Росія за тиждень (20.03-26.03)

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:

• Візит Сі Цзіньпіна до Москви, незважаючи на скептичну реакцію колективного Заходу, справді продемонстрував серйозне зміцнення спільної позиції двох держав. Це дало привід для внесення серйозних корективів у зовнішньополітичну стратегію Кремля, що стало помітним за низкою заяв Путіна, Медведєва, Мішустіна та інших представників влади. Загалом можна прогнозувати, що найближчим часом Росії посилить спроби впровадження переговорного процесу із Заходом з питань стратегічної стабільності, одним із пунктів якого може стати й українське питання.

• У Росії триває активна підготовка до президентських виборів, які мають відбутися у 2024 році. Окрім заяви Сі Цзіньпіна, який фактично підтримав висування Путіна на наступний президентський термін, доволі помітними були й заяви низки представників влади, які дедалі частіше акцентують свою увагу на досягненнях у соціальній та гуманітарній сферах, а також на покращенні економічних показників та загального рівня життя в Росії. Подібний підхід слід розглядати у розрізі майбутньої виборчої кампанії та спроби мобілізації електорату на ранніх етапах.

• Путін демонструє стійку позицію щодо розриву відносин із Заходом та зміцнення союзів в Азії, Близькому Сході та Африці. Формування подібних союзів використовується російським президентом з метою додаткового тиску на європейських лідерів, яким адресується чітке посилання: «ви або з нами, або проти нас». Сюди ж можна віднести і публічні розмірковування Путіна про події у Франції (масові протести проти пенсійної реформи), в яких він намагається натякнути Макрону на модливе надання допомоги. У той же час Європа продовжує демонструвати стійку колективну підтримку Україні, що явно не збігається з очікуваннями Москви.

У період з 20 по 26 березня для Росії найбільш актуальними були такі теми:

1. Візит Сі Цзіньпіна до Москви

У понеділок, 20 березня, голова КНР Сі Цзіньпін відвідав Москву із триденним державним візитом. За цей час китайський лідер встиг провести неофіційну та офіційну зустрічі з Володимиром Путіним, переговори з прем’єр-міністром РФ Михайлом Мішустіним, зустріч із лідером КПРФ Геннадієм Зюгановим. Також китайська делегація на рівні міністрів та високопоставлених державних службовців провела низку переговорів із російськими колегами.

Хронологія подій:

• 20 березня відбулася неформальна зустріч Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна. Вона тривала понад чотири години.

• Путін на зустрічі із Сі Цзіньпіном заявив, що уважно ознайомився з мирним планом Китаю щодо припинення війни в Україні. Він сказав, що має намір цей план обговорити під час переговорів із Сі і що «Росія завжди відкрита для переговорного процесу».

• Сі Цзіньпін назвав Путіна «дорогим другом». Зазначив, що під керівництвом Путіна «Росія досягла значних успіхів у процвітанні країни. Наступного року у вас вибори впевнений, що російський народ вас підтримає».

• Пісків про перший день переговорів Путіна та Сі Цзіньпіна: «відбулася дуже серйозна розмова, ґрунтовний обмін думками».

• 21 березня Сі Цзіньпін запросив Путіна цього року відвідати Китай. Також він запросив Михайла Мішустіна відвідати Китай якнайшвидше, закликав активізувати роботу міжурядових механізмів двох країн.

• Під час офіційної зустрічі лідерів двох держав Сі Цзіньпін заявив, що обсяг постачання російського газу до Китаю до 2030 року становитиме не менше 98 млрд кубометрів плюс 100 млн тонн ЗПГ. За його словами, вже узгоджено практично всі параметри щодо проекту нового газопроводу до Китаю «Сила Сибіру – 2».

• Помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що «Китайський мирний план щодо України викликає у Москви повагу». Він також заявив, що у Заходу цей план «викликає роздратування».

• На спільній прес-конференції із Сі Цзіньпіном Путін фактично підтримав мирний план Китаю щодо України, який передбачає негайне припинення вогню. Він заявив, що цей план може бути взятий за основу мирного врегулювання, коли до нього будуть готові на Заході і в Києві. Але поки що такої готовності з їхнього боку ми не спостерігаємо».

• Сі Цзіньпін щодо мирних пропозицій Китаю щодо припинення війни в Україні: «ми дотримуємося об’єктивної позиції, виступаємо за відновлення переговорів».

• За підсумками переговорів Сі Цзіньпіна та Путіна сторони опублікували спільну заяву, що складається з 9 пунктів:

1. РФ позитивно оцінює позицію Китаю щодо України, а Китай позитивно оцінює готовність РФ до запуску переговорів;

2. РФ і Китай стурбовані ризиками у зв’язку зі створенням AUKUS та їх планами щодо будівництва атомних підводних човнів;

3. РФ і Китай закликають AUKUS суворо виконувати свої зобов’язання щодо нерозповсюдження зброї масового знищення;

4. РФ та КНР планують зміцнити всеосяжне партнерство у сфері енергетики;

5. РФ і Китай вважають, що для вирішення української кризи треба запобігати блоковому протистоянню та розпалюванню конфлікту;

6. РФ та Китай стурбовані військово-біологічною діяльністю США, вимагають дати з цього приводу роз’яснення

7. РФ та КНР розширять наукові обміни для забезпечення технологічного лідерства двох країн;

8. РФ та Китай закликають уникати деградації кризи в Україні та її переходу «у неконтрольовану фазу»;

9. Росія та Китай виступають проти всіх односторонніх санкцій, встановлених в обхід РБ ООН.

