Події 23 – 24 червня у Росії стали важливим потрясінням як для самої Російської Федерації, так і для світу, який уважно спостерігав за діями пригожинських бойовиків. Росія, яка ще рік тому претендувала на роль одного з основних світових гегемонів, раптом показала, що за рівнем стабільності системи вона наблизилася до Судану. Хоча багато видимих аспектів не враховують безліч глибинних факторів. Експертні оцінки здебільшого доволі поверхові і не витримують критики. Прогнози – тим паче слабкі й не враховують політичних та психологічних моментів.
На сьогоднішній день можна сформулювати кілька гіпотез щодо причин бунту Пригожина. Списати все на психічну неврівноваженість господаря «Вагнера» було б найпростіше. Але давайте враховувати цілу низку обставин.
This Content Is Only For Subscribers
По-перше, Пригожин – далеко не самостійна постать. Він абсолютно залежний у своєму бізнесі від державних структур, від держконтрактів та від лояльності до режиму. За оцінками експертів, вартість ПВК «Вагнер» в один місяць може становити від 80 до 150 мільйонів доларів, які виплачуються готівкою. Зрозуміло, всі обнальні операції Пригожина перебувають під жорстким контролем спецслужб. Власного системного бізнесу Пригожин не має, тому дуже дивно, що він вирішив обрубати всі кінці з владою.
По-друге, останнім часом Пригожин був людиною, яку розглядали як елемент із системи Ковальчуків та Сєчина – одних із найближчих друзів Володимира Путіна. Водночас у Пригожина були ворожі стосунки із Сергієм Шойгу та Валерієм Герасимовим, а також із губернатором Санкт-Петербурга Олександром Бєгловим (теж людина Ковальчуків). Тобто, Пригожин ніколи не був несистемним гравцем, а плоть від плоті системи, що склалася.
По-третє, «Вагнер» – це не козацька вольниця і не ватага головорізів, що діють на свій розсуд. Ascolta розглядає наступну вертикаль у системі прийняття рішень: в організаційному плані ПВК у Росії зав’язані на Службу спеціальних операцій, очолювану найтаємничішим генералом – Валерієм Флюстіковим. Сам Флюстіков (уродженець Луганської області, із спорідненими зв’язками на Західній Україні) формально є заступником начальника Головного управління Генерального штабу ЗС РФ (адмірала Ігоря Костюкова), але реально підпорядковується безпосередньо Путіну. Рекомендував Флюстікова губернатор Тульської області Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна, який і сам деякий час очолював Службу спеціальних операцій. Дюмін та Флюстіков були тими, хто відповідав за анексію Криму у 2014 році. Усі ПВК у Росії зав’язані на Флюстікова.
Тепер – гіпотези: що ж таки було 23 – 24 червня?
Версія перша. Протистояння «веж Кремля».
Як вже писала Ascolta, Пригожин був найближчим до Ковальчуків (одна з найпотужніших груп впливу) та Сєчину. Обидві групи мають конфлікти з групою Сергія Чемезова, а також напруженість у відносинах з групою Патрушева. Окремо виступає група «молодих вовків», до якої відносять і Дюміна, і Флюстікова, і генерального прокурора Краснова, і першого заступника директора ФСБ Корольова. У такому разі є спокуса розглянути виступ Пригожина як ретельно сплановану Ковальчуками чи Сєчиним дію, спрямовану на ослаблення політичних супротивників усередині влади, а отже – і як початок боротьби за владу «після Путіна». Тим більше, що Шойгу все більше останнім часом наближався до Чемезова, і якби Путін пішов на вимоги Пригожина, то відставка Шойгу автоматично послабила б і Чемезова.
Згідно з цією версією, Пригожина використовували «наосліп», зігравши на його вибуховому характері та спрогнозувавши дії. Спочатку ретельно поглиблювали протиріччя між Пригожиним та владою, потім підігрівали його самолюбство та амбіції (у тому числі вивели його на високі політичні рейтинги), а далі вклали йому в голову думку про підготовку рейдерського захоплення «Вагнера» людьми Шойгу.
Проте: надто високі ризики, надто неочевидним був би результат. Для того, щоб йти на такий крок, треба просто погано знати психологію Путіна. Офіцер КДБ і ГРУ, Путін точно не пішов би на умови «кримінальника» (яким в очах російських еліт є Пригожин). Тобто шантаж – це не той метод, на який може повестися Путін. До того ж: де гарантії, що гіпотетична відставка Шойгу призвела до призначення на посаду міністра оборони людини з групи Ковальчуків? Та й кого? І навіщо? Прямого конфлікту у Ковальчуків із Шойгу не було. А ось провал операції сильно б вдарив по амбіціях та позиціях Ковальчуків та Сєчина. Так само, як і Дюміна з Флюстіковим, які будь-якої миті могли б зупинити неподобство. Але якщо не було команди зупиняти – отже, не зупиняли.
