На зв’язку: з ким спілкується Путін після початку війни в Україні

При цьому лідери низки держав, які засудили дії Росії, й надалі зберігають не лише дипломатичні відносини з Москвою, а й особисті контакти з Володимиром Путіним. У першу чергу, йдеться про телефонні розмови російського президента з іноземними колегами, оскільки кількість візитів Путіна до інших держав значно скоротилася ще під час пандемії COVID-19, а за останній рік російський президент й взагалі був змушений обмежитися ближнім зарубіжжям.

За 400 днів російсько-української війни світовій спільноті так і не вдалося досягти повної ізоляції російського президента. Більше того, низка держав, з переважно антизахідними настроями, все частіше демонструє мовчазне схвалення дії Путіна,  а інколи й навіть підтримку.

У цьому матеріалі Ascolta підрахувала кількість телефонних розмов та особистих зустрічей Володимира Путіна з лідерами інших держав, які проводилися в період з 24 лютого 2022 року по 30 березня 2023 року – тобто у перші 400 днів повномасштабного вторгнення російської армії на територію України.

ЗАВЖДИ НЕ ПРОТИ ПОГОВОРИТИ: СКІЛЬКИ ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ ПРОВІВ ПУТІН ЗА 400 ДНІВ ВІЙНИ?

Майже через 12 годин після оголошення так званої «спеціальної військової операції», о 17:00 за московським часом, у Кремлі відбулася зустріч Володимира Путіна з Прем’єр-міністром Пакистану Імран-Ханом. Згідно з офіційним звітом на сайті Кремля, лідери двох держав обговорювали актуальну ситуацію у Південній Азії. У той же час, по території України завдавалися масовані ракетні удари, а колони російської військової техніки активно наступали на північні та південні регіони країни.

Ще через 4 години, о 21:05 за московським часом, Володимир Путін провів першу телефонну розмову. Його співрозмовником виявився президент Ірану Сейєд Ебрахім Раїсі. Вочевидь, розмова була доволі короткою, оскільки вже о 21:20 прес-служба Путіна оголосила про початок його розмови з Прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді. Ще через дві години відбулася остання в цей день телефонна розмова російського президента. На цей раз його співрозмовником став президент Франції Еммануель Макрон. Забігаючи наперед, слід зазначити, що саме французький президент став лідером за кількістю телефонних розмов із Путіним у 2022 році.

Загалом, за 400 днів війни Володимир Путін провів 183 офіційні телефонні розмови з лідерами інших держав. У той же час, ця цифра не враховує тих розмов, які були засекречені або не висвітлювалися публічно (деякі з них Ascolta планує описати у своїх наступних матеріалах). Крім цього, Путін здійснив низку офіційних візитів до інших держав, а також взяв участь у кількох самітах та неформальних зустрічав із лідерами інших держав.

Подібні активності російського президента дають можливість визначити не тільки нове коло спілкування Путіна, а й демонструють низку тенденцій у формуванні як регіональних, так і глобальних союзів. Більше того, аналіз регулярності дзвінків та їх географії дозволяє виділити основні напрями та сфери інтересів Росії на геополітичній арені. 

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ПУТІНА

Ми розділили комунікацію Путіна з іноземними колегами на чотири умовні групи: «українське питання», «нові союзи», «вирішення регіональних конфліктів» та «інше». Саме у цих напрямках найактивніше працював російський президент.

 «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ»: ХТО НАМАГАЄТЬСЯ ДОМОВИТИСЯ З ПУТІНИМ ПРО МИР

З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ в Україну західні лідери розділилися на тих, хто спробував максимально ізолювати Росію та розірвати з нею будь-які комунікації, а також тих, хто спробував вплинути на Путіна дипломатичним шляхом. Серед представників другого табору найактивнішу дипломатичну позицію демонстрували президент Франції Еммануель Макрон (12 телефонних розмов) та канцлер Німеччини Олаф Шольц (11 телефонних розмов). Більше того, 10 березня та 28 травня 2022 року Путін, Макрон та Шольц проводили спільні дзвінки для обговорення української тематики. Аналогічні «конференції» проводилися і незадовго до вторгнення Росії в Україну, але, вочевидь, не дали бажаного результату.

