Росія за тиждень (17.07-23.07)

1. Передача важкого озброєння Росгвардії

У середу, 19 липня, Державна Дума РФ ухвалила у трьох читаннях поправки до федерального закону від 03.07.2016 № 226 «Про війська національної гвардії Російської Федерації». Дані редагування надають право Росгвардії мати на озброєнні військову, у тому числі важку, техніку. Також нові поправки дають можливість Росгвардії застосовувати подібну техніку з метою захисту громадян, посадових осіб та військовослужбовців, забезпечення безпеки при масових заворушеннях та в надзвичайних ситуаціях, а також для припинення діяльності незаконних збройних формувань. У пояснювальній записці до проекту йдеться, що важка техніка необхідна росгвардійцям у зв’язку з виконанням покладених на них завдань, таких як «участь у боротьбі з тероризмом та екстремізмом, участь у забезпеченні режимів надзвичайного стану, військового стану, правового режиму контртерористичної операції, участь у територіальній».

Підсумки/прогнози:

Посилення Росгвардії та особисто Віктора Золотова необхідно розглядати відразу в декількох площинах. По-перше, подібним рішенням Путін демонструє свою довіру до Золотова і покладає на нього роль вирівнювача в умовах підвищення позицій Шойгу-Герасимова. Враховуючи патологічний страх російського президента перед можливістю проведення військового перевороту, на фоні затяжних бойових дій і дедалі активнішої мілітаризації суспільства, Путін робить ставку на Золотова, посилюючи його позиції у військовому середовищі. У той же час, значно зростають ставки і самої Росгвардії, яка фактично дублює функції регулярної армії та дедалі впевненіше створює конкуренцію міністерству оборони. З 2016 року Росгвардія перестала бути видом внутрішніх військ МВС Росії та фактично перетворилася на окрему військову одиницю, яка перебуває в особистому підпорядкуванні президента РФ.

По-друге, привертає увагу оперативність у питанні прийняття рішення про надання Росгвардії військової техніки. Публічні дискусії про можливість посилення Росгвардії подібним чином почалися відразу після «заколоту Пригожина», який багатьма сприйнявся як спроба військового перевороту. Сам законопроект внесли до Державної Думи 17 липня, а вже 19 проголосували всі необхідні правки у трьох читаннях. Очікується, що 28 липня його має схвалити Рада Федерації і до кінця місяця підписати Путін, після чого поправки набудуть повної юридичної сили.

По-третє, одночасно з поправками до закону про Росгвардію було внесено зміни до закону про державну таємницю, що посилює вимоги до її захисту. По суті такі зміни розширюють повноваження ФСБ. Відповідно до нових змін надають нові повноваження президенту, у зв’язку з чим він може змінювати порядок допуску до державної таємниці у періоди мобілізації та воєнного стану. Також вводяться додаткові обмеження на виїзд за межі Росії для осіб, які мають відповідний допуск до державної таємниці.

У цьому випадку Ascolta припускає, що на початку серпня у військовому керівництві РФ можуть відбутися серйозні перестановки, які спричинять низку змін як у внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних процесах. Також, на тлі прийняття інших законодавчих змін, що посилюють ФСБ, ФСО та Росгвардію, можна припустити, що Росія продовжує підготовку до ескалації та можливого прямого зіткнення з НАТО.

Водночас важливо враховувати значне прискорення процесів навколо Союзної держави Росії та Білорусі, які найближчим часом матимуть серйозний вплив на формування спільної зовнішньополітичної стратегії двох держав.

2. Нарада Путіна з постійними членами Ради безпеки

У п’ятницю, 21 липня, відбулася чергова нарада Володимира Путіна із постійними членами Ради безпеки РФ. Основними темами для обговорення стали підготовка до саміту Росія-Африка, який має відбутися наприкінці липня у Санкт-Петербурзі, а також ситуація в Україні. На відміну від більшості попередніх нарад, основна частина яких відбувається у закритому форматі, ця зустріч розпочалася з публічної заяви голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна щодо нібито планів Польщі по окупації західних областей України. У свою чергу Володимир Путін прокоментував подібну інформацію, а також у властивій для себе манері спробував навести історичні паралелі.

Ключові тези:

• Наришкін: «За інформацією, що надходить до служби, що надходить з кількох джерел, офіційна Варшава поступово приходить до усвідомлення того, що жодна західна допомога Києву не здатна підтримати Україну в тих цілях, які були закладені на цю допомогу. Більше того, приходить усвідомлення того, що питання поразки України – це лише питання часу».

• Наришкін: «У зв’язку з цим польське керівництво посилює настрій на те, щоб вести контроль на західних територіях України, західних областях, шляхом розміщення там своїх військ. Такий крок, як один із варіантів, планується оформити як виконання союзницьких зобов’язань у рамках польсько-литовсько-української ініціативи у сфері безпеки – це так званий Люблінський трикутник».

• Путін: «Сьогодні очевидно, що західні куратори київського режиму явно розчаровані результатами так званого контрнаступу, про який у попередні місяці голосно мовила нинішня українська влада. Результатів – принаймні поки що – немає».

• Путін: «Так, звичайно, західне озброєння можна додатково поставити і кинути в бій. Це, звичайно, завдає нам певних збитків і затягує конфлікт. Але, по-перше, натовські арсенали та запаси старої радянської зброї в деяких державах уже значною мірою спустошені. А по-друге, наявні виробничі потужності на Заході не дозволяють швидко заповнити витрати резервів техніки та боєприпасів. Потрібні додаткові, причому великі ресурси та час».