Версія друга. «Щеплення від реальної змови».
Версія зводиться до того, що Путіну було відомо про реальну підготовку змову з метою повалення президента РФ. Було безліч натяків (зокрема за пару днів до акції Пригожина президент України Володимир Зеленський обмовився, що західний світ має знайти способи, щоб ліквідувати Путіна. У цьому плані є дві підверсії.
А) Пригожина спробували перекупити західні спецслужби і він нібито зіграв у подвійну гру. Прихильники цієї теорії кажуть, що Пригожин був куплений (висловлюється навіть абсолютно фантастична версія про те, що переговори з Пригожиним вів керівник української військової розвідки генерал Буданов, і цим нібито пояснюється його зникнення з інформаційних радарів). У цьому контексті Пригожин нібито використовував бої в Бахмуті для нарощування своєї політичної ваги (ось він – стратегічний задум та необхідність захисту Бахмуту!). І це також було частиною західного плану. А далі Пригожин мав рушити на Москву чотирма колонами, а п’ята чекала б на нього – за класикою – в столиці. Але проблема в тому, що не є очевидною наявність цієї «п’ятої колони». До того ж не факт, що Пригожин отримав би підтримку силових структур та армії – всередині армійських структур у Росії ставлення до «вагнерівців» неоднозначне, їх вважають найманцями, протестуючи проти їхніх високих зарплат. Розрахунок на те, що 25-тисячна «армія» Пригожина при появі біля стін Москви призведе до паралічу влади або до хаосу в суспільстві, до смути і громадянської війни, видає в авторах цієї версії людей, які абсолютно не знаються на природі Росії та її влади.
Б) Насправді переворот готували не пригожинці, а військові. Можливо, з метою привести до влади Шойгу чи когось із генералів. У своєму телевізійному зверненні Путін жодного разу не згадав Пригожина та «Вагнер», але говорив про «зрадників». Тобто, у такому разі виступ Пригожина – це спроба запобігти «потішному» перевороту можливості перевороту сьогодення. За кілька днів до акції Пригожина Путін вперше з часів війни порушив існуючий паритет усередині командування Збройних Сил. Він виступив перед випускниками військових училищ. Здавалося б, ніби дрібниця, але варто зауважити, що військові училища і кадрова політика – це сфера впливу групи генералів Попкова та Горемикіна, у яких всередині Міністерства оборони важлива функція – це ті, хто «дивиться від ФСБ за армією». Як показував досвід, жести на адресу цього тандему завжди оберталися несподіванками для Путіна. У нього й так накопичилося безліч запитань до Шойга та Герасимова, а також до «паркетних генералів». Тому нові жести нічого доброго не обіцяли. Згідно з цією версією, Шойгу і Герасимов самі готували переворот і арешт Путіна, але Пригожин сплутав їм карти.
Правоту чи слабкість цієї версії зможемо оцінити лише за рівнем інтенсивності кадрових чисток у армійських верхах і пов’язаних із нею політичних та економічних групах. Чи буде за «бунтом Пригожина» новий 1937-й рік – напевно, ставити питання таким чином не зовсім коректно. Але певні висновки (у тому числі і кадрові, і юридичні) будуть.
Версія третя. «Бунт Пригожина» – передпродажна акція
Згідно з цією акцією, Пригожину запропонували продати ПВК «Вагнер». Складна схема з елементами повстання була потрібна саме для того, щоб у обивателів не склалося враження, що війну перетворено на різновид бізнесу, а соратники Пригожина (той сам Уткін) не змусили з ними ділитися.
Однак, здається, ця версія аж надто хитромудра, а схема швидше гідна пригодницького роману, ніж реального сценарію. У будь-якому разі, акції «Вагнера» тепер зростуть: у послужному списку вагнерівців тепер і участь у заколоті в Росії – не те що 1-2 вдалих переворотів в африканських країнах. Навіть якщо «Вагнер» буде розформовано, Росія зможе пропонувати «на продаж» ПВК, акцентуючи увагу на тому, що вона «на 2/3 складаються з колишніх «вагнерівців». Профіт очевидний.
Версія четверта. Секретна передислокація.
Прихильники цієї версії впевнені, що під виглядом заколоту Росія здійснила перекидання сил до кордонів України, передислокувала війська і тепер більше ніж раніше готова до завдання удару в тили ЗСУ – якщо тільки Україна почне свій контрнаступ на півдні.
Знову ж таки – версія занадто хитромудра і важковагова.
У контексті події обов’язково слід звернути увагу на кілька моментів.
