16 C
Vienna
Четвер, 19 Вересня, 2024
type here...
Дайджести

Росія за тиждень (20.02-26.02.2023)

By ascolta
0
251

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:

  • Путін дедалі активніше вступає у передвиборчу кампанію, демонструючи готовність обиратися на черговий президентський термін. Очевидно, ідея з проектом «наступник» остаточно відкладається ще на 5 років. Безумовно, це пов’язано і з українським питанням, яке Путіну не вдалося вирішити за короткий час, і тепер потрібно набагато більше часу для відновлення позицій та збереження існуючої політичної системи в Росії.
  • Паралельно з внутрішньополітичними процесами в Росії, помітно активізуються і геополітичні процеси, які в першу чергу полягають у переговорах між основними акторами. Путін активно намагається підключити до переговорного процесу Китай, який також демонструє готовність до більш активних дій. Очевидно, найближчим часом ми зможемо спостерігати спроби сформувати новий світовий порядок за участю Вашингтону, Лондону, Парижу, Москви та Пекіну. У цій ситуації важливо звертати увагу і на дії Індії, Туреччини, Німеччини, Італії, а також низки інших держав, які претендують на внесення власних корективів у подібні плани.
  • На тлі активізації США у Східній Європі виникають і нові потенційні «осередки бурі». Кремль всіляко намагається демонструвати небажання поступатися власними позиціями в даному регіоні. Ситуація навколо Молдови та Придністров’я показова. Найближчим часом варто очікувати на продовження ескалації, яка навряд чи перетвориться на новий конфлікт, але нестиме серйозну загрозу безпеці в регіоні. Цей конфлікт несе надто багато загроз, але й відкриває низку можливостей для кожної із сторін.

У період з 20 по 26 лютого для Росії найбільш актуальними були такі теми:

  1. Послання Путіна до Федеральних Зборів

У вівторок, 21 лютого, Володимир Путін виступив із щорічним Посланням до Федеральних зборів. Цій події особливу увагу приділяли як у самій Росії, так і на Заході. Світові аналітики висували безліч прогнозів щодо змісту послання: починаючи від оголошення повномасштабної війни проти України чи прямої конфронтації з НАТО, і закінчуючи оголошенням перемир’я та початку переговорного процесу з Києвом. Насправді ж, послання Путіна адресувалося радше внутрішньому споживачеві і, вочевидь, дало старт передвиборчій кампанії в Росії.

Основні тези Путіна:

  • «Рік тому задля захисту людей на наших історичних землях, для забезпечення безпеки нашої країни, для ліквідації загрози, яка походила від неонацистського режиму, що склався в Україні після перевороту 2014 року, було ухвалено рішення щодо проведення спеціальної військової операції. І ми крок за кроком, акуратно і послідовно вирішуватимемо завдання, які стоять перед нами».
  • «Це вони (Захід) розв’язали війну. А ми використовуємо силу, щоб зупинити її».
  • «Перемогти Росію на полі бою неможливо».
  • «Ми не воюємо з народом України, про це я вже багато разів говорив. Сам народ України став заручником київського режиму та його західних господарів, які фактично окупували цю країну у політичному, військовому, економічному сенсі, десятиліттями руйнували українську промисловість, грабували природні багатства».
  • «Чим більш далекобійні кошти Захід даватиме Києву, тим далі РФ буде змушена відсувати загрозу для себе».
  • «Захід уже витратив понад 150 млрд доларів на допомогу Києву та постачання його зброєю».
  • «Погляньте, що вони роблять зі своїми власними народами: руйнування сім’ї, культурної та національної ідентичності, збочення, знущання з дітей, аж до педофілії, оголошуються нормою, нормою їхнього життя, а священнослужителів, священиків змушують благословляти одностатеві шлюби. Та бог із ними, хай чого хочуть, те й роблять».
  • «Пропоную створити спеціальний державний фонд. Його завданням стане адресна, персональна допомога сім’ям загиблих бійців та ветеранам спеціальної військової операції. Він координуватиме надання соціальної, медичної, психологічної підтримки, вирішуватиме питання санаторно-курортного лікування та реабілітації, допомагатиме в освіті, спорті, працевлаштуванні, підприємництві, у підвищенні кваліфікації, в отриманні нової професії».
  • «Антиросійські санкції – лише засіб, а мета – змусити народ РФ страждати, але розрахунок цих західних «гуманістів» не виправдався».
  • «Якщо пам’ятаєте, я, звертаючись до великого бізнесу, сказав, що замучитеся пил ковтати, бігаючи західними суднами. Так і сталося».
  • «Для Заходу багаті росіяни — другосортні чужинці, з якими роблять усе, що завгодно. І ніякі куплені титули не допоможуть вони там громадяни другого сорту».
  • «У вищій освіті РФ назріли серйозні зміни, потрібен синтез найкращих практик СРСР та досвід останніх десятиліть».
  • «Росія призупиняє участь у ДСНО».
  • «Перш ніж повернутися до обговорення ДСНО, ми повинні зрозуміти, як враховувати ядерні арсенали Франції та Британії».

Підсумки/прогнози:

Загалом Послання Путіна «народило мишу»: довгі очікування чогось особливо цінного, сакрального не справдилися. По суті, Путін сказав надто мало нового і вкотре повторив ті фрази, які вже не отримують особливої реакції ні на Заході, ні в самій Росії. Раніше Ascolta детально аналізувала основні заяви Путіна у посланні до Федеральних зборів.

Примітно, що в самому Кремлі вирішили додати ажіотажу навколо цієї події і, окрім поширення чуток та пліток про важливість майбутніх заяв, у багатьох регіонах Росії було розміщено зовнішню рекламу із закликами до перегляду послання Путіна. Подібний підхід може говорити про бажання акцентувати увагу саме на внутрішній аудиторії.

Найбільш обговорюваною заявою з усього двогодинного послання виявилося рішення Путіна про припинення участі у «СНО-III / New START» – договорі між Росією та Сполученими Штатами про подальше взаємне скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь. При цьому варто зазначити, що цей Договір не працює вже протягом майже 5 років і припинення участі Росії в Договорі ні до чого не призведе: у самому Договорі не передбачено «припинення», до того ж Договір фактично мертвий.

По суті, Путін посилає сигнал, що готовий до підписання нового договору, але наполягає, щоб до нього приєдналися й інші ядерні держави – Франція, Великобританія та неназваний вголос Китай. Тобто замість договору «на двох» – договір «на п’ятьох».

При цьому важливими є кілька моментів: зокрема, про перегляд ядерної доктрини РФ, що розглядається як прямий шантаж східноєвропейських держав (Польща, країни Балтії, Чехії, Словаччини тощо), оскільки в результаті перегляду вони можуть стати мішенями для російських ядерних ракет. Фактично Путін дає зрозуміти східноєвропейським членам НАТО: чим більше ви включатиметеся в гру на боці України, тим більше у вас шансів стати об’єктами бомбардувань з боку Росії. Підтекст з огляду на попередні слова: «Україну та українців ми бомбити не будемо, вони хоч і заблукалі, але наші брати менші, а ви – потенційні цілі. Думай-те».

Важливо відзначити, що послання Путіна збіглося з низкою подій на геополітичній арені, які варто розглядати як єдине ціле. По-перше, саме послання, яке зазвичай готується на кінець року, було перенесене на 21 лютого і практично співпало з роковинами вторгнення російських військ в Україну, у зв’язку з чим багато хто очікував, що цього дня Путін може оголосити про посилення бойових дій або поновлення настання на Київ. По-друге, паралельно з цим відбувся візит Джо Байдена до Варшави, напередодні якого він несподівано відвідав Київ. По-третє, під час перебування у Варшаві Байден провів зустріч із президентом Молдови Майєй Санду, а також провів окрему зустріч із лідерами країн східного флангу НАТО. По-четверте, 24 лютого Генасамблеєю ООН було ухвалено резолюцію про мир для України. По-п’яте, свою позицію щодо України офіційно опублікував Китай, який раніше вважав за краще займати сторону спостерігача (багато хто встиг охрестити цей документ як план мирного врегулювання від Китаю).

З огляду на низку важливих подій на геополітичній арені можна припустити, що кінець лютого ознаменувався значною активізацією переговорного процесу, в рамках якого Вашингтон, Москва, Пекін, Париж і Лондон спробують остаточно встановити новий світовий порядок. Звідси й активність США у Східній Європі, що демонструє монопольний вплив на регіон та нівелює будь-які амбіції Великобританії. Звідси й активізація Китаю, який явно не займає жодної позиції у війні Росії проти України, але точно стає більш залученим до європейської політики. Звідси й зниження активності Лондону, що відбивається і на багатьох внутрішньополітичних процесах в Україні.

Важливо відзначити, що цей переговорний процес побудований не довкола українського питання і не є свідченням того, що українське питання намагаються вирішити без України. Безумовно, Україна залишається одним із найважливіших елементів у переговорах. Зроблена у Києві заява Джо Байдена про те, що США не збираються відмовлятися від допомоги Україні, є свідченням того, що найближчим часом Україна точно не повторить долю Афганістану. Питання лише в тому, наскільки вдасться зупинити Росію, яку хоч і вдалося послабити, але не варто недооцінювати як ворога.

  1. Візит Ван І до Москви

У вівторок, 21 лютого, з робочим візитом до Москви прибув Керівник Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ Ван І. Того ж дня він провів зустріч із Секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим, а 22 лютого зустрівся з Міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим. Також Ван І провів окрему зустріч із Володимиром Путіним. Як повідомили у МЗС КНР, Ван І під час свого візиту планував обговорити з російською стороною актуальні міжнародні та регіональні питання. У китайському дипвідомстві додали, що Пекін має намір використати цей візит для забезпечення стабільного розвитку російсько-китайських відносин у напрямку, заданому лідерами двох країн, а також захистити справедливі інтереси двох держав.

Основні тези:

  • Патрушев на зустрічі з Ван І заявив, що поглиблення російсько-китайської координації на міжнародній арені набуває особливого значення. За його словами, курс на розвиток стратегічного партнерства з Китаєм – безперечний пріоритет зовнішньої політики Росії.
  • Ван І на зустрічі з Патрушевим заявив, що в умовах «мінливої ситуації» у світі Москві та Пекіну потрібно звіряти годинник. Також Ван І заявив, що китайсько-російські відносини міцні як скеля і витримають будь-які випробування мінливою міжнародною ситуацією.
  • Ван І та Сергій Лавров домовилися про необхідність якнайшвидшого відновлення контактів країн: «У світлі зняття карантинних обмежень висловлено спільну думку щодо доцільності якнайшвидшого відновлення динаміки очних контактів у всіх напрямках двосторонньої взаємодії, включаючи зустрічі на вищому та високому рівні», – йдеться у заяві МЗС. РФ.
  • У свою чергу, китайський політик заявив, що на своїй посаді продовжить зусилля зі зміцнення зв’язків між РФ і Китаєм: «Завдяки стратегічному напрямку, заданому головою Сі Цзіньпіном і президентом Росії Володимиром Путіним, китайсько-російські відносини всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії в нову епоху зберігають високу динаміку розвитку».