• Путін: «У людей в Україні все частіше виникає питання, законне питання: заради чого, заради чиїх корисливих інтересів гинуть їхні рідні та близькі? Поступово, повільно, але приходить протверезіння. Ми бачимо, що й у Європі громадська думка змінюється. І європейці, та й представники європейських еліт бачать, що так звана підтримка України – це, по суті, глухий кут, марна нескінченна витрата грошей і сил, а за фактом – обслуговування чужих, далеко не європейських інтересів: інтересів заокеанського глобального гегемона, якому вигідне ослаблення Європи. Вигідно йому й нескінченне затягування українського конфлікту».

• Путін: «Однак нині вогонь війни посилено розпалюється. У тому числі використовують для цього амбіції лідерів деяких східноєвропейських держав, які вже давно перетворили ненависть до Росії, русофобію на свій головний експортний товар та інструмент своєї внутрішньої політики. А зараз вони хочуть погріти руки на українській трагедії».

• Путін: «Адже перспектива очевидна: якщо польські частини увійдуть, наприклад, до Львова чи на інші території України, то вони там і залишаться. Причому залишаться назавжди. І в цьому, до речі, нічого нового не буде. Нагадаю, що після поразки Німеччини та її союзників за підсумками ще Першої світової війни польські частини зайняли Львів та прилеглі землі, які тоді належали Австро-Угорщині. Польща, підбурювана Заходом, скористалася і трагедією Громадянської війни у Росії, анексувала деякі історичні російські губернії. Наша країна, яка тоді перебувала у важкому становищі, змушена була піти на укладання Ризького договору в 1921 році і фактично визнати відторгнення своїх територій. А ще раніше, 1920 року, Польща захопила частину Литви – Віленський край, територію навколо сучасного Вільнюса. Начебто разом із литовцями боролися проти так званого «російського імперіалізму», а як тільки настала можливість, одразу відчепили у сусідів шмат землі. Прийняла участь Польща, як відомо, і в розділі Чехословаччини в результаті змови Мюнхенського з Гітлером в 1938 році. Цілком окупувала Тешинську Сілезію».

• Путін: «Хочу нагадати також і про те, чим у результаті закінчилася для Польщі така агресивна політика. Закінчилася вона національною трагедією 1939 року, коли Польща була кинута західними союзниками на поживу німецькій військовій машині і фактично втратила свою незалежність і державність, яка була відновлена величезною мірою завдяки Радянському Союзу. І саме завдяки Радянському Союзу завдяки позиції Сталіна Польща отримала значні землі на Заході, землі Німеччини. Це саме так: західні території нинішньої Польщі – подарунок Сталіна полякам. Наші друзі у Варшаві забули про це? Ми нагадаємо».

• Путін: «Сьогодні ми бачимо, що режим у Києві готовий піти на все, щоб врятувати свою продажну шкуру та продовжити своє існування. Їм начхати на народ України, на її суверенітет та національні інтереси. Вони торгуватимуть усім: і людьми, і землею. Так само, до речі, як і їхні ідейні попередники – петлюрівці, які у 1920 році уклали з Польщею так звані секретні конвенції, за якими в обмін на військову підтримку віддавали Польщі землі Галичини та Західної Волині. Такі зрадники і сьогодні готові відчинити ворота для закордонних господарів і вкотре продати Україну».

• Путін: «Що стосується Білорусії, то це частина Союзної держави, розв’язання агресії проти Білорусії означатиме агресію проти Російської Федерації. На це ми відповідатимемо всіма наявними у нас засобами. Польська влада, виношуючи свої реваншистські плани, правду своєму народу теж не говорить. А правда полягає в тому, що українського «гарматного м’яса» Заходу вже не вистачає, недостатньо. Тому в хід планують пустити новий витратний матеріал: самих поляків, литовців і далі за списком – усіх, кого не шкода. Скажу одне: це дуже небезпечна гра і авторам подібних планів варто задуматися про наслідки».

Підсумки/прогнози:

Антипольська риторика Росії зрозуміла: в очах російського обивателя з Польщі створюють якщо не головного ворога РФ, то, принаймні, такого собі «шакала Європи», який є джерелом антиросійських смислів і несе загрозу всім суміжним державам – насамперед Білорусі та Україні. Польща – у розумінні Росії – це інструмент та джерело католизації та вестернізації східноєвропейських соціумів. З історичної точки зору образ Польщі як історичного ворога Росії чітко лягає в концепцію нової історії Росії: День національної єдності в Росії – це день вигнання поляків Мініним і Пожарським, основні біди в Росії XVIII – XIX століть – через польські інтриги та повстання, більшовицька концепція «світової революції» захлинулась через розгром поляками червоних військ на Віслі. Але Росія виходить із середньовічного принципу «ворог мого ворога – мій друг». Саме тому насаджується наратив про загрозу Україні та Білорусі з боку Польщі. Українцям вселяють у голову, що поляки найближчим часом відберуть Галичину і Волинь (що входили до складу Другої Речі Посполитої до вересня 1939 року), білорусам – що поляки мають намір повалити Лукашенка і посадити в президентське крісло Тихановську (з цією метою нібито поляки готують вторгнення до Білорусі вже у серпні 2023 року). Таким чином, Росія грає на розпалюванні протиріч між Києвом та Варшавою, а також Варшавою та Мінськом.