• За підсумками візиту Сі Цзіньпіна до Москви було підписано 14 офіційних документів на найвищому рівні:

1. Спільна заява РФ і КНР про поглиблення відносин всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії, що вступають у нову епоху.

2. Спільна заява Президента РФ та Голови КНР про план розвитку ключових напрямів російсько-китайського економічного співробітництва до 2030 року.

3. Угода між Урядом РФ та Урядом КНР про співробітництво в галузі спільного виробництва телевізійних програм.

4. Протокол до Угоди між Урядом РФ та Урядом КНР про створення та організаційні засади механізму регулярних зустрічей глав урядів Росії та Китаю від 27 червня 1997 р.

5. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством промисловості та торгівлі РФ та Міністерством комерції КНР про поглиблення співробітництва в галузі виставково-ярмаркової діяльності.

6. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством промисловості та торгівлі РФ та Міністерством комерції КНР про поглиблення інвестиційного співробітництва в галузі освоєння та використання лісових ресурсів.

7. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством економічного розвитку РФ та Міністерством комерції КНР про поглиблення інвестиційного співробітництва між суб’єктами РФ та провінціями КНР у галузі соєвої промисловості.

8. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством РФ з розвитку Далекого Сходу та Арктики та Міністерством комерції КНР з промислового та інфраструктурного співробітництва в преференційних режимах Далекого Сходу РФ.

9. Протокол між Міністерством науки та вищої освіти РФ, Міністерством науки і технологій КНР, Об’єднаним інститутом ядерних досліджень та Китайською академією наук про зміцнення співробітництва в галузі фундаментальних наукових досліджень.

10. Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво у сфері захисту прав споживачів між Федеральною службою з нагляду у сфері захисту прав споживачів та благополуччя людини (РФ) та Головним державним управлінням з контролю та регулювання ринку КНР.

11. Меморандум про взаєморозуміння між Федеральним агентством з управління державним майном (РФ) та Комітетом з контролю та управління державною власністю Державної ради КНР щодо зміцнення співробітництва у сфері управління державними підприємствами.

12. Комплексна програма довгострокового співробітництва в галузі реакторів на швидких нейтронах та замикання ядерного паливного циклу між Державною корпорацією з атомної енергії «Росатом» та Агентством з атомної енергії КНР.

13. Меморандум про співробітництво між Федеральним державним унітарним підприємством «Всеросійська державна телевізійна та радіомовна компанія» та Медіакорпорацією Китаю.

14. Угода про обмін інформацією та співробітництво між Федеральним державним унітарним підприємством «Інформаційне телеграфне агентство Росії (ІТАР-ТАРС)» (РФ) та Інформаційним агентством «Сіньхуа» (КНР).

Підсумки/прогнози:

Безперечно, державний візит Сі Цзіньпіна до Москви став знаковою подією на геополітичній арені. Незважаючи на низку заяв про те, що під час візиту не було досягнуто особливих домовленостей, які грають на руку Росії, різка реакція низки західних держав продемонструвала їхню серйозну занепокоєність, викликану зближенням Пекіна і Москви, яке досягає небезпечного рівня.

Раніше Ascolta окремо аналізувала підсумки візиту Сі Цзіньпіна до Москви і спробувала визначити основні приховані смисли, зашифровані у досить сухій підсумковій заяві. При цьому вже з наступних заяв обох сторін стали проявлятися деякі додаткові підсумки візиту.

Загалом можна констатувати, що союз Москви та Пекіна буде націлений на тотальне реформування світового порядку, в якому обидві держави не бажають миритися з домінуванням Вашингтону. Незважаючи на низку заяв і припущень від західних аналітиків, Росія і Китай не мають наміру повністю руйнувати ту систему, яка була створена після Другої світової війни: і Сі Цзіньпін і Путін продовжують апелювати до статуту Організації об’єднаних націй, що свідчить швидше про бажання позбутися зайвого впливу США на міжнародні організації, ніж бажання ліквідувати самі організації.

Також більш помітними стають спроби як Пекіна, так і Москви грати проти США, використовуючи звичні на Вашингтону інструменти, формуючи у громадській думці образ недобросовісної держави або навіть держави-терориста, яка прикривається демократичними цінностями. Звідси і прямі звинувачення у підриві «Північних потоків», і спроби звинуватити США у використанні біологічної зброї (зокрема COVID-19), та активізація обговорень вторгнення США до Іраку у 2003 році, і навіть заяву про розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі як відповідь на дії США за часів Холодної війни. По суті, Пекін і Москва демонструють Штатам, що можуть використовувати аналогічні методи і в разі незгоди з ними пропонують звертатися до ООН, де для просування власних інтересів вони активно формують групу підтримки з недружніх Вашингтону держав.

