У цьому звіті подано ключові події, що мали важливий вплив на політичні, економічні та соціальні процеси всередині Росії.
За підсумками минулого тижня можна тезово визначити наступні тенденції:
- Кремль готується до річниці вторгнення в Україну. Останнім часом активно поширюється інформація про можливі дії російської влади у ці дні: починаючи від повномасштабного наступу та закінчуючи звільненням усього керівництва МО РФ. У той же час, варто відзначити серйозну зміну в тактиці Кремля: якщо раніше будь-які активні дії були прив’язані до умовних «сакральних дат», то за останній рік відзначається повний відхід від подібної практики (у той же час, низка українських та західних експертів продовжують будувати свої прогнози, відштовхуючись саме від таких дат). За інформацією Ascolta, найближчим часом має відбутися візит до Москви члена політбюро ЦК Компартії Китаю (і колишнього глави МЗС) Ван І у рамках підготовки візиту Сі Цзіньпіна. Скоріш за все, Ван І відвідає Москву в період з 16 по 22 лютого, що може свідчити про те, що наразі Москва не робитиме жодних активних дій щодо України.
- Путін все більше уваги приділяє внутрішній політиці та економіці. З цією метою він здійснює низку внутрішніх візитів та проводить наради з представниками галузей, які найбільше постраждали від санкційної політики Заходу. Економічні ініціативи Путіна можуть частково описати контури його майбутнього Послання до Федеральних Зборів РФ, в якому буде приділено значну увагу саме функціонуванню російської економіки в умовах санкцій. Можна припустити, що поїздка до Архангельської області стала своєрідною «обкаткою» тез стосовно одного із секторів, які серйозно постраждали внаслідок санкцій – лісової галузі.
- Москва активізується щодо українського питання. За наявними даними, Путін дав вказівку будь-якими силами взяти під контроль важливі міста в Донецькій області (Бахмут, Вугледар та інші), а також максимально просунутися на Луганщину для виходу на кордони так званої «ЛНР». Вже зараз відзначаються величезні втрати серед особового складу та військової техніки РФ. Очевидно, ця стратегія полягає у спробі виходу на кордони територій, раніше «включених» до складу РФ, а також проведення на них виборів (з цією метою активізували проект Медведчука).
У період з 6 по 12 лютого для Росії найбільш актуальними були такі теми:
1. Засідання Ради безпеки РФ
У середу, 8 лютого, Володимир Путін провів нараду із постійними членами Ради безпеки РФ. Згідно з офіційною інформацією, головною темою наради стало обговорення розвитку інфраструктури, а також заходів щодо підвищення пожежної безпеки та зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій у паводковий період. У нараді взяли участь Голова Уряду Михайло Мішустін, Голова Ради Федерації Валентина Матвієнко, Голова Державної Думи В’ячеслав Володін, Заступник Голови Ради Безпеки Дмитро Медведєв, Керівник Адміністрації Президента Антон Вайно, Секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, директор Федеральної служби безпеки Олександр Бортніков, директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, спеціальний представник Президента з питань природоохоронної діяльності, екології та транспорту Сергій Іванов, а також Перший заступник Голови Уряду Андрій Білоусов, помічник Президента Ігор Левітін, Міністр у справах цивільної оборони, надзвичайний ситуаціям та ліквідації наслідків стихійних лих Олександр Куренков та генеральний директор – голова правління ВАТ «РЖД» Олег Білозеров.
Підсумки/прогнози:
Як раніше зазначала Ascolta, останнім часом Путін значно активізував роботу Ради безпеки РФ. Зокрема, ця нарада стала четвертою за останні 3 тижні. Більше того, у цьому випадку викликає низку питань склад учасників наради та офіційні теми для обговорення, які анонсуються у ЗМІ. Скоріш за все, йдеться явно не про усунення паводків чи обговорення інфраструктурних об’єктів.