Паралельно – варто визнати – Росія вплутується у внутрішньопольські політичні ігри. Як не дивно, Росії вигідне збереження при владі партії «Закон і справедливість» (PIS), незважаючи на її відверто антиросійську риторику. Перебування PIS при владі – це не лише конфлікт із Росією (це саме Росію найменше хвилює). PIS – це продовження та поглиблення конфлікту Польщі зі Старою Європою, особливо з Німеччиною. Перемога лібералів із «Громадянської коаліції» – це відновлення орієнтації Польщі на Брюссель і, можливо, зміцнення відносин із Вашингтоном (сьогодні Варшава йде у фарватері британської політики). Останні соціологічні дані показують, що у разі парламентських виборів (запланованих на жовтень 2023 р.) PIS отримає 33,3% голосів. Громадянська коаліція на чолі з Дональдом Туском може претендувати на 27,6% голосів (у червні – 30,1%). Популісти з Третього шляху можуть розраховувати на 10,3% голосів. Ще 9,9% можуть одержати ліві сили. Таким чином, ситуація у польській партійній розкладці залишається невизначеною. І заяви російських політиків зі звинуваченнями на адресу Польщі, а також нагнітання страху перед «вагнерівцями» та можливою війною зміцнюють позиції саме PIS. Росія розраховує просто: все одно в Польщі до влади прийдуть антиросійські сили, тож нехай вони працюють не лише проти Росії, а й проти Євросоюзу.

3. Візит Олександра Лукашенка до Росії

У неділю, 23 червня, розпочався візит Олександра Лукашенка до Росії. Офіційна частина зустрічі відбулася у Костянтинівському палаці Санкт-Петербурга. На неї лідери Росії та Білорусі прибули разом. Також журналісти зазначили, що зустріч проходила без краваток, що нібито вказувало на схильність сторін до продуктивного діалогу. Під час публічної частини переговорів сторони обговорили економічну ситуацію в Росії та Білорусі, а також торкнуться теми України. У тому числі ще раз були озвучені звинувачення у бік Польщі, яка нібито планує окупувати західну частину України. Під час спілкування Лукашенко зазначив, що планує залишитись у Росії ще на один день. У відповідь Путін заявив, що вже змінив свої плани для того, щоби провести більш продуктивне спілкування з білоруським лідером.

Після офіційної частини зустрічі, Путін і Лукашенко відвідали музей військово-морської слави у Кронштадті, а також ставропігійний Микільський Морський собор, після чого поспілкувалися з присутніми на площі біля храму.

Ключові тези:

• Путін: «Хочу відзначити добрий стан економіки і Росії, і Білорусії. Я подивився останні дані: за рік у Білорусі очікується зростання економіки – 3,7 відсотка. Це прогнозне значення, проте. У нас трохи нижче, можу сказати, але для нас це теж добрий показник: ми розраховуємо на більш ніж два відсотки зростання. У вас мінімальний дефіцит – 0,4 відсотка. Це також дуже добре. Міжнародні резерви на гідному, дуже хорошому рівні. Безробіття на низькому рівні. Загалом, усі основні показники дають нам підстави вважати, що цей рік, у всякому разі, ми пройдемо впевнено, спокійно та продемонструємо добрі показники зростання».

• Путін: «У нас цілком і повністю всі плани реалізуються щодо будівництва Союзної держави. Ми рухаємося впевнено у цих напрямках».

• Путін: «Атомна електростанція [у Білорусі] виробила вже, на мою думку, 17 [тисяч гігават-годин]. Другий блок буде запущено цього року.

• Лукашенко: «Я хочу розпочати з роботи ЗСУ. Вчора непростий був день – це за нашими даними, Ви потім теж скажете свою думку. Дуже складним був день. На щастя, він пристойно скінчився. За нашими даними, я записав, що понад 15 «Леопардів» знищено і понад 20 «Бредлі» за один бій. Такого, на мою думку, ніколи не було, щоб іноземних [видів військової техніки] було знищено».

• Лукашенко: «Тому можна прикинути скільки загинуло, на жаль, солдатів з боку ЗСУ, коли стільки техніки знищено. Я це знаю, тому що на бронетехніці мені довелося служити офіцером свого часу, тому я розумію, що таке знищити стільки БМП і, головне, хвалених цих «Леопардів».

• Лукашенко: «За оцінками Сполучених Штатів Америки, від початку контртерористичної операції втрати ЗСУ безповоротно, або як вони називаються, [становили] 26 тисяч [чоловік]».

• Лукашенко: «Учорашній день показує – я чомусь це кажу – що війну доводиться вести проти всього блоку НАТО. Озброєння – їх, найманців уже підключили чимало, і що важливо, чому вчорашній день важливий, підключають основні стратегічні резерви. Це говорить про те, що ця бездумна політика кидати непідготовлених людей та найманців у пекло ні до чого не приведе».

• Лукашенко: «Я спеціально привіз Вам карту про перекидання збройних сил Польщі до кордонів Союзної держави, про що Ви говорили. Ми бачимо, готується ґрунт. Припустимо, одна з бригад місце своє знайшла за 40 кілометрів від Бреста. Стояли кілометрів за 500, перекинули на 40 кілометрів. Карту покажу, ми це все бачимо. І трохи більше ніж 100 кілометрів від Гродно – друга бригада перекидається. Дивізія у них, але поки що бригади підійшли».

• Лукашенко: «Відірвати цей шматок західної України: під виглядом прийняття до НАТО, щоб населенню зайшло, вони хочуть відчепити Західну Україну та приєднати до Польщі. Це плата за активну участь поляків у цій операції проти, звісно, військ Російської Федерації. Американцями це підтримується. Я якось Вам давно вже говорив, ми ж це бачили півроку тому і заздалегідь це обговорювали».

