білоруссю. При цьому Путін пропонуватиме на роль глави об’єднаної держави саме Олександра Лукашенка. Технологія транзиту, за якої Путін зберігатиме всі важелі влади, а Лукашенко стане обличчям конфедерації, дозволить зберегти єдність нинішніх еліт, що сформувалися навколо Путіна. Система давно апробована: у СРСР часів Сталіна формальним «президентом» був Михайло Калінін, за Хрущова – Климент Ворошилов, за Брежнєва – Микола Підгірний. Але всі важелі влади перебували в руках «секретаря партії».

Структура влади у новій конфедерації буде наступною:

• формальним главою об’єднаної держави стає Олександр Лукашенко. Путін приймає на себе функції голови держради;

• зберігаються посади президентів Росії та Білорусі в рамках Союзної Держави, проте їх функціонал будуть суттєво обмежені;

• зберігаються парламенти союзних республік, проте верхні палати розпускаються і замість них створюється єдиний парламент Союзної Держави;

• єдиний парламент приймає Конституцію Союзної Держави, після чого нині чинні Конституції Російської Федерації та Республіки Білорусь припиняють свою дію.

По суті, можна говорити про те, що в червні 2023 року повністю закінчилася гра в «білоруський іредентизм»: до цього часу Лукашенко намагався зберегти видимість суверенітету країни і чинив опір спробам остаточного вирішення питання, пов’язаного зі створенням Союзної Держави. Але вже під час квітневих та травневих зустрічей, публічно не приховуючи свою роздратованість, він був змушений піти на поступки Путіну. З цього моменту Лукашенко починає входити до нової гри і приміряти на себе роль російського політика.

8 червня Лукашенко зустрівся із секретарями рад безпеки країн ОДКБ. Основні тези його виступу:

• «військово-політична обстановка розжарена до краю, але це лише вершина айсберга»;

• «зараз важливо зупинити конфлікт в Україні, а не шукати його причин»;

• «контрнаступ був великою дезінформацією з боку України»;

• «ЗСУ підірвали Каховську ГЕС, щоб приховати ситуацію з контрнаступом, під час якого українська армія зазнала великих втрат»;

• «США хочуть розчленувати Європу та панувати тут»;

• «санкції перетворилися на нову комплексну загрозу глобального масштабу»;

• «протидія санкціям має здійснюватися комплексно та спільно»;

• «Польща зіпсувала відносини не лише з Білоруссю, а й із Німеччиною»;

• «російська спецоперація в Україні стала подарунком для Заходу»;

• «країни ОДКБ перебувають під прицілом інформаційної зброї»;

• «вирішення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном має бути вигідним обом сторонам».

Неозброєним поглядом видно, що частина тез Лукашенка прямо суперечать позиції Путіна. Тобто Лукашенко почав демонстративно грати роль самостійного гравця.

На зустрічі з главами МЗС ОДКБ 13 червня Лукашенко наголосив на необхідності нарощування інформаційно-аналітичного потенціалу організації:

«Проте серйозних результатів поки що не видно. Нам нічого не заважає. Думаю, ви могли б знайти відповідь на це питання. Сьогодні ми всі перебуваємо у зоні бойових дій інформаційно-психологічних операцій, ми особливо це відчуваємо, зокрема й Росія останнім часом це відчула. Та й ви теж. Ми від цього нікуди не втечемо. Нам треба навчитися нарощувати свої зусилля в інформаційно-аналітичному полі та у співпраці із засобами масової інформації», — наголосив Олександр Лукашенко.

«Рівень аналітики та прогнозу треба підвищувати, щоб підживлювати країни-члени, а також глав держав серйозними матеріалами, зокрема прогнозного характеру» – переконаний Лукашенко.

Вбивчі характеристики білоруський президент дав міжнародним інститутам: «ООН з цивілізованого діалогового майданчика для вирішення суперечок та дискусій щодо майбутнього розвитку світу перетворилася на дипломатичне казино, де заправляють західні ділки».

