Росія за тиждень (10.04-16.04)

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:

• В Росії триває активна мілітаризація суспільства, що є черговим свідченням підготовки до затяжних конфліктів, які, вочевидь, не обмежаться лише Україною. В цілому, цей чинник варто розглядати як регіональну тенденцію загалом, де процес мілітаризації відбувається не лише у межах Росії, а й у інших держав, котрі вибудовують партнерські відносини з Москвою чи демонструють мовчазну згоду з її діями (Китай, Індія, Іран, країни Близького Сходу). Цей фактор прийнято розглядати як локальну загрозу (у випадку з Україною, Тайванем чи іншими регіональними конфліктами). При цьому подібні тенденції можуть свідчити й про більш глобальну загрозу, в яку будуть втягнуті багато держав або військових блоків.

• У зовнішньополітичній діяльності Путін продовжує наголошувати на необхідності посилення зв’язків з Китаєм та Центральною Азією. Саме цей регіон поступово перетворюється на «закриту територію», контроль над якою намагаються отримати Москва та Пекін. У той же час, низка факторів та особливостей даного регіону демонструє ризики дестабілізації ситуації, що може мати вкрай негативний вплив на плани Росії.

• Росія дедалі активніше демонструє втому від українського питання, яке заводить Москву в дедалі більш тупикову ситуацію. Напередодні президентських виборів питання з так званою «СВО», яка затягнулася більш ніж на рік, вимагає ухвалення термінових та ефективних рішень. Більше того, активізація Росії в Центральній Азії та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні демонструє наявність не менш важливих напрямів у зовнішньополітичній стратегії Росії, які не можуть реалізовуватись за наявності українського питання. Очевидно, найближчим часом варто очікувати на радикальну зміну позиції Кремля щодо України, аж до спроби заморозити конфлікт або перевести його в переговорний процес.

У період з 10 по 16 квітня для Росії найбільш актуальними були такі теми:

1. Прийняття закону «Про військовий обов’язок та військову службу»

У вівторок, 11 квітня, Держдума РФ ухвалила у другому і третьому читанні поправки до закону «Про військовий обов’язок та військову службу». Наступного дня ці правки були схвалені Радою федерації, а 14 квітня нову редакцію закону підписав Володимир Путін. Нова редакція закону прирівнює електронні повістки до паперових, а для ухилістів запроваджує заборону на виїзд із країни, управління транспортом, деякі майнові операції, а також змінює ще низку правил, пов’язаних із набором на контрактну службу.

Основні зміни:

• Вводяться нові способи розсилки повісток: рекомендованим листом, електронно через портал «Держпослуги», вручення через МФЦ (багатофункціональний центр). Старі способи – вручення повістки в руки та через роботодавця – збережуться.

• Як тільки повістка буде вважатися врученою, військовозобов’язаний не зможе покинути Росію. Обмеження діятимуть, доки призовник не з’явиться до військкомату.

• Неявка без поважної причини через 20 днів спричинить: заборону на державну реєстрацію як ІП; заборона на державну реєстрацію транспортних засобів; паузу у постановці нерухомого майна на кадастровий облік або у реєстрації прав; обмеження на керування транспортними засобами; відмова у укладанні кредитного договору, договору позики; заборона на постановку на облік у податковому органі фізичної особи як платник податків, який застосовує спеціальний податковий режим «податок на професійний дохід».

• Регіональна влада зможе вводити для ухилістів додаткові обмеження (наприклад, на отримання виплат, пільг, заходів підтримки), їх можна буде оскаржити. Обмеження скасують після явки до військкомату.

Підсумки/прогнози:

Примітно, що вельми резонансний законопроект ухвалювався в напруженій обстановці, а низка депутатів відкрито заявляли про серйозне порушення регламенту, оскільки близько 130 сторінок правок було подано на розгляд депутатів за півтори години до голосування. Саме голосування проходило пакетним чином – без розгляду правок. У підсумку законопроект у третьому читанні підтримали 396 депутатів Держдуми.