• Лукашенко: «Відрив Західної України, розчленування України та передача земель Польщі є неприйнятним. І якщо потрібно буде західному населенню України, ми, звісно, їх підтримуватимемо».

• Лукашенко: «Можливо, не варто було б говорити, але скажу, що нас почали напружувати вагнерівці. Просяться на захід: дозвольте нам! Я говорю: вам навіщо на захід, туди? Ну і тишком [говорять] – ми ж контролюємо, що відбувається: ну сходимо на екскурсію до Варшави та Жешува. А Жешув для них – неприйнятно. Вони воювали під Артемовськом і знають, звідки йшла військова техніка, і в них ось це всередині сидить: Жешув – це біда».

Підсумки/прогнози:

Візити Олександра Лукашенка до Росії стали щомісячним ритуалом, а переговори щодо завершення створення Союзної держави йдуть повним ходом. Лукашенка поступово повертають до російської політики. По суті, наприкінці другого терміну Путіна йдеться про створення нового «тандему» – на зразок «тандему» 2007-2008 року (Путін і Медведєв). 

Очевидно, до кінця 2023 року буде оголошено про завершення об’єднання Росії та Білорусі в єдине державне об’єднання (конфедерацію) на чолі з Олександром Лукашенком. Путін нібито піде на другі ролі, хоча збереже всі важелі управління. Лукашенко – єдиний, хто, ставши (формально) на чолі держави не порушить системні зв’язки, що склалися, і не призведе до посилення чи ослаблення тієї чи іншої груп. Тобто буде дотримано «кланового паритету». 

Заяви про спроби Польщі напасти на Білорусь – це ні що інше як привід для посилення військової присутності Росії на території Білорусі. Швидше за все, слід очікувати перекидання нових військ та озброєнь із РФ (на сьогодні Росія присутня в Білорусі лише точково). Також можна прогнозувати кадрові перестановки у структурах влади у Білорусі (особливо у силових відомствах) найближчим часом – на користь проросійських груп впливу. Слід зазначити, що зустріч Лукашенка та Путіна відбулася напередодні саміту Росія – Африка, який також відбудеться у Санкт-Петербурзі. 

В Африці Білорусь має досить міцні позиції – з огляду на останні зустрічі Лукашенка з лідерами Зімбабве та Екваторіальної Гвінеї. Очікується, що частина «вагнерівців», які перебувають на території Білорусі, буде спрямована до Африки найближчим часом. Це також могло стати предметом додаткових переговорів між Путіним та Лукашенком – як і питання військових поставок чіпів та інших високотехнологічних елементів для російської військової техніки через посередництво Білорусі та африканських держав.

4. Смерть Антона Черепеннікова

У суботу, 22 липня, російський підприємець та голова найбільшої IT-компанії «ІКС Холдинг» Антон Черепенніков помер у віці 40 років. Попередньою причиною смерті називається зупинка серця. Також у мережі активно поширюється інформація про те, що серце Черепеннікова зупинилося під час процедури ксенонотерапії – введення пацієнта у стан сну під медичним ксеноном.

Антон Черепенников у різні роки входив у топ найуспішніших молодих підприємців у Росії. Наприкінці лютого 2023 року Черепенніков було внесено до SDN-листу США, а також до списку санкцій України. Компанії Черепеннікова (ІКС Холдинг) є найбільшими виробниками і постачальниками засобів для прослуховування в Росії.

Підсумки/прогнози:

Смерть Антона Черепеннікова частково може бути пов’язана з внутрішніми конфліктами в силових відомствах Росії. Черепенников був не просто виробником і постачальником апаратури для прослуховування, софтів для ФСБ і розвідувального співтовариства РФ. Він фактично контролював групи геймерів (зокрема в Україні) та хакерів. Черепенніков – це свого роду «король віртуального світу» Росії. У своїй діяльності він був тісно зав’язаний до першого заступника директора ФСБ Росії Сергія Корольова, який не приховував свого бажання зайняти найближче місце Олександра Бортнікова. 

У ЗМІ кілька років тому писали про те, що саме Черепенніков подарував синові Корольова квартиру в престижному районі Москви, а також про те, що тендер на виробництво спеціального технічного забезпечення для ФСБ Черепенніков виграв завдяки знайомству з Корольовим. Смерть Черепеннікова настала в день, коли Корольов потрапив у списки санкцій США та Великобританії і за день до дня народження Корольова (25 липня йому виповнюється 61 рік). Теж досить символічно. Таким чином, можна говорити про посилення боротьби всередині ФСБ та силових відомств Росії за нові призначення та за вплив на процес прийняття рішень.

5. Припинення Чорноморської зернової ініціативи

У понеділок, 17 липня, офіційно закінчився термін чергового продовження Чорноморської зернової ініціативи, яка була єдиним варіантом експорту зерна з території України, погодженим Україною, Туреччиною, ООН та Росією. Остання ще за тиждень до закінчення «зернової угоди» заявила, що не піде на чергове продовження, поки не будуть виконані всі умови. У ніч з 16 на 17 липня Керченський міст зазнав чергової атаки, внаслідок чого було пошкоджено один із прольотів. Ця подія стала вирішальною для Кремля і послужила остаточним виходом з угоди про експорт зерна. При цьому протягом усього тижня Київ і низка західних держав вели активні обговорення щодо можливого запуску альтернативних варіантів, які, наразі, так і не були узгоджені всіма сторонами.

