Росія за тиждень (08.05-14.05)

1. ПОРАД ПЕРЕМОГИ НА КРАСНІЙ ПЛОЩІ

У вівторок, 9 травня, на Червоній площі відбувся традиційний військовий парад, присвячений 78-м роковинам перемоги над нацизмом. Цього року сам парад, як і список лідерів іноземних держав, які були на ньому, виявився досить скромним. При чому скромність спостерігалася, зокрема, і у виступі Путіна. У той же час, існує кілька знакових моментів, які необхідно проаналізувати та взяти до уваги.

Хронологія подій:

• У понеділок, 8 травня, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков анонсував виступ російського президента на параді Перемоги 9 травня.

• Також 8 травня стало відомо, що 9 травня до Москви з робочим візитом приїдуть прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Білорусі Олександр Лукашенко, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв, президент Киргизстану Садір Жапаров, президент Таджикистану Емомалі Рахмон, президент Туркменістану Сердар а також президент Узбекистану Шавкат Мірзієєв.

• Парад Перемоги 9 травня розпочався з виносу на Червону площу Прапора Росії та Прапора Перемоги. Офіційну частину відкрив Міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Виступ Путіна був дуже лаконічним і не включав ніякі анонси або заклики до дії (його короткий зміст представлено нижче).

• У складі пішої колони Червоною площею пройшли 30 парадних розрахунків: понад вісім тисяч військовослужбовців, серед яких – 530 бійців спеціальної військової операції.

• Механізовану колону відкривав “танк Перемоги” Т-34-85. Також площею проїхали броньовані автомобілі «Тигр-М», БТР-82А, бойові машини піхоти «Бумеранг», оперативно-тактичний ракетний комплекс «Іскандер-М», зенітні ракетні системи С-400 «Тріумф» та рухомі ракетні комплекси «Ярс» . Серед учасників параду вперше було продемонстровано нові бронемашини «Спартак» та 3-СТС «Ахмат».

• Після закінчення параду Путін провів обід із президентами, які приїхали на парад до Москви, але на ньому не було Олександра Лукашенка.

• МЗС України назвало візит лідерів Вірменії, Казахстану, Білорусі, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану до Москви на парад до 9 травня недружнім кроком щодо України та зневагою до українського народу.

• Мер Дніпра Борис Філатов назвав «під@расами» лідерів держав, які прибули на парад Перемоги до Москви.

Ключові тези з виступу Путіна:

• «Сьогодні цивілізація знову перебуває на вирішальному переломному рубежі. Проти нашої Батьківщини знову розв’язана справжня війна, але ми дали відсіч міжнародному тероризму, захистимо і мешканців Донбасу, забезпечимо свою безпеку».

• «Для нас, для Росії немає недружніх ворожих народів ні на Заході, ні на Сході. Як і абсолютна більшість людей на планеті, ми хочемо бачити майбутнє мирним, вільним та стабільним».

• «Вважаємо, що будь-яка ідеологія переваги за своєю природою огидна, злочинна та смертоносна. Однак західні глобалістські еліти, як і раніше, стверджують про свою винятковість, нацьковують людей і розколюють суспільства, провокують криваві конфлікти та перевороти, сіють ненависть, русофобію, агресивний націоналізм, знищують і сімейні, традиційні цінності, які роблять людину людиною».

• «Непомірні амбіції, зарозумілість і вседозволеність неминуче обертаються трагедіями. Саме в цьому причина аварії, яку переживає зараз український народ. Він став заручником державного перевороту і злочинного режиму його західних господарів, що склався на його базі, розмінною монетою в реалізації їх жорстоких, корисливих планів».

• «Дуже важливо, що сьогодні тут, у Москві, зібралися лідери країн Співдружності Незалежних Держав. Бачу в цьому вдячне ставлення до подвигу наших предків: вони разом билися і перемогли – всі народи СРСР зробили внесок у спільну Перемогу».