Зустріч Путіна з Ван І:

  • Путін: «Передусім хотів би скористатися нагодою, тим, що Ви знаходитесь у нас, і на початку розмови передати найкращі побажання нашому, моєму другу – Голові КНР товаришу Сі Цзіньпіну».
  • Путін: «Ми знаємо, що в Китаї пройшли дуже важливі внутрішньополітичні заходи, які, безумовно, сприяють зміцненню країни, створюють умови для її поступального розвитку відповідно до планів Комуністичної партії Китаю».
  • Путін: «Міжнародні відносини сьогодні складні. Вони не стали кращими після розпаду двополярної системи – навпаки навіть: набули гострішого характеру. У зв’язку з цим співпраця на міжнародній арені між Китайською Народною Республікою та Російською Федерацією, як ми неодноразово наголошували, має дуже важливе значення для стабілізації міжнародної обстановки».
  • Ван І: «Наприкінці минулого року Голова Сі Цзіньпін зустрівся з Вами у форматі відеоконференції. Всебічно узагальнили досягнення наших відносин, що намітило грандіозний план подальшого розвитку наших відносин».
  • Ван І: «Російська сторона запросила мене якнайшвидше відвідати Росію, тому я зробив це негайно. Це саме для того, щоб всебічно реалізувати домовленості наших лідерів з метою досягнення більших результатів нашої співпраці у різних сферах.
  • Ван І: «На тлі дуже складної, мінливої міжнародної ситуації китайсько-російські відносини витримали тиск міжнародної спільноти, дуже стабільно розвиваються. Хоча криза постійно з’являється, але в кризах існують можливості, а можливості перетворюються також і на кризу – це історичний досвід».
  • Ван І: «Ми готові з російською стороною витримати політичну рішучість, поглиблювати політичну взаємодовіру, поглиблювати стратегічну співпрацю, всебічно розширювати практичну співпрацю, щоб відігравати велику конструктивну роль для забезпечення інтересів наших країн, а також сприяння розвитку всього світу».

Підсумки/прогнози:

Важливо відзначити, що на тлі активізації Китаю на геополітичній арені візит Ван І до Москви є важливим відразу через декілька факторів. Тим більше, у неформальній партійно-державній ієрархії КНР Ван І є головним дипломатом країни, який займається найважливішими питаннями зовнішньої політики Китаю. Також багатьма Ван І сприймається мало не як друга особа в неофіційній китайській ієрархії (особливо після ХХ з’їзду КПК, за результатами якого Прем’єр Держради Китаю Лі Кецян перетворився на «кульгаве качку»).

Примітно, що перед візитом до Москви Ван І відвідав Францію, Італію, Угорщину, а також взяв участь у 59-й Мюнхенській конференції з питань безпеки, на полях якої провів серію зустрічей, зокрема з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, головою МЗС Великобританії Джеймсом Клеверлі, міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою, головою зовнішньополітичної служби ЄС Жозепом Боррелем та іншими.

Також, минулого тижня низка західних ЗМІ заявила, що запланований візит Сі Цзіньпіна до Москви може відбутися вже у квітні (раніше про це неодноразово писала і Ascolta). Безумовно, одним із важливих завдань Ван І у Москві була підготовка візиту китайського лідера.

Примітно, що наступного дня після візиту Ван І до Москви було опубліковано раніше анонсовану позицію Китаю щодо українського питання. Саму позицію, що складається з 12 пунктів, навряд чи можна назвати абсолютно проросійською, хоча в деяких пунктах вона повністю повторює російські наративи. Водночас у ній йдеться про територіальну цілісність держав та необхідність дотримання чинних міжнародних норм.

Важливо звернути увагу на підвищену компліментарність обох сторін під час проведених зустрічей. І Ван І і Путін (а також Патрушев і Лаврів) неодноразово відзначали розвиток та зміцнення китайсько-російських відносин, які переживають найкращі часи. У той же час впадає в око і підвищена стурбованість Заходу, де неодноразово висловлювали свої побоювання у зв’язку з посиленням взаємодії між Москвою та Пекіном.

Більше того, у Вашингтоні почали активно обговорювати можливість передачі Пекіном різних видів озброєння Москві для посилення російських наступальних дій в Україні. Ця інформація спростовується Китаєм, але викликає серйозне занепокоєння як у Києві, так і на Заході.

По суті, зараз ми спостерігаємо активізацію Китаю у переговорному процесі щодо формування нового світового порядку. Офіційний Пекін фактично висуває власні умови, що виступають на противагу західним ідеям та цілям. Безумовно, Китай, як і раніше, не має наміру повністю ставати на бік Москви, але показує, що готовий посилити свою підтримку в тому випадку, якщо він не буде почутий західним світом.

Важливо відзначити, що президент України Зеленський не сприйняв ініціативи Китаю з негативом – його реакція була скоріше нейтрально-позитивною (що не можна сказати про позицію США та НАТО). Тим більше, що найближчим часом очікується довгоочікуваний контакт Зеленського та Сі.

Не менш тривожним сигналом можуть бути і результати голосування у Генасамблеї ООН щодо України. Незважаючи на домінуючу підтримку (141 проти 7), утрималися від голосування 32 держави, серед яких Китай, Індія, Казахстан, Пакистан, Монголія, Іран, Ірак, ЦАР, Куба, Вірменія та інші – тобто держави, в яких проживає більша частина людства. По суті, цей аргумент може використовуватися в майбутньому не так проти України, як проти позиції «колективного заходу».

Варто припустити, що найближчим часом активізація Китаю на геополітичній арені посилюватиметься. Навряд чи варто говорити про оголошення Пекіном повної підтримки дій Росії щодо України, як і про постачання озброєння для російських військових в Україні (цей меседж популяризується скоріше для мобілізації західних країн), але однозначно варто уважніше придивлятися до дій низки європейських держав (у тому числі Німеччини, Франції та Італії) щодо синхронізації своїх позицій з Пекіном.

У цьому випадку рано говорити про дипломатичні перемоги Китаю та розширення свого впливу, але позиція Пекіну явно виглядає найбільш конструктивною та послідовною, що однозначно змушує Захід непокоїться.

  1. 15 пунктів Олексія Навального

У понеділок, 20 лютого, російський «опозиційний» політик, який перебуває у в’язниці, Олексій Навальний заявив про створення нової політичної платформи, приурочивши це до річниці вторгнення російських військ в Україну. Навальний запропонував «розслідувати військові злочини разом з міжнародними інституціями» та знайти «прийнятні шляхи компенсації збитків, завданих Україні» — наприклад, направити на ці цілі частину доходів від експорту російських нафти та газу. На думку політика, Росія має вирішити це питання за участю України, США, Євросоюзу та Великої Британії.

Ця платформа називається «15 пунктів громадянина Росії, який бажає блага своїй країні»:

  • Президент Путін розв’язав несправедливу агресивну війну проти України під безглуздими приводами. Він відчайдушно намагається надати цій війні статусу «народної», прагнучи зробити своїми спільниками всіх громадян Росії, проте його спроби зазнають краху. Добровольців для цієї війни майже немає, тому путінська армія спирається на ув’язнених та примусово мобілізованих.
  • Реальні причини війни — політичні та економічні проблеми всередині Росії, прагнення Путіна утримати владу за будь-яку ціну, а також його одержимість своєю історичною спадщиною. Він хоче увійти в історію як «цар-завойовник» та «збирач земель».
  • Убито десятки тисяч невинних українців, біль та страждання обрушені на мільйони. Вчинено військові злочини. Зруйновано міста та інфраструктуру України.
  • Росія зазнає військової поразки. Саме усвідомлення цього змінило риторику влади від «Київ за три дні» до істеричних погроз застосувати ядерну зброю у разі програшу. Безглуздо загублено життя десятків тисяч російських солдатів. Остаточну військову поразку можна відстрочити ціною життя ще сотень тисяч мобілізованих, але загалом воно неминуче. Комбінація «агресивна війна + корупція + бездарність генералів + слабка економіка + героїзм і висока мотивація обороняються» результатом видає лише поразка.

Брехливі та лицемірні заклики Кремля до переговорів та припинення вогню — не що інше, як реалістична оцінка перспектив воєнних дій.

  • Які кордони має Україна? Такі, як і в Росії, — міжнародно визнані, визначені 1991 року. Ми, Росія, їх також тоді визнали. Ці кордони Росія має визнавати і зараз. Тут нема чого обговорювати. Майже всі кордони у світі випадкові і викликають чиєсь незадоволення. Але воювати за їх зміну у ХХІ столітті не можна. Інакше світ порине в хаос.
  • Дати Україні спокій і дати їй можливість розвиватися так, як бажає її народ. Припинити агресію, завершити війну та вивести всі російські війська з території України. Продовжувати війну — це якраз істерика безсилля, а припинити її — сильний перебіг.
  • Спільно з Україною, США, Євросоюзом та Британією шукати прийнятні шляхи компенсації збитків, завданих Україні. Наприклад (після зміни влади в Росії та закінчення війни), скасувавши обмеження щодо наших нафти та газу, але з направленням частини доходу від експорту вуглеводнів на компенсації.
  • Розслідувати військові злочини у співпраці з міжнародними інституціями.
  • Всім російським властива імперська свідомість?

Це дурниця. Наприклад, у війні проти України бере участь Білорусь. У білорусів теж імперська свідомість? Ні, у них також диктатор при владі. У Росії, як і в будь-якій країні з історичними передумовами цього, завжди будуть люди з імперськими поглядами, але це далеко не більшість. Тут немає причин плакати і голосити. Таких людей треба перемагати на виборах, як перемагають правих та лівих радикалів у розвинутих країнах.

  • Чи потрібні Росії нові землі?

Росія — величезна країна з населенням, що скорочується, і провінцією, що вимирає. Імперськість і потяг до захоплення територій – найшкідливіший і згубний шлях. Російська влада знову своїми руками знищує наше майбутнє заради того, щоб країна виглядала більше на карті. Але Росія й така велика. Наше завдання — зберігати народ і розвивати те, чого в нас надміру.

  • У спадок від цієї війни нам дістанеться клубок складних і, на перший погляд, майже нерозв’язних проблем. Важливо визначити для себе, що ми дійсно хочемо їх вирішити, після чого почати робити це чесно і відкрито. Ключ до успіху — у розумінні того, що для Росії та її народу буде не просто добре, але ще й дуже вигідно припинити війну якнайшвидше: тільки так можна розпочати рух до зняття санкцій, повернення тих, хто виїхав, відновлення довіри бізнесу, економічного зростання.
  • Ще раз підкреслю, що після війни нам доведеться компенсувати Україні збитки, завдані путінською агресією. Але відновлення нормальних економічних відносин із цивілізованим світом та повернення економічного зростання дозволить це зробити, не заважаючи розвиватися нашій країні.

Ми на дні, і щоб спливти, нам потрібно відштовхнутися від нього. Це буде і морально правильно, і раціонально, і вигідно.

  • Демонтаж режиму Путіна та його диктатури. В ідеалі – через загальні вільні вибори та скликання Конституційних зборів.
  • Встановлення парламентської республіки, що ґрунтується на зміні влади через чесні вибори, незалежному суді, федералізмі, місцевому самоврядуванні, повній економічній свободі та соціальній справедливості.
  • Усвідомлюючи історію та традиції, ми повинні бути частиною Європи і слідувати європейському шляху розвитку. Іншого у нас немає, й іншого нам і не треба.

Підсумки/прогнози:

Аналізуючи тези, запропоновані Навальним, варто відзначити певні тенденції у російських «опозиційних» колах. Наприкінці 2022 року російська влада всіляко намагалася ліквідувати будь-які можливості діяльності громадських організацій та окремих лідерів громадської думки в Росії, які фінансуються за рахунок західних грантів або окремих структур. З цією метою було посилено закон про іноземних агентів, а також з’явилися нові реєстри іноагентів та тих, хто може бути пов’язаний з іноагентами. Більше того, у січні 2023 року навіть було ліквідовано Московську Гельсінську групу – найстарішу правозахисну організацію Росії.

У цей час значно активізувалися відразу кілька груп російських опозиціонерів (Ходорковський, Каспаров, Пономарьов, тепер і Навальний).

Варто зазначити, що, за суб’єктивною думкою Ascolta, ніхто з вищезгаданих громадських чи політичних діячів не може бути реальним опозиційним лідером, оскільки кожен з них має абсолютно корисливу мету і займається швидше присвоєнням коштів, що виділяються західними структурами на боротьбу з російським режимом, а також не мають реальної підтримки та впливу всередині Росії.