Додатковий резонанс навколо цього закону викликаний й тим, що фактично вперше з моменту розпаду СРСР військовий облік у Росії стає тотальним не на папері, а насправді. Автори документа вже заявили, що у світі аналогічних законів немає.

Варто зазначити, що, крім найбільш обговорюваних нововведень, що стосуються електронних повісток та заборони на виїзд за кордон, не менш важливим є і створення актуальної інформаційної бази на весь мобілізаційний ресурс, який оцінюється російським командуванням та владою у 25-35 млн осіб. До ухвалення закону цей ресурс був умовним, оскільки існував лише на папері – невідомо, яка його частина дійсно придатна до служби і де взагалі перебувають військовозобов’язані. Після ухвалення закону з’явиться можливість так швидко, наскільки це можливо, прогнати практично всіх росіян призовного віку через військкомати (шляхом розсилки повісток з вимогою з’явитися для уточнення даних) та встановити їхню готовність до служби, а також місце проживання, сімейний стан та інші параметри.

Безумовно, цей процес вимагатиме значного часу і не зможе пройти за одну призовну кампанію (у Росії вона стартувала 1 квітня і триватиме до 15 липня). При цьому все ж варто очікувати значного збільшення кількості призовників, яке збільшуватиметься з кожною наступною призовною кампанією. Ймовірно, саме це є головною стратегічною метою нововведень.

Водночас, нова система поширення повісток та обмеження низки можливостей тих, хто не з’явився вчасно у військкомат, не лише прискорюють процес мобілізації, а й дозволяють ефективно боротися з опозиційно налаштованою частиною населення, яка під час мобілізації активно виїжджала до інших країн та публічно критикувала дії Путіна Згідно з новим законодавством, у майбутньому вони можуть втратити будь-які можливості на роботу або навіть вільне пересування на території Росії.

З урахуванням поступового переходу російської економіки на військові рейки цей закон підкріплює стратегію Кремля ще й живою силою, чисельність якої зможе значно збільшитися, що демонструє нові погрози та виклики не тільки для України, а й для всієї Європи.

З точки зору російської пропаганди, найближчим часом можна буде почути про розширення НАТО і необхідність заходів у відповідь щодо збільшення кількості російських військ, особливо вздовж кордону з країнами-членами Північноатлантичного альянсу, який збільшився для Росії практично вдвічі.

2. Засідання Ради міністрів закордонних справ СНД у Самарканді

У п’ятницю, 14 квітня, у Самарканді (Узбекистан) відбулося чергове засідання Ради міністрів закордонних справ (СМЗС) Співдружності Незалежних Держав (СНД). Участь у заході взяли керівники зовнішньополітичних відомств Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану та Узбекистану, а також Виконавчого комітету СНД. Туркменістан представляв заступник міністра закордонних справ Вепа Хаджієв. За підсумками засідання члени Ради схвалили низку документів, які будуть винесені на затвердження під час майбутніх засідань Ради глав держав та Ради глав урядів СНД.

Підсумки/прогнози:

Навіть більш ніж через 30 років Росія намагається реанімувати Співдружність незалежних держав як своєрідну форму економічної інтеграції на пострадянському просторі. Об’єднання, спочатку задумане як тимчасове (для «цивілізованого розлучення» після розпаду СРСР), продовжує існувати – не дивлячись на внутрішні протиріччя, що накопичуються. Насамперед це «клуб колишніх радянських республік» (за винятком деяких, які відпали через політичну еволюцію). Росія відіграє домінуючу роль СНД і намагається перетворити Співдружність на якийсь аналог «Ради економічної взаємодопомоги», що існувала в 50 – 80-ті роки і об’єднувала країни соціалістичного вибору, і прорадянської орієнтації.