- Помиляються ті, хто вважають, що Путін серйозно програв унаслідок пригожинського заколоту. Росія – станове суспільство, у якому характерні Заходу принципи і правила не діють. Минулого року ті ж експерти говорили про «іміджеві втрати» та «слабкість» Сі Цзіньпіна через відсутність радикальної реакції на візит Ненсі Пелосі до Тайваню. Де ці іміджеві втрати? У чому може полягати програш Путіна? Він не має опозиції або конкурентів, які могли б скористатися ситуацією і наростити свої рейтинги. Йому не загрожує втрата влади. Він вже давно є персоною нон ґрата на Заході і точно не буде звертати увагу на низку заяв західних ЗМІ щодо своєї слабкості. В очах співгромадян – він не допустив громадянської війни, кровопролиття та руйнувань. Він показав стійкість своєї системи – жоден чиновник, жоден олігарх із ближнього кола не покинув його. Губернатори, генерали, міністри не перейшли на бік бунтівників. Повстання не перекинулося на інші регіони та не знайшло підтримки у широких масах. Більше того, Путін показав, що в умовах Росії його слово важить більше, ніж закон (незважаючи на порушену Генеральною прокуратурою справу, Пригожин безперешкодно залишив Росію під слово честі президента).
- Після минулорічної втечі з країни Костянтина Голощапова та після демаршу Євгена Пригожина Путін має повне моральне право відмовитися від послуг тих людей, з якими він прийшов у владу. Аргумент: «Мене зрадили друзі юності, я не можу більше нікому вірити». Здається, в Росії настає час зміни еліт – замість «аристократів», які мають вільності та привілеї по праву походження, прийдуть «дворяни», які ці привілеї отримають за вірну службу. За останнє десятиліття Путін виростив та підготував до приходу в активне політичне життя саме групу «дворян» чи «молодих вовків», а на губернаторському рівні вже привів до управління регіонами «молодь» 70-80-х років народження. Фактично, Путін може використати цю ситуацію в тому ж ключі, в якому Іван IV Грозний використав зраду Курбського з подальшою втечею до Литви (по суті, в ту саму Білорусь) для заміни аристократів-бояр на дворян-опричників.
- Важливий момент: до російського політичного життя приходить Олександр Лукашенко. Якщо досі він був найближчим союзником, головою найбільш дружньої по відношенню до Росії держави, то зараз він – саме гравець у внутрішньоросійських розкладах. Він «розрулив» смуту, допоміг Путіну вирішити ситуацію з заколотом. І, скориш за все, інтеграція Лукашенка до російської еліти та російського істеблішменту тепер йтиме набагато швидше. Цілком можливо, що ще до кінця року ми побачимо остаточне оформлення конфедерації та дуалістичну російсько-білоруську модель державності – з тим, що не можна виключити момент висування Путіним замість себе постаті Лукашенка на посаду номінального глави «союзної держави». При цьому сам Путін буде займати скромну роль «ментора», обставивши свого «наступника» вірними собі людьми (варіант Симеона Бекбулатовича чи Дмитра Медведєва). Однак, при цьому всі чудово розумітимуть, хто є реальним керівником країни. Версія лише на перший погляд видається фантастичною, але, по суті, не позбавлена внутрішньої логіки: Лукашенко – це людина, яка може влаштувати всі вежі Кремля, оскільки вона не зав’язана на жодну з них і є «людиною збоку». По суті, дозвіл «заколоту Пригожина» – це такий самий трамплін для Лукашенка, як придушення «заколоту Рохліна» – трамплін для Путіна.
- Україні нинішня ситуація в Росії не обіцяє нічого доброго. Вона не змогла скористатися моментом. Україна навіть не відправила на Білгородщину та Курщину Російський добровольчий батальйон, що показує: Україна не зовсім керує цим активом, швидше за все, у нього закордонне кураторство. Навіть формальна участь РДК у заколоті Пригожина могла б призвести до суттєвих змін – переговори за участю Лукашенка було б зірвано, Пригожина – остаточно дискредитовано. А так виходить, що в очах обивателя в Росії все, що відбулося – це всього лише непорозуміння, «милі лаються – тільки тішаться». І невикористання РДК у цій ситуації – це аргумент на користь того, що британські спецслужби були зненацька застигнуті і не змогли вчасно відреагувати на ситуацію. Все сталося настільки блискавично та швидко, що західні спецслужби не встигли зорієнтуватися.
- Ще один мінус для України – це те, що після можливих чисток в армії до Міністерства оборони та Генштабу можуть прийти люди, які в ухваленні рішень не орієнтуються на сантименти та «російський авось». Зачистка «жирних котів» і «фанерних маршалів» може призвести до посилення позиції ЗС РФ, більшої організованості та злагодженості дій супротивника. До управління Генштабом та МО можуть прийти не генерали, які готують армію до минулої війни, а ті, хто вже зрозумів особливості нинішньої війни. І це вкрай невигідно з погляду України. Німецькі генерали у Другій світовій теж спочатку готувалися до війни з Тимошенко, Будьонним та Ворошиловим (а ще раніше – з Тухачевським та Блюхером), а воювати довелося з Жуковим, Конєвим, Василевським, Рокосовським.
