Ascolta неодноразово публікувала достовірну інформацію про можливі кадрові перестановки як у вищому керівництві Білорусі, так і Росії. Цього разу ми вирішили проаналізувати ситуацію в найближчому оточенні Володимира Путіна та визначити ключових претендентів на ротацію чи повний відхід з політичної арени.
Подібні тенденції в Росії викликані відразу кількома чинниками. По-перше, Кремль все активніше входить у виборчу кампанію та зачищає не лише електоральне поле, а й намагається повністю знищити будь-які прояви опозиції, тим більше хоч якось пов’язаної із західними структурами чи грантовими організаціями. По-друге, зміна еліт у Росії продиктована посиленням боротьби між різними групами впливу (докладніше про це Ascolta писала тут). По-третє, так звана «СВО» (війна Росії проти України) продемонструвала кризу в управлінській системі низки стратегічних напрямків: ні МО РФ, ні спецслужби не продемонстрували очікуваної від них ефективності.
За інформацією Ascolta, найближчим часом Володимир Путін має намір провести низку кадрових замін та перестановок. Насамперед, йдеться про відставку директора ФСБ Олександра Бортнікова, міністра внутрішніх справ Володимира Колокольцева, міністра економічного розвитку Максима Решетнікова та помічника президента із зовнішньополітичних питань Юрія Ушакова.
Бортников йде у відставку у зв’язку з віком – у листопаді йому виповнилося 71 рік. Його наступником найчастіше називають першого заступника, 60-річного Сергія Корольова, який і так контролює службу економічної безпеки, управління внутрішньої безпеки, оперативно-розшукове управління ФСБ та низку інших напрямків. Якщо Бортников був «людиною Патрушева», то Корольов – це людина, повністю орієнтована на Путіна і віддана особисто йому.
Володимир Колокольцев також називається серед тих, хто давно є кандидатом на відставку. Останнім часом його звинувачують у низці провалів у роботі відомства. Основним кандидатом на заміну Колокольцева називають 54-річного помічника президента Російської Федерації генерала Дмитра Миронова. Миронов – виходець із ФСБ, проте у 2013 році був направлений до МВС «для посилення» Колокольцева (точніше, для контролю за його діями). Пізніше був першим заступником начальника Головного управління карного розшуку та начальником Управління економічної безпеки, а також протидії корупції МВС РФ. Був першим заступником Міністра внутрішніх справ. З 2021 – помічник Володимира Путіна (замінив на цій посаді Анатолія Серишева, якого направили повноважним представником президента в Сибірському федеральному окрузі). Миронов також орієнтований особисто на Путіна і також є представником групи так званих «молодих вовків», як і Корольов (у 2015 році і він, і Корольов були серед тих, хто розслідував гучну справу генерал-лейтенанта Дениса Сугробова, в результаті якого були звільнені кілька десятків осіб у структурі економічної безпеки ФСБ).
За інформацією Ascolta, відставка Максима Решетнікова з посади міністра економічної політики є результатом прохання глави уряду РФ Михайла Мішустіна, який не хоче бачити в уряді ставленика Сергія Собяніна – свого головного ворога та конкурента. Мішустін давно просив про це у Путіна. На місце Решетнікова, швидше за все, буде призначено губернатора Свердловської області Євгена Куйвашева – особистість набагато вагоміша і авторитетніша, ніж Решетніков. Куйвашев свого часу був представником президента в Уральському федеральному окрузі, а також тісно пов’язаний з головою «Роснефти» Ігорем Сєчіним.
Також практично вирішене питання відставки помічника президента Російської Федерації Юрія Ушакова.
Торік Юрій Ушаков дуже тяжко переніс захворювання – у нього почалися проблеми із серцево-судинною системою на тлі коронавірусної інфекції. Будучи в лікарні, він регулярно перебував у режимі відеозв’язку з президентом та найближчими співробітниками. Однак пізніше з інфекційного відділення Ушаков був переведений у кардіологічне, на певному етапі йшлося і про можливе оперативне втручання. Наше джерело в Москві говорить, що «Ушаков дуже ослаблий», і останнім часом багато його підлеглих їздили до нього додому за рекомендаціями та порадами.
Головна цінність Ушакова у тому, що він: а) знає особисто практично всю американську еліту (політичну, економічну); б) за його протекцією призначено послів практично у всіх ключових державах; в) контролює більшу частину заступників міністра закордонних справ та керівників департаментів МЗС. Тобто Ушаков реально координував усю зовнішню політику Російської Федерації. Зокрема довіреною особою Ушакова є заступник міністра закордонних справ Російської Федерації Сергій Рябков, уповноважений вести переговори зі США та НАТО. На початку 2022 року Ушаков і Рябков наполягли на жорсткій та конфронтаційній лінії переговорів з НАТО, діючи за «формулою Вишинського» (у 1949 році міністр закордонних справ СРСР Андрій Вишинський запропонував концепцію провокаційних пропозицій НАТО щодо прийняття в альянс Радянського Союзу; пізніше, відмова з боку НАТО використовувався як аргумент на користь агресивної сутності Північноатлантичного альянсу. Тобто відмова НАТО і США йти на запропонований Росією варіант нормалізації відносин мала показати агресивність намірів Заходу щодо Росії.