Те, що після засідання у Самарканді були досить скупі релізи, свідчить лише про ритуальний характер зустрічі – без конкретних результатів. Очевидно, для Росії важливим є розуміння того, чи може вона покластися на економічну підтримку з боку держав СНД у нинішніх складних умовах, а також необхідно розуміти ступінь поступок тим самим країнам СНД у питаннях постачання енергоносіїв та інших важливих елементів товарних відносин. Але говорити про ефективність механізму СНД останнім часом не випадає – значно більшу роль відіграють прямі міждержавні відносини між членами СНД.

3. Зустріч у форматі ЦА5+Росія‘

У п’ятницю, 14 квітня, у Самарканді (Узбекистан) відбулася шоста зустріч у форматі ЦА5+Росія, в якій взяли участь Міністри закордонних справ Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану. Згідно з заявами сторін, під час зустрічі йшлося про взаємодію по лінії Росія – Центральна Азія у політико-дипломатичній, торговельно-економічній, енергетичній, транспортній, гуманітарній та міграційній сферах, а також у галузі охорони здоров’я та санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Підсумки/прогнози:

Для Росії нині найважливішим напрямом розвитку міжнародних відносин є регіон Центральної Азії. І головне завдання для Росії – не допустити встановлення контролю над регіоном із боку Великобританії та США. Те, що британські інтереси в цьому регіоні сильні, а США тут мають військові бази – загальновідомо. Однак у разі зміни режимів (шляхом переворотів чи «кольорових революцій») країни регіону почнуть нести загрозу безпеці Росії та частково – Китаю. Найближчим часом боротьба за Центральну Азію стане одним із визначальних вузлів протиріч сучасного світу. Контролі з боку Заходу над середньоазіатськими державами відрізає постачання російських енергоносіїв до Індії, ставить перепони на шляху альянсу Москви та Тегерану та ускладнює відносини з режимом талібів в Афганістані. Плюс до всього Центральна Азія – це регіон не так зіткнення інтересів Китаю та Росії, як приклад кооперації інтересів двох країн. Саме тому для Росії важливо зміцнювати «країни підчерев’я» (під таким терміном ці держави часто фігурують у напівофіційних документах РФ).

При цьому кожна з держав викликає багато питань у Москви. Туркменістан, який поступово втрачає статус «закритої країни» за нового і молодого керівника, Сердара Бердимухаммедова, починає вести все більш самостійну політику і не завжди узгоджує свої інтереси з інтересами Москви. Це стосується насамперед енергетичної галузі. Киргизстан демонструє постійну нестабільність. Таджикистан переживає не найкращі часи в економічному плані. Узбекистан відверто заграє із Заходом. Казахстан у принципі постійно демонструє самостійність інтересів. З цієї причини подібні зустрічі у форматі 5+1 важливі для Росії насамперед для звіряння годинника та зміцнення зв’язків.

4. Стаття куратора ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина

У п’ятницю, 14 квітня, куратор ПВК «Вагнер» Євген Пригожин опублікував власну статтю під назвою «Тільки чесний бій: жодного договірняка». У ній він зробив низку досить гострих заяв, зокрема, запропонував зупинити війну в Україні, оголосивши її мети досягнутими. Також він заявив, що дана війна може послужити передумовою розколу Росії. При цьому багато західних та українських аналітиків сприйняли цей матеріал дуже неоднозначно, заявивши про фактичну зміну курсу Пригожина та його відкриту конфронтацію з Путіним. Насправді, цей матеріал можна розглядати і під іншим кутом.

Ключові тези:

• «ПВК «Вагнер» продовжує перемелювати українську армію на Бахмуті. Зеленський посилає в цю м’ясорубку все нові й нові частини, в згубну вирву, яка засмоктує найкращі підрозділи ЗСУ та найманців».

• «Стратегічна роль Бахмута абсолютно невелика. За Бахмутом слідують Сіверськ, Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка та Часов Яр: населені пункти, що входять у так зване «донбаське кільце» і утворюють із себе укріпрайон. З одного боку, Бахмут – частина цього укріпрайону, з іншого боку, саме взяття Бахмута не забезпечить швидкоплинну перемогу над Україною, дорогу до Дніпра чи навіть захоплення Донбасу».