Згідно з заявами джерел Ascolta, на нараді РБ РФ йшлося також про бойові дії на Сході України, про «роботу над помилками» минулого року (включаючи розвідувальну, логістичну та іншу роботу). Також йшлося про настрої у суспільстві та в армії, особливо на тлі піднесення такої неоднозначної постаті, як Євген Пригожин, якого максимально намагаються героїзувати, перетворюючи на умовного «Котовського» нового часу. Не випадково відразу після засідання Ради безпеки Пригожину заборонили займатися новим набором ув’язнених у російських в’язницях, які традиційно поповнювали його приватну військову компанію.
Також під час засідання йшлося про можливі зміни до російського законодавства, які б дозволяли легалізувати приватні військові компанії як елемент Збройних Сил РФ. Це питання давно лобіюється низкою політиків у ближньому оточенні Путіна і є складовою майбутньої військової реформи.
За наявними даними, 21 лютого планується виступ Путіна з посланням до Федеральних зборів. Незважаючи на низку заяв про можливі перестановки у вищому військовому керівництві, наразі підтверджень даним чуткам немає. Водночас, у своєму зверненні Путін все ж таки буде змушений звернути увагу на серйозні недоліки у проведенні так званої «СВО». За наявною інформацією, Путін дав вказівку будь-якими силами взяти під контроль важливі міста в Донецькій області (Бахмут, Вугледар та інші), а також максимально просунутися на Луганщині для виходу на кордони так званої «ЛНР». Вже зараз відзначаються величезні втрати серед особового складу та військової техніки РФ.
У разі успішної реалізації цього плану, після 24 лютого варто очікувати не повномасштабного наступу, про який дедалі частіше говорять у ЗМІ, а чергового затишшя, яке знадобиться Росії для відновлення сил.
2. Стаття Віктора Медведчука на РІА «Новини»
Колишній депутат Верховної ради Віктор Медведчук написав чергову статтю. На цей раз для видання «РИА Новости». У статті «Причини конфлікту. Чи була українська трагедія неминучою» він висловився про причини російсько-української війни, участь у ній ЄС та США, а також про Володимира Зеленського.
Основні тези:
- «Потрапивши в політичну та економічну залежність від США, більшість країн не так здобули, як втратили. По них ударяли економічні кризи, деякі взагалі занурювалися в громадянські війни та злидні. Адже саме новий порядок мав витягнути світ із бідності та кровопролиття, але цього не сталося».
- «За 30 років Росія з зразкового учня Вашингтону поступово перетворюється на його антагоніста».
- «Україна, навпаки, залишилася найвірнішою проамериканському курсу, що зробило її зрештою найбіднішою країною в Європі».
- «Легко припустити, що після того, як Україна змінить політичні орієнтири, її приклад наслідуватимуть багато країн, світова монополія США почне зазнавати поразки».
- «Євросоюз повторює помилку Радянського Союзу, коли менша кількість республік годувала більше. У такій ситуації керівництво дотаційних регіонів перетворювалося на фахівців із вибивання грошей із центру, а ось інтереси тих, хто наповнював загальний бюджет, завжди враховувалися мало».
- «Йдеться не про одну Росію — про низку країн в Азії, Південній Америці та Африці, які наздоганяють Європу у розвитку технологій та якості товарів».
- «В українському конфлікті національна ознака зовсім втратила етнічне значення, поступившись місцем політичному сенсу».
- «Українська історія показала, що інформаційна війна починається задовго до потрясінь. Вона проникає у ЗМІ, культуру, освіту, науку, суспільне життя. І далеко не всі учасники цих процесів усвідомлюють, що є знаряддям у чужих руках».
- «Говорити про те, що українці не боролися з неонацизмом, з утиском своїх прав та знищенням своєї країни, може лише той, хто нічого не знає про реальну обстановку в країні».
- «Не будь Зеленський настільки самозакоханий і брехливий, війну можна було і треба було не допустити. Якби він більше думав про користь для своєї країни, долю її громадян, реальні наміри ключових гравців, катастрофічної ситуації можна було уникнути».