За підсумками 2022 року Еммануель Макрон отримав першість у рейтингу найчастіших комунікацій із Володимиром Путіним (12 телефонних розмов), за що піддався активній критиці як з боку України, так і з боку інших західних лідерів.

Примітно, що з початку 2023 року ні Макрон, ні Шольц не провели жодної телефонної розмови з Путіним.

Серед абсолютних лідерів за кількістю контактів з Путіни у цій групі виступає президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган (16 телефонних розмов). До того ж, за час війни Росії проти України російський та турецький лідери провели 4 особисті зустрічі у Тегерані (19.07), Сочі (05.08), Самарканді (16.09) та Астані (13.10). Ердоган неодноразово виступав у ролі посередника між Заходом та Москвою в українському питанні. Також він залишається головним лобістом Чорноморської зернової ініціативи («зернової угоди»), що реалізується з 22 липня 2022 року. Примітно, що перша зустріч Ердогана та Путіна відбулася 19 липня у Тегерані – тобто за три дні до запуску «зернової угоди». Більше того, 26 березня 2023 року відбулася чергова телефонна розмова між російським та турецьким лідерами. Джерела Ascolta зазначають, що під час цієї розмови міг обговорюватись візит Путіна до Туреччини, який може відбутися найближчим часом.

У якості активного посередника в переговорному процесі намагався виступати й Ізраїль. Путін провів 8 телефонних розмов із колишнім прем’єр-міністром країни Нафталі Беннетом, а 5 березня 2022 року зустрівся з ним у Москві. На початку лютого 2023 року в інтерв’ю журналісту Ханоху Дауму Беннет заявив, що під час візиту до Москви він отримав гарантії від Володимира Путіна не вбивати президента України Володимира Зеленського. Крім цього, 9 серпня 2022 року відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з президентом Ізраїлю Іцхаком Герцогом, а 22 грудня він поспілкувався з Біньяміном Нетаньяху, який вже за тиждень після розмови офіційно обійняв посаду прем’єр-міністра Ізраїлю.

За час бойових дій в Україні російський президент також мав телефонні розмови із лідерами Італії, Норвегії, Фінляндії, Люксембургу та Австрії. Тричі спілкувався з Головою Європейської ради Шарлем Мішелем та провів одну телефонну розмову з Генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррешем. Також у якості посередника в українському питанні намагався виступити президент Індонезії Джоко Відодо. Він тричі спілкувався з Путіним телефоном, а 29 липня відвідав Україну та зустрівся з Володимиром Зеленським, після чого вирушив до Москви на зустріч із Путіним.

«НОВІ СОЮЗИ»: З КИМ ПУТІН БАЧИТЬ МАЙБУТНЄ РОСІЇ

Ще за довго до початку так званої «спеціальної військової операції» Володимир Путін неодноразово заявляв про необхідність зміни світового порядку, який, на його думку, не може будуватися на одноосібному домінуванні США. У той же час, у головні союзники Росії Путіна записував Китай, лідер якого демонстрував мовчазну згоду з подібними висловлюваннями. За 20 днів до вторгнення російських військ в Україну Путін відвідав Пекін та взяв участь у церемонії відкриття зимових Олімпійських ігор. Пізніше багато аналітиків зійдуться на думку, що під час цього візиту Сі Цзіньпін схвалив дії Путіна щодо України, але попросив відкласти їх до закінчення Олімпіади.

При цьому, вже після початку війни, Сі Цзіньпін став лише шостим у списку лідерів іноземних країн, з якими Путін провів телефонну розмову. Хоча навряд чи цей нюанс має серйозний вплив на глобальну картину. Загалом можна відзначити, що протягом усієї російсько-української війни питання Китаю залишається основним у прогнозуванні подальшого розвитку ситуації. Так, спочатку багато хто очікував на результати переобрання Сі Цзіньпіна на черговий термін голови КНР, потім прогнозували більш активну участь Китаю в українському питанні після з’їзду Всекитайських зборів народних представників, який відбувся в середині березня і остаточно завершив процес формування партійного керівництва. Далі весь світ уважно стежив за візитом Сі Цзіньпіна до Москви, результати якого в черговий раз продемонстрували високий рівень зближення між двома державами. Наразі ми можемо спостерігати активну синхронізацію дій та позицій Москви і Пекіна навколо так званого мирного плану, запропонованого Сі Цзіньпіном у річницю початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України.

