У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:
- Росія продовжує зміцнювати власні позиції в Центральній Азії і намагається приділяти цьому питанню дедалі більше уваги. Послаблення впливу США на внутрішньополітичні процеси в Казахстані, Узбекистані, а також низці інших держав у регіоні, грає на руку Москві і дає можливості для нових маневрів.
- Путін демонструє готовність продовжувати бойові дії в Україні, намагаючись показати стійкість російської економіки до західних санкцій. Незважаючи на стійкий стереотип, Москва не поспішає обривати відносини із Заходом, власне, як і Захід із Москвою: переговори ведуться на різних рівнях, а контакти між двома державами дедалі частіше виходять у публічну площину. Наразі відбувається спроба фіналізувати умови можливих переговорів з обох сторін.
- Росія стурбована ситуацією у низці найближчих країн. Насамперед, йдеться про Молдову, Грузію, держави Центральної Азії та Білорусі. У цьому контексті доволі показовою є нещодавня нарада Ради безпеки РФ, основною темою якої стала ситуація в ЄАЕС. Результати обговорення не відомі – саме засідання та доповідь Лаврова відбулися у закритому режимі. Однак те, що заявлена тема обговорювалася на Раді безпеки РФ, показує: проблем накопичилося дійсно багато і керівництво Росії бачить потенційну загрозу стабільності у своїх сусідів (а отже, і потенційну нестабільність біля своїх кордонів).
У період з 6 по 12 березня для Росії найбільш актуальними були такі теми:
1. Телефонні переговори Володимира Путіна та Касим-Жомарта Токаєва
У понеділок, 6 березня, відбулася телефонна розмова Володимира Путіна із президентом Казахстану Касим-Жомартом Токаєвим. Згідно з офіційними заявами російської сторони, під час розмови було детально обговорено різні практичні аспекти розвитку взаємовигідного двостороннього торговельно-економічного співробітництва, у тому числі в енергетичній, транспортно-логістичній та гуманітарній сферах. Лідери підтвердили настрій на подальше зміцнення російсько-казахстанських союзницьких відносин та домовилися про продовження контактів. Водночас, в офіційній заяві казахської сторони наголошується, що особливу увагу було приділено питанням розширення транзитно-транспортних маршрутів та торговельно-економічних зв’язків.
Підсумки/прогнози:
При аналізі політичної ситуації в Казахстані варто зазначити, що останнім часом у західних ЗМІ різко змінилися настрої щодо Токаєва та політики, яку він реалізує. Якщо ще рік тому Токаєва розглядали як одного з небагатьох лідерів на пострадянському просторі, який відкрито перечитує Путіну і будує фактично антиросійську політику, то зараз його все частіше звинувачують у зайвих симпатіях до Москви, з якою він нібито синхронізує всі дії.
Безумовно, Токаєва не можна назвати антиросійським політиком, але водночас не варто звинувачувати його у надмірній дружбі з Росією. Він активно демонструє політику прагматизму, відштовхуючись від спільних інтересів із Китаєм, Туреччиною, Росією та низкою західних держав. Подібний підхід дозволяє утримувати стійкі позиції та формувати надійні зв’язки. Під час масових протестів на початку 2022 року Токаєв залучив до їхнього придушення ОДКБ, що багатьма сприйнялося як посилення російських позицій у Казахстані. Через деякий час Токаєв відкрито розкритикував деякі позиції Путіна і відмовився визнавати так звані «ДНР» і «ЛНР».
Нині відносини між Росією та Казахстаном справді мають великий потенціал, який полягає у низці економічних, політичних та енергетичних проектів. Насамперед варто розглядати геополітичну ситуацію, де в умовах формування нового світового порядку в азіатському регіоні формується нова система взаємин. Посилення в цьому регіоні Росії також створює нові можливості та нові виклики.
Починаючи з минулого року, Росія намагається активізувати процес створення газового союзу за участю Казахстану та Узбекистану. Це питання активно обговорювалося у жовтні минулого року на саміті Росія – Центральна Азія, а також на початку грудня 2022 року на саміті ЄАЕС у Бішкеку (Киргизія).