Паралельно Лукашенко почав «закручувати гайки» всередині країни, щоб уникнути можливих акцій протесту, які незмінно підуть як реакція на згортання суверенітету країни.

Так Лукашенко підписав Закон «Про зміну Закону Республіки Білорусь «Про засоби масової інформації». Законом передбачається можливість запровадження заборони діяльність іноземних ЗМІ на території Республіки Білорусь у разі прояви іноземними державами недружніх дій щодо білоруських ЗМІ. Передбачено також визначення особливостей функціонування агрегатів новин та правового статусу їх власників. Розширюється перелік підстав для анулювання свідоцтва про державну реєстрацію ЗМІ та обмеження доступу до інтернет-ресурсу, мережевого видання, новинного агрегатора. Встановлюються вимоги до діяльності власників інтернет-ресурсів, які розповсюджують продукцію телевізійних та (або) радіомовних ЗМІ. Документ набуде чинності через 3 місяці. За цей час уряд має вжити заходів щодо реалізації положень цього закону.

Наприкінці липня Лукашенко вимагав запровадження фактичної заборони для мешканців сільської місцевості змінювати місце проживання та вид роботи. Працівники, які працюють в аграрному секторі, зможуть звільнятися та переїжджати на нове місце лише з дозволу місцевої влади, інакше вони не зможуть працевлаштуватися. Особливу увагу Лукашенко вимагав звернути на дисципліну на виробництві. Це нове «прикріплення до землі» вже викликало чимало питань, але, вочевидь, стане новим механізмом контролю за можливим припливом людей до протестного середовища.

Найважливішим моментом даного періоду стало розміщення на території Білорусі російської ядерної зброї. 27 червня Олександр Лукашенко підтвердив, що до Білорусі вже прибуло російська ядерна зброя. Із заяв Лукашенка та Путіна випливає, що першу партію ядерної зброї було поставлено до Білорусі ще до середини червня і могло бути перекинуто до Білорусі авіатранспортом. Так, з 25 березня 2023 року, коли Путін вперше оголосив про створення сховища для російського ТЯЗ, станом на початок липня транспортні літаки ВКС РФ (Ан-124, Іл-76, Ан-12, Ан-72, Ан-26) здійснили близько 70 рейсів до Білорусі.

Сам Лукашенко вважає перекидання ядерної зброї до Білорусі великим досягненням у справі зміцнення оборони країни.

Під час прес-конференції на початку липня 2023 року він обрушився з  критикою на країни Заходу і заявив про спроби диктату щодо Білорусі: 

«Окрім економічного диктату, політичного та інформаційного тиску, ми сьогодні стикаємося з провокаціями на наших зовнішніх рубежах, спробами терористичної діяльності всередині країни, інспірованими ззовні. Ми адекватно реагуємо на ці випади. І продовжуємо вдосконалювати систему національної та насамперед військової безпеки Білорусі. Це дзеркальні заходи щодо захисту суверенітету держави, без якої не буде ні миру, ні білорусів як нації. У своїй історії ми це вже неодноразово проходили».

Говорячи про політику Заходу, Лукашенко був досить категоричним: «Захід ніколи нічого не визнавав і не визнає, тим більше зараз. Вони вважають себе вершниками всього. Рішення США – комедійні. І доки ми не врівноважимо планету, доти вони дивуватимуть. І ці чудики перетворюватимуться на загибель тисяч та мільйонів людей. Європа готова до того, щоб вести переговори. Насамперед Франція. Зеленський займає крайню позицію: воювати, доки не звільнимо територію. Аж до останнього українця. США будуть готові до переговорів після контрнаступу. Все сфокусовано на контрнаступі».

