Збройний заколот, що почався 23 червня 2023 року, за участю ПВК «Вагнер» викликає чимало питань. Відомо, що Євген Пригожин у плані бізнесу повністю залежить від державних контрактів (постачання харчування до шкіл Російської Федерації). Закордонні контракти також повністю затверджуються та погоджуються на державному рівні. У політичному плані Пригожин вмонтований у систему і є ланкою у вертикальній системі сімейного клану Ковальчуків, із тісними зв’язками з головою «Роснефти» Ігорем Сєчіним. З Путіним Пригожин знайомий ще з часів роботи у Санкт-Петербурзі. Він ніколи не входив до ближнього кола довірених осіб Путіна, але вважався вірним виконавцем волі «Господара», погоджуючись виконувати досить сумнівні доручення. Неформальний статус «кухара Путіна» демонстрував особливе, привілейоване становище у російському істеблішменті.
При цьому сам факт початку заколоту, а інакше ситуацію з появою озброєних людей на вулицях Росії назвати не можна, вже демонструє наявність серйозної кризи всередині системи. Питання залишається лише у тому, наскільки ця криза контрольована і до яких наслідків може призвести.
У цьому матеріалі Ascolta аналізує ключові події та визначає можливі наслідки так званого «маршу справедливості» у виконанні ПВК «Вагнер».
This Content Is Only For Subscribers
Протягом тривалого часу у Пригожина відзначався серйозний конфлікт із Міністерством оборони РФ та з Генеральним штабом ЗС РФ, персонально із Сергієм Шойгу та з Валерієм Герасимовим. І Шойгу, і Герасимов не розглядали Пригожина та його ПВК «Вагнер» як серйозну військову силу, тим більше що приватні військові кампанії не дозволені російським законодавством. Зайве фокусування Пригожина на власній «армії», спроба інформаційно показати, що ПВК є більш успішними та ефективними, ніж регулярні війська, призводили до неминучого конфлікту між «Вагнером» та Міністерством оборони. Це виражалося у кампанії Пригожина проти генерала Лапіна, улюбленця Герасимова, а також в інформаційній кампанії навколо Бахмута, де «Вагнер» зазнав серйозних втрат, у чому Пригожин звинуватив Міністерство оборони.
Показово, що у Пригожина почав зростати політичний рейтинг. Заступник глави Адміністрації президента Сергій Кирієнко всерйоз розглядав Пригожина як можливого зручного спаринг-партнера для Путіна на президентських виборах 2024 року (як образ «яструба» у російській політиці, під прапорами якого зібралися б найбільш радикальні та войовничі сили, залишивши Путіну нішу «миротворця»). Ця, на перший погляд досить примітивна, комбінація мала, на думку Кирієнка, визначити більш позитивну схильність Заходу до Путіна. Ascolta неодноразово згадувала можливість використання подібної формули у майбутній президентській кампанії. При цьому вже зараз стає ясно, що якщо такий формат і опрацьовувався, то зараз від нього доведеться відмовитися.
Організаційно Пригожин та «Вагнер» перебували у підпорядкуванні командувача Силами спеціальних операцій генерала Валерія Флюстікова. Флюстіков хоч і є заступником адмірала Костюкова, начальника Головного управління Генерального штабу ЗС РФ, але реально підпорядковується безпосередньо Путіну. Тобто «Вагнер» можна було вважати улюбленою іграшкою Путіна. Неодноразово з’являлася інформація про зближення Пригожина з командувачем Росгвардії генералом Золотовим.
Однак останнім часом Пригожин настільки увійшов у роль, що став слабко контрольованим. Спроби ввести заборону на згадку Пригожина і «Вагнера» на телевізійних каналах і в ЗМІ, відмова Пригожину в отриманні необхідного контракту на постачання харчування для ЗС РФ, кампанія критики і навіть висміювання Пригожина в інформаційному полі Росії не мали особливої дії. Пригожину навіть пропонували зосередитися на Африці та Латинській Америці, де зараз потрібні послуги російських ПВК, але це не допомогло. Паралельне створення десятків більш дрібних приватних військових компаній не похитнуло позиції «Вагнера» у цьому сегменті ринку. До того ж у зв’язці з Пригожиним почали працювати численні воєнкори, які транслювали найчастіше позицію саме Пригожина, а не Міністерства оборони. І навіть нещодавня зустріч Путіна з воєнкорами – з побажаннями «об’єктивніше оцінювати військову дійсність» – не дала бажаного результату.