Водночас Росія та Китай заявляють, що не планують створювати військовий союз, активно критикуючи подібні спроби з боку США та їхніх союзників. Новим утворенням на кшталт AUKUS чи QUAD Китай та Росія планують протистояти не за рахунок лінійних методів, а за допомогою демонстрації повної незгоди зі спробами мілітаризації міжнародних відносин. Фактично, військовий союз між Москвою та Пекіном вже існує. Більше того, до нього можна додати й Іран, а також низку дрібніших держав, які готові підтримати подібне утворення. При цьому на офіційному рівні лідери двох держав декларують виняткове бажання щодо створення політичних інструментів у міжнародних відносинах – БРІКС, ЄАЕС, Росія-Центральна Азія, різні формати взаємин з Африкою та інші. Таким чином, Росія та Китай фактично намагаються продемонструвати світовій спільноті, що насправді це США та їхні союзники жадають війни, а ті держави, яким упродовж багатьох років створювали образ агресорів – волають до миру.

Незважаючи на те, що Путін і Сі Сзіньпін приділили багато часу українському питанню, можна припустити, що саме врегулювання ситуації в Україні розглядається ними лише в контексті вирішення більш глобальних питань. Власне, так званий мирний план Сі Цзіньпіна не пропонує конкретних кроків щодо врегулювання українського питання, він лише закликає до переговорів та поваги міжнародного права. По суті, переговори пропонуються колективному Заходу, який на думку Москви та Пекіна має прийняти їхні умови та переглянути власні позиції щодо світового порядку.

У даному випадку варто відзначити високі ризики для західної демократичної системи, які, безумовно, фіксуються західними політиками, хоча й не демонструються у публічній площині.

Можна припустити, що прогнозована нова Холодна війна, яка вже зараз набирає значних обертів, залишатиметься «холодною» лише доти, доки офіційна пропаганда справлятиметься з контролем над громадською думкою. В іншому випадку світ ризикує зіткнутися з абсолютно реальним військовим конфліктом, який увійде в історію як Третя світова війна.

2. Інтерв’ю Володимира Путіна для «Росія 1»

У суботу, 25 березня, на каналі «Росія 1» було опубліковано чергове інтерв’ю Володимира Путіна. У ньому він фактично підсумував переговори з китайським колегою, а також зробив низку додаткових заяв, які, вочевидь, також були узгоджені під час переговорів з Сі Цзіньпіном і є частиною загальної глобальної стратегії.

Основні тези:

«У США, виходячи з тих даних, які ми маємо, щомісяця виробляється десь 14-15 тисяч снарядів. Збройні сили України використовують протягом доби до 5 тисяч снарядів. Наступного року [США] планують виробляти вже 42 тисячі снарядів, у 2025 – 75 тисяч. За той самий період часу російська промисловість виробить утричі більше снарядів».

«Я зараз не хочу оцінювати раціональність рішень на різних рівнях військового управління, але зараз Міністерство оборони та Генштаб змушені вводити певні ліміти [на використання снарядів]».

«Ви згадали про інші види техніки, про танки. Палії планують направити 420 танків [в Україну]. За цей час ми зробимо нові та модернізуємо наявні понад 1600 одиниць. Загальна кількість російських танків перевищуватиме втричі кількість танків ЗСУ. Я вже не говорю про авіацію».

«Ми так будуємо свою економіку, що зайвої мілітаризації не допускаємо. Ми всі свої плани в галузі цивільного будівництва, охорони здоров’я, освіти, розвитку інфраструктури ми нічого не скорочуємо, а їм доведеться скоротити».

«Росія має чим відповісти [на можливі поставки Великобританією снарядів зі збідненим ураном Україні]. У нас сотні тисяч таких снарядів [з збідненим ураном], але ми їх поки що не застосовуємо».

«Щодо наших переговорів із Лукашенком, навіть поза контекстом цих подій, Олександр Лукашенко давно ставить питання про те, щоб розмістити на території Білорусі російську тактичну ядерну зброю. По-перше, США роблять це протягом десятиліть. Вони розмістили його у шести державах Європи. І ми домовилися [з Лукашенком], що зробимо те саме. Першого липня закінчуємо будівництво спеціального сховища для ТЯЗ на території Білорусі».

«Ми б користувалися доларом. Вони ж [США] нам не дають. Вони самі пиляють гілку, на якій сидять».

«Нафтовидобувні країни Близького Сходу також заявили, що хочуть проводити розрахунки в юанях».

«Сидячи біля каміна і попиваючи чай ми [з Сі Цзіньпіном] говорили про все не поспішаючи. Говорили про світову ситуацію, причому у різних аспектах. Голова КНР приділив багато уваги розкриттю позитивних засад китайського мирного плану врегулювання ситуації в Україні».

«Ось різні підходи: колективний Захід і члени НАТО з одного боку з їхньою агресивною риторикою та постачанням зброї, та пропозиції Китаю з мирним планом з іншого боку».

«Треба сказати, що голова КНР дуже цікавий співрозмовник, він глибоко занурений у всі світові справи та в економіку та проблеми своєї країни та нашої».

«Американський журналіст провів таке розслідування [про вибух на «Північних потоках»] і дійшов висновків, що цей вибух було організовано спецслужбами США. Я повністю погоджуюся з цими висновками».

Підсумки/прогнози:

Як і передбачалося, у своєму інтерв’ю для «Росія 1» Володимир Путін озвучив кілька важливих тез, які найактивніше розкручуватимуться у публічному просторі найближчим часом. При чому, незважаючи на активну реакцію Заходу щодо питання розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі, варто зазначити, що не менш важливою заявою є пряме звинувачення Путіна на адресу США у підриві газопроводів «Північний потік» та «Північний потік 2».