Результати/прогнози:

Якщо не брати до уваги промову Володимира Путіна, в якій не прозвучало жодного нового посилу, то основна увага приділялася саме гостям параду. Ще за кілька днів до параду участь більшості учасників не була очевидною. Спочатку планувалася участь лише президента Киргизстану. Однак, за інформацією Ascolta, на початку травня Володимир Путін по неформальних каналах зв’язку передав до Вашингтону, що у разі ракетних ударів по Криму (а особливо по Кримському мосту) Росія розглядатиме акції як недружній крок з боку НАТО та залишить за собою право мобілізувати потенціал всього блоку ОДКБ. Присутність на параді всіх керівників держав-членів ОДКБ, а також лідерів Узбекистану і Туркменії, вочевидь, мала продемонструвати, що Путін не жартує.

Те, що більшість держав ОДКБ зараз перебувають під виразним політичним та економічним впливом Китаю, мало надіслати сигнал Заходу про те, що позиція Росії узгоджена з Пекіном. Саме в цьому був головний задум Путіна. Те, що США того ж дня заявили про відмову від надання Україні далекобійних ракет (під приводом, що подібні ракети надає Великобританія) розглядається в Росії як успіх: сьогодні сторони глобального конфлікту не зацікавлені у підвищенні градуса протистояння навколо України. Важливим моментом став візит до Москви президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка, який на початку травня серйозно захворів, і його поїздка була пов’язана із ризиком для життя. Однак Лукашенко здійснив символічну поїздку, відмовившись при цьому від виступу (замість нього з промовою виступив міністр оборони РБ Віктор Хренін) і залишив Москву відразу після завершення офіційної частини. Це вказує на рівень дисциплінованості у прийнятті важливих рішень – практично ніхто з політичних союзників Москви на пострадянському просторі не зміг уникнути приїзду на парад. І це ще раз наголошує на тому, що не варто ігнорувати можливості військово-політичної мобілізації в рамках формату ОДКБ+.

Водночас слід звернути увагу на політичні процеси у Вірменії та активізацію Азербайджану у вирішенні питання з Нагірним Карабахом. За інформацією Ascolta, у суботу до Баку прибув Директор МІ 6 Річард Мур, звідки, після зустрічі з керівництвом країни, вирушив до Риму. Низка західних аналітиків прогнозують ескалацію конфлікту з боку Азербайджану з метою вирішення територіальної суперечки. Очевидно, подібна ескалація може пройти тільки за згодою Туркіє, а отже, вона не почнеться найближчими тижнями (у Туркіє очікується другий тур президентських виборів і можливі внутрішні хвилювання на тлі політичних процесів). Ця ситуація є серйозним викликом для ОДКБ і за подібних умов відмова Ільхама Алієва відвідати парад у Москві (офіційно – через низку заходів, присвячених сторіччю свого батька, попередника на президентській посаді Гейдара Алієва) виглядає більш символічною.

2. ВИЗНАЧЕННЯ «ПАРТІЇ МИРУ» І «ПАРТІЇ ВІЙНИ» ВІД «НЕЗИГАРЯ»

У четвер, 11 травня, один із найбільших та найвпливовіших телеграм-каналів Росії «Незигарь» запропонував власне бачення актуального політичного ландшафту в країні. Так, на думку авторів каналу, за п’ятнадцять місяців проведення так званої «СВО», а також супутніх санкційних обмежень, у Росії сформувалися три основні групи, об’єднані корпоративними та персональними економічними інтересами: «партія миру» чи «капітулянти», «нейтральні» чи «невизначені», а також «партія перемоги» або «яструби».

Також «Незигар» опублікував список найактивніших фігурантів кожного з таборів:

Умовна «партія миру» чи «капітулянти»:

1. Роман Абрамович;

2. Володимир Потанін;

3. Володимир Мединський;

4. Юрій Борисов;

5. Віктор Вексельберг;

6. В’ячеслав Кантор;

7. Олександр Волошин;

8. Михайло Фрідман;

9. Володимир Лісін;

10. Вагіт Алекперов;

11. Аркадій Волож;

12. Олексій Мордашов.

