Росія за тиждень (13.02-19.02.2023)

У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.

За підсумками минулого тижня можна тезово визначити такі тенденції:

Росія готується до річниці вторгнення в Україну. Незважаючи на низку припущень західних експертів щодо повномасштабного наступу, вочевидь, можуть розглядатися й інші варіанти, навіть до заморозки конфлікту або продовження його в такому ж «млявому» стані. Доволі показовою є активізація Китаю, яка, вочевидь, може ввести значні корективи в перебіг подій на геополітичній арені.

Все більш помітними стають обриси глобального переговорного процесу, в якому задіяні не лише США та Росія, а й Китай, ЄС, Великобританія та низка інших держав. Наразі ми можемо спостерігати спробу зафіксувати позиції: Мюнхенська конференція з безпеки, візит Джо Байдена до Варшави (з можливим відвідуванням Києва), послання Путіна до Федеральних зборів, звернення Сі Цзіньпіна. Безумовно, всі ці події є елементом однієї гри, правила якої можуть прояснити вже наприкінці лютого.

Росія готується до тривалих війн, які можуть мати як локальний, так і глобальний характер. Спроби дотиснути Олександра Лукашенка та втягнути Білорусь у війну проти України дуже показові. Водночас, актуалізується питання з легалізацією ПВК, що говорить про підготовку до затяжних «важких часів» та появу нових «гарячих точок» у світі. На цьому тлі досить показовими є перестановки у військовому керівництві, які незважаючи на твій «горизонтальний» характер, можуть призвести і до зміни вищого керівництва МО РФ.

У період з 13 по 19 лютого для Росії найбільш актуальними були такі теми:

1. Актуалізація теми підриву газопроводів «Північний потік»

Останнім часом в інформаційному просторі значно актуалізувалося питання щодо вибухів на газопроводах «Північний потік», що сталися в ніч на 26 вересня 2022 року. Ще 8 лютого американський журналіст-розслідувач Сеймур Херш заявив, що вибухівку під «Північні потоки» заклали водолази ВМС США у червні 2022 року під час навчань НАТО Baltops 22 за допомогою дистанційно активованих пристроїв, а у вересні 2022 року ВМС Норвегії нібито активували із патрульного літака гідроакустичний буй. Ця інформація отримала неоднозначну реакцію, але помітно активізувала обговорення вже практично забутих подій. Минулого тижня це питання почали обговорювати відразу кілька джерел, що відновило міжнародний ажіотаж навколо газопроводів «Північний потік» і зробило цю тему однією з найбільш резонансних у Росії.

Хронологія подій:

• 16 лютого офіційний представник МЗС КНР Ван Веньбінь звернув увагу на те, що найбільші західні ЗМІ проігнорували розслідування Херша щодо «Північних потоків»: «Після того, як було опубліковано звіт про нове докладне розслідування американського журналіста Сеймура Херша, західні ЗМІ, які завжди пропагували професіоналізм та неупередженість, впали в колективну афазію»

• 16 лютого американський журналіст Джон Дуган (колишній американський поліцейський, який отримав притулок у Росії) розповів російському виданню «РИА Новости», що отримав анонімний лист від учасника навчань Baltops-22, під час яких у «Північних потоків» могла бути закладена вибухівка. У листі нібито йдеться, що 15 червня гелікоптер доставив групу американців у цивільному одязі, яких зустрів віце-адмірал 6-го флоту США та людей у цивільному. З собою вони начебто привезли професійне обладнання для глибоководних занурень, яке звичайні військові не використовують. Після розмови з віце-адміралом вони випливли з певними ящиками на гумовому човні в море і занурилися під воду на понад 6 годин. Повернулися вже без ящиків, потім їх забрав гелікоптер.

• 17 лютого Росія підготувала проект резолюції РБ ООН із закликом створити міжнародну комісію з розслідування теракту на газопроводах «Північний потік». Проект закликає виявити виконавців диверсії, спонсорів, організаторів та спільників.

