Шанхайська організація співпраці на сьогоднішній день перетворилася на клуб держав, які відкрито кидають виклик монополярному світу. Нині загальна територія країн, що входять до ШОС, становить понад 35 млн км², тобто 65 % території Євразії. Загальна чисельність населення країн ШОС приблизно дорівнює половині населення планети (понад 3,5 млрд.). Китай та Індія, які є членами ШОС, утримують позиції другої та третьої економік світу. Росія, Китай, Індія та Іран входять до «космічного клубу». При цьому сама організація демонструє тенденції до розширення шляхом вступу до неї нових учасників (ОАЕ, Єгипет, Білорусь та інші).
Важливо також відзначити, що ШОС не є військовим блоком, що в майбутньому може використовуватися в дипломатичному протистоянні з НАТО: по суті більшість держав-членів «антизахідної коаліції» демонструють спробу створення мирної організації, яка зосереджується на економічних, гуманітарних та культурних аспектах, а не на озброєнні та розширенні до кордонів ідеологічно ворожих держав. Прикладом розвитку такого сценарію є заклик міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова до лідерів країн Шанхайської організації співпраці щодо створення власної спортивної асоціації. За його словами, це дозволить одночасно розширити функціонал ШОС, а також «впоратися із майже монопольним впливом Заходу у спорті».
В даному випадку варто відзначити, що початковий функціонал ШОС, який базувався на необхідності уточнення демаркаційних питань між Китаєм та його сусідами, за 22 роки свого існування значно розширився та модифікувався. Крім вступу до організації нових членів, значно змінилася і стратегія ШОС, яка потребує особливої уваги на фоні посилення позицій Китаю на геополітичній арені.
Активізація Шанхайської організації співпраці розпочалася ще у 2017 році, коли її повноцінними членами стали Індія та Пакистан (які були країнами-спостерігачами з 2005 року). У 2022 році процедуру вступу до ШОС офіційно завершив Іран. На майбутньому саміті він буде вперше представлений як повноцінний член організації.
Прогнозоване розширення ШОС не лише за рахунок Ірану, а й за рахунок групи арабських держав, а також (що особливо важливо) М’янми виводить ШОС на новий рівень. Серйозним кроком до зміцнення позицій організації став вступ до неї Саудівської Аравії, кабінет міністрів якої, 29 березня 2023 року, підписав документ про приєднання до ШОС у статусі партнера з діалогу та розгляду низки проектів, які дозволять координувати енергетичну політику Саудівської Аравії та Китаю.
По суті приєднання Саудівської Аравії до ШОС стало логічним завершенням миротворчої місії Пекіну на Близькому Сході, внаслідок якої Ер-Ріяд відновив дипломатичні відносини з Тегераном, розірвані ще у 2016 році. Цікаво, що фінальний раунд переговорів у цьому питанні відбувся 10 березня 2023 року – у день переобрання Сі Цзіньпіна на посаду голови КНР на третій термін.
Більше того, крім посилення власних позицій у Євразійському регіоні, шляхом розширення прокитайської осі (у тому числі і за допомогою ШОС, БРІКС та інших організацій), Пекін значно впливає на посилення Близького Сходу, де активно формується консервативна і все більш незалежна від зовнішніх факторів стратегія регіональної взаємодії. У цьому випадку доволі показовим є повернення Сирії до Ліги арабських держав (її участь в організації було припинено у 2011 році). По суті, Пекін пропонує близькосхідним державам новий формат дипломатії та взаємодії, згідно з яким арабські держави відіграватимуть роль повноправних членів на геополітичній арені, а не задовольнятимуться званням сателітів Вашингтону чи Москви.
Важливо звернути увагу й на те, що на Близькому Сході вибудовується не лише антиамериканська політика, а й антиросійська. В свою чергу, Китай демонструє готовність до абсолютно інших правил гри, які не можу дозволити собі ні Москва, ні Вашингтон.
З огляду на процес розширення ШОС та активізації взаємодії членів організації можна виділити три основні цілі, реалізація яких буде помітна найближчим часом. По-перше, варто очікувати на перегляд конкретних заходів, що сприяють підвищенню безпеки енергетичної інфраструктури та логістики від Перської затоки до Далекого Сходу. Це неминуче передбачає розробку дублюючих сухопутних маршрутів експорту, щоб поставки не застрягали в таких критичних морських точках, як Малакська та Ормузька протоки. Один із можливих аспектів стратегії – інвестиції в морські та сухопутні системи, які в результаті вдасться перетворити на транспортні артерії, що пов’язують Перську затоку та Центральну Азію з ринками Далекого Сходу.
Примітно, що ключовою темою попереднього саміту ШОС, який відбувся 15-16 вересня 2022 року, було обговорення колективних стратегій щодо покращення нафтогазової логістики у Центральній Азії та на Близькому Сході. Через кілька днів після саміту стався підрив газопроводів «Північний потік» та «Північний потік-2». Ця подія стала черговою демонстрацією для держав-членів ШОС необхідності диверсифікації ризиків, пов’язаних з енергетичною інфраструктурою та логістикою.