На самому початку агресії Росії проти України Ушаков вважав, що Путін обрав надто невдалий час. На його думку (з яким погоджувалися голова зовнішньої розвідки Сергій Наришкін та секретар Ради безпеки Микола Патрушев), наступ необхідно було планувати на літо 2022 року. Його аргументи: до того часу пропагандистськими методами можна створити необхідну негативну «картинку» щодо агресивного характеру НАТО та його антиросійської спрямованості; у США почнеться основний етап боротьби між республіканцями та демократами за Конгрес, і початок війни в Україні з явними проблемами для США зіграв би проти демократів, коли вони перебували при владі); до літа 2022 року російські аналітики із групи Ушакова прогнозували загострення ситуації в Тихому океані, і тоді напад на Україну було б синхронізовано із вторгненням Китаю на Тайвань; до літа 2022 року кремлівські «українологи» прогнозували загострення внутрішніх протиріч в Україні та серйозні соціально-економічні проблеми. Саме тому Ушаков пропонував зсунути дату вторгнення в Україні на кінець червня – липень 2022 року.
Ситуацію переважили Сергій Шойгу, Юрій Ковальчук та Сергій Кирієнко, які вважали, що вторгнення має розпочатися негайно і що Україна капітулює за короткий термін. В основі їхніх пропозицій лежали проведена методологами під керівництвом Юхима Островського у жовтні 2021 року триденна організаційно-діяльнісна гра, під час якої захоплення Києва, Одеси та Харкова відбулося за десять днів, а за місяць російські війська вийшли на лінію Рівне – Хмельницький – Могилів-Подільський. Головним ініціатором початку війни саме у лютому був Юрій Ковальчук.
Незабаром після початку війни Ушаков захворів.
Менш ніж за два тижні до вторгнення Ушаков звинувачував США у поширенні хибної інформації щодо наміру Російської Федерації напасти на Україну. «Ми виклали наші міркування і кілька разів наголосили, що ми не розуміємо, навіщо передавати ЗМІ явно неправдиву інформацію про наші, російські наміри», – зазначив Ушаков в інтерв’ю ТАРС 12 лютого 2022 року. «Факти такі, що американці штучно роздмухують істерію навколо так званого планованого російського вторгнення, називають навіть дати вторгнення, а паралельно разом із союзниками накачують військові м’язи України, виділяються суттєві фінансові ресурси на модернізацію української армії, збільшується кількість військових інструкторів, направлених в Україну», – сказав він. «Під акомпанемент тверджень про вторгнення створюються передумови для можливих провокаційних дій українських збройних сил. Так ми розцінюємо цю ситуацію».
Після початку бойових дій перший коментар Ушакова пролунав лише 14 червня 2022 року – він критикував українське керівництво через небажання сідати за стіл переговорів із Росією. 18 липня Ушаков підкреслив, що умови для переговорів з російської сторони змінилися і стали жорсткішими. Пізніше вже в жовтні 2022 року в інтерв’ю «Російській газеті» Ушаков заявив про неминучість переговорного процесу (при цьому порадивши Зеленському «ніколи не говорити ніколи»).
У Ушакова традиційно склалися досить теплі відносини із секретарем Ради безпеки Російської Федерації Миколою Патрушевим. Також Ушаков – великий друг голови «Транснафти» Миколи Токарєва та близького до нього голови російської розвідки Сергія Наришкіна. Однак при цьому в Ушакова – складні стосунки з Юрієм Ковальчуком (свого часу Ушаков мало не відкрито звинувачував його брата Михайла в «псевдонауковості» та шарлатанстві, а також у тому, що той просто освоює казенні гроші під виглядом наукових досліджень – це сталося на тлі спроб Ковальчука просунути свого брата на пост президента Російської академії наук у 2017 році – замість близького друга Ушакова Володимира Фортова, який пішов у відставку). З цієї причини у Ушакова не склалися стосунки з Сергієм Кирієнком – союзником Ковальчуків та першим заступником глави Адміністрації президента РФ.
Саме Кирієнко сьогодні найбільше лобіює відставку Ушакова, який, на його думку, морально застарів та «провалив усе, що міг».
Патрушев хотів би зберегти свій вплив на зовнішню політику. Він пропонує замість Ушакова дві кандидатури. Перша – заступника секретаря Ради безпеки Олександра Венедиктова, американіста, який вважає себе учнем Ушакова. Він не має серйозних зв’язків в американському істеблішменті, проте наділений великими аналітичними здібностями. Друга: Олександр Яковенко, колишній Надзвичайний та Повноважний Посол Російської Федерації у Великій Британії, нині – ректор Дипломатичної академії МЗС. За даними нашого джерела, Путіну пропонують навіть кандидатуру голови Російської ради з міжнародних відносин Андрія Кортунова (свого часу був близький до Володимира Якуніна), але він надто несумісний з державною службою через ліберальні погляди і критичні відносини до системи, що склалася в Росії ( хоча і має великі зв’язки та авторитет на міжнародній арені).