Очевидно, газотранспортний проект, що значно посилює транзит газу до Китаю, стає все більш актуальним і має всі шанси на реалізацію. Питання полягає лише в тому, наскільки прагматичну позицію зможе побудувати Токаєв, з урахуванням усіх інтересів Китаю, Росії та низки транснаціональних корпорацій, що мають дуже помітний вплив на західні регіони Казахстану.
Примітно, що телефонні переговори відбулися через день після зустрічі Касим-Жомарта Токаєва з його узбецьким колегою Шавкатом Мірзійовим у прикордонному Шимкенті. У свою чергу ця зустріч мала місце одразу після візиту до Центральної Азії державного секретаря США Ентоні Блінкена: Вашингтон вимагає від Астани та Ташкента виконання антиросійських санкцій та максимального дистанціювання від Росії. Цікаво, що під час зустрічі у Шимкенті Токаєв та Мірзієєв підтвердили позицію щодо створення мультимодального транспортного коридору через Каспій, проти чого наполегливо виступав Блінкен. Також Казахстан та Узбекистан підтвердили участь у домовленості про «Зелений коридор» у сфері транспорту, куди будуть включені Росія, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Іран та Казахстан.
2. Телефонні переговори Володимира Путіна та Шавката Мірзієєва
У понеділок, 6 березня, відбулася телефонна розмова з президентом Узбекистану Шавкатом Мірзійовим. Згідно з повідомленням Адміністрації президента РФ, під час розмови було обговорено цілу низку актуальних питань подальшого розвитку російсько-узбекистанських відносин стратегічного партнерства та союзництва, у тому числі щодо реалізації перспективних проектів у торговельно-економічній сфері. В Узбекистані зазначили, що під час розмови було обговорено питання підтримки динаміки зростання товарообігу, просування інвестиційних проектів та розширення промислової кооперації у різних галузях економіки за участю провідних компаній та підприємств двох країн. Важливу увагу було надано подальшому нарощуванню міжрегіональної взаємодії, активізації культурно-гуманітарного обміну.
Підсумки/прогнози:
Враховуючи те, що одного дня Путін провів телефонні розмови з президентами Казахстану та Узбекистану, все більш логічним стає припущення про активізацію проекту зі створення газотранспортного союзу.
По суті, раніше Мірзієєв виявився єдиним учасником потрійного союзу, який не поспішав із відповіддю на пропозицію Путіна. Більше того: одразу після жовтневого саміту «Росія – Центральна Азія» розпочалися активні обговорення того, що під тиском США Узбекистан має намір відмовитися від цього проекту.
Попередня розмова лідерів Росії та Узбекистану відбулася 4 січня 2023 року і вже тоді Ascolta прогнозувала, що сторони все ж таки змогли узгодити низку аспектів, що дозволяють просунутися у напрямку реалізації газотранспортного проекту.
Враховуючи актуальні події в регіоні, насамперед пов’язані з остаточним формуванням влади в Китаї та його активнішим включенням у процеси на геополітичній арені, варто відзначити поступове відмінювання позицій Узбекистану у бік спільних проектів на регіональному рівні. У цьому випадку дедалі помітнішим стає стурбованість Сполучених Штатів, які втрачають свій вплив у регіоні.
Останній візит Ентоні Блінкена до Центральної Азії виявився повністю провальним. По суті, Узбекистан і Казахстан під час зустрічі їхніх президентів у Шимкенті 5 березня 2023 вирішили не дотримуватися американських інструкцій.
У той же час варто відзначити ризики, що підвищуються, створення нових місць нестабільності в регіоні. Насамперед подібна загроза висить над Узбекистаном, який демонструє найвищі темпи розвитку серед усіх держав пострадянського простору, і вміло балансує між інтересами Росії, Китаю та США. На кінець квітня у країні заплановано референдум про нову редакцію Конституції. Запропоновані президентом Мірзієєвим поправки планувалося ухвалити ще минулого року, проте через протести закон був відкликаний на доопрацювання. І хоча нова Конституція виглядає ліберальнішою, варто припустити, що подібні події в Узбекистані можуть бути використані для повторних протестів та антиурядових мітингів.