• «Українська армія зібрала достатню кількість сил. Близько 200 тисяч вже достатньо підготовлених бійців, які пройшли дво-тримісячну підготовку та злагодження, готові до виконання бойових завдань. Кількість озброєння та боєприпасів цілком достатньо для того, щоб ці 200 тисяч пішли у наступ у різних напрямках».

• «ЗСУ втрачають від 30 до 50 одиниць техніки щодня, і проблем із нею не мають. А по людях у них, як кажуть на фронті, безліміт».

• «Якщо ЗСУ не підуть у наступ найближчим часом, то вони почнуть поступово втрачати свій бойовий потенціал. Війна зайде в глухий кут, і ті території, які сьогодні знаходяться під контролем Російської Федерації, на роки можуть залишитися в розпорядженні РФ».

• «Тривала битва за Бахмут вкрай вигідна російським військам, адже великий шматок території України вони вже віджали у 2022 році. Якщо спецоперація залишиться в цих межах, плюс-мінус кілька десятків кілометрів, то це вирішить багато завдань [так званої] СВО».

• «Бахмут дає можливість російській армії накопичити сили, зайняти вигідні рубежі оборони, розібратися з внутрішніми проблемами, підготувати мобілізованих і у всеозброєнні зустріти будь-яку кількість сушників, що контрнаступають».

• «У надрах американських спецслужб давно визрів план виконання наступного кроку по повному розвалу Росії, який повністю відповідає сьогоднішній доктрині США».

• «Сьогодні, коли почалася спецоперація, і РФ не змогла досягти тих результатів, на які очікувало суспільство, у США з’явилася можливість повернутися до свого початкового плану».

• «США не потрібна швидка війна. Їм потрібна війна, яка призведе до переконання «глибинної держави» та її перемоги».

• «Багато тих, хто ще вчора підтримував спецоперацію, сьогодні перебувають у сумнівах, або категорично проти того, що відбувається. Представникам глибинної держави хочеться терміново повернутися до свого звичайного життя, старих звичок та комфорту».

• «Для влади та для суспільства загалом сьогодні необхідно поставити якусь жирну точку у СВО. Ідеальний варіант – це оголосити про закінчення СВО, повідомити все про те, що Росія досягла тих результатів, які планувала, і в якомусь сенсі ми справді їх досягли. Ми перемололи величезну кількість бійців ЗСУ і можемо самі собі відзвітувати про те, що завдання СВО виконані».

• «Росія відрізала Азовське та великий шматок Чорного моря, захопила жирний шматок території України та створила сухопутний коридор до Криму. Тепер залишається лише одне: намертво закріпитися, захилитися на тих територіях, які вже є».

• «Народ уже шукає винних у тому, що ми не найсильніша армія у світі, а в цій ситуації шукатимуть крайніх».

• «Радикальні національні почуття підуть як після будь-якої військової поразки, російська військова промисловість почне працювати з десятикратним зусиллям. Економічна ефективність витіснить млявий неефективний державний капітал».

• «Якщо матимуть місце м’які домовленості, то, за американським принципом поступового приниження, спочатку в Росію будуть повернуті «Фрідмани та Чубайси», потім «Ходорковські та Дворковичі». Потім поступово відбудеться лібералізація еліт, і «глибинна держава» прийме їх із почуття самозбереження, трансформується і стане із чорного чи червоного блакитним чи рожевим».

• «Українці готові до наступу. Ми готові відбити удар. Найкращим сценарієм зцілення Росії для того, щоб вона згуртувалася воєдино і стала найсильнішою державою, є настання ЗСУ, за якого ніякі подачки та переговори будуть неможливі».