• 18 лютого, під час зустрічі в Мюнхені, керівник канцелярії комісії з закордонних справ ЦК Компартії Китаю, член Політбюро Ван І попередив міністра закордонних справ Німеччини Анналену Бербок про те, що подібні події можуть повторитися у разі затягування війни в Україні: «Ми розуміємо стурбованість Німеччини у зв’язку з кризою в Україні. Чим довше затягуватиметься кризова ситуація, тим більших збитків буде завдано Європі. Можуть раптово повторитися події, аналогічні до вибухів на «Північних потоках».

• 18 лютого Сеймур Херш заявив, що міг би надати нові матеріали щодо диверсії на газопроводах. Водночас він вказав на роль Норвегії, Швеції та Данії у підготовці вибухів, проте подробиці їхньої участі розкривати поки не став.

Підсумки/прогнози:

Незважаючи на те, що тема вибухів на газопроводах «Північний потік» складно досліджувана (необхідно провести величезну кількість експертиз, у чому не зацікавлена жодна сторона), дослідження Сеймура Херша викликало справжній шквал емоцій на Заході. Навіть якщо це дослідження проплачено Росією (у чому не сумніваються низка західних експертів), це означає, що Росія поставила Захід у незручну ситуацію, змушуючи виправдовуватися. По суті, вона перехопила таким чином тактику Заходу, який раніше так само висував необґрунтовані звинувачення на адресу Росії щодо отруєння Скрипалів, Навального та з багатьох інших тем. Те, що тему підхопили в Китаї, показує, що низка країн тепер вибудовуватиме дзеркальну політику стосовно Заходу: висувати звинувачення, визнавати їхню доказову частину без залізної аргументації, змушувати захід реагувати, спростовувати і тим самим ще більше посилювати ситуацію.

У цьому плані розслідування Херша, навіть якщо воно абсолютно надумане (а насправді вельми правдоподібне, що не є свідченням правдивості), носить історичний характер: світ повністю поринув у вир Постправди, при якій достовірність інформації не відіграє ніякої ролі – головне це вплив, який ця інформація має на перебіг політичних подій у світі.

2. Питання Росії на Мюнхенській конференції з безпеки

17 – 19 лютого 2023 року у Мюнхені проходила 59-та щорічна Конференція з безпеки. Цього разу вона прийняла учасників зі 150 країн світу, серед них: канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Емманюель Макрон, член Політбюро ЦК Комуністичної партії Китаю Ван І, віце-президент США Камала Харріс, держсекретар США Ентоні Блінкен, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг та інші. Однією з головних тем, які обговорювалися під час конференції, стало російське вторгнення в Україну та майбутнє Росії в цілому. Ця тема піднімалася усіма ключовими речниками конференції.

Основні заяви щодо Росії:

• Володимир Зеленський порівняв Україну та Росію з Давидом та Голіафом (біблійна повість), заявивши, що «У Голіафа немає шансів. Але, на жаль, є потенціал. На жаль, торгуючи зі світом, він намагається купувати собі час для агресії. На жаль, може знищити ще багато життів. Ось чому ми маємо поспішати. Нам потрібна швидкість. Швидкість наших домовленостей. Швидкість постачання для посилення нашої пращі. Швидкість рішень обмеження російського потенціалу. Швидкості немає альтернативи».

• Віце-президента США Камала Харріс: «Ми вивчили дані, ми знаємо правові процедури – дії російської армії є злочином проти людства. Це наша офіційна позиція. Я хочу сказати: учасників злочинів буде притягнуто до відповідальності».

• Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель: «Я їжджу світом, особливо на глобальному півдні, і бачу, наскільки сильний російський наратив, який хоче звести війну в Україні до конфлікту між Заходом та Росією, з великою кількістю звинувачень у подвійних стандартах. Ми маємо розвінчати цей наратив і пояснити, що Росія діє як імперська держава. Президент Макрон заявив про нову колоніальну державу. Так, так воно і є, скажімо так. Це імперіалістична позиція могутнього сусіда, котрий хоче взяти під контроль когось, хто належить до його політичної сфери».

• Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що виступає за перемогу України у нинішній війні, але не хоче, щоб Росія «була розчавлена». В інтерв’ю французьким журналістам у кулуарах конференції Макрон сказав: «Я хочу, щоб Росія зазнала поразки в Україні, і я хочу, щоб Україна могла захистити свою позицію». При цьому він припустив, що внаслідок конфлікту жодна із сторін не зможе отримати остаточну перемогу. «Я переконаний, що врешті-решт все не закінчиться військовим шляхом», – сказав президент Франції. Макрон додав, що, на відміну від деяких, не хоче, щоб війна перекинулася на територію самої Росії. Такі люди, як сказав Макрон, «перш за все хочуть розчавити Росію». «Це ніколи не було позицією Франції – і ніколи не буде».

• Прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак був досить категоричним: «Угоди та домовленості доби Холодної війни виявилися неспроможними, вони підвели Україну. Нам потрібна нова правова основа, щоб зберегти світ. Адже Росія, починаючи з Грузії та закінчуючи Молдовою, робила порушення основних положень міжнародного права».

• Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг: «Кремль прагне створити іншу Європу, де Росія контролюватиме своїх сусідів. Ми також знаємо, що Пекін дуже уважно спостерігає за цим, щоб дізнатися, яку ціну платить Росія і яку винагороду вона отримає за свою агресію. Те, що сьогодні відбувається в Європі, може статися в Азії».

• Державний секретар США Ентоні Блінкен: «Путін помилково вважає, що НАТО хоче здійснити агресію щодо Росії; ніколи такого не буде. Путін, треба віддати йому належне, сприяв зміцненню НАТО, починаючи з 2014 року».

• Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок привітала ініціативу Китаю щодо плану врегулювання в Україні, заявивши: «як постійний член Ради безпеки ООН, Китай зобов’язаний використати свій вплив для забезпечення миру в усьому світі». Також, Бербок, очевидно, обмовилася і заявила, що «якщо Путін не розгорне свою політику на 360 градусів, то можливості забезпечити безпеку України на довгостроковій основі, за його правління, немає». Численні коментатори нагадали пані міністру, що у разі розвороту на 360 градусів людина опиниться у вихідній, а не у протилежній точці.

• Олаф Шольц заявив, що всередині ФРН немає єдності щодо санкцій проти РФ та постачання зброї Києву.

Підсумки/прогнози:

По суті, Мюнхенська конференція з безпеки у 2023 році планувалася як відповідь «колективного Заходу» на промову (на тому ж майданчику) Володимира Путіна у 2007 році, яку багато хто вважає початком нової «холодної війни» між Росією та Заходом.

В даному випадку «колективний Захід» насамперед спробував продемонструвати єдність і повний консенсус у протистоянні російським амбіціям. При цьому питання надання зброї Україні стало найефективнішою демонстрацією подібної єдності.

Важливо відзначити, що в ситуації з Україною, Захід фактично втратив один зі своїх головних козирів – «миротворчий мандат», за допомогою якого реалізовувалися мирні процеси на умовах Заходу в низці держав. По суті, війна Росії проти України опинилася на тій стадії, коли перемога для України та Заходу може полягати лише у повній окупації українських територій (включно із Кримом), але впевненості у реалізації подібних планів найближчим часом ніхто не озвучує. Відповідно утворюється певна дилема: як швидко закінчити війну, при цьому зберігши власні позиції?

У цій ситуації, на противагу Заходу, все більш активно починає виступати Китай, заявляючи про необхідність якнайшвидшого врегулювання ситуації в Україні і навіть анонсуючи власне бачення можливого переговорного процесу. Не виключено, що Китай більш схильний до територіальних поступок і готовий до зміни світового порядку не так на умовах Росії, як на умовах невигідних для США.