У самій Росії громадяни здебільшого зі скепсисом ставляться до Навального та його руху. Багато експертів вважають, що Навальний намагався грати у подвійні та потрійні ігри, позиціонуючись на Заході як борець із режимом, а всередині Росії граючи на міжолігархічних протиріччях. У політичному середовищі Москви Навального прозвали «месенджером», який передає вітання від одних веж Кремля іншим.

По суті ми можемо спостерігати за боротьбою «опозиційних» проектів за розподіл ресурсів та увагу Заходу. Враховуючи, що команда Навального в даний час знаходиться переважно в Литві, де зовсім недавно був заблокований телеканал «Дождь» (пов’язаний з Ходорковським), можна говорити про внутрішньоопозиційну конкуренцію зі спробою зайняти вільну нішу або перехопити ресурси.

У той же час не варто очікувати на видимий ефект від ідей Навального. За умови тотального контролю за інформаційним простором усередині Росії говорити про вплив на громадську думку ззовні не доводиться.

  1. Реакція Росії на ситуацію в Придністров’ї

Останнім часом значно актуалізувалося питання молдавсько-придністровського конфлікту. Зокрема, в Україні та Молдові почали активно обговорювати можливість Росії повалити владу в Кишиневі за допомогою військових із Придністров’я або відкрити ще один антиукраїнський фронт. Одночасно в Росії почали активно обговорювати інформацію про заплановану Україною операцію зі звільнення Придністров’я з метою відновлення там молдавської влади.

На тлі подібних чуток і прогнозів 23 лютого з офіційною заявою виступило Міністерство оборони РФ, стверджуючи, що фіксує «значне скупчення особового складу та військової техніки українських підрозділів поблизу українсько-придністровського кордону, розгортання артилерії на вогневих позиціях, а також безпрецедентне нарощування польотів. над територією ПМР».

«Реалізація запланованої провокації Української влади несе пряму загрозу російському миротворчому контингенту, розгорнутому на законних підставах у Придністров’ї. Збройні Сили Російської Федерації адекватно відреагують на підготовку провокації української сторони», — також заявили в МО РФ.

Через деякий час Міністерство оборони РФ опублікувало повторну заяву, зазначивши, що українські війська готують «озброєну провокацію» проти Придністров’я: «Як приводу для вторгнення планується інсценування нібито настання російських військ з території Придністров’я. Для цього українські диверсанти, що беруть участь у постановочному вторгненні, будуть переодягнуті у форму військовослужбовців Збройних Сил РФ».

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на низку заяв російської сторони, влада Молдови не підтверджує подібну інформацію і закликає громадян зберігати спокій. Більше того, подібна інформація неодноразово спростовувалась і представниками української влади.

Водночас, варто зазначити, що активне обговорення придністровського питання справді викликає певні побоювання через можливі провокації, що можуть призвести до ескалації ситуації.

Важливо відзначити, що Молдова є одним із важливих каналів, які використовуються для постачання західного озброєння в Україну. Також на території Придністров’я розташовані склади із радянськими боєприпасами, дефіцит яких зазнає українська сторона. Тобто існує достатньо аргументів, що дозволяють обом сторонам звинувачувати один одного в ескалації ситуації.

У разі важливо враховувати два чинники. По-перше, російське угруповання військ у Придністров’ї є недостатнім для відкриття повномасштабного фронту проти України (там знаходиться близько 1400-1500 військових, які дуже давно не проходили ротацію і перебувають у досить сумнівній бойовій формі). Тим більше, за відсутності будь-яких шляхів постачання говорити про можливі успіхи такої операції не доводиться. По-друге, на тлі активних обговорень інформації про операцію зі звільнення Придністров’я, що нібито готується Києвом, серед українських військових піднялася хвиля критики, що демонструє небажання воювати за Молдову або інтереси інших держав.

Але також слід визнати, що в інформаційному просторі все частіше з’являються вкидання зі спробою реанімувати «План Козака» 20-річної давності – по суті, план розчленування Молдови (зокрема за участю України).

При цьому важливо враховувати і внутрішньополітичну ситуацію в самій Молдові, де на тлі економічної кризи, а також зростання цін на електроенергію, комунальні послуги та продукти харчування значно посилюються позиції проросійських сил. У цьому випадку варто зазначити, що подібна інформація у ЗМІ може поширюватися і з метою впливу на суспільні настрої (у Молдові, як і раніше, зберігаються серйозні проросійські настрої).

У той же час, варто розглядати варіант додаткових вигод для Росії. У разі, якщо Україна справді зважиться на наступальні дії, Росія може використати це як аргумент перед своїми партнерами: «дивіться, хто є справжнім агресором».

Важливий момент: 26 лютого з’явилася інформація про те, що в акваторії Адріатичного моря розміщено дві авіаносні ударні групи НАТО. Зокрема, йдеться про атомний авіаносці ВМС США USS George Bush, італійський авіаносці Cavour, іспанський авіанесучий універсальний десантний корабель Juan Carlos I, а також американський ракетний крейсер, есмінець та італійський фрегат.

Безумовно, подібна активність морських сил НАТО пов’язана, в першу чергу, з навчаннями Cutlass Express 2023, що готуються, біля берегів Східної Африки, але поки авіаносні групи знаходяться в Адріатичному морі, вони повністю забезпечують повітряний простір Молдови і Придністров’я від будь-яких дій російської авіації, що в значній мірі мірою впливає можливість ескалації у цьому регіоні.

  1. Конфлікт між Євгеном Пригожиним та Міністерством оборони РФ

У понеділок, 20 лютого, вкотре загострився конфлікт між куратором ПВК «Вагнер» Євгеном Пригожиним та Міністерством оборони РФ. Пригожин у жорсткій формі звинуватив відомство у блокуванні постачання снарядів для ПВК і навіть заявив, що ті, хто йому блокує снаряди (тобто командування російськими військами), «працює на ворогів Росії». Причому Пригожин стверджує, що російська промисловість вже розширила виробництво снарядів до необхідної кількості, але не постачають їх саме «Вагнеру». Через деякий час у СВ РФ спростували блокування постачання «Вагнера» і заявили, що «просування вперед під Бахмутом було б неможливим без вогневої підтримки артилерії».

Хронологія подій:

  • 21 лютого Пригожин заявив, що недопостачання боєприпасів його загонам, як і раніше, становить 80%. Заяву МО він назвав «плівком у ПВК «Вагнер» та «спробою приховати свої злочини». Також Пригожин заявив, що вагнерівцям не поставлено навіть саперних лопаток. І пообіцяв усі документи про це надати військовій прокуратурі.
  • 22 лютого Пригожин опублікував відео з трупами вбитих «вагнерівців» і заявив, що вони загинули через відсутність підтримки артилерії.
  • Один із «командирів» самопроголошеної «ДНР» Олександр Ходаковський написав, що жодної дискримінації «Вагнера» немає. Навпаки – раніше ЧВК отримував снарядів набагато більше, ніж регулярна російська армія, а тепер почав отримувати «як усі».
  • 23 лютого Пригожин заявив, що до ПВК почали надходити раніше заблоковані снаряди.

Підсумки/прогнози:

Варто зазначити, що в конфлікті між Пригожиним і МО РФ серед військових вже давно формуються два табори, які підтримують кожну зі сторін. Так Пригожина та його ПВК активно підтримує значна частина військкорів і військових блогерів, що може свідчити про широкі можливості Пригожина на інформаційному фронті (у тому числі й усередині Росії). Також на боці Пригожина виступають окремі генерали, задіяні в так званій «СВО», що безумовно є доказом розколу всередині Міністерства оборони РФ. Цілком примітно, що цього разу на боці Пригожина виступив і «глава» окупованого Криму Аксьонов, що може говорити про підключення й окремих держфункціонерів.

Важливо відзначити, що Пригожин хоч і критичний у своїх висловлюваннях, але робить їх послідовно та продумано. Незважаючи на поширену думку про війну Пригожина з Шойгу, аналіз його заяв показує, що основна частина критика націлена безпосередньо на начальника Генерального штабу ЗС РФ Валерія Герасимова, який, у свою чергу, перебуває у напружених відносинах як із Шойгу, так і з Пригожиним, що добре демонструє взаємини усередині військового блоку.

У своїй нещодавній заяві Пригожин акцентував увагу на тому, що за часів Суровікіна проблем зі снарядами не було. При цьому наприкінці грудня куратор ПВК «Вагнер» виступав із аналогічними заявами, звинувачуючи у дефіциті снарядів Валерія Герасимова.

Не виключено, що за допомогою конфлікту Пригожин спробував пояснити відсутність видимого результату в Бахмуті, де, незважаючи на дрібні успіхи «Вагнера», українські військові утримують оборону.

Принаймні важливо звертати увагу і на те, що створення кількох груп впливу, які конкурують між собою, можуть бути частиною абсолютно контрольованого процесу, головним бенефіціаром якого залишається Путін. Протягом двох десятиліть російський президент робив усе, щоб убезпечити себе від можливої «змови військових», бо боявся повторення казусу генерала Рохліна (який у 90-х роках готував військовий переворот у Росії з метою усунення Бориса Єльцина і прозахідного керівництва РФ). Не виключено, що протистояння Пригожина, Герасимова та Шойгу якраз і є тим інструментом, який дозволяє Путіну уникати можливої військової змови та повалення режиму.

Щоправда, як результат подібних підкилимних ігор, у «другій армії світу» відбулася селекція бездарів на чолі армії: просування кар’єрними сходами було забезпечено ультралояльним, безініціативним і жадібним людям, якими було б просто керувати. Обкатка в умовах Сирії показала, що далеко не всі генерали здатні до командних функцій. Так звана СВО в Україні виявила професійну непридатність багатьох генералів, що призвело до необхідності постійних ротацій.

  1. Інтерв’ю Путіна для «Росія 1»

У неділю, 26 лютого, на каналі «Росія 1» вийшло інтерв’ю із Володимиром Путіним, яке він дав ведучому програми «Москва. Кремль. Путін» після виступу на мітингу-концерті у московських Лужниках 22 лютого.

Основні заяви:

  • «Єдність народу Росії – найголовніша умова всіх перемог та досягнень країни»;
  • «Росія не може не враховувати ядерні потенціали всього НАТО в умовах, коли альянс бажає їй поразки»;
  • «Захід має одну мету — ліквідувати Російську Федерацію»;
  • «Сателіти США включилися в боротьбу проти РФ, але усвідомлюють егоїстичність намірів Вашингтона»;
  • «Захід міг би прийняти Росію в «сім’ю цивілізованих народів» лише частинами»;
  • «Російський народ, якщо Заходу вдасться розвалити Російську Федерацію та встановити контроль над її уламками, може не зберегтися – «будуть московити, уральці та інші»»;
  • «Світ має змінюватися, але Росія проти вибудовування нового світу на користь лише однієї країни — США»;
  • «РФ не поводитиметься як США по відношенню до інших країн»;
  • «Росія — спадкоємиця СРСР у правовому сенсі, але потенціал у неї інший»;
  • «Постачання зброї в Україну — це і є участь у конфлікті, адже грошей за це озброєння Захід не отримує».
  • «Франція була принижена американцями у ситуації зі скасуванням замовлення на підводні човни для Австралії, але нічого не зробила проти цього».

Підсумки/прогнози:

По суті, під час цього інтерв’ю Путін вкотре повторив основні тези зі свого послання до Федеральних Зборів. При цьому важливо відзначити, що саме інтерв’ю записувалося вже після виступу Джо Байдена у Варшаві – тобто, могло містити в собі певні меседжі, які є відповіддю на заяви Байдена, або коригують раніше озвучені позиції.

В даному випадку варто звернути увагу на слова Путіна про те, що «Захід міг би прийняти Росію в «сім’ю цивілізованих народів» лише частинами. Російський народ, якщо Заходу вдасться розвалити РФ і встановити контроль над її уламками, може не зберегтися — будуть московити, уральці та інші». Водночас у своєму виступі Байден заявив, що «Захід не ставить собі за мету розвалити чи підпорядкувати собі Росію, а мільйони росіян – “нам не вороги”». Очевидно, до цієї тези і апелював Путін.