3. Інтерв’ю Сергія Лаврова Першому каналу
У п’ятницю, 10 березня, на російському Першому каналі було опубліковано велике інтерв’ю з Міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим. У ньому глава російського МЗС в черговий раз спробував озвучити позицію РФ щодо низки геополітичних питань та інтересів Москви. Зокрема, йшлося про Україну, Грузію, відносини із Заходом, «Північні потоки» та подальші перспективи.
Основні тези:
- «Події у Грузії дуже схожі на київський Майдан. Жодних сумнівів немає, що закон про реєстрацію тих неурядових організацій, які отримують закордонне фінансування у розмірі 20%, всього лише від свого бюджету, був лише приводом для того, щоб розпочати спробу силової зміни влади. Якщо брати сам закон, то він блідне в порівнянні з тим, як регулюється некомерційна діяльність і в Сполучених Штатах, і у Франції, Індії чи Ізраїлі».
- «Ось будь ласка: у Грузії опозиція зобов’язана робити те, що вона хоче, а в Молдові протести проти чинної влади засуджуються, тому що опозиція в Грузії відображає західні інтереси, а опозиція в Молдові відображає інші інтереси».
- «Мені здається, що всім країнам, які розташовані навколо Російської Федерації, варто зробити висновки з того, наскільки небезпечним є курс залучення до зони інтересів Сполучених Штатів».
- «Вони [Захід] чекали приводу, щоб «вчепитися» в Росію, і моменту, щоб це зробити. Росія стала сприйматися як надто самостійний гравець. Ми набирали економічну силу не таку потужну, як Китай чи Індія, але все ж таки залишилися в ряду провідних економік. Маємо серйозні морально-політичні позиції на міжнародній арені. Виступаємо з ключових для країн, що розвиваються, питанням з позиції справедливості та критики системи, яку Захід хотів би в постколоніальну епоху зберегти на принципах прагнення жити за рахунок інших».
- «Події в Грузії «оркеструються» ззовні та мають ту саму природу. Це бажання створити «подразник» на кордонах Росії, причому в країні, де нинішній уряд (як і український уряд В.Ф.Януковича у 2013 р.) думає насамперед про економічні інтереси своєї держави та відмовляється приєднуватися до антиросійських санкцій».
- «[Про зустріч з Блінкеном на полях G20] Ми говорили конструктивно, без будь-яких емоцій, потиснули один одному руки під час зустрічі та розставання. Це була нормальна розмова. Не знаю, наскільки це відображає розуміння США ненормальності ситуації, коли всі канали діалогу обрубали. Але по-людськи поговорити на полях якогось заходу ніколи не було сенсацією».
- Ви ж чули чергові заяви. Директор ЦРУ У.Бернс заявив, що не видно, що Росія зацікавлена у мирному врегулюванні. А те, що В.А.Зеленський зацікавлений, це хіба видно? Він знову одночасно з У.Бернсом заявив, що ніколи не сяде за стіл переговорів з В.В.Путіним. Це виключено. Тільки «повна перемога» України, що має союзників в інших форматах і з ними він вирішуватиме питання майбутнього своєї країни».
- «[Про «Північні потоки»] Коли С.Херш опублікував свій матеріал, пан на прізвище М.Прайс, який на польоті кар’єри в прес-службі Держдепартаменту США йде кудись безпосередньо в підпорядкування Е.Блінкену, назвав це «нонсенсом» . Як і раніше все, що стосується фактів, що вказують на можливу роль Сполучених Штатів (я навіть сказав би дуже ймовірну роль уряду США), називають «нонсенсом», нісенітницею, вигадками і т.д. І жодного розслідування не треба. Мовляв, ведуться національні розслідування, ось цього, нібито, достатньо.
Раптом у ці ж дні (вони дуже погано координують свої публічні задуми та проекти) прес-секретар Президента США К.Жан-П’єр на брифінгу зажадала провести міжнародне розслідування через повідомлення про отруєння в школах Ісламської Республіки Іран. Міжнародне розслідування, хоч ніхто там сильно не постраждав. А от щодо прямої атаки на об’єкти критичної енергетичної інфраструктури розслідування не потрібно. Тому що шведи, данці та німці самі «розберуться». Ви знаєте, що в західних державах, у їхніх базових законах атака на об’єкти критичної інфраструктури дорівнює оголошення війни. У цьому конкретному випадку, якщо встановлюється, що теракт проти країни НАТО, проти її критичної інфраструктури організувала інша країна блоку, то виникає питання: в чому тоді сенс Північноатлантичного альянсу, який оголосив своєю метою нібито захист країн-членів від нападу ззовні, якщо він при цьому допускає напади одного зі своїх членів зсередини. Це таке досить цікаве питання».