«Крім перелічених до цієї категорії належать ще кілька десятків суспільно значущих постатей бізнесу, виконавчої влади, культури та ЗМІ. За економічним потенціалом найбільш потужне навколовладне угруповання, що має величезні валютні та матеріальні активи за кордоном, зокрема опосередковано в Україні. Підтримується у сфері спільних інтересів закордонними корпораціями, мас-медіа та негласно державними структурами. Мають прихованих лобістів на всіх рівнях влади. До результатів дій «партії миру» відносять дивні переміщення військ у результаті переговорів, проблеми з логістикою та постачанням, а також жорстке відкрите та негласне протистояння спробам запровадити мобілізаційні елементи в економіці» – пише «Незигарь».

«Нейтральні» або «невизначені»:

1. Ельвіра Набіулліна;

2. Антон Сілуанов;

3.Олексій Кудрін;

4. Максут Шадаєв;

5. Ігор Шувалов;

6. Сергій Наришкін;

7. Андрій Костін;

8. Дмитро Козак;

9. Ольга Любімова;

10. Костянтин Ернст.

«Персоналії цієї групи або уникають прямих оцінок [так званої] «СВО» та гібридної агресії Заходу або підтримують «фігуру замовчування» у громадському просторі. У ряді випадків така позиція обумовлена необхідністю зберегти лобістські можливості на користь «партії миру», не привертаючи уваги до своїх політичних уподобань. Деякі «невизначені» фігуранти мають нерухомість за кордоном і близьких родичів з іноземним громадянством» – пише «Незигарь».

«Партія перемоги» або «яструби»:

1. Микола Патрушев;

2. В’ячеслав Володін;

3. Сергій Кирієнко;

4. Дмитро Рогозін;

5. Рамзан Кадиров;

6. Євген Пригожин;

7. Костянтин Малофєєв;

8. Дмитро Мазепін;

9. Ігор Алтушкін;

10. Олександр Дугін.

«Підтримується національно орієнтованими підприємцями. Має незрівнянно слабший фінансово-економічний потенціал порівняно з компрадорським олігархатом. Це компенсується потужними позиціями у владних структурах. Проте неузгодженість дій та відсутність єдиного ідеолого-пропагандистського алгоритму та інструментів його реалізації знижує ефективність дій «переможців», що послаблюється до того ж суб’єктивними особистісними протиріччями» – пише «Незигарь».

Підсумки/прогнози:

Схема, запропонована «Незигарем», досить умовна і поєднує різноманітні особистості та постаті. Тим більше, що перебування у тій чи іншій категорії не відображає динаміку, основні інтереси, а також приналежність до тієї чи іншої станової групи. Спроба систематизації російських політиків та громадських діячів у три групи навряд чи може витримати критику. «Незигарь» обрав початково помилкову методику, змішавши воєдино «квадратних» та «зелених».

При цьому публікація «Незигаря» набула широкого розголосу, у тому числі й серед західної та української аудиторії. Очевидно, незабаром варто очікувати на публікацію низки аналітичних матеріалів, у яких фігуранти списку «Незигаря» виступатимуть у ролі беззаперечних представників партії «миру» та партії «війни». В даному випадку не варто виключати, що подібний підхід застосовувався не випадково і його метою було банальне відволікання уваги від окремих осіб, або ж навпаки – формування необхідних образів для тих чи інших представників політичних та бізнесових кіл. Враховуючи, що сам telegram-канал пов’язують із першим заступником керівника Адміністрації президента РФ Олексієм Громовим, можна спрогнозувати, кому подібне «таврування» може бути вигідним, або ж навпаки – похитнути позиції.

Найближчим часом Ascolta запропонує Вашій увазі свій варіант розміщення сил та груп впливу – відштовхуючись від інтересів та віддаленості кожного гравця від центру прийняття рішень.

3. ЗБИТТЯ РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ЛІТАКІВ І ГЕЛІКОПТЕРІВ У БРЯНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

У суботу, 13 травня, жителі Брянської області стали свідками збиття військового гелікоптера, який впав поблизу населених пунктів. Відеоролики з місця подій почали активно поширюватись у соціальних мережах. Пізніше стало відомо про аварію ще одного гелікоптера Мі-8, а ще через деякий час з’явилася інформація про падіння двох військових літаків Су-34 і Су-35. Всі літальні апарати були збиті в одному районі, неподалік від українського кордону. Вже ближче до вечора в російських ЗМІ було висунуто три основні версії подій:

1. Літальні апарати було збито західними ракетами «повітря-повітря» середньої дальності (можливо AIM-120) з винищувачів українських ВПС з повітряного простору України.