У даному випадку питання розміщення ТЯЗ на території Білорусі прогнозувалося багатьма аналітиками, а відповідно й розвідувальними структурами низки держав, уже протягом тривалого часу. Цей крок сприймався як неминучий, але, вочевидь, не несе прямої загрози для Європи. Пекін і Москва публічно заявили, що виступають категорично проти застосування ядерної зброї, що можна розглядати як нові гарантії безпеки, які нехай поки що і на словах, але існують між двома державами.

При цьому пряме звинувачення США у підриві газопроводу демонструє готовність Путіна до подальшого розвитку цієї теми. Безумовно, мало хто повірить словам держави-агресора, яка звинувачує Сполучені Штати в акті міжнародного тероризму, але якщо позицію Путіна підтримає Китай (що, ймовірно, може статися найближчим часом), а разом з ним і низка інших держав, орієнтованих на нову антизахідну «вісь», то можна отримати реальний прецедент, на який доведеться реагувати колективному Заходу.

По суті, ми маємо справу зі спробою Росії (або особисто Путіна) грати проти США, використовуючи їхні ж методи: найближчим часом варто очікувати публікації нових доказів або озвучування нових звинувачень на адресу США. Подібні звинувачення не будуть підтверджуватись конкретними доказами (Путін чітко дав зрозуміти, що конкретних доказів у нього немає, оскільки одна з країн НАТО вже зачистила всі докази), але в даному випадку головне не результат, а процес. Путін змусив США реагувати і навіть виправдовуватись, заявляючи про свою невинність. Публікації у західних ЗМІ про причетність українських партизанів та олігархів до підриву газопроводів виглядають значно безглуздішими, ніж заяви російської сторони.

У разі, якщо позиція Росії й надалі активно просуватиметься у цьому напрямі, у суспільстві може сформуватися чіткий стереотип, згідно з яким США виступатимуть у ролі агресора та ініціатора акту міжнародного тероризму. При чому, без доказів чи фактів.

Також у своєму інтерв’ю Путін спробував надіслати чіткий посил Європі: ваші спроби збільшення виробництва снарядів не допоможуть, оскільки економіка Росії вже стала на військові рейки і витримує всі ваші санкції. Цей посил, швидше за все, полягає далеко не в спробі порівняння виробничого потенціалу, кількості танків або літаків. Він адресується не західним політикам чи стратегам – він адресований звичайним європейцям, які дедалі більше починають відчувати економічну кризу і дедалі частіше замислюються про власний добробут. Головна мета цього посилу – просування китайського мирного плану, який для простого європейського жителя несе найважливіше – можливість переговорів. Таким чином, відбувається банальна підміна понять, яка полягає в спробі винести за межі всі фактори, залишивши лише необхідність переговорів на будь-яких умовах. По суті, йдеться про нового «троянського коня» для Європи: не важливо хто розпочав війну і не важливо за що гинули українці, важливо лише те, що Москва та Пекін пропонують мирний процес врегулювання ситуації.

І незважаючи на тверезу позицію європейців, які не бажають сприймати Путіна в ролі миротворця, російський президент у своєму інтерв’ю формує ще один посил, адресований безпосередньо президенту Франції Макрону. Відповідаючи на запитання про масові протести у Франції, у зв’язку з пенсійною реформою, Путін зазначає, що він також провів аналогічну реформу, але вона не викликала такої суспільної реакції. Пояснюючи окремі аспекти реформи, він, вочевидь, дає зрозуміти Макрону, що готовий допомогти йому з внутрішньополітичними проблемами, якщо той продемонструє підтримку в «мирних» ініціатив щодо України. Питання лише в тому, наскільки активно можна простежити російський слід у французьких масових акціях.

3. Звіт Уряду РФ

У четвер, 23 березня, у Державній Думі РФ відбувся звіт Уряду за 2022 рік. Голова Уряду Михайло Мішустін розповів про підсумки роботи у 2022 році, а також відповів на запитання депутатів усіх фракцій. Крім того, у звіті взяли участь регіональні парламенти, ділові спільноти та профспілки. Звіт Уряду РФ тривав понад чотири години.

Основні тези:

• «Ми повернули економіку на траєкторію зростання. Тепер навіть деякі міжнародні організації прогнозують нам позитивну динаміку за підсумками 2023 року і вихід на темпи зростання ВВП вище за розвинені країни — 2024-го».

• «Завдяки роботі керівництва Центрального банку було нормалізовано роботу кредитних організацій, валютного та фондового ринків, Росія уникла зовнішнього блокування торгових операцій усередині країни. Оплата товарів, послуг, перекази проходять, як і раніше. Усі банківські картки у Росії, якими користувалися, працюють. Вдалося зменшити інфляційний тиск, зберегти стійкість банківського сектора».

• «Завдяки підтримці влади російський бізнес перебудував товарно-логістичні ланцюжки та адаптувався до нових умов. Тільки за 2022 рік 83 компанії зареєструвалися в «російських офшорах», що втричі більше, ніж за попередній рік».

• «Ми всі хочемо бачити нашу країну сильною та сучасною, а отже, громадяни повинні мати можливість завжди отримувати якісне лікування, пройти обстеження, не чекаючи на прийом довгий час».

• «Говорячи про вищу освіту, Михайло Мішустін зазначив, що центрами тяжіння талановитої молоді стануть 25 університетських кампусів світового рівня».