Хронологія подій:

• У понеділок, 17 липня, в МЗС Китаю заявили, що сподіватися на продовження Чорноморської зернової ініціативи: «Ми готові зміцнювати співпрацю з усіма сторонами у цій сфері, сприяти формуванню більшого міжнародного консенсусу, робити позитивний внесок у забезпечення світової продовольчої безпеки».

• Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков офіційно оголосив про припинення дії «зернової угоди»: «Росія негайно повернеться до «зернової угоди» як тільки її домовленості буде виконано».

• Пізніше офіційний речник МЗС РФ Марія Захарова підтвердила, що російська сторона повідомила інших учасників Чорноморської зернової ініціативи про її зупинку: ««Росія сьогодні офіційно повідомила Туреччину та Україну, секретаріат ООН про заперечення проти продовження зернової угоди».

• Після заяви Росії про вихід з Чорноморської зернової ініціативи ф’ючерси на пшеницю в Чикаго зросли на 4,2%.

• Реджеп Ердоган заявив, що Чорноморська зернова угода пішла в історію. При цьому він має намір обговорити її поновлення з Володимиром Путіним.

• Російська сторона заявила, що відкликає гарантії безпеки судноплавства у північно-західній акваторії Чорного моря через завершення зернової угоди. Також було розформовано спільний координаційний центр у Стамбулі.

• Володимир Зеленський заявив, що Україна виступає за продовження судноплавства та після виходу з угоди Росії: «До нас звернулися компанії, які є власниками кораблів. Вони сказали, що готові продовжити перевезення зерна, якщо Україна готова відпускати, а Туреччина пропускатиме».

• Представник ООН у Стамбулі підтвердив отримання листа від РФ про припинення «зернової угоди»: «Генеральний секретар не припинить своїх зусиль щодо сприяння безперешкодному доступу до глобальних ринків продовольчих товарів та добрив як з України, так і з Російської Федерації для збереження глобальної продовольчої безпеки». Також він зазначив, що Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш надіслав листа Володимиру Путіну з новою пропозицією щодо збереження «зернової угоди». Зокрема, у листі йдеться про те, що з моменту підписання угоди між ООН, Туреччиною та Росією «російський експорт наближається до повного відновлення».

• Державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що США наполягають, щоб зернову угоду було продовжено якнайшвидше. Водночас, за його словами, Захід та Київ розглянуть варіанти експорту продовольства з України на світові ринки у зв’язку з виходом РФ із зернової угоди.

• Володимир Зеленський повідомив про телефонну розмову з Генеральним секретарем ООН Антоніо Гутеррішем, під час якої було обговорено «зернову угоду»: «Чорноморську зернову ініціативу потрібно зберегти. Домовилися з паном Гутеррішем працювати разом та з відповідальними державами, щоб відновити продовольчу безпеку та постачання продовольством шляхами у Чорному морі».

• У ніч на 18 липня відбулася атака російських ракет і БПЛА на Одесу, внаслідок чого було пошкоджено портову інфраструктуру в місті та області. Також був атакований порт у Миколаєві.

• У вівторок, 18 липня, координатор Ради безпеки США Джон Кірбі заявив, що США не надсилатимуть військових кораблів для супроводу комерційних суден з України після розриву зернової угоди: «Єдиний варіант, який є, це перевозити сушею, залізницею, вантажним транспортом». «Це складніше, менш ефективно».

• Глава USAID Саманта Пауер заявила, що США виділять Україні 250 мільйонів доларів на підтримку сільського господарства після виходу РФ із зернової угоди: «Ми колективно зацікавлені у тому, щоб українські фермери залишалися у бізнесі».

• У ніч на 19 липня було повторно атаковано портову інфраструктуру в Одесі та області. Згідно з офіційними заявами місцевої влади, ракети «Онікси» та «Х-22» потрапили до зернового та олійного терміналів, пошкоджено резервуари та обладнання для завантаження.

• Посол України в Туреччині Василь Боднар заявив, що Україна розглядає можливість запуску нового «зернового коридору» без участі РФ – через територіальні води Румунії та Болгарії. Очевидно, дипломат передбачав транспортування зерна через Дунай.

• У середу, 19 липня, військовий аналітик BILD Юліан Репке заявив, що нічними ударами по одеських портах Росія запроваджує морську блокаду України: «Своїми нічними бомбардуваннями одеського порту Росія фактично ввела морську блокаду України відразу після закінчення зернової угоди у понеділок. 12 вантажних суден застрягли в українських портах Одеси та Миколаєва. Жоден суховантаж не зайшов до України з початку російських бомбардувань».

• У Міністерстві оборони РФ заявили, що з 20 липня всі судна, що прямують в акваторії Чорного моря в українські порти, будуть розглядатися як потенційні перевізники військових вантажів. Країни прапора таких судів вважатимуться Москвою залученими до війни на боці України, йдеться у заяві. МО РФ оголосило ряд морських районів у північно-західній та південно-східній частинах міжнародних вод Чорного моря тимчасово небезпечними для судноплавства.

• У четвер, 20 липня, в Міністерстві оборони України заявили, що розглядатимуть судна, що йдуть Чорним морем до російських портів, як перевозячі військові вантажі: «Міністерство оборони України попереджає, що з 00:00 21 липня 2023 року всі судна, що прямують в акваторії Чорного моря в напрямку морських морських портів. її території України, можуть розглядатися Україною як вантажі військового призначення, що перевозять, з усіма відповідними ризиками».

• Володимир Путін заявив, що Росія розгляне можливість повернутися до зернової угоди, «якщо буде враховано та реалізовано всі без винятку принципи її участі в ній».