За підсумками візиту Сі Цзіньпіна до Москви лідери Китаю та Росії зробили спільну заяву, в якій спростували плани створення військового блоку. При цьому Москва та Пекін активно підтримують ідею багатополярного світу та ведуть активну роботу щодо об’єднання умовної антизахідної коаліції, яка формується з держав Азії, Близького Сходу, Африки та частково Латинської Америки.

У цьому напрямі Путін намагається вибудовувати нові союзи на фоні фактично повного розриву відносин із колективним Заходом. Дані союзи можна розбити на кілька підгруп:

1. Союз Китай-Росія-Іран

29 березня голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі заявив комітету Палати представників із збройних сил, що Китай, Росія та Іран «зближуються» і будуть постійною проблемою на довгі роки. Ця заява стала лише черговим підтвердженням створення подібного союзу, який ставить за мету формування нового полюсу впливу та залучення до нього інших регіональних гравців.

Важливо відзначити, що напередодні візиту Сі Цзіньпіна до Москви Китай зумів продемонструвати ефективне посередництво у переговорах між Іраном та Саудівською Аравією, які домовилися поновити дипломатичні відносини розірвані у 2016 році. Сторони в заяві висловили подяку Китаю, а також Іраку та Оману, де раніше проходили переговори між Тегераном та Ер-Ріядом. Низка джерел відзначають і роль Росії у посередництві у цьому процесі.

2. Союзна держава з Білоруссю

Російсько-українська війна значно посилила процеси щодо реалізації союзної держави між Росією та Білоруссю. За останній рік Москва та Мінськ значно просунулися у питаннях економічної та судової інтеграції. Щоправда, із 28 програм у рамках Союзної держави, прийнятих ще на початку 2022 року, станом на кінець березня 2023 року повністю виконано лише 8. Днями прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін заявив, що засідання Вищої держради Союзної держави за участю Путіна та Лукашенка відбудеться 6 квітня, а за його підсумками сторони зможуть значно просунутися в низці питань і в темі практичної реалізації союзних програм.

Водночас не варто виключати серйозного впливу Пекіну на відносини між Мінськом та Москвою. Лукашенко все більше перетворюється на особистого посланця Сі Цзіньпіна та намагається виступати його посередником у Європі. Ця роль дозволяє йому диктувати власну позицію у відносинах із Путіним та не йти на повну втрату суверенітету шляхом об’єднання з Росією. У тому числі це стосується й відмови від участі білоруської армії у бойових діях на території України. Очевидно, Пекін розглядає Мінськ як майбутній економічний центр у відносинах з Європою, свідченням чого може виступати створення поблизу білоруської столиці індустріального парку з особливою економічною зоною «Великий камінь».

25 березня Путін заявив, що Росія має намір розмістити на території Білорусі тактичну ядерну зброю. Сховище для нього планується збудувати до 1 липня поточного року. Зважаючи на те, що ця заява прозвучала через кілька днів після візиту Сі Цзіньпіна до Москви, можна припустити, що подібні дії були узгоджені між Пекіном, Москвою та Мінськом.

3. Енергетичний союз Росія-Казахстан-Узбекистан

Починаючи з минулого року, Росія активно лобіює процеси створення потрійного газового союзу за участю Казахстану та Узбекистану, що дозволяє значно збільшити постачання газу до Китаю. Це питання активно обговорювалося у жовтні минулого року на саміті Росія – Центральна Азія, а також на початку грудня 2022 року на саміті ЄАЕС у Бішкеку (Киргизстан).

Останнім часом цей газотранспортний проект стає все більш актуальним і має всі шанси на реалізацію. Питання полягає лише в тому, наскільки прагматичну позицію зможе побудувати Токаєв, з урахуванням усіх інтересів Китаю, Росії та низки транснаціональних корпорацій, що мають доволі помітний вплив особливо на західні регіони Казахстану.