• «Рівень продовольчої безпеки в Росії – один із найнадійніших у світі».

• «Сила Росії – у її регіонах. Їхній розвиток — ще один наш пріоритет».

• «Для задоволення потреб, які багаторазово зросли, організаціями оборонно-промислового комплексу прискорено виконуються інвестиційні проекти».

• «Зовнішній тиск на Росію не ослабне. Проте ми розраховуємо, що вже 2024-го період адаптації завершиться. Росія стане на шлях довгострокового поступального розвитку».

Підсумки/прогнози:

Варто зазначити, що звіт Уряду є регулярною подією в Росії і не несе в собі особливого навантаження для широкого загалу. При цьому, в 2023 виступ Михайла Мішустіна перед депутатами Державної Думи РФ містив у собі відразу кілька важливих аспектів, на які варто звернути увагу. По-перше, одним із головних завдань Мішустіна була чергова спроба легалізації тези про те, що західні санкції не працюють і російська економіка відновлюється або навіть розвивається. Досить показовими були компліменти на адресу ліберального крила в особі Голови Центробанку РФ Ельвіри Набіуліної та її команди. Безумовно, варто погодитися, що різкого падіння російської економіки, як очікували багато західних аналітиків, не відбулося, але водночас санкції мають більш затяжний характер і зможуть продемонструвати більш серйозні наслідки через декілька років. Про цей фактор часто згадують і російські економісти, але в Уряді воліють замовчувати про подібні перспективи.

По-друге, звіт Уряду РФ був побудований з урахуванням недавно розпочатої президентської виборчої кампанії, в якій Кремль активно намагається розігрувати карту під умовною назвою «все для людей». Саме тому у звіті відводиться стільки часу розповідям про покращення соціальної сфери, медицини та освіти. Також особлива увага приділяється розвитку регіонів, зокрема й тимчасово окупованим територіям України. Таким чином, у черговий раз можна простежити основні акценти виборчої кампанії Путіна.

По-третє, перед Мішустіним стояла мета остаточно легалізувати перехід російської економіки на військові рейки, який хоч і ретельно замовчується на урядовому рівні, але все частіше обговорюється бізнесменами та навіть політиками. Більше того, у своєму інтерв’ю для «Росія 1» Путін фактично визнав такий перехід хоч і спробував приховати його реальний рівень.

Загалом можна відзначити, що Уряд Мішустіна демонструє цілком задовільний рівень антикризового менеджменту, яким, вочевидь, повністю задоволені в Кремлі. Найближчим часом навряд чи варто чекати на відставку самого Мішустіна, про яку останнім часом часто говорили в багатьох телеграм-каналах. Більше того, його нещодавня зустріч із Сі Цзіньпіном та запрошення до Пекіна можуть свідчити про посилення позицій у політичній системі Росії. Звіт Уряду продемонстрував, що з роллю впровадження необхідних тез Мішустін також справляється професійно.

4. Телефонна розмова Володимира Путіна та Реджепа Тайіпа Ердогана

У суботу, 25 березня, відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Президентом Турецької Республіки Реджепом Тайіпом Ердоганом. Згідно з офіційними заявами, під час розмови було обговорено актуальні теми російсько-турецького партнерства у різних галузях. Виражено задоволення позитивною динамікою торговельно-економічних зв’язків, успішною реалізацією спільних стратегічних проектів у сфері енергетики, включаючи постачання газу та будівництво в Туреччині АЕС «Аккую». Також зазначається, що турецький лідер позитивно оцінив згоду Росії продовжити на 60 днів термін дії стамбульських домовленостей щодо вивезення українського зерна з чорноморських портів та розблокування експорту російського продовольства та добрив. При цьому висловлено розуміння принципового настрою російської сторони домогтися повного виконання другої частини згаданих «пакетних» домовленостей щодо усунення бар’єрів для сільгосппродукції з Росії.

Підсумки/прогнози:

Примітно, що за версією турецької сторони в телефонній розмові йшлося про кроки щодо зміцнення турецько-російських відносин, а також останні події в російсько-українській війні. При цьому наголошується, що президент Ердоган подякував президенту Путіну за його позитивну позицію щодо продовження Чорноморської зернової ініціативи, але взагалі не згадується про терміни продовження самої угоди.

Раніше Ascolta неодноразово аналізувала турецько-російські відносини, відзначаючи низку важливих факторів як для Росії, яка бачить у Туреччині та особисто в Ердогані ситуативного союзника у відносинах із Заходом, так і для Туреччини, яка бачить у Росії важливого союзника у регіональних питаннях, а також у відстоюванні своїх позицій у відношенні із Заходом. Напередодні президентських виборів у Туреччині, Ердоган, безумовно, змушений демонструвати велику залежність від Росії, а також має достатню кількість важелів у тому, щоб така залежність залишалася лише ситуативною.

При цьому важливо відзначити, що практично відразу після телефонної розмови лідерів Туреччини та Росії представник Ердогана Ібрагім Калин в ефірі турецького телеканалу NTV заявив про необхідність «ретельно вивчити» мирний план Китаю щодо України. За його словами, Туреччина готова підтримати китайські пропозиції, якщо вони створять фундамент для переговорів. Він додав, що «Захід погано прорахував ситуацію», а «санкції проти Росії лише штовхають її у бік більш щільних зв’язків з Китаєм».