Цілком реальним виглядає варіант, що Пригожина спровокували на заколот, він не був підготовлений, а ініціатори дуже ретельно прорахували поведінкові особливості та психологію Пригожина. На момент початку заколоту сам Пригожин перебував у Санкт-Петербурзі і терміново вилетів на південь лише після того, як отримав інформацію про обстріл ракетами тилових баз «Вагнера» (факт обстрілу Міністерство оборони рішуче відкидає, хоча сам Пригожин упевнений: наказ віддавав особисто Шойгу, який відразу ж після обстрілу залишив Ростов-на-Дону). Цьому передувала тижнева кампанія щодо необхідності підписання вагнерівцями контрактів із Міністерством оборони (тобто йшлося про підпорядкування «Вагнера» Шойгу). У телеграм-каналах прозвучала думка, що Шойгу хоче або розпустити «Вагнер», або захопити кампанію рейдерським способом. Ця ідея протягом кількох днів долинала й до Пригожина, викликаючи у нього нервові реакції.
Напередодні провокації у багатьох містах Російської Федерації було запроваджено режим контртерористичної операції – за заявами ФСБ, «для пошуку та нейтралізації українських диверсійних груп». До великих міст було стягнуто військову техніку, гарнізони приведені в стан готовності. Поява блок-постів на в’їздах до міст формально не була пов’язана з заколотом Пригожина.
Цікавий момент: 14 червня глава адміністрації міста Ростов-на-Дону отримав повідомлення від регіонального представника ПВК «Вагнер» по ростовській області про проведення 24 червня низки акцій, у тому числі автопробігу, нібито з метою залучення добровольців та патріотичного виховання молоді. Формально, дії Пригожина навіть не порушують громадський порядок.
Марш Пригожина на Ростов-на-Дону і персоналізація конфлікту (вимоги видати Шойгу і Герасимова), з одночасним старанним уникненням критики особисто Путіна (є Верховним Головнокомандувачем) показує, що Пригожин намагається не переходити певну межу. Також заколот наштовхує на думку, що Пригожина використовували як таран у битві між «вежами Кремля» (швидше за все це спроба групи Ковальчуків провести зачистки в армії та поставити на чолі оборонного відомства та Генштабу своїх людей). У такому разі під удар, найімовірніше, потрапив би Сергій Чемезов із його збудованою архітектурою всередині влади.
Протягом більш ніж 12 години Путін зберігав мовчання. Мовчали й більшість чиновників. Змовники, швидше за все, розраховували на те, що Путін виступив із примирливою заявою – мовляв, в умовах війни не варто розгойдувати човен, я усуваю всіх учасників цього дійства (і Шойгу, і Герасимова, і Пригожина) до з’ясування обставин, а тимчасово виконуючими призначаю інших, більш компромісних осіб. Зважаючи на це, спочатку Путін схилявся саме до такого варіанту звернення (про це можна судити за деякими заявами Дмитра Пєскова).
Однак до ранку Путіна переконали, що заколот Пригожина – це виклик особисто йому, і, можливо, це спроба відволікти увагу від процесу повалення російського президента. Ця версія видалася Путіну переконливою. Тим більше, що, згідно з інформацією, отриманою від джерел Ascolta, йому намалювали сумну долю Миколи II з правильно розставленими акцентами: Путін править 23-й рік (фатальний для Миколи, а Путін вірить у знаки та знамення), в обидвох подіях «знайшли» британський слід, Пригожин почав свої активні дії в річницю вторгнення наполеонівської армії до Росії (24 червня 1812). Шойгу зі своїм мракобіссям, шаманами та ваннами з настоянки оленячих рогів вже замістив у свідомості Путіна ту нішу, яку за Миколи займав Распутін (з його знаменитим пророцтвом «Мене не буде і вас не буде»).
