Михайло Теплинський. Військовий козир Путіна

Після закінчення школи, у 1987 році Михайло Теплинський вступив до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища імені ленінського Комсомолу, яке закінчив у 1991 році.

Службу розпочав у 106-й гвардійській повітряно-десантній дивізії, дислокованій у Тулі. Командував парашутно-десантним розвідувальним взводом та розвідувальною ротою 137-го гвардійського парашутно-десантного полку (Рязань). У 1992-1993 роках брав участь у ліквідації збройного конфлікту в Придністров’ї.

У цей час Теплинський одружився. Дружині Михайла Теплинського, Наталі, на момент весілля було 19 років (вона народилася 16 липня 1974 року в Миколаєві). Тесть Теплинського, Ігор Михайлович Кракосевич (23.02.1947 – 15.03.2021), був підполковником ВДВ. До 2017 року тесть Теплинського проживав в Україні, в Миколаєві, але потім переїхав до Вороніжа, де й помер.

З грудня 1994 року до березня 1995 року Теплинський брав участь у боях Першої чеченської війни. Відзначився у боях під час форсування річки Сунжі. За період бойових дій на особистому бойовому рахунку старшого лейтенанта Теплинського близько 30 бойовиків.

У 1995 році Михайло Теплинський був удостоєний звання Героя Росії за утримання залізничного вокзалу в Грозному у складі так званого «Батальйону Мужності» під командуванням полковника Святослава Голуб’ятникова. За словами Голубятникова, Теплинський виконував у Чечні найскладніші завдання, при цьому не втратив загиблими жодної людини. У ЗМІ писали:

«Командир розвідроти 137 пдп. старший лейтенант Теплинський тактично грамотно вибрав пануючу висотну будівлю в районі вокзалу, раптовим кидком оволодів ним, підірвав сходові клітки між першим і другим поверхами і протримався там з ротою декілька діб, не втратив жодного бійця і мав лише п’ять 300-х».

Інше джерело повідомляє: «У трагічний день 1 січня 1995 року на чолі групи розвідників пробрався до центру Грозного, в район залізничного вокзалу, де ще горіла бойова техніка загиблих частин 131 Майкопської мотострілецької бригади. Він виявив будівлю, що височіла над навколишнім мікрорайоном та будівлями вокзалу і митниці. Контроль цієї будівлі дозволяв контролювати весь район. Непомітно проникнувши в будинок, десантники безшумно знищили групу бойовиків, що знаходилася в ньому, у тому числі двох гранатометників і одного снайпера. За кілька годин перша велика група дудаєвців (12 осіб), що розгулювала в захваті від перемоги, полягла під шквальним вогнем десантників. Усі спроби ворога відбити будівлю завершувалися лише новими втратами нападників. Декілька діб рота М.Ю. Теплинського успішно відбивала атаки ворога, причому частину часу в умовах повного оточення. Загалом під час оборони будівлі десантники знищили 44 бойовиків. Мужня оборона десантників дозволила утримати прилеглий район Грозного під контролем російських військ. Звідси почалася операція зі звільнення міста. Коли підлеглі М.Ю. Теплинського вийшли до своїх, серед них не було жодного загиблого, тільки п’ятеро бійців отримали поранення. Відзначився у подальших боях під час форсування річки Сунжі. При обході постів на зайнятому плацдармі з одним із сержантів своєї роти раптово зіткнувся із 10 бойовиками. У сутичці М.Ю. Теплинський та сержант знищили 5 бойовиків. Потім з підкріпленням командир розвідувальної роти прочесав місцевість. При цьому було виявлено ще одну групу противника, зі складу якої на місці знищено 12 бойовиків. За період бойових дій на особистому бойовому рахунку М.Ю. Теплинського було близько 30 знищених бойовиків. Ще перебуваючи в Чеченській Республіці, отримав підвищення у званні та посаді: він став капітаном та начальником розвідки парашутно-десантного полку».

У 1999 році закінчив Загальновійськову академію Збройних Сил Російської Федерації.