- «У нас є багато російських прислів’їв, які русологи повинні знати: «сім разів відміряй, один раз відріж», «російський мужик довго запрягає, та швидко їде». Не хочу нікому загрожувати чи загрожувати. Не хочу ні на що натякати. Знаю, що ця груба терористична атака не залишиться нерозслідуваною. Якщо буде заблоковано розслідування, об’єктивне, неупереджене, транспарентне (яке не зводитиметься до того, що, мовляв, там щось шведи, данці та німці «вирішили», нехай це і буде остаточним вердиктом), звичайно, думатимемо, як відповідати Заходу на цю пряму атаку, замах (за великим рахунком) на нашу власність».
- «…двадцять років тому мій великий попередник Примаков виступив з ініціативою створення «трійки» РІК (Росія, Індія, Китай). Тоді сформулювалася вся ця концепція багатополярного світу. Її дипломатичним втіленням було створення РВК. Про нього зараз мало говорять, бо на базі РІКу створився БРІКС. Він зараз відволікає всю увагу тих, хто спостерігає за становленням нових центрів сили. Але РІК продовжує працювати. Вже відбулося понад вісімнадцять зустрічей міністрів закордонних справ, зустрічаються експерти з інших відомств із сільського господарства, високих технологій, енергетики, космосу та з багатьох інших напрямів».
- «Говорячи про наслідки та можливі глобальні аспекти української кризи, слово «ломка» цілком доречне. У своїх виступах кілька разів згадував, що зараз триває становлення нового багатополярного світопорядку. Цей процес не те, що швидко не завершиться, а становитиме цілу історичну епоху».
- «Саме тому американським, європейським, британським колегам ставимо питання: якщо вони скрізь пишуть rules based world order (світопорядок, заснований на правилах), можна правила подивитися? Не можна. Також не можна переглянути список прізвищ тих людей, чиї тіла 3 квітня 2022 р. були показані в київському передмісті Буча, зі звинуваченням Росії в тому, що це її рук справа. Під цю «сурдинку» одразу ввели санкції. Досі не можемо досягти хоча б цих імен. Про жодне розслідування ніхто мова не веде. Як і про розслідування злочину 2 травня 2014 р. в Одесі, коли живцем спалили 50 людей. Є відеокадри із зображенням тих, хто це робив».
- «Коли відзначали 75 років Перемоги у 2020 р. в Америці (може Ви бачили) випустили пам’ятну монету, присвячену перемозі над фашизмом. Там вигравіровано три прапори: американський, британський та французький. Там немає радянського чи російського прапора. І навіть не написано, що окрім трьох країн ще «дехто» воював із А.Гітлером».
- «Не знаю, яким буде новий світоустрій. Ми щиро підписували документи, в яких записані принципи, яким ми вірні й досі. Але їхній Захід розтоптав. Це неподільність безпеки, неприйнятність спроб зміцнювати свою безпеку за рахунок обмеження безпеки інших, і неприпустимість ситуації, коли якась країна чи організація претендує на домінування на міжнародній арені».
- «Зверніть увагу на висловлювання керівництва Китаю за рік після початку [так званої] «спеціальної військової операції». Китай за мир. Цінуємо його заклики поважати Статут ООН. Виступаємо з тих самих позицій. Трактуємо його не вибірково, а в усій його повноті, включаючи неприпустимість обмеження права народів на самовизначення».
Підсумки/прогнози:
По суті, в інтерв’ю «Першому каналу» Лавров спробував продемонструвати оновлену позицію Росії щодо переговорів із Заходом щодо формування нового світового порядку. Тези Лаврова виявилися не новими, а лише трохи підкоригованими з урахуванням останніх подій.
Очевидно, головний акцент Лавров намагався зробити на тому, що в подальших відносинах із Заходом Росія використовуватиме аналогічні інструменти, звинувачуючи Європу та США у порушенні міжнародних норм і правил, при цьому аргументуючи все не конкретними фактами, а лише популістськими заявами та гучними звинуваченнями.