Важливо звернути увагу й на той факт, що наприкінці лютого 2023 року відбувся візит Ентоні Блінкена до Казахстану та Узбекистану. Головною метою центральноазіатського турне Державного секретара США була спроба переконати Астану та Ташкент у необхідності виконання антиросійських санкцій та максимального дистанціювання від Росії. Через декілька днів після візиту Блінкена відбулася зустріч президентів Казахстану та Узбекистану в казахському Шимкенті. За підсумками зустрічі Токаєв та Мірзієєв підтвердили позицію щодо створення мультимодального транспортного коридору через Каспій, проти чого наполегливо виступав Блінкен. Також Казахстан та Узбекистан підтвердили участь у домовленості про «Зелений коридор» у сфері транспорту, куди будуть включені Росія, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Іран та Казахстан. Також, після зустрічі обидва лідери держав провели телефонні розмови з Путіним.

По суті, можна говорити про ситуативну перемогу російського президента у боротьбі зі США за сферу інтересів у Центральній Азії. 9 телефонних розмов із президентом Казахстану та 12 із президентом Узбекистану дали свій результат. При цьому з огляду на складність даного регіону не варто розраховувати на тривалу стійкість подібних союзів.

4. Країни Сахеля та Африканський континент

Варто відмітити традиційний інтерес Росії до країн Сахеля. ПВК «Вагнер» активно присутні в Чаді та Малі (а також у Центральноафриканській Республіці та Демократичній Республіці Конго). У 2021 році в результаті військового перевороту, підтриманого вагнерівцями, до влади в Малі прийшов полковник Ассімі Гоїта. У травні 2022 року вагнерівці допомогли Гоїті придушити військовий заколот, інспірований Францією (по суті, французи не особливо приховують бажання повернути контроль над Малі, який вони втратили ще на початку 2010-х років в результаті «громадянської війни» в Малі, а точніше боротьби за контроль над сферами впливу в Сахелі).

Примітно, що свої програми для Сахеля (економічні, екологічні) у 2021 році озвучили США та Франція. Тобто, з погляду Російської Федерації посилення присутності у цьому регіоні – це новий виклик Заходу. На цьому тлі візит міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова до регіону, що відбувся наприкінці лютого 2023 року, особливо цікавий. Більше того, у Судан Лавров прибув того ж дня, що й делегація шести послів країн ЄС та США. При цьому агентство Bloomberg наголосило, що візит шести послів готувався дуже довго і ретельно, але візит Лаврова звів усі дипломатичні старання нанівець. Посли поїхали практично ні з чим. Таким чином керівництво Судану дало зрозуміти свої пріоритети, а Росія здобула невелику дипломатичну перемогу. Візит до Мавританії, яка вважається основним союзником НАТО в регіоні, також є доволі примітним. Нещодавно (у жовтні минулого року) тут побувала з візитом заступник державного секретаря США Вікторія Нуланд. Щоправда, влітку 2021 року уряд Мавританії підписав з Росією угоду про військово-технічне співробітництво.

Країни Сахеля (Буркіна-Фасо, Мавританія, Малі, Нігер та Чад), з погляду Заходу, відіграють основну роль у боротьбі з загрозою ісламського тероризму та його активізації на решті континенту. Регіон Сахеля важливий з погляду впливу на політичне життя Африки загалом. Сюди ж можна додати й низку інших африканських держав, із лідерами яких охоче контактує російський президент останнім часом.

Подібні контакти не варто недооцінювати, примітивізуючи їх та зводячи до фрази «Росії залишається спілкуватися лише з африканськими лідерами – ніхто інший її не приймає». Багато в чому це визначальний напрямок, оскільки від позиції африканських держав сьогодні багато залежить: від розвитку ринків до голосування в ООН. До того ж, африканський континент – це сфера зіткнення інтересів як мінімум чотирьох великих гравців – США, Китаю, Франції та Росії. Взаємодія у цьому регіоні визначає і позиції з інших питань (зокрема, зіткнення Франції та Росії в Малі серйозно впливає на клімат відносин між Парижем та Москвою в українському питанні).