Також можна припустити, що інтерв’ю записувалося після зустрічі Путіна з Ван І, що може свідчити і про узгодження окремих позицій з китайською стороною.

У цьому випадку заяви Путіна під час інтерв’ю варто сприймати як остаточну ідеологічну позицію Росії, узгоджену зі своїми союзниками та озвучену напередодні чергового раунду переговорів із Заходом.

Варто звернути увагу і на заяву Путіна щодо Франції, яка викликає особливий інтерес на тлі анонсованого Макроном візиту до Китаю. Цю заяву можна розглядати як певний натяк від Путіна про готовність йти на зближення у разі вироблення спільних позицій щодо вирішення українського питання. У даному випадку не варто говорити про зміну зовнішньополітичного вектора Парижа, але на тлі посилення китайських позицій у Європі можна припустити, що в майбутньому Макрон може схилитися до більш прагматичної позиції, яка несе значні загрози Україні.

  1. Десятий пакет санкцій Європейського Союзу проти Росії

Протягом усього тижня в Європейському союзі велися активні обговорення щодо запровадження десятого пакету санкцій проти Росії, який спочатку планувалося приурочити до роковин російського вторгнення в Україну. Незважаючи на низку труднощів, до кінця тижня все ж таки вдалося досягти консенсусу, правда подібна ситуація виглядає дуже тривожно.

Хронологія подій:

  • У середу, 22 лютого, кореспондент «Радіо Свобода» Рікард Йозвяк заявив, що посли ЄС не досягли згоди щодо десятого пакету санкцій проти РФ. Раніше ЗМІ писали, що новий пакет санкцій затягується через Угорщину, яка блокує посилення санкцій проти родичів російських бізнесменів.
  • Угорщина виступила проти запропонованого 12-місячного періоду продовження санкцій. Також, видання Politico повідомило, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан хоче, щоб чотирьох людей було виключено із списку санкцій.
  • У четвер, 23 лютого, Reuters повідомило, що країни ЄС знову не змогли домовитися про нові санкції проти Росії, а переговори відновляться 24 лютого.
  • 24 лютого Reuters знову заявило, що санкції так і не було погоджено. При цьому, ближче до вечора кореспондент «Радіо Свобода» Рікард Йозвяк заявив, що санкції все ж таки були узгоджені: «Білий дим! Зрештою (!) угода про новий пакет санкцій ЄС проти Росії. 10-й із початку вторгнення в Україні рівно рік тому», – написав він.
  • «ЄС прийняв 10-й пакет санкцій проти Росії, у чорні списки занесено 121 особу» – повідомив у твіттері Верховний представник Союзу із закордонних справ Жозеп Боррель. Крім того, у пакеті – «значні нові експортно-імпортні обмеження, заборона російських пропагандистських каналів», пише Боррель.
  • Стало відомо, що під санкції потрапили великі російські банки: Альфа-банк, Тінькофф та Росбанк.
  • Рада ЄС ініціювала процес припинення дії ліцензій на мовлення двох ЗМІ – RT Arabic та Sputnik Arabic.
  • Десятим пакетом санкцій обмежується можливість для громадян РФ обіймати посади в керівних органах критично важливих об’єктів інфраструктури та організацій ЄС.
  • Рада ЄС запровадила заборону на надання громадянам РФ потужностей для зберігання газу (за винятком частини об’єктів для зрідженого природного газу).
  • Запроваджено додаткові заборони на експорт критично важливих технологій та промислових товарів до РФ – електроніки, спеціалізованих транспортних засобів, деталей для машин, запчастин для вантажівок та реактивних двигунів, а також товарів для будівельного сектору.
  • У той же час, на додаток до санкцій США заборонили ввозити до Росії побутову техніку. Обмеження стосуються поставок до: холодильників і кондиціонерів вартістю понад $750; пилососів із вбудованим електродвигуном дорожче за $100; принтерів і смартфонів дорожче за $300; електронних ваг дорожче за $100; вентиляторів, у тому числі настінних, підлогових та призначених для дахів; посудомийних машин, домашніх мікрохвильових печей і кофемашин, електричних тостерів і звукозаписуючого та звуковідтворювального обладнання. Усього під обмеження потрапили 276 кодів товарної номенклатури.

Підсумки/прогнози:

Важливо, що й попередні пакети санкцій приймалися з певними затримками через відсутність консенсусу. В даному випадку не варто говорити про ослаблення підтримки України з боку європейських держав. У той самий час впадає у вічі звуження санкційних повноважень: у десятому пакеті йдеться скоріш про доопрацюванні раніше введених санкцій, з метою усунення недоліків, що дозволяють обходити обмеження.

Примітно, що ЄС все ж таки ввів санкції проти російських банків, пов’язаних з російськими олігархами, які не підтримали війну проти України (Михайло Фрідман, Олег Тіньков та інші). Враховуючи, що під час свого послання до Федеральних зборів Путін в черговий раз натякнув окремим олігархам, що на Заході їх не чекають, подібні санкції можуть зіграти на руку російській владі, ставши додатковим аргументом для представників великого російського бізнесу залишатися в Росії або повертатися туди.

Також примітно, що до десятого пакету санкцій увійшли додаткові заборони на експорт електроніки та інших критично важливих товарів. Більше того, того ж дня з обмеженнями на експорт електроніки виступили США. Зважаючи на все, йдеться про спробу скоротити можливості для обходу санкцій, що дозволяють отримувати необхідні чіпи для озброєнь.

Водночас, можна припустити, що вже найближчим часом країни Європейського Союзу почнуть дедалі більше апелювати до прагматизму щодо прийняття рішень щодо нових санкцій. У своєму посланні до Федеральних зборів Путін заявив про низьку ефективність санкцій, що опосередковано підтвердили і на Заході.

Безумовно, мова не йде про зняття санкцій. Скоріше про спробу пошуку більш ефективних інструментів, що дозволяють зберегти економіку ЄС і завдати максимальних збитків економіці РФ.

8. Стаття Дмитра Медведєва у «Известиях»

У неділю, 26 лютого, на сайті видання «Известия» було опубліковано статтю заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва «Точки неповернення». У статті він розмірковує про причини нинішньої геополітичної кризи та заставу збереження майбутнього для всього світу. При цьому у властивій для себе манері Медведєв не шкодує промовистих фраз і розвішування ярликів.

Основні тези:

  • «З металевим гуркотом впали основи світопорядку пострадянського періоду, який донедавна вважався нехай не найкращим, але все ж таки більш-менш звичним. Не спрацювали міжнародні подушки безпеки, і зараз тріщини йдуть ушир і вглиб усієї системи підтримки миру на планеті».
  • «Те, що ми спостерігаємо зараз, траплялося не раз — у той момент, коли добігала кінця свого існування чергова світова імперія».
  • «Усі благостні розмови про рівне партнерство, дивовижний новий світ без роздільних ліній та іншу прекраснодушну біліберду велися тільки для відводу очей. І виявилися лише безглуздими формулами, що маскували збочені задуми наших вічних супротивників».
  • «Точками неповернення можна вважати дві дати. Перша — осінь 2008 року, коли західний світ підтримав агресію Грузії проти осетинського народу і підніс до небес недоумка, наркомана та авантюриста, якого пізніше відкинула не лише його власна країна, а й чужа, куди він боягузливо втік. Друга поворотна точка – весна 2014 року, коли свою волю на законному референдумі висловив народ Криму, назавжди повернувшись на історичну батьківщину. У західного світу це викликало шалену, безсилу істерику, яка триває досі».
  • «Якщо серйозно постане питання про існування самої Росії, воно буде вирішене аж ніяк не на українському фронті. А разом із питанням подальшого існування всієї людської цивілізації. І тут не повинно бути жодних двозначностей. Світ без Росії нам не потрібний».
  • «Звичайно, можна й надалі накачувати зброєю неофашистський київський режим та перешкоджати будь-якій можливості відродити переговори. Наші вороги займаються саме цим, не бажаючи зрозуміти, що їхні цілі свідомо ведуть до тотального фіаско. Програшу для всіх. Краху. Апокаліпсису. Коли про колишнє життя доведеться забути на віки, поки не перестануть виходити радіацією димні завали».
  • «Росія такого не допустить. І ми не самотні у цьому прагненні. Західні країни із сателітами — лише 15% населення планети. Нас набагато більше, і ми набагато сильніші. Спокійна міць нашої великої країни та авторитет її партнерів – запорука збереження майбутнього для всього нашого світу».

Підсумки/прогнози:

Своїми гострими заявами Дмитро Медведєв вкотре намагається продемонструвати вже добре знайому технологію умовної «Росії без Путіна», яка полягає в тезі: якщо не Путін, то Медведєв – фанатик-націоналіст, готовий застосовувати ядерну зброю та стирати весь світ у радіоактивний попіл у разі, якщо Росія зіткнеться із реальними загрозами.

Після смерті минулого року Володимира Жириновського, який транслював супержорсткі та радикальні висловлювання, у Кремлі ухвалили рішення призначити «новим Жириновським» Дмитра Медведєва, який раніше виступав у ролі ліберала і технократа. Нова роль дається Медведєву явно важко.

Зрозуміло, що всі заяви Медведєва – це ретельно підготовлений елемент єдиної інформаційної політики Кремля.

Важливо відзначити, що стаття Медведєва також може розглядатися як останній елемент публічної позиції Росії напередодні переговорного процесу: після послання Путіна до Федеральних зборів, а також повторення низки тез в інтерв’ю для телеканалу «Росія 1», в інформаційний простір випустили і Дмитра Медведєва, який показав, що станеться, якщо пропозиції Путіна будуть відкинуті Заходом.

Примітно, що практично одночасно зі статтею Медведєва було опубліковано статтю впливового політолога Олександра Дугіна. У цій статті Дугін розмірковує про три варіанти перемоги Росії в Україні: «Мінімальний масштаб Перемоги міг би за певних обставин полягати в постановці під контроль усіх територій чотирьох нових [тимчасово окупованих] суб’єктів РФ – [самопроголошених] «ДНР», «ЛНР», [ тимчасово окупованих] Херсонської та Запорізької областей. Паралельно з цим здійснення роззброєння України та гарантії її нейтрального статусу в найближчому майбутньому. При цьому Київ має визнати фактичний стан речей та погодитися з ним. З цього може розпочатися мирний процес. Однак такий сценарій дуже малоймовірний. Відносні успіхи київського режиму вселили в українських націоналістів надію на можливість перемоги над Росією. Середній варіант Перемоги для Росії полягав у звільненні всієї території історичної Новоросії, яка включає Крим, чотири нових суб’єкти та ще три області – Харківську, Одеську та Миколаївську. Це влаштувало б Захід. І нарешті, повною Перемогою Росії було б звільнення усієї території України від контролю прозахідного нацистського режиму та відтворення історичної єдності як держави східних слов’ян, так і великої євразійської держави».

У цьому випадку може йтися про бажання Путіна продемонструвати готовність підвищувати ставки у війні проти України. Безумовно, мова навряд чи йде про готовність застосовувати ядерну зброю, реалізуючи сценарій з радіоактивним попелом, описаний у статті Медведєва, але найближчим часом варто очікувати на активізацію Росії у спробах схилити офіційний Київ до переговорного процесу, що несе певні ризики для України.

Ядерна загроза є важливим елементом інформаційної пропаганди Кремля, що з великим побоюванням сприймається західною аудиторією і, відповідно, має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію у низці західних держав (у тому числі й у США). Очевидно, саме на внесення деструкції і розраховані подібні публікації.

Previous article
«Порожній і ще порожніший»: Промова Джо Байдена у Варшаві
Next article
Словаччина: на порозі проросійського реваншу?