2. ЗСУ застосували ракети засобів ППО з української території.

3. Літальні апарати збило ДРГ за допомогою ПЗРК.

Вже наступного дня речник Повітряних сил ЗСУ офіційно заявив, що всі російські літальні апарати були збиті російськими засобами ППО.

Пізніше з подібною заявою виступив куратор ПВК «Вагнер» Євген Пригожин. Він зазначив, що всі чотири об’єкти впали у колі радіусом приблизно 20 кілометрів і запропонував подумати, яка система ППО могла знаходитися в центрі цього кола.

При цьому станом на 14 травня будь-яких офіційних заяв з боку військового або політичного керівництва РФ не надходило.

Підсумки/прогнози:

За інформацією Ascolta, всі літальні апарати входили в одну авіагрупу і були підняті у повітря для виконання бойового завдання. Два літаки Су-34 та Су-35 мали завдати удару по цілях на території Чернігівської області України, а гелікоптери їх підстрахувати. Ті ж джерела підтверджують інформацію про те, що дані гелікоптери мали необхідне обладнання для створення перешкод під час наведення ракет противника на наземні та повітряні цілі.

Очевидно, ми маємо справу з черговою комплексною грою, цілями якої є: а) підвищення градусу напруженості в російському суспільстві («Необхідна помста за збиті літаки та гелікоптери»; «Кремль нездатний дати адекватну відповідь»); б) компрометація командувача військ протиповітряної та протиракетної оборони РФ генерала-лейтенанта Андрія Дьоміна (кілька груп, що сформувалися всередині оборонного відомства РФ, хотіли б відправити у відставку Дьоміна, який був «нав’язаний» Сергію Суровікіну як заступник головкому ВКС). Дьомін – «чужинець» (він за посадою не тільки відповідає за системи ППО, а й є заступником Суровікіна). Суровікін має своїх кандидатів на цю посаду. З цієї причини брянський інцидент можна розглядати як продовження постановочної акції, пов’язаної з атакою безпілотників на Кремль на початку травня 2023 року. Дьомін – фігура досить сильна, але належить до групи, яка знаходиться у внутрішньому протистоянні з Суровікіним. Імовірно, найближчим часом ми станемо свідками кількох нових постановочних акцій, які будуть спрямовані на те, щоб продемонструвати безпорадність російських систем ППО в протистоянні з Україною.

Що стосується подальшого розвитку ситуації та можливої демонстрації дій у відповідь з боку РФ, то дводенне мовчання федеральних ЗМІ та офіційних представників влади, вочевидь, говорить про те, що прямої реакції очікувати не варто і даний інцидент скоріше за все зпишуть на чергові «військові втрати».

4. ПРОДОВЖЕННЯ «ДЕМАРШУ» КУРАТОРА ПВК «ВАГНЕР» ЄВГЕНА ПРИГОЖИНА

Вже третій тиждень не вщухає скандал навколо куратора ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина та військового керівництва РФ в особі міністра оборони Сергія Шойгу та начальника Генерального штабу Валерія Герасимова (Ascolta аналізувала ці події у своїх попередніх дайджестах: тут і тут). При цьому, весь минулий тиждень конфлікт лише посилювався і незважаючи на те, що ПВК «Вагнер» все ж таки залишилися на своїх позиціях у Бахмуті, заяви Пригожина стали ще більш різкими і зухвалими.

Хронологія подій:

• У вівторок, 9 травня, Євген Пригожин знову заявив, що його ПВК готується піти з Бахмута. Він заявив, що вчора отримав бойове розпорядження від генштабу, де йдеться про те, що відхід ПВК «Вагнер» з позицій вважатиметься зрадою Батьківщині. Але, за словами куратора «Вагнера», ПВК все одно відійде з позицій, якщо не буде поставлено боєприпасів. Також Пригожин заявив, що обіцяних снарядів він так і не отримав.

