Ascolta продовжує стежити за суспільно-політичною ситуацією у Білорусі та аналізує ключові події останнього часу. У цьому аналітичному матеріалі ми визначили основні тенденції станом на квітень-травень 2023 року. Раніше ми писали про політичні тенденції в Білорусі на початку 2023 року.
This Content Is Only For Subscribers
Квітень 2023 року пройшов під знаком активізації інтеграційних процесів у рамках Союзної Держави. Починаючи з перших чисел квітня, Олександр Лукашенко практично щодня приймав у Мінську гостей з різних суб’єктів Федерації, обговорюючи з ними та підписуючи договори про регіональне співробітництво. Так, Мінськ відвідали делегації Татарстану, Санкт-Петербургу, Калузької області, а також відбулася поїздка до Мінська «голови» самопроголошеної «ДНР» Дениса Пушиліна.
Важливий момент: Лукашенко відмовлявся обговорювати будь-які питання інституційної інтеграції, фокусуючи увагу на питаннях режиму покращення бізнес-клімату та інвестиційного клімату. Це значною мірою дисонувало із заявами Путіна та інших керівників РФ, які постійно наголошують на необхідності посилення саме інституційних зв’язків – відштовхуючись від пунктів Договору про Союзну державу РФ та РБ.
Водночас, 3 квітня у Мінську, із робочим візитом, побував керівник Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації Сергій Наришкін. Згідно з офіційними заявами, сторони розглянули три питання: а) допомога з боку РФ щодо оснащення білоруської розвідувальної служби; б) про агентуру західних спецслужб у Білорусі; в) про обмін оперативною інформацією.
За інформацією Ascolta, насправді йшлося про багатоплановий переговорний процес між Росією, Білоруссю, Китаєм, Іраном та низкою інших країн щодо створення об’єднання розвідок за принципом «Five Eyes», свого часу ініційованого Сполученими Штатами Америки. Початок проекту було покладено кілька місяців тому під час візиту секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева до Пекіну. Таким чином, візит Наришкіна варто розглядати як більш знакову подію, ніж просто робочу поїздку. Цей візит повністю лежить у логіці процесу створення євразійської «суперрозвідки».
Цікавим моментом стала заява глави КДБ Білорусі Івана Тертеля під час зустрічі з Наришкіним:
«Фактично наш президент у ручному режимі нині з урахуванням усієї гостроти керує системою національної безпеки. Я 2 – 3 рази, буває, в день доповідаю нашому президентові про ситуацію, що складається, і необхідність прийняття тих чи інших рішень».
Фото 2
Як реальне продовження цієї лінії, Лукашенко 7 квітня виступив з ініціативою створення «союзного медіа-холдингу», який би протистояв західній пропаганді та підривним ідеологічним диверсіям:
«Ми не маємо права програти битву за уми та серця наших громадян на друкованих, теле-, радіо- чи цифрових полях битв. Ідеологічне протистояння по лінії Захід-Схід не ослабне навіть після того, як замовчать гармати. Це надовго».
Також під час проведення апаратної наради з силовиками Лукашенко закликав «жорсткіше притісняти спроби підривної діяльності в Білорусі». У середині місяця, здійснюючи поїздку до Гродненської області (одну з прикордонних з Польщею та Литвою), Лукашенко заявив:
«Настає залізна диктатура. Засиділися у Мінську. У Гродно проводимо нараду: повний відрив уряду від губернаторів. Ситуація навколо Білорусі складна. Поблизу кордонів зростає військовий потенціал НАТО, відбуваються провокації на кордоні». І далі: Відкласти нараду ми не могли. Обстановка нас змушує реагувати на ситуацію, що складається. Тому було доручено уряду, силовому блоку підготувати серйозні заходи на кордоні з метою недопущення на територію Білорусі різного роду диверсантів. Останнім часом такі випадки почастішали. Тому я хотів би почути вичерпні пропозиції щодо протидії».
У закритому режимі з доповідями виступили голова КДБ, міністр внутрішніх справ та голова Прикордонного комітету. За наявними даними, Іван Тертель доповів президенту:
«Найбільшу небезпеку для нас становлять Польща та Україна. В Україні тренують групи диверсантів та бойовиків. Вони намагаються створити свою мережу у Білорусі. Але ми створюємо свою мережу в Україні. На сьогоднішній день ми знаємо про всі наміри українського керівництва щодо Білорусі. Варто сказати, що Україна не має своїх планів – вона швидше втілює те, що розробляється у Вашингтоні та у Варшаві. Але є кілька підривних центрів – здебільшого у Києві та на Заході України, куди ці команди надходять і звідки до Білорусі прямують диверсанти. Нам відомі імена практично всіх диверсантів та терористів, адреси їхніх рідних у Білорусі. Якщо з території України розпочнеться диверсійна діяльність проти Білорусі, ми проводитимемо антидиверсійні дії на території України».