Безумовно, ці заяви не варто сприймати як офіційну позицію Туреччини, але варто припустити, що вони були санкціоновані особисто Ердоганом. У цьому випадку стає більш помітною спроба Туреччини продемонструвати свою лояльність антизахідному союзу, що створюється на чолі з Росією і Китаєм. Важливо відзначити, що швидше за все Туреччина й надалі намагатиметься зберегти баланс між Заходом та Сходом, вміло використовуючи своє географічне положення. При цьому основні ризики полягатимуть у її підтримці України та зміні посередницької позиції у бік можливої підтримки так званого мирного плану Сі Цзіньпіна.

Телефонна розмова Путіна та Ердогана явно не стала поворотним моментом у відносинах між двома державами. Скоріше, вона проводилася для того,  щоб звірити годинник і синхронізувати деякі позиції регіональному рівні.

Водночас, за інформацією Ascolta, ще одним важливим моментом у розмові лідерів двох держав могла стати підготовка візиту Володимира Путіна до Туреччини, який може відбутися вже найближчим часом. У разі реалізації подібних планів, Путін надасть серйозну підтримку Ердогану напередодні майбутніх виборів, що безсумнівно викличе відповідні дії і з боку Туреччини (швидше за все мова може йти про врегулювання низки питань, що стосуються російських інтересів у «зерновій угоді»).

Також візит Путіна до Туреччини стане черговою демонстрацією того, що російський лідер не боїться рішення Міжнародного кримінального суду чи інших подібних дій міжнародних організацій. Важливо відзначити, що Туреччина є державою, яка не підписала і не приєдналася до Римського статуту, але в той же час вона є членом НАТО і намагається зберігати баланс у відносинах між Заходом та Сходом. Запрошення Путіна однозначно розглядатиметься Заходом як порушення Туреччиною та особисто Ердоганом демократичних норм і принципів, оскільки у розумінні Заходу зустріч із Путіним розцінюється як зустріч із міжнародним злочинцем.

5. Інтерв’ю Дмитра Медведєва

У четвер, 23 березня, було опубліковано інтерв’ю заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва, в якому він відповів на низку запитань від журналістів та користувачів російської соціальної мережі «Vkontakte». Медведєв, у звичній для себе манері, розкритикував Захід, закликав збільшити чисельність армії, завдати максимальної шкоди недружнім країнам, а також зробив низку інших різких заяв.

Ключові заяви:

• «На мою думку, у певних ситуаціях домовлятися безглуздо. Потрібно ігнорувати, а в деяких випадках приймати рішення на кшталт того, що було прийнято 24 лютого минулого року».

• «Мало того, Україна – це взагалі частина Росії, скажімо чесно, це частина Росії. Але з геополітичних причин і з історії того, що сталося, ми довгий час мирилися з тим, що ми живемо в різних квартирах».

• «Як відомо, добре слово та пістолет приносять більше результатів, ніж просто добре слово».

• «Сам Міжнародний кримінальний суд – це така собі правова нікчемність, міжнародно-правовий імпотент, який нічого істотного не зробив з моменту свого створення».

• «На жаль, останнім часом – завершуючи розмову про лідерів, спостерігається катастрофічний рівень падіння компетентності, елементарної грамотності керівників Євросоюзу. Я не називатиму окремі прізвища, ви їх самі знаєте».

• «Так, Китай набагато більший, ніж ми, за населенням та економікою. Але ми маємо свої можливості, включаючи, припустимо, такі, як наше постійне членство в Раді Безпеки (разом з Китаєм теж) або ядерний потенціал, розміри нашої країни, колосальні запаси джерел розвитку тощо. Тобто кожна країна тут одна одну доповнює. Потрібно просто отримувати висновки з уроків історії. У нас і з Китаєм були різні періоди [відносин], але в останні роки вони знаходяться на висхідній лінії, і я спостерігаю за ними вже майже 25 років. Щороку приносить щось нове та нове».

• «Сполучені Штати Америки – наші вороги. Але вони мають послідовну позицію. Вони намагаються завдати максимальної шкоди нам, по можливості взагалі розділити країну і якомога жорсткіше посадити на свою голку Європу, щоб ті не тріпалися. А то там періодично приходять до влади лідери, які починають розумніти – чи то з НАТО вийдуть, чи призупинять членство, чи то ще щось почнуть робити. От тепер як би вони цього досягли. Їхня позиція мені якраз цілком зрозуміла з погляду логіки. Ось що мені незрозуміло, то це позиція європейських керівників, які не здатні приймати рішення на користь європейців. Усі їх рішення або на користь окремих політичних угруповань, що змагаються один з одним, або на користь американців. Тобто вони не лише несамостійний суб’єкт міжнародного права, вони просто перетворилися на донора Сполучених Штатів Америки за рахунок своїх платників податків».

• «Очевидно, що, припустимо, той самий танк Т-90М, «Прорив» – це наш найновіший танк. Але, на мій погляд, це зараз найкращий танк у світі. В світі! Він, безумовно, краще, ніж Leopard, ніж Challenger, ніж Abrams, у тому числі і за своїми тактико-технічними даними, навіть за таким компонентом як маса. Він маневрений, швидкий і реально добре працює».