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на те, що найбільш обговорюваною тезою статті Пригожина став заклик до завершення бойових дій і подальшого зосередження на вже окупованих територіях, варто виділити й інші, не менш важливі аспекти.

Очевидно, за умовно пацифістськими намірами Пригожина криються набагато складніші матерії. Як писала раніше Ascolta, у російських політичних колах нині вишиковуються два основні табори: «голуби» та «яструби». Обидва табори повністю контролюються Кремлем, а їх наявність застосовується як для зовнішнього, так і внутрішнього споживача.

Умовний табір «яструбів» дедалі активніше намагається очолити Пригожин, демонструючи повну готовність воювати до переможного кінця, захоплюючи не лише території Донбасу, а й усієї України чи навіть низки європейських держав. Для зовнішнього споживача Пригожин є втіленням абсолютного зла, куратором структури, що складається з довічно ув’язнених, вбивць, ґвалтівників та наркоманів, які застосовують найбільш варварські методи обезголовлюючи жертв або вбиваючи їх кувалдою. Для внутрішнього споживача Пригожин є ідеологом найрадикальнішої частини населення, яка також підтримує ідею повноокупації України та розвалу усієї Європи.

У той же час, ключову роль у таборі «голубів» дедалі активніше займає Володимир Путін, який демонструє вже добре відому технологію: «якщо не я, то прийдуть такі як Пригожин чи Медведєв». Для зовнішнього споживача він показує, що навіть у ситуації, що склалася, є шанс для мирних переговорів, від яких Росія нібито не відмовляється. Для внутрішнього споживача він щоразу демонструє наявність «жесту доброї волі» – нібито вся міць Росії полягає у вмінні прощати і допомагати навіть найлютішому ворогові, яким нині є Захід.

У своїй статті Пригожин формує нову тезу, яка посилює як процес розподілу на два табори всередині Росії (що є важливим елементом напередодні президентських виборів), так і створення стійкішого способу можливого посилення та розростання конфлікту за межі України. Він фактично прямо вказує на те, що чинна влада загралася в дипломатію та регулярні поступки, які надалі можуть призвести до посилення внутрішньо-конфронтації в Росії. У той же час, Пригожин пропонує зупинити бойові дії та зайнятися підготовкою до наступного етапу ескалації, нарощуючи бойову міць та мобілізаційні сили.

По суті, основний зміст статті Пригожина можна звести до наступної завуальованої тези: «або Захід враховує вимоги та умови Москви і сідати за стіл переговорів, або Москва заморожує конфлікт і починає підготовку до більш глобальної війни».

Важливо відзначити, що окрім формування цієї тези, Пригожин фактично вибиває козир із рукава у Заходу, заявляючи про те, що будь-яке перемир’я буде лише кроком до більш серйозної військової підготовки Росії.

У будь-якому випадку важливо відзначити, що Пригожин все більше виступає в ролі політика і найближчим часом є всі шанси побачити його як лідера політичної організації, або самовисуванцем на виборах у ключових регіонах чи містах Росії.

5. Раптове приведення Тихоокеанського флоту РФ у вищий ступінь готовності для перевірки

У п’ятницю, 14 квітня, Тихоокеанський флот РФ був приведений у найвищий ступінь готовності для раптової перевірки. Про це повідомив міністр оборони РФ Сергій Шойгу на нараді із керівним складом відомства. Також Шойгу зазначив, що раптова перевірка проводиться відповідно до рішення Верховного головнокомандувача Збройних сил РФ. Керує заходами головнокомандувач ВМФ адмірал Микола Євменов. У перевірці також задіяні Повітряно-космічні сили, військові частини та підрозділи забезпечення. За словами Шойгу, основна мета перевірки — збільшити здатність збройних сил відбивати агресію ймовірного супротивника з моря.