• У той же день, у своєму відеозверненні Пригожин розповів про такого собі «дідуся», який може виявитися «муд@ком»: «замість витратити снаряд, вбити супротивника, зберегти життя солдату, вбивають наших солдатів, а щасливий дідусь думає, що йому добре». «Якщо він [дідусь] матиме рацію – то дай Бог усім здоров’я. Але що робити нашим дітям, онукам, майбутньому Росії, як виграти війну, якщо раптом виявиться, я просто припускаю, що цей дідусь – закінчений муд@к», – заявив Пригожин на відео.

• Паралельно із заявами Пригожина, Парламент Франції проголосував за визнання ПВК «Вагнер» терористичною організацією.

• У середу, 10 травня, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що в Кремлі не бачили вчорашню заяву Пригожина, в якій він знову пригрозив залишити Бахмут через відсутність обіцяних поставок боєприпасів і звинуватив армію РФ у здачі позицій.

• Євген Пригожин прокоментував свою заяву про «дідуся» і дав зрозуміти, що під «дідусем» він мав на увазі начальника Генштабу армії РФ Валерія Герасимова, а не Путіна, як багато хто подумав учора.

• Російське «опозиційне» видання «Meduza» з посиланням на джерела в адміністрації Путіна заявило, що в Кремлі сприйняли як «серйозну загрозу» нову критику Пригожина на адресу міноборони РФ і заяви про намір піти з Бахмута.

• У російських телеграм-каналах, які пов’язані з Пригожиним, почали активно поширювати агітаційні картинки, на яких він виступає в ролі кандидата в президенти Росії на виборах у 2024 році.

• У четвер, 11 травня, в інтерв’ю сербському каналу ATV, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що ПВК не піде з Бахмута, а також зазначив, що місто буде «взято під контроль» російськими силами.

• У своєму черговому відеозверненні Євген Пригожин заявив, що не вірить словам Зеленського про відкладення контрнаступу. За його словами, ЗСУ вже розпочали контрнаступ на Бахсутському напрямку, продавлюючи фланги. Також він заявив, що підрозділи ЗС РФ здають позиції та тікають, оголюючи фланги.

• Увечері того ж дня, в ефірі телеканалу «Росія-1», військовий кореспондент Євген Піддубний (входить до медіа-пулу Пригожина), заявив, що ЗСУ пішли в атаку під Соледаром і прагнуть оточити Бахмут. Пізніше, у ряді телеграм-каналів, пов’язаних із Пригожиним, почала активно поширюватися інформація про контрнаступ ЗСУ у Херсонській, Запорізькій, Донецькій та Луганських областях.

• У п’ятницю, 12 травня, прес-служба Пригожина опублікувала його листа до Шойга із закликом відвідати Бахмут: «З огляду на складну оперативну ситуацію, а також ваш багаторічний досвід ведення бойових дій, прошу вас прибути на територію н.п. Бахмут, що знаходиться під контролем воєнізованих підрозділів РФ, і самостійно оцінити ситуацію, що склалася», – пише Пригожин.

• У суботу, 13 травня, Пригожин практично відкрито закликав військовослужбовців ЗС РФ саботувати накази командування: «У цій війні безмозкій єдиний святий і абсолютно невинний у всіх про@бах – це російський солдат, якого кинули напризволяще і вирішили, що він повинен гинути як їм подобається з їхніх кабінетів червоного дерева. І тому коли цей російський солдат зрозуміє, що відбувається навколо, підніме голову, я впевнений, що він розбереться, хто його підставляє, і порве дупу на фашистський знак винним у тій трагедії, в якій його кинули», – сказав Пригожин.

Підсумки/прогнози:

Пригожин продовжує нарощувати свою присутність у медіа, роблячи гучні заяви та приковуючи до себе увагу громадськості. По суті, крім активізації передвиборної кампанії ми стаємо свідками дедалі різкішого зміщення основних акцентів у війні з бойових дій на внутрішні суперечки. Так, в Росії помітно посилилася внутрішньовідомча боротьба, яка, незважаючи на очікування багатьох аналітиків, навряд чи зможе послабити систему до критичного рівня. Подібна боротьба і є тією частиною системи, яка дозволяє їй оновлюватися та розвиватися, отримуючи не лише нові кадри, а й нові, зазвичай більш жорсткі підходи у діяльності.