• «Нам потрібно зробити повноцінну лінійку ударних безпілотників, тобто повноцінних великих літаків. Ось тут ще є чим позайматися, хоча кілька зразків, які в серію йдуть, у нас теж існує, впевнений, що постановка їх на крило – це справа найближчих місяців».

• «Російська Федерація воює не з Україною, не з українським напівнацистським чи нацистським режимом – наша країна воює з 3,6 млн. армією НАТО. Вони беруть участь, звичайно, у такому гібридному конфлікті, і вони, по суті, вже не приховують. І з населенням у 800 млн осіб, яке постачає техніку, засоби поразки та гроші київському режиму. Вони і займаються тренуваннями, вони ось-ось збираються приїхати почати щось розгортати та інше».

• «У нас інфляція до березня буде в районі 6%, а ще через деякий час – в районі 4%. Відчуйте різницю: у Європі у більшості країн вона вища. Вони розкочегарили цю кампанію, почали з нами боротися, і тепер у деяких країнах ця інфляція 15–20%. Ну, так їм і треба. Тому це питання мистецтва управління».

• «Що буде далі – не знаю, але очевидно, що настає епоха регіональних угод на кшталт БРІКС, ШОС, двосторонніх відносин. Це навіть може здатися кроком назад, але краще такий крок назад, ніж спроба зобразити однодумність під егідою ООН або якогось іншого органу. Тож міжнародні інститути змінюватимуться».

• «Скажу абсолютно відверто, я вважаю, що передумови розвалитися у Сполучених Штатів Америки є набагато вищими. Особливо у світлі того, що зараз у них відбувається».

• «Чи минула загроза ядерного конфлікту? Ні, не минула. Вона зросла. Щодня постачання іноземної зброї в Україну в кінцевому рахунку наближає цей самий ядерний апокаліпсис. Це не означає, що він відбудеться і я вже про це говорив. Але вершники Апокаліпсису вже в дорозі і продовжують свій рух, можете не вагатися».

• «Наша армія має побільшати. І параметри її чисельності оголошено – це не менше ніж 1,5 млн осіб».

• «Якщо вони пішли від нас, всякі «Нетфлікси» та інші, значить, це все завантажуватимемо, будемо користуватися безкоштовно. А я б все це по Мережі розкидав, щоб завдати їм максимальної шкоди. Максимальна шкода, щоб вони збанкрутували!».

Підсумки/прогнози:

Варто зазначити, що заяви Медведєва стали менш радикальними та більш розгорнутими. Він ніби спробував донести свою позицію більш широкій аудиторії, причому, не використовуючи при цьому звичні йому фрази, сповнені фаталізмом і максималізмом.

Як і раніше, його заяви націлені безпосередньо на внутрішнього споживача та не несуть якихось особливих смислів для зовнішніх спостерігачів. Фактично, інтерв’ю Медведєва – це пояснення нової стратегії Росії для самих росіян. Зокрема, йдеться про найрадикальнішу частину електорату, яка за час війни звикла орієнтуватися на різкі висловлювання Медведєва.

Примітно, що це інтерв’ю вийшло практично відразу після завершення візиту Сі Цзіньпіна до Москви. Очевидно, основні теми інтерв’ю були побудовані в такий спосіб, щоб умістити у ньому всі необхідні «зміни» у зовнішньополітичної стратегії Росії.

По суті Медведєв акцентує свою увагу на кількох моментах. По-перше, він вкотре дає зрозуміти, що Росія не розглядає Україну як суб’єктну державу. Він апелює до історії, називаючи Україну частиною Росії, а також заявляє про безглуздість переговорів у деяких ситуаціях, згадуючи спробу переговорів з НАТО на початку 2022 року. Очевидно, в очах російської громадськості найближчим часом намагатимуться сформувати стереотип, згідно з яким Захід та Україна просять про переговори, а не Росія. Цей сценарій чітко вписується у більш глобальні дії РФ у спробі повернуться до переговорів про стратегічну стабільність.

По-друге, Медведєв намагається вкотре пояснити провали російської армії тим, що вона воює не з Україною, а з усім блоком НАТО, який, за словами Медведєва, фактично визнав свою пряму участь у конфлікті. Варто зазначити, що ця теза останнім часом значно активізувалася і, вочевидь, буде більш помітно присутня в російському інформаційному просторі. Варто очікувати, що найближчим часом Росія спробує легалізувати цю тезу і на міжнародній арені, вочевидь, заручившись підтримкою Китаю. У разі успішної реалізації цієї стратегії, Росія не тільки отримає виправдання своїм провалам в бойових діях, але й зможе вибудувати загальну антизахідну позицію, що демонструє агресивність самого блоку НАТО, який створювався як оборонний союз.

По-третє, Медведєв вкотре продемонстрував загальну позицію Росії щодо міжнародного права, якою фактично поставив крапку у питанні рішення Міжнародного кримінального суду (для російського споживача). Більше того, Медведєв відкрито підтримав ідею піратства і заявив, що це хороший інструмент для боротьби із західними компаніями, які можуть збанкрутувати. У цій ситуації важливо відзначити, що цей посил було адресовано не лише внутрішньому споживачеві, а й піратському руху, який набирає обертів на Заході та вже зараз представлений у парламентах кількох держав Європи. По суті, Росія все більш активніше намагається загравати не лише з правими, а й популістами. Цей тренд викликає серйозні побоювання та потребує додаткового спостереження.