• Україна в листі до Міжнародної морської організації повідомила, що створила механізм надання «гарантій компенсації збитків» компаніям і судам, які відвідують українські порти після завершення зернової угоди. Згідно з листом, Україна заявляє, що цей механізм працюватиме для суден, що знаходяться в українських територіальних водах або прямують до/або українських портів.

• Прес-секретар Ради національної безпеки США Адам Ходж заявив, що Росія може атакувати цивільні судна у Чорному морі та звинуватити в цьому Україну, заявили у Білому домі: «Ми вважаємо, що це скоординовані зусилля, спрямовані на те, щоб виправдати будь-які напади на цивільні судна у Чорному морі та покласти провину за ці напади на Україну.

• Глава МЗС Німеччини Анналена Бербок заявила, що в Україні «застрягло» 32 мільйони тон зерна після виходу РФ із «зернової угоди2» та початку морської блокади.

• У п’ятницю, 21 липня, Реджеп Ердоган заявив, що Росія «виступає за активну роботу зернового коридору», а країни Заходу «мають вжити заходів для її перезапуску».

• Державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що США разом із союзниками шукають альтернативи зерновій угоді, але не вважають, що зможуть іншими маршрутами замістити втрачені поставки.

• Реджеп Ердоган та Володимир Зеленський провели телефонну розмову, під час якої обговорили поновлення «зернової угоди». У повідомленні турецької сторони сказано, що турецький лідер поки не вважає, що досягнута за його посередництва «зернова угода» похована остаточно.

• У суботу, 22 липня, Володимир Зеленський провів телефонну розмову з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом, під час якої сторони обговорили ситуацію в Чорному морі та розблокування зернового експорту з України.

• Вже в неділю, 23 липня, Володимир Зеленський заявив, що скликає засідання Ради Україна-НАТО, яка була створена на саміті Альянсу в липні: «Я звернувся до Єнса (Столтенберга) з пропозицією невідкладно скликати таку Раду для відповідних кризових консультацій. Днями зустріч відбудеться. Кризу безпеки у Чорному морі ми можемо подолати».

Підсумки/прогнози:

Те, що Росія вийде з «зернової угоди», було очевидним: інформація про те, що угоду не буде продовжено, українське керівництво мала щонайменше 14 липня. Удари по Керченському мосту не стали причиною відмови Росії від угоди. Росія вирішила вести свою самостійну політику на зернових ринках і про цю політику оголосить вже найближчими днями – як передбачається, на саміті «Росія – Африка». 

По суті йдеться про спробу Росії створити певну альтернативу зерновій біржі Чикаго з бажанням самостійно встановлювати ринкові ціни на зерно для країн Глобального Півдня. Посили Путіна про більш справедливі ціни на зерно для Африки і про безкоштовне зерно для країн, що найбільше його потребують, – це відкритий виклик Чиказькій біржі. Удари російських ракет по портовій інфраструктурі України (Одеса, Миколаїв, Очаків тощо) – це спроба знищити перевалки зерна на Чорному морі та вивести Україну з-поміж експортерів зерна – принаймні на найближчі роки. Стара ідея Росії (Зерновий ОПЕК) може стати однією із пропозицій для українських зернотрейдерів на період після закінчення війни.

6. Затримання Ігоря Гіркіна-Стрєлкова та Павла Губарєва

У п’ятницю, 21 липня, у Москві було затримано колишнього міністра оборони самопроголошеної «ДНР», політичного діяча та блогера Ігоря Гіркіна-Стрєлкова. Йому висунуто звинувачення за статтею 282 КК РФ (екстремізм). Варто зазначити, що напередодні Стрєлков у себе в телеграм-каналі перейшов до жорсткої критики особисто Путіна. Через кілька годин під час невеликого мітингу на підтримку Гіркіна-Стрєлкова був затриманий його соратник – Павло Губарєв (політичний діяч та колоборант). Пізніше Губарєва відпустили, а доля Гіркіна була невідома до вечора неділі, коли з’явилася інформація про те, що його утримують у «Лефортово».

Хронологія подій:

• Адвокат Стрєлкова підтвердив його затримання, а також повідомив, що йдеться про звинувачення в екстремізмі.

• Колишній депутат із Ярославля та член ПВК «Вагнер» Дмитро Петровський підтвердив російським ЗМІ, що написав заяву на Гіркіна-Стрєлкова, що стало приводом для його затримання. Петровський заявив, що зробив це через «наїзд» Гіркіна на Путіна: «Звернувся до ДП РФ з метою перевірки його висловлювань про справжнього полковника ФСБ, нашого президента. А також із проханням про перевірку його реальної службової кар’єри та реальних досягнень».

• Слідство попросило суд взяти під варту Гіркіна-Стрєлкова. Його звинуватили за статтею публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності (ст. 280 ч.2).

• Гіркін-Стрєлков попросив відпустити його під домашній арешт, посилаючись на стан здоров’я: «Нещодавно у мене діагностовано стенокардію другого ступеня, довідок я не встиг отримати. Я приймаю потрібні препарати щодня. Мені б хотілося проходити запобіжний захід як домашній арешт».

• Адвокат Гіркіна-Стрєлкова Олександр Молохов заявив, що звинувачення в екстремізмі йому було пред’явлено за дві посади в телеграм-каналі 25 травня, в яких йшлося про Крим і про те, що не платять військовослужбовцям 105 та 107 десантних полків.

• Суд відправив Гіркіна-Стрєлкова у в’язницю на два місяці до 18 вересня за звинуваченням у екстремізмі.