Також Лукашенко дав характеристику президентові України та ситуації в Україні: «У Зеленського з’явилися крила. Він полетів. А що зараз? Він остаточно зрозумів, що не переможе у цій війні. Він уже робить кроки, щоб вийти із цього становища. До 11 липня Україна щось має продемонструвати. Вона спробувала Росію на зуб, наступаючи в лоб. Не вдалося. І не вдасться. Якщо військове керівництво України кине нині найкращі підрозділи у бій, вони остаточно поховають українську боєздатність. Сьогодні з Україною можна розмовляти та досягати мирних угод. Я маю на увазі Росію. Вона розмовлятиме. Після контрнаступу ситуація зміниться. І чи захочуть із тобою розмовляти? Україна цього не бачить та не розуміє».

Повертаючись до теми ядерної зброї на території Білорусі, Лукашенко сказав журналістам: «Не хвилюйтеся з приводу застосування. Ми не збираємось атакувати нікого за допомогою ядерної зброї. Ви нас не чіпайте. І забудьте про ядерну зброю. Але якщо ви здійсните агресію, відповідь буде миттєвою. Цілі визначені. Контроль забезпечується ідеальнй. Ми на сьогоднішній день все робимо з Російською Федерацією. Якщо Запорізьку станцію висадять у повітря, війну цим не закінчиш. Щодо ядерного удару. Цілком можливо. Але не треба. Путін неодноразово говорив: таке питання не стоїть. Ви нас не чіпайте. І ми ніколи не застосуємо цю смертоносну зброю. [так звана] СВО не буде причиною для завдання ядерного удару з будь-якої сторони. Ось якщо буде агресія НАТО, наприклад, США проти Білорусі чи Росії – тоді руки розв’язані – за концепцією національної безпеки Росія, вважай Білорусь, яка має цю зброю відповість».

Найважливішою подією літа 2023 стала інтрига навколо ролі президента Республіки Білорусь в протидії заколоту ПВК «Вагнер». У цей момент Лукашенко виявив себе вже повністю як політик не білоруський, а російський. Він став ключовим фігурантом російського політичного процесу та став впливати на російський порядок денний. 24 – 25 червня саме Лукашенко виступив у ролі посередника для утихомирення заколоту Пригожина. Після нібито шести раундів переговорів між Пригожиним і Лукашенком ватажок ПВК «Вагнер» погодився скласти зброю, відмовитися від вимог, що висувалися раніше, і переїхати з частиною «вагнерівців» на територію РБ.

Білоруські аналітики, як і багато експертів у Росії, не сумніваються у постановочному характері «заколоту Пригожина». Одним із наслідків «заколоту» стало запровадження Лукашенка у новий політичний дискурс.

Показово, що відразу після оголошення про «заколот» Рада безпеки РБ звернулася з показовою заявою: 

«Білорусь була і залишається союзником Росії, який повністю розділяє цілі та завдання СВО. Ця важка, вимушена та виправдана місія із захисту російських людей на Донбасі. Фактично точиться боротьба за майбутнє слов’янського світу. Білоруси та росіяни – братні народи, наші держави пов’язані політичним союзом. І ми не можемо залишатися осторонь подій, що відбуваються на півдні Росії. Будь-яка провокація, будь-який внутрішній конфлікт у військових та політичних колах, в інформаційному полі та громадянському суспільстві — подарунок колективному Заходу. Навіть якщо зацікавлені сили і не стоять біля витоків подібних сценаріїв, то не прогавлять шанс їх розвинути і очолити. Це може спричинити катастрофу. Не було нічого страшнішого в історії Росії, ніж смута — руйнівна та безглузда за своєю суттю. Подібне до того, що відбувається, не варто тих наслідків, тих втрат, до яких можуть призвести емоційні рішення та протиправні дії. На карту поставлені інтереси народу, життя пересічних громадян, цілісність Росії. Ми закликаємо до голосу розуму. У цей скрутний час усі, хто сьогодні залучений до неприпустимого протистояння всередині єдиного у своїх цілях військового братства, потрібні там, де вирішується майбутнє слов’янського світу, доля мільйонів наших людей. Білоруський народ завжди був і буде із Росією».