По-четверте, як і Михайло Мішустін, Медведєв спробував вкотре легалізувати процес переходу російської економіки на військові рейки, що далі спростовується офіційною владою. По суті, ми спостерігаємо, як впроваджується теза «наша економіка сильна саме в такому вигляді», що передбачає збільшення частки ВПК у зростанні економіки. Кремль і надалі заявлятиме про відсутність планів переходу на військові рейки, при цьому дані процеси, як і прихована мобілізація, вже давно реалізуються на всіх рівнях.

6. Стаття Віктора Медведчука у західних ЗМІ

Після серії статей та інтерв’ю в російських ЗМІ Віктор Медведчук вирішив вийти на новий рівень і за допомогою західних медіа-ресурсів спробував донести свої тези до європейців. У низці західних виданнях вийшла його стаття під назвою «Агресія США проти Європи». У ній Медведчук описав те, як Штати «окупували» Європу і тепер нібито ведуть її до краху. За словами Медведчука, відносини США з європейськими країнами як із союзниками після Холодної війни виявилися витратними, а тому потрібний був новий формат. Бомбардування Югославії стало точкою відліку трансформації цих відносин. Вона показала, що Вашингтон може будь-якої миті розпочати військову агресію проти будь-якої країни, оминаючи міжнародне право, якщо це буде потрібно.

Основні тези:

• Всупереч пунктам «б» і «в» статті I Декларації про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у її резолюції 36/103 від 9 грудня 1981 р., США через наднаціональні органи Європейського Союзу стали порушувати суверенну декларацію про суверенітет Європейського Союзу.

• У результаті Другої світової війни США окупували Західну Європу, долар витіснив фунт стерлінга як світову валюту, були зруйновані Британська та Французька імперії, а США стали світовою наддержавою.

• У 2019 році Володимира Зеленського було обрано президентом України. А у 2021 році Джо Байден був обраний президентом США. «Натхненниця» «українського перевороту» Вікторія Нуланд повернулася до Держдепартаменту США.

• Відповідно до статті 1 Визначення агресії, прийнятого Резолюцією 3314 (XXIX Генеральної Асамблеї ООН) від 14 грудня 1974 р., агресією є «застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим способом, несумісний Об’єднаних Націй, як зазначено у цьому визначенні». Таким чином, використання військової сили США для підриву трьох із чотирьох газопроводів «Північний потік» є актом агресії проти Євросоюзу та Росії.

• У нинішньому конфлікті в Україні США та Великобританія мають такі основні цілі:

1. розрив економічних зв’язків між Європою, Росією та Китаєм, переважно у сфері експорту дешевих енергоресурсів як наслідок, ослаблення економіки Європи, позбавлення її галузей, конкуруючих зі США, перенесення високотехнологічних виробництв США.

2. Ослаблення європейської фінансової системи, що позбавляє європейського статусу притулку. Бойові дії в Європі та загроза їхнього поширення на країни НАТО та Євросоюз загалом змушують інвесторів залишати Європу.

3. Ослаблення військової промисловості. Частина військової промисловості Європи, як конкурента США, зникла. Наприклад, у розробці та виробництві винищувачів 5-го покоління.

4. Втягування європейських країн у воєнні дії. На першому етапі це можуть бути Польща та країни Балтії (як у разі постачання зброї), потім «приєднається» Німеччина та інші країни.

В результаті європейські країни будуть деіндустріалізовані та зруйновані, як це відбувається сьогодні.

Підсумки/прогнози:

Як і раніше, Ascolta розглядає активізацію Віктора Медведчука як фактор створення образу «нормального українця» для середньостатистичного російського обивателя. При цьому, варто зазначити, що дана стаття є вже другою за останній час, яка розміщується не в російських ЗМІ, а в західних і розрахована, вочевидь, зовсім на іншу аудиторію.

У цій ситуації варто відзначити кілька важливих чинників. По-перше, активізація роботи Віктора Медведчука на західну аудиторію частково може бути пов’язана й зі спробою вплинути на українських переселенців, які проживають на території Європейського Союзу. Згідно з офіційними даними ООН, наразі таких налічується близько 7 мільйонів осіб. Важливо звернути увагу на те, що останнім часом українські переселенці стають сферою підвищених інтересів російських структур у Європі, які намагаються впливати на їхню свідомість та формувати альтернативну точку зору щодо Росії та її агресії проти України. Не виключено, що стаття Медведчука також є частиною цього процесу.

По-друге, сама стаття побудована на чіткій апеляції до міжнародного права, зокрема до статуту ООН та фактів його порушення Сполученими Штатами. По суті Медведчук підсвічує вигідні факти неправомірних дій США, проводячи паралелі з діями Росії. Подібний підхід добре сприймається аудиторією і сіє сумніви у сприйнятті об’єктивної реальності, чого, вочевидь, і намагається домогтися автор.

По-третє, активність Медведчука демонструється Росією як позиція саме українця щодо Заходу та його системи міжнародних відносин. По суті, це і є продовженням стратегії формування образу «правильного українця» в очах російської аудиторії, якій і далі впроваджуватимуть подібну реальність, видаючи її за об’єктивну.

Загалом відсутність будь-якої офіційної реакції на заяви Медведчука можна вважати найкращою відповіддю на його спроби продемонструвати власну позицію.