5-6 квітня Лукашенко відвідав із візитом Російську Федерацію. Головна тема візиту – розгляд ходу виконання Основних напрямів реалізації положень Договору про створення Союзної держави на 2021 – 2023 роки та союзних програм. Також було розглянуто розробку Концепції безпеки Союзної держави.
Одним із елементів візиту була тривала зустріч Володимира Путіна та Олександра Лукашенка. Після зустрічі Лукашенко був помітно роздратований, він поводився досить нервово. Під час підсумкового брифінгу сторони обмежилися короткими заявами та констатацією того, що економікам необхідна стабільність у нинішніх умовах, відносини між Росією та Білоруссю залишаться братерськими, також була озвучена оцінка міжнародної ситуації.
Примітно, що під час зустрічі Лукашенко не підтвердив своєї участі у Параді Перемоги на Красній площі 9 травня 2023 року.
Показовою була зустріч Лукашенка із міністром оборони РФ Сергієм Шойгу. Дві основні теми, які були розглянуті – забезпечення безпеки та гарантії для Білорусі від Росії («У разі агресії проти Білорусі»), а також бойова підготовка та злагодження спільного угруповання.
Друга половина квітня пройшла під знаком відвертого популізму. Лукашенко вирішив провести робочі поїздки всіма областями Білорусі, організувавши виїзні засідання уряду в усіх шести областях республіки. Головний посил: уряд відірвався від реальних проблем регіонів. Основний акцент було зроблено на аграрній тематиці, весняно-польових роботах, майбутньому врожаю, а також потребах сільськогосподарських підприємств та збуту продукції.
Серед ініціатив Лукашенка, які заслуговують на увагу, – указ президента про підвищення трудових пенсій на 5% з 1 травня 2023 року (на це буде виділено додатково 78 млн. білоруських рублів. Кількість пенсіонерів у Білорусі – 2,3 млн. осіб.
Також важлива ініціатива – указ «Про розвиток парку високих технологій», який передбачає пріоритетний розвиток ІТ-галузі. Експерти вважають, що указ створить поле для реалізації посередницької схеми постачання китайських чіпів, електронної техніки тощо, до Білорусі з подальшою можливістю їх перепродажу до Росії. Також джерела Ascolta впевнені, що саме цій темі було присвячено останню зустріч Путіна та Лукашенком 5 – 6 квітня.
Після 28 квітня Лукашенко на певний час зник із медіа-простору. 5 травня він з’явився на черговому заході, але виглядав доволі хворобливо, прочитав короткий спіч і загалом перед камерами пробув близько 10 хвилин. Тоді ж заговорили про хворобу Лукашенка і про його можливу відставку з посади президента. 9 травня він таки прилетів до Москви на парад з нагоди Дня Перемоги, проте не зміг прочитати вітальне слово (замість нього виступив міністр оборони Віктор Хренін). Також Лукашенко не залишився на урочистий обід та відлетів до Мінська. Виглядав він хворобливо, його права рука була перебинтована.
Водночас з’явилися дві версії, пов’язані із хворобою Лукашенка. Перша версія, яку озвучив опозиціонер Павло Латушко: президент має інфекційний міокардит. Друга версія: на початку травня Лукашенко переніс планові процедури, пов’язані з лікуванням щитовидної залози, проте в цей же час він підхопив вірус, що призвело до серйозних ускладнень. На користь цієї версії говорить і той факт, що практично в цей же час з гострим респіраторним захворюванням злягла прес-секретар Лукашенка Наталія Ейсмонт.
У самій Білорусі почали говорити про можливий відхід Лукашенка від влади або навіть про можливу близьку смерть президента. У республіці активізувалися раніше сформовані групи впливу, кожна з яких давно претендує на право висування свого кандидата на роль спадкоємця Лукашенка.
«Вітебська група» почала надсилати сигнали (зокрема на Захід) щодо того, що її представниця Наталія Кочанова готова всерйоз боротися за пост президента. Для посилення позицій Кочанова провела переговори з лідером помірної опозиції Ганною Конапацькою, яка у 2020 році висувала свою кандидатуру на пост президента. Конапацька відома як економіст із ліберальними прозахідними поглядами, проте вона не підтримує радикальну опозицію. Таким чином, Кочанова шле сигнал Заходу: я готова у разі обрання на пост президента погодитися з прозахідним прем’єром. 11 травня у Відні відбулася презентація платформи Кочанової-Конапацької.