Рішення про перебазування ПВК «Вагнер» на територію Білорусі, вочевидь, ухвалювалося ще до організації «заколоту». Відомо, що Пригожин протягом останніх півроку активно контактував з особами, які в Білорусі займаються питаннями створення та функціонування приватних військових компаній (зокрема, «ГардСервіс») та питаннями контактів з урядами низки країн – наприклад, Зімбабве, лідери якого дуже тісно співпрацюють з білоруським режимом. Головними контактерами Пригожина в Білорусі є Віктор Шейман (головний фінансист «ГардСервісу») та Олександр Зінгман – почесний консул Зімбабве у Білорусі, громадянин США та РБ.

Наразі існують п’ять основних версій операції з перекидання «Вагнерівців» до Білорусі.

1. «Вагнерівці» справді перекинуті в резерв і нестимуть охоронні функції в районі розміщення російської ядерної зброї. Показово, що табір «Вагнера» знаходиться в селі Цель в Могилевській області, де також є склад ядерних боєприпасів. Однак це не узгоджується з профілем діяльності ПВК «Вагнер». Охоронні функції – це дуже мало для боєздатного штурмового підрозділу із сучасним екіпіруванням та бойовою підготовкою.

2. «Вагнерівців» готують до вторгнення на територію України. Основні цілі – Київ, Чернігів, Луцьк.

3. «Вагнеєрівців» готують до бойових дій на західному напрямку – як для нападу на Польщу, так і на Литву, чи для захисту від можливої загрози з боку держав-членів НАТО.

4. «Вагнеровців» готують до перекидання в Африку та на Близький Схід, а Білорусь – це проміжний плацдарм.

5. Зрештою, п’ята версія: «Вагнерівці» перекинуті до Білорусі з метою підтримки режиму у разі, якщо опозиція спробує організувати акції протесту проти проголошення Союзної Держави з частковою втратою суверенітету Республіки Білорусь. Згідно з цією версією, у разі оголошення про створення конфедеративної держави, білоруська опозиція звернеться до Польщі та Литви з проханням захистити конституційний лад у РБ. Оскільки ці держави не визнають Лукашенка, а визнали «законним президентом» Білорусі Світлану Тихановську, теоретично існує можливість введення регулярних чи іррегулярних військ (проксі) на територію Республіки Білорусь під гаслами «порятунку незалежності» та «передачі влади законному уряду».

Сам Лукашенко досить обтічно реагує на інформацію про «вагнерівців». 6 липня, виступаючи на прес-конференції, він сказав: 

«Зараз (не з Білорусі) роздмухали і роздмухують цю проблему ПВК «Вагнер» – приватної воєнізованої компанії «Вагнер». Та заспокойтесь. Якби можна було їх запросити сюди (за їхній рахунок), це для нашої армії благо. Це найпідготовленіші люди. Кажуть: там зеки. Слухайте, всі військовослужбовці, які там були, засуджені, вони вже загинули, на жаль. І ще один нюанс, який вони (на Заході) не хочуть пояснювати: засуджені звільнялися з місць позбавлення волі лише для російського фронту. Жодна людина за кордон не виїжджає. Я знаю їх давно. З того часу, пам’ятайте, як ми «33 богатирів», на мою думку, у 2020 році затримували тут, під Мінськом. Ми їх із богом відпустили. І вони з того часу вдячні нам. І за Батьку завжди ставлять свічку у церкві. Вони нам не страшні. Це люди, що пройшли армію, минулі війни. Це люди, які воювали у всьому світі за нормальну цивілізацію. Захід їх ненавидить духом. І щойно пішов галас, що ось вони тут, у Білорусі, слухайте, вал дзвінків – від тих, хто нас не визнає. Диктатору почали дзвонити до Білорусі: «Це погана річ, це поганий сигнал». А чому поганий? Чому для французів поганий? Тому що ці вагнерівці в Африці (знаєте, в яких країнах) колошматили цих французів, що тільки пил летів. Звісно, їм це не подобається».