Підсумки/прогнози:

Тихоокеанський регіон для Росії є найважливішим напрямом, проте останнім часом Росія зосереджувалась переважно на західному та південному напрямках, частково говорила про арктичні проекти, але здавалося, що регіон Тихого океану відійшов на другий план. Очевидно, що нова активність на Тихому океані – прямий наслідок візиту Сі Цзіньпіна до Москви та демонстрація опонентам (насамперед США та Японії), що російський флот у разі прямого зіткнення інтересів великих держав також братиме участь – на стороні Китаю. По суті, з моменту навчань (14 лютого) можна говорити про російсько-китайський військово-морський альянс у Тихому океані. Це серйозна загроза не лише Тайваню, а й Японії.

До початку 2010-х років Тихоокеанський флот був практично не здатний виконувати в повному масштабі бойові завдання на океанському театрі воєнних дій і призначався переважно для виконання оперативно-стратегічних завдань у закритих внутрішніх морях, ескортних операцій або боротьби з піратами. За останнє десятиліття Тихоокеанський флот РФ пройшов суттєву модернізацію, поповнився новими суднами і у грудні 2022 року був визнаний найкращим із російських флотів.

6. Візит міністра оборони КНР Лі Шанфу до Москви та зустріч із Володимиром Путіним

У неділю, 16 квітня, розпочався триденний робочий візит члена Державної ради, міністра оборони Китайської Народної Республіки Лі Шанфу до РФ. Після прибуття до Москви він попрямував до Кремля, де провів зустріч із Володимиром Путіним та міністром оборони РФ Сергієм Шойгу.

Ключові тези:

• Путін: «Між нашими країнами за всіма напрямами йде дуже гарний розвиток відносин – в економіці, соціальній, культурній, освітній галузі. Але і по лінії військових відомств ми працюємо так само активно, регулярно обмінюємося корисною для нас інформацією, співпрацюємо у сфері військово-технічної взаємодії, проводимо спільні навчання, причому на різних театрах: і в Далекосхідному регіоні, і в Європі, і на морі, і на суші, й у повітрі».

• Лі Шанфу: «Останнім часом співробітництво Росії та Китаю у військовій та військово-технічній галузях розвивається дуже добре. Це робить великий внесок у забезпечення безпеки глобальної та регіональної».

• Лі Шанфу: «Після того, як я обійняв посаду Міністра оборони КНР, це мій перший закордонний візит. Я спеціально вибрав для цього Росію, щоб підкреслити особливий характер і стратегічне значення наших двосторонніх відносин».

• Лі Шанфу: «У нас дуже міцні відносини, вони перевершують військово-політичні союзи часів холодної війни, будуються на засадах неприєднання, непротивоборства третій стороні, і вони дуже стійкі. Під Вашим стратегічним керівництвом та Головою КНР Сі Цзіньпіна ми активно розвиваємо співпрацю в практичних сферах, і наші відносини вже вступили в нову епоху».

• Лі Шанфу: «Пан Сі Цзіньпін висунув кілька великих ініціатив, у тому числі цивілізаційну ініціативу, ініціативу глобального розвитку. Наскільки ми знаємо, російська сторона позитивно ставиться до цих ініціатив».

• Основна частина зустрічі пройшла у закритому форматі. Станом на вечір 16 квітня речник Путіна Дмитро Пєсков заявив, що про результати переговорів повідомить пізніше.

Підсумки/прогнози:

Візит Лі Шанфу – це підтвердження раніше запропонованих версій Ascolta, щодо того, що зустріч Володимира Путіна і Сі Цзіньпіна мала в першу чергу характер домовленостей у військово-оборонній сфері – можливо, аж до створення військово-політичного альянсу. Обидві країни у цьому зацікавлені.

Основні напрямки, що були обговорені з китайським гостем – Тайвань, Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Африка, Середня Азія. За даними Ascolta, питання України під час зустрічі якщо й обговорювалося, то лише побічно. Цей факт може свідчити про поступове переключення Росії з України на інші, важливіші напрямки, що теоретично може свідчити про готовність Москви йти на переговори з пом’якшеними вимогами.