Доволі показовим є ажіотаж навколо постаті керівника канцелярії комісії із закордонних справ ЦК Компартії Китаю, члена Політбюро Ван І, а також активізація Олександра Лукашенка у ролі можливого переговорника щодо України. Головним козирем Китаю залишається можливість домовлятися з Росією: умовно, якщо Росія погодиться закінчити бойові дії, а Китай підтвердить, що Москва досягла своєї мети, то подібна ситуація буде доволі виграшною для Росії (навіть без будь-яких територіальних перемог).

Для самої Росії Мюнхенська конференція так само може нести безліч смислів та натяків. Очевидно, представники західних держав спробували відкрити завісу того, що підтримка США та Європою України не полягає лише у наданні зброї. Звідси й панель із російськими опозиціонерами Ходорковським та Каспаровим, а також низка інших заяв від світових політиків.

Варто зазначити, що зараз ми спостерігаємо глобальний переговорний процес, подібний до того, що проводився в середині січня 2022 року (саміти Росія-НАТО та Росія-ОБСЄ). Ми вже побачили заяви Заходу, але попереду ще Послання Путіна до Федеральних зборів і анонсовані Пекіном мирні пропозиції Китаю. Очевидно, саме після цих подій буде зрозуміла повна геополітична картина з актуальною розстановкою сил.

3. Призначення нових командувачів військовими округами у Росії

У п’ятницю, 17 лютого, Міністерство оборони РФ на своєму сайті оновило інформацію про командувачів військових округів. Згідно з опублікованою інформацією, командувачем Центрального військового округу вказано Андрія Мордвічова, командувачем Західного військового округу вказано Євгена Никифорова, командувачем Південного військового округу вказано Сергія Кузовлєва, Східним округом командує Рустам Мурадов.

Підсумки/прогнози:

Путін продовжує перестановки на найвищих командних посадах. І якщо формальне призначення Андрія Мордвічева відбулося два місяці тому (запізнилося оновлення інформації), призначення Кузовлєва та Мурадова відбулися протягом останнього місяця. Протягом двох десятиліть Путін робив усе, щоб убезпечити себе від можливої «змови військових», оскільки боявся повторення казусу генерала Рохліна (який у 90-ті роки готував військовий переворот у Росії з метою усунення Бориса Єльцина та прозахідного керівництва РФ). Як результат – у «другій армії світу» відбулася селекція бездарів на чолі армії: просування кар’єрними сходами було забезпечено ультралояльним, безініціативним і жадібним людям, якими було б просто керувати. Обкатка в умовах Сирії показала, що далеко не всі генерали здатні до командних функцій. Так звана СВО в Україні показала професійну непридатність багатьох генералів, що призвело до необхідності постійних ротацій. Для багатьох це вже третя-четверта ротація протягом року. Низький авторитет в армії міністра оборони Сергія Шойгу, конфлікти між 4 – 5 групами генералів, нездатність до креативного підходу до поставлених завдань, страх проявити ініціативу, закостенілість, корумпованість – ось основні якості, що призводять до провалів військових завдань на фронтах.

З цією ж проблемою зіткнулася РККА наприкінці 30-х років: Сталін вирішив питання дуже радикально, знищивши «розслаблених котів», не пристосованих до завдань війни нового часу, і дав можливість висунутися новим командирам, які не боялися приймати рішення, виходячи за рамки статутів та циркулярів. Бездарна кампанія в Україні, швидше за все, призведе до того, що за горизонтальними переміщеннями в армії відкриються й вертикальні ліфти.

У той же час, як ми вже писали вище, найближчим часом планується внесення змін до російського законодавства з метою легалізації приватних військових кампаній. Цей крок викликаний високою ефективністю ПВК «Вагнер» на тлі провальних дій російських регулярних військ, а також націлений на посилення конкуренції у військовому секторі (як кадрової, так і технологічної).