Під час відвідування підприємств оборонного комплексу у Мінській області Лукашенко знову висловився про ПВК «Вагнер»: 

«Це компанія російська. Тому питання явно не до мене. Наскільки я поінформований, бійці перебувають у своїх таборах. Щодо Пригожина, він знаходиться в Пітері. На території Білорусі його немає. Мене абсолютно не турбує, що в нас буде розміщено якусь кількість бійців. Якщо їх потрібно буде задіяти, ми їх задіємо миттєво. Всі знання, які вони накопичили на фронті, ми розглянемо і використовуватимемо для підготовки. Табори ПВК «Вагнер» ми не зводимо, ми запропонували їм кілька колишніх військових містечок, які використовувалися за радянських часів, у тому числі під Осиповичами. Якщо вони погодяться. Але у ПВК інше бачення з розміщення, природно, про це бачення я вам не скажу. На сьогодні питання передислокації підрозділу не вирішено. Відносини Білорусі та Росії після ситуації з ПВК «Вагнер» будуть ще міцнішими. Чому наші відносини мають бути ослаблені в результаті? Ми разом вирішували проблему. Вирішили серйозну проблему для Росії. То чому у нас мають погіршитися стосунки? Ми ніколи ні на кого не нападали. І з нашої території ніхто нападати не має наміру».

20 липня Лукашенко знову повернувся до теми ПВК «Вагнер»: «Жодних ризиків від розміщення ПВК у Білорусі, якщо це станеться, я абсолютно не бачу. Усі сусіди, і в тому числі керівництво Сполучених Штатів Америки, розуміють, що це дуже потужна бойова одиниця і навряд чи є рівні у світі підрозділи, як ПВК «Вагнер». Збройні Сили Білорусі дуже боєздатні підрозділи, які не поступаються Вагнеру. А досвід, який має «Вагнер» та командири, вони із задоволенням передадуть нашим Збройним Силам. Я маю на увазі військовий досвід, який вони здобули. Той, що нам необхідний. Це тактика, бойові дії. Заспокоюватись нам не доводиться. Ви бачите заяви різних непосид, Дуди та Володі Зеленського, про те, що вони у спокої Білорусь не залишать. Звичайно, я як головнокомандувач повинен реагувати на подібні речі. Тому ми впораємось із цією проблемою, якщо ви вважаєте, що це проблема. Я не вважаю, що це проблема. Будуть вони в Білорусі чи не будуть у якій кількості – найближчим часом ми розберемося. Ми ховати цю інформацію не будемо. Ми обов’язково проінформуємо про наші подальші взаємини із цим підрозділом. Вони будуть розміщені під певні умови. Головна умова: якщо нам потрібно буде задіяти цей підрозділ для оборони держави, якщо вони будуть тут, він буде задіяний миттєво на будь-якому напрямі. Якщо проти нас буде здійснена агресія, ми відповімо. І якщо тут буде ПВК «Вагнер», вони так само, як і білоруська армія, захищатимуть наші інтереси».

Під час спільної прес-конференції Володимира Путіна та Олександра Лукашенка 23 липня президент РБ сказав: «Можливо, і не варто було говорити. Але скажу, що нас почали «напружувати» вагнерівці. Просяться на захід: «Дозвольте нам!» Я говорю: «Вам навіщо на захід туди?» Ну і в тиху… Ми ж контролюємо, що відбувається. – «Ну, сходимо на екскурсію до Варшави та Жешува». А Жешув для них неприйнятний. Коли вони воювали під Артемівськом, вони знають, звідки йшла військова техніка. У них ось це всередині сидить: Жешув – це біда. Звісно, я тримаю їх у центрі Білорусі, як домовилися. Не хотілося б туди їх передислокувати. Тому що у них погані настрої. І треба віддати належне, вони знають, що відбувається навколо Союзної держави».