Все більш помітною стає спроба Лаврова змінити риторику, зробивши її більш конструктивною і зрозумілішою. В даному випадку важливо відзначити, що це не бажання стати більш зрозумілими для Заходу, а скоріше синхронізувати свої позиції зі Сходом – умовним «дипломатичним спокоєм» Китаю, Індії та інших регіональних гравців, які звикли демонструвати більш помірну і зважену позицію, що помітно відрізняється від доволі строкатої та «гучної» манери західних держав. По суті Лавров заявляє: «Нам не цікаво, що про нас думають на Заході, головне, що ми отримуємо мовчазну згоду або навіть підтримку на Сході».
В цілому, Лавров від імені російської дипломатії вкотре намагається провести кордон між Росією та Заходом, вказуючи на те, що в розумінні Москви новий світовий порядок буде поділено на два полюси і майбутнє Росії лежить набагато ближче до Азії, ніж до Європи.
Щодо України Лавров також вкотре заявив про готовність до переговорів, звинувативши Київ не лише у небажанні сідати за стіл переговорів, а й фактично у розв’язанні війни. Ця риторика абсолютно не нова для Росії, але останнім часом вона все частіше адресується Заходу, який, на думку Москви, не є посередником, а повноцінною стороною конфлікту.
Таким чином можна вважати, що інтерв’ю Лаврова є фактичною декларацією оновленої позиції Росії, з якою вона готова сідати за стіл переговорів із США та іншими учасниками геополітичних баталій. Найближчим часом варто очікувати навіть не на слова, а на певні дії від «колективного Заходу», які продемонструють його готовність до ескалації або деескалації відносин між Заходом і Сходом.
4. Нові версії вибухів на Північних потоках
У вівторок, 7 березня, у кількох західних ЗМІ практично одночасно з’явилася інформація, нібито з посиланням на дані західних розвідувальних спільнот, згідно з якою до вибухів на газопроводах «Північний потік» та «Північний потік 2» причетне якесь «українське угруповання». Ця тема стала приводом для активних обговорень як у країнах, і у Росії.
Хронологія подій:
- Видання New York Times з посиланням на джерела в розвідці повідомило, що за диверсіями на Північних потоках стоїть проукраїнське угруповання, в яке могли входити як українці, так і налаштовані проти Володимира Путіна росіяни. Видання також нагадує, що одразу після вибухів Польща та Україна поспішили, не наводячи вагомих доказів, звинуватити у ньому Росію.
- Після «NYT» вийшла стаття «Die Zeit». За версією видання, операцію в морі проводила група із шести осіб, у якій було двоє водолазів та двоє їхніх помічників – вони й доставили вибухівку до газопроводу. У статті стверджується, що в операції використовувалося судно, орендоване компанією з Польщі, власниками якої були двоє громадян України.
- Ще через кілька годин стаття на ту саму тему вийшла у Washington Post. У публікації, яка також значною мірою ґрунтується на анонімних джерелах.
- При цьому всі три видання зазначили, що не мають жодної інформації про причетність української влади до диверсії на «Північних потоках».
- У Росії подібну версію назвали неправдоподібною та заявили, що вона є «скоординованим вкиданням»: «явно автори теракту хочуть відвернути увагу. […] Це все не просто дивно. Це пахне жахливим злочином. Як мінімум країни – акціонери «потоків» та ООН мають вимагати термінового прозорого розслідування за участю всіх, хто може пролити світло», – заявив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков.
- Зі схожою заявою виступила офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова: «Цікаво, хто ж допускає подібні витоки, заповнюючи ними інформаційний простір? – написала вона у своєму телеграм-каналі. – Відповідь: ті, хто не хочуть вести розслідування у правовому полі, і збираються всіляко відводити увагу аудиторії від фактів».
Підсумки/прогнози:
Спроби «перевести стрілки» у бік України – абсолютно не новий прийом, який захід використав у ситуації, що склалася після публікації доповіді Сеймура Херша. У цій доповіді наводяться дані, які нібито доводять причетність США та низки західних держав до організації вибухів на «Північному потоці». Ascolta вже писала, що сама доповідь Херша була спрямована на те, щоб змусити Захід виправдовуватися та робити заяви про свою непричетність до інциденту. У США вирішили не йти лінією виправдання, а оголосити, що вибух на «північному потоці» був приватною ініціативою – у тому числі українців.