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:

  • Путін дедалі активніше вступає у передвиборчу кампанію, демонструючи готовність обиратися на черговий президентський термін. Очевидно, ідея з проектом «наступник» остаточно відкладається ще на 5 років. Безумовно, це пов’язано і з українським питанням, яке Путіну не вдалося вирішити за короткий час, і тепер потрібно набагато більше часу для відновлення позицій та збереження існуючої політичної системи в Росії.
  • Паралельно з внутрішньополітичними процесами в Росії, помітно активізуються і геополітичні процеси, які в першу чергу полягають у переговорах між основними акторами. Путін активно намагається підключити до переговорного процесу Китай, який також демонструє готовність до більш активних дій. Очевидно, найближчим часом ми зможемо спостерігати спроби сформувати новий світовий порядок за участю Вашингтону, Лондону, Парижу, Москви та Пекіну. У цій ситуації важливо звертати увагу і на дії Індії, Туреччини, Німеччини, Італії, а також низки інших держав, які претендують на внесення власних корективів у подібні плани.
  • На тлі активізації США у Східній Європі виникають і нові потенційні «осередки бурі». Кремль всіляко намагається демонструвати небажання поступатися власними позиціями в даному регіоні. Ситуація навколо Молдови та Придністров’я показова. Найближчим часом варто очікувати на продовження ескалації, яка навряд чи перетвориться на новий конфлікт, але нестиме серйозну загрозу безпеці в регіоні. Цей конфлікт несе надто багато загроз, але й відкриває низку можливостей для кожної із сторін.

У період з 20 по 26 лютого для Росії найбільш актуальними були такі теми:

  1. Послання Путіна до Федеральних Зборів

У вівторок, 21 лютого, Володимир Путін виступив із щорічним Посланням до Федеральних зборів. Цій події особливу увагу приділяли як у самій Росії, так і на Заході. Світові аналітики висували безліч прогнозів щодо змісту послання: починаючи від оголошення повномасштабної війни проти України чи прямої конфронтації з НАТО, і закінчуючи оголошенням перемир’я та початку переговорного процесу з Києвом. Насправді ж, послання Путіна адресувалося радше внутрішньому споживачеві і, вочевидь, дало старт передвиборчій кампанії в Росії.

Основні тези Путіна:

  • «Рік тому задля захисту людей на наших історичних землях, для забезпечення безпеки нашої країни, для ліквідації загрози, яка походила від неонацистського режиму, що склався в Україні після перевороту 2014 року, було ухвалено рішення щодо проведення спеціальної військової операції. І ми крок за кроком, акуратно і послідовно вирішуватимемо завдання, які стоять перед нами».
  • «Це вони (Захід) розв’язали війну. А ми використовуємо силу, щоб зупинити її».
  • «Перемогти Росію на полі бою неможливо».
  • «Ми не воюємо з народом України, про це я вже багато разів говорив. Сам народ України став заручником київського режиму та його західних господарів, які фактично окупували цю країну у політичному, військовому, економічному сенсі, десятиліттями руйнували українську промисловість, грабували природні багатства».
  • «Чим більш далекобійні кошти Захід даватиме Києву, тим далі РФ буде змушена відсувати загрозу для себе».
  • «Захід уже витратив понад 150 млрд доларів на допомогу Києву та постачання його зброєю».
  • «Погляньте, що вони роблять зі своїми власними народами: руйнування сім’ї, культурної та національної ідентичності, збочення, знущання з дітей, аж до педофілії, оголошуються нормою, нормою їхнього життя, а священнослужителів, священиків змушують благословляти одностатеві шлюби. Та бог із ними, хай чого хочуть, те й роблять».
  • «Пропоную створити спеціальний державний фонд. Його завданням стане адресна, персональна допомога сім’ям загиблих бійців та ветеранам спеціальної військової операції. Він координуватиме надання соціальної, медичної, психологічної підтримки, вирішуватиме питання санаторно-курортного лікування та реабілітації, допомагатиме в освіті, спорті, працевлаштуванні, підприємництві, у підвищенні кваліфікації, в отриманні нової професії».
  • «Антиросійські санкції – лише засіб, а мета – змусити народ РФ страждати, але розрахунок цих західних «гуманістів» не виправдався».
  • «Якщо пам’ятаєте, я, звертаючись до великого бізнесу, сказав, що замучитеся пил ковтати, бігаючи західними суднами. Так і сталося».
  • «Для Заходу багаті росіяни — другосортні чужинці, з якими роблять усе, що завгодно. І ніякі куплені титули не допоможуть вони там громадяни другого сорту».
  • «У вищій освіті РФ назріли серйозні зміни, потрібен синтез найкращих практик СРСР та досвід останніх десятиліть».
  • «Росія призупиняє участь у ДСНО».
  • «Перш ніж повернутися до обговорення ДСНО, ми повинні зрозуміти, як враховувати ядерні арсенали Франції та Британії».

Підсумки/прогнози:

Загалом Послання Путіна «народило мишу»: довгі очікування чогось особливо цінного, сакрального не справдилися. По суті, Путін сказав надто мало нового і вкотре повторив ті фрази, які вже не отримують особливої реакції ні на Заході, ні в самій Росії. Раніше Ascolta детально аналізувала основні заяви Путіна у посланні до Федеральних зборів.

Примітно, що в самому Кремлі вирішили додати ажіотажу навколо цієї події і, окрім поширення чуток та пліток про важливість майбутніх заяв, у багатьох регіонах Росії було розміщено зовнішню рекламу із закликами до перегляду послання Путіна. Подібний підхід може говорити про бажання акцентувати увагу саме на внутрішній аудиторії.

Найбільш обговорюваною заявою з усього двогодинного послання виявилося рішення Путіна про припинення участі у «СНО-III / New START» – договорі між Росією та Сполученими Штатами про подальше взаємне скорочення арсеналів розгорнутих стратегічних ядерних озброєнь. При цьому варто зазначити, що цей Договір не працює вже протягом майже 5 років і припинення участі Росії в Договорі ні до чого не призведе: у самому Договорі не передбачено «припинення», до того ж Договір фактично мертвий.

По суті, Путін посилає сигнал, що готовий до підписання нового договору, але наполягає, щоб до нього приєдналися й інші ядерні держави – Франція, Великобританія та неназваний вголос Китай. Тобто замість договору «на двох» – договір «на п’ятьох».

При цьому важливими є кілька моментів: зокрема, про перегляд ядерної доктрини РФ, що розглядається як прямий шантаж східноєвропейських держав (Польща, країни Балтії, Чехії, Словаччини тощо), оскільки в результаті перегляду вони можуть стати мішенями для російських ядерних ракет. Фактично Путін дає зрозуміти східноєвропейським членам НАТО: чим більше ви включатиметеся в гру на боці України, тим більше у вас шансів стати об’єктами бомбардувань з боку Росії. Підтекст з огляду на попередні слова: «Україну та українців ми бомбити не будемо, вони хоч і заблукалі, але наші брати менші, а ви – потенційні цілі. Думай-те».

Важливо відзначити, що послання Путіна збіглося з низкою подій на геополітичній арені, які варто розглядати як єдине ціле. По-перше, саме послання, яке зазвичай готується на кінець року, було перенесене на 21 лютого і практично співпало з роковинами вторгнення російських військ в Україну, у зв’язку з чим багато хто очікував, що цього дня Путін може оголосити про посилення бойових дій або поновлення настання на Київ. По-друге, паралельно з цим відбувся візит Джо Байдена до Варшави, напередодні якого він несподівано відвідав Київ. По-третє, під час перебування у Варшаві Байден провів зустріч із президентом Молдови Майєй Санду, а також провів окрему зустріч із лідерами країн східного флангу НАТО. По-четверте, 24 лютого Генасамблеєю ООН було ухвалено резолюцію про мир для України. По-п’яте, свою позицію щодо України офіційно опублікував Китай, який раніше вважав за краще займати сторону спостерігача (багато хто встиг охрестити цей документ як план мирного врегулювання від Китаю).

З огляду на низку важливих подій на геополітичній арені можна припустити, що кінець лютого ознаменувався значною активізацією переговорного процесу, в рамках якого Вашингтон, Москва, Пекін, Париж і Лондон спробують остаточно встановити новий світовий порядок. Звідси й активність США у Східній Європі, що демонструє монопольний вплив на регіон та нівелює будь-які амбіції Великобританії. Звідси й активізація Китаю, який явно не займає жодної позиції у війні Росії проти України, але точно стає більш залученим до європейської політики. Звідси й зниження активності Лондону, що відбивається і на багатьох внутрішньополітичних процесах в Україні.

Важливо відзначити, що цей переговорний процес побудований не довкола українського питання і не є свідченням того, що українське питання намагаються вирішити без України. Безумовно, Україна залишається одним із найважливіших елементів у переговорах. Зроблена у Києві заява Джо Байдена про те, що США не збираються відмовлятися від допомоги Україні, є свідченням того, що найближчим часом Україна точно не повторить долю Афганістану. Питання лише в тому, наскільки вдасться зупинити Росію, яку хоч і вдалося послабити, але не варто недооцінювати як ворога.

  1. Візит Ван І до Москви

У вівторок, 21 лютого, з робочим візитом до Москви прибув Керівник Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ Ван І. Того ж дня він провів зустріч із Секретарем Ради безпеки РФ Миколою Патрушевим, а 22 лютого зустрівся з Міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим. Також Ван І провів окрему зустріч із Володимиром Путіним. Як повідомили у МЗС КНР, Ван І під час свого візиту планував обговорити з російською стороною актуальні міжнародні та регіональні питання. У китайському дипвідомстві додали, що Пекін має намір використати цей візит для забезпечення стабільного розвитку російсько-китайських відносин у напрямку, заданому лідерами двох країн, а також захистити справедливі інтереси двох держав.

Основні тези:

  • Патрушев на зустрічі з Ван І заявив, що поглиблення російсько-китайської координації на міжнародній арені набуває особливого значення. За його словами, курс на розвиток стратегічного партнерства з Китаєм – безперечний пріоритет зовнішньої політики Росії.
  • Ван І на зустрічі з Патрушевим заявив, що в умовах «мінливої ситуації» у світі Москві та Пекіну потрібно звіряти годинник. Також Ван І заявив, що китайсько-російські відносини міцні як скеля і витримають будь-які випробування мінливою міжнародною ситуацією.
  • Ван І та Сергій Лавров домовилися про необхідність якнайшвидшого відновлення контактів країн: «У світлі зняття карантинних обмежень висловлено спільну думку щодо доцільності якнайшвидшого відновлення динаміки очних контактів у всіх напрямках двосторонньої взаємодії, включаючи зустрічі на вищому та високому рівні», – йдеться у заяві МЗС. РФ.
  • У свою чергу, китайський політик заявив, що на своїй посаді продовжить зусилля зі зміцнення зв’язків між РФ і Китаєм: «Завдяки стратегічному напрямку, заданому головою Сі Цзіньпіном і президентом Росії Володимиром Путіним, китайсько-російські відносини всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії в нову епоху зберігають високу динаміку розвитку».

Зустріч Путіна з Ван І:

  • Путін: «Передусім хотів би скористатися нагодою, тим, що Ви знаходитесь у нас, і на початку розмови передати найкращі побажання нашому, моєму другу – Голові КНР товаришу Сі Цзіньпіну».
  • Путін: «Ми знаємо, що в Китаї пройшли дуже важливі внутрішньополітичні заходи, які, безумовно, сприяють зміцненню країни, створюють умови для її поступального розвитку відповідно до планів Комуністичної партії Китаю».
  • Путін: «Міжнародні відносини сьогодні складні. Вони не стали кращими після розпаду двополярної системи – навпаки навіть: набули гострішого характеру. У зв’язку з цим співпраця на міжнародній арені між Китайською Народною Республікою та Російською Федерацією, як ми неодноразово наголошували, має дуже важливе значення для стабілізації міжнародної обстановки».
  • Ван І: «Наприкінці минулого року Голова Сі Цзіньпін зустрівся з Вами у форматі відеоконференції. Всебічно узагальнили досягнення наших відносин, що намітило грандіозний план подальшого розвитку наших відносин».
  • Ван І: «Російська сторона запросила мене якнайшвидше відвідати Росію, тому я зробив це негайно. Це саме для того, щоб всебічно реалізувати домовленості наших лідерів з метою досягнення більших результатів нашої співпраці у різних сферах.
  • Ван І: «На тлі дуже складної, мінливої міжнародної ситуації китайсько-російські відносини витримали тиск міжнародної спільноти, дуже стабільно розвиваються. Хоча криза постійно з’являється, але в кризах існують можливості, а можливості перетворюються також і на кризу – це історичний досвід».
  • Ван І: «Ми готові з російською стороною витримати політичну рішучість, поглиблювати політичну взаємодовіру, поглиблювати стратегічну співпрацю, всебічно розширювати практичну співпрацю, щоб відігравати велику конструктивну роль для забезпечення інтересів наших країн, а також сприяння розвитку всього світу».