• Секретар Громадської наглядової комісії РФ із захисту прав людини у місцях примусового тримання Олексій Мельников заявив, що заарештований Ігор Гіркін утримується у московському СІЗО «Лефортове». За його словами, Гіркін перебуває у двомісній камері.

Підсумки/прогнози:

Закриті соціологічні дані, що просочилися у ЗМІ, показують, що напередодні президентських виборів головну небезпеку для Путіна становить не так звана «прозахідна» опозиція, обсяг якої оцінюється в 5% і стеля зростання – в 12%, а «ображені патріоти», яких зараз налічується близько 8-12%. Путін вирішив навести лад із «ображеними», влаштувавши публічне прочуханку Ігорю Гіркіну (найактивнішому представнику цієї громадської групи), а також затримавши Павла Губарєва – одного із символів сепаратистського руху на Донбасі. 

Сьогодні «ображені» активно підтримуються олігархом Костянтином Малофєєвим та колишнім помічником президента РФ Владиславом Сурковим. Цікаво, що гнівний пост про те, що Путін поставив себе поза законом, заарештувавши Гіркіна, опублікував один із активних діячів української еміграції Олег Царьов. Однак також може виявитися, що влада в такий спосіб готує заміну спаринг-партнера Путіна: після «пригожинського заколоту» Євген Пригожин навряд чи зможе брати активну участь у політичних діях. Саме тому на сцену виходить молодий, активний, з іміджем опозиціонера, але абсолютно контрольований влада Ігор Гіркін, який стає справжньою проблемою для західного світу, оскільки буде показано особу того, хто може прийти до влади в Росії замість Путіна. 

У плані реформування російської системи управління державою та створення Союзної Держави це нічого не означає – при владі все одно залишиться Путін, навіть якщо формальним головою конфедерації стане Лукашенко, а ентітети очолять Наталія Кочанова та Ігор Гіркін (що навряд чи). Але посил для Заходу буде досить очевидним, і він змусить серйозно понервуватись.

7. Протест мусульман у Москві

У п’ятницю, 21 липня, у Москві відбувся несанкціонований мітинг мусульман, які виступили проти силовиків. Вони пройшли центральними вулицями міста на знак протесту проти дій представників правоохоронних органів, які на початку липня увірвалися до молитовного будинку, розташованого у Котельниках (Московська область). Ця ситуація викликала великий резонанс одразу після публікації відео з діями силовиків. При цьому сам мітинг відбувся лише через кілька тижнів.

Хронологія подій:

• У п’ятницю, 7 липня, у соцмережах з’явилося відео, зняте у молитовному будинку, розташованому у багатоповерхівці на Дзержинському шосе. На ньому видно, що в приміщенні розпорошили газ. Людей у формі поліції на кадрах не видно.

• Пізніше було опубліковано ще одне відео, на якому люди у формі ОМОНу ходять по приміщенню молельного будинку. «Співробітник поліції виконує свої повноваження», — каже один із них у відповідь на претензії людей.

• У суботу, 8 липня, представники мусульманської громади в Підмосков’ї записали відеозвернення до президента Володимира Путіна з проханням розібратися у конфлікті. За їхніми словами, силовики, «не знімаючи вуличного взуття, вривалися в приміщення, де моляться люди, виявляючи неповагу до тих, хто молиться, з криками і нецензурними виразами застосовували фізичну силу», а у відповідь на вимогу пояснити свої дії «розпорошили вогнегасник у бік парафіян».

• У суботу, 15 липня, Глава Чечні Рамзан Кадиров засудив дії силовиків і доручив зайнятися питанням рейду у молитовному будинку у підмосковних Котельниках депутату Держдуми Адаму Делімханову.

Підсумки/прогнози:

Взаємини російської влади із мусульманськими громадами – особливо у столиці – стають великою проблемою, оскільки виникають досить часто. Сьогодні за деякими даними послідовники ісламу – це близько 40% населення Москви. Різниця в етно-культурному, релігійному аспектах, соціальні питання та інше часто призводять до сутичок і є живильним середовищем для ксенофобних проявів та розвитку націоналістичних тенденцій. 

За оцінками деяких експертів, Росія зіткнеться із серйозними міжетнічними конфліктами у містах європейської частини до 2030 – 2033 років. Але такі випадки можна назвати провісниками великої проблеми, до вирішення якої Росія відверто не готова. Сьогодні Росія перебуває у тому стані, у якому США перебували на початку 90-х, а Франція – у «нульові». Як результат – Росія відносно незабаром отримає свої рухи на кшталт BLM або недавніх заворушень кольорового населення у Франції.

8. Передача потужностей «Danone» групі Рамзана Кадирова

У середу, 19 липня, було призначено генерального директора компанії «Данон Росія» — одного з найбільших у Росії виробників молочних продуктів, — переданої під управління Росмайна. Ним став заступник голови уряду та міністр сільського господарства Чечні Якуб Закрієв. При цьому сам указ Путіна про тимчасову передачу російського бізнесу французькій компанії «Danone» та російських активів датської компанії «Carlsberg» (пивоварня «Балтика») було підписано 18 липня. Водночас, повідомляється, що «Балтику» очолив 70-річний Таймураз Боллоєв, який уже обіймав посаду президента компанії у 1991-2004 роках.

Підсумки/прогнози:

Путін чітко дає зрозуміти Заходу, що він не жартує і якщо повернення західних фірм, що пішли з Росії, і відбудеться, то тільки «з нуля». Передача потужностей Danone людям Кадирова – це показовий приз, а також плата за службу. І водночас сигнал Заходу: «Так буде з кожним».