Під час Другої чеченської (з 1999 року) командував парашутно-десантним батальйоном. Потім був переведений до 76-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії (м. Псков, зареєстрований за адресою: м. Псков, вул. Ювілейна, д.93-А, кв.110); був начальником штабу та командиром 234-го гвардійського десантно-штурмового Чорноморського ордена Кутузова полку імені Олександра Невського, заступником командира 76-ї дивізії, начальником штабу дивізії.

У 2007 році, після закінчення Військової академії Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації призначений начальником 212 гвардійського окружного навчального центру імені Героя Радянського Союзу генерал-лейтенанта І.М. Руссіянова.

З червня 2009 року начальник штабу – перший заступник командувача 20-ї гвардійської загальновійськової армії Західного військового округу.

З 19 лютого 2013 року – командувач 36-ї загальновійськової армії Східного військового округу.

У 2014 році генерал-майора Теплинського було відряджено до Сирії, проте через кілька місяців відкликано назад. Після повернення він командував групою російських військ, які розгромили українські війська в бою під Іловайськом. В нагороду за це 13 грудня 2014 року йому було надано звання генерал-лейтенанта.

У травні 2015 року Теплинського призначено начальником штабу територіальних військ у Південному військовому окрузі (штаб – у Ростові-на-Дону). У підпорядкуванні Теплинського знаходилися 1-й та 2-й армійські корпуси на території самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Фактично саме Теплинський протягом 2015 – 2019 років вів бойові дії проти Збройних Сил України, де-факто очолюючи війська сепаратистів із самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».

15 квітня 2019 року призначений начальником штабу – першим заступником командувача військ Центрального військового округу (штаб – у місті Єкатеринбурзі).

Вважається, що у Теплинського дружні стосунки з губернатором Тульської області Олексієм Дюміним та командувачем Сил спеціальних операцій генералом Валерієм Флюстіковим. Також не останню роль відіграє те, що Теплинський захоплюється хокеєм і навіть завдяки Дюміну кілька разів грав у «Нічній Лізі» разом із президентом Путіним. Найчастіше Теплинський виходить на лід як нападник ростовської команди «Восьминіг».

З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України Теплинський бере активну участь у наступальних операціях. Саме Теплинський розробляв операцію із захоплення Гостомельського аеропорту під Києвом. Хоча операція провалилася через те, що основні сили через спротив ЗСУ не змогли вчасно підійти до Гостомелю, російські ЗМІ захоплено писали:

«Операція справді унікальна, якраз у стилістиці ВДВ. Операцію провели силами у 200 осіб, яких потай перекинули гелікоптерами з території Білорусії. Там відстань всього кілометрів 60-70, підлітковий час хвилин 20. Десант обмеженими силами висадився на аеродромі, зайняв ключові точки для оборони об’єкта та прийняв бій в очікуванні підкріплення. Все як за підручником, так навчають у ВДВ. Додати до цього можна високий професіоналізм та мужність десантників, які змогли виконати завдання і протистояли переважаючим силам супротивника. Результат чудовий – захоплення стратегічно важливого аеродрому плюс взяття під контроль мостів через Дніпро в районі Києва, які націоналісти планували підірвати. Оцінка відмінно!».

«Офіційний журнал Європейського Союзу» у березні 2023 року писав:

«Теплинський – командувач Повітряно-десантними військами. Повітряно-десантні війська брали участь в агресивній війні проти України та знаходилися безпосередньо на місці розстрілу мешканців міста Буча. Як командувач він відповідає за дії свого підрозділу».

16 червня 2022 року Путін призначив Теплинського командувачем Повітряно-десантних військ РФ. Це призначення відбулося після розбору весняної кампанії 2022 року та провалу наступу на Київ. Комісія, яка перевіряла обставини розгрому російських військ під Києвом, вирішила, що винним є колишній головком ВДВ генерал-полковник Андрій Сердюков. До того ж на Сердюкова повісили невдачі десантників під час взяття Чорнобаївки. Призначення Теплинського, що має значний авторитет у армійських колах, було сприйнято позитивно.