Сукупність цих чинників призвела до того, що Путін сприйняв заколот Пригожина як особисту загрозу і виступив із гнівною заявою, в якій назвав бунтівників зрадниками та поставив завдання ліквідувати заколот. Хоча не можна відкидати й такий варіант, за якого і пригожинський заколот, і виступ Путіна є елементами передвиборчої технології: Путін демонструє маскулінність, приймає виклик і придушує заколот проти законної та легітимної влади.
Цікаво, що офіційні особи, чиновники та наближені до Кремля лідери громадської думки почали коментувати ситуацію лише після виступу Путіна (також вичікували на реакцію глави держави). У дуже непросту ситуацію поставлені західні держави: прямо підтримати Путіна в цьому протистоянні вони не можуть, хоч і розуміють його легітимність як президента, але підтримати його повалення – це приректи себе на те, що до влади прийде більш жорсткий і ще менш прогнозований політик.
Якщо ж Путін піде на те, щоб частково прислухатися до пригожинської лінії та відсторонить від керівництва армією «паркетних» генералів, то це буде дуже тривожний сигнал для України та Заходу: на керуючі посади прийдуть справді сильні та не обмежені жодними запобіжниками люди, які ставлять цілі та які не зважають на методи їх досягнення.
Після минулорічної втечі з Росії Костянтина Голощапова («Масажиста Путіна») заколот Пригожина – це другий удар від людей, які вважалися членами найближчого оточення Путіна ще по Пітеру. Цілком реально, що найближчим часом можуть початися серйозні кадрові чистки в оточенні Путіна і у верхніх ешелонах влади в Росії, при цьому під ніж можуть потрапити саме представники старої пітерської команди, на яку Путін спирався протягом майже чверті століття.
Сьогодні немає жодного чинника, який міг би дати привід говорити про можливий успіх заколоту. Але в плані керованості державою на Росію чекає серйозний шторм. Влада втрачає авторитет та монолітність. Можливо, найближчим часом у країні можливі відлуння пригожинського заколоту в інших площинах – економічній, регіональній та інших. Судячи з наявних даних, переважна більшість населення Росії не на боці Пригожина, їм не зрозуміла суть конфлікту, а Пригожин не сформулював ні свою економічну програму, ні зрозумілі населенню гасла. До того ж людина з кримінальним минулим навряд чи викличе симпатію у більшості населення (навіть серед таких же раніше судимих). Не на боці Пригожина й силовики, які зберігають присягу на вірність Путіну.
З великою часткою ймовірності можна припустити, що узаконення діяльності ЧВК як частина військової реформи, що планується в Росії, не відбудеться.
Говорити про переростання пригожинського заколоту на щось більше сьогодні не доводиться – соціальна база до масових протестів не дозріла. Про державний переворот і про заколот як першу стадію цього процесу поки говорити також рано – Путін мав час для того, щоб запобігти негативному для себе сценарію. Говорити про вплив заколоту на боєздатність російських військ на території України теж поки що, нажаль, зарано – «вагнерівці» не мали особливого авторитету у бійців ЗС РФ, їх вважали «зеками, що отримують великі гроші». І якщо завтра ПВК «Вагнер» буде розформовано, а його бійців буде відправлено назад по в’язницях, це може лише сприяти зростанню бойового духу та позитивних настроїв у російській армії.
У той же час, важливо звернути увагу на низку змін у законодавчій базі РФ, які відбулися в останні місяці. Під чітким контролем Путіна було внесено зміни до законодавства про воєнний стан та контртерористичні заходи, посилено позиції ФСБ, ФСО та Росгвардії. Аналіз подібних змін наштовхує на думку, що в Кремлі поступово готувалися до більш серйозного занурення країни у воєнний час.
Нині ж однією з ключових тез, що звучать в інформаційному просторі Росії, є «згуртованість», до якої закликають і яку демонструють.
Не виключено, що заколот Пригожина, як і його придушення можуть призвести до нового етапу ескалації конфлікту, зокрема прямої агресії Росії проти НАТО.
Тим не менш, найближчим часом можна очікувати введення воєнного стану в Росії та проведення розширеної мобілізації (підписаний у 2022 році указ Путіна про мобілізацію досі залишається дійсним, проте з нього може зникнути примітка про «часткову мобілізацію»).