Показово, що демонстративна передача стосується саме одного з найбільших активів французького бізнесу. На фоні подій в Малі, де Париж фактично поступився впливом Москві, а також передачі французько-британських ракет SCALP Україні, можна припустити, що подібні дії Росії є черговою демонстрацією погіршення стосунків з Парижем. 

9. Стаття Володимира Путіна про Африку

У неділю, 23 липня, на сайті адміністрації президента РФ було опубліковано статтю Володимира Путіна «Росія та Африка: об’єднуючи зусилля для миру, прогресу та успішного майбутнього». У ній викладена позиція російського президента напередодні саміту Росія-Африка, який відбудеться 27-28 липня у Санкт-Петербурзі. Примітно, що, незважаючи на акцентовану увагу Путіна на відносинах між Москвою та Африканським континентом, у своїй статті він не оминув і теми України.

Ключові тези:

• «Партнерські зв’язки нашої країни з Африкою мають міцне, глибоке коріння і в усі часи відрізнялися стабільністю, довірою та доброзичливістю. Ми послідовно підтримували африканські народи в їх боротьбі за звільнення від колоніального гніту, сприяли становленню державності, зміцненню суверенітету та обороноздатності».

• «Ми завжди суворо дотримувалися принципу «африканських проблем – африканське рішення» і були солідарні з африканцями у боротьбі за самовизначення, справедливість та відстоювання своїх законних прав. Ніколи не намагалися нав’язувати партнерам власні уявлення про внутрішній устрій, форми та методи управління, цілі розвитку та шляхи їх досягнення».

• «У наші дні творче, довірливе, спрямоване на майбутнє партнерство Росії та Африки є особливо важливим і важливим. У світі формуються потужні економічні та політичні центри сили та впливу, які наполегливіше заявляють про себе, вимагають, щоб з ними зважали. Впевнені, що новий, багатополярний світопорядок, контури якого вже окреслилися, буде справедливішим і демократичнішим».

• «Ми завжди підтримуємо конструктивні ініціативи партнерів, виступаємо за надання африканським країнам гідного місця в структурах, що визначають долі світу, включаючи Раду Безпеки ООН та «Групу двадцяти», за реформування глобальних фінансових і торгових інститутів, що відповідає їхнім інтересам».

• «На жаль, ми бачимо, що нинішня ситуація у світі далека від стабільної. Поглиблюються застарілі конфлікти, які є практично у кожному регіоні, з’являються нові загрози та виклики. І Африка, як ніяка інша частина світу, відчуває тягар глобальних проблем».

• «Багато хто напевно чув про так звану «зернову угоду», спочатку націлену на забезпечення глобальної продовольчої безпеки, зниження загроз голоду та допомогу найбіднішим країнам Африки, Азії та Латинської Америки – власне, саме тому Росія взяла на себе зобов’язання сприяти її реалізації. Однак ця «угода», яку на Заході публічно представляли як вияв своєї турботи та благо для Африки, за фактом була безсоромно використана виключно для збагачення великого американського та європейського бізнесу, який вивозив і перепродав зерно з України».

• «Незважаючи на санкції, Росія й надалі енергійно працюватиме над організацією поставок до Африки зерна, продовольства, добрив і не тільки: ми високо цінуємо і продовжимо динамічно розвивати всю палітру економічних зв’язків з Африкою – і з окремими державами, і з регіональними інтеграційними об’єднаннями, і, звичайно ж, з Африканським союзом.

• «Продовжуючи традиції, що склалися, плануємо і надалі надавати допомогу в підготовці національних кадрів для африканських держав. На сьогоднішній день у нашій країні навчається близько 35 тисяч студентів з континенту, з них понад шість тисяч – за рахунок російських стипендій. Щороку ми збільшуємо кількість виділених стипендій, стимулюємо навчання на комерційній основі і міжвузівські зв’язки, які отримали останнім часом широке поширення».

• «У наших спільних інтересах вивести на новий, більш високий рівень співробітництво у гуманітарній сфері, галузі культури, спорту, засобів масової інформації. Користуючись нагодою, хотів би запросити наших молодих африканських друзів у березні 2024 року приїхати до Росії, Сочі, на Всесвітній фестиваль молоді».

Підсумки/прогнози:

Стаття Путіна є досить важливою, оскільки є своєрідним маніфестом нової африканської політики Росії. Активізація присутності Росії на Африканському континенті прогнозувалась і раніше (Ascolta писала про це у багатьох матеріалах) – особливо на тлі кількох турне міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова до африканських країн. 

У процесі кристалізації «Глобального Півдня» активність Росії африканському континенті зрозуміла. Однак тут неминуче зіткнуться інтереси кількох інших гравців – зокрема Китаю та Франції. Китай узяв під свій контроль до 70% території Африки, і позиція ПАР щодо небажаності присутності лідера РФ на саміті БРІКС продиктована не так побоюваннями через зобов’язання перед Міжнародним кримінальним судом, як через небажання Китаю ділити чорний континент з іншими конкурентами. Китай робитиме все можливе, щоб приборкати прагнення Росії зміцнитися в Африці. 

Водночас Росію направлятимуть на території, що залишаються під контролем Франції чи США. Це з погляду Пекіна досить вигідно. Саме тому найближчим часом можливе перекидання великої кількості «вагнерівців» та представників інших ПВК до Африки – для просування політичних інтересів Росії. Африка – можна прогнозувати – стане знову територією конфліктів, воєн та переворотів, особливо це стосується тих країн, які все ще орієнтовані у своїй зовнішній політиці на Захід.