Друга група (силовики і сім’я Лукашенка плюс Віктор Шейман, який приєднався до них) готові висунути «патріота, військового, з дипломатичним досвідом». Під цей опис найбільше підходить генерал-лейтенант Андрій Равков – у минулому міністр оборони Білорусі, державний секретар Ради безпеки, а з листопада 2020 року – посол Білорусі в Азербайджані. Равков, хоч і є вихідцем із Вітебської області, але не належить до групи Кочанової. Висунення Равкова може змішати карти Кочановій, яка робить ставку на регіональний принцип та чинники.
15 травня Лукашенко вирішив показати, що він не збирається залишати владу. Він раптово з’явився у центральному командному пункті Військово-повітряних сил та військ ППО Білорусі – офіційно з метою заслухати доповідь про організацію та виконання завдань бойового чергування з протиповітряної оборони. Приводом він назвав те, що «три доби після подій поряд з нами – я маю на увазі в Брянській області, коли було збито чотири повітряні судна. Ми змушені реагувати. З того часу ми перебуваємо в підвищеній готовності наших військ».
17 травня Лукашенко виступив на Парламентській асамблеї країн ОДКБ. Зокрема він заявив:
«Після нещодавнього входження до Альянсу НАТО Фінляндії і можливого вступу Швеції, ми в черговий раз стали свідками розширення Північно-Атлантичного блоку. Такі дії ставлять світ на дуже небезпечну грань глобального конфлікту. Незважаючи на стрімкий спад рівня життя та погіршення економічних перспектив у європейських країнах, Захід йде на ескалацію міжнародної напруженості та голосами політиків відкрито признається у тому, що готується до війни. Центральною ареною протистояння полем бою на нашому континенті залишається Україна».
Водночас інформацію про контрнаступ ЗСУ Лукашенко назвав «дезінформацією», а також заявив, що «ніякого «контрнаступу», на мою думку, немає і бути не може».
Проте 18 травня міністр оборони Віктор Хренін відзвітував, що за 20 кілометрів від кордону з Україною завершено будівництво кількох рядів бетонних укріплень, які журналісти назвали «лінією Хреніна» – щоб уникнути танкового прориву українських військ до Білорусі (цей варіант Лукашенко вважає доволі ймовірним).
22 травня Олександр Лукашенко підписав указ про помилування колишнього редактора опозиційного телеграм-каналу NEXTA Романа Протасевича, який раніше отримав вирок на вісім років ув’язнення. Варто зазначити, що подібний жест на адресу «опозиції» білоруський президент робить не вперше. Так, у 2015 році Лукашенко оголосив, що «виходячи з принципу гуманізму сьогодні ухвалив рішення про помилування та звільнення з місць позбавлення волі Миколи Дідка, Ігоря Олиневича, Миколу Статкевича, Євгена Васьковича, Артема Прокопенка, Юрія Рубцова». Микола Статкевич був кандидатом у президенти на виборах 2010 року і отримав шість років в’язниці за організацію масових заворушень на площі Незалежності. З повного терміну покарання він відбув за ґратами чотири з половиною роки. Микола Дідок, Євген Васькович, Ігор Оліневич та Артем Прокопенко були фігурантами так званої «справи анархістів» та отримали різні тюремні терміни. Юрія Рубцова затримали після «Чорнобильського шляху-2014» за появу там у майці з написом «Лукашенку, йди». Отримав півтора роки в’язниці.
Також, у 2021 році Лукашенко помилував частину затриманих та засуджених учасників масових заворушень у Мінську.
Чергове рішення про помилування фактично адресує посил білоруської опозиції, якій Лукашенко показує, що готовий «вибачити» тих, хто «стане на шлях виправлення». Більше того, такі рішення частково нівелюють звинувачення Лукашенка у створенні диктатури. При цьому, розраховувати на серйозні зміни у відносинах Лукашенка із Заходом не варто.
23 травня Лукашенко анонсував свій черговий візит до Москви, де він візьме участь у саміті ЄАЕС, а також проведе переговори з Володимиром Путіним.
З міжнародних подій вищезазначеного часового відрізку:
- 18 квітня Лукашенко відзвітував про розвиток відносин із Зімбабве та про домовленості з президентом Еммерсоном Мнангагвою. Планується, що до обговорених проектів мають приєднатися Росія та Об’єднані Арабські Емірати.
- 20 травня Лукашенко прийняв міністра закордонних справ Нікарагуа Дениса Монкада. Нікарагуанська сторона зацікавлена купувати у Білорусі автобуси та сільськогосподарську техніку.