Підсумки/прогнози:

Важливо відзначити, що на тлі активізації Китаю на геополітичній арені візит Ван І до Москви є важливим відразу через декілька факторів. Тим більше, у неформальній партійно-державній ієрархії КНР Ван І є головним дипломатом країни, який займається найважливішими питаннями зовнішньої політики Китаю. Також багатьма Ван І сприймається мало не як друга особа в неофіційній китайській ієрархії (особливо після ХХ з’їзду КПК, за результатами якого Прем’єр Держради Китаю Лі Кецян перетворився на «кульгаве качку»).

Примітно, що перед візитом до Москви Ван І відвідав Францію, Італію, Угорщину, а також взяв участь у 59-й Мюнхенській конференції з питань безпеки, на полях якої провів серію зустрічей, зокрема з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, головою МЗС Великобританії Джеймсом Клеверлі, міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою, головою зовнішньополітичної служби ЄС Жозепом Боррелем та іншими.

Також, минулого тижня низка західних ЗМІ заявила, що запланований візит Сі Цзіньпіна до Москви може відбутися вже у квітні (раніше про це неодноразово писала і Ascolta). Безумовно, одним із важливих завдань Ван І у Москві була підготовка візиту китайського лідера.

Примітно, що наступного дня після візиту Ван І до Москви було опубліковано раніше анонсовану позицію Китаю щодо українського питання. Саму позицію, що складається з 12 пунктів, навряд чи можна назвати абсолютно проросійською, хоча в деяких пунктах вона повністю повторює російські наративи. Водночас у ній йдеться про територіальну цілісність держав та необхідність дотримання чинних міжнародних норм.

Важливо звернути увагу на підвищену компліментарність обох сторін під час проведених зустрічей. І Ван І і Путін (а також Патрушев і Лаврів) неодноразово відзначали розвиток та зміцнення китайсько-російських відносин, які переживають найкращі часи. У той же час впадає в око і підвищена стурбованість Заходу, де неодноразово висловлювали свої побоювання у зв’язку з посиленням взаємодії між Москвою та Пекіном.

Більше того, у Вашингтоні почали активно обговорювати можливість передачі Пекіном різних видів озброєння Москві для посилення російських наступальних дій в Україні. Ця інформація спростовується Китаєм, але викликає серйозне занепокоєння як у Києві, так і на Заході.

По суті, зараз ми спостерігаємо активізацію Китаю у переговорному процесі щодо формування нового світового порядку. Офіційний Пекін фактично висуває власні умови, що виступають на противагу західним ідеям та цілям. Безумовно, Китай, як і раніше, не має наміру повністю ставати на бік Москви, але показує, що готовий посилити свою підтримку в тому випадку, якщо він не буде почутий західним світом.

Важливо відзначити, що президент України Зеленський не сприйняв ініціативи Китаю з негативом – його реакція була скоріше нейтрально-позитивною (що не можна сказати про позицію США та НАТО). Тим більше, що найближчим часом очікується довгоочікуваний контакт Зеленського та Сі.

Не менш тривожним сигналом можуть бути і результати голосування у Генасамблеї ООН щодо України. Незважаючи на домінуючу підтримку (141 проти 7), утрималися від голосування 32 держави, серед яких Китай, Індія, Казахстан, Пакистан, Монголія, Іран, Ірак, ЦАР, Куба, Вірменія та інші – тобто держави, в яких проживає більша частина людства. По суті, цей аргумент може використовуватися в майбутньому не так проти України, як проти позиції «колективного заходу».

Варто припустити, що найближчим часом активізація Китаю на геополітичній арені посилюватиметься. Навряд чи варто говорити про оголошення Пекіном повної підтримки дій Росії щодо України, як і про постачання озброєння для російських військових в Україні (цей меседж популяризується скоріше для мобілізації західних країн), але однозначно варто уважніше придивлятися до дій низки європейських держав (у тому числі Німеччини, Франції та Італії) щодо синхронізації своїх позицій з Пекіном.

У цьому випадку рано говорити про дипломатичні перемоги Китаю та розширення свого впливу, але позиція Пекіну явно виглядає найбільш конструктивною та послідовною, що однозначно змушує Захід непокоїться.

  1. 15 пунктів Олексія Навального

У понеділок, 20 лютого, російський «опозиційний» політик, який перебуває у в’язниці, Олексій Навальний заявив про створення нової політичної платформи, приурочивши це до річниці вторгнення російських військ в Україну. Навальний запропонував «розслідувати військові злочини разом з міжнародними інституціями» та знайти «прийнятні шляхи компенсації збитків, завданих Україні» — наприклад, направити на ці цілі частину доходів від експорту російських нафти та газу. На думку політика, Росія має вирішити це питання за участю України, США, Євросоюзу та Великої Британії.

Ця платформа називається «15 пунктів громадянина Росії, який бажає блага своїй країні»:

  • Президент Путін розв’язав несправедливу агресивну війну проти України під безглуздими приводами. Він відчайдушно намагається надати цій війні статусу «народної», прагнучи зробити своїми спільниками всіх громадян Росії, проте його спроби зазнають краху. Добровольців для цієї війни майже немає, тому путінська армія спирається на ув’язнених та примусово мобілізованих.
  • Реальні причини війни — політичні та економічні проблеми всередині Росії, прагнення Путіна утримати владу за будь-яку ціну, а також його одержимість своєю історичною спадщиною. Він хоче увійти в історію як «цар-завойовник» та «збирач земель».
  • Убито десятки тисяч невинних українців, біль та страждання обрушені на мільйони. Вчинено військові злочини. Зруйновано міста та інфраструктуру України.
  • Росія зазнає військової поразки. Саме усвідомлення цього змінило риторику влади від «Київ за три дні» до істеричних погроз застосувати ядерну зброю у разі програшу. Безглуздо загублено життя десятків тисяч російських солдатів. Остаточну військову поразку можна відстрочити ціною життя ще сотень тисяч мобілізованих, але загалом воно неминуче. Комбінація «агресивна війна + корупція + бездарність генералів + слабка економіка + героїзм і висока мотивація обороняються» результатом видає лише поразка.

Брехливі та лицемірні заклики Кремля до переговорів та припинення вогню — не що інше, як реалістична оцінка перспектив воєнних дій.

  • Які кордони має Україна? Такі, як і в Росії, — міжнародно визнані, визначені 1991 року. Ми, Росія, їх також тоді визнали. Ці кордони Росія має визнавати і зараз. Тут нема чого обговорювати. Майже всі кордони у світі випадкові і викликають чиєсь незадоволення. Але воювати за їх зміну у ХХІ столітті не можна. Інакше світ порине в хаос.
  • Дати Україні спокій і дати їй можливість розвиватися так, як бажає її народ. Припинити агресію, завершити війну та вивести всі російські війська з території України. Продовжувати війну — це якраз істерика безсилля, а припинити її — сильний перебіг.
  • Спільно з Україною, США, Євросоюзом та Британією шукати прийнятні шляхи компенсації збитків, завданих Україні. Наприклад (після зміни влади в Росії та закінчення війни), скасувавши обмеження щодо наших нафти та газу, але з направленням частини доходу від експорту вуглеводнів на компенсації.
  • Розслідувати військові злочини у співпраці з міжнародними інституціями.
  • Всім російським властива імперська свідомість?

Це дурниця. Наприклад, у війні проти України бере участь Білорусь. У білорусів теж імперська свідомість? Ні, у них також диктатор при владі. У Росії, як і в будь-якій країні з історичними передумовами цього, завжди будуть люди з імперськими поглядами, але це далеко не більшість. Тут немає причин плакати і голосити. Таких людей треба перемагати на виборах, як перемагають правих та лівих радикалів у розвинутих країнах.

  • Чи потрібні Росії нові землі?

Росія — величезна країна з населенням, що скорочується, і провінцією, що вимирає. Імперськість і потяг до захоплення територій – найшкідливіший і згубний шлях. Російська влада знову своїми руками знищує наше майбутнє заради того, щоб країна виглядала більше на карті. Але Росія й така велика. Наше завдання — зберігати народ і розвивати те, чого в нас надміру.

  • У спадок від цієї війни нам дістанеться клубок складних і, на перший погляд, майже нерозв’язних проблем. Важливо визначити для себе, що ми дійсно хочемо їх вирішити, після чого почати робити це чесно і відкрито. Ключ до успіху — у розумінні того, що для Росії та її народу буде не просто добре, але ще й дуже вигідно припинити війну якнайшвидше: тільки так можна розпочати рух до зняття санкцій, повернення тих, хто виїхав, відновлення довіри бізнесу, економічного зростання.
  • Ще раз підкреслю, що після війни нам доведеться компенсувати Україні збитки, завдані путінською агресією. Але відновлення нормальних економічних відносин із цивілізованим світом та повернення економічного зростання дозволить це зробити, не заважаючи розвиватися нашій країні.

Ми на дні, і щоб спливти, нам потрібно відштовхнутися від нього. Це буде і морально правильно, і раціонально, і вигідно.

  • Демонтаж режиму Путіна та його диктатури. В ідеалі – через загальні вільні вибори та скликання Конституційних зборів.
  • Встановлення парламентської республіки, що ґрунтується на зміні влади через чесні вибори, незалежному суді, федералізмі, місцевому самоврядуванні, повній економічній свободі та соціальній справедливості.
  • Усвідомлюючи історію та традиції, ми повинні бути частиною Європи і слідувати європейському шляху розвитку. Іншого у нас немає, й іншого нам і не треба.

Підсумки/прогнози:

Аналізуючи тези, запропоновані Навальним, варто відзначити певні тенденції у російських «опозиційних» колах. Наприкінці 2022 року російська влада всіляко намагалася ліквідувати будь-які можливості діяльності громадських організацій та окремих лідерів громадської думки в Росії, які фінансуються за рахунок західних грантів або окремих структур. З цією метою було посилено закон про іноземних агентів, а також з’явилися нові реєстри іноагентів та тих, хто може бути пов’язаний з іноагентами. Більше того, у січні 2023 року навіть було ліквідовано Московську Гельсінську групу – найстарішу правозахисну організацію Росії.

У цей час значно активізувалися відразу кілька груп російських опозиціонерів (Ходорковський, Каспаров, Пономарьов, тепер і Навальний).

Варто зазначити, що, за суб’єктивною думкою Ascolta, ніхто з вищезгаданих громадських чи політичних діячів не може бути реальним опозиційним лідером, оскільки кожен з них має абсолютно корисливу мету і займається швидше присвоєнням коштів, що виділяються західними структурами на боротьбу з російським режимом, а також не мають реальної підтримки та впливу всередині Росії.

У самій Росії громадяни здебільшого зі скепсисом ставляться до Навального та його руху. Багато експертів вважають, що Навальний намагався грати у подвійні та потрійні ігри, позиціонуючись на Заході як борець із режимом, а всередині Росії граючи на міжолігархічних протиріччях. У політичному середовищі Москви Навального прозвали «месенджером», який передає вітання від одних веж Кремля іншим.