5. Розширення політичних та економічних союзів

Помітна активність Путіна спостерігається й у спробі розширити політичні чи економічні союзи. Зокрема, йдеться про міждержавне об’єднання Бразилії, Росії, Індії, КНР та ПАР (БРІКС). По суті, це об’єднання має на меті створення нової економічної реальності в глобальних масштабах, де Китай та Індія будуть домінуючими глобальними постачальниками товарів промислового призначення та послуг, тоді як Бразилія та Росія займуть позиції основних постачальників сировини.

Примітно, що наприкінці червня 2022 року заявки на вступ до БРІКСу подали Аргентина та Іран. А вже у липні того ж року про прагнення приєднатися до організації заявили Туреччина, Єгипет та Саудівська Аравія. Також у листопаді 2022 року офіційну заявку на вступ до БРІКС подав Алжир. Варто зазначити, що з лідерами всіх держав членів БРІКС, а також тими, хто виявив бажання приєднатися до організації, російський президент зберіг контакти і провів кілька телефонних розмов протягом останнтого часу. Більше того, 3 березня 2023 року міністр закордонних справ ПАР Наледі Пандор підтвердила запрошення президента Росії Володимира Путіна на саміт БРІКС, незважаючи на ордер МКС.

6. Близький Схід та енергетичні союзи

Більш тісні союзи Путін намагається вибудовувати і на Близькому Сході. З огляду на особливість даного регіону, для якого західні демократичні цінності не є пріоритетом у визначенні зовнішньополітичного вектора, а також наявність інструментів впливу на світовий ринок енергоресурсів, російський президент демонструє бажання зміцнити дружні стосунки із близькосхідними лідерами.

Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК), а також ОПЕК+, до якої входить Росія, за час російсько-української війни неодноразово приймала рішення щодо обмеження видобутку нафти, що однозначно не є актом прямої підтримки дій Росії, але водночас іде в розріз із інтересами колективного Заходу. Посилена присутність Китаю в регіоні також впливає на втрату позицій Сполучених Штатів.

Більше того, після візиту американського президента до Ізраїлю та Саудівської Аравії, який відбувся в середині липня 2022 року, стало зрозуміло, що Вашингтону не вдалося досягти бажаних результатів щодо зміцнення власних позицій у регіоні. Байден не зумів переконати Саудівську Аравію різко наростити видобуток нафти, а його спроби створення спільної для арабських країн та Ізраїлю системи регіональної безпеки для протистояння Ірану наткнулася на активні миротворчі дії Китаю, який зумів домогтися ситуативного поліпшення відносин між Тегераном і Ер-Ріядом.

Водночас, Об’єднані Арабські Емірати продемонстрували ефективне посередництво у переговорному процесі між Москвою та Києвом щодо обміну полоненими. На початку лютого 2023 року російська сторона заявила про сприяння влади Об’єднаних Арабських Еміратів у поверненні 63 російських військовослужбовців. Більше того, у грудні 2022 року в міжнародному аеропорту Абу-Дабі російського підприємця Віктора Бута, який відбував тюремний термін у США, обміняли на американську баскетболістку Брітні Грайнер, яку раніше засудили у Росії у справі про контрабанду наркотичних речовин.

«ВИРІШЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ»: МИРОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПУТІНА

За час російсько-української війни Путін намагається активно впливати на вирішення локальних конфліктів, у яких Росія має безпосередній вплив як мінімум на одну із сторін:

1. Вірмено-азербайджанський конфлікт

У цій ситуації Путін зіткнувся з кількома викликами, які вимагають пошуку непростих рішень. По-перше, активна підтримка Вірменії має негативний вплив на відносини між Москвою та Баку, що в свою чергу впливає на плани з реалізації стратегії щодо Каспійського регіону (сюди ж варто віднести ескалацію у стосунках між Азербайджаном та Іраном). Примітно, що прем’єр-міністр Вірменії став одним з лідерів за кількістю телефонних розмов із Путіним за час бойових дій на території України – 16 дзвінків. Більше того, за цей же час Путін і Пашинян провели 11 особистих зустрічей. Водночас, зі своїм азербайджанським колегою Ільхамом Алієвим російський президент розмовляв 13 разів, а також провів 7 очних зустрічей, що також свідчить про теплі відносини між лідерами двох держав.