Цікаво, що навіть деякі українські пабліки відзначали військовий талант Теплинського:

«Штурм Лиману був ретельно спланований і всебічно підготовлений. Тобто на 93 добу війни у ЗС РФ хтось нарешті здогадався, що від керованості підрозділів значною мірою залежить успіх і до складу угруповання, що готувалася до штурму. За задумом дій тактична група складалася з двох ешелонів – штурмового та буферного. Штурмова група-рота/взвод на БМП, посилені танками, саперами, включені авіанавідники; буферна група – рота / взвод на БТР, ББМ. Штурмові групи штурмують об’єкти, буферні – беруть їх під контроль та зачищають. Практично весь цей час за позиціями захисників міста вівся вогонь, що турбував, з метою їх виснаження. Було складено тимчасовий графік штурму міста, з командирами груп ретельно вивчено місцевість, назви вулиць, обриси об’єктів штурму, маршрути виходу до них. 7 діб інтенсивно працювала російська розвідка всіх видів, особливо напружилися радіоелектронна та БПЛА. Наші кажуть, радіоперехоплення росіян спрацювало дуже потужно».

Деякі військові кореспонденти почали писати про Теплинського як про «нового Суворова», явно бажаючи потішити перспективного генерала.

До осені Теплинський зосередив свої зусилля на південному напрямку. Як відмічав телеграм-канал «Рибарь», «На південному напрямку керує колишній начальник штабу Центрального військового округу генерал-полковник Михайло Теплинський, який цього року прийняв від Андрія Сердюкова майже розвалені повітряно-десантні війська. Про стратегічний і тактичний ген Теплинського говорять десятки знайомих офіцерів — всі ставляться до нього до безмежної поваги, бо командувач напрямом чує підлеглих».

У листопаді 2022 року командувач російських військ в Україні генерал Суровікін прийняв рішення залишити Херсон і евакуювати армію на лівий берег Дніпра. Теплинський увійшов у конфлікт із Суровікіним та з керівництвом Генерального Штабу. Фактично його було відсторонено від командування ВДВ та відкликано з України. Військові кореспонденти писали, що Теплинський та вірні йому десантники були готові захищати Херсон і розраховували протриматися до весни, проте – як вважають в Росії – у всьому було винне найвище командування. Не виключено, що подібні чутки вкидав сам Теплинський, щоб підвищити свій авторитет в армії.

Наприкінці лютого 2023 року Теплинського повернули до України та призначили першим заступником командувача – тобто Герасимова, який на той час особисто очолив так звану «спеціальну військову операцію» і з яким у Теплинського склалися конфліктні відносини.

У своєму зверненні до десантників з нагоди 23 лютого Теплинський сказав:

«Так склалося, що після майже року боїв я більше місяця поза війною. Не опишу, як дається мені щодня в тилу, коли на фронті воюють і гинуть бойові товариші. Коли, виявляючи позамежну мужність, б’ються з ворогом довірені мені війська. Коли фронт за 30 кілометрів від мого батьківського дому, де похований батько і де живе моя мама. Тому моє найбільше бажання сьогодні — скоріше повернутися на фронт».

Водночас голова ПВК «Вагнер» Євген Пригожин високо оцінив роботу Михайла Теплинського у зоні так званої «СВО». Коли його попросили охарактеризувати передбачувану відставку генерала, Пригожин заявив, що піти з поста той міг через власну чесність і «відмову займатися лихолюбством». Крім цього, голова ПВК висловив сподівання, що незабаром Михайло Теплинський та його колега Сергій Суровікін обіймуть керівні посади в Міністерстві оборони.

Слід сказати, що на той час про Теплинського почали говорити як про нового «улюбленця» Путіна. Тим більше, що сам Теплинський на нараді у президента РФ порушив питання необхідності кардинального реформування Повітряно-десантних військ.

«Саме Теплинський першим поставив на високому рівні питання про те, що сучасні умови війни диктують необхідність реформування ВДВ, оснащення окремих частин важчим озброєнням, з більшою потужністю та бронюванням. Зараз практично вся бойова техніка десантних військ орієнтована на можливість її десантування парашутним способом, де вага грала значення на шкоду бронюванню та калібру. Бойова машина десанту важить близько семи тонн, а бойова машина піхоти вдвічі більша, понад тринадцять тонн, що робить БМП більш захищеною у бою. Максимальний калібр артилерійських установок ВДВ обмежений 122-мм, тоді як армійська артилерія має знаряддя калібру 152-мм, які більш далекобійні і результативні. Теплинський вказував на те, що десантні війська стають переважно аеромобільними. ВДВ зміцнюють саме важкими озброєннями, танки вже не екзотика, як і великокаліберна артилерія. Посилюється саме потенціал десантних дивізій, які за чисельністю можна порівняти з сухопутними, але програють за технікою», – писали російські ЗМІ.