- «Всередині одного українського конфлікту, реально, закладено цілих три. Перший — політичний, коли всі непрозахідні партії не лише ігноруються, а й оголошуються зрадниками. Потім етнічний, коли представників другої за чисельністю етнічної групи країни — російських та російськомовних (яких цілком вистачило б на окрему європейську країну) — позбавляють рідної мови, культури, історії. Але є і третя, релігійна. Зеленський із середньовічною дикістю нацькував українську державу на єдину канонічну православну церкву, спровокувавши релігійну війну».
- «Сенс у тому, що Зеленський, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні, є п’ятою колоною не лише для України, а й для Європи».
- «Українські опозиційні політики, журналісти, просто небайдужі громадяни зробили все, що могли, щоб Україна не стала полем бою. Багато хто віддав за це свої життя, здоров’я, свободу. Але президент Зеленський їх зрадив, зрадив заради ефектної пози, заради схвального поплескування по плечу «старших товаришів», заради перших сторінок іноземних видань».
Підсумки/прогнози:
Бурхлива діяльність Віктора Медведчука, яка відзначається в російських ЗМІ з початку 2023 року, дедалі більше демонструє контури проекту, який, вочевидь, активно підтримується Кремлем. Якщо ще кілька тижнів тому як у Росії, так і в Україні, активізацію Медведчука обговорювали у розрізі спроби проросійських сил підготувати поступовий реванш в Україні, то вже зараз стає ясно, що проект Медведчука розрахований не на українську, а на російську аудиторію.
Його тези та публічні заяви формують чіткий образ українського народу для російського споживача. За словами Медведчука, цей образ відштовхується від фундаментального розколу, який поділяє українців на «нормальні» чи «своїх», які нібито вважають російських братнім народом і готові будувати добросусідські відносини, а також на «нацистів» та посібників західних структур, які роблять все для того, щоб знищити Росію. Безумовно, подібний образ абсолютно далекий для українців, але він добре лягає в модель свідомості російського суспільства, що формує думку шляхом споживання готових образів, тез чи ідей.
Ця технологія «двох України» неодноразово використовувалася в історії. Поділ на «хороших» та «поганих» українців ідеологічно сприймається значною частиною росіян і частково пояснює й труднощі, з якими стикається Росія в ході так званої «СВО», і жорстокість, що практикується щодо українського населення, і навіть частково нівелює негативне ставлення до українців , що живуть у Росії, з боку корінних росіян.
Подібна технологія розрахована не на фактичний поділ України, а на її поділ у свідомості російського суспільства. Звідси й постійне повторення тези, яка демонструє, що це не Україна агресивно налаштована проти Росії, а лише незначна частина її громадян.
Більше того, дедалі помітнішою стає апеляція особисто до Володимира Зеленського. У статті Медведчука Зеленський виступає головним «злом», через яке зірвалися мінські угоди, посилилася діяльність зовнішніх чинників, відбулася нацифікація суспільства і як наслідок – розпочалася війна.
Очевидно, головне завдання Медведчука полягає у формуванні образу «нормального українця» для російської аудиторії. Цей образ не матиме нічого спільного з реальним образом середньостатистичного українця, як і не відображатиме реальних настроїв в українському суспільстві, але подібна мета, вочевидь, і не ставиться.
Водночас, навряд чи можна говорити про можливе політичне майбутнє Медведчука в Україні. За наявною інформацією, в адміністрації президента РФ у прискореному форматі триває підготовка до виборів на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей (у вересні 2023 року). Очевидно, саме під ці вибори і готується проект Медведчука. За час перебування в Росії Медведчук жодного разу не зустрівся з Володимиром Путіним, якого дуже сильно підвів в українському питанні, зате отримав серйозну підтримку з боку заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва, який, як повідомляють джерела Ascolta, переконує чиновників Адміністрації президента давати «зелене світло» проектам та ініціативам Медведчука, оскільки «він зазнав таких страждань, які ніхто з нас не зазнавав». Медведчук у союзі з Ренатом Кузьміним активно формує команду з українських експертів та політиків, які втекли до Росії після початку війни, і розгортає дедалі активнішу діяльність на тимчасово окупованих територіях України. В Адміністрації президента йому активно допомагають заступники голови АП Сергій Кирієнко та Олексій Громов (останній є безпосереднім куратором РІА «Новини»).