У цій ситуації важливо відзначити два чинники. По-перше, нещодавно про бажання створити власну ПВК заявив Рамзан Кадиров. У зв’язку з ліквідацією посади президентів республік (що поступово відбувається по всій Росії), найближчим часом він може піти з публічної політики та зосередитися на інших завданнях, які стосуватимуться військової справи. У той же час, нещодавно наданий Кадирову титул «Мехк-Да» (Батько народу), говорить про те, що він і надалі залишиться на чолі Чечні.

По-друге, легалізація ПВК у Росії говорить про готовність Москви до ведення локальних чи повномасштабних війн найближчим часом. За допомогою ПВК буде частково вирішено проблему з учасниками так званої «СВО», що допоможе уникнути загострення криміногенної ситуації в Росії, а також відкриється можливість розширювати власну військову присутність без залучення армії. Така стратегія ефективно використовується Росією в Африці.

4. Інтерв’ю Віктора Медведчука на «1 каналі» Росії

У четвер, 16 лютого, на російському «1 каналі» було показано інтерв’ю колишнього депутата Верховної Ради та лідера «Опозиційної платформи» Віктора Медведчука. Як і попередні появи Медведчука в інформаційному просторі, дане інтерв’ю було побудовано на тезах про «хороших» і «поганих» українців, «визвольних» діях Росії та тотальній критиці Заходу. При цьому, як і раніше зазначала Ascolta, подібні меседжі не були орієнтовані на українського споживача.

Ключові тези:

• Медведчук розповів, як 12 квітня 2022 року його було затримано представниками територіальної оборони, а пізніше було передано Службі безпеки України. За його словами, він кілька місяців провів у кайданках.

• Заявив, що фізичне насильство до нього не застосовували, але всі «проявляли до нього виняткову ненависть».

• «Я не залишав Україну – мене обміняли».

• «Націоналістів в Україні набагато більше, ніж націонал-радикалів. Але націонал-радикалів не більше ніж 10%. Ці люди активно підтримуються Заходом».

• «Російська українська народи повинні залишатися такими ж близькими, як і раніше. Необхідно знайти відповідні слова».

• «Антиросію з України почали будувати 2005 року».

• «Київ без Росії не можливий і не мислимо».

• «Заява Ангели Меркель про «мінські угоди» – це черговий доказ двосторонності Заходу».

• «Дві причини початку [так званої] «СВО» – невиконання мінських угод та відмова від оголошення позаблокового статусу України».

• «Захід нав’язав Зеленському націонал-радикалів, які правлять бал в Україні».

• «Я автор конституції, за якою живе сьогодні Україна».

• “Все можна відновити і запорукою спільного майбутнього є спільна історія”.

• «Нам треба показати, що є інша Україна. Ми повинні об’єднатися, щоб зупинити діяльність Зеленського».

Підсумки/прогнози:

Вже третій тиждень поспіль Медведчук стає одним із важливих ньюсмейкерів у Росії, що також відображається у щотижневих дайджестах Ascolta. При цьому дедалі помітнішими стають спроби створення Медведчуку правильного образу, з роботою над його біографією, політичними «заслугами» та можливими провалами.

Не просто так інтерв’ю на «1 каналі» розпочинається саме з його фотографії у наручниках та формі українських військових. Також, перша частина інтерв’ю присвячена розповіді Медведчука про його затримання та обмін. Дуже обтічно говориться про умови утримання під вартою, але акцентується увага на тому, що він не співпрацював із СБУ і не ділився з ними жодною інформацією.

Після опису свого затримання та обміну, Медведчук довго розповідає про свого батька – українського націоналіста, намагаючись частково виправдати його дії (Медведчук заявляє: «мій батько був не «бендерівцем», а «мельниківцем». Враховуючи, що дане інтерв’ю розраховане на внутрішнього споживача, то насамперед це варто розцінювати як гру на випередження з метою сплутати карти опонентам).

Загалом складається враження, що з Медведчука намагаються зліпити образ дисидента, який вистраждав і пережив усі можливі біди від так званого «націонал-радикального» режиму, який захопив Україну.