Неформальне «зливання» інформації у ЗМІ нібито з посиланням на спецслужби, натяк на якогось анонімного «великого бізнесмена», який профінансував цю акцію – все це має перевести конспірологічну теорію Херша в нове русло. Оскільки Україна і так перебуває у стані неоголошеної війни з Росією, участь її представників у підриві трубопроводів не повинна викликати жодних питань. Однак у тій же Росії версію «NYT» піддали різкій критиці: дуже багато нестиковок. Для здійснення подібної операції потрібна велика кількість вибухівки, яку неможливо було транспортувати за допомогою звичайної яхти, а також необхідна відповідна техніка та кваліфікація фахівців (фахівці-підводники такого рівня відсутні в Україні). Таким чином, ми бачимо тривожну тенденцію: найближчим часом практично всі диверсії щодо Росії, її активів та інтересів приписуватимуться українцям, що може призвести до падіння симпатій до України у світі.
5. Нарада із постійними членами Ради Безпеки РФ
У п’ятницю, 10 березня, Володимир Путін провів у режимі відеоконференції оперативну нараду із постійними членами Ради Безпеки РФ. У нараді взяли участь Голова Уряду Михайло Мішустін, Голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, Голова Державної Думи В’ячеслав Володін, Заступник Голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв, Секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, Міністр закордонних справ Сергій Лавров, Міністр оборони Сергій Шойгу, директор Федеральної служби безпеки Олександр Бортніков, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, спеціальний представник Президента з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту Сергій Іванов. Головна заявлена тема наради стосувалася «розвитку відносин із сусідами та союзниками щодо ЄАЕС», а основним доповідачем виступив Сергій Лавров. Як і раніше, нарада відбулася у закритому режимі.
Підсумки/прогнози:
За інформацією Ascolta, доповідь Лаврова стосувалася можливих ризиків для пострадянських держав у зв’язку з посиленням діяльності західних легальних та нелегальних структур, спрямованих на створення зони нестабільності на периметрі кордонів Росії. Приводами для доповіді став візит Ентоні Блінкена до країн Центральної Азії, вірмено-азербайджанські відносини (спроба США перехопити ініціативу у переговорному процесі), напруженість у Молдові та події в Грузії (яка, не будучи членом ЄАЕС, водночас розвиває економічні відносини з державами Союзу).
Результати обговорення не відомі – саме засідання та доповідь Лаврова відбулися у закритому режимі. Однак те, що заявлена тема обговорювалася на Раді безпеки РФ, показує: проблем накопичилося дійсно багато і керівництво Росії бачить потенційну загрозу стабільності у своїх сусідів (а отже, і потенційну нестабільність біля своїх кордонів).
6. Персональні санкції РФ щодо громадян країн Балтії
У четвер, 9 березня, Міністерство закордонних справ Росії оголосило про введення персональних санкцій щодо 144 громадян Естонії, Латвії та Литви. У заяві сказано, що цей крок вжито у тому числі як захід у відповідь на введення країнами Балтії антиросійських санкцій і «розпалювання русофобських настроїв». Зазначається, що до «стопу-листу» включені найбільш вороже налаштовані до Росії міністри, депутати парламентів, громадські діячі, журналісти з Латвії, Литви та Естонії. Сам список імен поки що не був опублікований.
Підсумки/прогнози:
Росія вирішила дзеркально реагувати на дії низки європейських держав і у відповідь на введені персональні санкції щодо російських громадян провадити такі ж санкції проти громадян «вороже налаштованих держав» – насамперед проти країн Балтії. При цьому санкції мають скоріше символічний характер: рівень відносин між Росією та країнами Балтії протягом останнього десятиліття перебував на надзвичайно низькому рівні. Скоріше це жест із боку Росії, адресований Заходу загалом: Росія найближчим часом почне запровадження різноманітних санкцій – від персональних до секторальних – намагаючись бити по найболючішим сферам у житті Європи. Принаймні на нормалізацію відносин із Заходом Росія не збирається.