По суті ми можемо спостерігати за боротьбою «опозиційних» проектів за розподіл ресурсів та увагу Заходу. Враховуючи, що команда Навального в даний час знаходиться переважно в Литві, де зовсім недавно був заблокований телеканал «Дождь» (пов’язаний з Ходорковським), можна говорити про внутрішньоопозиційну конкуренцію зі спробою зайняти вільну нішу або перехопити ресурси.

У той же час не варто очікувати на видимий ефект від ідей Навального. За умови тотального контролю за інформаційним простором усередині Росії говорити про вплив на громадську думку ззовні не доводиться.

  1. Реакція Росії на ситуацію в Придністров’ї

Останнім часом значно актуалізувалося питання молдавсько-придністровського конфлікту. Зокрема, в Україні та Молдові почали активно обговорювати можливість Росії повалити владу в Кишиневі за допомогою військових із Придністров’я або відкрити ще один антиукраїнський фронт. Одночасно в Росії почали активно обговорювати інформацію про заплановану Україною операцію зі звільнення Придністров’я з метою відновлення там молдавської влади.

На тлі подібних чуток і прогнозів 23 лютого з офіційною заявою виступило Міністерство оборони РФ, стверджуючи, що фіксує «значне скупчення особового складу та військової техніки українських підрозділів поблизу українсько-придністровського кордону, розгортання артилерії на вогневих позиціях, а також безпрецедентне нарощування польотів. над територією ПМР».

«Реалізація запланованої провокації Української влади несе пряму загрозу російському миротворчому контингенту, розгорнутому на законних підставах у Придністров’ї. Збройні Сили Російської Федерації адекватно відреагують на підготовку провокації української сторони», — також заявили в МО РФ.

Через деякий час Міністерство оборони РФ опублікувало повторну заяву, зазначивши, що українські війська готують «озброєну провокацію» проти Придністров’я: «Як приводу для вторгнення планується інсценування нібито настання російських військ з території Придністров’я. Для цього українські диверсанти, що беруть участь у постановочному вторгненні, будуть переодягнуті у форму військовослужбовців Збройних Сил РФ».

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на низку заяв російської сторони, влада Молдови не підтверджує подібну інформацію і закликає громадян зберігати спокій. Більше того, подібна інформація неодноразово спростовувалась і представниками української влади.

Водночас, варто зазначити, що активне обговорення придністровського питання справді викликає певні побоювання через можливі провокації, що можуть призвести до ескалації ситуації.

Важливо відзначити, що Молдова є одним із важливих каналів, які використовуються для постачання західного озброєння в Україну. Також на території Придністров’я розташовані склади із радянськими боєприпасами, дефіцит яких зазнає українська сторона. Тобто існує достатньо аргументів, що дозволяють обом сторонам звинувачувати один одного в ескалації ситуації.

У разі важливо враховувати два чинники. По-перше, російське угруповання військ у Придністров’ї є недостатнім для відкриття повномасштабного фронту проти України (там знаходиться близько 1400-1500 військових, які дуже давно не проходили ротацію і перебувають у досить сумнівній бойовій формі). Тим більше, за відсутності будь-яких шляхів постачання говорити про можливі успіхи такої операції не доводиться. По-друге, на тлі активних обговорень інформації про операцію зі звільнення Придністров’я, що нібито готується Києвом, серед українських військових піднялася хвиля критики, що демонструє небажання воювати за Молдову або інтереси інших держав.

Але також слід визнати, що в інформаційному просторі все частіше з’являються вкидання зі спробою реанімувати «План Козака» 20-річної давності – по суті, план розчленування Молдови (зокрема за участю України).

При цьому важливо враховувати і внутрішньополітичну ситуацію в самій Молдові, де на тлі економічної кризи, а також зростання цін на електроенергію, комунальні послуги та продукти харчування значно посилюються позиції проросійських сил. У цьому випадку варто зазначити, що подібна інформація у ЗМІ може поширюватися і з метою впливу на суспільні настрої (у Молдові, як і раніше, зберігаються серйозні проросійські настрої).

У той же час, варто розглядати варіант додаткових вигод для Росії. У разі, якщо Україна справді зважиться на наступальні дії, Росія може використати це як аргумент перед своїми партнерами: «дивіться, хто є справжнім агресором».

Важливий момент: 26 лютого з’явилася інформація про те, що в акваторії Адріатичного моря розміщено дві авіаносні ударні групи НАТО. Зокрема, йдеться про атомний авіаносці ВМС США USS George Bush, італійський авіаносці Cavour, іспанський авіанесучий універсальний десантний корабель Juan Carlos I, а також американський ракетний крейсер, есмінець та італійський фрегат.

Безумовно, подібна активність морських сил НАТО пов’язана, в першу чергу, з навчаннями Cutlass Express 2023, що готуються, біля берегів Східної Африки, але поки авіаносні групи знаходяться в Адріатичному морі, вони повністю забезпечують повітряний простір Молдови і Придністров’я від будь-яких дій російської авіації, що в значній мірі мірою впливає можливість ескалації у цьому регіоні.

  1. Конфлікт між Євгеном Пригожиним та Міністерством оборони РФ

У понеділок, 20 лютого, вкотре загострився конфлікт між куратором ПВК «Вагнер» Євгеном Пригожиним та Міністерством оборони РФ. Пригожин у жорсткій формі звинуватив відомство у блокуванні постачання снарядів для ПВК і навіть заявив, що ті, хто йому блокує снаряди (тобто командування російськими військами), «працює на ворогів Росії». Причому Пригожин стверджує, що російська промисловість вже розширила виробництво снарядів до необхідної кількості, але не постачають їх саме «Вагнеру». Через деякий час у СВ РФ спростували блокування постачання «Вагнера» і заявили, що «просування вперед під Бахмутом було б неможливим без вогневої підтримки артилерії».

Хронологія подій:

  • 21 лютого Пригожин заявив, що недопостачання боєприпасів його загонам, як і раніше, становить 80%. Заяву МО він назвав «плівком у ПВК «Вагнер» та «спробою приховати свої злочини». Також Пригожин заявив, що вагнерівцям не поставлено навіть саперних лопаток. І пообіцяв усі документи про це надати військовій прокуратурі.
  • 22 лютого Пригожин опублікував відео з трупами вбитих «вагнерівців» і заявив, що вони загинули через відсутність підтримки артилерії.
  • Один із «командирів» самопроголошеної «ДНР» Олександр Ходаковський написав, що жодної дискримінації «Вагнера» немає. Навпаки – раніше ЧВК отримував снарядів набагато більше, ніж регулярна російська армія, а тепер почав отримувати «як усі».
  • 23 лютого Пригожин заявив, що до ПВК почали надходити раніше заблоковані снаряди.

Підсумки/прогнози:

Варто зазначити, що в конфлікті між Пригожиним і МО РФ серед військових вже давно формуються два табори, які підтримують кожну зі сторін. Так Пригожина та його ПВК активно підтримує значна частина військкорів і військових блогерів, що може свідчити про широкі можливості Пригожина на інформаційному фронті (у тому числі й усередині Росії). Також на боці Пригожина виступають окремі генерали, задіяні в так званій «СВО», що безумовно є доказом розколу всередині Міністерства оборони РФ. Цілком примітно, що цього разу на боці Пригожина виступив і «глава» окупованого Криму Аксьонов, що може говорити про підключення й окремих держфункціонерів.

Важливо відзначити, що Пригожин хоч і критичний у своїх висловлюваннях, але робить їх послідовно та продумано. Незважаючи на поширену думку про війну Пригожина з Шойгу, аналіз його заяв показує, що основна частина критика націлена безпосередньо на начальника Генерального штабу ЗС РФ Валерія Герасимова, який, у свою чергу, перебуває у напружених відносинах як із Шойгу, так і з Пригожиним, що добре демонструє взаємини усередині військового блоку.

У своїй нещодавній заяві Пригожин акцентував увагу на тому, що за часів Суровікіна проблем зі снарядами не було. При цьому наприкінці грудня куратор ПВК «Вагнер» виступав із аналогічними заявами, звинувачуючи у дефіциті снарядів Валерія Герасимова.

Не виключено, що за допомогою конфлікту Пригожин спробував пояснити відсутність видимого результату в Бахмуті, де, незважаючи на дрібні успіхи «Вагнера», українські військові утримують оборону.

Принаймні важливо звертати увагу і на те, що створення кількох груп впливу, які конкурують між собою, можуть бути частиною абсолютно контрольованого процесу, головним бенефіціаром якого залишається Путін. Протягом двох десятиліть російський президент робив усе, щоб убезпечити себе від можливої «змови військових», бо боявся повторення казусу генерала Рохліна (який у 90-х роках готував військовий переворот у Росії з метою усунення Бориса Єльцина і прозахідного керівництва РФ). Не виключено, що протистояння Пригожина, Герасимова та Шойгу якраз і є тим інструментом, який дозволяє Путіну уникати можливої військової змови та повалення режиму.

Щоправда, як результат подібних підкилимних ігор, у «другій армії світу» відбулася селекція бездарів на чолі армії: просування кар’єрними сходами було забезпечено ультралояльним, безініціативним і жадібним людям, якими було б просто керувати. Обкатка в умовах Сирії показала, що далеко не всі генерали здатні до командних функцій. Так звана СВО в Україні виявила професійну непридатність багатьох генералів, що призвело до необхідності постійних ротацій.

  1. Інтерв’ю Путіна для «Росія 1»

У неділю, 26 лютого, на каналі «Росія 1» вийшло інтерв’ю із Володимиром Путіним, яке він дав ведучому програми «Москва. Кремль. Путін» після виступу на мітингу-концерті у московських Лужниках 22 лютого.

Основні заяви:

  • «Єдність народу Росії – найголовніша умова всіх перемог та досягнень країни»;
  • «Росія не може не враховувати ядерні потенціали всього НАТО в умовах, коли альянс бажає їй поразки»;
  • «Захід має одну мету — ліквідувати Російську Федерацію»;
  • «Сателіти США включилися в боротьбу проти РФ, але усвідомлюють егоїстичність намірів Вашингтона»;
  • «Захід міг би прийняти Росію в «сім’ю цивілізованих народів» лише частинами»;
  • «Російський народ, якщо Заходу вдасться розвалити Російську Федерацію та встановити контроль над її уламками, може не зберегтися – «будуть московити, уральці та інші»»;
  • «Світ має змінюватися, але Росія проти вибудовування нового світу на користь лише однієї країни — США»;
  • «РФ не поводитиметься як США по відношенню до інших країн»;
  • «Росія — спадкоємиця СРСР у правовому сенсі, але потенціал у неї інший»;
  • «Постачання зброї в Україну — це і є участь у конфлікті, адже грошей за це озброєння Захід не отримує».
  • «Франція була принижена американцями у ситуації зі скасуванням замовлення на підводні човни для Австралії, але нічого не зробила проти цього».

Підсумки/прогнози:

По суті, під час цього інтерв’ю Путін вкотре повторив основні тези зі свого послання до Федеральних Зборів. При цьому важливо відзначити, що саме інтерв’ю записувалося вже після виступу Джо Байдена у Варшаві – тобто, могло містити в собі певні меседжі, які є відповіддю на заяви Байдена, або коригують раніше озвучені позиції.

В даному випадку варто звернути увагу на слова Путіна про те, що «Захід міг би прийняти Росію в «сім’ю цивілізованих народів» лише частинами. Російський народ, якщо Заходу вдасться розвалити РФ і встановити контроль над її уламками, може не зберегтися — будуть московити, уральці та інші». Водночас у своєму виступі Байден заявив, що «Захід не ставить собі за мету розвалити чи підпорядкувати собі Росію, а мільйони росіян – “нам не вороги”». Очевидно, до цієї тези і апелював Путін.

Також можна припустити, що інтерв’ю записувалося після зустрічі Путіна з Ван І, що може свідчити і про узгодження окремих позицій з китайською стороною.