Ці слова пролунали як відверта загроза Польщі, яку у Мінську вважають основним дестабілізатором ситуації у регіоні та головним ворогом Білорусі. Водночас не менш тривожно прозвучала заява Путіна: «Розв’язування агресії проти Білорусі означатиме агресію проти Росії, буде використано всі засоби для захисту». Тобто Путін дав зрозуміти, що відносини між Росією та Білоруссю вже перейшли на той етап, коли будь-які дії третіх країн розцінюються як замах на цілісність.

Цікаво, що відразу після входження Лукашенка до нової ролі та його участі у ліквідації «заколоту» Пригожина, свій візит до Білорусі, запланований на 25 – 26 червня, скасував президент Республіки Екваторіальна Гвінея Теодоро Обіанг Нгема Мбасого. МЗС Білорусі заявило, що візит переноситься на пізніший час, проте враховуючи той факт, що Екваторіальна Гвінея знаходиться під політичним контролем Китаю, швидше за все, у Малабо отримали певний сигнал з Пекіну – щодо тимчасової небажаності контактів з Білоруссю (до з’ясування обставин подальшого позиціонування режиму). Тобто є підстави вважати, що Китайська Народна Республіка на даному етапі знизить градус партнерства у відносинах з Білоруссю, оскільки інтеграційні процеси Білорусі та Російської Федерації навряд чи входять до планів Китаю.

Стурбованість ситуацією в РБ висловлюють і представники Заходу. Міністр закордонних справ Білорусі Сергій Алейник зустрівся з представником Ватикану (Папський престол взяв на себе функцію посередника між Західним та Білоруссю) кардиналом Клаудіо Гуджеротті та провів із ним тривалу бесіду, пояснюючи нові тенденції у зовнішній політиці Республіки Білорусь. Цікаво, що раніше Ватикан обмежувався контактами між Алейником та папським нунцієм Анте Йозичем, але цього разу надіслав до Мінська «важку артилерію» (Гуджеротті входить до трійки найвпливовіших ватиканських дипломатів).

25 липня, виступаючи на відкритті семінару з керівниками закордонних установ Білорусі, Сергій Алейник заявив: «Проти Білорусі, яка вибудовує власний шлях розвитку, розгорнуть весь арсенал інструментів впливу. Говорячи про міжнародну обстановку, ще рік тому ми характеризували її як дуже складну. І, як ви бачите, ситуація лише посилюється. Білорусь перебуває в епіцентрі та відчуває на собі всі процеси, пов’язані з колапсом архітектури європейської, глобальної безпеки, з руйнуванням системи міжнародних відносин, що базується на міжнародному праві. Необхідно продовжити нарощування взаємодії з країнами глобальних Сходу та Півдня. Заділ для цього вже є. Наш досвід дій у відповідь на нелігітимні санкції, демонстрації світовій спільноті їх контрпродуктивності та згубності необхідно більш активно використовувати для консолідації дружніх країн».

При цьому Алейник відніс Білорусь до держав, які «формують ядро здорового глузду у світі». Вочевидь, зараз гасло «розсудливості» стане одним із основних гасел політики Лукашенка.

Завершальним акордом періоду, що розглядається, став черговий візит Лукашенка до Росії і зустріч з Володимиром Путіним у Санкт-Петербурзі. Зустріч відбулася за кілька днів перед самітом «Росія – Африка», що дуже важливо зважаючи на активність і Росії, і Білорусі в Африці, а тепер ще й чинник «Вагнера». Очевидно, ця тема потребує подальших погоджень на рівні відповідальних осіб у Москві та Мінську. Мінімум інформації за результатами зустрічі двох президентів і при цьому максимальний зовнішній антураж (зустріч без краваток, Путін, який особисто їде за кермом автомобіля, посадив Лукашенка на пасажирське сидіння, поїздка в Кронштадт і т.д.) наштовхує на думку про те, що насправді обговорювалося коло справді важливих питань, які мають стратегічний характер. Швидше за все, про сутність переговорів ми дізнаємося в найближчому майбутньому – можливе за непрямими ознаками.