По-друге, варто очікувати на зміцнення ролі ШОС як міжнародного інституту, який здатний просувати пріоритети своїх країн-членів на світових ринках, де домінують інтереси Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР), яка фактично є прямим ідеологічним опонентом ШОС. Ця стратегія передбачає створення механізмів щодо зменшення залежності від долара та обмеження можливостей використовувати його як зброю, а також сприяє зниженню політизації західних фінансових інститутів. Продаж викопних видів палива з використанням альтернативних валют, зокрема китайського юаня, – один із механізмів, який КНР реалізує на власних ринках.
Варто зазначити, що протягом останніх десяти років Росія вела переговори про вступ до ОЕСР, але після повномасштабного вторгнення в Україну організація розірвала відносини з Москвою. На тлі запровадження жорстких економічних санкцій проти Росії питання зменшення залежності від долара значно активізувалося, відповідно і в рамках ШОС воно стало одним з ключових.
По суті, на прикладі Росії (а раніше й Ірану) члени умовної «антизахідної коаліції» вивчили інструменти економічного тиску Заходу, які можуть бути застосовані у разі подальшого погіршення відносин або появи нових гарячих точок (наприклад, ескалація відносин між Китаєм та Тайванем). У цьому випадку зміцнення економічної безпеки є для членів організації не менш важливим, ніж енергетична безпека.
По-третє, держави-члени ШОС вже зараз проводять активну роботу щодо полегшення двосторонньої торгівлі та економічного зростання, що сприяє розвитку національних економік та підвищує їх стійкість.
Виходячи з вищевикладених принципів стає ясно, що Шанхайська організація співпраці стає все більш ефективним та авторитетним інструментом у руках Пекіну, що дозволяє йому розширювати свій вплив, використовуючи західні зовнішньополітичні підходи. По суті ми спостерігаємо за добре продуманою стратегією Пекіну, розрахованою на найближчі десятиліття. Китай поступово повертається до історичної концепції, за якою західний світ розглядається у ролі варварської території, яка не може зрівнятися зі Сходом ні за рівнем культури, ні за глибиною наукової думки. Звідси й регулярні спроби умовного «антизахідного блоку» звинувачувати Захід у спотворенні демократичних принципів та порушенні всієї міжнародної архітектури, створеної після Другої світової війни (Китай неодноразово заявляв про важливість збереження Організації об’єднаних націй та чіткого дотримання її статуту).
У даному випадку варто звернути увагу на заяви генерального секретаря ШОС Чжан Міна, який зазначив, що «країни Шанхайської організації співробітництва (ШОС) готові створювати сприятливі умови для вирішення української кризи»: «Країни-учасниці ШОС об’єднуються на основі спільних цінностей та поділяють однакові або близькі позиції з багатьох важливих міжнародних та регіональних питань». Більше того, одним із основоположних принципів ШОС є взаємодія у запобіганні міжнародним конфліктам та їх мирному врегулюванні.
У даному контексті варто зазначити, що за інформацією Ascolta, під час зустрічі глав зовнішньополітичних відомств держав-членів ШОС, що відбулася 4-5 травня, окрема увага приділялася питанню висунення ініціативи щодо врегулювання ситуації в Україні, яка має бути озвучена у червні, на саміті лідерів держав-членів ШОС (заплановано на 24-25 червня у Нью-Делі).
За непідтвердженою інформацією, одним з можливих варіантів розвитку подій може стати повернення до раніше обговорюваного варіанта з організацією спільної миротворчої місії ООН і ШОС, до якої також можуть приєднатися окремі члени ОДКБ (наприклад, Білорусь і Казахстан). За іншою версією, з цією ж метою Білорусь у прискореному форматі готується до вступу до ШОС, який може відбутися вже на найближчому саміті організації.
Цікаво, що 8 травня з’явилася інформація про присутність лідерів Білорусі, Казахстану, Вірменії, Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану в Москві під час параду 9 травня. Важливо відзначити, що ця ж делегація вирушить 16 травня до Пекіну на переговори із Сі Цзіньпіном.
Що ж до Росії і позицій Москви у процесі розширення Шанхайської організації співробітництва, то вона, по суті, починає відігравати все менш значну роль, поступаючись власними позиціями Китаю. У будь-якому випадку, Росія і не може претендувати на лідерство в ШОС – її економічна вага надто невисока для того, щоб виступати в ролі об’єднувача. Саме тому розширення ШОС Росія використовуватиме лише з пропагандистською метою – «нашого полку прибуло». Але поступово стане очевидно, що початкове завдання – об’єднати країни центральноазійського регіону навколо осі Москва – Пекін – зжила себе, і Росія сама стає одним із елементів панкітайської системи, а основним завданням ШОС найближчим часом стане пошук моделей, що дозволяють уникнути конфронтації між Китаєм та Індією. (а заразом – між Індією та Пакистаном). В подібних умовах Росія всередині ШОС перетворюється на статиста.