У разі реалізації даного проекту, Кремль може використовувати Медведчука як «легітимного» переговорника з Києвом і навіть спробує включити його до переговорної групи, використовуючи як автор якихось «проектів мирного договору».
3. Візит Володимира Путіна в Архангельську область та економічні ініціативи
У п’ятницю, 10 лютого, Володимир Путін прибув із робочим візитом до Архангельської області, де відвідав Устьянський лісопромисловий комплекс (УЛК) та провів нараду в режимі відеоконференції щодо розвитку галузі. Також Путін провів зустріч із губернатором Архангельської області Олександром Цибульським і висунув низку економічних ініціатив.
Хронологія подій:
- Під час відвідування виробничих цехів Устьянського лісопромислового комплексу (УЛК) Путіна супроводжували повпред президента у СЗФО Олександр Гуцан, губернатор Архангельської області Олександр Цибульський та генеральний директор підприємства Володимир Буторін.
- Після візиту на виробництво Путін розпочав онлайн-нараду з питань розвитку лісопромислової галузі, в якій беруть участь профільні міністри, а також губернатори регіонів.
Основні заяви Путіна:
- «Запаси деревини в Росії становлять 82 мільярди кубометрів, у Бразилії – 126 мільярдів, у США – 47, у Канаді – 30 та у Китаї – 14 з невеликим».
- «Як ми знаємо, європейський ринок закрився для наших компаній. У результаті все це призвело до зниження виробництва у галузі».
- «Ми повинні безумовно витримати стратегічний вектор розвитку лісопромислового комплексу, а це, нагадаю, нарощування попиту всередині країни, збільшення власних переробних потужностей та випуск якісної продукції з високою доданою вартістю, включаючи дерев’яні будинки, меблі, папір тощо».
- «Крім того, потрібно розширити використання – як це робиться тут – біопалива у житлово-комунальній сфері».
- «Насамперед прошу Уряд разом із РЖД подивитися, що можна зробити для збільшення вивезення продукції залізницею».
- «Прошу передбачити у зв’язку з цим субсидії на морські перевезення продукції деревообробки з портів Північного Заходу. Колеги говорили з приводу того, що це буде пов’язано і із завантаженням порту Санкт-Петербург, – правильно, згоден повністю».
- «Пропоную ще одне рішення, а саме надати бізнесу відстрочку – про це також згадувалося сьогодні, я згоден із цим – щодо сплати оренди лісових ділянок за незаготовлену деревину».
Підсумки/прогнози:
Візит до Архангельської області цікавий у двох аспектах. По-перше, це внутрішня кадрова перемога помічника президента Максима Орєшкіна, протеже і ставлеником якого є губернатор Архангельської області Олександр Цибульський. З огляду на зниження впливу групи лібералів у російській економіці (Силуанов, Греф, Набіулліна), цілком можна прогнозувати посилення тандему Орєшкін – Цибульський при найближчих кадрових перестановках у виконавчій владі в Російській Федерації.
У зв’язку з цим Ascolta вже писала раніше про посилення впливу Орєшкіна і про його зростаючу роль в оточенні Путіна.
По-друге, економічні ініціативи Путіна можуть частково описати контури його майбутнього Послання до Федеральних Зборів Російської Федерації, в якому буде приділено значну увагу саме функціонуванню російської економіки в умовах санкцій. Можна припустити, що поїздка до Архангельської області стала своєрідною «обкаткою» тез стосовно одного із секторів, які серйозно постраждали внаслідок санкцій – лісової галузі.