Деякі експерти (зокрема й закордонні), оцінюючи повернення Теплинського до армії, говорили, що його завдання – забезпечувати зв’язок із Євгеном Пригожиним та ПВК «Вагнер». Інші стверджували, що Теплинський просуватиме як ударну силу росіян саме ВДВ – на противагу приватним військовим компаніям.

Цікаво, що до Ростов-на-Дону Теплинський прилетів в одному гелікоптері з генералом Олександром Лапіним, начальником головного штабу Сухопутних військ РФ, проти якого активно виступали Євген Пригожин і Рамзан Кадиров, і який користувався заступництвом Сергія Шойгу та Валерія Герасимова.

29 квітня 2023 року Теплинський виступив перед випускниками рідного Рязанського вищого повітряно-десантного військового училища з полум’яною, проте демагогічною промовою:

«За 80 років ми, як колись наші діди та прадіди, знову звільняємо від фашизму багатостраждальну Україну. І, як колись, нам знову протистоять сили об’єднаної Європи, яка веде проти нас справжню гібридну війну, знаряддям якої Захід зробив маріонеткову українську владу. Взявши на утримання київський режим, нарощуючи постачання техніки та озброєння, навчаючи українську армію та здійснюючи над нею керівництво, США та їхні союзники несуть не меншу, ніж Київ, відповідальність за загибель мирного населення Донбасу, які ми звільняємо з територій. І наш обов’язок – захистити людей від цього геноциду. Кінцева мета США та їхніх союзників – послабити, а ще краще – зруйнувати Росію, позбавивши її незалежної зовнішньої політики. Дії Заходу не залишили нам іншої можливості відповіді на цей виклик, окрім проведення спеціальної військової операції проти київського режиму та його армії. Альтернативи [так званій] «спеціальної воєнної операції» не було».

Зокрема, Теплинський відкрито заявив:

«Мыру з українським режимом та його покровителями не буде. Не для того США та їхні союзники 30 років, не шкодуючи сил і коштів, перетворювали Україну на антиросію, щоб зупинитися на півдорозі. Знищивши значну частину бандерівської армії, ми вже розвіяли міф про західну суперзброю. Ні «Джавеліни», ні «Хаймерси», ні далекобійні гаубиці не забезпечили противнику очікуваної переваги на полі бою. А ще між Києвом та його покровителями йдуть чвари. Західні господарі незадоволені відсутністю військових успіхів, а київський режим — недостатнім постачанням озброєння».

Абсолютно правильно Теплинський констатував очевидну річ:

«Таких бойових дій, які ми ведемо сьогодні, не було ні в Афганістані, ні на Кавказі, ні в Сирії. І хоча за минулі півстоліття повітряно-десантні війська майже не виходили з воєн та гарячих точок, бойових дій подібного масштабу та розпалу не було з часів Великої Вітчизняної війни».

На самому початку липня 2023 року, після «заколоту» Євгена Пригожина, у ЗМІ з’явилася інформація про те, що начальник Генерального Штабу РФ генерал Герасимов залишив свою посаду командувача так званої «спеціальної військової операції» в Україні. На його місце призначено генерал-лейтенанта Теплинського.

Генерал фігурує у кількох списках санкцій – через вторгнення в Україну. 13 грудня 2022 потрапив під санкції Великобританії через участь у вторгненні Росії в Україну. 25 лютого 2023 року було внесено до списку санкцій усіх країн Євросоюзу. Також Теплинський перебуває під санкціями України та Нової Зеландії.

Окрім захоплення хокеєм, Теплинський захоплюється полюванням. Грає на гітарі.

Його кумиром є маршал Костянтин Рокоссовський (фото Рокоссовського Теплинський виставив у соціальних мережах як свій аватар).

У Михайла та Наталії Теплинських троє дітей – донька Анастасія та двоє синів.