По суті, для самої системи Пригожин відіграє вельми скромну роль, але ця роль виявляється значно важливішою для України та Заходу. Медіа-активність Пригожина та ПВК «Вагнер» в основному зосереджена в telegram-каналах, які найчастіше входять до медійного пулу самого Пригожина. При цьому цей пул активно розширює власну мережу військових кореспондентів, які хоч і займаються аналогічною з федеральними ЗМІ пропагандою, але асе ж ведуть її не зі студій у Москві, а з фронту, чим значно збільшують свій авторитет. Насамперед, такий стан справ має необхідний ефект саме для українського та західного споживача – аудиторію, яка споживає подібний контент як більш правдоподібний. Тим більше, що фактор присутності критики влади в медіапулі Пригожина автоматично підвищує його популярність серед тих, хто щиро вірить у наявність конфлікту еліт і швидке повалення російської влади.

Насправді ж, надмірна активність Пригожина є не більше ніж демонстрацією ефективності його діяльності у потрібній ролі. Приміряючи на себе звання лідера «партії війни» Пригожин чітко розуміє своє місце та виконує всі поставлені перед ним завдання. Саме тому кожна заява про відхід з позицій чи припинення ведення бойових дій закінчується лише інформаційним шумом.

Водночас, Пригожин не забуває про основну функцію ПВК та активно розвиває власні комерційні інтереси на тимчасово окупованих територіях України. Так, за інформацією Ascolta, ПВК «Вагнер» отримала під свій контроль видобуток солі в Бахмуті, а також низку інших уцілілих підприємств у регіоні (переважно видобуток вугілля та інших корисних копалин).

Для Кремля головна цінність Пригожина полягає в тому, що своєю риторикою він продовжує об’єднувати навколо себе найбільш радикальних представників «партії війни». Варто зазначити, що Пригожин є абсолютно підконтрольним Путіну. Незважаючи на низку аргументів на користь його самостійності, варто розуміти, що людина, основним бізнесом якої є заборонена кримінальним кодексом РФ діяльність (у Росії заборонені приватні військові кампанії), не може вести самостійну гру на такому рівні, навіть за наявності власної армії. По суті виходить контрольоване об’єднання найбільш радикальних елементів з метою їх подальшої локалізації або маргіналізації.

5. НОВА СТАТТЯ ВІКТОРА МЕДВЕДЧУКА ДЛЯ РОСІЙСЬКОГО ВИДАННЯ «TELEGRAPH»

У четвер, 11 травня, було опубліковано чергову статтю екс-депутата Верховної Ради та колабораціоніста Віктора Медведчука під назвою «Яка вона, справжня Україна». У цій статті людина, яка ніколи не відрізнялася розумінням глибинних процесів в українському суспільстві, вкотре спробувала продемонструвати росіянам свою експертність у цьому питанні. Безумовно, ця подія не є найбільш значущою для внутрішньополітичної ситуації в Росії. Проте Ascolta змушена аналізувати медійні активності Медведчука, оскільки в Кремлі все ще є сили, які роблять на нього ставку в спробах впливу на внутрішньополітичні процеси в Україні.

Основні тези:

• «Українці загалом були віддані СРСР, навіть більше росіян. По-перше, відсоток членів комуністичної партії серед українців був найбільшим у СРСР. По-друге, українці становили вагому частину радянської еліти в Москві, особливо за Брежнєва, тобто в пізньому СРСР. По-третє, українці були основою всіх силових органів Радянського Союзу, оскільки завжди традиційно вважалися благонадійними та дисциплінованими».

• «Саме ці традиції та культурні штампи давали надії росіянам, що вже хтось, а брати-українці в них не стрілятимуть. Лише річ у тому, що росіян зустріли не ті українці, яких вони зазвичай могли удосталь спостерігати у своїй країні. Це були зовсім інші українці».

• «Отже, сучасні пострадянські українці вже не радянські люди, а й європейцями їх назвати не можна. Були б вони європейцями – жодних проблем із Росією вони просто не мали б».

• «Україна багато років була осередком нестабільності з Росією, і до цієї ролі її довго підштовхували. Західні фонди, посольства та спецслужби навіть не намагалися поширювати європейську ментальність, яка передбачає законослухняність, толерантність, ввічливість та галантність у спілкуванні».