У цьому випадку заяви Путіна під час інтерв’ю варто сприймати як остаточну ідеологічну позицію Росії, узгоджену зі своїми союзниками та озвучену напередодні чергового раунду переговорів із Заходом.

Варто звернути увагу і на заяву Путіна щодо Франції, яка викликає особливий інтерес на тлі анонсованого Макроном візиту до Китаю. Цю заяву можна розглядати як певний натяк від Путіна про готовність йти на зближення у разі вироблення спільних позицій щодо вирішення українського питання. У даному випадку не варто говорити про зміну зовнішньополітичного вектора Парижа, але на тлі посилення китайських позицій у Європі можна припустити, що в майбутньому Макрон може схилитися до більш прагматичної позиції, яка несе значні загрози Україні.

  1. Десятий пакет санкцій Європейського Союзу проти Росії

Протягом усього тижня в Європейському союзі велися активні обговорення щодо запровадження десятого пакету санкцій проти Росії, який спочатку планувалося приурочити до роковин російського вторгнення в Україну. Незважаючи на низку труднощів, до кінця тижня все ж таки вдалося досягти консенсусу, правда подібна ситуація виглядає дуже тривожно.

Хронологія подій:

  • У середу, 22 лютого, кореспондент «Радіо Свобода» Рікард Йозвяк заявив, що посли ЄС не досягли згоди щодо десятого пакету санкцій проти РФ. Раніше ЗМІ писали, що новий пакет санкцій затягується через Угорщину, яка блокує посилення санкцій проти родичів російських бізнесменів.
  • Угорщина виступила проти запропонованого 12-місячного періоду продовження санкцій. Також, видання Politico повідомило, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан хоче, щоб чотирьох людей було виключено із списку санкцій.
  • У четвер, 23 лютого, Reuters повідомило, що країни ЄС знову не змогли домовитися про нові санкції проти Росії, а переговори відновляться 24 лютого.
  • 24 лютого Reuters знову заявило, що санкції так і не було погоджено. При цьому, ближче до вечора кореспондент «Радіо Свобода» Рікард Йозвяк заявив, що санкції все ж таки були узгоджені: «Білий дим! Зрештою (!) угода про новий пакет санкцій ЄС проти Росії. 10-й із початку вторгнення в Україні рівно рік тому», – написав він.
  • «ЄС прийняв 10-й пакет санкцій проти Росії, у чорні списки занесено 121 особу» – повідомив у твіттері Верховний представник Союзу із закордонних справ Жозеп Боррель. Крім того, у пакеті – «значні нові експортно-імпортні обмеження, заборона російських пропагандистських каналів», пише Боррель.
  • Стало відомо, що під санкції потрапили великі російські банки: Альфа-банк, Тінькофф та Росбанк.
  • Рада ЄС ініціювала процес припинення дії ліцензій на мовлення двох ЗМІ – RT Arabic та Sputnik Arabic.
  • Десятим пакетом санкцій обмежується можливість для громадян РФ обіймати посади в керівних органах критично важливих об’єктів інфраструктури та організацій ЄС.
  • Рада ЄС запровадила заборону на надання громадянам РФ потужностей для зберігання газу (за винятком частини об’єктів для зрідженого природного газу).
  • Запроваджено додаткові заборони на експорт критично важливих технологій та промислових товарів до РФ – електроніки, спеціалізованих транспортних засобів, деталей для машин, запчастин для вантажівок та реактивних двигунів, а також товарів для будівельного сектору.
  • У той же час, на додаток до санкцій США заборонили ввозити до Росії побутову техніку. Обмеження стосуються поставок до: холодильників і кондиціонерів вартістю понад $750; пилососів із вбудованим електродвигуном дорожче за $100; принтерів і смартфонів дорожче за $300; електронних ваг дорожче за $100; вентиляторів, у тому числі настінних, підлогових та призначених для дахів; посудомийних машин, домашніх мікрохвильових печей і кофемашин, електричних тостерів і звукозаписуючого та звуковідтворювального обладнання. Усього під обмеження потрапили 276 кодів товарної номенклатури.

Підсумки/прогнози:

Важливо, що й попередні пакети санкцій приймалися з певними затримками через відсутність консенсусу. В даному випадку не варто говорити про ослаблення підтримки України з боку європейських держав. У той самий час впадає у вічі звуження санкційних повноважень: у десятому пакеті йдеться скоріш про доопрацюванні раніше введених санкцій, з метою усунення недоліків, що дозволяють обходити обмеження.

Примітно, що ЄС все ж таки ввів санкції проти російських банків, пов’язаних з російськими олігархами, які не підтримали війну проти України (Михайло Фрідман, Олег Тіньков та інші). Враховуючи, що під час свого послання до Федеральних зборів Путін в черговий раз натякнув окремим олігархам, що на Заході їх не чекають, подібні санкції можуть зіграти на руку російській владі, ставши додатковим аргументом для представників великого російського бізнесу залишатися в Росії або повертатися туди.

Також примітно, що до десятого пакету санкцій увійшли додаткові заборони на експорт електроніки та інших критично важливих товарів. Більше того, того ж дня з обмеженнями на експорт електроніки виступили США. Зважаючи на все, йдеться про спробу скоротити можливості для обходу санкцій, що дозволяють отримувати необхідні чіпи для озброєнь.

Водночас, можна припустити, що вже найближчим часом країни Європейського Союзу почнуть дедалі більше апелювати до прагматизму щодо прийняття рішень щодо нових санкцій. У своєму посланні до Федеральних зборів Путін заявив про низьку ефективність санкцій, що опосередковано підтвердили і на Заході.

Безумовно, мова не йде про зняття санкцій. Скоріше про спробу пошуку більш ефективних інструментів, що дозволяють зберегти економіку ЄС і завдати максимальних збитків економіці РФ.

8. Стаття Дмитра Медведєва у «Известиях»

У неділю, 26 лютого, на сайті видання «Известия» було опубліковано статтю заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва «Точки неповернення». У статті він розмірковує про причини нинішньої геополітичної кризи та заставу збереження майбутнього для всього світу. При цьому у властивій для себе манері Медведєв не шкодує промовистих фраз і розвішування ярликів.

Основні тези:

  • «З металевим гуркотом впали основи світопорядку пострадянського періоду, який донедавна вважався нехай не найкращим, але все ж таки більш-менш звичним. Не спрацювали міжнародні подушки безпеки, і зараз тріщини йдуть ушир і вглиб усієї системи підтримки миру на планеті».
  • «Те, що ми спостерігаємо зараз, траплялося не раз — у той момент, коли добігала кінця свого існування чергова світова імперія».
  • «Усі благостні розмови про рівне партнерство, дивовижний новий світ без роздільних ліній та іншу прекраснодушну біліберду велися тільки для відводу очей. І виявилися лише безглуздими формулами, що маскували збочені задуми наших вічних супротивників».
  • «Точками неповернення можна вважати дві дати. Перша — осінь 2008 року, коли західний світ підтримав агресію Грузії проти осетинського народу і підніс до небес недоумка, наркомана та авантюриста, якого пізніше відкинула не лише його власна країна, а й чужа, куди він боягузливо втік. Друга поворотна точка – весна 2014 року, коли свою волю на законному референдумі висловив народ Криму, назавжди повернувшись на історичну батьківщину. У західного світу це викликало шалену, безсилу істерику, яка триває досі».
  • «Якщо серйозно постане питання про існування самої Росії, воно буде вирішене аж ніяк не на українському фронті. А разом із питанням подальшого існування всієї людської цивілізації. І тут не повинно бути жодних двозначностей. Світ без Росії нам не потрібний».
  • «Звичайно, можна й надалі накачувати зброєю неофашистський київський режим та перешкоджати будь-якій можливості відродити переговори. Наші вороги займаються саме цим, не бажаючи зрозуміти, що їхні цілі свідомо ведуть до тотального фіаско. Програшу для всіх. Краху. Апокаліпсису. Коли про колишнє життя доведеться забути на віки, поки не перестануть виходити радіацією димні завали».
  • «Росія такого не допустить. І ми не самотні у цьому прагненні. Західні країни із сателітами — лише 15% населення планети. Нас набагато більше, і ми набагато сильніші. Спокійна міць нашої великої країни та авторитет її партнерів – запорука збереження майбутнього для всього нашого світу».

Підсумки/прогнози:

Своїми гострими заявами Дмитро Медведєв вкотре намагається продемонструвати вже добре знайому технологію умовної «Росії без Путіна», яка полягає в тезі: якщо не Путін, то Медведєв – фанатик-націоналіст, готовий застосовувати ядерну зброю та стирати весь світ у радіоактивний попіл у разі, якщо Росія зіткнеться із реальними загрозами.

Після смерті минулого року Володимира Жириновського, який транслював супержорсткі та радикальні висловлювання, у Кремлі ухвалили рішення призначити «новим Жириновським» Дмитра Медведєва, який раніше виступав у ролі ліберала і технократа. Нова роль дається Медведєву явно важко.

Зрозуміло, що всі заяви Медведєва – це ретельно підготовлений елемент єдиної інформаційної політики Кремля.

Важливо відзначити, що стаття Медведєва також може розглядатися як останній елемент публічної позиції Росії напередодні переговорного процесу: після послання Путіна до Федеральних зборів, а також повторення низки тез в інтерв’ю для телеканалу «Росія 1», в інформаційний простір випустили і Дмитра Медведєва, який показав, що станеться, якщо пропозиції Путіна будуть відкинуті Заходом.

Примітно, що практично одночасно зі статтею Медведєва було опубліковано статтю впливового політолога Олександра Дугіна. У цій статті Дугін розмірковує про три варіанти перемоги Росії в Україні: «Мінімальний масштаб Перемоги міг би за певних обставин полягати в постановці під контроль усіх територій чотирьох нових [тимчасово окупованих] суб’єктів РФ – [самопроголошених] «ДНР», «ЛНР», [ тимчасово окупованих] Херсонської та Запорізької областей. Паралельно з цим здійснення роззброєння України та гарантії її нейтрального статусу в найближчому майбутньому. При цьому Київ має визнати фактичний стан речей та погодитися з ним. З цього може розпочатися мирний процес. Однак такий сценарій дуже малоймовірний. Відносні успіхи київського режиму вселили в українських націоналістів надію на можливість перемоги над Росією. Середній варіант Перемоги для Росії полягав у звільненні всієї території історичної Новоросії, яка включає Крим, чотири нових суб’єкти та ще три області – Харківську, Одеську та Миколаївську. Це влаштувало б Захід. І нарешті, повною Перемогою Росії було б звільнення усієї території України від контролю прозахідного нацистського режиму та відтворення історичної єдності як держави східних слов’ян, так і великої євразійської держави».

У цьому випадку може йтися про бажання Путіна продемонструвати готовність підвищувати ставки у війні проти України. Безумовно, мова навряд чи йде про готовність застосовувати ядерну зброю, реалізуючи сценарій з радіоактивним попелом, описаний у статті Медведєва, але найближчим часом варто очікувати на активізацію Росії у спробах схилити офіційний Київ до переговорного процесу, що несе певні ризики для України.

Ядерна загроза є важливим елементом інформаційної пропаганди Кремля, що з великим побоюванням сприймається західною аудиторією і, відповідно, має певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію у низці західних держав (у тому числі й у США). Очевидно, саме на внесення деструкції і розраховані подібні публікації.

More articles

ascolta
ascoltahttps://www.ascolta.org

Latest article

Contacts:

[email protected]

2 Voloshkova st., Kyiv

© Ascolta, LLC. All rights reserved.

About us
“Ascolta” is an independent information and analytical centre specialising in information collection, processing and systematisation. The centre’s area of interest is political, economic, as well as social and humanitarian processes in the world, mainly in Central Asia and Eastern Europe. The key direction of our activity is studying Russia’s internal and external political environment and its influence on Europe, Africa and Latin America.

Terms & Conditions

Refund policy

© Ascolta, LLC. All rights reserved.