4. Заява Олександра Новака про скорочення видобутку нафти у Росії
У п’ятницю, 10 лютого, віце-прем’єр-міністр РФ Олександр Новак заявив, що Росія у березні скоротить видобуток нафти на 500 000 барелів на добу. За його словами, цей крок сприятиме відновленню ринкових відносин. Також Новак зазначив, що на сьогоднішній день Росія повністю реалізовує весь обсяг виробленої нафти. При цьому, за словами віце-прем’єр-міністра, ризики зниження видобутку нафти в Росії в 2023 році зберігаються і найближчим часом уряд їх оцінить.
Підсумки/прогнози:
Безумовно, дії Росії щодо скорочення видобутку нафти варто розглядати як відповідь на введення західних санкцій на російську нафту, що набули чинності з 5 лютого. Заява Новака моментально позначилася на зростання світових нафтових цін. За минулий тиждень вартість марки Brent подорожчала на 5 дол. – до 86,5 дол. за барель нафти. При цьому, в день заяви Новака Центробанк Росії знизив прогноз ціни на нафту марки Urals на 2023 рік з 70 до 55 дол. за барель.
Також за день до заяви Новака про скорочення нафтовидобутку Мінфін РФ анонсував перегляд нафтових податків, які мають бути затверджені до кінця лютого. Уряд РФ за дорученням президента має до 1 березня подати пропозиції щодо уточнення методики визначення цін на нафту та нафтопродукти, що застосовується для оподаткування компаній галузі. За наявною інформацією, відомства обговорюють ідею прив’язки оподаткування до ціни еталона Brent зі знижкою в 20 дол. за барель (побажання Мінфіну, якому важливий вищий рівень податків) або 35 дол. за барель із поступовим зниженням до 25 дол. (пропозиція Міненерго).
У своїй заяві Новак уточнили, що скорочуватиме нафтовидобуток РФ від фактичних рівнів виробництва, а не від квоти, призначеної учасниками угоди ОПЕК+. За цією угодою максимальна межа видобутку нафти для РФ з листопада 2022 року встановлена на рівні 10,478 млн бар. на добу. А за фактом у січні 2023 року, як повідомив Новак, РФ видобувала лише 9,8–9,9 млн бар. нафти.
У російських ЗМІ експерти трактують це питання досить оптимістично: «Слова Новака про скорочення з березня нафтовидобутку на півмільйона барелів на добу перебувають на тій же лінії, що й плани теж з березня переглянути порядок визначення референтних цін на нафту, що експортується, з метою її оподаткування. З одного боку, напружуємо ринок як глобальний, так і наших поточних покупців. З іншого боку, стимулюємо експортерів відучати тих самих покупців від дисконтів, інакше податкові наслідки на самих експортерів і ляжуть. Мета та сама – максимізація виручки, а чи не продажів. Якщо йдемо на це загострення, значить, до нього готові і можемо собі його дозволити».
Примітно, що, за словами Новака, рішення Росії про скорочення видобутку нафти в березні було добровільним, консультацій з іншими країнами не проводилося. Водночас, коментуючи це рішення, Дмитро Пєсков заявив, що російська сторона консультувалася з кількома учасниками ОПЕК+, перш ніж ухвалила рішення про добровільне скорочення видобутку нафти в березні. Більше того, 30 січня відбулася телефонна розмова Володимира Путіна з Наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом Бен Сальманом Аль Саудом, під час якого обговорювалася взаємодія в рамках ОПЕК+ щодо забезпечення стабільності світового нафтового ринку.
Очевидно, у питаннях протистояння із Заходом в енергетичній площині Путін все більше покладається на підтримку Саудівської Аравії та інших Близькосхідних гравців. Варто визнати, що нині подібний союз демонструє свою ефективність та грає проти Заходу. При цьому з огляду на багатогранність політики Близькосхідних держав, а також переплетення безлічі інтересів у цьому питанні не варто розраховувати на міцний союз.