По-друге, активні спроби у вирішенні вірмено-азербайджанського конфлікту роблять і на Заході. Так, у середині лютого 2023 року, на платформі Мюнхенської безпекової конференції, відбулася зустріч президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян. Посередником у цьому заході виступив держсекретар США Ентоні Блінкен. Більше того, за підсумками зустрічі сторони заявили про досягнення низки угод, які можуть дозволити підписати мирний договір вже найближчим часом. Безумовно, подібне посередництво є негативним знаком для Москви та особисто Путіна.

2. Киргизько-таджицький конфлікт

Не менш важливим з погляду регіональної стабільності в Центральній Азії для Путіна є і питання врегулювання ситуації між Киргизстаном і Таджикистаном. Цьому напрямку він присвятив значно менше часу – 5 телефонних розмов з президентом Таджикистану Емомалі Рахмоном та 3 телефонні розмови з президентом Киргизстану Садиром Жапаровим. При цьому, у 2022 році Путін здійснив особисті візити в обыдви державы. Більше того, візит до Таджикистану став першим закордонним візитом Путіна після початку повномасштабного вторгнення російської армії в Україну.

Варто згадати й саміт Росія – Центральна Азія, що проводився у жовтні 2022 року. Звернення Емомалі Рахмона, в якому він дорікнув Путіну в неналежному ставленні до держав Центральної Азії, було сприйнято багатьма як відкритий конфлікт регіональних масштабів. При цьому, в даний час можна говорити про доволи натягнуті, але скоріше партнерські відносини на регіональному рівні, що дозволяє вибудовувати подальшу систему взаємовідносин.

3. Сирійське питання

Не менш важливим напрямом для Путіна залишається питання Сирії. Активізація «Астанінського формату» дозволяє російському президенту не лише зберігати вплив на процеси у регіоні, а й нівелює позиції США. При цьому важливо звернути увагу на наявність протиріч між Москвою та Анкарою, які не дозволяють значно просунутися в даному напрямку.

При цьому, спроба вирішення сирійського конфлікту стала одним із важливих напрямів у зовнішньополітичній діяльності Путіна. Більше того, найближчим часом планується проведення чотиристоронніх консультацій на рівні заступників глав МЗС Росії, Сирії, Туреччини та Ірану, які відбудуться у Москві. Цілком імовірно, що під час візиту Путіна до Анкари також може відбутися саміт лідерів чотирьох держав, на якому будуть досягнуті нові  домовленості у сирійському питанні.

ЯК ЗМІНИЛОСЯ КОЛО СПІЛКУВАННЯ ПУТІНА ПІСЛЯ ПОЧАТКУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Аналіз аналогічного часового періоду до початку так званої «спеціальної військової операції» демонструє, що кількість телефонних розмов Путіна з лідерами інших держав не скоротилася. Так, у період із середини січня 2021 року по 23 лютого 2022 року (тобто 400 днів до початку війни), російський президент провів 183 телефонні розмови з лідерами інших держав. Цікаво, що таку ж кількість телефонних розмов росьйський президент мав й у період з 24 лютого по 30 березня (тобто у перші 400 днів війни).

При цьому значно змінилася географія контактів Путіна. Так, не було жодного офіційного контакту з президентом США Джо Байденом, хоча у попередній період лідери двох держав провели 5 телефонних розмов, зустрілися у Женеві (Швейцарія) у червні 2021 року, а також поспілкувалися по відеозв’язку у грудні 2021 року.

Також Путін повністю втратив публічні контакти з прем’єр-міністром Великобританії, хоча до початку війни він тричі спілкувався з Борисом Джонсоном у телефонному режимі. Окрім європейських держав, після вторгнення російських військ в Україну значно скоротилися контакти Путіна й з лідерами країн Латинської Америки.

Примітно, що практично вдвічі менше телефонних розмов, порівняно з аналогічним періодом до початку війни, у Путіна відбулося й з його найближчим соратником – Олександром Лукашенком. При цьому зросла кількість особистих зустрічей.