Віктор Медведчук продовжує грати у «іншу Україну». Однак його риторика та його заяви направлені не так українцям, як російському споживачеві інформації. Він потрібен Росії як приклад «альтернативної України». Офіційна російська ідеологія стверджує, що війна ведеться не з Україною і не з українським народом, а з «нацистами», які захопили владу в Києві та є маріонетками США та НАТО. На противагу цим «неправильним» українцям висувають «правильного» Медведчука.

Очевидно, що його виступи в засобах масової інформації Росії продовжаться і він з певною періодичністю нагадуватиме про себе. Щоправда, з коефіцієнтом корисної дії, близьким до нуля.

5. Інтерв’ю Владислава Суркова

У четвер, 16 лютого, російський політолог Олексій Чеснаков опублікував у своєму Telegram-каналі фотографію з Владиславом Сурковим, підписавши її «інтерв’ю з В.Ю. Сурковим». Саме інтерв’ю, вочевидь, складалося лише з чотирьох питань, на які було дано короткі відповіді «так» чи «ні»:

1. Рік тому за тиждень до початку СВО Ви передбачили, що Росія розширить свої західні кордони. Чи ви задоволені тим, як саме це зроблено?

– ТАК.

2. Чи вважаєте Ви дії нашої армії ефективними?

– ТАК.

3. Працюючи над Мінськими угодами, Ви виходили з того, що вони мають бути виконані?

– НІ.

4. Чи нормалізуються в найближчому майбутньому відносини Росії та Заходу?

– ТАК.

Підсумки/прогнози:

Владислав Сурков вирішив нагадати про себе, показавши, що готовий повернутися у велику політику. «Інтерв’ю», яке він дав своєму найближчому соратнику Олексію Чеснакову, лише на перший погляд має несерйозний, ігровий характер. Відповіді на запитання скомбіновані таким чином, щоб вийшла знаменита (але майже забута) формула референдуму 25 квітня 1993 року «Так – Так – Ні – Так» (саме в такій послідовності влада пропонувала громадянам Росії голосувати за чотири питання, винесені на референдум – про довірі Єльцину та дострокових виборах депутатів). У Суркова відповіді також скомбіновані у формулу «Так – Так – Ні – Так».

Саме формулювання питань приховує не менше сенсу, ніж відповіді. Виходячи з відповіді на третє запитання, можна припустити, що він перегукується з недавніми заявами Ангели Меркель та Франсуа Олланда, які заявили, що спочатку не вірили у втілення Мінських домовленостей. Сурков теж підтвердив, що він не вірив у їхнє виконання. Таким чином, Мінські домовленості можуть бути прецедентом міжнародного договору, під час підписання якого спочатку закладалося його тотальне невиконання та ігнорування.

Також цікавою є відповідь на запитання, чи нормалізуються в найближчому майбутньому відносини Росії та заходу. Сурков відповів «так». Тобто Сурков дав зрозуміти, що переговорний процес триває і вже намітилися деякі зрушення. Тим більше, що українське питання є лише активним проявом комплексу протиріч між Росією та Заходом.

Сурков, який останнім часом виступає як класичний «яструб» і виразник волі воюючих сил, і лобіст інтересів самопроголошених «республік», натякнув, що він задоволений тими завоюваннями, які вже здійснено (тобто, якщо буде запропоновано проект «заморозки» конфлікту, він його, найімовірніше, підтримає). Також Сурков не став солідаризуватися з Пригожиним та Кадировим, які активно критикують командування ЗС РФ (хоча раніше багатьма прогнозувалося, що Сурков виступить саме в цьому альянсі).

Слід припустити, що активізація Суркова також може бути пов’язана з недавнім анонсом Пекіна щодо презентації власного плану мирного врегулювання ситуації в Україні. Якщо Росія піде на умови Китаю і, можливо, погодиться заморозити конфлікт, Сурков може повернутися в обойму і очолити політичні процеси на окупованих територіях. При цьому для підтвердження цієї теорії необхідно дочекатися офіційних заяв Китаю.