У всякому разі, спроба Росії перенаправити експорт енергоресурсів до країн Азії демонструє значно зниження доходів, що негативно позначається на наповненні бюджету та подальшому плануванні. Скоріш за все, йдеться про бомбу уповільненої дії в економіці країни. При цьому найважливіші союзники (Саудівська Аравія, Китай, Індія та інші) не поспішають йти на публічні союзи з Москвою і гарантувати Путіну повну підтримку.
5. Візит Сергія Лаврова до Малі, Мавританія та Судан
Минулого тижня відбувся візит міністра закордонних справ Російської Федерації Сергія Лаврова до низки країн Африканського континенту – зокрема до Малі та Мавританії. Це – друга хвиля поїздок лідера російської дипломатії країнами Африки (у 20-х числах січня він відвідав ПАР, Анголу, Есватині та Еритрею). Також низку поїздок африканськими країнами Лавров здійснив минулого року. У ході поїздки Лавров зустрівся з президентом перехідного періоду Малі полковником Ассімі Гоїтою та міністром закордонних справ Малі Абдулаєю Діопом, з президентом Мавританії Мухаммедом ульд аш-Шейх аль-Газуані з міністром закордонних справ Мавританії Мохаммедом Салемом ульд Мерзу, заступником голови Верховної Ради Судану генерал-полковником Мухаммедом Дагло, головою Верховної Ради Судану генерал-полковником Абдельфаттахом Бурханом.
Підсумки/прогнози
Інтерес Росії до країн Сахеля традиційний. ПВК «Вагнер» активно присутні в Чаді та Малі (а також у Центральноафриканській Республіці та Демократичній Республіці Конго). У 2021 році в результаті військового перевороту, підтриманого вагнерівцями, до влади в Малі прийшов полковник Ассімі Гоїта. У травні 2022 року вагнерівці допомогли Гоїті придушити військовий заколот, інспірований Францією (французи давно хочуть повернути контроль над Малі, який вони втратили ще на початку 2010-х років внаслідок «громадянської війни» в Малі, а точніше боротьби за контроль над сферами впливу Сахелі).
Візит Лаврова до регіону особливо цікавий з точки зору того, що свої програми для Сахеля (економічні, екологічні) у 2021 році оголосили США та Франція. Тобто, з погляду Російської Федерації посилення присутності у цьому регіоні – це новий виклик Заходу.
Примітно, що в Судан Лавров прибув того ж дня, що й делегація шести послів країн ЄС і США. При цьому агентство Bloomberg наголосило, що візит шістки послів готувався дуже довго і ретельно, але візит Лаврова звів усі дипломатичні старання нанівець. Посли поїхали практично ні з чим. Таким чином керівництво Судану дало зрозуміти свої пріоритети, а Росія здобула невелику дипломатичну перемогу.
Візит до Мавританії, яка вважається основним союзником НАТО в регіоні, також є примітним. Нещодавно (у жовтні минулого року) тут побувала з візитом заступник державного секретаря США Вікторія Нуланд. Щоправда, влітку 2021 року уряд Мавританії підписав з Росією угоду про військово-технічне співробітництво.
Країни Сахеля (Буркіна-Фасо, Мавританія, Малі, Нігер та Чад), з погляду Заходу, відіграють основну роль у боротьбі з загрозою ісламського тероризму та його активізації на решті континенту. Регін Сахеля важливий з погляду впливу на політичне життя Африки загалом. Зрозуміло, що візит Лаврова не варто недооцінювати, примітивізуючи його та зводячи до фрази «Росії нікуди більше їхати – їх ніхто не приймає». Багато в чому це визначальний візит, оскільки від позиції африканських держав сьогодні багато що залежить (від розвитку ринків до голосування в ООН). До того ж африканський континент – це сфера зіткнення інтересів як мінімум чотирьох великих гравців – США, Китаю, Франції та Росії, і взаємодія в цьому регіоні визначає і позиції з інших питань (зокрема, зіткнення Франції та Росії в Малі серйозно впливає і на клімат відносин між Парижем та Москвою в українському питанні).