• «В українців заохочували агресивність, істеричність та показну грубість. Українському народу нав’язували комплекс жертви, яка має помститися своєму кату навіть ціною свого життя. Все це нав’язувалося маніпуляціями у тлумаченні історії, ненавистю до російської культури та мови, запровадженням насильства та вбивства у повсякденне політичне життя».

• «Радянська Україна, як би її не розглядати, нічого подібного не мала. Тому можна точно стверджувати, що сучасну українську ментальність вирощували в американських пробірках для конфлікту з Росією».

• «Сьогодні політичні українці – психологічна зброя проти Росії, і більше вони не здатні».

• «Сьогодні ця істерика активно заражає Європу та рухає її до великої війни».

• «Тип сучасного прозахідного українця найближчий до психологічного типу поліцая-колабораціоніста часів окупації України нацистами. Тобто така людина відрізняється похмурістю, жорстокістю до беззахисних людей та рабською покірністю до господарів «правильної раси».

• «Зеленський без західної допомоги не коштує нічого, без неї на нього чекає незавидна доля, як, власне, і всю його команду».

• «Навіщо знищується канонічне православ’я в Україні? Та просто тому, що вона стала, на думку західних кураторів, на шляху українців до Європи. Тобто шлях українців до Європи вже розглядається як релігія, а не політичний процес».

• «Українцю переконали, що заробляти за допомогою працьовитості, розуму та таланту необов’язково, він і так все отримає в Європі, без зайвих праць. Військові дії для багатьох українців стали не горем, а можливістю сісти на шию іншим державам».

• «Сьогоднішня єдність українських громадян, про яку постійно кричить з усіх трибун Зеленський, є штучною. Українське суспільство ніхто не об’єднував, а цілеспрямовано поділяв, доки воно не перестало чинити опір. Йде витравлення будь-якої, не прозахідної опозиції, будь-якої не прозахідної політики, культури та ідей».

• «А Справжня Україна зовсім інша. Українці завжди були здібним, працьовитим і неагресивним народом, які розмовляють співучою мовою та мають глибоку історію православ’я. Якщо порівнювати німця та нациста, італійця та фашиста, а також українця та сучасного йому неонациста, то ми отримаємо різних людей, швидше за все, абсолютно протилежних за своїми якостями».

Підсумки/прогнози:

Віктор Медведчук продовжує грати у медійність, час від часу нагадуючи про себе у медіа-просторі. На відміну від першої статті, всі наступні не мали програмного характеру і є лише маячком-нагадуванням. По суті Медведчук публікує матеріали не для мотивації та консолідації своїх прихильників, а для нагадування про себе.

Теза про «іншу Україну» переливається з одного порожнього тексту в інший, Медведчук не пропонує жодних конструктивних ідей та цілісного бачення цієї «іншої» чи «справжньої» України. Концептуально статті Медведчука порожні та безглузді, але розраховані на досить вузьку аудиторію і точно не будуть прочитані безпосередньо в Україні. Його публіка зосереджена в Москві та її околицях – групи втікачів з України, які влаштувалися в Росії після 2014 та після 2022 років. Це і пояснює, чому рівень ЗМІ, в яких з’являються матеріали Медведчука, стає дедалі нижчим.

Водночас помітною є спроба Кремля сформувати на тимчасово окупованих територіях пул колишніх українських політиків, які мали безпосереднє відношення до створення конституційних засад сучасної України. Так, зовсім недавно стало відомо про висунення в депутати екс-міністра освіти України Дмитра Табачника, який обіймав посаду голови адміністрації президента при Кучмі, та вважався одним із найвпливовіших архітекторів сучасної України. Водночас Віктор Медведчук неодноразово згадував, що він є співавтором чинної Конституції України.

Вочевидь, ми маємо справу з кремлівськими технологами (швидше за все йдеться про групу Кирієнка), які, як і раніше, продовжують вірити у можливість реанімації таких політичних трупів як Медведчук, Азаров, Янукович, Табачник та інших «регіоналів». При цьому навіть у разі створення такого проекту на тимчасово окупованих територіях України можна прогнозувати його швидкий розпад через наявність великої кількості внутрішніх протиріч та конфліктів інтересів.