Скоріше за все, Адміністрацію залишить і низка людей, яких привів Ушаков. Насамперед, це стосується Олексія Шиліна та Олексія Шишаєва.
Шилін, який працював із Ушаковим у посольстві РФ у США, а зараз очолює його секретаріат, вже давно є об’єктом критики. У 2017 році його рідний брат Олександр (на той час заступник начальника департаменту співробітництва з країнами Азіатського та Тихоокеанського регіонів) застрелив із мисливської рушниці свою колишню дружину та її чотирирічну доньку від нового шлюбу, після чого застрелився сам. Експертиза встановила психічний розлад у Олександра Шиліна. Підозри на проблеми з психікою спостерігалися і в Олексія Шиліна, про що неодноразово повідомляли Антона Вайно. Але Ушаков заступався за Шиліна і всіляко його захищав. Залишившись без покровителя, Шилін не має шансів залишитись в Адміністрації.
Шишаєв, який є першим заступником начальника Управління президента з питань зовнішньої політики, дістався нинішньому начальнику, Ігорю Неверову, у спадок від його попередника Олександра Манжосіна. Джерело Ascolta стверджує, що головна перевага Шишаєва – «вміння вчасно відчиняти двері перед Ушаковим». Неверов, який раніше вважався «людиною Ушакова», останнім часом перетворився на самостійну постать – особливо з огляду на зв’язки з китайською та американською елітою, а також особисту дружбу з президентом Казахстану Касим-Жомартом Токаєвим (будучи студентом МДІМВ, Токаєв брав уроки китайської мови у батька – колишнього військового перекладача, уродженця Харбіна). Як каже наше джерело, відставка Неверова найближчим часом не розглядається.
Інформація, що з’явилася в ЗМІ про можливу відставку Костянтина Середнякова (заступника директора департаменту Північної Америки Міністерства закордонних справ РФ) і Пилипа Іллічова (заступника начальника Управління президента з питань зовнішньої політики, що займається питаннями Африки та Близького Сходу) нашими джерелами ставиться під сумнів: Середняков якщо й піде, то, скоріш за все, на підвищення, можливо, отримавши пост посла в одній із держав (у січні 2021 року його кандидатура розглядалася як можливий посол Росії в Канаді замість Олександра Дарчієва, який став формальним шефом Середнякова, але тоді послом до Канади призначили Олега Степанова, також ставленика Ушакова). Щодо Іллічова, то він останнім часом зблизився з головою Адміністрації Антоном Вайном, а також активно контактує з Євгеном Пригожиним з питань, що стосуються діяльності ПВК «Вагнер» в Африці.
Цілком правдоподібно виглядає версія щодо можливої відставки начальника Управління президента з міжрегіональних та культурних зв’язків із зарубіжними країнами генерала-майора Ігоря Маслова. Раніше він служив у резидентурі в Югославії та в Австрії, але у 2013 році його перекинули на молдавський напрямок, а у 2018 році генерал Володимир Чернов призначив Маслова своїм заступником в Управлінні з міжрегіональних та культурних зв’язків із зарубіжними країнами. Після виходу Чернова на пенсію Маслов замінив його.
Головним провалом Маслова стала президентська кампанія 2020 року у Молдові, де перемогла Майя Санду. При цьому сам Маслов до останнього переконував Путіна у тому, що перемога буде за Ігорем Додоном. Далі був провал політики Росії в Україні (Маслов постійно був у контакті з лідером партії ОПЗЖ Віктором Медведчуком та отримував від нього інформацію про стан справ в Україні, на основі цієї інформації готувалися доповідні записки на ім’я президента). На Маслова постійно надходили скарги з Білорусі – вважалося, що Маслов створив корупційну схему фінансування кількох одіозних політичних експертів та невеликого проросійського руху, на які списував багатомільйонні суми.
Всупереч деяким публікаціям, Маслов не був членом команди Ушакова. Його контролювали представники ФСБ. Відхід Маслова нічого очікувати пов’язані з відходом Ушакова.
Більше того: проти Маслова активно воює нинішній шеф «Россотрудничества» Євген Примаков-молодший, який якраз має підтримку Ушакова (Ушаков вважає себе учнем Примакова-старшого).
У разі відходу Маслова, серед його наступників розглядаються нинішній заступник – полковник Валерій Максимов (займається питаннями Закавказзя, Середньої Азії та Казахстану), або нинішній тимчасовий повірений у справах Росії в Боснії та Герцеговині та в Сербії, один з керівників російської резидентури на Балкан Олексій Керестеджіянц (син колишнього посла Росії у Хорватії та Болгарії).
Проте з огляду на те, що Ушаков створив розгалужену дипломатичну мережу, що складається з його учнів, його відставка не символізуватиме кінець «епохи Ушакова» у російській зовнішній політиці. Вона триватиме ще мінімум 1–2 роки після його відставки та завершиться після повної заміни висунутих ним кадрів та кардинальної зміни зовнішньополітичної доктрини Росії.
